Рішення від 09 серпня 2026 р. у справі №753/1707/26 — Дарницький районний суд міста Києва

ДАРНИЦЬКИЙ РАЙОННИЙ СУД М.КИЄВА

справа № 753/1707/26

провадження № 2/753/5533/26

Р І Ш Е Н Н Я

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

10 серпня 2026 року Дарницький районний суд м. Києва у складі:

головуючого судді Шаповалової К.В.

за участі секретаря судового засідання Церна В.А.

позивача ОСОБА_1

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду за адресою: м. Київ, вул. О. Кошиця, 5а в порядку загального позовного провадження цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про визнання майна особистою приватною власністю одного із подружжя,

В С Т А Н О В И В:

у січні 2026 року до Дарницького районного суду міста Києва надійшла позовна заява ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про визнання майна особистою приватною власністю одного із подружжя.

В обґрунтування позовної заяви позивач зазначив, що з 03 вересня 2019 року по 29 вересня 2023 року позивач ОСОБА_1 та відповідач ОСОБА_2 перебували у зареєстрованому шлюбі. Фактично шлюбні стосунки сторони припинили з лютого 2022 року, перестали проживати однією сім`єю та не вели спільного господарства. З 2022 року позивач мешкав та працював в місті Києві, а відповідач разом з неповнолітнім сином виїхала за межі України. Вона періодично приїжджала в Україну, зокрема в місто Київ, але де вона мешкала позивачу невідомо. В листопаді 2022 року позивач мав намір придбати житло за програмою "єОселя", як ВПО, а так як шлюб між ним та відповідачем розірвано не було, а оформлення документів необхідно було провести терміново, він попросив відповідача надати йому заяву про надання згоди на укладання відповідних договорів, що нею і було зроблено 04 листопада 2022 року. Однак житло через зазначену програму придбано не було. В вересні 2023 року позивач вирішив придбати квартиру за адресою: АДРЕСА_1 , яка продавалась терміново за дуже вигідною ціною, в зв`язку з чим 08 вересня 2023 року ним було отримано особисту позику в сумі 2 214 255, 00 грн. Дана фінансова операція була офіційно відображена позивачем у його щорічній декларації за 2023 рік, поданій до НАЗК. В подальшому, у 2024 році батько подарував позивачу кошти в сумі 1 078 747, 00 грн, які були використані ним для часткового погашення вищевказаної позики. Факт отримання подарунка та зміна стану зобов`язань відображені у декларації позивача за 2024 рік, поданої до НАЗК. 09 вересня 2023 року за рахунок вищевказаних особистих запозичених коштів позивачем було придбано квартиру за адресою: АДРЕСА_1 . Але під час укладання договору купівлі-продажу, в зв`язку з тим що рішення суду про розірвання шлюбу із відповідачкою ще не набрало законної сили, та з урахуванням того, що угоду необхідно було оформити терміново через терміновий виїзд продавця квартири за кордон, позивачем була використана заява відповідача від 04 листопада 2022 року, як формальна технічна вимога нотаріуса для реєстрації правочину. Отже, незважаючи на формальне використання заяви-згоди від 04 листопада 2022 року, зазначена квартира була набута позивачем за власні кошти в період фактичного припинення шлюбних відносин, а тому є його особистою приватною власністю в розумінні ст. 57 СК України, що і просить позивач визнати у судовому порядку.

Відповідно до протоколу автоматизованого розподілу судової справи № 753/1707/26 між суддями від 28 січня 2026 року, матеріали позовної заяви передано в провадження судді Шаповалової К.В.

Відповідно до відповіді з Єдиного державного демографічного реєстру від 30 січня 2026 року позивач ОСОБА_1 зареєстрований за адресою: АДРЕСА_2 .

Відповідно до відповіді з Єдиного державного демографічного реєстру від 30 січня 2026 року відповідач ОСОБА_2 зареєстрована за адресою: АДРЕСА_3 .

Згідно відомостей, які містяться у Єдиній інформаційній системі соціальної сфери, відповідач ОСОБА_2 не перебуває на обліку як внутрішньо переміщена особа.

Ухвалою суду 06 лютого 2026 року було відкрито провадження у справі та вирішено слухати справу в порядку загального позовного провадження з проведенням підготовчого засідання 05 березня 2026 року о 10:00 год.

Підготовче засідання призначене на 05 березня 2026 року було відкладено за клопотанням представника позивача на 15 квітня 2026 року на 11:30 год.

Ухвалою суду від 15 квітня 2026 року було закрито підготовче провадження у справі та призначено справу до розгляду по суті на 25 травня 2026 року.

У судовому засіданні 25 травня 2026 року представник позивача та позивач підтримали позовні вимоги в повному обсязі, вказали, що квартира за адресою: АДРЕСА_1 була придбана за особисті кошти позивача, які він взяв в борг у ОСОБА_3 , що, зокрема, відображено у його щорічній декларації. Відповідачка не має жодного відношення до вказаної позики та квартири, оскільки фактичні шлюбні відносини між подружжям були припинені ще в 2022 році, коли позивач виїхав сам до м. Києва працювати, а відповідач разом з неповнолітнім сином виїхала за межі України. Вона періодично приїжджала в Україну, зокрема в місто Київ, але де вона мешкала позивачу невідомо. Позов про розірвання шлюбу подавала відповідачка, фактично рішення суду було ухвалено у серпні 2023 року, тобто до придбання спірної квартири, проте набрало законної сили після придбання такої. Відповідачка ніколи не заявляла про свої права на спірну квартиру, не брала участі у її придбанні, обранні, тощо. Дійсно відповідачка надавала позивачу заяву-згоду на придбання спірної квартири, проте така заява було суто «технічною» вимогою приватного нотаріуса при укладанні договору купівлі-продажу спірної квартир, оскільки формально на час придбання позивачем квартири сторони перебували у зареєстрованому шлюбі. Враховуючи вказане просили визнати квартиру особистою приватною власністю позивача.

Відповідачка у справі про наявний спір та про призначені судові засідання повідомлялась у способи, визначені нормами ЦПК України, проте від неї жодних заяв з процесуальних питань до суду не надходило.

У судовому засіданні 25 травня 2026 року було оголошено перерву за клопотанням представника позивача до 27 серпня 2026 року.

25 травня 2026 року до суду від представника позивача надійшло клопотання про долучення до матеріалів справи копії рішення суду про розірвання шлюбу між сторонами у справі.

У судове засіданні 27 липня 2026 року відповідачка вкотре не з`явилась, будь-яких заяв до суду не подавала.

Положеннями статті 174 ЦПК України закріплено, що при розгляді справи судом у порядку позовного провадження учасники справи викладають письмово свої вимоги, заперечення, аргументи, пояснення та міркування щодо предмета спору виключно у заявах по суті справи, визначених цим Кодексом. Заявами по суті справи є: позовна заява; відзив на позовну заяву (відзив); відповідь на відзив; заперечення; пояснення третьої особи щодо позову або відзиву. Подання заяв по суті справи є правом учасників справи.

У відповідності до статей 174, 178 ЦПК України відповідач не скористалася своїм процесуальним правом та не направила суду відзив на позовну заяву, із викладенням заперечень проти позову.

Відповідно до частини восьмої статті 178 ЦПК України, у разі ненадання відповідачем відзиву у встановлений судом строк без поважних причин суд вирішує справу за наявними матеріалами.

Суд, дослідивши матеріали справи, вислухавши пояснення позивача, його представника всебічно, повно, об`єктивно та безсторонньо оцінивши докази за своїм внутрішнім переконанням, доходить наступного висновку.

Як вбачається з рішення Жовтневого районного суду м. Запоріжжя від 29 серпня 2023 року, 3 вересня 2016 року між ОСОБА_1 та ОСОБА_4 був укладений шлюб, який рішенням Жовтневого районного суду м. Запоріжжя від 29 серпня 2023 року був розірваний за позовом відповідачки ОСОБА_2 .

Відповідно до договору купівлі-продажу квартири від 9 вересня 2023 року ОСОБА_1 придбав квартиру за адресою: АДРЕСА_1 .

4 листопада 2022 року відповідачка ОСОБА_2 надала нотаріально посвідчену згоду (заяву) на підписання позивачем ОСОБА_1 цивільно-правових договорів, в тому числі договору купівлі-продажу майнових прав, квартири.

Згідно витягу з Державного реєстру речових прав від 9 вересня 2023 року квартира за адресою: АДРЕСА_1 на праві власності зареєстрована за позивачем ОСОБА_1 .

Позивач, звертаючись із позовом до суду зазначає, що вказана квартира була придбана за його особисті, а не спільні кошти подружжя.

Судом встановлено, що у 2023 році ОСОБА_1 уклав у простій письмовій формі договір позики з ОСОБА_3 , відповідно до пункту 2.1 якого позика надається на строк з 2023 року по 15 вересня 2024 року.

Пунктом 1.1. договору визначено, що позикодавець передає позичальнику грошові кошти у розмірі 2 214255 грн, а позичальник зобов`язується повернути їх у строк, визначений пунктом 2.1 договору.

Відповідно до пункту 3.3. договору сторонами погоджено, що достатнім підтвердженням передачі грошових коштів позичальнику є письмова розписка позичальника, що підтверджує факт отримання позичальником коштів.

Згідно наявної в матеріалах справи копії розписки вбачається, що ОСОБА_1 отримав від громадянина ОСОБА_3 грошові кошти у сумі 2214255 грн. Грошові кошти отримано в якості позики згідно з умовами договору позики від 2023 року для подальшого придбання нерухомого майна. Гроші отримав власноручно.

Відповідно до пункту 2 договору купівлі-продажу квартири, вбачається, що квартира за адресою: АДРЕСА_1 придбана за 2 157547 грн.

Згідно долученої до позову копії щорічної декларації позивача за 2023 рік вбачається, що ним задекларовано отримання від ОСОБА_3 грошових коштів (позики) у розмірі 2214255 грн.

Як вказав позивач та його представник повернути вчасно кошти за договором позики позивачу допоміг його батько ОСОБА_5 , що зокрема підтверджується відомостями з щорічної декларації позивача за 2024 рік, де ним внесено інформацію про отримання подарунку в грошовій формі від ОСОБА_5 у розмірі 1078747 грн.

Крім того, позивачем у щорічні декларації за 2023 та 2024 роки внесено відомості про реєстрацію за ним на праві власності квартири за адресою: АДРЕСА_1 на підставі договору купівлі-продажу від 9 вересня 2023 року.

Частиною першою статті 15 ЦК України встановлено, що кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.

Відповідно до положень статті 16 ЦК України кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу. Зокрема, способом захисту цивільних прав та інтересів може бути визнання права.

Як визначено частиною третьою статті 368 ЦК України, майно, набуте подружжям за час шлюбу, є їхньою спільною сумісною власністю, якщо інше не встановлено договором або законом.

Відповідно до статті 60 СК України майно, набуте подружжям за час шлюбу, належить дружині та чоловікові на праві спільної сумісної власності незалежно від того, що один з них не мав з поважної причини (навчання, ведення домашнього господарства, догляд за дітьми, хвороба тощо) самостійного заробітку (доходу). Вважається, що кожна річ, набута за час шлюбу, крім речей індивідуального користування, є об`єктом права спільної сумісної власності подружжя.

Об`єктами права спільної сумісної власності подружжя можуть бути будь-які речі, за винятком тих, які виключені з цивільного обороту (частина перша статті 61 СК України).

Згідно з частиною першої статті 57 СК України особистою приватною власністю дружини, чоловіка є: 1) майно, набуте нею, ним до шлюбу; 2) майно, набуте нею, ним за час шлюбу, але на підставі договору дарування або в порядку спадкування; 3) майно, набуте нею, ним за час шлюбу, але за кошти, які належали їй, йому особисто; 4) житло, набуте нею, ним за час шлюбу внаслідок його приватизації відповідно до Закону України «Про приватизацію державного житлового фонду»; 5) земельна ділянка, набута нею, ним за час шлюбу внаслідок приватизації земельної ділянки, що перебувала у її, його користуванні, або одержана внаслідок приватизації земельних ділянок державних і комунальних сільськогосподарських підприємств, установ та організацій, або одержана із земель державної і комунальної власності в межах норм безоплатної приватизації, визначених Земельним кодексом України.

Як зазначено у пункті 23 постанови Пленуму Верховного Суду України №11 від 21.12.2007 року «Про практику застосування судами законодавства при розгляді справ про право на шлюб, розірвання шлюбу, визнання його недійсним та поділ спільного майна подружжя», вирішуючи спори між подружжям про майно, необхідно встановлювати обсяг спільно нажитого майна, наявного на час припинення спільного ведення господарства, з`ясовувати джерело і час його придбання.

Не належить до спільної сумісної власності майно одного з подружжя, набуте особою до шлюбу, набуте за час шлюбу на підставі договору дарування або в порядку спадкування, набуте за час шлюбу, але за кошти, які належали одному з подружжя особисто (пункт 24 постанови Пленуму №11).

Суд зазначає, що презумпція спільної власності подружжя може бути спростована одним із подружжя. Тягар доказування обставин, необхідних для спростування презумпції, покладається на того з подружжя, який її спростовує.

Статус спільної сумісної власності визначається такими чинниками, як час набуття майна та кошти, за які таке майно було набуте (джерело набуття). У разі придбання майна хоча й у період шлюбу, але за особисті кошти одного з подружжя це майно не може вважатися об`єктом спільної сумісної власності подружжя, а є особистою приватною власністю того з подружжя, за особисті кошти якого воно придбане. Тому сам по собі факт придбання спірного майна в період шлюбу не є безумовною підставою для віднесення такого майна до об`єктів права спільної сумісної власності подружжя.

Відповідний правовий висновок викладено у постанові Верховного Суду України від 24.05.2017 року (справа №6-843цс17), постановах Верховного Суду від 06.02.2018 року (справа №235/9895/15-ц), постанові Верховного Суду від 05.04.2018 року (справа №404/1515/16-ц), постанові Великої Палати Верховного Суду від 21.11.2018 року (справа №372/504/17), постанові Верховного Суду від 22.01.2020 року (справа №711/2302/18), постанові Верховного Суду від 12.02.2020 року (справа №725/1776/18), постанові Верховного Суду від 04.03.2020 року (справа №761/22696/17).

Таким чином, у разі придбання майна хоча й у період шлюбу, але за особисті кошти одного з подружжя, суд зобов`язаний з`ясувати, чи це майно може вважатися об`єктом спільної сумісної власності подружжя, чи є особистою приватною власністю того з подружжя, за особисті кошти якого воно придбане.

З матеріалів справи слідує, що спірна квартира, розташована за адресою: АДРЕСА_1 була придбана під час перебування сторін у справі в зареєстрованому шлюбі.

Водночас, визначаючи правовий режим цього майна, суд виходить з того, що спірне майно було придбано позивачем за запозичені ним кошти, що підтверджується договором позики, копією розписки та враховуючи, що вартість придбаного майна відповідає суми отриманих позивачем у позику коштів, а також суд враховує, що позивачем було отримано у дарунок частину коштів від батька, що підтверджується змістом шорічної декларації позивача для повернення отриманих у позики коштів. Крім того, суд враховує, що ініціатором розірвання шлюбу була відповідачка ОСОБА_2 , яка ще у червні 2023 року звернулась із відповідним позовом до Жовтневого районного суду м. Запоріжжя. При цьому, у поданій нею позовній заяві було нею особисто зазначено про те, що сторони з лютого 2022 року разом не проживають, спільного господарства не ведуть та не підтримують сімейні відносини.

Також судом враховується, що рішення про розірвання шлюбу між сторонами у справ було ухвалено 29 серпня 2023 року, тобто до придбання позивачем спірного майна.

Отже, зазначені відомості у сукупності підтверджують той факт, що відповідачка не мала наміру та бажання придбання квартири у м. Києві для спільного проживання родини, не брала участі у її пошуку, обранні та безпосередньо придбанні. Відомостей про використання для придбання цього майна спільних коштів подружжя матеріали справи не містять і відповідачем не доведено.

Згідно з статтею 81 ЦПК України кожна сторона зобов`язана довести ті обставини, на які вона посилається в обґрунтування своїх вимог і заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом, а обов`язок надання доказів покладається на сторони та інших осіб, які беруть участь у справі. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

Відповідно до вимог статті 89 ЦПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтуються на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Оцінка надається як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі.

Розглядаючи позов в межах заявлених позовних вимог, відповідно до статті 11 ЦПК України, оцінюючи належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності, зважаючи на підстави та предмет позову, з огляду на встановлені судом під час розгляду справи обставини, суд дійшов висновку, що квартира за адресою: АДРЕСА_1 є особистою приватною власністю позивача ОСОБА_1 , а тому позов підлягає до задоволення.

На підставі викладеного, керуючись статтями 60, 61, 63, 69, 70 СК України, статтями 12, 13, 76-81, 89, 95, 133, 141,178, 223, 229, 247, 258, 259, 263-265, 268, 273, 274, 279, 280-282, 284, 354 ЦПК України, суд,-

УХВАЛИВ:

позовну заяву ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про визнання майна особистою приватною власністю одного із подружжя - задовольнити.

Визнати квартиру за адресою: АДРЕСА_1 , загальною площею 70 кв.м., житловою площею 42 кв. м. особистою приватною власністю ОСОБА_1 .

Рішення суду може бути оскаржене до Київського апеляційного суду шляхом подання апеляційної скарги протягом тридцяти днів з дня його проголошення.

Якщо в судовому засіданні було проголошено скорочене (вступну та резолютивну частини) судове рішення, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.

У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Суддя: Шаповалова К.В.