Постанова від 04 листопада 2025 р. у справі №761/388/22 — Касаційний цивільний суд Верховного Суду

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

5 листопада 2025 року

м. Київ

справа № 761/388/22

провадження № 61-88св24

Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду:

головуючого - судді Фаловської І. М.,

суддів: Ігнатенка В. М., Карпенко С. О. (судді-доповідача), Сердюка В. В.,

Ситнік О. М.,

учасники справи:

позивач - ОСОБА_1 ,

відповідач - ОСОБА_2 ,

розглянувши у порядку спрощеного позовного провадження касаційну скаргу ОСОБА_1 , в інтересах якого діє адвокат Павлова Олена Михайлівна, на рішення Шевченківського районного суду міста Києва від 9 травня 2023 року, ухвалене у складі судді Фролової І. В., та постанову Київського апеляційного суду від 7 листопада 2023 року, ухвалену колегією у складі

суддів Сушко Л. П., Гаращенка Д. Р., Олійника В. І.,

ВСТАНОВИВ:

Короткий зміст позовних вимог

У січні 2022 року ОСОБА_1 звернувся з позовом до ОСОБА_2 про поділ майна подружжя.

Позов обґрунтований тим, що сторони з 18 травня 1996 року перебували у шлюбі. На час звернення з позовом шлюбні відносини між ними фактично припинені, тому відповідач звернулася до нього з позовом про розірвання шлюбу.

За час шлюбу, сторони набули у власність наступне нерухоме майно:

квартиру АДРЕСА_1 загальною площею 43,6 кв.м; квартира АДРЕСА_2 загальною площею 112 кв.м; автомобіль марки «Skoda» модель «Oktavia А5», 2012 року випуску, номер

кузова НОМЕР_1 , реєстраційний номер НОМЕР_2 .

З метою накопичення грошових коштів на забезпечення родини і

покращення її добробуту позивач відкрив два депозитних рахунки, а саме

депозитний вклад «Вклад класичний строковий» (депозитний

рахунок № НОМЕР_3 на суму 200 000 грн та вклад «Стандарт» строковий SAMDNWFD0071323843101 на суму 200 000 грн).

Сторони не досягли домовленостей щодо поділу вказаного майна подружжя

у позасудовому порядку.

За таких обставин просив:

- визнати спільною сумісною власністю подружжя ОСОБА_1 та

ОСОБА_3 квартиру АДРЕСА_1 загальною площею 43,6 кв.м та квартиру АДРЕСА_2 загальною площею 112 кв.м і в порядку поділу майна подружжя визнати за ОСОБА_1 та ОСОБА_3 право власності на вказане майно

по 1/2 частці за кожним;

- визнати за ОСОБА_3 право власності на грошові кошти

у сумі 200 000 грн на депозитному вкладі «Класичний строковий» (депозитний рахунок № НОМЕР_4 ) від 26 серпня 2021 року, який відкритий на підставі укладеного ОСОБА_1 та Акціонерним товариством

(далі - АТ) «Укрексімбанк» договору про надання банківських та інших

послуг № 365136 від 16 серпня 2020 року.;

- визнати за ОСОБА_1 право власності на грошові кошти у сумі 200 000 грн,

що знаходяться на депозитному вкладі «Стандарт» строковий

SAMDNWFD0071323843101, відкритий на підставі укладеного ОСОБА_1 та

АТ «Приват банк» договору банківського вкладу від 1 жовтня 2016 року;

- залишити в особистій власності ОСОБА_1 автомобіль марки автомобіль

марки «Skoda» модель «Oktavia А5», 2012 року випуску, номер

кузова (VIN) НОМЕР_1 ; реєстраційний номер НОМЕР_2 , з присудженням на користь ОСОБА_3 відповідної грошової компенсації вартості 1/2 частки автомобіля, що складає 108 351,06 грн;

- стягнути з ОСОБА_1 на користь ОСОБА_4 13 000 грн у відшкодування витрат на професійну правничу допомогу та 13 313 грн - витрат зі сплати судового збору.

Короткий зміст судових рішень судів першої і апеляційної інстанцій та мотиви їх прийняття

Рішенням Шевченківського районного суду міста Києва від 9 травня 2023 року, залишеним без змін постановою Київського апеляційного суду від 7 листопада 2023року, позов ОСОБА_1 задоволено частково.

Визнано спільною сумісною власністю подружжя ОСОБА_1 та ОСОБА_2 квартиру АДРЕСА_1 , загальною

площею 41,32 кв.м та визнано за кожним з подружжя право власності

по 1/2 частці на вказану квартиру.

Визнано за ОСОБА_1 право власності на грошові кошти у сумі 200 000 грн

на депозитному вкладі «Стандарт» строковий SAMDNWFD0071323843101, відкритий на підставі укладеного ОСОБА_1 та АТ «Приват Банк» договору банківського вкладу від 1 жовтня 2016 року.

Визнано за ОСОБА_2 право власності на грошові кошти

у сумі 200 000 грн на депозитному вкладі «Класичний строковий» (депозитний рахунок № НОМЕР_4 ) від 26 серпня 2021 року, який відкритий на підставі укладеного ОСОБА_1 та АТ «Укрексімбанк» договору про надання банківських та інших послуг № 365136 від 16 серпня 2020 року.

Залишено у особистій власності ОСОБА_1 автомобіль марки Skoda

модель Oktavia А5, 2012 року випуску, номер кузова (VIN) НОМЕР_1 ; реєстраційний номер НОМЕР_2 з присудженням на користь ОСОБА_2 , відповідної грошової компенсації вартості 1/2 частки, що складає 108 351,06 грн.

Стягнено зі ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 5 038 грн у відшкодування судового збору.

У задоволенні іншої частини позовних вимог відмовлено.

Рішення суду першої інстанції переглядалося судом апеляційної інстанції в частині відмови у визнанні об`єктом спільної сумісної власності подружжя та поділу квартири АДРЕСА_2 .

Рішення місцевого суду мотивовано тим, що за час перебування у шлюбі сторони нажили спільне майно, яке складається з: квартири

АДРЕСА_1 ; депозитного вкладу «Класичний строковий» (депозитний рахунок № НОМЕР_3 ) на суму 200 000 грн, відкритого позивачем в AT «Укрексімбанк» 26 серпня 2021 року № 365136; депозитного вкладу «Стандарт» строковий SAMDNWFD0071323843101 із залишком в сумі 201 009,47 грн на 5 листопада 2021 року, відкритого позивачем в AT «Приватбанк» 1 жовтня 2016 року.

Оскільки відповідач визнала набуття вказаного майна подружжям за час шлюбу, то відповідно до статей 60, 61, 70 Сімейного кодексу (далі - СК) України суд першої інстанції дійшов висновку, що таке майно підлягає поділу між ними в рівних частках.

У частині поділу автомобіля суд першої інстанції виходив з того, що спірний транспортний засіб придбано за час шлюбу в інтересах сім`ї та його титульним власником є позивач, тому залишив його у особистій власності позивача зі стягненням на користь ОСОБА_2 відповідної грошової компенсації

вартості 1/2 частки автомобіля у розмірі 108 351,06 грн відповідно до звіту про оцінку вартості транспортного засобу від 8 грудня 2021 року.

Відмову у задоволенні позовних вимог в частині визнання об`єктом спільної сумісної власності подружжя та поділу квартири

АДРЕСА_2 місцевий суд, з висновком якого погодився апеляційний суд, обґрунтував тим, що вказана квартира придбана за особисті кошти відповідача, подаровані її батьком, тому є особистою приватною власністю дружини та поділу не підлягає.

Короткий зміст вимог касаційної скарги та узагальнені доводи особи, яка її подала

11 грудня 2023 року ОСОБА_1 , в інтересах якого діє адвокат Павлова О. М., звернувся до Верховного Суду з касаційною скаргою, в якій просить скасувати рішення Шевченківського районного суду міста Києва від 9 травня 2023 року в частині відмови у визнанні спільною сумісною власністю подружжя та поділі квартири АДРЕСА_2 загальною площею 112 кв. м і постанову Київського апеляційного суду від 7 листопада 2023 року та ухвалити нове судове рішення в цій частині про задоволення позову.

Підставою касаційного оскарження рішення Шевченківського районного суду міста Києва від 9 травня 2023 року у відповідній частині і постанови Київського апеляційного суду від 7 листопада 2023 року заявник вказує неправильне застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального права і порушення норм процесуального права, а саме застосування норм права без урахування висновків щодо застосування норм права у подібних правовідносинах, викладених у постановах Великої Палати Верховного Суду від 30 червня 2020 року у справі № 638/18231/15-ц (провадження № 14-712цс19), від 22 лютого 2022 року у справі № 642/8107/14-ц (провадження № 14-108звц21), у постановах

Верховного Суду від 22 січня 2020 року у справі № 711/2302/18

(провадження № 61-13953св19), від 10 листопада 2023 року

у справі № 755/12702/22 (провадження № 61-11920св23), від 6 квітня 2021 року

у справі № 695/2112/16-ц (провадження № 61-13753св20), від 10 лютого 2021 року у справі № 759/5338/18 (провадження № 61-20733св19), від 5 квітня 2018 року у справі № 404/1515/16-ц (провадження № 61-8518св18), від 6 лютого 2018 року у справі № 235/9895/15-ц (провадження № 61-2446св18), у постанові Верховного Суду України від 24 травня 2017 року у справі № 6-843цс17 (пункт 1 частини другої статті 389 Цивільного процесуального кодексу (далі - ЦПК) України).

Інститут шлюбу передбачає виникнення між подружжям тісного взаємозв`язку і характер такого зв`язку не завжди дозволяє однозначно встановити, коли саме у відносинах з третіми особами кожен з подружжя виступає у власних особистих інтересах, а коли діє в інтересах сім`ї (постанова Великої Палати Верховного Суду

від 30 червня 2020 року у справі № 638/18231/15-ц (провадження № 14-712цс19)).

У постанові від 22 лютого 2022 року у справі № 642/8107/14-ц

(провадження № 14-108звц21) Велика Палата Верховного Суду, переглядаючи судові рішення першої та апеляційної інстанцій в частині відмови у поділі спірної квартири, вказала про помилкове врахування судами показів свідка - батька відповідача - щодо придбання спірної квартири кошами батька відповідача, знятими з його депозитного рахунку в жовтні 2018 року, оскільки батько відповідача не був стороною договору купівлі-продажу спірної квартири та не порушував питання про переведення на нього прав та обов`язків покупця за цим договором; договір дарування коштів на придбання спірної квартири не укладено.

Якщо заява одного з подружжя про те, що річ куплена за його особисті кошти не буде належним чином підтверджена, презумпція права спільної сумісної власності подружжя залишиться непохитною (постанова Верховного Суду

від 22 січня 2020 року у справі № 711/2302/18 (провадження № 61-13953св19).

У постанові Верховного Суду від 10 листопада 2023 року

у справі № 755/12702/22 (провадження № 61-11920св23) зазначено, що вимога про нотаріальне посвідчення має прямо бути передбачена в тій чи іншій нормі закону, а не слідувати із розширеного її тлумачення і мати імпліцитний характер. Тобто людина розумна і обачна внаслідок аналізу відповідної норми має усвідомлювати існування очевидного обов`язку вчинити відповідний договір в письмовій формі з нотаріальним посвідченням, недотримання якого призводить автоматично (ipso iure) до нікчемності.

У постанові Верховного Суду від 6 квітня 2021 року у справі № 695/2112/16-ц (провадження № 61-13753св20) вказано, що факт передачі коштів родичем одного з подружжя на купівлю спільного майна в інтересах сім`ї не може свідчити про те, що ці кошти передано на особисті потреби лише комусь одному з подружжя. Крім того, будь-яких правочинів, зокрема, договору дарування коштів відповідачу його матір`ю, що в розумінні вимог статті 57 СК України могло б свідчити про те, що ці кошти є особистим майном обдарованого, укладено не було.

У постановах Верховного Суду від 5 квітня 2018 року у справі № 404/1515/16-ц (провадження № 61-8518св18), від 6 лютого 2018 року у справі № 235/9895/15-ц (провадження № 61-2446св18), від 10 лютого 2021 року у справі № 759/5338/18 (провадження № 61-20733св19) та постанові Верховного Суду України

від 24 травня 2017 року у справі № 6-843цс17 викладено висновок про те, що конструкція норми статті 60 СК України свідчить про презумпцію спільності права власності подружжя на майно, яке набуте ними за час шлюбу. Разом з тим, зазначена презумпція може бути спростована й один із подружжя може оспорювати поширення правового режиму спільного сумісного майна на певний об`єкт, в тому числі в судовому порядку. Тягар доказування обставин, необхідних для спростування презумпції, покладається на того з подружжя, який її спростовує.

Також заявник посилається на порушення судами першої та апеляційної інстанцій норм процесуального права, а саме встановлення судами обставин, що мають суттєве значення, на підставі недопустимих доказів, а саме нотаріально посвідчених заяв-свідчень у зв`язку з відсутністю договору дарування батьком відповідача грошових коштів на купівлю квартири (пункт 4 частини другої статті 389 ЦПК України).

Зазначає про неспростування відповідачем презумпції спільності права

власності подружжя на квартиру АДРЕСА_2 загальною площею 112 кв.м у зв`язку з відсутністю договору дарування коштів на придбання вказаної квартири або інших доказів на підтвердження таких обставин.

Грошові кошти у розмірі 2 000 000 грн, передані батьком відповідача в рахунок оплати вартості спільного майна, на час їх передачі вимагали укладення письмового договору дарування, оскільки перевищували п`ятдесятикратний розмір оподаткованого мінімуму доходів громадян.

Тобто за відсутності договору дарування коштів вказані обставини не підтверджуються наданими відповідачем доказами, що узгоджується з висновками, викладеними у постанові Верховного Суду від 10 листопада 2023 року

у справі № 755/12702/22 (провадження № 61-11920св23).

Факт передачі коштів батьком відповідача на купівлю спільного майна в інтересах сім`ї не може свідчити про те, що ці кошти передано на особисті потреби лише відповідачеві.

Позиція інших учасників

30 березня 2024 року ОСОБА_2 подала засобами поштового зв`язку до Верховного Суду відзив на касаційну скаргу.

Згідно з частиною першою статті 395 ЦПК України учасники справи мають право подати до суду касаційної інстанції відзив на касаційну скаргу в письмовій формі протягом строку, встановленого судом касаційної інстанції в ухвалі про відкриття касаційного провадження.

Відкриваючи касаційне провадження, Верховний Суд в ухвалі від 19 лютого 2024 року роз`яснив учаснику справи право подати до суду касаційної інстанції з додержанням вимог статті 395 ЦПК України відзив на касаційну скаргу в письмовій формі протягом десяти днів з дня вручення ухвали про відкриття касаційного провадження.

ОСОБА_2 отримала копію вказаної ухвали Верховного Суду

14 березня 2024 року, про що свідчить рекомендоване повідомлення про вручення поштового відправлення, тому останнім днем подання відзиву на вказану касаційну скаргу, з урахуванням частини третьої статті 124 ЦПК України, було

25 березня 2024 року.

Відзив на касаційну скаргу відповідач направила 30 березня 2024 року, тобто з пропуском встановленого судом строку. При цьому відзив не містить клопотання про продовження строку на його подання.

Відповідно до статті 126 ЦПК України право на вчинення процесуальної дії втрачається із закінченням строку, встановленого законом або судом. Документи, подані після закінчення процесуальних строків, залишаються без розгляду, крім випадків, передбачених цим Кодексом.

З огляду на те, що відзив на касаційну скаргу ОСОБА_2 надіслала після настання строку, встановленого судом в ухвалі про відкриття касаційного провадження, та клопотання про продовження пропущеного процесуального строку не подано, Верховний Суд залишає такий відзив без розгляду.

Провадження у суді касаційної інстанції

Ухвалою Верховного Суду від 19 лютого 2024 року відкрито касаційне провадження у справі та витребувано її матеріали із суду першої інстанції.

Ухвалою Верховного Суду від 17 жовтня 2025 року справу призначено до судового розгляду.

Встановлені судами першої і апеляційної інстанцій обставини справи

Суди першої та апеляційної інстанцій встановили, що з 18 травня 1996 року сторони перебували в зареєстрованому шлюбі.

З копії свідоцтва про народження серія НОМЕР_5 від 26 червня 1997 року суди встановили, що ІНФОРМАЦІЯ_1 у сторін народилася дочка - ОСОБА_5 .

Рішенням Шевченківського районного суду міста Києва від 27 квітня 2022 року

у справі № 761/39840/21 шлюб між сторонами розірвано.

Додатковим рішенням Шевченківського районного суду міста Києва від 3 червня 2022 року вирішено питання щодо присвоєння ОСОБА_4 до її шлюбного

прізвища - ОСОБА_4 .

За час перебування у шлюбі, сторони набули:

1) квартиру АДРЕСА_1 загальною

площею 41,32 кв.м;

2) депозитний вклад «Класичний строковий» (депозитний

рахунок № НОМЕР_3 ) на суму 200 000 грн, відкритий на ім`я позивача в AT «Укрексімбанк» 26 серпня 2021 року № 365136;

3) депозитний вклад «Стандарт» строковий із залишком на вкладі

на 5 листопада 2021 року в сумі 201 009,47 грн, відкритий на ім`я позивача

в AT «Приватбанк» SAMDNWFD0071323843101 за договором від 1 жовтня

2016 року;

4) автомобіль марки «Skoda» модель «Oktavia А5», 2012 року випуску, номер

кузова (VIN) НОМЕР_1 ; реєстраційний номер НОМЕР_2

(далі - автомобіль);

5) квартиру АДРЕСА_2 загальною

площею 112 кв.м.

Автомобіль придбаний ОСОБА_1 у автосалоні «Skoda» за 213 000 грн

у 2012 році. Право титульної власності автомобіля зареєстровано за позивачем.

Зі звіту про оцінку вартості транспортного засобу від 8 грудня 2021 року суди першої та апеляційної інстанцій встановили, що вартість автомобіля на 8 грудня 2021 року становить 216 702,12 грн.

Судами встановлено, що батько відповідача - ОСОБА_7 був власником іменних цінних паперів, а саме простих іменних акцій Відкритого акціонерного товариства (далі - ВАТ) «Вишевичі агротехніка» (код ЄДРПОУ 00903653) випуск № 1

у кількості 824 370 штук сумарною номінальною вартістю 206 092,50 грн, що

складало 49,984357% (відсотків) частки у статутному фонді вказаного товариства.

4 квітня 2008 року ОСОБА_7 продав належні йому на праві приватної власності вказані прості іменні акції ВАТ «Вишевичі агротехніка» - ОСОБА_8 та отримав від продажу 2 245 000 грн.

Одразу після цієї угоди 4 квітня 2008 року ОСОБА_7 , його дружина - ОСОБА_9 , їх син - ОСОБА_10 , ОСОБА_11 , які разом були присутні на угоді з продажу акцій, поїхали до ВАТ АБ «Укргазбанк», де до них приєдналась ОСОБА_12 . Тоді ОСОБА_7 подарував своїй дочці 2 000 000 грн на купівлю квартири АДРЕСА_2 .

З квитанції № 357012 від 4 квітня 2008 року суди першої та апеляційної інстанцій встановили, що відповідач поклала подаровані батьком кошти

у розмірі 2 000 000 грн на свій рахунок, відкритий у ВАТ Акціонерний банк «Укргазбанк».

Квартира АДРЕСА_2 придбана (проінвестована) відповідачем виключно за власні кошти, подаровані її батьком - ОСОБА_7 , та є особистою приватною власністю ОСОБА_12 .

Позиція Верховного Суду, мотиви, якими керується суд, та застосовані норми права

Згідно з частиною третьою статті 3 ЦПК України провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.

Відповідно до частини першої статті 400 ЦПК України, переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.

Рішення Шевченківського районного суду міста Києва від 9 травня 2023 року переглядалося Київським апеляційним судом 7 листопада 2023 року в частині відмови у визнанні об`єктом спільної сумісної власності подружжя та поділу квартири АДРЕСА_2 і позивач просить скасувати оскаржувані судові рішення тільки в цій частині, тому відповідно до вимог

частини першої статті 400 ЦПК України вони підлягають перегляду судом касаційної інстанції в зазначеній частині.

Згідно з частиною першою статті 402 ЦПК України у суді касаційної інстанції скарга розглядається за правилами розгляду справи судом першої інстанції в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи з урахуванням статті 400 цього Кодексу.

Вивчивши матеріали цивільної справи та перевіривши правильність застосування норм матеріального права і додержання процесуального права судами першої та апеляційної інстанцій в межах вимог та доводів касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, суд дійшов висновку, що касаційна скарга не підлягає задоволенню з таких підстав.

Статтею 15 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України) визначено, що кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.

Згідно з частинами першою, другою та п`ятою статті 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадахверховенства права, бутизаконним і обґрунтованим.

Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права.

Обґрунтованимє рішення, ухваленена підставі повно івсебічно з`ясованих обставин, на якісторони посилаються як напідставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Зазначеним вимогам закону рішення судів першої та апеляційної інстанцій відповідають.

Згідно з частинами першою та другою статті 21 СК України шлюбом є сімейний союз жінки та чоловіка, зареєстрований у державному органі реєстрації актів цивільного стану. Проживання однією сім`єю жінки та чоловіка без шлюбу не є підставою для виникнення у них прав та обов`язків подружжя.

Шлюб є підставою для виникнення прав та обов`язків подружжя (частина перша статті 36 СК України).

Статтею 13 КпШС України передбачено, що реєстрація шлюбу встановлюється як в інтересах державних і громадських, так і з метою охорони особистих і майнових прав та інтересів подружжя і дітей. Права і обов`язки подружжя породжує лише шлюб, укладений у державних органах реєстрації актів громадянського стану. Час виникнення прав і обов`язків подружжя визначається моментом реєстрації шлюбу в органах реєстрації актів громадянського стану

Відповідно до пунктів 2, частини першої статті 57 СК України особистою приватною власністю дружини, чоловіка є: майно, набуте нею, ним за час шлюбу, але на підставі договору дарування або в порядку спадкування; майно, набуте нею, ним за час шлюбу, але за кошти, які належали їй, йому особисто;

Відповідно до статті 60 СК України майно, набуте подружжям за час шлюбу, належить дружині та чоловікові на праві спільної сумісної власності незалежно від того, що один з них не мав з поважної причини (навчання, ведення домашнього господарства, догляд за дітьми, хвороба тощо) самостійного заробітку (доходу). Вважається, що кожна річ, набута за час шлюбу, крім речей індивідуального користування, є об`єктом права спільної сумісної власності подружжя.

Конструкція норми статті 60 СК України вказує на презумпцію спільності права власності подружжя на майно, яке набуте ними за час шлюбу. Зазначена презумпція може бути спростована одним із подружжя. Тягар доказування обставин, необхідних для спростування презумпції, покладається на того з подружжя, який її спростовує.

Такий висновок викладений у постановах Верховного Суду від 5 квітня 2018 року у справі № 404/1515/16-ц (провадження № 61-8518св18), від 6 лютого 2018 року у справі № 235/9895/15-ц (провадження № 61-2446св18), від 10 лютого 2021 року у справі № 759/5338/18 (провадження № 61-20733св19) та постанові Верховного Суду України від 24 травня 2017 року у справі № 6-843цс17, на які посилається заявник у касаційній скарзі.

Згідно зі статтею 63 СК України дружина та чоловік мають рівні права на володіння, користування і розпоряджання майном, що належить їм на праві спільної сумісної власності, якщо інше не встановлено домовленістю між ними.

В разі поділу майна, що є об`єктом права спільної сумісної власності подружжя, частки майна дружини та чоловіка є рівними, якщо інше не визначено домовленістю між ними або шлюбним договором (частина перша статті 70 СК України).

Згідно з частинами другою та третьою статті 372 ЦК України у разі поділу майна, що є у спільній сумісній власності, вважається, що частки співвласників у праві спільної сумісної власності є рівними, якщо інше не встановлено домовленістю між ними або законом. У разі поділу майна між співвласниками право спільної сумісної власності на нього припиняється.

Відповідно до частини першої статті 71 СК України майно, що є об`єктом права спільної сумісної власності подружжя, ділиться між ними в натурі. Якщо дружина та чоловік не домовилися про порядок поділу майна, спір може бути вирішений судом. При цьому суд бере до уваги інтереси дружини, чоловіка, дітей та інші обставини, що мають істотне значення.

У статтях 60, 70 СК України, статті 368 ЦК України передбачено презумпцію віднесення придбаного за час шлюбу майна до спільної сумісної власності подружжя. Це означає, що ні дружина, ні чоловік не зобов`язані доводити наявність права спільної сумісної власності на майно, набуте у шлюбі, оскільки воно вважається таким, що належить подружжю. Якщо майно придбано

за час шлюбу, то реєстрація прав на нього (транспортний засіб, житловий будинок чи іншу нерухомість) лише на ім`я одного із подружжя не спростовує презумпцію належності його до спільної сумісної власності подружжя. Заінтересована особа може довести, що майно придбане нею у шлюбі, але за її особисті кошти. У цьому разі презумпція права спільної сумісної власності на це майно буде спростована. Якщо ж заява одного з подружжя про те, що річ була куплена на його особисті кошти не буде належним чином підтверджена, презумпція права спільної сумісної власності подружжя залишиться непохитною.

Велика Палата Верховного Суду неодноразово висновувала, що, вирішуючи спір про поділ майна подружжя, необхідно встановити обсяг спільно нажитого майна, з`ясувати час та джерела його придбання (постанови Великої Палати Верховного Суду від 3 липня 2019 року № 554/8023/15-ц (провадження № 14-130цс19)

та від 23 січня 2024 року № 523/14489/15-ц (провадження № 14-22цс20)).

Суть поділу полягає в тому, що кожному з подружжя присуджуються в особисту власність конкретні речі, а також здійснюється розподіл майнових прав та обов`язків.

Під час здійснення поділу в судовому порядку суд має виходити з презумпції рівності часток. Суд має керуватися обставинами, що мають істотне значення, якими можуть бути, насамперед, ступінь трудової та (або) фінансової участі кожного з подружжя в утриманні спільного майна, в зроблених поліпшеннях, доцільність та обґрунтованість укладених правочинів, спрямованих на розпорядження спільним майном, наявність або відсутність вчинення одним з подружжя дій, що порушують права другого з подружжя, суперечать інтересам сім`ї, матеріальне становище співвласників тощо.

Поділ спільного сумісного майна подружжя здійснюється з визначенням переліку об`єктів спільної сумісної власності подружжя і встановлення вартості.

Відповідно до положень частини третьої статті 12, частини першої статті 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Згідно із частиною шостою статті 81 ЦПК України доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

Частиною першою статті 76 ЦПК України встановлено, що доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.

Належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування (частина перша статті 77 ЦПК України).

Достовірними є докази, на підставі яких можна встановити дійсні обставини справи (стаття 79 ЦПК України).

Достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування (частина перша статті 80 ЦПК України).

У частині першій статті 89 ЦПК України визначено, що суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.

У справі, яка переглядається судом касаційної інстанції, суди встановили, що ОСОБА_12 , перебуваючи у шлюбі з ОСОБА_1 , відповідно до договору купівлі-продажу від 28 грудня 2010 року набула у власність квартиру АДРЕСА_2 загальною площею 112 кв.м.

Кошти в розмірі 2 000 000 грн на придбання нерухомого майна були надані батьком відповідача ОСОБА_7 , які він отримав від продажу

акцій ВАТ «Вишевичі агротехніка».

Обставини передачі відповідачу грошових коштів у розмірі 2 000 000 грн встановлені судами першої та апеляційної інстанцій з пояснень свідків

ОСОБА_7 , ОСОБА_9 , ОСОБА_10 , ОСОБА_13 .

Крім того, на підтвердження зазначеного відповідачем долучено до матеріалів справи: заяву-свідчення ОСОБА_8 від 28 вересня 2022 року, посвідчену приватним нотаріусом Дніпровського міського нотаріального округу

Лушкіною О. В., зареєстровану за № 671; заяви-свідчення ОСОБА_11 , ОСОБА_10 , ОСОБА_9 , ОСОБА_7 від 21 вересня 2022 року, посвідчені приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Оніщук О. І., зареєстровані за №№ 2537, № 2536, № 2535 і № 2533 відповідно.

21 вересня 2023 року ОСОБА_7 , ОСОБА_9 і ОСОБА_10 , афідевітами підтвердивли під присягою, що грошові кошти від продажу простих іменних акцій у сумі 2 000 000 грн ОСОБА_7 дозволив використати відповідачу (дочці) на придбання в особисту власність квартири

АДРЕСА_2 загальною площею 112 кв.м.

Також ОСОБА_8 , який придбав акції у ОСОБА_7 , афідевідом підтвердив такі обставини.

Таким чином, врахувавши приписи статей 57, 60, 61 СК України та фактичні обставини, встановлені судами у цій справі, колегія суддів погоджується з висновками судів першої та апеляційної інстанцій про спростування

ОСОБА_12 презумпцію спільної сумісної власності щодо нерухомого майна - квартири АДРЕСА_2 загальною площею 112 кв.м.

Факт придбання спірного нерухомого майна за час шлюбу за обставин саме цієї справи не є безумовною підставою для віднесення такого майна до об`єктів права спільної сумісної власності подружжя, оскільки за наслідками розгляду справи достеменно встановлено, що спірне нерухоме майно придбано хоча й за час шлюбу, проте за особисті кошти відповідача, які надані їй батьком.

Отже вказана квартира не може вважатися об`єктом спільної сумісної власності подружжя, а є особистою приватною власністю ОСОБА_12 , за особисті кошти якої воно придбане.

Суди з`ясували походження коштів, за які була придбана вказана квартира, тому дійшли правильного висновку про спростування відповідної презумпції та ухвалення рішення про визнання цього майна особистою приватною власністю відповідача. Вказаний висновок також узгоджується із зібраним у справі доказам, яким суди надали належну оцінку як кожному окремо, так і у їх сукупності.

Колегія суддів зазнає, що у постанові Великої Палати Верховного Суду від 16 січня 2019 року у справі № 373/2054/16-ц (провадження № 14-446цс18) викладений правовий висновок про те, що встановлення обставин справи, дослідження та оцінка доказів є прерогативою судів першої та апеляційної інстанцій. Це передбачено як статтями 58,59,212 ЦПК України у попередній редакції 2004 року, так і статтями 77, 78, 79, 80, 89, 367 ЦПК України у редакції від 3 жовтня 2017 року. Якщо порушень порядку надання та отримання доказів у суді першої інстанції апеляційним судом не встановлено, а оцінка доказів зроблена як судом першої, так і судом апеляційної інстанцій, то суд касаційної інстанції не наділений повноваженнями втручатися в оцінку доказів.

При цьому позивач не заперечував обставин передання грошових коштів батьком відповідача у сумі 2 000 000 грн, а формально посилався на відсутність договору дарування вказаних коштів.

Суд касаційної інстанцій звертає увагу на те, що відсутність договору дарування коштів не є визначальним під час вирішення цього спору з урахуванням наявних у матеріалах справи доказів, які в їх сукупності підтверджують обставини придбання цієї квартири за особисті кошти відповідача.

Оскільки порушень порядку надання та отримання доказів у суді першої інстанції апеляційним судом не встановлено, а оцінка доказів зроблена як судом першої, так і судом апеляційної інстанцій, то суд касаційної інстанції не наділений повноваженнями втручатися в оцінку доказів.

Аргумент касаційної скарги про неврахування судами висновків Верховного Суду, викладених у постанові Верховного Суду від 10 листопада 2023 року

у справі № 755/12702/22 (провадження № 61-11920св23),колегія суддів відхиляє, оскільки у вказаній справі не спростувала презумцію спільності права власності подружжя на майно, з урахуванням обставин того, що подарована її дідом сума коштів була суттєво меншою ніж вартість спірної квартири на момент придбання. При цьому у справі № 755/12702/22 були відсутні такі засоби доказування як свідчення свідків, підтверджені відповідними афідевідами. Тому обставини у вказаній справі зі справою, яка переглядається касаційним судом, не є подібними, що свідчить про нерелевантність застосування такого висновку.

Висновок, викладений у постанові Великої Палати Верховного Суду від 22 лютого 2022 року у справі № 642/8107/14-ц (провадження № 14-108звц21), також не підлягає застосуванню до правовідносин, які склалися у справі, у зв`язку з відсутністю нотаріально посвідченої заяви-свідчення. Також у справі, на яку посилається заявник, встановлено обставини укладення договору позики коштів між відповідачем та його батьком для придбання спірної квартири. При цьому Велика Палата Верховного Суду зазначала про відсутність договору дарування коштів як допоміжну обставину неспростування презумції спільності права власності подружжя з урахуванням наявних у справі доказів та їх оцінкою у сукупності.

Доводи касаційної скарги про те, що суд апеляційної інстанції розглянув справу без урахування висновків щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладених у постанові Верховного Суду від 6 квітня 2021 року

у справі № 695/2112/16-ц (провадження № 61-13753св20), є необґрунтованими, оскільки у зазначеній справі суди виходили з її конкретних обставин та оцінили надані сторонами докази в їх сукупності. Верховний Суд звертає увагу, що встановлення обставин, необхідних для спростування презумпції спільності майна подружжя, здійснюється судом у кожному випадку окремо з урахуванням наданих сторонами доказів. Зокрема у справі № 695/2112/16-ц суди дійшли висновку про неспростування одним із подружжя презумції спільності майна подружжя

Висновки, викладені у постанові Великої Палати Верховного Суду

від 30 червня 2020 року у справі № 638/18231/15-ц (провадження № 14-712цс19,

у постановах Верховного Суду від 5 квітня 2018 року у справі № 404/1515/16-ц (провадження № 61-8518св18), від 6 лютого 2018 року у справі № 235/9895/15-ц (провадження № 61-2446св18), від 10 лютого 2021 року у справі № 759/5338/18 (провадження № 61-20733св19) та постанові Верховного Суду України

від 24 травня 2017 року у справі № 6-843цс17 у зв`язку з встановленими обставинами у цих справах не є подібними, тому не суперечать висновкам судів першої та апеляційної інстанцій у справі, що переглядається.

Доводи касаційної скарги не спростовують встановлені у справі фактичні обставини та висновки, які обґрунтовано викладені у мотивувальних частинах оскаржуваних судових рішень, і зводяться до переоцінки доказів, незгоди заявника з висновками щодо їх оцінки та містять посилання на факти, що були предметом дослідження суду.

Тому відсутні підстави для висновку, що судові рішення судів першої та апеляційної інстанцій ухвалені без додержання норм матеріального і процесуального права та зводяться значною мірою до переоцінки доказів у справі, що відповідно до положень статті 400 ЦПК України знаходиться поза межами повноважень Верховного Суду.

Відповідно до усталеної практики Європейського суду з прав людини (рішення у справах «Пономарьов проти України») повноваження вищих судових органів стосовно перегляду мають реалізовуватися для виправлення судових помилок та недоліків судочинства, але не для здійснення нового судового розгляду, перегляд не повинен фактично підміняти собою апеляцію. Повноваження вищих судів щодо скасування чи зміни тих судових рішень, які вступили в законну силу та підлягають виконанню, мають використовуватися для виправлення фундаментальних порушень.

Оскаржувані судові рішення відповідають критерію обґрунтованості судового рішення.

Касаційний суд з урахуванням частини першої статті 400 ЦПК України переглянув у касаційному порядку оскаржувані судові рішення в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження у цій справі і підстав для виходу за межі розгляду справи судом касаційної інстанції не встановлено.

Відповідно до частини першої статті 410 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо рішення, переглянуте в передбачених статтею 400 цього Кодексу межах, ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального прав.

Ураховуючи наведене, колегія суддів дійшла висновку про залишення касаційної скарги без задоволення, а оскаржуваних судових рішень першої та апеляційної інстанції - без змін.

Щодо судових витрат

Частиною тринадцятою статті 141 ЦПК України передбачено, якщо суд апеляційної чи касаційної інстанції, не передаючи справи на новий розгляд, змінює рішення або ухвалює нове, цей суд відповідно змінює розподіл судових витрат.

Оскільки суд дійшов висновку про залишення касаційної скарги без задоволення, підстав для нового розподілу судових витрат, понесених у зв`язку з переглядом справи у суді касаційної інстанції, немає.

Керуючись статтями 400, 409, 410, 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу ОСОБА_1 , в інтересах якого діє адвокат Павлова Олена Михайлівна, залишити без задоволення.

Рішення Шевченківського районного суду міста Києва від 9 травня 2023 року в частині відмови у визнанні квартири АДРЕСА_2 спільною сумісною власністю та її поділі і постанову Київського апеляційного суду

від 7 листопада 2023 року залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з моменту її ухвалення, є остаточною і оскарженню не підлягає.

Головуючий Судді: І. М. Фаловська В. М. Ігнатенко С. О. Карпенко В. В. Сердюк О. М. Ситнік