Рішення від 09 серпня 2026 р. у справі №484/2489/26 — Первомайський міськрайонний суд Миколаївської області

Справа № 484/2489/26

Провадження № 2/484/1874/26

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

10.08.2026 Первомайський міськрайонний суд Миколаївської області

в складі: головуючого – судді Панькова Д.А.

секретаря судового засідання – Заволенковської Д.П.

позивача – ОСОБА_1

розглянувши цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про визнання права власності на житловий будинок за набувальною давністю,

УСТАНОВИВ:

01 травня 2026 року позивачка звернулася до суду з позовом до ОСОБА_2 про визнання права власності на житловий будинок та земельну ділянку за набувальною давністю.

В обґрунтування вказаного позову позивач зазначила, що 10 квітня 2001 року її мати, ОСОБА_2 (надалі Відповідачка), придбала житловий будинок за адресою: АДРЕСА_1 , що розташований на земельній ділянці площею 449 квадратних метра, жилою площею 24,8 квадратних метра, загальною площею 41,56 квадратних метра, з надвірними спорудами: погреб, огорожа, водопровід та відмостка на підставі договору купівлі-продажу, зареєстрованого Первомайською філією Південної Товарної Біржі за реєстраційним номером 6116 від 10 квітня 2001 року.

Незважаючи на фактичну передачу майна та повну сплату коштів, зазначений договір не був нотаріально посвідчений у встановленому законом порядку, що на сьогодні позбавляє можливості оформити право власності у загальному порядку.

З моменту придбання будинку і по сьогоднішній день вона, ОСОБА_1 (надалі Позивачка), спільно з матір`ю, а згодом — самостійно із своїми трьома дітьми, безперервно проживає у даному домоволодінні та має всі підстави вважати його своїм.

Понад 20 років вона безперервно володіє цим майном відкрито та добросовісно та в подальшому має намір володіти, користуватися та розпоряджатися вищевказаним нерухомим майном, однак на теперішній час оформити право власності у позасудовому порядку не має можливості та виникає спір про право, адже Відповідачка самоусунулась як від оформлення документів на будинок та нотаріального їх посвідчення так і від самого будинку, адже має у власності інший будинок, розташований за адресою: АДРЕСА_2 , де прописана і проживає, що підтверджується копіями документів, а згодом виїжджає до Республіки Польща, де перебуває значний час і лише на короткий час приїжджає , фактично передавши їй всі права володіння та обов`язки щодо утримання будинку та не заявляє жодних прав та вимог відносно вказаного житлового будинку.

Протягом усього строку володіння (понад 20 років) вона сплачує комунальні послуги, що підтверджується квитанціями та розрахунковими книжками, здійснює догляд за будинком та прибудинковою територією - земельною ділянкою, на якій розташований будинок, провела поточні ремонти (можна перерахувати: заміна вікон, ремонт даху тощо).

Користується майном безперешкодно: жодних претензій з боку третіх осіб, колишніх власників чи органів місцевого самоврядування за цей час не надходило. Вказані обставини можуть бути підтверджені свідченнями очевидців.

Згідно п.13 зазначеної постанови, можливість пред`явлення до суду позову про визнання права власності за набувальною давністю випливає з положень статей 15, 16 ЦК, а також частини четвертої статті 344 ЦК, згідно з якими захист цивільних прав здійснюється судом шляхом визнання права. У зв`язку з цим особа, яка заявляє про давність володіння і вважає, що у неї є всі законні підстави бути визнаною власником майна за набувальною давністю, має право звернутися до суду з позовом про визнання за нею права власності.

Згідно п.14 зазначеної постанови, виходячи зі змісту частини першої статті 344 ЦК, відсутність державної реєстрації права власності на нерухоме майно не є перешкодою для визнання права власності на це майно у зв`язку зі спливом строку набувальної давності, оскільки така державна реєстрація може бути здійснена після визнання права власності за набувальною давністю. Рішення суду, що набрало законної сили, про задоволення позову про визнання права власності за набувальною давністю є підставою для реєстрації права власності в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно (пункт 5 частини першої статті 19 Закону України "Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень").

Згідно із ст. 344 ч. 4 ЦК України право власності за набувальною давністю на нерухоме майно набувається за рішенням суду.?

Відповідно до ч. 1 ст. 328 ЦК України право власності набувається на підставах, що не заборонені законом, зокрема із правочинів.

Ст. 328 ЦК України передбачено, що право власності набувається на підставах, що не заборонені законом.

Право власності вважається набутим правомірно, якщо інше прямо не випливає із закону або незаконність набуття права власності не встановлена судом.

При цьому п.8 Прикінцевих та перехідних положень ЦК України встановлено, що правила ст.344 ЦК України про набувальну давність поширюються також на випадки, коли володіння майном почалося за 3 роки до набрання чинності цим Кодексом.

Оскільки ЦК України набрав чинності з 01.01.2004, норми ст. 344 ЦК України поширюються на правовідносини, що виникли з 01.01.2001 року а отже, визнати право власності за набувальною давністю суд може не раніше 01.01.2001 року. Правовідносини згідно біржового договору виникли 10.04.2001 року, а отже суд має всі підстави на визнання права власності за набувальною давністю.

Набувальна давність визначається як засіб закріплення майна за суб`єктами, що ними володіють, у випадках, коли вони не мають можливості через певні обставини підтвердити підстави виникнення прав, а також інших ситуаціях. Позивачка вказує, що не має можливості за вказаних обставин підтвердити підстави виникнення у неї прав.

В судовому засіданні позивач позовні вимоги підтримала повністю та просила їх задовольнити.

Відповідач до суду надала заяву про слухання справи у її відсутність, позовні вимоги визнала.

Суд, дослідивши матеріали справи вважає, що позов задоволенню не підлягає з наступних підстав.

Відповідно до ч. 2, 3 ст. 12 ЦПК України учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов`язків, передбачених законом.

Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

У ст. 76 ЦПК України визначено, що доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.

Згідно зі ст. 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

В судовому засіданні був встановлений факт укладення 10 квітня 2001 року між ОСОБА_3 , ОСОБА_4 , ОСОБА_5 та ОСОБА_2 , Договору купівлі-продажу об`єкту нерухомості № 6116, а саме: житловий будинок з надвірними спорудами, який знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 .

Даний договір було зареєстровано 10.04.2001 року на Первомайській філії Південної Товарної Біржі, відповідно до вимог Закону України «Про товарну біржу» від 10.12.1991 року.

Згідно вище вказаного договору продавці передали, а ОСОБА_2 прийняла в управління та користування спірний житловий будинок, сплативши іншій стороні її договірну вартість в розмірі 1000 грн., що є доказом про того, що сторони на момент укладення договору досягнули згоди щодо істотних умов договору.

Зазначене нерухоме майно ОСОБА_2 зареєструвала в Первомайському МБТІ у встановленому законом порядку 26.04.2001 за № 5798.

Згідно договору вказаний житловий будинок розташований на земельній ділянці площею 449 квадратних метра, жилою площею 24,8 квадратних метра, загальною площею 41,56 квадратних метра, з надвірними спорудами: погреб, огорожа, водопровід та відмостка.

Разом з тим, будь – які документи, які б підтверджували право власності на зазначену земельну ділянку та містили б відомості про її власника позивачем надано не було та в матеріалах справи відсутні.

На підтвердження доводів позивачки про фактичне користування нею будинком та земельною ділянкою, на якій він розташований, за адресою: АДРЕСА_1 , ОСОБА_1 було надано довідки про реєстрацію місця проживання, довідку про склад сім`ї, характеристику з місця проживання, договір про надання послуг зі збирання, вивезення та захоронення побутових відходів № 07310, квитанції та накладні про здійснення ремонтних робіт.

Статтею 328ЦК України визначено, що право власності набувається на підставах, що не заборонені законом, зокрема із правочинів. Право власності вважається набутим правомірно, якщо інше прямо не випливає із закону або незаконність набуття права власності не встановлена судом.

Згідно з положеннями частин першої та четвертої статті 344 Цивільного кодексуУкраїни особа, яка добросовісно заволоділа чужим майном і продовжує відкрито, безперервно володіти нерухомим майном протягом десяти років або рухомим майном - протягом п`яти років, набуває право власності на це майно (набувальна давність), якщо інше не встановлено цим Кодексом. Право власності за набувальною давністю на нерухоме майно, транспортні засоби, цінні папери набувається за рішенням суду.

У постанові від 24 червня 2020 року у справі № 132/3566/17 Верховний Суд виснував, що відповідачем за позовом про визнання права власності за набувальною давністю є попередній власник майна або особа, яка вважає себе власником майна. При цьому така особа має не визнавати або оспорювати це право позивача, і між сторонами має існувати спір про право, який суд вирішує у порядку позовного провадження.

Правовий інститут набувальної давності опосередковує один із первинних способів виникнення права власності, тобто це такий спосіб, відповідно до якого право власності на річ виникає вперше або незалежно від права попереднього власника на цю річ, воно ґрунтується не на попередній власності та відносинах правонаступництва, а на сукупності обставин, зазначених у частині першій статті 344 Цивільного кодексу України, а саме: наявність суб`єкта, здатного набути у власність певний об`єкт; законність об`єкта володіння; добросовісність заволодіння чужим майном; відкритість володіння; безперервність володіння; сплив установлених строків володіння; відсутність норми закону про обмеження або заборону набуття права власності за набувальною давністю.

Зміст статті 344ЦК України встановлює, що позивач, як володілець майна, протягом всього часу володіння ним має бути впевнений, що на це майно не претендують інші особи, і він отримав це майно з підстав, достатніх для того, щоб мати право власності на нього.

Набуття права власності за набувальною давністю можливе лише за наявності наступних умов у сукупності: законний об`єкт володіння, добросовісність володіння, відкритість володіння, давність володіння та його безперервність (строк володіння).

Відсутність будь-якого з перерахованих елементів виключає можливість набуття права власності на земельну ділянку за набувальною давністю.

Давність володіння є добросовісною, якщо особа при заволодінні майном не знала і не повинна була знати про відсутність у неї підстав для набуття права власності.

Крім того, за набувальною давністю може бути визнано право власності на нерухоме майно, яке не має власника, або власник якого невідомий, або власник відмовився від права власності на належне йому нерухоме майно, а також на майно, що придбане добросовісним набувачем і у витребуванні якого його власнику було відмовлено.

При цьому, в позовній заяві та в судовому засіданні позивач фактично підтвердила, що весь час проживання у спірному будинку їй було достовірно відомо про те, що він їй не належить та було відомо кому саме цей будинок належить.

Позов про право власності за давністю володіння не може заявляти особа, яка володіє майном за волею власника і завжди знала, хто є власником.

Аналогічний висновок викладений у постанові Великої Палати Верховного Суду від 14 травня 2019 року у справі № 910/17274/17 та постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду від 24 січня 2019 року у справі № 755/16913/16-ц.

Отже, з огляду на вищевикладений висновок Верховного суду у аналогічній справі, суд вважає, що доводи позивача про те, що вона більше 10 років безперервно володіє житловим будинком та земельною ділянкою, на якій він розташований, до уваги прийняти не можна, оскільки ці дії позивача не свідчать про набуття нею права власності на нерухоме майно та не є підставою для набуття такого права.

На підставі наведеного, суд вважає, що позовні вимоги є не обґрунтованими та такими, що не підлягають задоволенню.

Керуючись ст.ст. 2, 10-13, 258, 259, 265, 268, 280-283 ЦПК України, суд, -

У Х В А Л И В :

У задоволенні позову ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , РНОКПП: НОМЕР_1 ) до ОСОБА_2 ( АДРЕСА_2 , РНОКПП: НОМЕР_2 ) про визнання права власності за набувальною давністю, на житловий будинок та земельну ділянку за адресою: АДРЕСА_1 - відмовити.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.

У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня його проголошення.

Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини судового рішення або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Апеляційна скарга подається безпосередньо до суду апеляційної інстанції.

Суддя: