Рішення від 09 серпня 2026 р. у справі №345/3411/24 — Гайсинський районний суд Вінницької області

Справа № 345/3411/24

Провадження по справі № 2/129/318/2026

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

"10" серпня 2026 р. Гайсинський районний суд Вінницької області

у складі:головуючого судді Капуша І.С.,

розглянувши без участі сторін та їх представників у порядку загального позовного провадження в місті Гайсині цивільну справу за позовом Приватного акціонерного товариства «Українська страхова компанія «Княжа Вієнна Іншуранс Груп» до ОСОБА_1 про відшкодування шкоди, завданої внаслідок дорожньо-транспортної пригоди, -

У С Т А Н О В И В :

Приватне акціонерне товариство «Українська страхова компанія «Княжа Вієнна Іншуранс Груп» звернулося до суду з позовом до ОСОБА_1 про відшкодування шкоди, завданої внаслідок дорожньо-транспортної пригоди.

Позовні вимоги мотивовані тим, що внаслідок дорожньо-транспортної пригоди, яка сталася з вини відповідача, позивачем як страховиком було виплачено страхове відшкодування потерпілій стороні. Оскільки цивільно-правова відповідальність особи, винної у вчиненні дорожньо-транспортної пригоди, була застрахована, інший страховик здійснив виплату страхового відшкодування лише в межах страхової суми та з урахуванням коефіцієнта фізичного зносу, у зв`язку з чим позивач просив стягнути з відповідача різницю між фактичним розміром завданої шкоди та сумою страхового відшкодування, отриманого від страховика цивільно-правової відповідальності, у розмірі 95 945,43 грн, а також понесені судові витрати.

Заочним рішенням Гайсинського районного суду Вінницької області від 08 травня 2025 року позов було задоволено повністю. Після надходження заяви представника відповідача про перегляд заочного рішення ухвалою суду від 18 червня 2025 року заочне рішення скасовано та справу призначено до розгляду за правилами загального позовного провадження.

Після скасування заочного рішення суддею Бондар О.В. було заявлено самовідвід, який задоволено ухвалою суду від 18 червня 2025 року, а справу передано для повторного автоматизованого розподілу між суддями.

За результатами повторного автоматизованого розподілу цивільну справу передано на розгляд судді Капушу І.С., який ухвалою від 19 червня 2025 року прийняв її до свого провадження та призначив до розгляду за правилами загального позовного провадження.

Ухвалою суду від 19 листопада 2025 року підготовче провадження у справі закрито, а справу призначено до судового розгляду по суті.

Відповідач та його представник подали до суду письмові пояснення, в яких позов не визнали та просили відмовити у його задоволенні. Зазначили, що на момент дорожньо-транспортної пригоди ОСОБА_1 перебував у трудових відносинах із фізичною особою-підприємцем ОСОБА_2 , працював водієм вантажного автомобіля та керував транспортним засобом роботодавця під час виконання своїх трудових обов`язків. У зв`язку з цим, на думку відповідача, він не є належним суб`єктом цивільно-правової відповідальності за шкоду, завдану джерелом підвищеної небезпеки, а відповідальність у спірних правовідносинах має нести законний володілець транспортного засобу. На підтвердження своїх доводів відповідач послався на положення статей 1172, 1187 ЦК України та правовий висновок Великої Палати Верховного Суду, викладений у постанові від 05 грудня 2018 року у справі № 426/16825/16-ц.

Представник позивача в судове засідання не з`явився. Про дату, час і місце розгляду справи повідомлений належним чином. Клопотань про відкладення розгляду справи не подав.

Відповідач та його представник у судове засідання також не з`явилися, про день, час і місце розгляду справи повідомлені належним чином. Будь-яких заяв чи клопотань, які б перешкоджали розгляду справи, до суду не надходило.

Враховуючи належне повідомлення учасників справи про дату, час і місце судового засідання, суд дійшов висновку про можливість розгляду справи за їх відсутності на підставі наявних у справі доказів.

Дослідивши письмові матеріали справи, всебічно і повно з`ясувавши фактичні обставини справи, на яких ґрунтуються позовні вимоги та заперечення відповідача, оцінивши докази в їх сукупності відповідно до вимог статей 76-81, 89 ЦПК України, суд приходить до наступного.

Судом встановлено, що 23 листопада 2021 року сталася дорожньо-транспортна пригода за участю автомобіля MAN TGX, державний номерний знак НОМЕР_1 , під керуванням ОСОБА_1 , та транспортного засобу потерпілої сторони, внаслідок чого останньому було завдано механічних пошкоджень. Обставини дорожньо-транспортної пригоди, вина водія транспортного засобу MAN TGX та факт настання страхового випадку сторонами не оспорюються та підтверджуються наявними у матеріалах справи доказами.

У зв`язку з настанням страхового випадку Приватне акціонерне товариство «Українська страхова компанія «Княжа Вієнна Іншуранс Груп» здійснило виплату страхового відшкодування власнику пошкодженого транспортного засобу, після чого звернулося до суду з даним позовом, посилаючись на те, що страховиком цивільно-правової відповідальності винної особи відшкодовано лише частину завданої шкоди, а різниця між фактичним розміром збитків та страховою виплатою підлягає стягненню безпосередньо з відповідача у порядку суброгації.

Разом із тим, після скасування заочного рішення відповідачем подано письмові пояснення, в яких він заперечив проти задоволення позову, зазначивши, що на момент дорожньо-транспортної пригоди перебував у трудових відносинах із фізичною особою-підприємцем ОСОБА_2 , працював водієм вантажного автомобіля та керував транспортним засобом роботодавця під час виконання своїх трудових обов`язків. Також відповідач послався на правовий висновок Великої Палати Верховного Суду щодо визначення належного суб`єкта відповідальності за шкоду, завдану джерелом підвищеної небезпеки.

Перевіряючи зазначені доводи, судом досліджено наявну в матеріалах справи копію трудової книжки ОСОБА_1 , дата заповнення якої 01 серпня 2003 року. Із запису № 42 вбачається, що 16 квітня 2021 року ОСОБА_1 прийнято на посаду водія вантажного автомобіля до фізичної особи-підприємця ОСОБА_2 на підставі наказу № 4 від 16.04.2021 року. Записом № 43 підтверджується, що його звільнено лише 31 грудня 2021 року за угодою сторін відповідно до пункту 1 статті 36 КЗпП України на підставі наказу № 14 від 31.12.2021 року.

Таким чином, судом встановлено, що на момент дорожньо-транспортної пригоди, яка сталася 23 листопада 2021 року, ОСОБА_1 перебував у трудових відносинах із фізичною особою-підприємцем ОСОБА_2 та працював на посаді водія вантажного автомобіля.

Крім того, із наявних у матеріалах справи реєстраційних документів та інформації про дорожньо-транспортну пригоду вбачається, що транспортний засіб MAN TGX, державний номерний знак НОМЕР_1 , яким керував відповідач, належав фізичній особі-підприємцю ОСОБА_2 , тоді як ОСОБА_1 був лише його водієм.

Наведені докази узгоджуються між собою, є взаємопов`язаними, їх достовірність сторонами не спростована, а тому суд визнає встановленими обставини перебування відповідача у трудових відносинах із фізичною особою-підприємцем ОСОБА_2 та керування ним транспортним засобом роботодавця на момент виникнення дорожньо-транспортної пригоди.

Оцінюючи зазначені докази відповідно до вимог статті 89 ЦПК України, суд виходить із того, що копія трудової книжки відповідача містить послідовні записи щодо прийняття його на роботу та звільнення, які узгоджуються з іншими письмовими доказами, що містяться в матеріалах справи, зокрема із реєстраційними документами на транспортний засіб та інформацією про дорожньо-транспортну пригоду. Будь-яких доказів, які б спростовували факт перебування ОСОБА_1 у трудових відносинах із ФОП ОСОБА_2 на момент виникнення дорожньо-транспортної пригоди, матеріали справи не містять, а позивачем таких доказів суду не надано.

Суд звертає увагу, що позивач не скористався наданими йому процесуальними правами для спростування доводів відповідача, не подав заперечень щодо письмових пояснень, не надав доказів відсутності трудових відносин між відповідачем та ФОП ОСОБА_2 або того, що відповідач на момент дорожньо-транспортної пригоди діяв поза межами виконання своїх трудових обов`язків.

Відповідно до статті 15 ЦК України кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.

Згідно зі статтею 16 ЦК України кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого майнового права чи інтересу у спосіб, встановлений законом.

За змістом статті 993 ЦК України та статті 27 Закону України «Про страхування» до страховика, який виплатив страхове відшкодування за договором майнового страхування, у межах фактичних витрат переходить право вимоги, яке страхувальник або інша особа, що одержала страхове відшкодування, мала до особи, відповідальної за завдані збитки.

Отже, реалізовуючи право суброгації, страховик набуває саме того обсягу прав, який мав потерпілий щодо особи, відповідальної за заподіяну шкоду, при цьому сам суб`єкт відповідальності визначається відповідно до норм цивільного законодавства.

При цьому суд зазначає, що перехід до страховика права вимоги в порядку суброгації не змінює визначеного законом суб`єкта відповідальності за завдану шкоду. До страховика переходить право вимоги саме до тієї особи, яка відповідно до норм матеріального права зобов`язана відшкодувати завдану шкоду. Отже, реалізація права суброгації не може бути підставою для покладення цивільно-правової відповідальності на особу, яка відповідно до вимог закону не є належним суб`єктом такої відповідальності.

Відповідно до частини другої статті 1187 ЦК України шкода, завдана джерелом підвищеної небезпеки, відшкодовується особою, яка на відповідній правовій підставі володіє транспортним засобом, механізмом чи іншим об`єктом, використання, зберігання або утримання якого створює підвищену небезпеку.

Водночас частиною першою статті 1172 ЦК України встановлено, що юридична або фізична особа відшкодовує шкоду, завдану її працівником під час виконання ним своїх трудових (службових) обов`язків.

Таким чином, норми статей 1172 та 1187 ЦК України підлягають системному застосуванню. Якщо шкоду завдано працівником під час виконання ним трудових обов`язків із використанням транспортного засобу, що перебуває у володінні роботодавця, відповідальність перед потерпілим несе саме роботодавець як законний володілець джерела підвищеної небезпеки.

Саме такий правовий висновок викладено Великою Палатою Верховного Суду у постанові від 05 грудня 2018 року у справі № 426/16825/16-ц, в якій зазначено, що особа, яка керує транспортним засобом у зв`язку з виконанням своїх трудових (службових) обов`язків на підставі трудового договору з особою, яка на відповідній правовій підставі володіє транспортним засобом, не є суб`єктом, який несе відповідальність за шкоду, завдану джерелом підвищеної небезпеки, а таким суб`єктом є законний володілець транспортного засобу - роботодавець. Велика Палата також дійшла висновку, що шкода, завдана внаслідок дорожньо-транспортної пригоди з вини працівника, який керував транспортним засобом роботодавця під час виконання трудових обов`язків, підлягає відшкодуванню саме володільцем джерела підвищеної небезпеки, а не безпосередньо водієм.

Вказаний правовий висновок відповідно до частини четвертої статті 263 ЦПК України підлягає врахуванню судом під час вирішення даної справи, оскільки фактичні обставини спору є подібними до тих, які були предметом дослідження Великої Палати Верховного Суду.

Суд вважає наведений правовий висновок Великої Палати Верховного Суду таким, що підлягає застосуванню при вирішенні даної справи, оскільки встановлені судом фактичні обставини є аналогічними. Зокрема, відповідач на момент дорожньо-транспортної пригоди перебував у трудових відносинах із власником транспортного засобу, працював водієм вантажного автомобіля та керував транспортним засобом роботодавця. Доказів того, що відповідач використовував транспортний засіб у власних цілях, вибув із володіння роботодавця або діяв поза межами виконання трудових обов`язків, матеріали справи не містять.

Як встановлено судом, ОСОБА_1 на момент дорожньо-транспортної пригоди перебував у трудових відносинах із фізичною особою-підприємцем ОСОБА_2 , працював водієм вантажного автомобіля та керував транспортним засобом роботодавця, що підтверджується копією трудової книжки, а також іншими письмовими доказами, дослідженими судом.

Матеріалами справи також підтверджено, що транспортний засіб MAN TGX, державний номерний знак НОМЕР_1 , яким керував відповідач, належав фізичній особі-підприємцю ОСОБА_2 , а будь-яких доказів того, що відповідач неправомірно заволодів транспортним засобом, використовував його у власних цілях чи діяв поза межами виконання своїх трудових обов`язків, суду не надано та матеріали справи не містять.

За таких обставин суд доходить висновку, що на момент виникнення дорожньо-транспортної пригоди ОСОБА_1 не був самостійним суб`єктом цивільно-правової відповідальності за шкоду, завдану джерелом підвищеної небезпеки, а тому не є належним відповідачем у спірних правовідносинах.

Звернення позивача з позовом саме до ОСОБА_1 не відповідає вимогам статей 1172 та 1187 ЦК України, оскільки обов`язок щодо відшкодування шкоди за встановлених судом обставин покладається на законного володільця транспортного засобу - роботодавця, а не на працівника, який керував транспортним засобом під час виконання трудових обов`язків.

Відтак суд доходить висновку, що позовні вимоги Приватного акціонерного товариства «Українська страхова компанія «Княжа Вієнна Іншуранс Груп» до ОСОБА_1 є необґрунтованими та такими, що не підлягають задоволенню.

Таким чином, оцінивши всі наявні у справі докази в їх сукупності, суд приходить до висновку, що позивачем не доведено наявності передбачених законом підстав для покладення цивільно-правової відповідальності саме на ОСОБА_1 .

При цьому суд враховує, що відповідно до положень статей 12, 13, 81 ЦПК України цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін, а кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.

Позивач, звертаючись до суду з даним позовом, виходив із того, що саме відповідач є особою, з якої підлягає стягненню різниця між фактичним розміром шкоди та страховою виплатою. Разом із тим, під час нового розгляду справи після скасування заочного рішення судом встановлено обставини, які не були предметом оцінки при ухваленні заочного рішення, а саме перебування відповідача на момент дорожньо-транспортної пригоди у трудових відносинах із фізичною особою-підприємцем ОСОБА_2 та виконання ним трудових обов`язків водія під час керування транспортним засобом роботодавця.

Саме зазначені обставини мають визначальне значення для правильного вирішення спору, оскільки свідчать про відсутність у відповідача статусу належного суб`єкта цивільно-правової відповідальності у спірних правовідносинах.

Відповідно до статті 51 ЦПК України заміна первісного відповідача належним відповідачем здійснюється судом лише за клопотанням позивача. Матеріали справи не містять відомостей про звернення позивача із відповідним клопотанням, а позовні вимоги протягом розгляду справи підтримувалися саме до ОСОБА_1 .

Враховуючи принцип диспозитивності цивільного судочинства, закріплений статтею 13 ЦПК України, суд розглядає справу виключно в межах заявлених позовних вимог та не наділений повноваженнями з власної ініціативи змінювати відповідача чи залучати іншу особу як належного відповідача.

Пред`явлення позову до неналежного відповідача не є підставою для закриття провадження у справі, а є підставою для відмови у задоволенні позову, якщо позивач не заявив клопотання про заміну відповідача в порядку, передбаченому статтею 51 ЦПК України.

Отже, за відсутності клопотання позивача про заміну неналежного відповідача суд позбавлений можливості вирішувати питання про залучення до участі у справі іншої особи як належного відповідача.

За таких обставин суд дійшов висновку, що позов заявлено до неналежного відповідача, а тому підстави для його задоволення відсутні.

Таким чином, суд приходить до висновку, що позивач звернувся з позовом до неналежного відповідача, оскільки обов`язок щодо відшкодування шкоди за встановлених судом обставин законом покладається на іншу особу. За таких обставин позов не підлягає задоволенню.

Відповідно до частин першої та другої статті 141 ЦПК України судовий збір та інші судові витрати покладаються на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

Оскільки у задоволенні позову суд відмовляє повністю, понесені позивачем судові витрати залишаються за ним.

Керуючись статтями 12, 13, 51, 76-81, 89, 141, 258, 259, 263-265, 268 ЦПК України, статтями 16, 22, 993, 1172, 1187 ЦК України, статтею 27 Закону України «Про страхування», суд, -

В И Р І Ш И В:

У задоволенні позову Приватного акціонерного товариства «Українська страхова компанія «Княжа Вієнна Іншуранс Груп» до ОСОБА_1 про відшкодування шкоди, завданої внаслідок дорожньо-транспортної пригоди, відмовити повністю.

Судові витрати, понесені позивачем, залишити за Приватним акціонерним товариством «Українська страхова компанія «Княжа Вієнна Іншуранс Груп».

Рішення може бути оскаржене до Вінницького апеляційного суду через Гайсинський районний суд Вінницької області шляхом подання апеляційної скарги протягом тридцяти днів з дня його проголошення.

Якщо в судовому засіданні було проголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду або справу розглянуто без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Суддя: