Рішення від 28 липня 2026 р. у справі №914/993/26 — Господарський суд Львівської області

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ЛЬВІВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

79014, місто Львів, вулиця Личаківська, 128

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

29.07.2026 Справа № 914/993/26

Господарський суд Львівської області у складі судді Долінської О.З., за участю секретаря судового засідання Знетиняк Д.В.,

розглянувши матеріали справи за позовом: Управління комунальної власності департаменту економічного розвитку Львівської міської ради, м. Львів

до відповідача: Творчої спілки "Прем`єра", м. Львів

про: звільнення самовільно зайнятого нежитлового приміщення

Представники сторін:

від позивача: Григорович Р.Р. – представник згідно повноважень, які містяться в матеріалах справи

від відповідача: не з`явився

ВСТАНОВИВ:

На адресу Господарського суду Львівської області в систему "Електронний суд" надійшла позовна заява: Управління комунальної власності департаменту економічного розвитку Львівської міської ради до відповідача: Творчої спілки "Прем`єра" про звільнення самовільно зайнятого нежитлового приміщення.

Відповідно до протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 31.03.2026, справу № 914/993/26 розподілено для розгляду судді Долінській О.З.

Ухвалою Господарського суду Львівської області від 06.04.2026 прийнято позовну заяву до розгляду та відкрито провадження у справі. Судом постановлено розгляд справи здійснювати за правилами загального позовного провадження. Підготовче судове засідання призначено 05.05.2026.

Ухвалою Господарського суду Львівської області від 05.05.2026, підготовче судове засідання відкладено на 19.05.2026.

Протокольною ухвалою суду від 19.05.2026, продовжено строк підготовчого провадження у справі № 914/993/26 на тридцять днів, у відповідності до ч. 3 ст. 177 ГПК України, за ініціативою суду.

Ухвалою Господарського суду Львівської області від 19.05.2026, підготовче судове засідання призначено на 16.06.2026.

Ухвалою Господарського суду Львівської області від 16.06.2026, закрито підготовче провадження та призначено справу № 914/993/26 до судового розгляду по суті в судовому засіданні на 29.07.2026.

29.07.2026 представник позивача в судове засідання з розгляду справи по суті з`явився, позовні вимоги підтримав з підстав, викладених у позовній заяві та поясненнях, наданих в судовому засіданні. Просив позов задоволити повністю.

29.07.2026 представник відповідача в судове засідання з розгляду справи по суті не з`явився, вимог ухвали суду від 06.04.2026 не виконав, письмового відзиву на адресу суду не подав, хоча належно був повідомлений про час, дату та місце судового засідання (докази містяться в матеріалах справи).

Частиною 1 ст. 202 ГПК України передбачено, що неявка у судове засідання будь-якого учасника справи за умови, що його належним чином повідомлено про дату, час і місце цього засідання, не перешкоджає розгляду справи по суті.

Відповідно до п. 1 ч. 3 ст. 202 ГПК України, якщо учасник справи або його представник були належним чином повідомлені про судове засідання, суд розглядає справу за відсутності такого учасника справи, у разі неявки в судове засідання учасника справи (його представника) без поважних причин або без повідомлення причин неявки.

Відповідно до частин третьої та сьомої ст.120 ГПК України, виклики і повідомлення здійснюються шляхом вручення ухвали в порядку, передбаченому цим Кодексом для вручення судових рішень. Учасники судового процесу зобов`язані повідомляти суд про зміну свого місцезнаходження чи місця проживання під час розгляду справи. У разі відсутності заяви про зміну місця проживання ухвала про повідомлення чи виклик надсилається учасникам судового процесу, які не мають офіційної електронної адреси, та за відсутності можливості сповістити їх за допомогою інших засобів зв`язку, які забезпечують фіксацію повідомлення або виклику, за останньою відомою суду адресою і вважається врученою, навіть якщо відповідний учасник судового процесу за цією адресою більше не знаходиться або не проживає.

Ухвали суду у даній справі скеровувались відповідачу за адресою: 79013, м. Львів, вул. Степана Бандери, будинок 47А, квартира 1А, тобто за його місцезнаходженням, зазначеному у Витягу з Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань, який отриманий на запит суду та міститься в матеріалах справи.

Також, ухвали суду скеровувались відповідачу на адресу місцезнаходження приміщення – 79013, м. Львів, вул. Стефаника, 16а, з якого позивач виселяє відповідача (докази містяться в матеріалах справи).

Крім того, судом здійснено оприлюднення інформації на сайт Господарського суду Львівської області про те, що у провадженні Господарського суду Львівської області (суддя Долінська О.З) перебуває справа № 914/993/26 за позовом: Управління комунальної власності департаменту економічного розвитку Львівської міської ради до відповідача: Творчої спілки "Прем`єра" про звільнення самовільно зайнятого нежитлового приміщення.

Поштові конверти, які направлялись на адресу відповідача повернуті на адресу суду з відміткою “За закінченням терміну зберігання”.

Відповідно до правової позиції Верховного Суду викладеної у постанові від 15.05.2018 у справі № 904/6063/17, отримання поштової кореспонденції залежить від волевиявлення юридичної особи і на неї, як на суб`єкта господарської діяльності покладається обов`язок належної організації отримання поштової кореспонденції пов`язаної із здійснюваною господарською діяльністю. Сам лише факт неотримання скаржником кореспонденції, якою суд із додержанням вимог процесуального закону надсилав ухвалу для вчинення відповідних дій за належною адресою та яка повернулася до суду у зв`язку з її неотриманням адресатом, не може вважатися поважною причиною невиконання ухвали суду, оскільки наведене зумовлено не об`єктивними причинами, а суб`єктивною поведінкою сторони щодо отримання кореспонденції, яка надходила на її адресу (аналогічна позиція викладена в постановах КГС ВС від 16.05.2018 у справі № 910/15442/17, від 10.09.2018 у справі № 910/23064/17, від 24.07.2018 у справі № 906/587/17).

Як звернув увагу Верховний суд у складі колегії Касаційного господарського суду в постанові від 19.02.2020 у справі №910/16409/15: "свідоме неотримання судової кореспонденції, яка направлялася за офіційною юридичною адресою, є порушенням норм процесуального права та може бути розцінено судом як дії, спрямовані на затягування розгляду справи та свідчити про зловживання процесуальними правами учасника справи, які направлені на перешкоджання здійснення своєчасного розгляду справи. З огляду на наведене, колегія суддів дійшла висновку, що, сторона була обізнана про розгляд справи в суді, повідомлялася про дату, час та місце судових засідань за вказаною адресою, однак не скористався правом участі у судових засіданнях, тому відсутні підстави вважати, що судом під час розгляду справи було порушено норми процесуального права щодо повідомлення останнього про час та місце судового розгляду".

Заяв про зміну відповідачем місцезнаходження на адресу суду в процесі розгляду даної справи, не поступало.

Процесуальні документи щодо розгляду спору у даній справі, офіційно оприлюднені у Єдиному державному реєстрі судових рішень - www.reyestr.court.gov.ua, та знаходяться у вільному доступі.

За змістом статті 2 Закону України "Про доступ до судових рішень", кожен має право на доступ до судових рішень у порядку, визначеному цим Законом. Усі судові рішення є відкритими та підлягають оприлюдненню в електронній формі (Постанова Верховного Суду від 11.12.2018 у справі № 921/6/18).

З огляду на вказане вище, відповідач повідомлявся завчасно та належним чином про час, дату та місце розгляду справи № 914/993/26 Господарським судом Львівської області.

Крім того, процесуальні документи щодо розгляду спору у даній справі, офіційно оприлюднені у Єдиному державному реєстрі судових рішень - www.reyestr.court.gov.ua, та знаходяться у вільному доступі.

Таким чином, в розумінні ст. ст. 120, 122, 242 ГПК України, відповідач повідомлений про дату, час та місце розгляду справи належним чином.

З огляду на викладене, суд встановив, що з моменту відкриття провадження у справі сплив достатній строк для подання сторонами своїх доводів, заперечень, відзиву, доказів тощо, у зв`язку з чим, суд вважає за можливе здійснити розгляд даної справи по суті заявлених вимог.

Згідно ч. 2 ст.178 Господарського процесуального кодексу України, у разі ненадання відповідачем відзиву у встановлений судом строк без поважних причин, суд має право вирішити спір за наявними матеріалами справи.

Беручи до уваги те, що відповідач, будучи належним чином повідомлений про день, час і місце розгляду даної справи, що підтверджується наявними у справі доказами, не скористався своїм правом на подання відзиву, не заперечив у визначеному Законом порядку проти розгляду справи за його відсутності, справа розглядається за наявними матеріалами, у відповідності до приписів ч. 9 ст. 165 та ч. 2 ст. 178 ГПК України.

Відповідно до ч.ч.1, 3 ст.13 ГПК України, судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності сторін; кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом.

Стаття 43 ГПК України зобов`язує сторони добросовісно користуватись належними їм процесуальними правами.

Враховуючи вищенаведене, судом, згідно вимог ГПК України, надавалась в повному обсязі можливість учасникам справи щодо обґрунтування їх правової позиції по суті справи та подання доказів.

Враховуючи те, що норми ст.81 ГПК України щодо обов`язку господарського суду витребувати у сторін документи і матеріали, необхідні для вирішення спору, кореспондуються з диспозитивним правом учасників справи подавати докази, а п.4 ч.3 ст.129 Конституції України визначає одним з принципів судочинства - свободу в наданні сторонами суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості, господарським судом створені належні умови для надання сторонами доказів в обґрунтування своєї правової позиції у справі.

Отже, судом було забезпечено принцип змагальності сторін, рівність сторін, що полягає у наданні їм однакових можливостей для реалізації ними своїх процесуальних прав, з огляду на сплив строків для подання доказів, з метою дотримання прав позивача на своєчасне вирішення спору.

В силу приписів ст. 2 ГПК України, завданням господарського судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів, пов`язаних із здійсненням господарської діяльності, та розгляд інших справ, віднесених до юрисдикції господарського суду, з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав і законних інтересів фізичних та юридичних осіб, держави.

Одним із основних принципів (засад) господарського судочинства є, зокрема, розумність строків розгляду справи.

Крім того, суд враховує, що пунктом 1 ст.6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод визначено, що кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справ упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом, який вирішить спір щодо його прав та обов`язків цивільного характеру або встановить обґрунтованість будь-якого висунутого проти нього кримінального обвинувачення.

Водночас, необґрунтоване відкладення розгляду справи призводить до затягування строків її розгляду і перебування в стані невизначеності учасників процесу, що може призвести до порушення положень ч.1 ст.6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, яка покладає на національні суди обов`язок здійснити швидкий та ефективний розгляд справ упродовж розумного строку.

Враховуючи те, що подані сторонами у цій справі докази дозволяють суду встановити та оцінити конкретні обставини (факти), якими учасники справи обґрунтовують свої позовні вимоги та заперечення позовних вимог і які мають суттєве значення для вирішення цього спору, а отже, розглянути та вирішити спір й здійснити розподіл судових витрат у цій справі, що в свою чергу, вказує на можливість виконання завдань господарського судочинства та з урахуванням необхідності дотримання розумних строків розгляду справи, суд вважає, що в матеріалах справи доказів достатньо для з`ясування обставин справи і прийняття судового рішення у справі № 914/993/26.

Позиція позивача.

Позивач обґрунтовує позов тим, що нежитлові приміщення під індексом I площею 3,7 кв. м та під індексом II площею 4,0 кв. м у будівлі під літерою «Б», загальною площею 7,7 кв. м, що знаходяться за адресою: м. Львів, вул. Стефаника, 16а, належать Львівській міській територіальній громаді та без належної правової підстави зайняті Творчою спілкою «Прем`єра».

На підтвердження заявлених вимог, позивач посилається, зокрема, на витяг з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно, технічний паспорт, лист Управління комунальної власності від 28.01.2026 № 4-2302-4717, відповідь ЛКП «Княже місто» від 24.02.2026 № 4-3101-2116 та акт проведення перевірки від 13.03.2026 № 62-НП/26.

Позивач зазначає, що будь-якого договору оренди чи іншого документа, який надавав би відповідачу право володіти або користуватися спірними приміщеннями, не укладено. Самовільне зайняття приміщень перешкоджає територіальній громаді в особі уповноваженого органу користуватися та розпоряджатися комунальним майном. З огляду на це, позивач просить виселити відповідача зі спірних приміщень і покласти на нього витрати зі сплати судового збору в розмірі 2 662,40 грн.

Позиція відповідача.

В судові засідання з розгляду даної справи відповідач не забезпечив явки свого представника, вимог ухвали суду від 06.04.2026 не виконав, письмового відзиву на адресу суду не подав, хоча належно повідомлявся про час, дату та місце судового засідання (докази містяться в матеріалах справи).

Ухвали суду у даній справі скеровувались відповідачу за адресою: 79013, м. Львів, вул. Степана Бандери, будинок 47А, квартира 1А, тобто за його місцезнаходженням, зазначеному у Витягу з Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань, який отриманий на запит суду та міститься в матеріалах справи.

Поштові конверти, які направлялись на адресу відповідача повернуті на адресу суду з відміткою “За закінченням терміну зберігання”.

Заяв про зміну відповідачем місцезнаходження на адресу суду в процесі розгляду даної справи, не поступало.

Також, ухвали суду скеровувались відповідачу на адресу місцезнаходження приміщення – 79013, м. Львів, вул. Стефаника, 16а, з якого позивач виселяє відповідача (докази містяться в матеріалах справи).

Крім того, судом здійснено оприлюднення інформації на сайт Господарського суду Львівської області про те, що у провадженні Господарського суду Львівської області (суддя Долінська О.З) перебуває справа № 914/993/26 за позовом: Управління комунальної власності департаменту економічного розвитку Львівської міської ради до відповідача: Творчої спілки "Прем`єра" про звільнення самовільно зайнятого нежитлового приміщення.

Таким чином, відповідач у даній справі повідомлявся судом завчасно та належним чином про дату, час і місце розгляду даної справи, в розумінні ст.ст. 120, 122, 242 ГПК України.

Відповідач у визначеному законом порядку не заперечив проти позову, не скористався своїми процесуальними правами, визначеними ГПК України, як відповідач у справі.

Крім того, явка учасників справи не визнавалась судом обов`язковою, як вбачається із ухвал Господарського суду Львівської області, що постановлені у даній справі.

Розглянувши матеріали справи, дослідивши докази, подані суду, з`ясувавши фактичні обставини, на яких ґрунтуються позовні вимоги, сукупно оцінивши докази, які мають значення для справи, заслухавши пояснення представника позивача, здійснивши огляд документів, суд встановив наступне.

За адресою: м. Львів, вул. Стефаника, 16а розташована будівля під літерою «Б», у якій знаходяться нежитлові приміщення під індексом I площею 3,7 кв. м та під індексом II площею 4,0 кв. м, загальною площею 7,7 кв. м.

Згідно інформації з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно, Державного реєстру іпотек, Єдиного реєстру заборон відчуження об`єктів нерухомого майна щодо об`єкта нерухомого майна за № 465842999 від 26.02.2026, долученого до матеріалів справи, вбачається, що зазначений об`єкт нерухомого майна перебуває у комунальній власності Львівської міської територіальної громади в особі Львівської міської ради. Розташування, індекси та площі спірних приміщень узгоджуються з відомостями технічного паспорта, наданого позивачем.

Відповідно до Положення про Управління комунальної власності департаменту економічного розвитку Львівської міської ради, затвердженого рішенням виконавчого комітету Львівської міської ради від 07.03.2025 № 218, Управління здійснює у визначених міською радою та виконавчим комітетом межах управління майном Львівської міської територіальної громади, а також виконує повноваження орендодавця, продавця та органу приватизації комунального майна.

28.01.2026 Управління комунальної власності звернулося до ЛКП «Княже місто» листом № 4-2302-4717 з проханням надати інформацію щодо нежитлових приміщень загальною площею 7,7 кв. м за адресою: м. Львів, вул. Стефаника, 16а, а також подати документи, необхідні для вирішення питання про включення потенційного об`єкта оренди до відповідного Переліку.

Листом від 24.02.2026 № 4-3101-2116, ЛКП «Княже місто» повідомило Управління, що приміщення під індексом I площею 3,7 кв. м та під індексом II площею 4,0 кв. м. є самовільно зайнятими та використовуються Творчою спілкою «Прем`єра», а доступ до них відсутній.

13.03.2026 працівники контрольно-інвентаризаційного відділу Управління комунальної власності спільно з представниками ЛКП «Княже місто» провели обстеження спірних нежитлових приміщень, за результатами якого склали акт проведення перевірки № 62-НП/26.

В акті від 13.03.2026 № 62-НП/26 зафіксовано відсутність доступу до об`єкта, у зв`язку з чим комісія не змогла перевірити фактичне цільове використання приміщень та їх відповідність технічній документації. Водночас, у цьому акті відображено надану представником балансоутримувача інформацію про те, що спірний об`єкт самовільно використовує Творча спілка «Прем`єра».

Матеріали справи не містять договору оренди, акта приймання-передачі, рішення уповноваженого органу або іншого документа, на підставі якого відповідач набув право користування спірними приміщеннями у визначений законом спосіб. Відповідач таких доказів суду також не подав.

Доказів того, що до звернення позивача до суду з цим позовом або під час розгляду справи, спірні приміщення були звільнені та передані власнику чи уповноваженому ним органу, матеріали справи № 914/993/26 не містять.

Оцінка суду.

Згідно частиною першою та третьою статті 13 Господарського процесуального кодексу України судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності сторін, а кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.

Відповідно до статей 73, 74, 76-78 Господарського процесуального кодексу України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин, що обґрунтовують вимоги та заперечення учасників справи; кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається; суд бере до розгляду докази, які стосуються предмета доказування, є допустимими та достовірними.

Згідно зі статтею 79 Господарського процесуального кодексу України наявність обставини, на яку сторона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, вважається доведеною, якщо докази, надані на підтвердження такої обставини, є більш вірогідними, ніж докази, надані на її спростування. За статтею 86 цього Кодексу суд оцінює кожний доказ окремо, а також вірогідність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності; жодний доказ не має наперед встановленої сили.

Статтею 143 Конституції України передбачено, що територіальні громади села, селища, міста безпосередньо або через утворені ними органи місцевого самоврядування управляють майном, яке перебуває у комунальній власності.

Згідно частини першої та п`ятої статті 60 Закону України «Про місцеве самоврядування в Україні» територіальним громадам належить право комунальної власності, зокрема, на нежитлові приміщення, а органи місцевого самоврядування від імені та в інтересах територіальних громад відповідно до закону здійснюють правомочності щодо володіння, користування та розпорядження об`єктами права комунальної власності.

Статтями 316, 317, 319 та 321 Цивільного кодексу України передбачено, що правом власності є право особи на річ, яке вона здійснює відповідно до закону за своєю волею, незалежно від волі інших осіб; власникові належать права володіння, користування та розпоряджання своїм майном; право власності є непорушним, і ніхто не може бути протиправно позбавлений цього права чи обмежений у його здійсненні.

Відповідно до статті 327 Цивільного кодексу України майно, яке належить територіальній громаді, є у комунальній власності, а управління ним здійснюють безпосередньо територіальна громада та утворені нею органи місцевого самоврядування.

Частина перша статті 391 Цивільного кодексу України надає власнику майна право вимагати усунення перешкод у здійсненні ним права користування та розпоряджання своїм майном. Передбачене цією нормою право може бути порушене і без формального припинення чи оспорювання права власності, якщо інша особа фактично ускладнює або унеможливлює користування чи розпорядження майном.

Частина друга статті 391 Цивільного кодексу України стосується випадків, коли орган державної влади або орган місцевого самоврядування вчиняв дії, спрямовані на відчуження майна, внаслідок чого його набув суб`єкт права приватної власності. У цій справі відчуження спірних приміщень та набуття відповідачем права приватної власності не заявлялося і не встановлено, тому спір підлягає вирішенню на підставі частини першої статті 391 Цивільного кодексу України.

За змістом фактичних підстав позову та заявленої вимоги про виселення відповідача зі спірних приміщень позивач обрав негаторний спосіб захисту - усунення триваючих перешкод у користуванні та розпоряджанні комунальним майном.

Велика Палата Верховного Суду у постанові від 03.04.2019 у справі № 924/1220/17 (ЄДРСР № 81329462) зазначила, що позивачем за негаторним позовом може бути власник або титульний володілець, а відповідачем - особа, яка перешкоджає здійсненню законного права користування чи розпорядження річчю; характерною ознакою такого позову є триваючий характер порушення.

У постанові Верховного Суду від 04.03.2025 у справі № 914/622/24 (ЄДРСР № 125804638) викладено висновок, що умовами задоволення негаторного позову є сукупність таких обставин: майно знаходиться у власника або титульного володільця; інша особа перешкоджає користуванню чи розпорядженню майном; правомірних підстав для створення таких перешкод немає; у позові чітко і конкретно визначені дії, які має вчинити відповідач для усунення порушення.

Право Львівської міської територіальної громади на спірні приміщення підтверджено інформацією з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно, Державного реєстру іпотек, Єдиного реєстру заборон відчуження об`єктів нерухомого майна щодо об`єкта нерухомого майна за № 465842999 від 26.02.2026, а повноваження позивача управляти цим майном - Положенням, затвердженим рішенням виконавчого комітету Львівської міської ради від 07.03.2025 № 218. Отже, позивач є належним органом, уповноваженим вимагати усунення перешкод у здійсненні правомочностей власника комунального майна.

Лист ЛКП «Княже місто» від 24.02.2026 № 4-3101-2116 та акт спільного обстеження від 13.03.2026 № 62-НП/26 містять конкретні й узгоджені відомості щодо адреси об`єкта, індексів та площ приміщень, а також особи, яка їх використовує. Ці документи складено уповноваженими представниками позивача і підприємства, яке здійснює утримання відповідного об`єкта, у межах виконання ними службових функцій та до звернення з позовом до суду.

Як вбачається із акту обстеження від 13.03.2026, відсутність доступу до приміщень під час обстеження об`єктивно обмежила можливість комісії встановити спосіб їх внутрішнього використання та перевірити відповідність технічній документації. Разом із тим, ця обставина не спростовує інших зафіксованих відомостей про відсутність вільного доступу власника до майна та про особу фактичного користувача, наданих балансоутримувачем у попередньому письмовому повідомленні й повторно відображених у спільному акті.

Відповідач, маючи процесуальну можливість спростувати ці відомості, не подав доказів користування спірними приміщеннями іншою особою, їх звільнення або існування договору чи іншої правової підстави.

Оцінивши інформацію з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно, Державного реєстру іпотек, Єдиного реєстру заборон відчуження об`єктів нерухомого майна щодо об`єкта нерухомого майна за № 465842999 від 26.02.2026, технічний паспорт, листування Управління з ЛКП «Княже місто», акт спільного обстеження від 13.03.2026, що додані позивачем до позовної заяви, та відсутність будь-яких суперечливих доказів у їх взаємному зв`язку, суд дійшов висновку, що обставина використання спірних приміщень Творчою спілкою «Прем`єра» без правової підстави є більш вірогідною, ніж протилежна обставина.

Самовільне утримання відповідачем спірних приміщень і відсутність доступу до них, перешкоджають уповноваженому органу територіальної громади вирішувати питання їх подальшого використання, включення до переліку об`єктів оренди, передачі в користування та реалізовувати інші правомочності, як власнику. Таке порушення є триваючим і на час розгляду справи не припинене.

Заявлений спосіб захисту є належним та ефективним, оскільки виселення відповідача з чітко визначених за адресою, індексами і площею приміщень безпосередньо усуне, встановлені судом перешкоди у користуванні та розпорядженні комунальним майном і не потребуватиме повторного звернення позивача до суду з тією самою метою.

Відповідно до ч.1 ст.316 Цивільного кодексу України, правом власності є право особи на річ (майно), яке вона здійснює відповідно до закону за своєю волею, незалежно від волі інших осіб.

Згідно зі ст.317 Цивільного кодексу України, власникові належать права володіння, користування та розпоряджання своїм майном. На зміст права власності не впливають місце проживання власника та місцезнаходження майна.

Відповідно до ч.1 ст.319 Цивільного кодексу України, власник володіє, користується, розпоряджається своїм майном на власний розсуд.

Згідно з ч. 1 ст.321 Цивільного кодексу України, право власності є непорушним. Ніхто не може бути протиправно позбавлений цього права чи обмежений у його здійсненні.

За приписами ст.327 Цивільного кодексу України, у комунальній власності є майно, у тому числі грошові кошти, яке належить територіальній громаді. Управління майном, що є у комунальній власності, здійснюють безпосередньо територіальна громада та утворені нею органи місцевого самоврядування.

В силу положень ст.391 Цивільного кодексу України, власник майна має право вимагати усунення перешкод у здійсненні ним права користування та розпоряджання своїм майном.

Суд зазначає, що право власності може бути також порушене без безпосереднього вилучення майна у власника. Власник у цьому випадку має право вимагати захисту свого права і від особи, яка перешкоджає його користуванню та розпорядженню своїм майном шляхом подачі до суду негаторного позову.

Позивачем за негаторним позовом може бути власник або титульний володілець, у якого знаходиться річ і щодо якої відповідач ускладнює здійснення повноважень користування або розпорядження, а відповідачем - лише та особа, яка перешкоджає позивачеві у здійсненні його законного права користування чи розпорядження річчю.

Підставою для подання негаторного позову є вчинення третьою особою перешкод власнику в реалізації ним повноважень розпорядження або (та) користування належним йому майном.

Предметом негаторного позову є вимога володіючого майном власника до третіх осіб про усунення порушень його права власності, що перешкоджають йому належним чином користуватися, розпоряджатися цим майном тим чи іншим способом (шляхом звільнення виробничих приміщень власника від неправомірного перебування у них майна третіх осіб, виселення громадян з неправомірно займаних жилих приміщень власника, знесення неправомірно збудованих споруд, накладення заборони на вчинення неправомірних дій щодо майна власника).

Суд зазначає, що усунення перешкод власнику (титульному володільцю) в користуванні своїм майном, як спосіб захисту цивільного права чи інтересу, фактично передбачає покладення на відповідача обов`язку припинити дію, яка порушує право, та можливе лише щодо триваючого правопорушення. Якщо ж на момент подання негаторного позову вчинення перешкод у користуванні майном припинилося, то підстав для його задоволення немає.

Враховуючи встановлені обставини судом, у відповідача відсутні правові підстави для користування спірним нежитловим приміщенням. А тому, відповідно до ст.391 ЦК України, відповідачу належить звільнити зайняте приміщення за адресою: м. Львів, вул. Стефаника, 16а.

Відтак, оскільки судом встановлено, що спірне приміщення займає саме відповідач, на час ухвалення рішення у справі такі приміщення відповідачем не звільнені, тому позовні вимоги до відповідача є обґрунтованими і такими, що підлягають задоволенню.

За таких обставин, позовна вимога про виселення Творчої спілки «Прем`єра» із самовільно зайнятих нежитлових приміщень під індексом I площею 3,7 кв. м та під індексом II площею 4,0 кв. м у будівлі під літерою «Б», загальною площею 7,7 кв. м, що знаходиться за адресою: м. Львів, вул. Стефаника, 16а, є законною і підставною та підлягає задоволенню.

Відповідно до вимог частини 1 статті 73 Господарського процесуального кодексу України, доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.

Згідно частини 1 статті 74 Господарського процесуального кодексу України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.

Приписами статті 76 Господарського процесуального кодексу України визначено, що належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування. Предметом доказування є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення.

Зі змісту статті 77 Господарського процесуального кодексу України вбачається, що обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування. Докази, одержані з порушенням закону, судом не приймаються.

Згідно статті 78 Господарського процесуального кодексу України, достовірними є докази, створені (отримані) за відсутності впливу, спрямованого на формування хибного уявлення про обставини справи, які мають значення для справи.

У відповідності до статті 79 Господарського процесуального кодексу України, наявність обставини, на яку сторона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, вважається доведеною, якщо докази, надані на підтвердження такої обставини, є більш вірогідними, ніж докази, надані на її спростування. Питання про вірогідність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання.

Стандарт доказування “вірогідності доказів” на відміну від “достатності доказів”, підкреслює необхідність співставлення судом доказів, які надає позивач та відповідач. Тобто з введенням в дію нового стандарту доказування необхідним є не надати достатньо доказів для підтвердження певної обставини, а надати їх саме ту кількість, яка зможе переважити доводи протилежної сторони судового процесу. Вказане узгоджується з правовою позицією викладеною у постанові Верховного суду у справі № 904/2357/20 від 21.08.2020.

Статтею 86 Господарського процесуального кодексу України встановлено, що суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.

Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності.

Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).

Враховуючи наведене, суд дійшов висновку, що позовні вимоги обґрунтовані поданими доказами та підлягають до задоволення.

Судові витрати.

Сплачена позивачем сума судового збору за подання до суду позовної заяви підтверджується платіжною інструкцією №45 від 05.03.2026 на суму 2 662,40 грн.

Згідно п.2 ч.1 ст.129 ГПК України, судовий збір у справі покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог. Оскільки саме на відповідача покладено обов`язок щодо звільнення приміщення, витрати зі сплати судового збору покладаються на відповідача.

Керуючись ст. ст. 2, 13, 43, 46, 74, 76, 77, 78, 79, 86, 120, 122, 123, 129, ч. 9 ст. 165, ч.2 ст. 178, ч. 1, п. 1 ч. 3 ст. 202, ст.ст. 236-241, 242, 327 ГПК України, суд –

УХВАЛИВ:

1. Позовні вимоги задовольнити повністю.

2. Виселити Творчу спілку «Прем`єра» (79013, м. Львів, вул. Степана Бандери, будинок 47А, квартира 1А; код ЄДРПОУ 25251157) із самовільно зайнятих нежитлових приміщень під індексом І площею 3,7 кв.м. та під індексом ІІ площею 4,0 кв.м. в будівлі під літерою «Б» загальною площею 7,7 кв.м, що знаходиться за адресою: м. Львів, вул. Стефаника, 16а.

Стягувач - Управління комунальної власності департаменту економічного розвитку Львівської міської ради (79008, м. Львів, пл. Галицька, 15; код ЄДРПОУ № 25558625).

Боржник: Творча спілка «Прем`єра» (79013, м. Львів, вул. Степана Бандери, будинок 47А, квартира 1А; код ЄДРПОУ 25251157).

3. Стягнути з Творчої спілки «Прем`єра» (79013, м. Львів, вул. Степана Бандери, будинок 47А, квартира 1А; код ЄДРПОУ 25251157) на користь Управління комунальної власності департаменту економічного розвитку Львівської міської ради (79008, м. Львів, пл. Галицька, 15; код ЄДРПОУ № 25558625) 2 662,40 грн понесених витрат на сплату судового збору.

4. Накази видати після набрання рішенням законної сили відповідно до ст. 327 ГПК України.

5. Рішення набирає законної сили відповідно до ст. 241 ГПК України та може бути оскаржене до Західного апеляційного господарського суду в порядку і строки, передбачені ст.ст. 256, 257 ГПК України.

Веб-адреса Єдиного державного реєстру судових рішень, розміщена на офіційному веб-порталі судової влади України в мережі Інтернет: http://reyestr.court.gov.ua/.

Повне рішення складено 07.08.2026.

Суддя Долінська О.З.