Постанова від 06 серпня 2026 р. у справі №910/15092/25 — Північний апеляційний господарський суд

ПІВНІЧНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

вул. Шолуденка, буд. 1, літера А, м. Київ, 04116 (044) 230-06-58 inbox@anec.court.gov.ua

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"07" серпня 2026 р. Справа№ 910/15092/25

Північний апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:

головуючого: Шаратова Ю.А.

суддів: Скрипки І.М.

Бестаченко О.Л.

розглянувши в порядку письмового провадження без повідомлення учасників справи апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "Будівельна компанія "КИЙ"

на рішення Господарського суду міста Києва від 24.02.2026 (повний текст складено 24.02.2026)

у справі № 910/15092/25 (суддя Чебикіна С.О.)

за позовом Комунального підприємства виконавчого органу Київради (Київської міської державної адміністрації) "Київтеплоенерго"

до Товариства з обмеженою відповідальністю "Будівельна компанія "КИЙ"

про стягнення 38 712,24 грн

в с т а н о в и в:

Історія справи. Короткий зміст та обґрунтування позовних вимог.

Комунальне підприємство виконавчого органу Київради (Київської міської державної адміністрації) "Київтеплоенерго" звернулося до Господарського суду міста Києва з позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю "Будівельна компанія "КИЙ" про стягнення 38 712,24 грн., з яких: 19 530,70 грн. заборгованості з постачання централізованого опалення, 13 738,83 грн. інфляційних втрат, 3 654,70 грн. 3% річних, 818,16 грн. заборгованості з постачання гарячої води, 744,64 грн. інфляційних втрат, 192,09 грн. 3% річних та 33,12 грн. заборгованості з внесків за обслуговування будинкового вузла за Договором № 103024700010100 про надання послуг з централізованого опалення та постачання гарячої води до групи житлових приміщень суб`єкта господарювання від 26.04.2019 року на підставі статей 525, 526, 610, 612, 625, 629 Цивільного кодексу України.

В обґрунтування позовних вимог позивач посилається на те, що у період з листопада 2018 року по жовтень 2021 року надав відповідачу послуги з централізованого опалення квартири відповідача та послуги з постачання гарячої води. Однак, відповідач не належним чином виконав свої зобов`язання з оплати за послуги з централізованого опалення та послуг з постачання гарячої води, у зв`язку з чим у відповідача виникла заборгованість у розмірі 19 530,70 грн та 818,16 грн відповідно.

Короткий зміст рішення місцевого господарського суду та мотиви його прийняття.

Рішенням Господарського суду міста Києва від 24.02.2026 у справі № 910/15092/25 позов задоволено повністю.

Стягнуто з Товариства з обмеженою відповідальністю "Будівельна компанія "Кий" на користь Комунального підприємства виконавчого органу Київради 19 530,70 грн заборгованості з постачання централізованого опалення, 13 738,83 грн інфляційних втрат, 3 654,70 грн 3 % річних, 818,16 грн заборгованості з постачання гарячої води, 744,64 грн інфляційних втрат, 192,09 грн 3 % річних, 33,12 грн заборгованості з внесків за обслуговування будинкового вузла та 3 028,00 грн судового збору.

Рішення суду обґрунтовано тим, що наявними в матеріалах справи доказами підтверджується факт споживання відповідачем у спірному періоді теплової енергії (для потреб опалення та постачання гарячої води) на загальну суму 19 530,70 грн та 818,16 грн, з огляду на що відповідач повинен їх оплатити.

Також, з огляду на приписи прикінцевих та перехідних положень Цивільного кодексу України суд першої інстанції дійшов висновку, що позивачем не було пропущено позовну давність для звернення з даним позовом до суду.

Короткий зміст та обґрунтування вимог апеляційної скарги.

Не погодившись із прийнятим судовим рішенням, Товариство з обмеженою відповідальністю «Будівельна компанія «КИЙ» звернулось до Північного апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою. У поданій апеляційній скарзі скаржник просить:

- скасувати рішення Господарського суду міста Києва від 24.02.2026 у справі №910/15092/25 і ухвалити нове рішення, яким відмовити Комунальному підприємству виконавчого органу Київради (Київської міської державної адміністрації) "Київтеплоенерго" у задоволенні позовних вимог до Товариства з обмеженою відповідальністю «Будівельна компанія «КИЙ» повністю.

Узагальнені доводи апеляційної скарги зводяться до того, що:

- позивачем не надано доказів існування відносин між позивачем і відповідачем з 01.11.2018 до моменту укладення Договору про надання послуг з централізованого опалення та постачання нарячої води до групи житлових приміщень суб`єкта господарювання від 26.04.2019 № 103024700010100. В той же час, будинок № 15 по вулиці Новомостицькій в м. Києві введений в експлуатацію 18.06.2020, сертифікат ІУ 163201701969, а тому позивач не міг надавати послуги з централізованого опалення і постачання гарячої води, в будинку який не введений в експлуатацію;

- позивачем не додано до позовної заяви підписаного сторонами акту прийняття на абонентський облік квартирного засобу обліку гарячої води в приміщенні № 208 за адресою Київ, вул. Новомостицька, буд. 15, і відповідно не можливо встановити на підставі яких показників якого засобу обліку здійснено нарахування та за який період;

- позивачем не формувались і не надавались відповідачу рахунки на оплату послуг з опалення за період з грудня 2018 по вересень 2021 року, і доказів надсилання таких рахунків позивачем до позовної заяви не надано, що спростовує надання позивачем вказаних послуг відповідачу;

- акти надання послуг з централізованого опалення, надані позивачем до позовної заяви, не можуть вважатись належним доказом, оскільки з них неможливо встановити на підставі яких показників здійснювалось нарахування;

- здійснені самим позивачем коригування нарахувань за послугу підтверджують, що якщо позивачем і надавались загальнобудинкові послуги з централізованого опалення у будинку по вул. Новомостицькій, 15 в м. Києві, то по квартирі 208 такі послуги не споживались;

- суд також залишив поза увагою неправомірність нарахування позивачем інфляційних витрат і 3% річних на заборгованість за послуги з централізованого опалення;

- позовні вимоги заявлені позивачем поза межами строків позовної давності, а судом не було враховано чинне законодавства, що регулює позовну давність.

Рух справи, заяви, клопотання, інші процесуальні дії в суді апеляційної інстанції.

Апеляційна скарга ТОВ «Будівельна компанія КИЙ» зареєстрована судом 13.03.2026 за вх. № 09.1.04.1/1607/26.

Згідно з витягом з протоколу передачі судової справи раніше визначеному складу суду від 13.03.2026 склад колегії: головуючий суддя Шаратов Ю.А., судді Бестаченко О.Л., Скрипка І.М.

Ухвалою Північного апеляційного господарського суду від 31.03.2026 відкрито апеляційне провадження за апеляційною скаргою Товариства з обмеженою відповідальністю «Будівельна компанія «КИЙ» на рішення Господарського суду міста Києва від 24.02.2026 у справі № 910/15092/25.

Постановлено розгляд апеляційної скарги Товариства з обмеженою відповідальністю «Будівельна компанія «КИЙ» на рішення Господарського суду міста Києва від 24.02.2026 у справі № 910/15092/25 здійснювати у порядку письмового провадження без повідомлення (виклику) учасників справи.

Дослідивши матеріали справи, доводи апеляційної скарги, перевіривши правильність застосування місцевим господарським судом норм матеріального та процесуального права, апеляційна інстанція встановила наступне.

Обставини справи, встановлені судом першої інстанції, перевірені та додатково встановлені апеляційним господарським судом.

26.04.2019 між Комунальним підприємством виконавчого органу Київради (Київської міської державної адміністрації) "Київтеплоенерго" (позивач, виконавець) та Товариством з обмеженою відповідальністю "Будівельна компанія "Кий" (відповідач, споживач) укладено Договір № 103024700010100 про надання послуг з централізованого опалення та постачання гарячої води до групи житлових приміщень суб`єкта господарювання (далі - Договір), відповідно до умов якого виконавець зобов`язується своєчасно надавати споживачеві відповідної якості послуги з централізованого опалення та постачання гарячої води згідно з діючими нормативами, а споживач зобов`язується своєчасно та у повному обсязі оплачувати надані послуги за встановленими тарифами у строки і на умовах, що передбачені Договором.

Відповідно до пункту 13 Договору розрахунковим періодом є календарний місяць. Система оплати послуг щомісячна. У разі застосування щомісячної системи оплати послуг платежі вносяться не пізніше 20 числа місяця, що настає за розрахунковим.

Згідно з пунктом 22 Договору споживач зобов`язаний, зокрема, оплачувати послуги в установлений Договором строк.

Пунктом 36 Договору погоджено, що цей Договір діє з моменту його підписання уповноваженими представниками сторін та скріплення його печатками сторонами та діє до 15.05.2020 року. Відповідно до частини 3 статті 631 Цивільного кодексу України сторони погодили, що умови Договору застосовуються до відносин, які існували з 01.11.2018.

У відповідності до пункту 37 Договору останній вважається пролонгованим на кожний наступний рік, якщо за місяць до закінчення строку його дії жодною зі сторін не буде письмово заявлено про його розірвання або необхідність перегляду. Закінчення строку договору не звільняє сторони від відповідальності за його порушення, яке мало місце під час дії договору.

Згідно з пунктом 43 Договору невід`ємними додатками до цього Договору є: Додаток № 1 "Перелік об`єктів надання послуг з централізованого опалення та постачання гарячої води", Додаток № 2 "Характеристика об`єктів надання послуг з централізованого опалення та постачання гарячої води", Додаток № 3 "Характеристика засобів обліку гарячої води і теплової енергії", Додаток № 4 "Акт прийняття на абонентський облік засобу обліку гарячої води (засобу обліку гарячої води у житловому приміщенні)", Додаток № 5 "Звіт щодо показань засобів обліку".

Порушуючи умови Договору, відповідач своєчасно не вносив плату за спожиті послуги з постачання централізованого опалення та з постачання гарячої води, в результаті чого за період з листопада 2018 року по вересень 2021 року утворилась заборгованість в розмірі 19 530,70 грн. та 818,16 грн. відповідно, а також заборгованість у розмірі 33,12 грн. з внесків за обслуговування будинкового вузла за період з березня 2020 року по вересень 2021 року.

Позивачем були надані відповідачу послуги згідно із Договором, що підтверджується актами надання послуг з централізованого опалення за період з листопада 2018 року по жовтень 2021 року, актами надання послуг з централізованого постачання гарячої води за період з грудня 2018 року по вересень 2021 року, актами виконання робіт з внесків за обслуговування вузла комерційного обліку (будинкового) комунальної послуг з постання теплової енергії за період з березня 2020 року по вересень 2021 року, корінцями нарядів, рахунком на оплату, копії яких містяться в матеріалах справи.

Вищевказані акти надання обумовлених послуг за спірні періоди підписані тільки з боку позивача.

Доказів належного виконання відповідачем умов Договору матеріали справи не містять, як і не містять доказів мотивованої відмови споживача від підписання таких актів або ж заперечень щодо відомостей відображених у облікових картках фактичного споживання теплової енергії.

Отже, позивач виконав свої зобов`язання з поставки відповідачу теплової енергії відповідно до умов Договору, а відповідач не виконав належним чином свої зобов`язання з оплати в повному обсязі її вартості у строк визначений умовами Договору і має перед позивачем 19 530,70 грн. заборгованості з постачання централізованого опалення, 818,16 грн. заборгованості з постачання гарячої води та 33,12 грн. заборгованості з внесків за обслуговування будинкового вузла.

Доказів оплати вищевказаної заборгованості з постачання централізованого опалення, заборгованості з постачання гарячої води та заборгованості з внесків за обслуговування будинкового вузла суду не надано.

Також, позивачем нараховано та заявлено до стягнення з відповідача 3 % річних у загальному розмірі 3 846,79 грн та інфляційні втрати у розмірі 14 483,47 грн за загальний період нарахування з 01.12.2018 по 31.08.2025.

Джерела права. Позиція суду апеляційної інстанції.

Відповідно до частини першої, пунктів 1, 4 частини другої статті 11 Цивільного кодексу України цивільні права та обов`язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов`язки. Підставами виникнення цивільних прав та обов`язків, зокрема, є: договори та інші правочини, інші юридичні факти.

Згідно із частинами першою, другою статті 14 Цивільного кодексу України цивільні обов`язки виконуються у межах, встановлених договором або актом цивільного законодавства. Особа не може бути примушена до дій, вчинення яких не є обов`язковим для неї.

Правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків (частина перша статті 202 Цивільного кодексу України).

Частиною першою статті 509 Цивільного кодексу України передбачено, що зобов`язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов`язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від вчинення певної дії (негативне зобов`язання), а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов`язку.

За приписами статей 525, 526 Цивільного кодексу України зобов`язання повинні виконуватись належним чином відповідно до умов договору та вимог цих Кодексів, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться. Одностороння відмова від зобов`язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.

Частиною першою статті 530 Цивільного кодексу України передбачено, якщо у зобов`язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

Відповідно до статті 610, пункту 3 частини першої статті 611 Цивільного кодексу України, порушенням зобов`язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання (неналежне виконання). У разі порушення зобов`язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема, сплата неустойки.

Боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов`язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом (частина перша статті 612 Цивільного кодексу України).

Договір є обов`язковим для виконання сторонами (стаття 629 Цивільного кодексу України).

Відповідно до частини другої статті 625 Цивільного кодексу України боржник, який прострочив виконання грошового зобов`язання, на вимогу кредитора зобов`язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Згідно із частиною першою статті 714 Цивільного кодексу України передбачено, що за договором постачання енергетичними та іншими ресурсами через приєднану мережу одна сторона (постачальник) зобов`язується надавати другій стороні (споживачеві, абонентові) енергетичні та інші ресурси, передбачені договором, а споживач (абонент) зобов`язується оплачувати вартість прийнятих ресурсів та дотримуватись передбаченого договором режиму її використання, а також забезпечити безпечну експлуатацію енергетичного та іншого обладнання.

Частиною другою статті 714 Цивільного кодексу України до договору постачання енергетичними та іншими ресурсами через приєднану мережу застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, положення про договір поставки, якщо інше не встановлено законом або не випливає із суті відносин сторін.

Основні правові, економічні та організаційні засади діяльності на об`єктах сфери теплопостачання та регулювання відносин, пов`язаних з виробництвом, транспортуванням, постачанням та використанням теплової енергії з метою забезпечення енергетичної безпеки України, підвищення енергоефективності функціонування систем теплопостачання, створення і удосконалення ринку теплової енергії та захисту прав споживачів та працівників сфери теплопостачання, визначені Законом України "Про теплопостачання".

Щодо суми основного боргу.

Відповідно до статті 19 Закону України "Про теплопостачання" теплогенеруюча організація має право постачати вироблену теплову енергію безпосередньо споживачу згідно з договором купівлі-продажу теплової енергії. Споживач повинен щомісячно здійснювати оплату теплопостачальній організації за фактично отриману теплову енергію.

Згідно із пунктами 5, 6 частини першої статті 1 Закону України "Про житлово-комунальні послуги" житлово-комунальні послуги - це результат господарської діяльності, спрямованої на забезпечення умов проживання та/або перебування осіб у житлових і нежитлових приміщеннях, будинках і спорудах, комплексах будинків і споруд відповідно до нормативів, норм, стандартів, порядків і правил, що здійснюється на підставі відповідних договорів про надання житлово-комунальних послуг.

Індивідуальний споживач - це фізична або юридична особа, яка є власником (співвласником) нерухомого майна, або за згодою власника інша особа, яка користується об`єктом нерухомого майна і отримує житлово-комунальну послугу для власних потреб та з якою або від імені якої укладено відповідний договір про надання житлово-комунальної послуги.

Пунктом 2 частини першої статті 5 Закону України "Про житлово-комунальні послуги" визначено, що до житлово-комунальних послуг належать, зокрема, комунальні послуги - послуги з постачання та розподілу природного газу, постачання та розподілу електричної енергії, постачання теплової енергії, постачання гарячої води, централізованого водопостачання, централізованого водовідведення, управління побутовими відходами.

Статтею 7 Закону України "Про житлово-комунальні послуги" визначено, що споживач, зокрема, має право одержувати своєчасно та належної якості житлово-комунальні послуги згідно із законодавством і умовами укладених договорів (п.1 ч.1); індивідуальний споживач зобов`язаний укладати договори про надання житлово-комунальних послуг у порядку і випадках, визначених законом; оплачувати надані житлово-комунальні послуги за цінами/тарифами, встановленими відповідно до законодавства, у строки, встановлені відповідними договорами (п.п.1, 5 ч.3).

У пункті 1 частини другої статті 7 Закону України "Про житлово-комунальні послуги" зазначено, що індивідуальний споживач зобов`язаний укладати договори про надання житлово-комунальних послуг у порядку і випадках, визначених законом; оплачувати надані житлово-комунальні послуги за цінами/тарифами, встановленими відповідно до законодавства, у строки, встановлені відповідними договорами.

Згідно із статтею 12 Закону України "Про житлово-комунальні послуги" надання житлово-комунальних послуг здійснюється виключно на договірних засадах.

Відповідно до частини першої статті 13 Закону України "Про житлово-комунальні послуги" договір про надання комунальної послуги укладається між виконавцем відповідної послуги та споживачем або особою, яка відповідно до договору або закону укладає такий договір в інтересах споживача, або з управителем багатоквартирного будинку з метою постачання електричної енергії для забезпечення функціонування спільного майна багатоквартирного будинку.

Колегія суддів враховує, що згідно пункту 36 укладеного між сторонами договору він діє з моменту його підписання уповноваженими представниками сторін та скріплення його печатками та діє до 15.05.2020. Відповідно до ч. 3 ст. 631 ЦК України сторони погодили, що умови договору застосовуються до відносин, які існували з 01.11.2018.

А тому, доводи апелянта про відсутність доказів існування відносин між позивачем і відповідачем з 01.11.2018 до моменту укладення договору є необґрунтованими, оскільки укладеним договором сторони прямо визначили поширення його умов на відносини, що виникли до моменту його підписання, що відповідає положенням частини третьої статті 631 Цивільного кодексу України.

При цьому колегія суддів враховує приписи п. 37 договору, що він вважається пролонгованим на кожний наступний рік, якщо за місяць до закінчення строку його дії жодною із сторін не буде письмово заявлено про його розірвання або необхідність перегляду.

Доказів подачі відповідачем відповідної заяви про припинення договору матеріали справи не містять.

При цьому доводи апелянта, що будинок № 15 по вулиці Новомостицькій в м. Києві був введений в експлуатацію лише 18.06.2020 не свідчить про відсутність фактичного споживання теплової енергії до цієї дати та не виключає можливості здійснення постачання теплової енергії на об`єкт, оскільки визначальним у даному випадку є наявність між сторонами погоджених договірних відносин та фактичне надання відповідних послуг, а не дата прийняття об`єкта в експлуатацію.

У п. 40 Правил користування тепловою енергією, затверджених постановою Кабінету Міністрів України № 1198 від 03.10.2007 (чинних на момент виникнення спірних правовідносин) (далі - Правила №1198) визначено, що споживач теплової енергії зобов`язаний, зокрема, вчасно проводити розрахунки за спожиту теплову енергію та здійснювати інші платежі відповідно до умов договору та цих правил.

Разом із тим, згідно із частинами першою, четвертою статті 9 Закону № 2189-VIII споживач здійснює оплату за спожиті житлово-комунальні послуги щомісяця, якщо інший порядок та строки не визначені відповідним договором.

Споживач не звільняється від оплати житлово-комунальних послуг, отриманих ним до укладення відповідного договору. Структура плати виконавцю комунальної послуги визначається згідно з договором про надання відповідної комунальної послуги, укладеним за вимогами цього Закону.

Споживач щомісяця (або з іншою періодичністю, визначеною договором) вносить однією сумою плату виконавцю комунальної послуги (крім послуг з постачання та розподілу природного газу та електричної енергії), у тому числі якщо вона складається з окремих складових, передбачених відповідним договором, укладеним відповідно до цього Закону. При цьому виконавці комунальних послуг забезпечують деталізацію інформації щодо складових плати у рахунках споживачів.

Позивачем до матеріалів справи додано корінці нарядів на включення та відключення № 3308 від 05.11.2018 (02.11.2018), № 875 від 08.04.2019, № 557 від 30.10.2019, № 830 від 06.04.2020, № 515 від 03.11.2020.

З вказаних корінців нарядів вбачається, що до будинку за адресою: м. Київ, вул. Новомостицька, буд. 15 здійснювалось підключення постачання централізованого опалення.

Доводи апелянта, що із умов договору не можливо встановити на підставі яких показників якого засобу обліку здійснено нарахування та за який період, колегія суддів відхиляє з наступних підстав.

Відповідно до пункту 9 Договору, оплата послуг за показаннями засобів обліку, встановлених у приміщенні, проводиться лише у разі здійснення обліку в усіх точках розбору гарячої води у приміщенні незалежно від наявності засобів обліку на вводах у будинок.

Справляння плати за нормативами (нормами) споживання за наявності засобів обліку, встановлених у приміщенні, без урахування їх показань не допускається, за винятком випадків, передбачених абзацом п`ятим пункту 15 Правил, згідно з яким у разі несправності засобів обліку води і теплової енергії, що не підлягає усуненню, плата за послуги з моменту її виявлення вноситься згідно з нормативами (нормами) споживання та/або випадків, коли засоби обліку, встановлені у приміщенні, не знаходяться на абонентському обліку позивача або зняті з нього.

Виконавець та Споживач не мають права відмовлятися від врахування показань засобів обліку.

У пункті 11 Договору узгоджено, що у разі встановлення будинкових засобів обліку теплової енергії споживач оплачує згідно з їх показаннями пропорційно опалюваній площі квартири (об`єму приватного будинку) за умови здійснення власником або балансоутримувачем будинку заходів з утеплення місць загального користування будинку.

Згідно із п. 12 Договору показання будинкових засобів обліку знімаються представником виконавця один раз на місяць у присутності постачальника та представника споживачів.

Показання засобів обліку, встановлених у приміщенні, знімаються споживачем щомісяця та надаються виконавцю в останній день звітного місяця (телефоном, факсом, особисто та інше) за формою, зазначеною в Додатку № 5 до договору.

Відповідно до статті 8 Закону України "Про комерційний облік теплової енергії та водопостачання", рахунки на оплату наданої комунальної послуги формуються виконавцем на основі показань вузла комерційного обліку відповідної комунальної послуги згідно з вимогами статей 9-11 цього Закону. Виконавець формує та надає споживачу (його представнику) рахунки на оплату наданої комунальної послуги щомісяця. Рахунки на оплату комунальної послуги надаються споживачу на паперовому носії.

Рахунок на оплату комунальної послуги повинен містити, зокрема, таку інформацію: 1) найменування та платіжні реквізити виконавця комунальної послуги; 2) адресна інформація, найменування або прізвище, ім`я та по батькові споживача, або абонентський номер споживача, визначений договором про надання комунальної послуги, який дає згоду ідентифікувати споживача виконавцю або іншій особі, що здійснює розподіл обсягів комунальних послуг; 3) період, за який здійснюється нарахування; 4) загальна сума до сплати; 5) поле для внесення споживачем показань вузлів розподільного обліку/приладів - розподілювачів теплової енергії (якщо згідно із законом або договором такі показання знімає споживач); 6) обсяг спожитої теплової енергії та води за поточний період, визначений згідно з вимогами статей 9-11 цього Закону, а також показання відповідних вузлів обліку (у разі відсутності вузлів обліку теплової енергії - приладів - розподілювачів теплової енергії), на основі яких цей обсяг визначено, застосоване розрахункове або середнє споживання; 7) діючі ціни та тарифи на комунальні послуги; 8) стан розрахунків споживачем за спожиту комунальну послугу, у тому числі заборгованість з оплати послуги (у разі її наявності), періоди, в яких виникла така заборгованість, відомості про обчислення її розміру, пільги/субсидії (у разі їх надання/призначення).

Доказів встановлення засобів обліку безпосередньо у кв. 208 за адресою: м. Київ, вул. Новомостицька, буд. 15 матеріали справи не містять, а відтак, споживач зобов`язаний, у відповідності до умов Договору, оплачувати спожиту теплову енергію пропорційно опалювальній площі кв. 208 згідно загальнобудинкових засобів обліку теплової енергії.

В матеріалах справи наявна відомість реєстрації параметрів теплоспоживання за адресою - вулиця Новомостицька, 15 за період часу з 01.12.2018 по 02.01.2019 та з 19.01.2020 по 24.02.2021, відповідно до яких міжповірочним періодом теплолічильника є 4 роки.

На підтвердження надання, в тому числі відповідачу послуг з теплопостачання позивачем надано загальнобудинкові відомості обліку за адресою - вулиця Новомостицька, 15 за періоди - з 01.01.2019 по 23.01.2019, з 24.01.2019 по 25.02.2019, з 26.02.2019 по 25.03.2019, з 26.03.2019 по 16.04.2019, з 25.10.2019 по 31.10.2019, з 01.11.2019 по 24.11.2019, з 25.11.2019 по 21.12.2019, з 22.12.2019 по 20.01.2020, з 21.01.2020 по 23.02.2020, з 24.02.2020 по 22.03.2020, з 01.11.2020 по 24.11.2020, з 25.11.2020 по 17.12.2020, з 18.12.2020 по 19.01.2021.

Нарахування позивачем здійснено розрахунковим методом відповідно до Правил та умов Договору, виходячи із опалювальної площі квартири та із розрахунку норми споживання на 1 особу.

Судом враховано, що оскільки квартира знаходиться у будинку, який має єдину загальнобудинкову систему опалення (зворотного відповідачем як замовником будівництва не доведено), технічна можливість не поставлення теплової енергії в цю квартиру відсутня, оскільки житлові будинки спроектовано з урахуванням сукупного теплового режиму всіх приміщень за умови підтримання в них нормативної температури. Внутрішньобудинкові мережі централізованого опалення належать до інженерно-технічного обладнання житлового будинку і є його невід`ємною частиною та спільною власністю усіх власників квартир та нежитлових приміщень будинку. Підтримання температури в приміщеннях багатоквартирного будинку відбувається не тільки через опалювальні пристрої, а також за рахунок теплопередачі крізь огороджувальні конструкції інших приміщень у цьому будинку.

Посилання відповідача на те, що позивачем не формувались і не надавались відповідачу рахунки на оплату послуг з опалення, доказів надсилання таких рахунків позивачем до позовної заяви не надано, колегією суддів відхиляються, оскільки самі по собі обставини щодо виставлення рахунків не підтверджують та не спростовують обставин постачання позивачем теплової енергії, і відсутність доказів надсилання рахунків жодним чином не нівелює обов`язок відповідача зі здійснення розрахунків за спожиту послугу з теплопостачання.

А тому, проаналізувавши надані сторонами докази в їх сукупності колегія суддів дійшла до висновку про доведеність позивачем обставин надання відповідачу послуг з централізованого опалення у період з листопада 2018 по жовтень 2021 року на суму 19 530,70 грн.

Також колегія суддів проаналізувавши надані сторонами докази в їх сукупності дійшла до висновку про доведеність позивачем обставин надання відповідача послуг з централізованого постачання гарячої води за період з грудня 2018 по вересень 2021 року на суму 818,16 грн.

Згідно із частиною першою статті 530 Цивільного кодексу України якщо у зобов`язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

Відповідно до пункту 13 договору розрахунковим періодом є календарний місяць. Система оплати послуг щомісячна. У разі застосування щомісячної системи оплати послуг платежі вносяться не пізніше 20 числа місяця, що настає за розрахунковим.

Статтею 610 Цивільного кодексу України встановлено, що порушенням зобов`язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання (неналежне виконання).

Таким чином, розмір заборгованості договором на загальну суму 20 348,86 грн підтверджуються наявними в матеріалах справи доказами та відповідачем не була спростована.

А тому, з цих підстав суд першої інстанції правомірно визнав обґрунтованими позовні вимоги про стягнення 20 348,86 грн заборгованості за послуги з централізованого опалення та централізованого постачання гарячої води.

Щодо нарахування внесків за обслуговування будинкового вузла комерційного обліку комунальної послуги з постачання теплової енергії за період з березня 2020 року по вересень 2021 року по о/р 103024702080100.

Відповідно до частини першої статті 17 Закону України «Про житлово-комунальні послуги» (в редакції від 02.04.2020) комерційний облік комунальних послуг з постачання теплової енергії, гарячої води, централізованого водопостачання здійснюється вузлами обліку відповідних комунальних послуг, що забезпечують загальний облік їх споживання в будівлі, її частині (під`їзді), обладнаній окремим інженерним вводом, згідно з показаннями його (їх) засобів вимірювальної техніки. Розподіл обсягів спожитих у будівлі послуг з постачання теплової енергії, гарячої та холодної води між споживачами здійснюється відповідно до законодавства. Внески за встановлення, обслуговування та заміну вузлів комерційного обліку комунальних послуг з постачання теплової енергії, гарячої води, централізованого водопостачання включаються до плати виконавцю відповідної комунальної послуги і в рахунку відображаються окремо.

Згідно із абз. 3 частини першої статті 6 Закону України «Про комерційний облік теплової енергії та водопостачання» (в редакції від 09.06.2018) витрати оператора зовнішніх інженерних мереж на обслуговування та заміну вузлів комерційного обліку (їх складових частин) відшкодовуються споживачами відповідної комунальної послуги, а також власниками (співвласниками) приміщень, обладнаних індивідуальними системами опалення та/або гарячого водопостачання у такій будівлі, шляхом сплати виконавцю комунальної послуги внесків на обслуговування та заміну вузла комерційного обліку.

Розпорядженням Виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації') від 24.12.2019 № 2244 відповідно до статті 6 Закону України «Про комерційний облік теплової енергії та водопостачання» встановлено внески за обслуговування КП «КИЇВТЕПЛОЕНЕРГО» вузлів комерційного обліку комунальних послуг, а саме вузлів комерційного обліку послуги з централізованого опалення та послуги з централізованого постачання гарячої води.

Отже у відповідача виник обов`язок зі сплати Внесків за обслуговування вузла комерційного обліку послуг з постачання теплової енергії, встановленого за адресою: м. Київ, вулиця Новомостицька, 15.

Позивачем складено акти виконаних робіт з внесків за обслуговування вузла комерційного обліку комунальної послуги з постачання теплової енергії, в якому зазначено - період, ціна без ПДВ, всього з ПДВ за період з березня 2020 року по вересень 2021 року.

Позивачем сформовано рахунок на оплату внесків за обслуговування вузла комерційного обліку теплової енергії за період з березня 2020 року по вересень 2021 року в розмірі 33,12 грн та Акт звіряння взаєморозрахунків внесків за обслуговування вузла комерційного обліку комунальної послуги з постачання теплової енергії сумою 33,12 грн.

Щодо стягнення 3 % річних та інфляційних втрат.

Позивачем, у зв`язку із простроченням оплати наданих послуг, були нараховані 3 % річних у загальному розмірі 3 846,79 грн та інфляційні втрати у розмірі 14 483,47 грн за загальний період нарахування з 01.12.2018 по 31.08.2025.

Положеннями статті 611 ЦК України визначено, що у разі порушення зобов`язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема, сплата неустойки, відшкодування збитків та моральної шкоди.

Відповідно до статті 625 ЦК України боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання грошового зобов`язання. Боржник, який прострочив виконання грошового зобов`язання, на вимогу кредитора зобов`язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Отже, відсутність у боржника грошей у готівковій формі або грошових коштів на його рахунку в банку, і як наслідок, неможливість виконання ним грошового зобов`язання, якщо навіть у цьому немає його провини, не звільняють боржника від відповідальності за прострочення грошового зобов`язання.

Передбачене законом право кредитора вимагати стягнення боргу враховуючи індекс інфляції та відсотків річних є способом захисту майнових прав та інтересів кредитора, сутність яких складається з відшкодування матеріальних втрат кредитора та знецінення грошових коштів внаслідок інфляційних процесів, а також отримання компенсації (плати) від боржника за користування ним грошовими коштами, які належать до сплати кредитору.

Колегія суддів, перевіривши здійснений розрахунок 3 % річних та інфляційних втрат, погоджується із висновком суду першої інстанції, про обґрунтованість заявлених 3% річних у загальному розмірі 3 846,79 грн та інфляційні втрати у розмірі 14 483,47 грн за загальний період нарахування з 01.12.2018 по 31.08.2025.

При цьому, доводи апелянта щодо невірно визначеної бази нарахування 3 % річних та інфляційних втрат колегія суддів відхиляє, оскільки, як вже було зазначено вище, відповідач, здійснюючи власний розрахунок, не врахував, що акти коригування відображають виключно зміну (зменшення чи збільшення) попередньо здійснених нарахувань за відповідний розрахунковий період, а не самостійно визначають остаточний розмір заборгованості. Натомість відповідач безпідставно ототожнив показники, зазначені в останніх актах коригування, із фактичним станом розрахунків між сторонами та визначив їх як кінцевий розмір заборгованості за відповідний місяць, не врахувавши первісні нарахування та сукупність проведених коригувань.

Щодо позовної давності.

Згідно зі статтею 256 Цивільного кодексу України позовна давність - це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу.

Відповідно до статті 257 Цивільного кодексу України, загальна позовна давність встановлюється тривалістю у три роки.

За змістом частини першої статті 261 Цивільного кодексу України позовна давність застосовується лише за наявності порушення права особи. Отже, перш ніж застосовувати позовну давність, господарський суд повинен з`ясувати та зазначити в судовому рішенні, чи порушене право або охоронюваний законом інтерес позивача, за захистом якого той звернувся до суду. У разі коли такі право чи інтерес не порушені, суд відмовляє в позові з підстав його необґрунтованості. І лише якщо буде встановлено, що право або охоронюваний законом інтерес особи дійсно порушені, але позовна давність спливла і про це зроблено заяву іншою стороною у справі, суд відмовляє в позові у зв`язку зі спливом позовної давності - за відсутності наведених позивачем поважних причин її пропущення.

Початок перебігу позовної давності обчислюється за правилами статті 261 Цивільного кодексу України, частина перша якої пов`язує його з днем, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила.

За загальним правилом позовна давність триває безперервно з моменту усвідомлення учасником правовідносин порушення його права і до спливу цього строку звернення до суду.

Законодавство може визначати певні обставини, які впливають на перебіг позовної давності і змінюють порядок її обчислення. До таких обставин відноситься зупинення перебігу позовної давності та її переривання, що передбачено статтями 263 та 264 Цивільного кодексу України.

Водночас під час дії карантину та воєнного стану законодавець застосував нову конструкцію, якою тимчасово доповнив перелік обставин, які впливають на перебіг позовної давності, а саме продовження позовної давності.

Постановою Кабінету Міністрів України від 11 березня 2020 року № 211 "Про запобігання поширенню на території України гострої респіраторної хвороби COVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2" з 12 березня 2020 року на всій території України було встановлено карантин.

Законом України від 30 березня 2020 року № 540-IX "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України, спрямованих на забезпечення додаткових соціальних та економічних гарантій у зв`язку з поширенням коронавірусної хвороби (COVID-19)" (далі - Закон № 540-IX) розділ "Прикінцеві та перехідні положення" ЦК України доповнено пунктом 12, відповідно до якого під час дії карантину, встановленого Кабінетом Міністрів України з метою запобігання поширенню коронавірусної хвороби (COVID-19), строки, визначені статтями 257, 258, 362, 559, 681, 728, 786, 1293 цього Кодексу, продовжуються на строк дії такого карантину. Цей Закон набрав чинності 2 квітня 2020 року.

Відтак, початок продовження строку для звернення до суду потрібно пов`язувати саме з моментом набрання чинності 02 квітня 2020 року Законом № 540-IX.

Подібний правовий висновок висловила Велика Палата Верховного Суду в постановах від 06.09.2023 у справі № 910/18489/20 та від 02.07.2025 у справі № 903/602/24.

Строк дії карантину неодноразово продовжувався, а відмінений він був з 24 години 00 хвилин 30 червня 2023 року відповідно до постанови Кабінету Міністрів України від 27 червня 2023 року № 651 "Про відміну на всій території України карантину, встановленого з метою запобігання поширенню на території України гострої респіраторної хвороби COVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2".

Отже, під час дії карантину позовна давність була продовжена з 02 квітня 2020 року до 30 червня 2023 року.

Відтак, і строк позовної давності щодо зобов`язань відповідача з оплати послуг з централізованого опалення за спірний період було продовжено на підставі цих Законів до 30 червня 2023 року.

Поряд із цим Указом Президента України від 24 лютого 2022 року № 64/2022 "Про введення воєнного стану в Україні" було введено воєнний стан в Україні із 05 години 30 хвилин 24 лютого 2022 року строком на 30 діб у зв`язку з військовою агресією російської федерації проти України. Надалі строк дії воєнного стану в Україні неодноразово продовжувався Указами Президента України, цей стан триває до теперішнього часу.

Законом України від 15 березня 2022 року № 2120-ІХ "Про внесення змін до Податкового кодексу України та інших законодавчих актів України щодо дії норм на період дії воєнного стану" (далі - Закон № 2120-ІХ) розділ "Прикінцеві та перехідні положення" ЦК України доповнено пунктом 19, згідно з яким у період дії в Україні воєнного, надзвичайного стану строки, визначені статтями 257-259, 362, 559, 681, 728, 786, 1293 цього Кодексу, продовжуються на строк його дії. Закон № 2102-IX набрав чинності 17 березня 2022 року.

Надалі Законом України від 08 листопада 2023 року № 3450-ІХ "Про внесення змін до Цивільного кодексу України щодо вдосконалення порядку відкриття та оформлення спадщини" (далі - Закон № 3450-ІХ) пункт 19 розділу "Прикінцеві та перехідні положення" ЦК України викладено в новій редакції, відповідно до якої у період дії воєнного стану в Україні, введеного Указом Президента України "Про введення воєнного стану в Україні" від 24 лютого 2022 року № 64/2022, затвердженим Законом України від 24 лютого 2022 року № 2102-IX "Про затвердження Указу Президента України "Про введення воєнного стану в Україні", перебіг позовної давності, визначений цим Кодексом, зупиняється на строк дії такого стану. Закон № 3450-ІХ набрав чинності 30 січня 2024 року.

Таким чином, в умовах дії воєнного стану строк звернення до суду (позовна давність) було продовжено від початку воєнного стану до 29.01.2024, а після 30.01.2024 перебіг такого строку був зупинений на строк дії воєнного стану.

Велика Палата Верховного Суду у постанові від 02.07.2025 у справі № 903/602/24 зазначила, що в разі якщо позовна давність не спливла станом на 02 квітня 2020 року, то цей строк звернення до суду спочатку було продовжено (до 30 червня 2023 року - на строк дії карантину, а надалі до 29 січня 2024 року - на строк дії воєнного стану), а з 30 січня 2024 року перебіг строку звернення до суду зупинився на строк дії воєнного стану.

Разом із цим, Законом України від 14 травня 2025 року № 4434-IX "Про внесення зміни до розділу "Прикінцеві та перехідні положення" Цивільного кодексу України щодо поновлення перебігу позовної давності" (далі - Закон № 4434-IX) пункт 19 розділу "Прикінцеві та перехідні положення" ЦК України виключено.

Закон № 4434-IX було оприлюднено (опубліковано в газеті "Голос України" від 3 червня 2025 року № 108) 3 червня 2025 року, і відповідно до його пункту 2, він набирав чинності через три місяці з дня, наступного за днем його опублікування, тобто 4 вересня 2025 року.

Таким чином, з урахуванням положень законодавства, у період дії воєнного стану строк звернення до суду (позовна давність) було продовжено з моменту запровадження воєнного стану до 29 січня 2024 року, після чого з 30 січня 2024 року перебіг такого строку було зупинено; зазначений стан тривав до 04 вересня 2025 року, тобто до набрання чинності Законом України від 14 травня 2025 року № 4434-ІХ "Про внесення змін до розділу "Прикінцеві та перехідні положення" Цивільного кодексу України щодо поновлення перебігу позовної давності", яким пункт 19 розділу "Прикінцеві та перехідні положення" ЦК України виключено.

Колегія суддів враховує, що нормами гл. 19 "Позовна давність" розд. V "Строки та терміни. Позовна давність" ЦК не передбачено можливості продовження позовної давності (на відміну від її зупинення (ст.263) чи переривання (ст.264)).

В той же час, Верховний Суд у постанові від 01.12.2025 у справі № 906/1674/23, аналізуючи зазначені норми законодавства, вказав, що використовуючи у відповідних положеннях "Прикінцевих та перехідних положень" ЦК такий термін як "продовження", законодавець мав на увазі саме "зупинення" про що, окрім іншого, свідчить внесення відповідних змін згідно із Законом від 08.11.2023 №3450-IX (замість "продовжуються на строк його дії" - "зупиняється на строк дії такого стану").

Як вже було встановлено вище, фактично у відповідача була наявна заборгованість з оплати послуг з централізованого опалення у період з листопада 2018 по вересень 2021 року.

Колегія суддів враховує, що завершення строків позовної давності по зобов`язаннях з листопада 2018 року (згідно пункту 13 Договору строки давності почались з 21 грудня 2018 року та мали б завершитись 21 грудня 2021 року) та всіх наступних місяців включно припадало на період, коли діяло продовження строків у зв`язку із введенням карантину та воєнного стану (з 02.04.2020 по 29.01.2024).

Відтак, з урахуванням того, що строк звернення до суду спочатку було продовжено (до 30 червня 2023 року - на строк дії карантину, а надалі до 29 січня 2024 року - на строк дії воєнного стану), а з 30 січня 2024 року перебіг строку звернення до суду зупинився на строк дії воєнного стану, відповідний перебіг строків поновився 04.09.2025, а тому саме з цієї дати відновлюється перебіг позовної давності, і позивач має право використати невикористану частину трирічного строку, що залишилася до його спливу.

Отже, позовна давність щодо вимог про стягнення заборгованості за зобов`язаннями з листопада 2018 року по вересень 2021 року та нарахованих на вказану заборгованість 3 % річних та інфляційних втрат, не сплила на момент подання позову (03.12.2025).

З урахуванням вищевикладеного, судова колегія погоджується із висновком місцевого господарського суду про те, що позовні вимоги у цій справі заявлені в межах позовної давності, встановленої статтею 257 ЦК України та продовженої/зупиненої згідно із пунктами 12, 19 розділу "Прикінцеві та перехідні положення" ЦК України. А на дату звернення позивача до суду з позовом, позовна давність не пропущена.

Висновки суду апеляційної інстанції.

В силу приписів статті 236 Господарського процесуального кодексу України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним та обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на основі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи.

Як зазначено у пункті 41 висновку № 11 (2008) Консультативної ради європейських суддів до уваги Комітету Міністрів Ради Європи щодо якості судових рішень, обов`язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент захисту на підтримку кожної підстави захисту. Обсяг цього обов`язку може змінюватися залежно від характеру рішення. Згідно з практикою Європейського суду з прав людини очікуваний обсяг обґрунтування залежить від різних доводів, що їх може наводити кожна зі сторін, а також від різних правових положень, звичаїв та доктринальних принципів, а крім того, ще й від різних практик підготовки та представлення рішень у різних країнах. З тим, щоб дотриматися принципу справедливого суду, обґрунтування рішення повинно засвідчити, що суддя справді дослідив усі основні питання, винесені на його розгляд.

Хоча п. 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини та основоположних свобод зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, це не може розумітись як вимога детально відповідати на кожен довод (рішення Суду у справі Трофимчук проти України, no. 4241/03 від 28.10.2010).

Європейський суд з прав людини вказав, що п. 1 ст. 6 Конвенції зобов`язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов`язку можуть бути різними залежно від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги, між іншим, різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов`язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі ст. 6 Конвенції, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи (Проніна проти України, № 63566/00, §23, ЄСПЛ, від 18.07.2006).

Статтею 276 ГПК України визначено, що суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Таким чином, з огляду на все наведене вище, колегія суддів зазначає, що судом першої інстанції було повно та всебічно з`ясовано обставини, що мають значення для справи, надано їм належну правову оцінку, а рішення Господарського суду міста Києва від 24.02.2026 у справі № 910/15092/25 відповідає нормам процесуального права, фактичним обставинам та матеріалам справи і підстав для його скасування чи зміни в межах доводів та вимог апеляційної скарги не вбачається. А тому в задоволенні апеляційної скарги слід відмовити.

Розподіл судових витрат.

У зв`язку з відмовою у задоволенні апеляційної скарги відповідно до статті 129 Господарського процесуального кодексу України витрати зі сплати судового збору за її подання та розгляд покладаються на скаржника.

Керуючись статтями 74, 129, 269, 270, 276, 277, 281 - 284 ГПК України, Північний апеляційний господарський суд

ПОСТАНОВИВ:

1. Апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "Будівельна компанія "КИЙ" на рішення Господарського суду міста Києва від 24.02.2026 у справі № 910/15092/25 - залишити без задоволення.

2. Рішення Господарського суду міста Києва від 24.02.2026 у справі № 910/15092/25 - залишити без змін.

3. Витрати по сплаті судового збору за подання апеляційної скарги покласти на скаржника.

4. Справу повернути до суду першої інстанції.

Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її прийняття і може бути оскаржена у касаційному порядку до Верховного Суду у випадках і строки, передбачені статтями 287, 288 ГПК України.

Повний текст постанови складено 07.08.2026.

Головуючий суддя Ю.А. Шаратов

Судді І.М. Скрипка

О.Л. Бестаченко