Постанова від 02 серпня 2026 р. у справі №909/938/25 — Західний апеляційний господарський суд

ЗАХІДНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

03 серпня 2026 рокум. ЛьвівСправа № 909/938/25

Західний апеляційний господарський суд, в складі колегії:

головуючого (судді-доповідача): Бойко С.М.,

суддів: Бонк Т.Б.,

Галушко Н.А.,

секретар судового засідання Бабій М.М.

явка учасників справи:

від приватного виконавця: не з`явився;

від позивача: Дрогомирецький І.М.

від відповідача: не з`явився;

інші особи: Державне міське підприємство “Івано-Франківськтеплокомуненерго”- представник Біян Б.Р.;

розглянув апеляційну скаргу приватного акціонерного товариства "Прикарпаттяобленерго" б/н від 23.04.2026

на ухвалу Господарського суду Івано-Франківської області від 08.04.2026, суддя Рочняк О.В., м. Івано-Франківськ, повний текст ухвали складено 16.04.2026

про звернення стягнення на грошові кошти, що належать іншим особам, чи нерухоме майно, право власності на яке не зареєстровано в установленому законом порядку

у справі № 909/938/25

за заявою приватного виконавця виконавчого округу Івано-Франківської області Витвицького Володимира Васильовича від 31.03.2026 (вх.№5918/26) про звернення стягнення на грошові кошти, що належить особі, яка має заборгованість перед боржником у справі

за позовом приватного акціонерного товариства "Прикарпаттяобленерго"

до відповідача товариства з обмеженою відповідальністю "Івано-Франківськ теплогенерація"

про стягнення 1 175 860,48 грн заборгованості,

ВСТАНОВИВ:

Короткий зміст заяви про звернення стягнення на грошові кошти, що належить особі, яка має заборгованість перед боржником у справі

31.03.2026 приватний виконавець виконавчого округу Івано-Франківської області Витвицький Володимир Васильович звернувся до Господарського суду Івано-Франківської області із заявою про звернення стягнення на грошові кошти, що належать Державному міському підприємству «Івано-Франківськтеплокомуненерго», яке, за твердженням заявника, має неоспорювану заборгованість перед боржником – ТОВ «Івано-Франківськ теплогенерація» – у розмірі 1 332 996,02 грн.

Заяву подано у межах виконавчого провадження №79806410, відкритого з примусового виконання наказу Господарського суду Івано-Франківської області від 03.12.2025 у справі № 909/938/25.

В обґрунтування заяви приватний виконавець зазначив, що під час здійснення виконавчого провадження встановлено відсутність у боржника коштів та іншого майна, на яке можливо звернути стягнення, однак виявлено наявність дебіторської заборгованості.

Заявник послався на відповідь ДМП «Івано-Франківськтеплокомуненерго» від 25.02.2026 № 07/314, отриману на його вимогу, згідно з якою між ДМП «Івано-Франківськтеплокомуненерго» та ТОВ «Івано-Франківськ теплогенерація» наявний судовий спір у справі №909/1164/25 про стягнення збитків у розмірі 5 681 061,24 грн. за порушення зобов`язання щодо реєстрації податкових накладних.

Також приватний виконавець зазначив, що рішенням Господарського суду Івано-Франківської області у справі №909/1164/25 встановлено факт укладення між ДМП «Івано-Франківськтеплокомуненерго» та ТОВ «Івано-Франківськ теплогенерація» договору підряду № 23-679-2 від 13.10.2023, а також факт належного виконання ТОВ «Івано-Франківськ теплогенерація» робіт, що підтверджується актами надання послуг № 4 від 31.01.2025 та № 8 від 28.02.2025.

Посилаючись на встановлений судом факт надання послуг та наявність судового спору щодо відшкодування збитків, пов`язаних із нереєстрацією податкових накладних, приватний виконавець дійшов висновку про наявність у ДМП «Івано-Франківськтеплокомуненерго» неоспорюваної заборгованості перед ТОВ «Івано-Франківськ теплогенерація» у розмірі 1 332 996,02 грн, на яку може бути звернуто стягнення.

Короткий зміст ухвали суду першої інстанції

Ухвалою Господарського суду Івано-Франківської області від 08.04.2026 у задоволенні заяви приватного виконавця виконавчого округу Івано-Франківської області Витвицького Володимира Васильовича від 31.03.2026 (вх.№5918/26) про звернення стягнення на грошові кошти, що належить особі, яка має заборгованість перед боржником у справі №909/938/25 відмовлено.

Ухвала суду першої інстанції мотивована тим, що відповідно до частини першої статті 336 Господарського процесуального кодексу України звернення стягнення на грошові кошти, які належать особі, що має заборгованість перед боржником, можливе лише за умови, якщо така заборгованість не оспорюється відповідною особою або підтверджена судовим рішенням, яке набрало законної сили.

Суд зазначив, що предметом дослідження під час розгляду заяви є факт наявності заборгованості, підтверджений належними та допустимими доказами, зокрема судовим рішенням або безспірністю такої заборгованості, а також наявність виконавчого документа, за яким боржник виступає стягувачем, обставини його виконання та дотримання строку пред`явлення до виконання.

Також суд першої інстанції відмовив у задоволенні клопотання приватного виконавця про витребування доказів (засвідчених належним чином: договору 23-679-2 про переробку давальницької сировини № ТГ-000380 від 13.10.2023; акту надання послуг № 8 від 28.02.2025; рахунку на оплату №8 від 28.02.2025; акту надання послуг №4 від 31.01.2025; рахунку на оплату №4 від 31.01.2025; довідку про стан заборгованості за договором 23-679-2 про переробку давальницької сировини №ТГ-000380 від 13.10.2023; акту звірки за договором 23-679-2 про переробку давальницької сировини №ТГ-000380 від 13.10.2023), зазначивши, що стаття 336 Господарського процесуального кодексу України не передбачає вирішення спору щодо заборгованості між боржником та третьою особою по суті, а тому заявлені до витребування документи не підлягають дослідженню в межах розгляду заяви.

Суд дійшов висновку, що твердження приватного виконавця про існування такої заборгованості ґрунтуються виключно на припущеннях, оскільки підтвердження факту надання послуг та наявність судового спору щодо реєстрації податкових накладних не свідчать про існування простроченої заборгованості та не є належними і допустимими доказами у розумінні процесуального закону.

За таких обставин місцевий господарський суд дійшов висновку, що заборгованість, на яку приватний виконавець просив звернути стягнення, не є безспірною, а встановлення факту її існування потребує доказування та вирішення спору по суті, що виходить за межі розгляду заяви в порядку статті 336 Господарського процесуального кодексу України, у зв`язку з чим відмовив у її задоволенні.

Короткий зміст вимог апеляційної скарги та заперечення інших учасників справи

24.04.2026 до Західного апеляційного господарського суду через систему «Електронний суд» надійшла апеляційна скарга приватного акціонерного товариства "Прикарпаттяобленерго" б/н від 23.04.2026 на ухвалу Господарського суду Івано-Франківської області від 08.04.2026 у справі №909/938/25.

Апеляційна скарга обґрунтована тим, що суд першої інстанції безпідставно відмовив у задоволенні клопотання приватного виконавця про витребування первинних бухгалтерських документів, які є належними доказами для встановлення факту існування заборгованості, її розміру та правової природи, що призвело до неповного з`ясування обставин справи.

Скаржник зазначає, що суд дійшов висновку про відсутність підстав для звернення стягнення на грошові кошти за відсутності належних та допустимих доказів, тоді як спірність або безспірність заборгованості повинна встановлюватися на підставі первинних бухгалтерських документів, а не декларативних тверджень сторін.

Апелянт також вказує, що факт виконання робіт за договором підряду № 23-679-2 від 13.10.2023 встановлений рішенням Господарського суду Івано-Франківської області у справі № 909/1164/25, яке має преюдиціальне значення, а тому висновок суду про те, що наявність заборгованості ґрунтується виключно на припущеннях, є помилковим.

Крім того, на думку скаржника, суд неправильно застосував частину першу статті 336 Господарського процесуального кодексу України, фактично звівши можливість звернення стягнення виключно до наявності судового рішення про стягнення коштів та не врахувавши, що закон передбачає альтернативні підстави застосування цього механізму. У зв`язку з цим скаржник просить скасувати оскаржувану ухвалу та задовольнити заяву приватного виконавця.

19.05.2026 від Державного міського підприємства «Івано-Франківськтеплокомуненерго» надійшов відзив на апеляційну скаргу, в якому останній просить апеляційну скаргу приватного акціонерного товариства "Прикарпаттяобленерго" - залишити без задоволення, ухвалу Господарського суду Івано-Франківської області від 08.04.2026 - без змін.

28.05.2026 від апелянта надійшла відповідь на відзив, в якій останній заперечив доводи наведені у відзиві на апеляційну скаргу та підтримав позицію викладену в апеляційній скарзі.

29.06.2026 від приватного виконавця надійшли додаткові пояснення, в яких останній підтримав позицію апелянта та просив апеляційну скаргу приватного акціонерного товариства "Прикарпаттяобленерго" задоволити.

Рух справи в суді апеляційної інстанції.

Відповідно до протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 24.04.2026 справу №909/938/25 розподілено колегії суддів у складі: головуючого судді Бойко С.М., суддів Орищин Г.В., Якімець Г.Г.

Ухвалою Західного апеляційного господарського суду від 29.04.2026 відкрито апеляційне провадження за апеляційною скаргою приватного акціонерного товариства "Прикарпаттяобленерго" б/н від 23.04.2026 на ухвалу Господарського суду Івано-Франківської області від 08.04.2026 у справі №909/938/25.

Ухвалою Західного апеляційного господарського суду від 15.05.2026 розгляд справи №909/938/25 призначено на 01.07.2026.

У зв`язку з перебуванням судді-члена колегії Орищин Г.В. у відпустці в період з 29.06.2026 по 24.07.2026, здійснено автоматизовану заміну судді-члена колегії Орищин Г.В. у справі № 909/938/25 на суддю Бонк Т.Б.

Відповідно до протоколу повторного автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 30.06.2026 головуючим суддею (суддею-доповідачем) у справі №909/938/25 визначено суддю С.М. Бойко суддів: Т.Б. Бонк, Г.Г. Якімець.

У судове засідання 01.07.2026 з`явилися приватний виконавець, представники позивача та Державного міського підприємства «Івано-Франківськтеплокомуненерго», відповідач в судове засідання не з`явився хоча належним чином був повідомлений про дату час та місце розгляду справи в порядку, визначеному ч.5 ст. 242, ст. 285 ГПК України, що підтверджується списком розсилки поштової кореспонденції.

Ухвалою Західного апеляційного господарського суду від 01.07.2026 (в складі колегії суддів: головуючий суддя ОСОБА_1 , судді Бонк Т.Б., Якімець Г.Г.) розгляд справи №909/938/25 відкладено на 29.07.2026.

Рішенням Вищої Ради Правосуддя №1416/0/15-26 від 09.07.2026 звільнено ОСОБА_2 з посади судді Західного апеляційного господарського суду у зв`язку з поданням заяви про відставку.

За розпорядженням керівника апарату суду №208 від 28.07.2026 проведено автоматизовану заміну складу суду в справі №909/938/25.

Відповідно до витягу з протоколу повторного автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 28.07.2026 для розгляду справи №909/938/25 сформовано такий склад колегії суддів: Бойко С.М. - головуючий суддя, судді Бонк Т.Б., Галушко Н.А.

У судове засідання 29.07.2026 з`явилися приватний виконавець, представники позивача та Державного міського підприємства «Івано-Франківськтеплокомуненерго», відповідач в судове засідання не з`явився хоча належним чином був повідомлений про дату час та місце розгляду справи в порядку, визначеному ч.5 ст. 242, ст. 285 ГПК України, що підтверджується списком розсилки поштової кореспонденції.

В судовому засіданні позивач підтримав вимоги апеляційної скарги, навівши доводи аналогічні викладеним в ній, просив її задоволити.

Приватний виконавець також підтримав викладену позивачем позицію щодо задоволення апеляційної скарги.

Представник Державного міського підприємства «Івано-Франківськтеплокомуненерго» в судовому засіданні заперечив проти задоволення апеляційної скарги, просив ухвалу суду першої інстанції залишити без змін.

Ухвалою Західного апеляційного господарського суду від 28.07.2026 розгляд справи №909/938/25 відкладено на 03.08.2026.

У судове засідання 03.08.2026 з`явилися представники позивача та Державного міського підприємства «Івано-Франківськтеплокомуненерго», приватний виконавець та відповідач в судове засідання не з`явились хоча належним чином були повідомлені про дату час та місце розгляду справи в порядку, визначеному ч.5 ст. 242, ст. 285 ГПК України, що підтверджується списком розсилки поштової кореспонденції.

03.08.2026 від приватного виконався прийшло клопотання про розгляд справи за його відсутності.

Представники позивача та Державного міського підприємства «Івано-Франківськтеплокомуненерго» підтримали свою позицію викладену в попередньому судовому засіданні.

Межі перегляду справи в суді апеляційної інстанції.

Суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї. Докази, які не були подані до суду першої інстанції, приймаються судом лише у виняткових випадках, якщо учасник справи надав докази неможливості їх подання до суду першої інстанції з причин, що об`єктивно не залежали від нього. Суд апеляційної інстанції не обмежений доводами та вимогами апеляційної скарги, якщо під час розгляду справи буде встановлено порушення норм процесуального права, які є обов`язковою підставою для скасування рішення, або неправильне застосування норм матеріального права. У суді апеляційної інстанції не приймаються і не розглядаються позовні вимоги та підстави позову, що не були предметом розгляду в суді першої інстанції (стаття 269 ГПК України).

Ухвала Господарського суду Івано-Франківської області від 08.04.2026 оскаржується позивачем в повному обсязі.

Апеляційний суд, розглянув в судовому засіданні апеляційну скаргу позивача, дійшов висновку про залишення її без задоволення з таких підстав

Як встановлено судами, рішенням Господарського суду Івано-Франківської області від 28.10.2025 частково задоволено позов АТ "Прикарпаттяобленерго" до ТОВ "Івано-Франківськ теплогенерація"; присуджено до стягнення з ТОВ "Івано-Франківськ теплогенерація" на користь АТ "Прикарпаттяобленерго" 1 173 971,74 грн заборгованості, з них: 1 036 476,72 грн основного боргу, 98 006, 21 грн пені, 9 484,48 грн 3% річних та 30 004,33 грн інфляційних втрат, а також 17 609,58 грн судового збору та 19 967,79 грн витрат на професійну правничу допомогу. В решті позову відмовлено.

03.12.2025 на виконання цього рішення судом видано наказ, який стягувачем пред`явлено до виконання до приватного виконавця виконавчого округу Івано-Франківської області Витвицького Володимира Васильовича.

11.12.2025 приватним виконавцем виконавчого округу Івано-Франківської області Витвицьким Володимиром Васильовичем винесено постанови: про відкриття виконавчого провадження ВП №79806410; про розмір мінімальних витрат виконавчого провадження; про стягнення з боржника основної винагороди.

У межах виконавчого провадження №79343916 з виконання наказу Господарського суду Івано-Франківської області №909/106/25 від 08.09.2025 приватний виконавець Витвицький В.В. звернувся до ДМП "Івано-Франківськтеплокомуненерго" із вимогою №01-29/9568 від 20.02.2026 (вх.№202/08 від 24.02.2026), в якій серед іншого просив повідомити чи наявні у ДМП "Івано-Франківськтеплокомуненерго" не виконані грошові зобов`язання перед боржником ТОВ "Івано-Франківськ теплогенерація" та надати підтверджуючі документи.

У відповідь на вказану вимогу ДМП "Івано-Франківськтеплокомуненерго" листом від 25.02.2026 №07/314 повідомило приватному виконавцю Витвицькому В.В., що станом на дату надання відповіді, між сторонами відсутня узгоджена дебіторська заборгованість та судове рішення, яким було б встановлено обов`язок ДМП "Івано-Франківськтеплокомуненерго" сплатити кошти на користь ТОВ "Івано-Франківськ Теплогенерація", в тому числі відсутній виконавчий документ, за яким підприємство є боржником перед ТОВ "Івано-Франківськ Теплогенерація". Таким чином, договірні відносини мають спірний характер та не створюють безспірного права вимоги.

Також, ДМП "Івано-Франківськтеплокомуненерго" зазначило, що рішенням Господарського суду Івано-Франківської області від 29.12.2025 у справі №909/1164/25 стягнуто з ТОВ "Івано-Франківськ теплогенерація" на користь ДМП "Івано-Франківськтеплокомуненерго" збитки в сумі 2 527 529,26 грн та 37 912,94 грн судового збору і дане рішення набрало законної сили.

Частиною 1 ст.336 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що суд, що розглядав справу як суд першої інстанції, може за заявою стягувача або державного чи приватного виконавця звернути стягнення на грошові кошти, які належать особі, яка має заборгованість перед боржником, яка не оспорюється зазначеною особою або підтверджена судовим рішенням, яке набрало законної сили.

Предметом дослідження під час розгляду заяви відповідно до статті 336 ГПК України має бути факт наявності заборгованості, що повинен підтверджуватись доказами, які відповідають вимогам статей 76-79 ГПК України, зокрема, це може бути відповідне рішення суду та факт беззаперечності заборгованості особи, якій належать кошти, на які просять звернути стягнення.

Аналогічна правова позиція викладена в постанові об`єднаної палати Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 17.04.2020 у справі № 910/5300/17, постановах Верховного Суду від 01.04.2025 у справі №910/8797/21, від 16.07.2026 у справі №910/2188/25, від 17.01.2023 у справі № 904/1182/20, від 23.07.2018 у справі № 925/1048/17, від 11.09.2019 у справі № 902/1260/15, від 01.08.2019 у справі № 927/313/18, від 06.02.2020 у справі № 913/381/18.

Згідно статті 53 Закону України "Про виконавче провадження" виконавець має право звернути стягнення на майно боржника, що перебуває в інших осіб, а також на майно та кошти, що належать боржнику від інших осіб. Зазначені особи зобов`язані подати на запит виконавця у визначений ним строк відомості про належне боржнику майно, що перебуває у них, та майно чи кошти, які вони повинні передати боржнику (ч. 1). Після надходження відомостей про наявність майна боржника виконавець проводить опис такого майна, накладає на нього арешт, вилучає його і реалізує в установленому цим Законом порядку. Якщо особа, в якої перебуває майно боржника, перешкоджає виконавцю у вилученні такого майна, воно вилучається виконавцем у примусовому порядку (ч. 2). Готівка та майно, що належать боржнику від інших осіб, вилучаються виконавцем у таких осіб у присутності понятих (ч. 3). На належні боржникові у разі передачі від інших осіб кошти, що перебувають на рахунках у банках та інших фінансових установах, стягнення звертається виконавцем на підставі ухвали суду в порядку, встановленому цим Законом (ч. 4).

Отже, порядок звернення стягнення на грошові кошти, що належать особі, яка має заборгованість перед боржником визначений ст. 336 Господарського процесуального кодексу України та ст.53 Закону України "Про виконавче провадження".

Верховний Суд неодноразово та послідовно висловлювався стосовно застосування положень статті 53 Закону України "Про виконавче провадження" та статті 336 ГПК України, а саме:

- такий спеціальний порядок звернення стягнення на майно (грошові кошти) передбачений законодавцем задля неупередженого, ефективного, своєчасного та в повному обсязі вчинення виконавчих дій, виключно, з метою фактичного виконання рішення суду (правова позиція викладена, зокрема, у постановах від 17.01.2023 у справі №904/1182/20, від 02.11.2021 у справі № 910/10579/19, від 12.05.2021 у справі №910/8613/19);

- спірність заборгованості з урахуванням положень чинного законодавства визначається не за суб`єктивним ставленням кредитора чи боржника до неї, у такому спорі суд повинен перевірити доводи сторін у повному обсязі й установити та зазначити в рішенні, чи справді на момент звернення особи із заявою в порядку статті 336 ГПК України боржник мав заборгованість перед кредитором, тобто чи існувала заборгованість узагалі, чи була заборгованість саме такого розміру, як зазначає заявник, та чи не було не вирішених по суті спорів щодо заборгованості або її розміру на момент такого звернення (така правова позиція викладена у постанові Верховного Суду від 25.12.2024 у справі № 902/831/23);

- за своєю правовою природою положення статті 336 ГПК України не є імперативними, судова дискреція в цьому випадку передбачає повноваження суду обирати між альтернативами підстав відмови або задоволення заяви, кожна з яких є законною, вирішення у визначених законом випадках спірних правових питань, виходячи із цілей та принципів права, загальних засад судочинства, з урахуванням усіх обставин справи та відомостей про всіх учасників процесу (подібний висновок викладений у постановах Верховного Суду від 02.11.2021 у справі №910/10579/19, від 12.05.2021 у справі №910/8613/19);

- остаточне рішення за результатами розгляду заяви, поданої в порядку, передбаченому статтею 336 ГПК України, має бути прийняте з урахуванням усіх обставин справи та відомостей про всіх учасників процесу (подібний висновок викладений у постанові Верховного Суду від 17.01.2023 у справі №904/1182/20);

- отже, під час розгляду у порядку статті 336 ГПК України заяви про звернення стягнення на грошові кошти, що належать особі, яка має заборгованість перед боржником, важливим є встановити факт наявності заборгованості, що повинен підтверджуватися доказами, які відповідають вимогам статей 76 - 79 ГПК України;

- у постанові Верховного Суду від 21.05.2026 у справі №925/82/24 сформульована така правова позиція:

« 20. Стаття 336 ГПК України регламентує спеціальні умови та порядок звернення стягнення на грошові кошти, що належать особі, яка має заборгованість перед боржником, і такі умови та порядок відрізняються від загального порядку розгляду справи по суті.

21. Правовий аналіз наведеної процесуальної норми дає підстави для висновку, що особа, яка має заборгованість перед боржником, не набуває процесуального статусу сторони (боржника) у такій справі, а лише здійснює оплату заборгованості відповідача (боржника) в межах заборгованості такої особи перед боржником.

22. Тобто особа, яка має заборгованість перед боржником, що не оспорюється нею або підтверджена судовим рішенням, яке набрало законної сили, набуває статусу боржника саме у виконавчому провадженні, розпочатому виконавцем на виконання судового рішення, в силу ухвали суду про задоволення заяви стягувача, а не в межах окремих майнових відносин між стягувачем та такою особою (аналогічна правова позиція викладена у постанові Великої Палати Верховного Суду від 08.11.2019 у справі № 910/7023/19).

23. Системний аналіз положень статті 53 Закону України «Про виконавче провадження» та статті 336 ГПК України свідчить про те, що такий спеціальний порядок звернення стягнення на майно (грошові кошти) передбачений законодавцем задля неупередженого, ефективного, своєчасного та в повному обсязі вчинення виконавчих дій з метою фактичного виконання рішення суду. Подібні висновки викладені у постановах Верховного Суду від 17.01.2023 у справі № 904/1182/20, від 02.11.2021 у справі № 910/10579/19, від 12.05.2021 у справі № 910/8613/19.

24. У постанові Верховного Суду від 01.04.2025 у справі № 910/8797/21 зазначено, що у виконавчому провадженні особа, яка має заборгованість перед боржником і у випадку задоволення заяви стягувача набуває статусу боржника, має права та обов`язки боржника, визначені Законом України «Про виконавче провадження»»;

- забезпечення найбільш сприятливої ситуації для виконання судового рішення відповідає не лише інтересам суспільства, яке, безумовно, зацікавлене в підтриманні правопорядку в державі, а й майновим та/або немайновим інтересам стягувача у виконавчому провадженні;

- частина друга статті 336 ГПК України не встановлює виключних підстав для відмови в задоволенні такої заяви, а тому суд, встановивши обставини, за яких звернення стягнення на грошові кошти, що належать іншим особам, неможливе, може відмовити в задоволенні відповідної заяви з дотриманням норм процесуального законодавства [правова позиція викладена у постанові Верховного Суду від 09.01.2024 у справі №908/1276/21 (908/921/22).

З огляду на положення ст. 336 Господарського процесуального кодексу України та ст.53 Закону України "Про виконавче провадження", предметом дослідження суду, у даному випадку, є (1) факт наявності заборгованості, що підтверджується належними доказами, зокрема, це може бути відповідне рішення суду або факт беззаперечності заборгованості особи, якій належать кошти, на які стягувач чи виконавець просить звернути стягнення, (2) факт наявності та/або відсутності виконавчого документа, за яким боржник виступає стягувачем, (3) обставини виконання виконавчого документа, за яким боржник виступає стягувачем, (4) обставини спливу строку на пред`явлення до виконання виконавчого документа про стягнення коштів з такої особи на користь боржника за судовим рішенням, що набрало законної сили.

Як вбачається з матеріалів справи, заборгованість ДМП "Івано-Франківськтеплокомуненерго" перед ТОВ "Івано-Франківськ Теплогенерація" у сумі 1 332 996,02 грн, на яку приватний виконавець просить звернути стягнення, судовим рішення підтверджена не була.

Наявність заборгованості ДМП "Івано-Франківськтеплокомуненерго" перед ТОВ "Івано-Франківськ Теплогенерація" ґрунтується виключно на припущеннях приватного виконавця Витвицького В.В. Зокрема, у поданій заяві приватний виконавець зазначив, що у зв`язку з підтвердженням факту надання послуг та наявністю судового спору щодо реєстрації податкових накладних існують підстави вважати, що зобов`язання з оплати виконаних робіт за договором підряду № 23-679-2 від 13.10.2023 залишилося невиконаними.

Водночас такі доводи є оціночними та не підтверджені належними і допустимими доказами у розумінні процесуального закону, оскільки сам по собі факт надання послуг та наявність спору щодо податкових накладних не свідчить про існування простроченої заборгованості.

З огляду на те, що в матеріалах справи відсутнє рішення суду про стягнення з ДМП "Івано-Франківськтеплокомуненерго" на користь ТОВ "Івано-Франківськ Теплогенерація" заборгованості не менше як 1 332 996,02 грн. та наявні заперечення ДМП "Івано-Франківськтеплокомуненерго" стосовно заборгованості ДМП "Івано-Франківськтеплокомуненерго" перед ТОВ "Івано-Франківськ Теплогенерація", суд першої інстанції дійшов обґрунтованого висновку, що заборгованість у сумі 1 332 996,02 грн, на яку приватний виконавець Витвицький В.В. просить звернути стягнення, не є безспірною, а факт наявності такої заборгованості потребує доказуванню та вирішення спору по суті, що виходить за межі розгляду заяви в порядку ст. 336 Господарського процесуального кодексу України.

Доводи апеляційної скарги щодо безпідставності відмови суду першої інстанції у задоволенні клопотання приватного виконавця про витребування первинної бухгалтерської документації є необґрунтованими та ґрунтуються на неправильному тлумаченні правової природи процедури, передбаченої статтею 336 Господарського процесуального кодексу України. Обґрунтовуючи необхідність витребування договору, актів виконаних робіт, рахунків, акта звірки та інших первинних документів, апелянт пов`язує можливість вирішення заяви, поданої в порядку статті 336 ГПК України, із необхідністю встановлення судом наявності чи відсутності заборгованості між боржником та третьою особою. Водночас зазначена процесуальна норма не передбачає здійснення судом перевірки спірних матеріально-правових відносин між боржником та особою, на кошти якої заявлено вимогу про звернення стягнення. Предметом судового дослідження у такій категорії справ є виключно наявність заборгованості, яка не оспорюється відповідною особою або підтверджена судовим рішенням, що набрало законної сили. За таких обставин витребування доказів з метою встановлення самого факту існування, розміру чи правової природи заборгованості фактично призвело б до виходу суду за межі предмета розгляду заяви, поданої відповідно до статті 336 ГПК України, та вирішення спору про право між боржником і третьою особою, що не відповідає процесуальному призначенню зазначеної процедури. Отже, суд першої інстанції обґрунтовано відмовив у задоволенні відповідного клопотання, оскільки витребувані документи були спрямовані не на підтвердження безспірної заборгованості, а на її встановлення, що має здійснюватися виключно в порядку позовного провадження.

Безпідставними є також твердження апелянта про те, що суд першої інстанції був зобов`язаний перевірити обґрунтованість заперечень ДМП «Івано-Франківськтеплокомуненерго» щодо відсутності заборгованості. Така перевірка неминуче потребувала б дослідження умов договору, фактичного обсягу виконаних робіт, належності їх прийняття, здійснених розрахунків, можливого припинення чи зарахування зобов`язань, тобто вирішення спору про право між боржником та третьою особою. Однак здійснення такої перевірки виходить за межі предмета розгляду заяви, поданої відповідно до статті 336 ГПК України, та може бути предметом розгляду виключно у позовному провадженні.

Посилання апелянта на рішення Господарського суду Івано-Франківської області у справі №909/1164/25 також не спростовує законності оскаржуваної ухвали, оскільки встановлення судом факту існування договірних відносин чи виконання певних робіт саме по собі не підтверджує виникнення безспірного грошового зобов`язання у конкретному розмірі. Преюдиційне значення мають лише ті обставини, які були безпосередньо встановлені судовим рішенням, тоді як питання наявності та розміру заборгованості ДМП «Івано-Франківськтеплокомуненерго» перед ТОВ «Івано-Франківськ теплогенерація» таким рішенням не вирішувалося. Навпаки, матеріалами справи підтверджується, що ДМП «Івано-Франківськтеплокомуненерго» ще до звернення приватного виконавця повідомило про відсутність узгодженої дебіторської заборгованості, відсутність судового рішення про її стягнення та наявність власних майнових вимог до ТОВ «Івано-Франківськ теплогенерація», що свідчить про існування між сторонами неврегульованих спірних правовідносин.

За таких обставин суд першої інстанції дійшов правильного висновку, що заявлена приватним виконавцем заборгованість не є безспірною, а її встановлення потребує дослідження доказів та вирішення спору по суті, що виключає можливість застосування механізму, передбаченого статтею 336 ГПК України. Саме тому відмова у задоволенні заяви відповідає як вимогам процесуального закону, так і усталеній правовій позиції Верховного Суду щодо меж застосування зазначеної норми.

Апеляційний суд зазначає, що доводи апеляційної скарги не знайшли свого підтвердження, оскільки спростовуються дослідженими матеріалами справи, встановленими судами першої та апеляційної інстанцій обставинами, а також правильним застосуванням норм матеріального і процесуального права судом першої інстанції. Враховуючи викладене, доводи скаржника не спростовують законності та обґрунтованості висновків суду першої інстанції, натомість заперечення Державного міського підприємства “Івано-Франківськтеплокомуненерго”, наведені у відзиві на апеляційцну скаргу, узгоджуються з фактичними обставинами справи.

З урахуванням викладеного, апеляційний господарський суд дійшов висновку, що ухвала Господарського суду Івано-Франківської області від 08.04.2026 у справі №909/938/25 постановлена з дотриманням норм матеріального та процесуального права, є законною, обґрунтованою і такою, що відповідає встановленим у справі обставинам, у зв`язку з чим підстав для її скасування не вбачається, а доводи апеляційної скарги не спростовують висновків суду першої інстанції. Натомість заперечення Державного міського підприємства “Івано-Франківськтеплокомуненерго”, викладені у відзиві на апеляційну скаргу узгоджуються з фактичними обставинами справи.

З огляду на викладене, доводи апеляційної скарги не містять підстав для скасування або зміни ухвали суду першої інстанції.

Висновки за результатами розгляду апеляційної скарги.

Ухвала Господарського суду Івано-Франківської області від 08.04.2026 у справі №909/938/25 підлягає залишенню без змін.

Судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов`язків, передбачених цим Кодексом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом. Дана норма кореспондується зі ст. 46 ГПК України, в якій закріплено, що сторони користуються рівними процесуальними правами.

Згідно зі ст. ст. 73,74,77 ГПК України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень. Обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.

Частиною 1 ст. 86 ГПК України встановлено, що суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безсторонньому дослідженні наявних у справі доказів.

Відповідно до статті 276 Господарського процесуального кодексу України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Відповідно до ст. 236 ГПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. Судове рішення має відповідати завданню господарського судочинства, визначеному цим Кодексом. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи. Якщо одна із сторін визнала пред`явлену до неї позовну вимогу під час судового розгляду повністю або частково, рішення щодо цієї сторони ухвалюється судом згідно з таким визнанням, якщо це не суперечить вимогам статті 191 цього Кодексу.

Аналізуючи питання обсягу дослідження доводів скаржника та їх відображення у судовому рішенні, питання вичерпності висновків суду, суд апеляційної інстанції виходить з того, що Європейським судом з прав людини у рішенні Суду у справі «Трофимчук проти України» № 4241/03 від 28.10.2010 зазначено, що хоча пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, це не може розумітись як вимога детально відповідати на кожен довід сторін.

Судові витрати.

У зв`язку з залишенням апеляційної скарги без задоволення, апеляційний господарський суд на підставі ст. 129 ГПК України дійшов до висновку про покладення на апелянта витрат по сплаті судового збору за подання апеляційної скарги.

Керуючись ст.ст. 86, 129, 236, 254, 269, 270, 275, 276, 281, 282 ГПК України, Західний апеляційний господарський суд,

УХВАЛИВ:

апеляційну скаргу приватного акціонерного товариства "Прикарпаттяобленерго" б/н від 23.04.2026 – залишити без задоволення.

Ухвалу Господарського суду Івано-Франківської області від 08.04.2026 у справі № 909/938/25 – залишити без змін.

Судовий збір за подання апеляційної скарги залишити за апелянтом.

Постанова набирає законної сили з дня її прийняття.

Порядок та строки оскарження постанов апеляційного господарського суду до касаційної інстанції визначені ст. 287-289 ГПК України.

Справу скерувати на адресу місцевого господарського суду.

Повний текст постанови складено та підписано 10.08.2026.

Головуючий суддя Бойко С.М.

Судді Бонк Т.Б.

Галушко Н.А.