Рішення від 09 серпня 2026 р. у справі №369/2898/26 — Києво-Святошинський районний суд Київської області

Справа № 369/2898/26

Провадження № 2/369/9567/26

РІШЕННЯ

Іменем України

10.08.2026 року м. Київ

Києво-Святошинський районний суд Київської області у складі: головуючого судді Янченка А.В. за участі секретаря судового засідання Лисяк К.О., розглянувши у відкритому судовому засіданні в порядку загального позовного провадження цивільну справу № 369/2898/26 за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про визнання майна особистою приватною власністю, -

В С Т А Н О В И В:

У лютому 2026 року позивач ОСОБА_3 звернулась до суду в інтересах ОСОБА_4 із позовною заявою до ОСОБА_2 .

Позов ОСОБА_1 обґрунтовує тим, що 15.03.1997 між ОСОБА_2 та ОСОБА_5 укладено шлюб, про що в книзі реєстрації актів про одруження зроблено запис № 317 та видано відповідне свідоцтво серії НОМЕР_1 від 09.09.1997.

Під час перебування у шлюбі позивачем придбано земельну ділянку, загальною площею 0,15 га, кадастровий номер 3222480400:03:001:0062, розташовану за адресою: АДРЕСА_1 , що підтверджується договором купівлі – продажу земельної ділянки від 10.06.2004, посвідченим приватним нотаріусом Києво-Святошинського районного нотаріального округу Київської області Федотовою О.В. та зареєстрованим за номером 3118 та державним актом на право власності на земельну ділянку серії ЯА №377677, виданим Києво-Святошинським районним відділом земельних ресурсів 05.05.2005.

На придбаній земельній ділянці, загальною площею 0,15 га, кадастровий номер 3222480400:03:001:0062, ОСОБА_6 збудовано житловий будинок, що підтверджується свідоцтвом про право власності на нерухоме майно - домоволодіння за адресою: АДРЕСА_1 та витягом з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно про реєстрацію права власності № 11860318 від 18.09.2006, реєстраційний № 15847602.

Земельна ділянка, загальною площею 0,15 га, кадастровий номер 3222480400:03:001:0062, та житловий будинок, який на ній розташований, були набуті у шлюбі, проте за особисті кошти ОСОБА_1 , які вона отримала в дар від своєї матері ОСОБА_7 . Кошти були надані безоплатно, без зобов`язання повернення, для придбання земельної ділянки та зведення на ній житлового будинку для позивача.

ОСОБА_2 не надавав кошти для придбання вищезазначеного майна.

Вказане підтверджується: письмовою заявою від матері позивача ОСОБА_7 ; нотаріально завіреною та апостильованою заявою ОСОБА_2 .

Згідно з частиною 3 статті 368 Цивільного кодексу України майно набуте подружжям за час шлюбу, є їхньою спільною сумісною власністю, якщо інше не встановлено договором або законом.

Положеннями статті 60 Сімейного кодексу України передбачено, що майно, набуте подружжям за час шлюбу, належить дружині та чоловікові на праві спільної сумісної власності незалежно від того, що один з них не мав з поважної причини (навчання, ведення домашнього господарства, догляд за дітьми, хвороба тощо) самостійного заробітку (доходу). Вважається, що кожна річ, набута за час шлюбу, крім речей індивідуального користування, є об`єктом права спільної сумісної власності подружжя.

Об`єктом права спільної сумісної власності подружжя відповідно до положень частини першої статті 61 Сімейного кодексу України може бути будь-яке майно, за винятком виключеного з цивільного обороту.

Відповідно до пункту 3 частини першої статті 57 Сімейного кодексу України особистою приватною власністю дружини, чоловіка є майно, набуте нею/ним за час шлюбу, але за кошти, які належали їй/йому особисто.

Cтатус спільної сумісної власності визначається такими критеріями: 1) час набуття майна; 2) кошти, за які таке майно було набуте (джерело набуття).

Норма статті 60 Сімейного кодексу України вважається застосованою правильно, якщо набуття майна відповідає цим чинникам.

У зв`язку з викладеним у разі придбання майна хоча й у період шлюбу, але за особисті кошти одного з подружжя, це майно не може вважатися об`єктом спільної сумісної власності подружжя, а є особистою приватною власністю того з подружжя, за особисті кошти якого воно придбане.

Тому, сам по собі факт придбання спірного майна в період шлюбу не є безумовною підставою для віднесення такого майна до об`єктів права спільної сумісної власності подружжя.

Отже, належність майна до спільної сумісної власності подружжя визначається не тільки фактом придбання його під час шлюбу, але й спільною участю подружжя коштами або працею в набутті майна. Такий правовий висновок викладений у постанові Верховного Суду України від 24 травня 2017 року у справі № 6-843цс17, постанові Великої Палати Верховного Суду від 21 листопада 2018 року у справі № 372/504/17-ц (провадження № 14-325цс18), постановах Верховного Суду від 18 червня 2018 року у справі №711/5108/17 (провадження №61-1935св18) та від 13 березня 2025 року у справі №757/48614/21-ц.

Ураховуючи наведене, а також беручи до уваги те, що земельна ділянка загальною площею 0,15 га, кадастровий номер 3222480400:03:001:0062 та житловий будинок, який на ній розташований були набуті за особисті кошти позивача, що визнається відповідачем, то відповідно до положень статті 57 Сімейного кодексу України вказане майно є особистою приватною власністю ОСОБА_1 .

На підставі наведеного позивач просила суд визнати особистою приватною власністю ОСОБА_1 (РНОКПП: НОМЕР_2 ) земельну ділянку загальною площею 0,15 га, кадастровий номер 3222480400:03:001:0062, розташовану за адресою: АДРЕСА_1 та визнати особистою приватною власністю ОСОБА_1 (РНОКПП: НОМЕР_2 ) домоволодіння, розташоване за адресою: АДРЕСА_1 .

Ухвалою Києво-Святошинського районного суду Київської області від 02.04.2026 року по справі № 369/2898/26 було відкрито провадження; постановлено розглядати справу у порядку загального позовного провадження та призначено підготовче судове засідання на 22.06.2026 р. на 09 год. 30 хв.; визначено відповідачу п`ятнадцятиденний строк з дня вручення ухвали про відкриття провадження по справі для подання відзиву на позовну заяву.

Сторони по справі відводів складу суду не заявляли.

26.05.2026 року до суду від відповідача надійшов відзив на позовну заяву, згідно якого останній визнав позовні вимоги повністю, підтвердив, що грошові кошти для придбання спірного майна були надані ОСОБА_8 її матір`ю, відповідач участі у фінансуванні не брав, спільні кошти подружжя не використовувалися.

Наслідки визнання позову, передбачені статтею 206 Цивільного процесуального кодексу України, позивачу зрозумілі. Визнання є добровільним.

Відповідач просив позов задовольнити у повному обсязі, розглянути справу за відсутності відповідача.

Позивач подала до суду заяву про розгляд справи без участі позивача позов підтримала повністю.

Оскільки, згідно п. 1 ч. 3 ст. 223 ЦПК України, якщо учасник справи або його представник були належним чином повідомлені про судове засідання, суд розглядає справу за відсутності такого учасника справи у разі, зокрема, неявки в судове засідання учасника справи (його представника) без поважних причин або без повідомлення причин неявки, суд дійшов висновку про розгляд справи за відсутності учасників справи.

Відповідно до частини 2 ст. 247 ЦПК України у разі неявки в судове засідання всіх учасників справи чи в разі, якщо відповідно до положень цього Кодексу розгляд справи здійснюється судом за відсутності учасників справи, фіксування судового процесу за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснюється.

У відповідності до частини 5 ст. 268 ЦПК України датою ухвалення рішення, ухваленого за відсутності учасників справи, є дата складення повного судового рішення.

Відповідно до постанови Касаційного цивільного суду Верховного Суду від 30 вересня 2022 року за № 761/38266/14 якщо проголошення судового рішення не відбувається, то датою його ухвалення є дата складення повного судового рішення, навіть у випадку, якщо фактичне прийняття такого рішення відбулось у судовому засіданні, яким завершено розгляд справи і в яке не з`явились всі учасники такої справи. При цьому, дата, яка зазначена як дата ухвалення судового рішення, може бути відмінною від дати судового засідання, яким завершився розгляд справи і у яке не з`явились всі учасники такої справи.

Відповідно до ч. 3 ст. 200 ЦПК України, за результатами підготовчого провадження суд ухвалює рішення у випадку визнання позову відповідачем.

Відповідно до ст. 206 ЦПК України, у разі визнання відповідачем позову суд за наявності для того законних підстав ухвалює рішення про задоволення позову.

Згідно ППВСУ від 12.06.2009 року № 2 «Про застосування норм цивільного процесуального законодавства при розгляді справ у суді першої інстанції», у разі визнання відповідачем позову, яке має бути безумовним, і якщо таке визнання не суперечить закону і не порушує права, свободи чи інтереси інших осіб (не відповідача), суд ухвалює рішення про задоволення позову, обмежившись у мотивувальній частині рішення посиланнями на визнання позову сторонами без з`ясування і дослідження інших обставин справи.

Враховуючи те, що відповідач визнав позов у повному обсязі, що не суперечить закону та не порушує права, свободи чи інтереси інших осіб, суд вважає, що за можливе ухвалити рішення за результатами підготовчого засідання.

Всебічно проаналізувавши обставини справи в їх сукупності, оцінивши за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на повному і об`єктивному розгляді справи, зібрані по справі докази, керуючись законом, суд дійшов висновку, що позов підлягає задоволенню з наступних підстав.

Згідно ч. 1 ст. 4 ЦПК України, кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів.

Відповідно до ч. 1 ст. 13 ЦПК України, суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках.

Кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу (частина перша статті 15, частина перша статті 16 ЦК України).

Здійснюючи правосуддя, суд захищає права, свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законом або договором. У випадку, якщо закон або договір не визначають ефективного способу захисту порушеного, невизнаного або оспореного права, свободи чи інтересу особи, яка звернулася до суду, суд відповідно до викладеної в позові вимоги такої особи може визначити у своєму рішенні такий спосіб захисту, який не суперечить закону (стаття 5 ЦПК України).

Як встановлено судом та не спростовано сторонами, 15.03.1997 між ОСОБА_2 та ОСОБА_5 укладено шлюб, про що в книзі реєстрації актів про одруження зроблено запис № 317 та видано відповідне свідоцтво серії НОМЕР_1 від 09.09.1997.

Під час перебування у шлюбі позивачем придбано земельну ділянку, загальною площею 0,15 га, кадастровий номер 3222480400:03:001:0062, розташовану за адресою: АДРЕСА_1 , що підтверджується договором купівлі – продажу земельної ділянки від 10.06.2004, посвідченим приватним нотаріусом Києво-Святошинського районного нотаріального округу Київської області Федотовою О.В. та зареєстрованим за номером 3118 та державним актом на право власності на земельну ділянку серії ЯА №377677, виданим Києво-Святошинським районним відділом земельних ресурсів 05.05.2005.

На придбаній земельній ділянці, загальною площею 0,15 га, кадастровий номер 3222480400:03:001:0062, ОСОБА_6 збудовано житловий будинок, що підтверджується свідоцтвом про право власності на нерухоме майно - домоволодіння за адресою: АДРЕСА_1 та витягом з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно про реєстрацію права власності № 11860318 від 18.09.2006, реєстраційний № 15847602.

Земельна ділянка, загальною площею 0,15 га, кадастровий номер 3222480400:03:001:0062, та житловий будинок, який на ній розташований, були набуті у шлюбі, проте за особисті кошти ОСОБА_1 , які вона отримала в дар від своєї матері ОСОБА_7 . Кошти були надані безоплатно, без зобов`язання повернення, для придбання земельної ділянки та зведення на ній житлового будинку для позивача.

ОСОБА_2 не надавав кошти для придбання вищезазначеного майна.

Вказане підтверджується: письмовою заявою від матері позивача ОСОБА_7 ; нотаріально завіреною та апостильованою заявою ОСОБА_2 .

Згідно з частиною 3 статті 368 Цивільного кодексу України майно набуте подружжям за час шлюбу, є їхньою спільною сумісною власністю, якщо інше не встановлено договором або законом.

Положеннями статті 60 Сімейного кодексу України передбачено, що майно, набуте подружжям за час шлюбу, належить дружині та чоловікові на праві спільної сумісної власності незалежно від того, що один з них не мав з поважної причини (навчання, ведення домашнього господарства, догляд за дітьми, хвороба тощо) самостійного заробітку (доходу). Вважається, що кожна річ, набута за час шлюбу, крім речей індивідуального користування, є об`єктом права спільної сумісної власності подружжя.

Об`єктом права спільної сумісної власності подружжя відповідно до положень частини першої статті 61 Сімейного кодексу України може бути будь-яке майно, за винятком виключеного з цивільного обороту.

Відповідно до пункту 3 частини першої статті 57 Сімейного кодексу України особистою приватною власністю дружини, чоловіка є майно, набуте нею/ним за час шлюбу, але за кошти, які належали їй/йому особисто.

Cтатус спільної сумісної власності визначається такими критеріями: 1) час набуття майна; 2) кошти, за які таке майно було набуте (джерело набуття).

Норма статті 60 Сімейного кодексу України вважається застосованою правильно, якщо набуття майна відповідає цим чинникам.

У зв`язку з викладеним у разі придбання майна хоча й у період шлюбу, але за особисті кошти одного з подружжя, це майно не може вважатися об`єктом спільної сумісної власності подружжя, а є особистою приватною власністю того з подружжя, за особисті кошти якого воно придбане.

Тому, сам по собі факт придбання спірного майна в період шлюбу не є безумовною підставою для віднесення такого майна до об`єктів права спільної сумісної власності подружжя.

Отже, належність майна до спільної сумісної власності подружжя визначається не тільки фактом придбання його під час шлюбу, але й спільною участю подружжя коштами або працею в набутті майна. Такий правовий висновок викладений у постанові Верховного Суду України від 24 травня 2017 року у справі № 6-843цс17, постанові Великої Палати Верховного Суду від 21 листопада 2018 року у справі № 372/504/17-ц (провадження № 14-325цс18), постановах Верховного Суду від 18 червня 2018 року у справі №711/5108/17 (провадження №61-1935св18) та від 13 березня 2025 року у справі №757/48614/21-ц.

Суд погоджується з доводами позивача, що земельна ділянка загальною площею 0,15 га, кадастровий номер 3222480400:03:001:0062 та житловий будинок, який на ній розташований були набуті за особисті кошти позивача, що визнається відповідачем, то відповідно до положень статті 57 Сімейного кодексу України вказане майно є особистою приватною власністю ОСОБА_1 .

На основі повно та всебічно з`ясованих обставин справи, підтверджених доказами, дослідженими в судовому засіданні, встановивши правовідносини, які випливають із встановлених обставин, та правові норми, які підлягають застосуванню, суд дійшов висновку, що позов ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про визнання майна особистою приватною власністю підлягає задоволенню повністю.

Враховуючи що позивач у позовній заяві не просив стягнути з відповідача витрати по сплаті судового збору, судом не вирішується питання щодо їх компенсації позивачу.

На підставі викладеного та керуючись ст.ст. 2, 4, 5, 10-13, 18, 141, 258-259, 263 - 265 ЦПК України, суд, -

УХВАЛИВ:

Позов ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про визнання майна особистою приватною власністю – задовольнити повністю.

В порядку поділу майна подружжя визнати особистою приватною власністю ОСОБА_1 (РНОКПП: НОМЕР_2 ) земельну ділянку загальною площею 0,15 га, кадастровий номер 3222480400:03:001:0062, розташовану за адресою: АДРЕСА_1 .

В порядку поділу майна подружжя визнати особистою приватною власністю ОСОБА_1 (РНОКПП: НОМЕР_2 ) домоволодіння, розташоване за адресою: АДРЕСА_1 .

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.

У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Учасник справи, якому повне рішення суду не було вручено у день його проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження, якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.

Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини судового рішення або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Апеляційна скарга на рішення суду може бути подана до Київського апеляційного суду протягом тридцяти днів з дня проголошення судового рішення.

Відомості про учасників справи:

Позивач: ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , РНОКПП: НОМЕР_2 , місце проживання: АДРЕСА_2 .

Відповідач: ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , РНОКПП: НОМЕР_3 , паспорт серія НОМЕР_4 , виданий 26.09.2017 тп № 2 оуфмс росії по московській області, по Істринському району, код підрозділу 500-039, місце проживання: АДРЕСА_3 .

Повне рішення складено: 10.08.2026 року.

Суддя А.В. Янченко