Рішення від 09 серпня 2026 р. у справі №357/6828/26 — Володарський районний суд Київської області

Справа № 357/6828/26

Провадження № 2/364/454/26

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

10.08.2026 Володарський районний суд Київської області у складі:

головуючого судді Макаренко Л.А.,

розглянувши в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) сторін (у письмовому провадженні) в приміщенні Володарського районного суду Київської області в селищі Володарка Білоцерківського району Київської області цивільну справу

за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «СОЛВЕНТІС» (далі – ТОВ «ФК «СОЛВЕНТІС»»)

до ОСОБА_1

про стягнення заборгованості за кредитним договором, –

ВСТАНОВИВ:

До Володарського районного суду Київської області 25.05.2026 надійшов зазначений позов ТОВ «ФК «СОЛВЕНТІС»» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором, в якому Позивач просив суд: стягнути з Відповідача на його користь заборгованість за кредитним договором від 21.08.2020 № 3869859 у загальному розмірі 34 550,00 грн та судові витрати, включаючи витрати на правову допомогу.

Справа надійшла на розгляд до Володарського районного суду Київської області за територіальною підсудністю згідно з ухвалою Білоцерківського міськрайонного суду Київської області від 01.05.2026.

На обґрунтування заявлених позовних вимог представник Позивача Лановий Є.М. (витяг та виписка з Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань, а.с. 53, 57) у позовній заяві зазначив, що за умовами кредитного договору від 21.08.2020 № 3869859, укладеного з Товариством з обмеженою відповідальністю «Алекскредит» (далі – ТОВ «Алекскредит») в електронній формі з використанням електронного підпису одноразовим ідентифікатором, Відповідач отримав кредитні кошти у загальному розмірі 5 000,00 грн, проте не надав своєчасно та у повному обсязі кошти для погашення заборгованості за кредитом згідно із своїми зобов`язаннями за договором. У подальшому зазначений Кредитор відступив право вимоги за цим Договором Товариству з обмеженою відповідальністю «СЕКВОЯ КАПІТАЛ» (далі – ТОВ «СЕКВОЯ КАПІТАЛ»), яке в свою чергу відступило право вимоги Позивачеві.

У зв`язку з цим Відповідач, як стверджено в позовній заяві, має перед Позивачем заборгованість за згаданим Кредитним договором у загальному розмірі 34 550,00 грн, що включає:

– 5 000,00 грн заборгованості за тілом кредиту;

– 29 550,00 грн заборгованість за відсотками.

Копії позовної заяви та доданих до неї документів надіслано Відповідачеві, суду надано докази на підтвердження (а.с. 16-18).

Після виконання вимог частин шостої-восьмої статті 187 Цивільного процесуального кодексу України (далі – ЦПК України) ухвалою суду від 03.06.2026 відкрито провадження в справі, вирішено питання про розгляд справи в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін та їх виклику у судове засідання за наявними у справі матеріалами (письмове провадження), встановлено Відповідачеві строк для подання відзиву з викладенням заперечення проти позову, строки для подання сторонами інших заяв по суті справи, роз`яснено право подати у зазначений строк клопотання про розгляд справи в судовому засіданні з повідомленням (викликом) сторін, а також роз`яснено строки розгляду справи, визначені статтею 275 ЦПК України, – не пізніше 03.08.2026.

За названою статтею 275 ЦПК України суд розглядає справу в порядку спрощеного позовного провадження протягом розумного строку, але не більше шістдесяти днів з дня відкриття провадження у справі. Якщо закінчення строку припадає на вихідний, святковий чи інший неробочий день, останнім днем строку є перший після нього робочий день (частина третя статті 124 ЦПК України).

З огляду на це та дату відкриття судом провадження у даній цивільній справі строк її розгляду, як зазначено вище, сплив 03.08.2026; як вбачається з матеріалів справи, жодна із сторін за станом на тепер, тобто у визначений судом строк не заявила клопотання про розгляд справи в іншому порядку.

Відповідачем згадану ухвалу суду від 03.06.2026 отримано 10.06.2026, що підтверджено відповідним поштовим повідомленням (а.с. 113), проте ані протягом встановленого судом 15-денного строку з дня отримання ухвали суду, ані пізніше відзиву на позовну заяву із запереченням проти позовних вимог, а так само і клопотання про розгляд справи у судовому засіданні та/або будь-які інші заяви чи клопотання до суду не подавав.

Позивач та його представник також отримали згадану ухвалу суду, що підтверджено довідкою про доставку електронного документа в електронний кабінет учасників процесу підсистеми «Електронний суд» Єдиної судової інформаційно-телекомунікаційної системи (далі – ЄСІТС).

З огляду на це та враховуючи ненадання Відповідачем відзиву у встановлений судом строк без поважних причин, суд вирішує справу за наявними матеріалами на підставі частини восьмої статті 178 ЦПК України. Кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов`язаних із вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій (частина четверта статті 12 ЦПК України).

Суд, розглянувши матеріали справи і оцінивши наявні в справі докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні (стаття 89 ЦПК України), вирішуючи справу, виходить з такого.

З наявних матеріалів справи судом встановлено, що між ТОВ «Алекскредит» в особі директора Єгорова В.П., з одного боку, та Відповідачем – ОСОБА_1 , з іншого боку, в електронній формі на сайті кредитодавця (https://alexcredit.ua) 21.08.2020 укладено Договір про надання кредиту № 3869589, копію якого додано до позовної заяви (а.с. 64-66) та який разом з графіком платежів і Паспортом споживчого кредиту підписано Відповідачем із застосуванням електронного підпису одноразовим ідентифікатором («PS3869859»); ідентифікуючі Відповідача як особу Позичальника відомості наведено у розділі 8 цього Договору із зазначенням його прізвища, імені та по батькові, адреси місця реєстрації та фактичного проживання, ідентифікаційного коду (РНОКПП), адреси електронної пошти, номеру телефону.

За умовами зазначеного договору Кредитодавець надає Позичальнику (Відповідачу) грошові кошти у безготівковій формі шляхом перерахування на картковий рахунок у розмірі 5 000,00 грн (пункти 1.3, 1.4 Договору); строк кредитування – від дати отримання кредиту Позичальником до 17.03.2021.

Відповідно до пункту 1.7.1 Договору у випадку користування кредитом менше ніж 5 (п`ять) календарних днів, Позичальник сплачує фіксовану суму процентів за користування кредитом, яка складає 7,65 % від визначеної в пункті 1.3 цього Договору суми кредиту; у випадку використання Позичальником Лояльних (покращених) умов кредитування, а саме: при повному поверненні суми кредиту і сплати Процентів за користування кредитом протягом 28 календарних днів з 21.08.2020 до 18.09.2020 (включно) процентна ставка за один день користування кредитом складає 1,53 % (акційна ставка або ставка за програмою лояльності (пункт 1.7.2). Орієнтовна загальна вартість кредиту при використанні Лояльних (покращених) умов кредитування складає 7 142,00 грн, у тому числі основна сума кредиту 5 000,00 грн, проценти за користування кредитом 2 142,00 грн;

Згідно з пунктом 1.7.3 Договору при використанні Позичальником загальних умов кредитування нарахування процентів здійснюється у такому порядку:

– у базовий період з 21.08.2020 до 18.09.2020 (включно) – 1,70 % за один день користування кредитом;

– в спеціальний період з 19.09.2020 до 17.03.2021 – 3 % за один день користування кредитом.

Детальна інформація міститься в Паспорті споживчого кредиту (а.с. 83-84).

На підтвердження виконання зобов`язань щодо перерахування Відповідачу кредитних коштів суду надано відповідну копію довідки від 02.11.2024 Товариства з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Елаєнс» (далі – ТОВ «ФК «Елаєнс») через систему платежів «Fondy» на підставі договору № 41346335_18/10/17 про надання послуг з переказу грошових коштів (переказ на карту) та про інформаційно-технологічну взаємодію і приймання платежів, укладеного ТОВ «ФК «Елаєнс» та ТОВ «Алекскредит», було перераховано кошти в сумі 5 000 грн на відповідну картку, дата проведення платежу: 21.08.2020 (а.с. 80).

Відтак, Первісний Кредитодавець ТОВ «Алекскредит» свої зобов`язання за Договором виконав у повному обсязі, надавши Відповідачеві грошові кошти в обсязі та у строк, визначеними умовами Договору.

Проте Відповідач своїх зобов`язань за цим договором належно і вчасно не виконав, частково здійснював виплати на погашення свої заборгованості (зокрема, 19.09.2020 у розмірі 2 142,00 грн), але не в повному обсязі, що вбачається з копії Детального (щоденного) розрахунку заборгованості за Договором про надання кредиту від 21.08.2020 № 3869859 за станом на 29.10.2025 (а.с. 60-62).

Надалі право грошової вимоги, зокрема, до боржника ОСОБА_1 передавалося за відповідними договорами факторингу до інших фінансових установ, зокрема:

– за Договором факторингу від 29.10.2025 № 29/10-2025, укладеним між ТОВ «Алекскредит» та ТОВ «СЕКВОЯ КАПІТАЛ») (а.с. 39-43);

– за Договором факторингу від 31.10.2025 № ДФ-31102025, укладеним між ТОВ «СЕКВОЯ КАПІТАЛ» та Позивачем (а.с. 67-71).

Позивач – ТОВ «ФК «СОЛВЕНТІС» (попередня назва Товариство з обмеженою відповідальністю «ПІНГ-ПОНГ», а.с. 82) є фінансовою установою, що здійснює діяльність з кредитування, що підтверджено копіями Витягу та Виписки з Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань, Статуту (а.с. 53, 57, 88-95).

Таким чином, судом встановлено, що Відповідач, отримавши кошти за кредитним договором у загальному розмірі 5 000,00 грн, не надав своєчасно та в повному обсязі грошові кошти для погашення його заборгованості за названим вище Договором згідно з умовами цього Договору. У зв`язку з цим Відповідач має перед Позивачем, до якого перейшли права вимоги за цим Договором, заборгованість за тілом кредиту у розмірі 5 000,00 грн.

Водночас, перевіряючи правильність нарахування заборгованості за нарахованими відсотками, суд виходить з розміру наданого кредиту (5 000,00 грн), строку кредитування, а також визначених Договором відсоткових ставок для кожного періоду відповідно до Паспорту споживчого кредиту (за лояльними умовами кредитування до 18.09.2020 – 1,53 % = 2 142,00 грн, яку Позивачем було сплачено; за загальними умовами кредитування: до 18.09.2020 – 1,70 % та до 17.03.2021 – 3 %, що складає 25 050,00 грн), проте арифметична перевірка нарахованого розміру заборгованості за відсотками не доводить суду заявленого у позовній заяві до стягнення розміру такої заборгованості (29 550,00 грн) і наведеного у Розрахунках заборгованості за «тілом» кредиту та процентами (а.с. 60-62); окремих пояснень щодо нарахування цієї суми або ж відомостей про продовження строку кредитування матеріали позовної заяви не містять. Відтак, в цій частині суд вважає позовні вимоги недоведеними.

Таким чином, доведена матеріалами сума заборгованості Відповідача перед Позивачем за згаданим Кредитним договором складає у загальному розмірі 30 050,00 грн, що включає:

– 5 000,00 грн заборгованості за тілом кредиту;

– 25 050,00 грн заборгованість за відсотками.

Кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом; докази подаються сторонами та іншими учасниками справи (частини перша, п`ята статті 81 ЦПК України).

Відповідно до приписів частини другої статті 43 ЦПК України учасники справи, зокрема, зобов`язані: сприяти своєчасному, всебічному, повному та об`єктивному встановленню всіх обставин справи; подавати усі наявні у них докази в порядку та строки, встановлені законом або судом, не приховувати докази.

В ухвалі суду від 03.06.2026 про відкриття провадження у цій справі сторонам було роз`яснено засади цивільного судочинства, зокрема положення статті 12 ЦПК України про те, що кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом; кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов`язаних із вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій.

Згідно з частиною першою статті 509, частиною першою статті 525 Цивільного кодексу України (далі – ЦК України) зобов`язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов`язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов`язку; одностороння відмова від зобов`язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.

За визначеннями частини першої статті 626 ЦК України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків.

Відповідно до статей 1054, 1055 ЦК України за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов`язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов`язується повернути кредит та сплатити проценти; до відносин за кредитним договором застосовуються положення параграфа 1 цієї глави Кодексу, якщо інше не встановлено цим параграфом і не випливає із суті кредитного договору. Кредитний договір укладається у письмовій формі.

При цьому за положеннями частин першої, другої статті 639 ЦК України договір може бути укладений у будь-якій формі, якщо вимоги щодо форми договору не встановлені законом. Якщо сторони домовилися укласти договір за допомогою інформаційно-комунікаційних систем, він вважається укладеним у письмовій формі.

Особливості, а так само і порядок вчинення електронних правочинів, зокрема й кредитних договорів, тобто із застосуванням згаданих інформаційно-комунікаційних систем визначено Законом України «Про електронну комерцію», зокрема статтею 11 цього Закону.

За визначенням пунктів 5, 7 частини першої статті 3 названого Закону електронним договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав і обов`язків та оформлена в електронній формі; а електронний правочин – це дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків, здійснена з використанням інформаційно-комунікаційних систем.

Відповідно до норм частин третьої, шостої статті 11 Закону України «Про електронну комерцію» електронний договір укладається шляхом пропозиції його укласти (оферти) однією стороною та її прийняття (акцепту) другою стороною; такий договір вважається укладеним з моменту одержання особою, яка направила пропозицію укласти такий договір, відповіді про прийняття цієї пропозиції в порядку, визначеному частиною шостою цієї статті. Така відповідь особи, якій адресована пропозиція укласти електронний договір, про її прийняття (акцепт) може бути надана шляхом: а) надсилання електронного повідомлення особі, яка зробила пропозицію укласти електронний договір, підписаного в порядку, передбаченому статтею 12 цього Закону; б) заповнення формуляра заяви (форми) про прийняття такої пропозиції в електронній формі, що підписується в порядку, передбаченому статтею 12 цього Закону; в) вчинення дій, що вважаються прийняттям пропозиції укласти електронний договір, якщо зміст таких дій чітко роз`яснено в інформаційній системі, в якій розміщено таку пропозицію, і ці роз`яснення логічно пов`язані з нею.

Статтею 12 Закону України «Про електронну комерцію» передбачено можливість використання електронного підпису одноразовим ідентифікатором для підписання електронного правочину. Таким електронним підписом одноразовим ідентифікатором є дані в електронній формі у вигляді алфавітно-цифрової послідовності, що додаються до інших електронних даних особою, яка прийняла пропозицію (оферту) укласти електронний договір, та надсилаються іншій стороні цього договору (пункт 6 частини першої статті 3 цього Закону).

При цьому одноразовий ідентифікатор – це алфавітно-цифрова послідовність, що її отримує особа, яка прийняла пропозицію (оферту) укласти електронний договір шляхом реєстрації в інформаційно-комунікаційній системі суб`єкта електронної комерції, що надав таку пропозицію; одноразовий ідентифікатор може передаватися суб`єктом електронної комерції, що пропонує укласти договір, іншій стороні електронного правочину засобом зв`язку, вказаним під час реєстрації у його системі, та додається (приєднується) до електронного повідомлення від особи, яка прийняла пропозицію укласти договір (пункт 12 частини першої статті 3 названого Закону).

Отже, електронний підпис у розумінні Закону України «Про електронну комерцію» є комбінація цифр і букв, або тільки цифр, або тільки літер, яку отримує заявник за допомогою електронної пошти у вигляді пароля, іноді в парі «логін-пароль», або смс-коду, надісланого на телефон, або іншим способом. При оформленні замовлення, зробленого під логіном і паролем, формується електронний документ, в якому за допомогою інформаційної системи (вебсайту) вказується особа, яка створила замовлення. Без отримання листа на адресу електронної пошти та/або смс-повідомлення, без здійснення входу на сайт відповідного товариства за допомогою логіна особистого кабінету і пароля особистого кабінету кредитний договір між позивачем та відповідачем не був би укладений (висновки, викладені, зокрема, у постановах Верховного Суду від 07.10.2020 у справі № 127/33824/19, від 14.06.2022 у справі № 757/40395/20, від 03.02.2023 у справі № 757/22453/20, від 29.05.2024 у справі № 545/1750/21).

Як роз`яснено в постанові Верховного Суду від 04.02.2026 у справі № 758/14925/23, поняття електронного підпису є родовим і визначає фактично будь-який вид підпису, що може використовуватися в електронному документообігу; електронні підписи існують різних видів, частина яких передбачена законодавством, а частина є фактично непойменованими видами підписів (такі як підпис за допомогою біометричних даних або підпис шляхом простої вказівки свого ім`я в електронному документі). Підпис одноразовим ідентифікатором є одним із видів електронних підписів (пункт 12 частини першої статті 3 Закону України «Про електронну комерцію»); за своїм змістом такий підпис є пін-кодом – алфавітно-цифровою послідовністю, яку отримує особа, що авторизувалася в інформаційно-телекомунікаційній системі суб`єкта електронної комерції. Електронний підпис не обов`язково має бути нанесений чи інакше вбудований у документ, який ним підписується, достатньо, щоб він будь-яким способом додавався до підписуваного електронного документа або принаймні логічно з ним пов`язувався.

Вимоги законодавства до кваліфікованого електронного підпису (КЕП) та удосконаленого електронного підпису (УЕП) є вищими, порівняно з вимогами до інших видів підписів, зокрема, й електронного підпису одноразовим ідентифікатором, і вказують на спосіб взаємозв`язку цих підписів із відповідними документами. Якщо порівнювати електронний підпис одноразовим ідентифікатором із КЕП та УЕП, то основною і єдиною вимогою до першого є забезпечення ідентифікації особи підписувача, тоді як вимоги до КЕП і УЕП стосуються також забезпечення цілісності і незмінюваності даних, що ними підписуються. Тому КЕП і УЕП з технічної точки зору прикріплюються до підписуваних ними даних так, що факт їх використання є очевидним – таке використання змінює формат підписуваного файлу і вимагає застосування спеціальних програмних засобів для перевірки цих підписів і відкриття підписаного з їх допомогою файлу. Натомість електронний підпис одноразовим ідентифікатором не обов`язково повинен поєднуватися із підписуваними ним даними певним чином – він може додаватися до них у будь-який спосіб; головне, щоб спосіб додавання електронного підпису одноразовим ідентифікатором до підписаних ним даних надавав можливість установити, що за його допомогою були підписані ті чи інші дані особою, яка в них указана в якості підписувача.

Отже, Верховний Суд у названій вище постанові від 04.02.2026 виснував, що у разі використання електронного підпису одноразовим ідентифікатором цей ідентифікатор може бути прикріплений до даних, які ним підписуються, в будь-якій формі і в будь-який спосіб, який надає змогу установити, що за його допомогою були підписані ті чи інші дані саме тією особою, яка в них указана в якості підписувача. Цей ідентифікатор технічно може існувати окремо від підписуваних за його допомогою даних, однак логічно з ними поєднуватися. Факт поєднання одноразового ідентифікатора з підписаними даними може підтверджуватися тим, що: (а) особа, яка підписала ті чи інші дані, певним чином ідентифікувалася в інформаційно-комунікаційній системі суб`єкта електронної комерції, і залишила там свої контактні дані; (б) особа отримала цей ідентифікатор за тими контактними даними, які лишила, і ввела цей ідентифікатор у спеціально відведене поле; (в) ці дії особи були пов`язані саме з її наміром укласти певний договір, що може підтверджуватися тим, що текст договору або посилання на нього візуально розміщувалися поряд із тими полями, в які мав бути введений одноразовий ідентифікатор.

Оскільки закон не вимагає підписання електронних договорів тими видами підпису, які забезпечують незмінюваність їхнього змісту (КЕП або УЕП), питання щодо дотримання письмової форми при їх вчиненні зводиться до того, чи можна вважати зміст цих договорів зафіксованим (частина перша статті 207 ЦК України). Можливість перевірки судом достовірності, цілісності й незмінюваності електронного документа залежить насамперед від виду підпису, за допомогою якого він підписаний. Достовірність, цілісність і незмінність електронного документа з КЕП або УЕП суд перевіряє через спеціальні програмні засоби чи онлайн-сервіси. Документи з іншим електронним підписом потребують додаткових процесуальних дій (з`ясування способу надсилання, формату зберігання, можливості односторонніх змін). При цьому паперова копія електронного доказу приймається судом, якщо не виникає сумнівів щодо її відповідності оригіналу.

Відтак, Верховним Судом підтверджено свій висновок про правильність ідентифікації (верифікації) відповідного суб`єкта електронної комерції (зокрема, Позичальника за кредитним договором) в інформаційній системі з використанням його особистих даних, а саме: паспорта, ідентифікаційного коду, номера телефону, електронної пошти, номера банківської картки, на яку слід перерахувати кошти (постанови від 31.01.2024 у справі № 671/1832/20, від 04.02.2026 у справі № 758/14925/23).

Крім того, у постанові від 08.04.2026 у справі № 705/1938/25 Верховний Суд зазначив на важливості того, щоб електронний договір включав всі істотні умови для відповідного виду договору, інакше він може бути визнаний неукладеним або недійсним, у зв`язку з недодержанням письмової форми в силу прямої вказівки закону. У силу частини першої статті 638 ЦК України договір вважається укладеним, якщо сторони в належній формі досягли згоди з усіх істотних умов договору.

Учасниками справи не ставиться під сумнів додану до позовної заяви паперову копію укладеного в електронній формі кредитного договору від 21.08.2020 № 3869859; укладення цього договору сторонами підтверджено також сукупністю зазначених вище доказів, які суд вважає належними і допустимими.

Кредитор (ТОВ «Алекскредит») є фінансовою установою. Тому, зважаючи на норми Закону України «Про платіжні послуги», зокрема статті 31, інформація відповідного платіжного сервісу (платіжної системи), через який здійснювалося перерахування коштів, є первинним обліковим документом, що підтверджує факт здійснення платіжної операції та всі її реквізити.

З огляду на це надані Позивачем копії довідки ТОВ «ФК «Елаєнс», що містить інформацію про перерахування коштів на банківську картку Відповідача та у сукупності з іншими доказами, такими як укладений договір і розрахунок заборгованості, належним чином підтверджує факт надання кредитних коштів Відповідачеві.

За загальним правилом статті 536 ЦК України за користування чужими грошовими коштами боржник зобов`язаний сплачувати проценти, якщо інше не встановлено договором між фізичними особами; розмір процентів за користування чужими грошовими коштами встановлюється договором, законом або іншим актом цивільного законодавства.

Частинами першою, другою статті 10561 ЦК України встановлено, що процентна ставка за кредитом може бути фіксованою або змінюваною; тип процентної ставки визначається кредитним договором. Розмір процентів, тип процентної ставки (фіксована або змінювана) та порядок їх сплати за кредитним договором визначаються в договорі залежно від кредитного ризику, наданого забезпечення, попиту і пропозицій, які склалися на кредитному ринку, строку користування кредитом, розміру облікової ставки та інших факторів на дату укладення договору.

У постанові Великої Палати Верховного Суду від 05.04.2023 у справі № 910/4518/16 зроблено висновок про те, що щомісячну виплату процентів до дня повернення позики у разі відсутності іншої домовленості сторін може бути застосовано лише у межах погодженого сторонами строку кредитування; право кредитодавця нараховувати передбачені договором проценти за кредитом припиняється після спливу визначеного договором строку кредитування. При цьому Велика Палата Верховного Суду підкреслює, що зазначене в цьому розділі постанови не означає, що боржник не повинен у повному обсязі виконувати свій обов`язок за кредитним договором. Боржник не звільняється від зобов`язань зі сплати нарахованих у межах строку кредитування процентів за «користування кредитом». Установлений кредитним договором строк кредитування лише визначає часові межі, в яких проценти за «користування кредитом» можуть нараховуватись, не скасовуючи при цьому обов`язок боржника щодо їх сплати. Отже, якщо позичальник прострочив виконання зобов`язання з повернення кредиту та сплати процентів за «користування кредитом», сплив строку кредитування не може бути підставою для невиконання такого зобов`язання.

Договір є обов`язковим для виконання сторонами (стаття 629 ЦК України).

Одностороння відмова від зобов`язання не звільняє винну сторону від відповідальності за порушення зобов`язання (частина друга статті 615 ЦК України).

Згідно з вимогами статті 526, частини першої статті 527, частини першої статті 530 ЦК України зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться. Боржник зобов`язаний виконати свій обов`язок, а кредитор прийняти виконання особисто, якщо інше не встановлено договором або законом, не випливає із суті зобов`язання чи звичаїв ділового обороту. Якщо у зобов`язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

Статтею 610 ЦК України встановлено, що порушенням зобов`язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання (неналежне виконання).

За загальним визначенням правонаступництво – це перехід прав і обов`язків від одного суб`єкта до іншого; правонаступництво є самостійною підставою заміни кредитора у зобов`язанні; його слід розглядати як певний юридичний механізм похідного правонабуття, за яким до правонаступника переходять суб`єктивні права та обов`язки попередника. Доказами правонаступництва щодо окремого зобов`язання може бути, зокрема, відповідний договір, на підставі якого воно виникло (зокрема, постанова Верховного Суду від 20.03.2018 у справі № 910/1972/17).

Відповідно до статті 512 ЦК України підставами для заміни кредитора у зобов`язанні є, зокрема, передання ним своїх прав іншій особі за правочином (відступлення права вимоги).

Тлумачення частини першої статті 512 ЦК України дозволяє стверджувати, що відступлення права вимоги є одним із випадків заміни кредитора в зобов`язанні, яке відбувається на підставі правочину. Відступлення права вимоги не є окремим видом договору, це правочин, який опосередковує перехід права. Відступлення права вимоги може відбуватися, зокрема, внаслідок укладення договору: (а) купівлі-продажу чи міни (частина третя статті 656 ЦК України); (б) дарування (частина друга статті 718 ЦК України); (в) факторингу (глава 73 ЦК України). По своїй суті заміна кредитора в зобов`язанні внаслідок відступлення права вимоги є різновидом правонаступництва та можлива на будь-якій стадії процесу. Правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він не визнаний судом недійсним (стаття 204 ЦК України). Презумпція правомірності правочину означає те, що вчинений правочин вважається правомірним, тобто таким, що зумовлює набуття, зміну чи припинення породжує, змінює або припиняє цивільних прав та обов`язків, доки ця презумпція не буде спростована. Таким чином, до спростування презумпції правомірності правочину всі права, набуті сторонами за ним, можуть безперешкодно здійснюватися, а створені обов`язки підлягають виконанню (постанова Верховного Суду від 18.01.2023 у справі № 752/16818/18).

Згідно зі статтею 1077 ЦК за договором факторингу (фінансування під відступлення права грошової вимоги) одна сторона (фактор) передає або зобов`язується передати грошові кошти в розпорядження другої сторони (клієнта) за плату (у будь-який передбачений договором спосіб), а клієнт відступає або зобов`язується відступити факторові своє право грошової вимоги до третьої особи (боржника).

До нового кредитора переходять права первісного кредитора у зобов`язанні в обсязі і на умовах, що існували на момент переходу цих прав, якщо інше не встановлено договором або законом (стаття 514 ЦК України); заміна кредитора у зобов`язанні здійснюється без згоди боржника, якщо інше не встановлено договором або законом (стаття 516 ЦК України).

Зважаючи на усе викладене та встановлені судом обставини, суд вважає, що Відповідач порушив умови кредитного договору від 21.08.2020 № 3869859, укладеного ним з ТОВ «Алекскредит», право вимоги за яким перейшло до Позивача, не виконав в повній мірі взяті на себе зобов`язання, а заявлений Позивачем до стягнення розмір заборгованості за «тілом» кредиту відповідає визначеному у названому договорі розміру наданого кредиту, що підтверджено належними і допустимими доказами та не оспорювалось Відповідачем, а відтак наявні підстави для задоволення позову частково, оскільки заявлений до стягнення розмір заборгованості за відсотками за користування кредитом суд вважає недоведеним у повному обсязі з наведених вище підстав.

Крім того, на підставі імперативних приписів частини першої, пункту 1 частини другої статті 141 ЦПК України з Відповідача слід стягнути на користь Позивача судові витрати за сплачений судовий збір та витрати на професійну правничу допомогу пропорційно розміру задоволених позовних вимог (86,98 %).

Вирішуючи питання щодо стягнення з Відповідача судових витрат на професійну правову допомогу, суд виходить з такого.

У постанові Великої Палати Верховного Суду від 27.06.2018 у справі № 826/1216/16 зроблено висновок, що склад та розмір витрат, пов`язаних з оплатою правової допомоги, входить до предмета доказування у справі. На підтвердження цих обставин суду повинні бути надані договір про надання правової допомоги (договір доручення, договір про надання юридичних послуг тощо), документи, що свідчать про оплату гонорару та інших витрат, пов`язаних із наданням правової допомоги, оформлені у встановленому законом порядку.

У додатковій постанові від 19.02.2020 у справі № 755/9215/15-ц Велика Палата Верховного Суду також зазначила, що з аналізу частини третьої статті 141 ЦПК України можна виділити такі критерії визначення та розподілу судових витрат: 1) їх дійсність; 2) необхідність; 3) розумність їх розміру з урахуванням складності справи та фінансового стану учасників справи. При цьому із запровадженням з 15.12.2017 змін до ЦПК України законодавцем принципово по-новому визначено роль суду у позовному провадженні, а саме: як арбітра, що надає оцінку тим доказам та доводам, що наводяться сторонами у справі, та не може діяти на користь будь-якої із сторін.

Порядок обчислення гонорару (фіксований розмір, погодинна оплата тощо), підстави для зміни розміру гонорару, порядок його сплати, умови повернення тощо визначаються в договорі про надання правової допомоги/додатковій угоді до договору.

Розмір гонорару визначається за погодженням адвоката з клієнтом. Адвокат має право у розумних межах визначати розмір гонорару, виходячи із власних міркувань. При встановленні розміру гонорару можуть враховуватися складність справи, кваліфікація, досвід і завантаженість адвоката та інші обставини. Погоджений адвокатом з клієнтом та/або особою, яка уклала договір в інтересах клієнта, розмір гонорару може бути змінений лише за взаємною домовленістю. У разі виникнення особливих за складністю доручень клієнта або у випадку збільшення затрат часу і обсягу роботи адвоката на фактичне виконання доручення (підготовку до виконання) розмір гонорару може бути збільшено за взаємною домовленістю.

Непогодження клієнтом та/або особою, яка уклала договір в інтересах клієнта, розміру гонорару при наданні доручення адвокату або в ході його виконання є підставою для відмови адвоката від прийняття доручення клієнта або розірвання договору на вимогу адвоката.

Домовленості про сплату гонорару за надання правничої допомоги є такими, що склалися між адвокатом та клієнтом, у межах правовідносин яких слід розглядати питання щодо дійсності такого зобов`язання (постанова Великої Палати Верховного Суду від 12.05.2020 у справі № 904/4507/18).

Згідно з частинами третьою, четвертою статті 137 ЦПК України для визначення розміру витрат на правничу допомогу з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги. Розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із: 1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); 2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); 3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; 4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи.

Верховний Суд у постанові від 06.11.2024 у справі № 547/581/21 констатував, що положення частин п`ятої, шостої статті 137 ЦПК України дає право суду, лише за клопотанням іншої сторони, лише зменшити розмір витрат на правничу допомогу, які підлягають розподілу між сторонами. При цьому обов`язок доведення неспівмірності таких витрат покладено на сторону, яка заявила таке клопотання, а не на суд.

За приписами статті 13 ЦПК України суд як арбітр, що надає оцінку тим доказам та доводам, що наводяться сторонами у справі, не може діяти на користь будь-якої із сторін, оскільки це не відповідатиме основним принципам цивільного судочинства.

Наведені вище висновки є релевантними на сьогодні і викладені також у постанові Верховного Суду від 12.03.2025 у справі № 361/10208/23.

Так, Позивач на підтвердження понесених судових витрат на правничу допомогу у розмірі 6 000,00 грн надав суду копії: відповідного Договору про надання правової допомоги від 02.01.2026 № 43657029/03, укладеного між Позивачем та адвокатом Міньковською Анастасією Володимирівною (а.с. 75-77); Додаткової угоди від 27.03.2026 № 3869859 (а.с. 78); Детального опису робіт (наданих послуг) виконаних ФОП ОСОБА_2 , необхідних для надання правничої (правової) допомоги за позовом ТОВ «ФК «СОЛВЕНТІС»» щодо стягнення кредитної заборгованості (а.с. 63); Акта надання послуг на підтвердження факту надання правової допомоги від 27.03.2026 з описом наданих послуг та їх вартості (а.с. 56). Також надано докази здійснення надавачем послуг адвокатської діяльності (а.с. 87).

Відповідач ОСОБА_1 відзиву із запереченням позовних вимог, зокрема й щодо співмірності судових витрат, суду не подавав.

З огляду на наведене суд дійшов до висновку, що вимога про стягнення заявленого розміру судових витрат на правничу допомогу підлягає задоволенню.

Відтак, з Відповідача на користь Позивача слід стягнути судові витрати пропорційно розміру задоволених позовних вимог (86,98 %) у загальному розмірі 7 534,55 грн, що включають витрати зі сплати судового збору та витрати на правничу допомогу.

Враховуючи, що розгляд справи здійснено за відсутністю учасників справи, фіксування судового процесу за допомогою звукозаписувального технічного засобу не проводилось (частина друга статті 247 ЦПК України).

Справу розглянуто судом у визначений статтею 275 ЦПК України строк згідно з порядком обчислення процесуального строку, закінчення якого припадає на неробочий день (частина третя статті 124 ЦПК України), з урахуванням періоду тимчасової непрацездатності судді з 06.07.2026 до 31.07.2026 включно.

Відповідно до статей 15, 16, 509, 525, 526, 626, 629, 639, 1054, 1056-1, 1077 Цивільного кодексу України, статей 3, 11, 12 Закону України «Про електронну комерцію», статей 8, 12 Закону України «Про споживче кредитування» та керуючись статтями 2-4, 12, 13, 124, 141, 258, 259, 263-265, 268, 272, 273, 351-355 Цивільного процесуального кодексу України, суд –

ВИРІШИВ:

Задовольнити частково позов Товариства з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «СОЛВЕНТІС» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором.

Стягнути із ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 (зареєстрований за адресою: АДРЕСА_1 ; РНОКПП НОМЕР_1 ), на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «СОЛВЕНТІС» (код ЄДРПОУ: 43657029; адреса місцезнаходження: вул. Симона Петлюра, 21/1, м. Бровари, 07406) заборгованість за Договором про надання кредиту від 21.08.2020 № 3869859 у загальному розмірі 30 050 (тридцять тисяч п`ятдесят) грн 00 коп.

У задоволенні позову в іншій частині – відмовити.

Стягнути із ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 (зареєстрований за адресою: АДРЕСА_1 ; РНОКПП НОМЕР_1 ), на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «СОЛВЕНТІС» (код ЄДРПОУ: 43657029; адреса місцезнаходження: вул. Симона Петлюра, 21/1, м. Бровари, 07406) судові витрати за сплачений судовий збір та за професійну правничу допомогу витрати пропорційно розміру задоволених позовних вимог у загальному розмірі 7 534 (сім тисяч п`ятсот тридцять чотири) грн 55 (п`ятдесят п`ять) коп.

Надіслати копії цього рішення суду учасникам справи.

Рішення суду може бути оскаржено в апеляційному порядку до Київського апеляційного суду протягом тридцяти днів з дня його проголошення, обчислюючи зазначений строк з дня складення повного судового рішення.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення зазначеного строку подання апеляційної скарги, якщо скаргу не було подано; в разі подання такої скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Суддя Л.А. Макаренко