Постанова від 04 серпня 2026 р. у справі №646/2423/26 — Харківський апеляційний суд

ХАРКІВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

__________________________________________________________________

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

05 серпня 2026 року

м. Харків

справа № 646/2423/26

провадження № 22-ц/818/4183/26

Харківський апеляційний суд у складі:

Головуючого: Тичкової О.Ю.,

суддів: Маміної О.В., Пилипчук Н.П.,

за участю секретаря судового засідання Риндіч О.Б.,

сторони справи:

позивач – Приватне акціонерне товариство «Харківенергозбут»,

відповідач – ОСОБА_1 ,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в місті Харкові апеляційну скаргу Приватного акціонерного товариства «Харківенергозбут» на ухвалу Основ`янського районного суду м. Харкова від 15 квітня 2026 року в складі судді Литвинова А.В., -

ВСТАНОВИВ:

У березні 2026 року ПАТ «Харківенергозбут» звернулось до суду з позовною заявою до ОСОБА_1 предметом якої є: стягнення з відповідача заборгованості за Договором про постачання електричної енергії постачальником універсальних послуг № 60521ЗУЗ від 01.01.2019 за спожиту електричну енергію у сумі 4824, 79 грн; нарахування 3% річних у сумі 263, 69 грн та інфляційні втрати у сумі 818, 62 грн. Також одночасно ПАТ просило стягнути суму сплаченого судового збору в розмірі 2 662,40 грн.

В обґрунтування пред`явлених позовних вимог позивач посилався на те, що згідно Договору про постачання електричної енергії постачальником послуг № 60521ЗУЗ від 01.01.2019 року, ОСОБА_1 є споживачем електричної енергії, яку постачає Приватне акціонерне товариство «Харківенергозбут. За лютий 2022 року та березень 2022 року станом на 01.12.2025 року за Відповідачем утворилася заборгованість за споживчу електричну енергію у сумі всього разом з ПДВ 4824, 79 грн, нараховано 3% річних за період з грудня 2023 року по листопад 2025 року у сумі 263, 69 грн, та інфляційні витрати за період лютого 2024 року по липень 2024 року, з вересня 2024 року по липень 2025 року, з жовтня 2025 року по листопад 2025 року у сумі 818, 62 грн, у зв`язку з чим Товариство було вимушене звернутися за захистом своїх прав та інтересів до суду.

Ухвалою судді Основ`янського районного суду м. Харкова від 15 квітня 2026 року відмовлено у відкритті провадження в порядку цивільного судочинства у справі за позовом Приватного акціонерного товариства «Харківенергозбут» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за спожиту електричну енергію, на підставі п. 1 ч. 1 ст. 186 ЦК України та роз`яснено позивачу, що заявлені ним позовні вимог підлягають вирішенню в порядку господарського судочинства.

Ухвала мотивована тим, що позов пред`явлено відносно укладеного договору з суб`єктом підприємницької діяльності фізичною особою - підприємцем ОСОБА_1 , а тому з огляду на суб`єктний склад сторін та зміст правовідносин, спір у цій справі є господарським, у зв`язку із чим справа підлягає розгляду за правилами господарського судочинства.

Не погодившись з ухвалою суду, ПАТ «Харківенергозбут» звернулось з апеляційною скаргою. Посилаючись на порушення судом норм процесуального права просить ухвалу скасувати та направити справу до суду першої інстанції для вирішення питання про відкриття провадження.

Апеляційна скарга обґрунтована тим, що згідно відомостей Єдиного державного реєстру, які були додані до позовної заяви, діяльність Відповідача як фізичної особи-підприємця була припинена ще 07.09.2009 року. В той же час, заборгованість, що стала предметом позову виникла за договором від 2019 року, тобто через 10 років після того, як Відповідач офіційно припинив будь-яку підприємницьку діяльність. Вказане свідчить про те, що правовідносини мають виключно цивільно-правовий характер, а Відповідач виступає в них, як фізична особа (споживач), а не як підприємець. Проте суд на зазначене уваги не звернув та ухвалив незаконне рішення.

Відповідно до частини першої статті 367 Цивільного процесуального кодексу України (надалі ЦПК України) суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.

Заслухавши суддю-доповідача, дослідивши матеріали справи, обговоривши доводи апеляційної скарги в межах вимог, заявлених в суді першої інстанції, колегія суддів уважає, що апеляційна скарга підлягає задоволенню виходячи з наступного.

Судом встановлено та підтверджується матеріалами справи, що уберезні 2026 року ПАТ «Харківенергозбут», звернулось до суду з позовною заявою до ОСОБА_1 предметом якої є: стягнення з відповідача заборгованості за Договором про постачання електричної енергії постачальником універсальних послуг № 60521ЗУЗ від 01.01.2019 за спожиту електричну енергію у сумі 4824, 79 грн; нарахування 3% річних у сумі 263, 69 грн та інфляційні втрати у сумі 818, 62 грн, а також суму сплаченого судового збору в розмірі 2 662,40 грн.

01 січня 2019 року між Приватним акціонерним товариством «Харківенергозбут» та фізичною особою-підприємцем ОСОБА_1 укладено договір про постачання електричної енергії постачальником універсальних послуг № 60521ЗУЗ.

Як вбачається з витягу з Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань, фізична особа -підприємець ОСОБА_1 припинила свою підприємницьку діяльність 07 вересня 2009 року, номер запису № 24750170000002400, підстава: власне рішення (а.с.14).

Визначаючи ж співвідношення понять фізичної особи та фізичної особи - підприємця і їх правового статусу, необхідно зазначити таке.

Людина як учасник цивільних відносин вважається фізичною особою (частина перша статті 24 ЦК України).

За вимогами статті 25 ЦК України здатність мати цивільні права та обов`язки (цивільну правоздатність) мають усі фізичні особи. Цивільна правоздатність фізичної особи виникає у момент її народження та припиняється у момент її смерті (частини друга та четверта зазначеної статті).

Відповідно до статті 26 ЦК України всі фізичні особи є рівними у здатності мати цивільні права та обов`язки. Фізична особа здатна мати усі майнові права, що встановлені цим Кодексом, іншим законом. Фізична особа здатна мати інші цивільні права, що не встановлені Конституцією України, цим Кодексом, іншим законом, якщо вони не суперечать закону та моральним засадам суспільства. Фізична особа здатна мати обов`язки як учасник цивільних відносин.

Кожна фізична особа має право на підприємницьку діяльність, яка не заборонена законом (стаття 42 Конституції України). Це право закріплено й у статті 50 ЦК України, у якій передбачено, що право на здійснення підприємницької діяльності, яку не заборонено законом, має фізична особа з повною цивільною дієздатністю.

Тобто фізична особа, яка бажає реалізувати своє конституційне право на підприємницьку діяльність, після проходження відповідних реєстраційних та інших передбачених законодавством процедур за жодних умов не втрачає і не змінює свого статусу фізичної особи, якого вона набула з моменту народження, а лише набуває до нього нової ознаки - підприємця. При цьому правовий статус фізичної особи - підприємця сам по собі не впливає на будь-які правомочності фізичної особи, зумовлені її цивільною право - і дієздатністю, та не обмежує їх.

Такий підхід Великої Палати Верховного Суду щодо співвідношення понять фізичної особи та фізичної особи - підприємця і їх правового статусу є усталеним, що підтверджено, зокрема, у постановах від 20 вересня 2018 року у справі № 751/3840/15-ц (провадження № 14-280цс18); від 24 квітня 2018 року у справі № 303/5186/15-ц (провадження № 14-86цс18); від 15 травня 2019 року у справі № 904/10132/17 (провадження № 12-43гс19); від 21 вересня 2019 року у справі № 922/4239/16 (провадження № 12-102гс19); від 03 липня 2019 року у справі № 916/1261/18 (провадження № 12-37гс19); від 09 жовтня 2019 року у справі № 209/1721/14-ц (провадження № 14-418цс19) тощо.

Отже, з моменту державної реєстрації фізичної особи - підприємця, фізична особа фактично перебуває у двох правових статусах - як фізична особа, та як фізична особа - підприємець.

При цьому наявність статусу підприємця не свідчить про те, що така особа виступає як підприємець у всіх правовідносинах або ж що всі подальші правовідносини за участю цієї особи мають ознаки господарських, адже фізична особа продовжує діяти як учасник цивільних відносин, зокрема, укладаючи правочини для забезпечення власних потреб, придбаваючи нерухоме та рухоме майно тощо (див. висновки Великої Палати Верховного Суду, сформульовані, зокрема, у постановах від 14 березня 2018 року у справі № 2-7615/10 (провадження № 14-17цс18), від 05 червня 2018 року у справі № 522/7909/16-ц (провадження № 14-150цс18)).

У постанові від 25 лютого 2020 року у справі № 916/385/19 (провадження № 12-167гс19) Велика Палата Верховного Суду виснувала, що вирішення питання про юрисдикційність спору за участю фізичної особи - підприємця залежить від того, виступає чи не виступає фізична особа як сторона у спірних правовідносинах суб`єктом господарювання та чи є ці правовідносини господарськими.

Аналогічний висновок викладено й у постанові Великої Палати Верховного Суду від 14 червня 2023 року у справі № 125/1216/20 (провадження № 14-25цс23).

Як вбачається з позовної заяви договір про постачання електричної енергії постачальником універсальних послуг № 605219ЗУЗ від 01 січня 2019 року було укладено між Приватним акціонерним товариством «Харківенергозбут» та фізичною особою-підприємцем ОСОБА_1 .

В той же час матеріали справи свідчать про те, що з 07 вересня 2009 року фізична особа-підприємець ОСОБА_1 припинила свою підприємницьку діяльність, номер запису № 24750060003002400.

Таким чином, констатації підлягає факт того, що стороною вищевказаного договору є не суб`єкт підприємницької діяльності, а фізична особа - ОСОБА_1 .

Отже, як за суб`єктним складом, так і, виходячи зі змісту спірних правовідносин, спір між сторонами не є спором двох суб`єктів господарювання, а отже підлягає розгляду в порядку цивільного судочинства.

В постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду від 12 січня 2022 року у справі № 234/11607/20 (провадження № 61-15126св21), зроблено висновок, що при застосуванні процесуальних норм належить уникати як надмірного формалізму, так і надмірної гнучкості, які можуть призвести до скасування процесуальних вимог, встановлених законом. Надмірний формалізм у трактуванні процесуального законодавства визнається неправомірним обмеженням права на доступ до суду як елемента права на справедливий суд згідно зі статтею 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод.

Так, право на доступ до правосуддя є одним з основоположних прав людини. Воно передбачене у статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (далі - Конвенція), яка ратифікована Україною.

В розумінні пункту 1 статті 6 Конвенції право на судовий розгляд справи означає право кожної особи на звернення до суду та право на те, що її справа буде розглянута і вирішена судом.

Колегія суддів зазначає, що судові процедури повинні бути справедливими, а тому особа безпідставно не може бути позбавлена права на звернення до суду, оскільки це буде порушенням права, передбаченого статтею 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, на справедливий суд.

Виходячи з наведеного, колегія суддів вважає помилковим висновок суду першої інстанції про відмову у відкритті провадження у справі з підстав, визначених пунктом 1 частини 1 статті 186 ЦПК України.

Враховуючи те, що ухвалу суду постановлено з порушенням норм процесуального права, судова колегія вважає за необхідне відповідно до статті 379 ЦПК України апеляційну скаргу - задовольнити, ухвалу судді - скасувати, справу направити до суду першої інстанції для продовження розгляду.

Оскільки наразі вирішується лише процесуальне питання, а не розглядається справа по суті, тому підстав для розподілу судового збору за розгляд справи апеляційним судом не вбачається.

Керуючись ст. ст. 367, 368, п.6 ч.1 ст.374, п.4 ч.1 ст.379, ст. ст. 381-384, 389 ЦПК України

п о с т а н о в и в:

Апеляційну скаргу Приватного акціонерного товариства «Харківенергозбут» - задовольнити.

Ухвалу судді Основ`янського районного суду м. Харкова від 15 квітня 2026 року - скасувати.

Справу направити до суду першої інстанції для продовження розгляду.

Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її прийняття, але може бути оскаржена в касаційному порядку безпосередньо до Верховного Суду протягом 30 днів з дня набрання законної сили.

Головуючий О.Ю. Тичкова

Судді Н. П. Пилипчук

О.В. Маміна