Постанова від 04 серпня 2026 р. у справі №953/10698/25 — Харківський апеляційний суд

ХАРКІВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

__________________________________________________________________

ПОСТАНОВА

Іменем України

05 серпня 2026 року

м. Харків

справа № 953/10698/25

провадження № 22-ц/818/2401/26

Харківський апеляційний суд у складі:

Головуючого: Яцини В.Б.,

суддів: Пилипчук Н.П., Маміної О.В.

розглянувши в порядку ст. 369 ЦПК України в м. Харкові без повідомлення учасників справи цивільну справу за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Діджи фінанс» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором, за апеляційною скаргою Товариства з обмеженою відповідальністю «Діджи фінанс» в особі представника Романенка Михайла Едуардовича на рішення Салтівського районного суду м. Харкова від 17 грудня 2025 року, постановлене суддею Довготько Т.М.,

ВСТАНОВИВ:

У жовтні 2025 року ТОВ «Діджи Фінанс» звернулося до суду з позовом про стягнення з ОСОБА_1 заборгованості за кредитним договором №102945201 від 19.07.2021 у розмірі 22 825 грн та судового збору у розмірі 2422,40 грн. (Документ сформований в системі «Електронний суд» 09.10.2025).

В обґрунтування пред`явлених позовних вимог позивач посилається на те, що 19.07.2021 між ОСОБА_1 та ТОВ «Мілоан» був укладений Договір про споживчий кредит №102945201, згідно з умовами якого відповідач отримав кредитні кошти на картковий рахунок у розмірі 5000 грн. Кредитний договір №102945201 між відповідачем та ТОВ «Мілоан» підписаний шляхом використання електронного підпису одноразовим ідентифікатором. 13.10.2021 між ТОВ «Мілоан» та ТОВ «ДІДЖИ ФІНАНС» укладено Договір факторингу № 10Т, відповідно до умов якого відбулося відступлення права вимоги за кредитним договором №102945201 від 19.07.2021, що укладений між ТОВ «Мілоан» та відповідачем на користь ТОВ «ДІДЖИ ФІНАНС». Сума заборгованості відповідача становить 22 825 грн., з яких: заборгованість за тілом кредиту - 5 000 грн., заборгованість за відсотками - 16875,00грн., заборгованість за комісією- 950 грн.

Рішенням Салтівського районного суду м.Харкова від 17 грудня 2025 року у задоволенні позову Товариства з обмеженою відповідальністю «Діджи Фінанс» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості відмовлено.

Не погодившись з рішенням суду першої інстанції представник позивача звернувся з апеляційною скаргою, в якій просить рішення суду скасувати, постановити нове, яким позовні вимоги задовольнити, вирішити питання щодо судових витрат.

Обґрунтовуючи апеляційну скаргу посилається на те, що відповідачу було направлено електронним повідомленням (SMS) на номер телефону НОМЕР_1 , який особисто вказаний відповідачем у договорі про споживчий кредит № 102945201 від 19.07.2021 (далі по тексту - Договір). Повідомлення містило одноразовий ідентифікатор Z88941, при введенні якого відповідач підтвердив прийняття умов Договору. Даний Договір також знаходиться у власному кабінеті відповідача на офіційному веб-сайті Товариства. Наявна в матеріалах справи копія платіжного доручення № 30076748 від 19.07.2021 є належним та допустимим доказом на підтвердження перерахування первісним кредитором кредитних коштів відповідачу на умовах визначених договором про споживчий кредит № 102945201 від 19.07.2021. Звертаємо увагу суду апеляційної інстанції, що відповідач не оспорив договір про надання споживчого кредиту № 102945201 від 19.07.2021 за його безгрошовістю, в матеріалах справи відсутні докази про те, що кредитний рахунок (платіжна карта) НОМЕР_2 не належить відповідачу. відповідачем до суду першої інстанції не було подано належних та допустимих документальних доказів того, що відповідні кредитні кошти не були зараховані на картковий рахунок відповідача № НОМЕР_2 , або доказів того, що вказаний картковий рахунок не належить відповідачу. А отже, факт надання відповідачу кредитних коштів є доведеним позивачем, як і доведеним є факт наявності простроченого грошового зобов`язання у відповідача перед позивачем та його розмір, з огляду на вище викладене. Звертаємо увагу суду апеляційної інстанції, що на підтвердження факту виконання первісним кредитором свого обов`язку із видачі кредитних коштів та законності нарахування розміру заборгованості, позивачем до позовної заяви долучено відомість про щоденні нарахування та погашення за договором № 102945201 від 19.07.2021, яка сформована та надана первісним кредитором позивачу (додаток № 5 до позовної заяви «Деталізований розрахунок за кредитним договором 102945201.pdf.»). матеріали справи містять належні та допустимі докази укладення договору про споживчий кредит між первісним кредитором і відповідачем, факту перерахування кредитних коштів, що свідчить про ухвалення рішення суду першої інстанції без повного з`ясування всіх істотних обставин справи та є підставою для його скасування і ухвалення нового рішення про задоволення позову в повному обсязі. Просить стягнути 6000 грн. судові витрати на правову допомогу в суді апеляційної інстанції.

Відповідно до ч. 1 ст. 369 ЦПК України, апеляційні скарги на рішення суду у справах з ціною позову менше тридцяти розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб, крім тих, які не підлягають розгляду в порядку спрощеного позовного провадження, розглядаються судом апеляційної інстанції без повідомлення учасників справи.

За таких обставин, апеляційний розгляд справи здійснюється у порядку письмового провадження, відповідно до приписів ч. 13 ст. 7 ЦПК України, якою передбачено, що розгляд справи здійснюється у порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами, якщо цим Кодексом не передбачено повідомлення учасників справи і у такому випадку судове засідання не проводиться.

Судом встановлено факт наявності між сторонами договірних кредитних правовідносин у зв`язку з укладенням ними договору про споживчий кредит №102945201 від 19.07.2021, який підписаний сторонами у відповідності до положень Закону України «Про електронну комерцію».

Водночас суд вказав, що позивач не довів виконання первісним кредитором такої істотної умови кредитного договору, як надання кредитних коштів позичальнику.

Колегія суддів погоджується з таким висновком суду виходячи з наступного.

Судовим розглядом встановлено та підтверджується наявними в матеріалах справи доказами, що 19.07.2021 між Товариством з обмеженою відповідальністю «Мілоан» та ОСОБА_1 укладено Договір про споживчий кредит №102945201. Відповідно до п. п. 1.2-1.4 договору, сума кредиту складає 5 000,00 грн, строк дії кредиту 15 днів, до 03.08.2021. В пункті 1.5.1, 1.5.2, 1.6 договору №102945201 сторонами погоджено нарахування кредитодавцем відсотків за користування кредитом та комісії, зокрема зазначено що комісія за надання кредиту 950, 00 грн, яка нараховується за ставкою 19,00 % від суми кредиту одноразово; проценти за користування кредитом: 1875, 00 грн, які нараховуються за ставкою 2,00% від фактичного залишку кредиту за кожен день строку користування кредитом; стандартна (базова) процентна ставка за користування кредитом становить 5,00% від фактичного залишку кредиту за кожен день користування кредитом. Відповідно до п. 2.1 договору Кредитні кошти надаються позичальнику шляхом переказу на Картковий рахунок. Між ТОВ «Мілоан» та ТОВ «ДІДЖИ ФІНАНС» було укладено Договір факторингу №10Т від 13.10.2021, відповідно до умов даного Договору відбулося відступлення прав вимоги за певними кредитними договорами укладеними між ТОВ «Мілоан» та фізичними особами на користь ТОВ «ДІДЖИ ФІНАНС» як нового кредитора. Відповідно до Витягу з додатку до Договору факторингу №10Т від 13.10.2021, ТОВ «ДІДЖИ ФІНАНС» набуло права грошової вимоги до відповідача ОСОБА_1 за Договором про споживчий кредит №102945201 від 19.07.2021. 25.07.2025 відповідачу було надіслано письмову вимогу про погашення кредитної заборгованості та надано термін для добровільного врегулювання позивачем зобов`язання. Як вбачається з розрахунку заборгованості наданого ТОВ «Мілоан», заборгованість відповідача ОСОБА_1 за Договором про споживчий кредит №102945201 від 19.07.2021 становить 22825,00 грн., з яких: заборгованість за тілом кредиту - 5000 грн., заборгованість за відсотками - 16875,00грн., заборгованість за комісією- 950 грн. Звертаючись до суду з позовом, позивач просив стягнути заборгованість згідно наданого розрахунку.

Відповідно до ст.ст. 12, 81 ЦПК України позивач має довести наявність у нього права вимоги.

При цьому колегія суддів звертає увагу, що концепція негативного доказу не відповідає принципу змагальності.

Верховний Суд неодноразово наголошував: обставина не може вважатися доведеною лише тому, що інша сторона її не спростувала (це і є «концепція негативного доказу»).

Так, у постанові від 18 березня 2020 року у справі № 129/1033/13 Велика Палата Верховного Суду наголошувала на необхідності застосування передбачених процесуальним законом стандартів доказування та зазначала, що принцип змагальності забезпечує повноту дослідження обставин справи. Зокрема, цей принцип передбачає покладення тягаря доказування на сторони. Таку обставину треба доказувати таким чином, аби реалізувати стандарт більшої переконливості, за яким висновок про існування стверджувальної обставини з урахуванням поданих доказів видається вірогіднішим ніж протилежний. Тобто певна обставина не може вважатися доведеною, допоки інша сторона її не спростує (концепція негативного доказу), оскільки за такого підходу принцип змагальності втрачає сенс.

До аналогічних висновків дійшов ВС у постановах від 20.11.2024 № 686/28882/23 (61-13125св24), від 23 жовтня 2019 року у справі № 917/1307/18.

Суд першої інстанції правильно вважав, що за загальним правилом, належними та допустимими доказами на підтвердження обставини видачі кредитних коштів позичальнику є первинні бухгалтерські документи про видачу готівки або перерахування коштів.

Так, у постанові Верховного Суду від 30 червня 2023 року в справі № 274/7221/19 (провадження № 61-1513св23) зазначено, що доказами, які підтверджують наявність заборгованості та її розмір є первинні документи, оформлені відповідно до статті 9 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність». Згідно з цим Законом підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи. Для контролю та впорядкування оброблення даних на підставі первинних документів можуть складатися зведені облікові документи. Первинні та зведені облікові документи можуть бути складені у паперовій або в електронній формі.

Крім того, у постановах від 14 березня 2018 року у справі № 654/4006/14-ц (провадження № 61-2247св18), від 30 червня 2020 року в справі № 554/12083/15 (провадження № 61-2049св19) та від 25 травня 2021 року у справі № 554/4300/16-ц (провадження №61-3689св21) суд касаційної інстанції виснував про те, що виписки із банківських рахунків також можуть бути належними і допустимими доказами надання кредитних коштів позичальнику.

Вимогами статті 12 ЦПК України встановлено, що цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов`язків, передбачених законом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування. Предметом доказування є обставини, що підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення (статті 76,77 ЦПК України).

За правилами статті 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи.

Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях. Суд не може збирати докази, що стосуються предмета спору, з власної ініціативи, крім витребування доказів судом у випадку, коли він має сумніви у добросовісному здійсненні учасниками справи їхніх процесуальних прав або виконанні обов`язків щодо доказів, а також інших випадків, передбачених цим Кодексом.

У статті 526 ЦК України передбачено, що зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Відповідно до частини першої статті 1054 ЦК України за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов`язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірах та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов`язується повернути кредит та сплатити проценти (частина перша статті 1048 ЦК України).

Частиною другою статті 1054 ЦК України встановлено, що до відносин за кредитним договором застосовуються положення параграфа 1 цієї глави, якщо інше не встановлено цим параграфом і не випливає із суті кредитного договору.

У даній справі, за змістом пунктів 2.1 кредитного договору кошти надаються позичальнику шляхом переказу на картковий рахунок, а тому позивач мав довести належними та допустимим у розумінні ст.ст. 76, 100 ЦПК України доказами про те, що кредитні кошти були надані відповідачу, та після доведення цих юридичних фактів, які за змістом вказаної норми ст. 1054 ЦК України визначають обов`язки сторін договору кредиту, відповідно до розподілу тягаря доказування - відповідач має спростувати відсутність у нього обов`язку повернути кредитні кошти.

Тобто сам факт підписання відповідачем кредитного договору дійсно ще не свідчить про отримання ним коштів, які згідно з умовами договору мали бути перераховані на картковий рахунок з моменту укладення правочину.

Відтак позивач як правонаступник кредитора та особа, яка вимагає повернення кредитних коштів, відповідно до вимог ст.ст. 12, 81 ЦПК України повинен був надати докази перерахування ТОВ «Мілоан» кредитних коштів на картковий рахунок ОСОБА_1 .

Такими доказами, як уже зазначалося вище, є винятково первинні фінансові документи, які за змістом приписів Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність» є документами, що містять достовірні відомості про господарську операцію.

У контексті справи, первинними документами на підтвердження обставин, викладених у позові, можуть бути платіжне доручення про перерахування коштів, проведене та виконане банківською установою, або виписка з поточного банківського рахунку ТОВ «Мілоан», з якого відповідачу мало б бути перераховано 5 000,00 грн кредитних коштів.

Натомість до позовної заяви долучено лише копію електронного платіжного доручення №30076748 від 19.07.2021, складене ТОВ «Мілоан» про нібито перерахування коштів на картку ОСОБА_1 , який не містить підтвердження про фактичне проведення фінансовою установою відповідного платежу.

Разом з тим, виконання платіжного доручення/платіжної інструкції небанківським надавачем фінансових послуг (фінансовою компанією) на користь позичальника підтверджується електронною квитанцією (або розрахунковим документом) фінансової компанії, випискою з її транзакційного рахунку, а також випискою з карткового рахунку позичальника в банку, куди фактично зараховані кошти.

Згідно з Інструкцією про безготівкові розрахунки № 163, затвердженої Постановою НБУ 29.07.2022 вона має містити обов`язкові реквізити: дату і номер, дані платника й отримувача (найменування, код, номер рахунку), реквізити банків, суму цифрами і словами, а також призначення платежу із посиланням на кредитний договір.

У 2021 році, коли за твердженням позивача були надані кредитні кошти відповідачу, основним документом для безготівкового переказу коштів (зокрема кредитних) було платіжне доручення. Його обов`язкові реквізити регулювалися Інструкцією про безготівкові розрахунки в Україні в національній валюті (постанова Правління НБУ № 22 від 21.01.2004).

Виконання платіжної інструкції фінансовою компанією (а не банком) на користь позичальника у 2021 році підтверджувалося випискою з поточного рахунку фінансової компанії (відкритому в банку), меморіальним ордером / платіжним дорученням цієї компанії з відміткою банку про виконання, а також випискою з карткового рахунку позичальника в його банку про зарахування коштів.

Належних та допустимих документів про перерахування первинним кредитором суми кредитних коштів позивач всупереч свого процесуального обов`язку до суду не надав.

Сам по собі факт укладення договору факторингу чи цесії не підтверджує наявність права вимоги. Новий кредитор зобов`язаний довести реальне виконання первісним кредитором своїх обов`язків - зокрема надання коштів та фактичне перерахування суми кредиту позичальнику, інакше вимога не є дійсною.

Клієнт відповідає перед фактором за дійсність грошової вимоги (ст. 1081 ЦК України). Право вимоги не виникає або є непідтвердженим, якщо базовий кредитний договір не підкріплений первинними обліковими документами про видачу грошей.

Новий кредитор (фактор) у суді має надати не лише сам договір фінансування під відступлення права вимоги, а й докази перерахування позичальнику кредитних коштів первісним кредитором (меморіальні ордери, виписки з банківських рахунків).

Таким чином, сам факт укладення такого договору не створює для боржника безумовного обов`язку сплачувати борг новому кредитору.

Сам собою факт укладення договору відступлення права вимоги не створює для позичальника безумовного обов`язку сплатити борг саме у такому розмірі, який зазначено в оспорюваному договорі під час його виконання.

У разі отримання відповідної вимоги від нового кредитора, боржник не позбавлений права висловлювати свої заперечення проти такої вимоги на підставі наявних у нього доказів за основним зобов`язанням, що виникло на підставі кредитного договору (постанови Верховного Суду від 16 жовтня 2018 року у справі № 914/2567/17, від 19 листопада 2019 року у справі № 924/1014/18, від 28 січня 2020 року у справі № 924/1208/18, від 19 лютого 2020 року у справі № 639/4836/17).

Колегія суддів звертає увагу, що обов`язок доведення обґрунтованості заявлених вимог відповідно до ст.ст. 12, 81 ЦПК України покладається на позивача.

Таким чином, платіжне доручення, на яке посилається позивач як на підставу переведення коштів на рахунок відповідача, не є належним та допустимим доказом отримання відповідачем кредитних коштів, оскільки згідно вказаного платіжного доручення кошти в розмірі 5000 грн. були перераховані ОСОБА_1 на кредит рах. № 4149943хххххх90, між тим доказів того, що вказаний картковий рахунок належить ОСОБА_1 матеріали справи не містять.

Наведені у скарзі доводи не знайшли свого підтвердження у матеріалах справи та не спростовують висновків суду першої інстанції.

Відповідно до ст. 375 ЦПК України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

В зв`язку із відмовою в задоволенні позову та залишенням апеляційної скарги без задоволення і відповідно до вимог ст. 141 ЦПК України, судова колегія приходить до висновку, що сплачені апелянтом судові витрати за подання позовної заяви та апеляційної скарги покладаються на сторону позивача.

Оскільки апеляційна скарга залишається без задоволення, підстав для перерозподілу судових витрат, понесених у зв`язку з розглядом справи у суді першої інстанції, а також розподілу судових витрат, понесених у зв`язку з переглядом справи у суді апеляційної інстанції, немає.

Колегія суддів вважає за необхідне відмовити у задоволенні клопотання про витребування доказів, оскільки вказані докази позивачем до суду першої інстанції надані не були, а підстав для прийняття таких доказів при розгляді справи в суді апеляційної інстанції позивачем не наведено.

Керуючись ст.ст.374 ч.1п.1, 375, 381, 382, 383, 384 ЦПК України, -

ПОСТАНОВИВ:

Апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю «Діджи фінанс» в особі представника Романенка Михайла Едуардовича - залишити без задоволення.

Рішення Слобідського районного суду м.Харкова від 17 грудня 2025 року - залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена до Верховного Суду протягом тридцяти днів у випадках, передбачених статтею 389 Цивільного процесуального кодексу України.

Повний текст постанови складений 05 серпня 2026 року.

Головуючий В.Б. Яцина

Судді Н.П. Пилипчук

О.В. Маміна