Постанова від 04 серпня 2026 р. у справі №643/16685/25 — Харківський апеляційний суд

ХАРКІВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

__________________________________________________________________

ПОСТАНОВА

Іменем України

05 серпня 2026 року

м. Харків

справа № 643/16685/25

провадження № 22-ц/818/3894/26

Харківський апеляційний суд у складі:

Головуючого: Яцини В.Б.,

суддів: Маміної О.В., Пилипчук Н.П.,

розглянувши в порядку ст. 369 ЦПК України в м. Харкові, у письмовому провадженні, без повідомлення учасників справи цивільну справу за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Діджи фінанс» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості, за апеляційною скаргою представника Товариства з обмеженою відповідальністю «Діджи фінанс» – адвоката Романенка Михайла Едуардовича на заочне рішення Салтівського районного суду м. Харкова від 06 квітня 2026 року, постановлене суддею Замікули Б.С.,

в с т а н о в и в:

У вересні 2025 року ТОВ «Діджи Фінанс» звернулося до суду із вказаною позовною заявою до ОСОБА_1 , в якому просить стягнути з відповідача заборгованість за кредитним договором № 5125413 від 12.03.2021 у розмірі 21161,75 грн.

В обґрунтування позовних вимог зазначає, що 12.03.2021 в особистому кабінеті на офіційному веб-сайті ТОВ «Мілоан» відповідач подав заявку на отримання кредиту № 5125413. ТОВ «Мілоан» направило відповідачу електронним повідомленням (sms) одноразовий ідентифікатор, при введенні якого відповідач підтверджує прийняття умов договору про споживчий кредит № 5125413 від 12.03.2021. Отже, як зазначає позивач, відповідач уклав з ТОВ «Мілоан» договір про споживчий кредит № 5125413від 12.03.2021, за умовами якого відповідачу перераховані кредитні кошти на картковий рахунок в сумі 15000 грн. 11.11.2021 за договором відступлення права вимоги № 12Т ТОВ «Мілоан» відступило право вимоги за кредитним договором № 5125413 від 12.03.2021 на користь ТОВ «Діджи Фінанс». Відповідач не виконав належним чином свої зобов`язання за кредитним договором, внаслідок чого виникла заборгованість у розмірі 21161,75 грн, яка складається з: 10128 грн - заборгованість за тілом кредиту; 11033,75 грн - заборгованість за відсотками; 0 грн - заборгованість за комісійними винагородами; 0 грн - заборгованість за пенею.

Заочним рішенням Салтівського районного суду м. Харкова від 06 квітня 2026 року у задоволенні позову Товариства з обмеженою відповідальністю «Діджи Фінанс» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором відмовлено.

Не погодившись з рішенням суду першої інстанції представник позивача звернувся з апеляційною скаргою, в якій просить рішення суду скасувати, постановити нове, яким позовні вимоги задовольнити, вирішити питання щодо судових витрат.

Обґрунтовуючи апеляційну скаргу вважає доведеним фактом, що Договір про споживчий кредит № 5125413 від 12.03.2021 був підписаний з ТОВ «МІЛОАН» саме Відповідачем. В матеріалах справи копія платіжного доручення № 41406129 від 12.03.2021 є належним та допустимим доказом на підтвердження перерахування первісним кредитором кредитних коштів відповідачу на умовах визначених договором про споживчий кредит № 5125413 від 12.03.2021. Крім того, у платіжному дорученні № 41406129 від 12.03.2021, яким первісним кредитором було перераховано кредитні кошти в розмірі 15 000 грн. відповідачу, також вказано ідентифікаційний код останнього. Однак, доказів на спростування відповідності анкетних даних відповідача в зазначених анкеті заяві та договорі - матеріали справи не містять. Отже, відповідачем до суду першої інстанції не було подано належних та допустимих документальних доказів того, що відповідні кредитні кошти не були зараховані на картковий рахунок відповідача № НОМЕР_1 , або доказів того, що вказаний картковий рахунок не належить відповідачу. А отже, факт надання відповідачу кредитних коштів є доведеним позивачем, як і доведеним є факт наявності простроченого грошового зобов`язання у відповідача перед позивачем та його розмір, з огляду на нижче викладене. Також звертає увагу суду апеляційної інстанції, що на підтвердження факту виконання первісним кредитором свого обов`язку із видачі кредитних коштів та законності нарахування розміру заборгованості, позивачем до позовної заяви долучено відомість про щоденні нарахування та погашення за договором № 5125413 від 12.03.2021, яка сформована та надана первісним кредитором позивачу (додаток № 6 до позовної заяви «Деталізований розрахунок за кредитним договором 5125413.pdf.»). матеріали справи містять належні та допустимі докази укладення договору про споживчий кредит між первісним кредитором і відповідачем, факту перерахування кредитних коштів, що свідчить про ухвалення рішення суду першої інстанції без повного з`ясування всіх істотних обставин справи та є підставою для його скасування і ухвалення нового рішення про задоволення позову в повному обсязі. Щодо орієнтовного розрахунку судових витрат, повідомляє суду апеляційної інстанції, що судові витрати апелянта складаються зі сплаченого ним судового збору за подання апеляційної скарги у розмірі = 3 633,60 грн. та витрат на професійну правничу допомогу у розмірі 4 000,00 грн.

Перевіряючи законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції, відповідно до вимог ч.1 ст. 367 ЦПК України в межах доводів апеляційної скарги і вимог, заявлених у суді першої інстанції, заслухавши доповідь судді, дослідивши матеріали справи та перевіривши наведені в апеляційній скарзі доводи, вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню виходячи з наступного.

Відповідно до ч.1 ст. 367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.

Відмовляючи у задоволенні позовних вимог, суд першої інстанції виходив з того, що, у зв`язку з недоведеними у встановлений законом спосіб підписання саме відповідачем кредитного договору № 5125413від 12.03.2021та отримання ним кредитних коштів у зазначеному позивачем розмірі, відповідно, відсутні підстави для стягнення з відповідача заборгованості.

Колегія суддів погоджується з таким висновком суду виходячи з наступного.

Судовим розглядом встановлено та підтверджується наявними в матеріалах справи доказами, що 12.03.2021 між ТОВ «Мілоан» (кредитодавець) та відповідачем (позичальник) дистанційно в електронній формі в особистому кабінеті позичальника, створеному в інформаційно-телекомунікаційній системі Товариства на підставі Анкети-заяви на кредит № 5125413 від 12.03.2021, укладений договір про споживчий кредит № 5125413 від 12.03.2021, який підписаний позичальником електронним підписом з одноразовим ідентифікатором. За умовами цього договору кредитодавець зобов`язується на умовах, визначених цим договором, на строк, визначений п. 1.3 договору, надати позичальнику грошові кошти у сумі, визначеній у п. 1.2 договору, а позичальник зобов`язується повернути кредитодавцю кредит, сплатити комісію за надання кредиту, проценти за користування кредитом у встановлений п.1.4 договору термін та виконати інші зобов`язання у повному обсязі на умовах та в строки/терміни, що визначені договором. Сторони погодили такі умови надання кредиту: кредиту становить 15000 грн (п. 1.2); кредит надається строком на 30 днів з 12.03.2021 (п. 1.3); термін (дата) повернення кредиту і сплати комісій за надання кредиту та процентів за користування кредитом 11.04.2021. Загальні витрати позичальника за кредитом, що включають загальну суму зборів, платежів та інших витрат позичальника, пов`язаних з отриманням, обслуговуванням та поверненням кредиту, включаючи проценти за користування кредитом та комісії (без врахування суми (тіла) кредиту) складають 45 грн в грошовому виразі та 4,00 % річних у процентному значенні (орієнтовна реальна річна процентна ставка). Орієнтовна загальна вартість кредиту для позичальника, що складається з суми загального розміру кредиту та загальних витрат позичальника за кредитом складає 15045 грн. Проценти за користування кредитом 45 грн, які нараховуються за ставкою 0,01 % від фактичного залишку кредиту за кожен день строку користування кредитом (п.1.5.2). Стандартна (базова) процентна ставка за користування кредитом становить 5,00% від фактичного залишку кредиту за кожен день користування кредитом (п. 1.6). Кредитні кошти надаються позичальнику шляхом переказу на картковий рахунок (п. 2.1). Нарахування кредитодавцем процентів за користування кредитом здійснюється з дати наступної за днем надання кредиту по дату завершення строку кредитування (з урахуванням можливих пролонгацій) на залишок фактичної заборгованості за кредитом за кожен день користування (п. 2.2.2.). Пунктом 2.3 визначені умови пролонгації строку кредитування: на пільгових або стандартних (базових) умовах. Пролонгація на пільгових умовах відбувається за ініціативою позичальника (п.2.3.1.1.). Пролонгація на стандартних (базових) умовах визначена п. 2.3.1.2 договору, а саме, позичальник може збільшити строк кредитування на 1 день шляхом продовження користування кредитними коштами після завершення строку кредитування (з урахуванням всіх пролонгацій). Таке збільшення (продовження) строку кредитування відбувається кожен раз коли позичальник продовжує користуватись кредитними коштами після спливу раніше визначеного строку кредитування, але загалом не може перевищувати 60 днів. Якщо позичальник здійснює продовження строку кредитування (пролонгацію) на стандартних (базових) умовах проценти за користування кредитом протягом періоду, на який продовжено строк кредитування нараховуються за стандартною (базовою) ставкою наведеною в п.1.6 договору. Договір містить реквізити сторін, зокрема прізвище, ім`я та по батькові позичальника, номер його паспорта, реєстраційний номер облікової картки платника податків, номер телефону, адресу місця реєстрації (проживання), електронну пошту. Аналогічні договору умови кредиту зазначені у копії паспорта споживчого кредиту №5125413 б/д, в якому наявна примітка «Підпис споживача (електронний підпис одноразовим ідентифікатором). Відповідно до Графіку платежів, що є Додатком № 1 до договору про споживчий кредит № 5125413 від 12.03.2021 встановлено наступне: дата видачі кредиту 11.04.2021; сума кредиту 15000 грн; комісія за надання кредиту 0 грн; проценти 45,00, разом 15045,00 грн. На підтвердження перерахування ТОВ «Мілоан» кредитних коштів надано копію платіжного доручення 41406129 від 12.03.2021, підписаного представником ТОВ «Мілоан» та скріплене його печаткою, в якому зазначено: платник - ТОВ «Мілоан»; отримувач – ОСОБА_1 (код НОМЕР_2 ); банк отримувача – код банку VISA, кредит рах № НОМЕР_3 ; сума 15000 українська гривня. Відповідно до складеної ТОВ «Мілоан» відомості про щоденні нарахування та погашення, за кредитним договором № 5125413 наявна заборгованість у розмірі 21161,75 грн, з яких: 10128 грн - борг по тілу, 11033,75 грн - борг по відсотках. 11.11.2021 ТОВ «Діджи Фінанс» (фактор) та ТОВ «Мілоан» (клієнт) уклали договір факторингу № 12Т, згідно з умовами якого клієнт зобов`язується відступити фактору права вимоги, зазначені у відповідному Реєстрі прав вимоги, а фактор зобов`язується їх прийняти та передати грошові кошти в розпорядження клієнта за плату на умовах, визначених цим договором. Право вимоги переходить від клієнта до фактора в день підписання цього договору. Згідно з Актом приймання-передачі реєстру прав вимог від 30.09.2021 до договору факторингу № 12Т від 30.09.2021, складеним між ТОВ «Діджи Фінанс» та ТОВ «Мілоан» та підписаним уповноваженими особами сторін, клієнт передав, а фактор прийняв Реєстр прав вимог від 30.09.2021, складений за формою згідно із Додатком № 1 до договору. Відповідно до копій платіжних інструкцій, ТОВ «Діджи Фінанс» перерахувало на користь ТОВ «Мілоан» плату згідно з договором відступлення права вимог №12Т від 30.09.2021. Згідно з Витягом з Додатку до Договору факторингу № 12Т від 30.09.2021, до ТОВ «Діджи Фінанс» перейшло від ТОВ «Мілоан» право вимоги до відповідача за кредитним договором № 5125413 від 12.03.2021 у розмірі 21161,75 грн, з яких: 10128 грн - сума заборгованості за тілом, 11033,75 грн - сума заборгованості за відсотками, 0 грн – сума заборгованості за комісією.

У відповідності до статті 6 ЦК України сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості (частина перша статті 627 ЦК України).

За змістом статей 626,628 ЦК України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків. Зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов`язковими відповідно до актів цивільного законодавства.

Частиною першою статті 638 ЦК України встановлено, що істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди.

Якщо сторони домовилися укласти договір у певній формі, він вважається укладеним з моменту надання йому цієї форми, навіть якщо законом ця форма для даного виду договорів не вимагалася (частина друга статті 639 ЦК України).

Абзац другий частини другої статті 639 ЦК України передбачає, що договір, укладений за допомогою інформаційно-телекомунікаційних систем за згодою обох сторін, вважається укладеним в письмовій формі.

Відповідно до висновків, викладених у постановах Верховного Суду від 09 вересня 2020 року у справі № 732/670/19, від 23 березня 2020 року у справі № 404/502/18, від 07 жовтня 2020 року № 127/33824/19, будь-який вид договору, який укладається на підставі Цивільного або Господарського кодексів України може мати електронну форму. Договір, укладений в електронній формі, є таким, що укладений у письмовому вигляді (статі 205, 207 ЦК України).

Згідно ст. 1046 ЦК України, за договором позики одна сторона (позикодавець) передає у власність другій стороні (позичальникові) грошові кошти або інші речі, визначені родовими ознаками, а позичальник зобов`язується повернути позикодавцеві таку ж суму грошових коштів (суму позики) або таку ж кількість речей того ж роду та такої ж якості.

Договір позики є укладеним з моменту передання грошей або інших речей, визначених родовими ознаками.

Згідно вимог ст.1047 ЦК України, договір позики укладається у письмовій формі, якщо його сума не менш як у десять разів перевищує встановлений законом розмір неоподаткованого мінімуму доходів громадян, а у випадках, коли позикодавцем є юридична особа - незалежно від суми.

На підтвердження укладення договору позики та його умов може бути представлена розписка позичальника або інший документ, який посвідчує передання йому позикодавцем визначеної грошової суми або визначеної кількості речей.

Відповідно до положень ч.1 ст.1049 ЦК України позичальник зобов`язаний повернути позикодавцеві позику у строк та в порядку, що встановлені договором.

Організаційно-правові засади діяльності у сфері електронної комерції в Україні, встановлює порядок вчинення електронних правочинів із застосуванням інформаційно-комунікаційних систем та визначає права і обов`язки учасників відносин у сфері електронної комерції визначені Законом України «Про електронну комерцію».

Згідно із пунктами 5, 6 частини першої статті 3 Закону України «Про електронну комерцію» електронний договір - це домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну, або припинення цивільних прав і обов`язків та оформлена в електронній формі.

Електронний підпис одноразовим ідентифікатором - дані в електронній формі у вигляді алфавітно-цифрової послідовності, що додаються до інших електронних даних особою, яка прийняла пропозицію (оферту) укласти електронний договір, та надсилаються іншій стороні цього договору.

При цьому одноразовий ідентифікатор - це алфавітно-цифрова послідовність, що її отримує особа, яка прийняла пропозицію (оферту) укласти електронний договір шляхом реєстрації в інформаційно-телекомунікаційній системі суб`єкта електронної комерції, що надав таку пропозицію. Одноразовий ідентифікатор може передаватися суб`єктом електронної комерції, що пропонує укласти договір, іншій стороні електронного правочину засобом зв`язку, вказаним під час реєстрації у його системі, та додається (приєднується) до електронного повідомлення від особи, яка прийняла пропозицію укласти догові (пунктом 12 частини першої статті 3 Закону).

Відповідно до частини третьої статті 11 Закону України «Про електронну комерцію» електронний договір укладається шляхом пропозиції його укласти (оферти) однією стороною та її прийняття (акцепту) другою стороною. Електронний договір вважається укладеним з моменту одержання особою, яка направила пропозицію укласти такий договір, відповіді про прийняття цієї пропозиції в порядку, визначеному частиною шостою цієї статті.

Пропозиція укласти електронний договір (оферта) може бути зроблена шляхом надсилання комерційного електронного повідомлення, розміщення пропозиції (оферти) у мережі Інтернет або інших інформаційно-телекомунікаційних системах (частини четверта статті 11 Закону України «Про електронну комерцію»).

Згідно із частиною шостою статті 11 Закону України «Про електронну комерцію» відповідь особи, якій адресована пропозиція укласти електронний договір, про її прийняття (акцепт) може бути надана шляхом: надсилання електронного повідомлення особі, яка зробила пропозицію укласти електронний договір, підписаного в порядку, передбаченому статтею 12 цього Закону; заповнення формуляра заяви (форми) про прийняття такої пропозиції в електронній формі, що підписується в порядку, передбаченому статтею 12 цього Закону; вчинення дій, що вважаються прийняттям пропозиції укласти електронний договір, якщо зміст таких дій чітко роз`яснено в інформаційній системі, в якій розміщено таку пропозицію, і ці роз`яснення логічно пов`язані з нею.

Електронний договір, укладений шляхом обміну електронними повідомленнями, підписаний у порядку, визначеномустаттею 12 цього Закону, вважається таким, що за правовими наслідками прирівнюється до договору, укладеного у письмовій формі. Кожний примірник електронного документа з накладеним на нього підписом, визначенимстаттею 12 цього Закону, є оригіналом такого документа (пункт 12 статті 11 Закону України «Про електронну комерцію»).

Стаття 12 Закону України «Про електронну комерцію» визначає яким чином підписуються угоди в сфері електронної комерції. Якщо відповідно до акту цивільного законодавства або за домовленістю сторін електронний правочин має бути підписаний сторонами, моментом його підписання є використання:

електронного підпису або електронного цифрового підпису відповідно до Закону України «Про електронний цифровий підпис», за умови використання засобу електронного цифрового підпису усіма сторонами електронного правочину;

електронного підпису одноразовим ідентифікатором, визначеним цим Законом;

аналога власноручного підпису (факсимільного відтворення підпису за допомогою засобів механічного або іншого копіювання, іншого аналога власноручного підпису) за письмовою згодою сторін, у якій мають міститися зразки відповідних аналогів власноручних підписів.

Таким чином, укладання договору в електронному вигляді через інформаційно-комунікаційну систему можливе за допомогою електронного підпису лише за умови використання засобу електронного підпису усіма сторонами цього правочину. В іншому випадку електронний правочин може бути підписаний сторонами електронним підписом одноразового ідентифікатора та/або аналогом власноручного підпису (факсимільного відтворення підпису за допомогою засобів механічного або іншого копіювання, іншого аналога власноручного підпису) за письмовою згодою сторін, у якій мають міститися зразки відповідних аналогів власноручних підписів.

Наведене узгоджується з правовою позицією Верховного Суду у постанові від 12.01.2021 у справі №524/5556/19, до аналогічних висновків дійшов Верховний Суд у постановах: від 23 березня 2020 року у справі №404/502/18 (провадження № 61-8449св19); від 09 вересня 2020 року у справі №732/670/19 (провадження № 61-7203св20).

Зазначений договір є публічним договором приєднання.

Згідно із частиною першою статті 633 ЦК України публічним є договір, в якому одна сторона - підприємець взяла на себе обов`язок здійснювати продаж товарів, виконання робіт або надання послуг кожному, хто до неї звернеться (роздрібна торгівля, перевезення транспортом загального користування, послуги зв`язку, медичне, готельне, банківське обслуговування тощо). Умови публічного договору встановлюються однаковими для всіх споживачів, крім тих, кому за законом надані відповідні пільги.

За змістом статті 634 цього Кодексу договором приєднання є договір, умови якого встановлені однією із сторін у формулярах або інших стандартних формах, який може бути укладений лише шляхом приєднання другої сторони до запропонованого договору в цілому. Друга сторона не може запропонувати свої умови договору.

У переважній більшості випадків застосування конструкції договору приєднання його умови розроблює підприємець (у даному випадку ТОВ «Мілоан»).

Оскільки умови договорів приєднання розробляються товариством, тому повинні бути зрозумілі усім споживачам і доведені до їх відома, у зв`язку із чим товариство має підтвердити, що на час укладення відповідного договору діяли саме ці умови, а не інші. Тому з огляду на зміст статей 633,634 ЦК України можна вважати, що другий контрагент (споживач послуг) лише приєднується до тих умов, з якими він ознайомлений.

У рішенні від 11.07.2013 №7-рп/2013 Конституційний Суд України вказав, що умови договору споживчого кредиту, його укладення та виконання повинні підпорядковуватися таким засадам, згідно з якими споживач вважається слабкою стороною у договорі та підлягає правовому захисту з урахуванням принципів справедливості, добросовісності і розумності.

Відповідно до ч.4 ст. 42 Конституції України держава захищає права споживачів.

Одним із основоположних принципів цивільного судочинства є справедливість, добросовісність та розумність, що передбачено у п.6 ч.1ст.3 ЦК України.

Тобто дії учасників цивільних правовідносин мають відповідати певному стандарту поведінки та характеризуватися чесністю, відкритістю та повагою до інтересів іншої сторони чи сторін договору.

Виходячи з наведених норм чинного законодавства, договір, в тому числі і кредитний, може бути укладений шляхом приєднання до запропонованих умов однією із сторін оформлений у формулярах або інших стандартних формах.

Відповідно до вимог статті 12 ЦПК України цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов`язків, передбачених законом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування. Предметом доказування є обставини, що підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення (статі76,77 ЦПК України).

Згідно вимог статті 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи.

Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях. Суд не може збирати докази, що стосуються предмета спору, з власної ініціативи, крім витребування доказів судом у випадку, коли він має сумніви у добросовісному здійсненні учасниками справи їхніх процесуальних прав або виконанні обов`язків щодо доказів, а також інших випадків, передбачених цим Кодексом.

На підтвердження заборгованості та її розміру позивач подав до суду першої інстанції анкету - заяву № 5125413 від 12 березня 2021 року, договір про споживчий кредит від 12 березня 2021, платіжне доручення про переказ коштів на картковий рахунок, договір про відступлення права вимоги № 12Т від 11.11.2021 між ТОВ «Мілоан» та ТОВ «Діджи Фінанс».

Разом з тим, із наданих позивачем до суду доказів не вбачається, що відповідач вчинив певну сукупність дій спрямовану на отримання позики від ТОВ «Мілоан», а саме, зареєструвався в інформаційно-комунікаційній системі суб`єкта електронної комерції, що надав таку пропозицію, отримав повідомлення від суб`єкта електронної комерції (в даному випадку від ТОВ « Мілоан») із одноразовим ідентифікатором, та прийняв пропозицію (оферту) позивача шляхом використання (підписання) надісланого їй позивачем одноразового ідентифікатора.

Позивачем в апеляційній скарзі надано скріншот частини першого листа договору із зазначенням про те, що договір був підписаний одноразовим ідентифікатором U36334, між тим такий доказ колегією суддів як належний доказ не приймається, оскільки за відсутності належних і допустимих доказів про те, що цей електронний підпис належить саме відповідачу, що сторони узгодили ці умови договору, що відповідно до є необхідним для укладання договору у електронній формі, – ця паперова копія електронного документу не є належним та достатнім доказом укладення договору в електронній формі.

За змістом ст.ст. 11, 12 Закону України «Про електронну комерцію» у її системному зв`язку зі статтею 638 Цивільного кодексу України у даному спорі позивач має довести досягнення згоди сторін щодо порядку ідентифікації підписанта. У статті 6 Закону України «Про електронні документи та електронний документообіг» встановлено, що для ідентифікації автора електронного документа використовується електронний підпис, а накладанням підпису завершується створення електронного документа.

Порядок використання електронного підпису та печатки у банках, небанківських фінустановах та при наданні платіжних послуг в Україні регулюється Національним банком України (зокрема, Положенням № 172, яке затверджене Постановою НБУ 20 грудня 2023 року). Ці правила визначають єдині вимоги до створення, обробки, зберігання електронних документів та застосування захищених носіїв та передбачають у п. 7, що обов`язок доведення цілісності та справжності електронних документів, створених з використанням технології, визначеної установою (у даному випадку – фінансовою компанією, яка стверджує про укладення договору та надання кредитних коштів), покладається на установу (незалежно від технологічних можливостей і компетенцій персоналу установи). ЕП (електронний підпис) має юридичну силу незалежно від технологій, що застосовуються для створення ЕП, якщо відповідає таким умовам: 1) електронні дані, що використовуються для створення ЕП, є унікальними та однозначно пов`язані з підписувачем і не пов`язані з жодною іншою особою; 2) ЕП дає змогу однозначно ідентифікувати підписувача.

Використання такого підпису здійснюється на підставі договору між установою і клієнтом / контрагентом установи або установою і особою, що має намір стати клієнтом / контрагентом установи. Договір укладається в письмовій формі після проведення ідентифікації та верифікації відповідно до вимог законодавства України клієнта / контрагента установи чи особи, що має намір стати клієнтом / контрагентом установи: 1) у формі паперового документа з власноручними підписами сторін або 2) як електронний документ із КЕП сторін, або 3) як електронний документ з УЕП із кваліфікованим сертифікатом клієнта / контрагента установи та КЕП уповноваженого представника установи, або 4) як електронний документ із ЦВП фізичної особи, визначеної в абзацах першому, третьому пункту 33 розділу IV цього Положення, та КЕП уповноваженого представника установи, з дотриманням вимог розділу IV цього Положення щодо використання ЦВП, або 5) як електронний документ із використанням будь-яких видів ЕП, щодо яких між клієнтом / контрагентом установи та установою вже укладено договір відповідно до вимог одного з підпунктів 1–4 пункту 17 розділу II цього Положення.

Такого договору позивач, який покликається на те, що він отримав права вимоги від первинного кредитора на підставі відповідного договору – не надав, а тому ці обставини не є доведеними, як правильно вважав суд першої інстанції.

Отже, узгодження належності підпису/ідентифікатора конкретній особі (позичальнику) є обов`язковою умовою для доведення юридичної сили договору в суді.

Якщо використовується підпис одноразовим ідентифікатором (смс), кредитодавець зобов`язаний довести, що відповідний номер телефону чи засіб зв`язку належав саме позичальнику на момент підписання.

Колегія суддів також звертає увагу, що матеріали справи не містять і належних доказів надання відповідачу кредитних коштів за вказаним договором за зазначеними ним реквізитами.

Платіжне доручення, на яке посилається позивач як на підставу переведення коштів на рахунок відповідача, не є належним та допустимим доказом отримання відповідачем кредитних коштів, оскільки згідно вказаного платіжного доручення кошти в розмірі 15000 грн. були перераховані ОСОБА_1 на кредит рах. № 444111хххххх933, між тим доказів того, що вказаний картковий рахунок належить ОСОБА_1 матеріали справи не містять.

З урахуванням того, що в матеріалах справи відсутні належні та достатні докази укладання з відповідачем вказаного вище договору позики у тому порядку, та того змісту, як про це зазначено у позові, а також – про отримання відповідачем кредитних коштів та інформації про належність відповідачу платіжної картки, а також підтвердження зарахування грошових коштів від ТОВ «Мілоан» саме на картку ОСОБА_1 колегія суддів приходить до висновку, що суд першої інстанції дійшов обґрунтованого висновку про недоведеність позовних вимог.

Відповідно до ст. 375 ЦПК України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

В зв`язку із відмовою в задоволенні позову та залишенням апеляційної скарги без задоволення та відповідно до вимог ст. 141 ЦПК України, судова колегія приходить до висновку, що сплачені апелянтом судові витрати за подання позовної заяви та апеляційної скарги покладаються на сторону позивача.

Керуючись ст.ст.374 ч.1п.1, 375, 381, 382, 383, 384 ЦПК України, -

ПОСТАНОВИВ:

Апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю «Діджи Фінанс» - залишити без задоволення.

Заочне рішення Салтівського районного суду м. Харкова від 06 квітня 2026 року – залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена до Верховного Суду протягом тридцяти днів у випадках, передбачених статтею 389 Цивільного процесуального кодексу України.

Повний текст постанови складений 05 серпня 2026 року.

Головуючий В.Б. Яцина

Судді О.В. Маміна

Н.П. Пилипчук