Рішення від 30 липня 2026 р. у справі №643/15463/26 — Салтівський районний суд міста Харкова

Суд: Салтівський районний суд міста Харкова

Інстанція: Перша

Юрисдикція: Цивільне

Категорія: факту смерті, з них: на тимчасово окупованій території України

Дата: 30 липня 2026 р.

Справа: №643/15463/26

Суддя: Майстренко О. М.

Справа № 643/15463/26

Провадження № 2-о/643/391/26

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

31.07.2026 року Салтівський районний суд міста Харкова у складі: головуючого судді -Майстренко О.М., за участю секретаря судових засідань – Полчанінової А.С., розглянувши у відкритому судовому засіданні в приміщенні суду цивільну справу за заявою ОСОБА_1 , заінтересована особа : Четвертий відділ державної РАЦС у м. Харкові Східного міжрегіонального управління міністерства юстиції (м.Харків), про встановлення факту смерті,-

ВСТАНОВИВ:

Заявник ОСОБА_1 звернулась до суду із заявою про встановлення факту смерті громадянина України ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , уродженця м.Стаханов який помер ІНФОРМАЦІЯ_2 в місті Стаханов (Кадіївка), Україна.

В обґрунтування вимог заявник в заяві зазначила , що ОСОБА_1 , є матір`ю та законним представником свого неповнолітнього сина —: ОСОБА_3 , що підтверджується свідоцтвом про народження дитини.Син заявниці є онуком померлого ОСОБА_2 по лінії свого батька — ОСОБА_4 . Батько дитини, ОСОБА_4 , на теперішній час має офіційний статус особи, зниклої безвісти за особливих обставин, що підтверджується Витягом з Єдиного реєстру осіб, зниклих безвісти за особливих обставин №ВГ/В-20260526-80 від 26.05.2026 року. У зв`язку з цим, неповнолітній син є безпосереднім законним правонаступником свого дідуся та має прямий юридичний інтерес у встановленні факту його смерті для реалізації своїх прав. Дідусь , ОСОБА_2 , постійно проживав за адресою: АДРЕСА_1 . ІНФОРМАЦІЯ_3 він помер у місті Стаханов (Кадіївка) внаслідок природної смерті. Факт смерті дідуся підтверджується наступними доказами: свідоцтвом про смерть НОМЕР_1 , виданим окупаційною владою, скриншотами листування з очевидцями. Оскільки смерть настала на тимчасово окупованій території України, належним чином зареєструвати цей факт в органах ДРАЦС України немає можливості. Встановлення факту смерті необхідно неповнолітньому сину заявниці для отримання свідоцтва про смерть державного зразка, оформлення витягу про цивільний стан

померлого дідуся, захисту своїх особистих майнових/немайнових прав та подальшого оформлення спадщини.

Заявник подала до суду заяву, в якій просила розглянути справу без її участі та задовольнити заяву про встановлення факту смерті.

Представник зацікавленої особи в судове засідання не з`явився, про день, час та місце розгляду справи повідомлявся належним чином.

Суд, дослідивши матеріали справи, вважає заяву такою, що підлягає задоволенню з наступних підстав.

Судом встановлено, що ІНФОРМАЦІЯ_2 в місті Стаханов (Кадіївка), Україна помер ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , уродженець м.Стаханова, Луганської області. Факт смерті підтверджується свідоцтвом про смерть НОМЕР_1 .

Згідно з ч. 1 ст. 2 та ч. 1 ст. 4 ЦПК України завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави. Кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів.

Згідно з п. 5 ч. 2 ст.293ЦПК України суд розглядає в порядку окремого провадження справи про встановлення фактів, що мають юридичне значення.

Відповідно до п. 8 ч. 1 ст. 315 ЦПК України, суд розглядає справи про встановлення факту смерті особи в певний час у разі неможливості реєстрації органом державної реєстрації актів цивільного стану факту смерті.

Указом Президента України від 24.02.2022 року № 64/2022, затвердженим Законом України №2102-ІХ, у зв`язку з військовою агресією Російської Федерації проти України введено в Україні воєнний стан. Дія воєнного стану станом на день розгляду заяви продовжена.

Відповідно до ч. 1 ст.317ЦПК України заява про встановлення факту смерті особи на тимчасово окупованій території України, визначеній Верховною Радою України, може бути подана родичами померлого або їхніми представниками до суду за межами такої території.

Згідно з ч. 2 ст. 319 ЦПК України рішення суду про встановлення факту, який підлягає реєстрації в органах державної реєстрації актів цивільного стану або нотаріальному посвідченню, не замінює собою документів, що видаються цими органами, а є тільки підставою для одержання зазначених документів.

Відносини, пов`язані з проведенням державної реєстрації актів цивільного стану, внесенням до актових записів цивільного стану змін, їх поновленням і анулюванням, засади діяльності органів державної реєстрації актів цивільного стану врегульовано Законом України «Про державну реєстрацію актів цивільного стану».

Відповідно до ст. 17 Закону України "Про державну реєстрацію актів цивільного стану" державна реєстрація смерті проводиться органом державної реєстрації актів цивільного стану на підставі: 1) документа встановленої форми про смерть, виданого закладом охорони здоров`я або судово-медичною установою; 2) рішення суду про встановлення факту смерті особи в певний час або про оголошення її померлою. Державна реєстрація смерті за заявою, поданою у строки, визначені частиною другою цієї статті, та до закінчення одного року з дня настання смерті, проводиться за останнім місцем проживання померлого, за місцем настання смерті чи виявлення трупа або за місцем поховання. Державна реєстрація смерті проводиться за місцем проживання заявника у разі: 1) якщо заява надійшла після закінчення одного року з дня настання смерті; 2) встановлення у судовому порядку факту смерті; 3) звернення для реєстрації смерті особи, оголошеної судом померлою.

Cуд бере до уваги практику Європейського суду з прав людини (ЄСПЛ), яка відповідно до ст. 17 Закону України від 23лютого 2006 року № 3477-IV «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» має застосовуватися при розгляді справ як джерело права.

Стосовно окупованих територій у практиці Міжнародного суду ООН сформульовані так звані «намібійські винятки»: документи, видані окупаційною владою, повинні визнаватися, якщо їх невизнання веде за собою серйозні порушення або обмеження прав громадян.

Так, під час розгляду справ проти Туреччини (зокрема, Loizidou v. Turkey, Cyprus v. Turkey) проти Молдови та Росії (зокрема, Mozer v/ the Republic of Moldova and Russia, Ilascuand Others v. Moldovaand Russia), ґрунтуючись на Консультативному висновку Міжнародного суду (ООН) у справі Намібії (Namibiacase), ЄСПЛ наголосив, що першочерговим завданням щодо прав, передбачених Конвенцією, завжди має бути їх ефективна захищеність на території всіх Договірних Сторін, навіть якщо частина цієї території знаходиться під ефективним контролем іншої Договірної Сторони.

Такий висновок ЄСПЛ слід розуміти в контексті сформульованого у згаданому Консультативному висновку Міжнародного суду (ООН) у справі Намібії так званого «намібійського винятку», який є винятком із загального принципу щодо недійсності актів, у тому числі нормативних, які видані владою не визнаного на міжнародному рівні державного утворення. Зазначений виняток полягає в тому, що не можуть визнаватися недійсними всі документи, видані на окупованій території, оскільки це може зашкодити правам мешканців такої території. Зокрема, недійсність не може бути застосована до таких дій, як, наприклад, реєстрація народжень, смертей і шлюбів, невизнання яких може завдати лише шкоди особам, які проживають на такій території. Застосовуючи «намібійський виняток» у справі Cyprus v. Turkey, ЄСПЛ, зокрема, зазначив, що виходячи з інтересів мешканців, що проживають на окупованій території, треті держави та міжнародні організації, особливо суди, не можуть просто ігнорувати дії фактично існуючих на такій території органів влади. Протилежний висновок означав би цілковите нехтування всіма правами мешканців цієї території при будь-якому обговоренні їх у міжнародному контексті, а це становило б позбавлення їх наймінімальніших прав, що їм належать.

Відповідно до ст. ст. 3, 8, 9 Конституції України, в Україні визнається і діє принцип верховенства права, утвердження і забезпечення прав і свобод людини є головним обов`язком держави, а чинні міжнародні договори, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України, є частиною національного законодавства України.

Відповідно до положень Закону України «Про забезпечення прав і свобод громадян та правовий режим на тимчасово окупованій території України», основою гуманітарної, соціальної та економічної політики держави Україна стосовно населення тимчасово окупованої території України є захист і повноцінна реалізація національно-культурних, соціальних та політичних прав громадян України, у тому числі корінних народів та національних меншин.

В Інформаційному листі Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 15.04.2016 № 9-1130/0/4 «Про окремі питання застосування Закону України від 04.02.2016 № 990-VIII «Про внесення змін до Цивільного процесуального кодексу України щодо встановлення факту народження або смерті особи на тимчасово окупованій території України» вказується на те, що у зазначеному в ЦПК України порядку мають розглядатися заяви про встановлення факту народження або смерті як на території Автономної Республіки Крим, так і на території населених пунктів Донецької та Луганської областей, визначених у розпорядженні КМ України від 07.11.2014 року №1085 «Про затвердження переліку населених пунктів, на території яких органи державної влади тимчасово не здійснюють свої повноваження, та переліку населених пунктів, що розташовані на лінії зіткнення».

Як зазначено у Листі Касаційного цивільного суду Верховного Суду від 22 квітня 2021 року № 987/0/208-21, письмова відмова органів реєстрації актів цивільного стану у здійсненні відмови реєстрації фактів смерті та народження особи на тимчасово окупованій території України, визначеній Верховною Радою України, при розгляді судом справ про встановлення таких фактів, не вимагається.

Враховуючи викладене, єдиною підставою для державної реєстрації смерті в таких випадках є рішення суду про встановлення факту смерті.

Факт, який просить встановити заявниця, має для неї юридичне значення, оскільки встановлення факту смерті необхідно неповнолітньому сину заявниці для отримання свідоцтва про смерть державного зразка, оформлення витягу про цивільний стан померлого дідуся, захисту своїх особистих майнових/немайнових прав та подальшого оформлення спадщини.

З врахуванням вищезазначеного, суд приходить до висновку, що заява про встановлення факту смерті підлягає задоволенню.

Таким чином, оскільки заявниця не має можливості в іншому, ніж у судовому порядку встановити факт смерті на тимчасово окупованій території, свідоцтво про смерть, не створює правових наслідків на території України, суд приходить до висновку, що заява ОСОБА_1 є обґрунтованою та підлягає задоволенню.

Згідно з ч. 4 ст.317ЦПК України ухвалене судом рішення у справах про встановлення факту народження або смерті особи на території, на якій введено воєнний чи надзвичайний стан, або на тимчасово окупованій території України, визначеній такою відповідно до законодавства, підлягає негайному виконанню.

На підставі вищевикладеного та керуючись ст. ст. 2, 4, 263-265, 273, 293, 294, 315-319, 430 ЦПК України, Законом України «Про забезпечення прав і свобод громадян та правовий режим на тимчасово окупованій території України», суд, -

УХВАЛИВ:

Заяву ОСОБА_1 про встановлення факту смерті- задовольнити.

Встановити факт смерті громадянина України ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , уродженця м. Стаханов який помер ІНФОРМАЦІЯ_2 в місті Стаханов (Кадіївка), Україна.

Копію судового рішення невідкладно надіслати до органу державної реєстрації актів цивільного стану за місцем ухвалення рішення для державної реєстрації смерті особи.

Рішення суду підлягає негайному виконанню. Оскарження рішення не зупиняє його виконання.

Рішення може бути оскаржено в апеляційному порядку шляхом подачі апеляційної скарги безпосередньо до суду апеляційної інстанції протягом тридцяти днів з дня його складення.

Учасники справи, які не брали участі у справі, якщо суд вирішив питання про їхні права, свободи, інтереси та (або) обов`язки, яким повне рішення не було вручено у день його проголошення або складення, мають право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження на рішення суду якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Суддя О.М. Майстренко

Оригінал: reyestr.court.gov.ua