Рішення від 09 серпня 2026 р. у справі №345/3035/26 — Калуський міськрайонний суд Івано-Франківської області

Справа №345/3035/26

Провадження № 2/345/2345/2026

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

10.08.2026 м. Калуш

Калуський міськрайонний суд Івано – Франківської області

в складі: головуючого – судді Миговича О.М.

секретаря – Бабійчук Л.В.

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в місті Калуші справу за позовом ОСОБА_1 в інтересах якої діє адвокат Яцків Микола Васильович до ОСОБА_2 , ОСОБА_3 про визнання права власності на спадкове майно, суд

в с т а н о в и в :

Представник позивачки звернувся до суду із зазначеним позовом. Позовні вимоги мотивовано тим, що відповідачами по справі є колишні члени колгоспного двору, ОСОБА_2 , та ОСОБА_3 які не заперечують щодо визнання за позивачем права власності на майно в порядку спадкування за заповітом, в цілому. Будь-які інші спадкоємці на спадкове майно, відсутні. Спадкодавець ОСОБА_4 на випадок своєї смерті, залишив заповіт, посвідчений 04.02.2006 секретарем Кропивницької сільської ради Калуського району Івано-Франківської області Нестеренко М.П. Заповіт не змінювався та не відмінявся. Позивач мала на меті успадкувати майно та звернулася із заявою до нотаріуса.

22.04.2026 року приватним нотаріусом Калуського районного нотаріального округу Івано-Франківської області Лесик В.Б. позивачці відмовлено у видачі Свідоцтва про право на спадщину за заповітом на житловий будинок АДРЕСА_1 у зв`язку з тим, що право власності на вищезазначений житловий будинок зареєстровано за членами колгоспного двору, головою якого є ОСОБА_4 та у зв`язку з відсутністю правовстановлюючого документа на майно.

З огляду на викладене просив, визнати за позивачкою, право власності на спадкове майно за заповітом, а саме житловий будинок з господарськими будівлями та спорудами, що знаходиться за адресою АДРЕСА_1 в цілому.

Позивачка в судове засідання не з`явилася, однак її представник подав заяву, в якій вказав, що позовні вимоги підтримує, просить їх задоволити, а розгляд справи проводити без їх участі.

Відповідачі ОСОБА_2 та ОСОБА_3 в судове засідання не з`явилися, однак подали заяви, в якій вказали, що заперечень, щодо поданої позовної заяви немає, позовні вимоги визнають повністю, просили здійснювати розгляд справи за їх відсутності. Додатково зазначили, що від свого права на частку в майні колишнього колгоспного двору добровільно відмовилися, від участі у виділі права власності на частку в житловому будинку із відповідною часткою господарських будівель та споруд, а також від отримання свідоцтва на вищезазначене майно (а.с.50,53).

Згідно ч.2 ст. 247 ЦПК України, у разі неявки в судове засідання всіх учасників справи чи в разі якщо відповідно до положень цього Кодексу розгляд справи здійснюється судом за відсутності учасників справи, фіксування судового процесу за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснюється.

Суд, дослідивши матеріали справи, вважає, що позов підлягає до задоволення, виходячи із наступних підстав.

Відповідно до копії свідоцтва про смерть серії НОМЕР_1 ОСОБА_4 помер ІНФОРМАЦІЯ_1 (а.с.12).

Згідно копії свідоцтва про смерть серії НОМЕР_2 ОСОБА_5 померла ІНФОРМАЦІЯ_2 (а.с.11).

На випадок своєї смерті ОСОБА_4 залишив заповіт, який посвідчений 04.02.2006 секретарем Кропивницької сільської ради Калуського району Івано-Франківської області Нестеренко М.П. та який зареєстрований в реєстрі за № 146. Згідно заповіту, спадкодавець заповів позивачці – ОСОБА_1 все належне йому майно. Заповіт не змінювався та не відмінявся (а.с.18).

Спадкове майно складається із житлового будинку АДРЕСА_1 .

Листом від 22.04.2026 року № 245/01-16 приватний нотаріус Калуського районного нотаріального округу Лесик В. Б. повідомила, що видати свідоцтва про право на спадщину за заповітом на житловий будинок, з господарськими будівлями та спорудами що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 , неможливо у зв`язку з тим, що право власності на вищезазначений житловий будинок зареєстровано за членами колгоспного двору, головою якого є ОСОБА_4 (а.с.23).

На підставі Витягу про реєстрацію в Спадковому реєстрі №83018032 від 24.10.2025 встановлено, що зареєстрована спадкова справа під №74777058 (а.с.21).

У відповідності до свідоцтва про право власності на жилий будинок від 30.08.1990 року житловий будинок з приналежними до нього будівлями та спорудами, який розташований у АДРЕСА_1 дійсно належить колгоспному двору, головою якого є ОСОБА_4 (а.с.13).

Відповідно до технічного паспорта на будинок садибного типу з господарськими будівлями та спорудами до його складу входять: житловий будинок площею основи (забудови) 86,3 кв.м.,літня кухня площею основи (забудови) 43,3 кв.м., навісплощею основи (забудови) 19,3кв.м., стайня площею основи (забудови) 18,0 кв.м., стодола площею основи (забудови) 37,0 кв.м., вбиральня площею основи (забудови) 1,0 кв. м., альтанка площею основи (забудови) 9,9кв.м., гараж площею основи (забудови) 18,3кв.м.ворота площею основи (забудови) 8,5 кв.м., огорожа площею основи (забудови) 86,0 кв.м., огорожа площею основи (забудови) 94,0 кв.м (а.с.24-34).

Згідно до інвентаризаційної довідки від 30.10.2025 року № 5662 інвентаризаційна вартість домоволодіння станом на 30.10.2025 року становить 320141 грн (а.с.35).

У відповідності до виписки № 8 старости старостинського округу Паньківа Василя від 30.04.2026 року станом на 1991 рік за адресою по АДРЕСА_1 проживали: ОСОБА_4 (голова), ОСОБА_5 (жінка), ОСОБА_1 (дочка), ОСОБА_3 (дочка), ОСОБА_2 (внук) (а.с.14).

Відповідачі ОСОБА_2 та ОСОБА_3 на спадщину не претендують, про що ними подані відповідні заяви.

Відповідно до ст. 392 ЦК України власник майна може пред`явити позов про визнання його права власності, якщо це право оспорюється або не визнається іншою особою, а також у разі втрати ним документа, який засвідчує його право власності.

Згідно з положеннями ч. 3 ст. 1296 ЦК України відсутність свідоцтва про право на спадщину не позбавляє спадкоємця права на спадщину.

Відповідно до частини першої статті 120 ЦК Української РСР у редакції 1963 року, яка була чинною до 1991 року, майно колгоспного двору належить його членам на праві спільної сумісної власності (стаття 112 цього Кодексу).

Згідно із частиною другою статті 120 ЦК Української РСР у редакції 1963 року, колгоспний двір визначався, як сімейно-трудове об`єднання осіб, всі або частина яких були членами колгоспу, брали участь у суспільному виробництві колгоспу та спільно вели підсобне господарство. Майно колгоспного двору належить його членам на праві сумісної власності.

Наведене узгоджується із правовою позицією Верховного Суду у постанові від 21 листопада 2018 року у справі № 308/3775/14-ц.

Частиною першою статті 112 ЦК Української РСР у редакції 1963 року, передбачено, що майно може належати на праві спільної власності двом або кільком колгоспам чи іншим кооперативним та іншим громадським організаціям, або державі і одному чи кільком колгоспам або іншим кооперативним та іншим громадським організаціям, або двом чи кільком громадянам.

Виходячи зі змісту цієї статті, кожен член колгоспного двору є учасником спільної сумісної власності на все майно двору незалежно від того, чи брав він участь у його придбанні. Нетривале перебування працездатного члена колгоспного двору в складі двору або незначна участь працею та коштами у веденні господарства можуть бути підставою для зменшення його частини.

До аналогічних правових висновків дійшов Верховний Суд у постанові від 28 листопада 2018 року у справі № 688/21/17-ц.

Як роз`яснено у пункті 6 постанови Пленуму Верховного Суду України від 22 грудня 1995 року № 20 «Про судову практику у справах за позовами про захист права приватної власності», спори щодо майна колишнього колгоспного двору, яке було придбане до 15 квітня 1991 року, мають вирішуватися за нормами, що регулювали власність цього двору, а саме:

а) право власності на майно, яке належало колгоспному двору і збереглося після припинення його існування, мають ті члени двору, котрі до 15 квітня 1991 року не втратили права на частку в його майні. Такими, що втратили це право, вважаються працездатні члени двору, які не менше трьох років підряд до цієї дати не брали участі своєю працею і коштами у веденні спільного господарства двору (в цей строк не включається час перебування на дійсній строковій військовій службі, навчання в учбовому закладі, хвороба); б) розмір частки члена двору визначається виходячи з рівності часток усіх його членів, включаючи неповнолітніх та непрацездатних. Частку працездатного члена двору може бути зменшено або відмовлено у її виділенні при недовгочасному його перебуванні у складі двору або незначній участі працею чи коштами в господарстві двору. Особам, які вибули з членів двору, але не втратили права на частку в його майні, вона визначається виходячи з того майна двору, яке було на час їх вибуття і яке збереглося.

Отже, всі члени колгоспного двору, які були такими станом на 15 квітня 1991 року, мали право спільної сумісної власності на майно колгоспного двору. До аналогічних правових висновків дійшов Верховний Суд у постанові від 22 січня 2019 року у справі № 713/1310/17-ц.

У пункті 23 постанови Пленуму Верховного Суду України від 30 травня 2008 року № 7 «Про судову практику у справах про спадкування» роз`яснено, що свідоцтво про право на спадщину видається за письмовою згодою спадкоємців, які прийняли спадщину в порядку, встановленому цивільним законодавством. За наявності умов для одержання в нотаріальній конторі свідоцтва про право на спадщину вимоги про визнання права на спадщину судовому розгляду не підлягають. У разі відмови нотаріуса в оформленні права на спадщину особа може звернутися до суду за правилами позовного провадження.

Враховуючи вищевикладене, суд прийшов до висновку, що матеріалами справи було підтверджено належність житлового будинку з господарськими будівлями та спорудами за адресою АДРЕСА_1 до майна колгоспного двору. Членами вказаного колгоспного двору станом на 15.04.1991 року проживали та були зареєстровані: ОСОБА_4 (голова), ОСОБА_5 (жінка), ОСОБА_1 (дочка), ОСОБА_3 (дочка), ОСОБА_2 (внук).

Таким чином станом на 15 квітня 1991 року співвласниками житлового будинку з приналежними до нього будівлями та спорудами стали особи, які були членами колгоспного двору: ОСОБА_4 , ОСОБА_5 , ОСОБА_1 , ОСОБА_3 , ОСОБА_2 , у рівних частках, тобто по 1/5 частки.

Судом встановлено, що ОСОБА_5 померла ІНФОРМАЦІЯ_2 , відповідно її чоловік ОСОБА_4 та позивачка, ОСОБА_1 , успадкували по 1/10 частки із її 1/5 частки у домоволодінні, оскільки проживали разом з нею на день смерті. ОСОБА_4 помер ІНФОРМАЦІЯ_1 , відповідно позивачка успадкувала по заповіту належні йому 1/5 та 1/10 частки у домоволодінні.

Отже, позивачці належить 3/5 частини домоволодіння, які вона успадкувала після смерті ОСОБА_4 та ОСОБА_5 та по 1/5 його частини належить відповідачам ОСОБА_3 і ОСОБА_2 .

Враховуючи подані відповідачами заяви, про те, що вони не претендують на виділення своїх часток у спільній сумісній власності та не мають наміру набувати у власність нерухоме майно, відмовляються від належних їм часток у майні колишнього колгоспного двору на користь, позивачки, тому суд приходить до переконання про визнання за позивачкою права власності в цілому на домоволодіння, що знаходиться за адресою АДРЕСА_1 .

На підставі наведеного, керуючись ст.ст. 524, 534, 560 ЦК УРСР, п. 23 постанови Пленуму Верховного Суду України від 30 травня 2008 року №7 «Про судову практику у справах про спадкування» ст.ст. 346, 392, 1261, 1268, 1296 ЦК України, ст. ст. 263-265,268,273,352-355 ЦПК України, суд

у х в а л и в :

Позов задовольнити.

Визнати за ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , РНОКПП НОМЕР_3 , АДРЕСА_1 право власності в цілому на будинок садибного типу з господарськими будівлями та спорудами до його складу входять: житловий будинок площею основи (забудови) 86,3 кв.м., літня кухня площею основи (забудови) 43,3 кв.м., навіс площею основи (забудови) 19,3кв.м., стайня площею основи (забудови) 18,0 кв.м., стодола площею основи (забудови) 37,0 кв.м., вбиральня площею основи (забудови) 1,0 кв. м., альтанка площею основи (забудови) 9,9кв.м., гараж площею основи (забудови) 18,3кв.м. ворота площею основи (забудови) 8,5 кв.м., огорожа площею основи (забудови) 86,0 кв.м., огорожа площею основи (забудови) 94,0 кв.м., що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 .

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку для подання апеляційної скарги усіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги, рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Учасники справи, а також особи, які не брали участі у справі, якщо суд вирішив питання про їхні права, свободи, інтереси та (або) обов`язки, мають право оскаржити в апеляційному порядку рішення суду першої інстанції повністю або частково.

Апеляційна скарга на рішення суду подається до Івано-Франківського апеляційного суду протягом тридцяти днів, з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини судового рішення або у разі розгляду справи без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення. Учасник справи, якому повне рішення суду не було вручене у день його проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження, якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.

Головуючий: