Рішення від 05 серпня 2026 р. у справі №211/4607/22 — Довгинцівський районний суд м. Кривого Рогу

Справа № 211/4607/22

Провадження № 8/211/3/26

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

06 серпня 2026 року Довгинцівський районний суд міста Кривого Рогу Дніпропетровської області у складі:

головуючого судді Сарат Н.О.,

при секретарі Зоріній С.М.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в місті Кривий Ріг цивільну справу за заявою представника відповідача адвоката Чепурнова В.І. про перегляд рішення у зв`язку із нововиявленими обставинами у справі за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору на стороні позивача ОСОБА_3 , про стягнення аліментів на утримання повнолітньої дитини на період навчання,

в с т а н о в и в:

31.03.2023 року Довгинцівським районним судом міста Кривого Рогу Дніпропетровської області було винесено рішення яким задоволено позовні вимоги та вирішено стягувати з ОСОБА_2 , на користь ОСОБА_1 , аліменти в розмірі 1/4 частини всіх видів його заробітку (доходу), на період навчання сина ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 в Дніпропетровському державному університеті внутрішніх справ, починаючи з 28.11.2022 року до 01 липня 2026 року; вирішенно питання про судові витрати.

12.05.2026 року представник ОСОБА_2 - адвокат Чепурнов В.І. звернувся до суду з заявою про перегляд судового рішення за нововиявленими обставинам. Свої вимоги обґрунтовує тим, що на час розгляду справи судом не встановлено істотні обставини, 24 квітня 2026 року, під час розгляду справи № 211/14121/25 в Саксаганському районному суді міста Кривого Рогу за первісним позовом ОСОБА_2 до ОСОБА_1 , ОСОБА_3 , третя особа: Довгинцівський відділ державної виконавчої служби у місті Кривому Розі Криворізького району Дніпропетровської області Південного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Одеса) “Про припинення стягнення аліментів та повернення безпідставно стягнутих коштів” та зустрічним позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмету спору на стороні позивача ОСОБА_3 “Про стягнення додаткових витрат на дитину”, стало відомо що ОСОБА_3 під час навчання в Дніпропетровському державному університеті внутрішніх справ отримував дохід не лише як військовослужбовець, ОСОБА_3 перебував на повному державному забезпеченні. Крім того, йому стало відомо, що його сина – ОСОБА_3 закінчив в березні 2025 році навчання в Дніпропетровському державному університеті внутрішніх справ, працевлаштувався в УСР в Миколаївській області, але продовжує отримувати аліменти. Ні копії позовної заяви, ні додатків долучених до неї, відповідач по справі № 211/4607/22 ОСОБА_2 не отримував, у зв`яжу з тим, що він залишив територію України близько 10 років потому. У зв`язку з викладеним, ОСОБА_2 не був обізнаний про умови навчання його сина. За наведеного просить переглянути судове рішення у зв`язку з нововиявленими обставинами, скасувати його, та ухвалити нове, яким в задоволенні позову ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору на стороні позивача ОСОБА_3 , про стягнення аліментів на утримання повнолітньої дитини на період навчання просить відмовити.

У судове засідання сторони не з`явилися, про дату, час та місце слухання справи були повідомлені в порядку, передбаченому статтею 128 ЦПК України.

Представник заявника адвокат Чепурнов В.І. до суду надав заяву про розгляд справи без його участі, зазначив, що позивач не надав суду відомості щодо витрат, які вона несе по утриманню сина, не надала докази, того, що син потребує додаткових витрат, та докази того, що відповідач має можливість сплачувати аліменти. Просить суд переглянути рішення за нововиявленими обставинами та в задоволенні позову про стягнення з нього аліментів відмовити.

Відповідно до частини другої статті 247 ЦПК України, у разі неявки в судове засідання всіх осіб, які беруть участь у справі, чи в разі якщо відповідно до положень цього кодексу розгляд справи здійснюється судом за відсутності осіб, які беруть участь у справі, фіксування судового процесу за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснюється.

Дослідивши матеріали справи, суд дійшов наступних висновків.

Принцип захисту судом порушеного права особи будується при встановленні порушення такого права. Так, кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу (ч.1 ст. 15 ЦК України).

Правом звернення до суду за захистом наділена особа, права якої порушені, невизнані або оспорені.

Здійснюючи правосуддя, суд захищає права, свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законами України.

Відповідно до ст. 16 ЦК України особа має право звернутись до суду за захистом свого особистого немайнового права або майнового права та інтересу у визначені цією статтею способи. Суд може захистити цивільне право або інтерес іншим способом, що встановлений договором або законом.

Здійснюючи правосуддя, суд захищає права, свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законом або договором. У випадку, якщо закон або договір не визначають ефективного способу захисту порушеного, невизнаного або оспореного права, свободи чи інтересу особи, яка звернулася до суду, суд відповідно до викладеної в позові вимоги такої особи може визначити у своєму рішенні такий спосіб захисту, який не суперечить закону (ст. 5 ЦПК України).

Відповідно до ч. 1ст. 423 ЦПК України , рішення, постанова або ухвала суду, якими закінчено розгляд справи, що набрали законної сили можуть бути переглянуті за нововиявленими або виключними обставинами.

Підставами для перегляду рішення за нововиявленими обставинами є, зокрема, істотні для справи обставини, що не були і не могли бути відомі особі на час розгляду справи (ч. 2 ст. 423 ЦПК України ).

Перегляд судових рішень, що набрали законної сили, у зв`язку з нововиявленими обставинами є самостійною стадією цивільного процесу, в якому судом перевіряється наявність чи відсутність правових підстав для цього - юридичних фактів, які існували на час розгляду справи, але не були і не могли бути відомі заявнику, хоча їх подання до суду могло потягти ухвалення іншого за змістом судового рішення.

Звертаючись до суду із заявою про перегляд рішення у зв`язку із нововиявленими обставинами у справі за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору на стороні позивача ОСОБА_3 , про стягнення аліментів на утримання повнолітньої дитини на період навчання, заявник посилається на те, що згідно відомостей з Державного реєстру фізичних осіб – платників податків про джерела/суми нарахованого доходу, нарахованого ( перерахованого ) податку та війського збору по ОСОБА_3 , за період з 16.08.2023 року по листопад 2025 року включно, останній отримував стипендію та заробітну плату.

Згідно довідки Відділу кадрового забезпечення Дніпропетровського державного університету внутрішніх справ від 26.09.2022 року, курсанти ДДУВС навчаються за державним замовленням та перебувають на утриманні у ВНЗ, що включає в себе забезпечення курсантів відповідно до затверджених норм: грошовим, продовольчим, речовим та медичним забезпеченням, комунальними послугами.

Позивачем не надано доказів на підтвердження того, що дитина потребувала матеріальної допомоги саме у зв`язку з навчанням у Дніпропетровському державному університеті внутрішніх справ (понесення витрат на харчування, проїзд, проживання, придбання підручників тощо).

Також відсутні докази того, що навчання за рахунок бюджету не забезпечує сина життєво необхідних мінімальних потреб.

Згідно з частиною другою статті 27 Конвенції Організації Об`єднаних Націй про права дитини від 20листопада 1989 року батьки або інші особи, які виховують дитину, несуть основну відповідальність за забезпечення в межах своїх здібностей і фінансових можливостей умов життя, необхідних для розвитку дитини.

Статтею 199 Сімейного кодексу України (далі - СК України) передбачено обов`язок батьків утримувати повнолітніх дочку, сина, які продовжують навчання. Якщо повнолітні дочка, син продовжують навчання і у зв`язку з цим потребують матеріальної допомоги, батьки зобов`язані утримувати їх до досягнення двадцяти трьох років за умови, що вони можуть надавати матеріальну допомогу; право на утримання припиняється у разі припинення навчання; право на звернення до суду з позовом про стягнення аліментів має той з батьків, з ким проживає дочка, син, а також самі дочка, син, які продовжують навчання.

Стягнення аліментів на утримання дитини, яка продовжує навчання є одним із способів захисту інтересів дитини, забезпечення одержання нею коштів, необхідних для її життєдіяльності, оскільки на період навчання вона не має самостійного заробітку та потребує матеріальної допомоги з боку батьків, які зобов`язані утримувати своїх повнолітніх дітей, що продовжують навчатися, до досягнення ними двадцяти трьох років.

На відміну від правовідносин щодо участі батьків у додаткових витратах на дитину до досягнення нею повноліття (стаття 185 СК України), правовідносини щодо обов`язку батьків утримувати повнолітніх дочку, сина на період навчання регулюються главою 16 СК України, яка передбачає, зокрема обов`язок батьків утримувати повнолітніх дочку, сина, які продовжують навчання і у зв`язку з цим потребують матеріальної допомоги, у спосіб сплати аліментів (статті 199, 200, 201 цього Кодексу). При визначенні розміру аліментів необхідно враховувати вартість навчання, підручників, проїзду до навчального закладу, проживання за місцем його знаходження. Норми цієї глави не встановлюють самостійного, окремого від аліментних зобов`язань, обов`язку батьків брати участь у додаткових витратах на дочку, сина, що викликані особливими обставинами.

Таким чином, обов`язок батьків утримувати повнолітніх дочку, сина, які продовжують навчатися після досягнення повноліття (незалежно від форми навчання), виникає за обов`язкової сукупності таких юридичних фактів: 1)досягнення дочкою, сином віку, що перевищує 18, але є меншим 23 років; 2)продовження ними навчання; 3) існування потреби у зв`язку з цим у матеріальній допомозі; 4) наявність у батьків можливості надавати таку допомогу (батьки самі мають бути працездатними та мати такий заробіток, який дозволив би їм утримувати себе та своїх повнолітніх дітей).

Згідно зі статтею 200 СК України суд визначає розмір аліментів на повнолітніх дочку, сина у твердій грошовій сумі і (або) у частці від заробітку (доходу) платника аліментів з урахуванням обставин, зазначених у статті 182 цього Кодексу. При визначенні розміру аліментів з одного з батьків суд бере до уваги можливість надання утримання другим з батьків, своїми дружиною, чоловіком та повнолітніми дочкою, сином.

Відповідно до статті 182 СК України в редакції, чинній на час вирішення справи судами попередніх інстанцій, при визначенні розміру аліментів суд враховує: стан здоров`я та матеріальне становище дитини; стан здоров`я та матеріальне становище платника аліментів; наявність у платника аліментів інших дітей, непрацездатних чоловіка, дружини, батьків, дочки, сина; наявність рухомого та нерухомого майна, грошових коштів; доведені стягувачем аліментів витрати платника аліментів, у тому числі на придбання нерухомого або рухомого майна, сума яких перевищує десятикратний розмір прожиткового мінімуму для працездатної особи, якщо платником аліментів не доведено джерело походження коштів; інші обставини, що мають істотне значення. Розмір аліментів має бути необхідним та достатнім для забезпечення гармонійного розвитку дитини. Мінімальний розмір аліментів на одну дитину не може бути меншим, ніж 50 відсотків прожиткового мінімуму для дитини відповідного віку.

При встановленні потреби в утриманні повнолітньої дитини суд повинен враховувати всі джерела, що утворюють її дохід, обов`язок обох батьків з надання відповідної матеріальної допомоги та спроможність останніх її надавати.

При цьому, подаючи до суду позовну заяву, особа має довести наявність вищевказаних фактів, які надають право стягувати аліменти на повнолітню дочку, сина, що продовжують навчання.

Згідно зі статтею 60 ЦПК України кожна сторона зобов`язана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень. Докази подаються сторонами та іншими особами, які беруть участь у справі. Доказуванню підлягають обставини, які мають значення для ухвалення рішення у справі і щодо яких у сторін та інших осіб, які беруть участь у справі, виникає спір. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

Позивач не довів існування всіх юридичних фактів, які у своїй сукупності надають право стягувати аліменти на підставі статті 199 СК України, що є його процесуальним обов`язком, не надав будь-яких доказів на підтвердження обставин, які б свідчили про наявність у нього потреби в матеріальній допомозі саме у зв`язку з навчанням (понесення витрат на харчування, проїзду, проживання, придбання підручників тощо).

Аналогічна правова позиція викладена у Постанові ВС від 20.05.2020р. у справі № 635/1139/17, провадження №61-350св17.

Згідно роз`яснень п. 3 постанови Пленуму Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ "Про застосування цивільного процесуального законодавства при перегляді судових рішень у зв`язку з нововиявленими обставинами" від 30.03.2012 № 4 нововиявлені обставини - це юридичні факти, які мають істотне значення для розгляду справи та існували на час розгляду справи, але не були і не могли бути відомі заявнику, а також обставини, які виникли після набрання судовим рішенням законної сили та віднесені законом до нововиявлених обставин (частина друга статті 361 ЦПК).

Необхідними умовами нововиявлених обставин, визначених пунктами 1, 2 частини другої статті 361 ЦПК, є те, що вони існували на час розгляду справи; ці обставини не могли бути відомі заявникові на час розгляду справи; вони входять до предмета доказування у справі та можуть вплинути на висновки суду про права та обов`язки осіб, які беруть участь у справі.

Нововиявлені обставини мають підтверджуватися фактичними даними (доказами), що в установленому порядку спростовують факти, покладені в основу судового рішення. Суд має право скасувати судове рішення у зв`язку з нововиявленими обставинами лише за умови, що ці обставини можуть вплинути на юридичну оцінку обставин, здійснену судом у судовому рішенні, що переглядається.

Згідно роз`яснень п. 4 зазначеної постанови Пленуму Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ вирішуючи питання про наявність нововиявлених обставин, суд повинен розмежовувати нововиявлені обставини та нові обставини.

Обставини, що обґрунтовують вимоги або заперечення сторін чи мають інше істотне значення для правильного вирішення справи, існували на час ухвалення судового рішення, але залишаються невідомими особам, які беруть участь у справі, та стали відомими тільки після ухвалення судового рішення, є нововиявленими обставинами.

Обставини, які виникли чи змінилися тільки після ухвалення судового рішення і не пов`язані з вимогою в цій справі, а тому не могли бути враховані судом при ухваленні судового рішення, є новими обставинами і можуть бути підставою для пред`явлення нової вимоги (зокрема, погіршення майнового стану відповідача після ухвалення рішення про стягнення з нього аліментів).

Судам необхідно розрізняти нові докази та докази, якими підтверджуються нововиявлені обставини, оскільки нові докази не можуть бути підставою для перегляду судового рішення у зв`язку з нововиявленими обставинами.

Згідно роз`яснень п. 6 зазначеної постанови при вирішенні питання про перегляд судового рішення у зв`язку з нововиявленими обставинами суд має виходити з визначених частиною другою статті 361 ЦПК підстав, перелік яких є вичерпним і розширеному тлумаченню не підлягає, та дотримання заявником умов, що містяться в статтях 362, 364 ЦПК.

Судове рішення не може переглядатись у зв`язку з нововиявленими обставинами у разі якщо обставини, передбачені частиною другою статті 361 ЦПК, відсутні, а є підстави для перегляду судового рішення в апеляційному чи касаційному порядку або Верховним Судом України, а також якщо обставини, визначені частиною другою статті 361 ЦПК, були або могли бути відомі заявникові на час розгляду справи.

Згідно роз`яснень п. 7 даної постанови обставини, які відповідно до пункту 1 частини другої статті 361 ЦПК є підставою для перегляду судового рішення, це юридичні факти, які існували на час розгляду справи, але не були і не могли бути відомі заявнику, повинні бути істотними, тобто такими, що могли вплинути на висновки суду при ухваленні судового рішення і були встановлені після набрання ним законної сили.

У заяві про перегляд судового рішення за нововиявленими обставинами заявник адвокат Чепурнов В.І. вказав на наявність підстав для такого перегляду, передбачених пунктом першим частини другої статті 423 Цивільного процесуального кодексу України, які йому стали відомі 24 квітня 2026 року, під час розгляду справи № 211/14121/25 в Саксаганському районному суді міста Кривого Рогу первісним позовом ОСОБА_2 до ОСОБА_1 , ОСОБА_3 , третя особа: Довгинцівський відділ державної виконавчої служби у місті Кривому Розі Криворізького району Дніпропетровської області Південного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Одеса) “Про припинення стягнення аліментів та повернення безпідставно стягнутих коштів” та зустрічним позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмету спору на стороні позивача ОСОБА_3 “Про стягнення додаткових витрат на дитину”.

Таким чином обставини, на які посилається заявник у заяві про перегляд судового рішення як на нововиявленні - є підставою для скасування судового рішення та ухвалення нового рішення про відмову в задоволенні позову.

Європейський Суд з прав людини у рішенні по справі Желтяков проти України повторює, що право на справедливий розгляд судом, гарантоване пунктом 1 статті 6 Конвенції, повинно тлумачитися в контексті Преамбули Конвенції, яка, серед іншого, проголошує верховенство права як частину спільного спадку Договірних Держав. Одним із основоположних аспектів верховенства права є принцип юридичної визначеності, який, inter alia, вимагає, щоб, коли суди остаточно вирішили питання, їхнє рішення не ставилось під сумнів (див. рішення суду у справі Брумареску проти Румунії (Brumarescu v. Romania) [ВП], №28342/95, п. 61, ECHR1999-VII) (п. 42).

Цей принцип передбачає повагу до остаточності судових рішень та наполягає на тому, щоб жодна сторона не могла вимагати перегляду остаточного та обов 'язкового судового рішення просто задля нового розгляду та постановлення нового рішення у справі. Відступи від цього принципу є виправданими лише тоді, коли вони обумовлюються обставинами суттєвого та неспростовного характеру (див. рішення у справі Рябих проти Росії (Ryabykh v. Russia), № 52854/99, п. 52, ECHR 2003-Х) (п.43).

За таких обставин, виходячи із принципу юридичної визначеності, суд прийшов до висновку, що заява є обґрунтованою, оскільки при постановленні судового рішення такі докази не досліджувались й не приймались до уваги, відповідно, при наявності яких суд прийняв би інше рішення.

Керуючись ст. 259, п.2 ч.3 ст. 429 ЦПК України, суд, -

в и р і ш и в:

Заяву представника відповідача адвоката Чепурнова В.І. про перегляд рішення у зв`язку із нововиявленими обставинами – задоволити.

Рішення Довгинцівського районного суду міста Кривого Рогу Дніпропетровської області від 31 березня 2023 року № 211/4607/22 у цивільній справі за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору на стороні позивача ОСОБА_3 , про стягнення аліментів на утримання повнолітньої дитини на період навчання – скасувати за нововиявленими обставинами та ухвалити нове, яким у задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 - відмовити.

З набрання законної сили новим судовим рішенням втрачають законну силу судові рішення інших судів у цій справі (ч.6 ст. 429 ЦПК України).

Судове рішення, ухвалене за результатами перегляду судового рішення за нововиявленими обставинами, може бути переглянуте на загальних підставах.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.

У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Апеляційна скарга на рішення суду подається до Дніпровського апеляційного суду протягом 30 днів з дня проголошення.

Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини судового рішення або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Учасник справи, якому повне рішення суду не було вручено у день його проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження рішення суду - якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення повного рішення суду. Строк на апеляційне оскарження може бути також поновлений в разі пропуску з інших поважних причин, крім випадків, зазначених у частині другій статті 358 ЦПК України.

Суддя: Н. О. Сарат