Рішення від 09 серпня 2026 р. у справі №308/11336/26 — Ужгородський міськрайонний суд Закарпатської області

Справа № 308/11336/26

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

10 серпня 2026 року місто Ужгород

Ужгородський міськрайонний суд Закарпатської області в складі:

головуючої - судді Шумило Н.Б.

за участю секретаря судового засідання – Дуб В.І.

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в місті Ужгород в порядку окремого провадження цивільну справу за заявою ОСОБА_1 , заінтересована особа: ОСОБА_2 , про видачу обмежувального припису, -

ВСТАНОВИВ:

Короткий виклад обставин справи:

ОСОБА_1 , і інтересах кої діє представник адвокат Жук Л.Б., звернулася до Ужгородського міськрайонного суду Закарпатської області із заявою у якій просить видати обмежувальний припис стосовно ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , на строк шість місяців, з заборонами щодо:

- перебування в місці проживання (перебування) та місці реєстрації ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , за адресою: АДРЕСА_1 ;

- наближення на 50 метрів до місця проживання (перебування), місця реєстрації, роботи, інших частого відвідування ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_2 ;

- особисто і через третіх осіб розшукувати ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , якщо вона за власним бажанням перебуває у місці, невідомому ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , переслідувати її та в будь-який спосіб спілкуватися з нею.

Заяву обґрунтовано тим, що заявник зареєстрована та проживає в АДРЕСА_1 , разом з нею за вказаною адресою проживає її колишній чоловік ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_1 ,оскільки є співвласником даного будинку. У зв?язку, з тим, що колишній чоловік завниці постійно зловживає спиртними напоями систематично вчиняє психологічне та фізичне насильство, завдає побоїв, принижує її честь та гідність, при цьому псує меблі та речі домашнього вжитку. ОСОБА_1 неодноразово зверталася за захистом до правоохоронних органів, починаючи з весни 2026 року, проте, це не дало жодного результату. Результат давали тільки тимчасові заборонні приписи, винесені представниками поліції від16.05. 2026 серії АА №633226 та від 08.06.2026 серії ЕТ №110501. На її заяви до поліції відносно ОСОБА_2 за цей час було складено п?ять протоколів про адміністративні правопорушення за ст. 173-2 КУпАП. Незважаючи на ці обставини та ігноруючи не тільки її а і проявляючи зневагу до нашої держави та суду, оскільки існують і адміністративні провадження до кривдника та постановлені судові рішення, а саме: постанова суду від 04.06.202броку у справі №308/7904/26, але він і надалі чинить насилля щодо неї та намагається створити всі умови для того щоб її життя стало нестерпним в її ж власному помешканні.

Однак погрози та психологічний тиск зі сторони кривдника не припиняються. Будучи у безвихідній ситуації, переляканою та приниженою заявниця в червні 2026 року звернулася до Ужгородського міського центру соціальних служб ДСП УМР за допомогою. Даний центр скерував потерпілу до БПД для подальшого вирішення проблеми від домашнього насильства з боку колишнього чоловіка ОСОБА_2 ІНФОРМАЦІЯ_1 .

З огляду на обставини щодо наявності психологічного насильства, що чинить колишній чоловік відносно неї, а також наміри останнього, що виражаються у погрозах, нанесенні легких тілесних ушкоджень вважають що завник як жертва такого насильства потребує захисту у пордку, передбаченому ЗУ «Про запобігання та протидію домашньому насильству».

Процесуальні дії по справі, заяви сторін:

Ухвалою судді Ужгородського міськрайонного суду Закарпатської області від 05.08.2026 року прийнято до розгляду та відкрито провадження у даній справі, призначено справу до судового розгляду.

В судовому засіданні призначеному на 07.08.2026 заслухавши думку заявника та її представника – адвоката Жук Л.Б., судом протокольною ухвалою постановлено відкласти судове засідання, у зв`язку з неявкою заінтересованої особи.

В судове засідання 10.08.2026 заявник та її представник не з`явилися, про дату, час та місце розгляду справи повідомлялися належним чином, водночас 07.08.2026 подали до суду заяву по справі №308/11336/26, в якій просять проводити розгляд справи без їх участі, вимоги заяви підтримують в повному обсязі, та просять задовольнити.

Заінтересована особа ОСОБА_2 у судове засідання 10.08.2026 повторно не з`явився, про дату, час та місце розгляду справи повідомлений належним чином у відповідності до вимог ч. ч. 9, 11 ст.128 ЦПК України.

Згідно приписів ч.1 ст.350-5 ЦПК України неявка належним чином повідомлених заінтересованих осіб не перешкоджає розгляду справи про видачу обмежувального припису.

Враховуючи подану заяву, у відповідності до частини 2 ст. 247 ЦПК України, фіксування судового процесу за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснювалося.

Фактичні обставини, встановлені судом:

Cудом встановлено, що ОСОБА_2 є колишнім чоловіком заявниці ОСОБА_1 .

Також встановлено, що місце проживання ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_2 за адресою: АДРЕСА_1 з 03.02.2022, що підтверджується копією паспорта громадянина України НОМЕР_1 , і що місце проживання ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_1 таклж за адресою: АДРЕСА_1 з 22.05.2017, що підтверджується копією паспорта громадянина України НОМЕР_2 .

ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_1 в 2026 році неодноразово притягувався до адміністративної відповідальності за вчинення адміністративних правопорушень, передбачених ч.ч.1, 3 ст.173-2 КУпАП.

Так, постановою судді Ужгородського міськрайонного суду Закарпатської області від 04.06.2026 року у справі №308/7904/26 ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , визнано винним у вчиненні адміністративного правопорушення, передбаченого ч.1 ст.173-2 КУпАП, та піддано адміністративному стягненню, за те, що 16.05.2026 року близько 22 год 00 хв, за адресою: АДРЕСА_1 , вчинив нецензурну лайку, чинив психологічний тиск та наніс тілесні ушкодження в район голови та ноги своїй колишній дружині, чим вчинив домашнє насильство психологічного та фізичного характеру, чим вчинив правопорушення, передбачене ч.1 ст.173-2 КУпАП.

Постановою судді Ужгородського міськрайонного суду Закарпатської області від 03.07.2026 року у справі №308/8631/26 ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , визнано винним у вчиненні адміністративного правопорушення, передбаченого ч.1 ст.173-2 КУпАП, ща те що 08.06.2026 року о 17 год. 00 хв. ОСОБА_2 перебуваючи за місцем проживання за адресою: АДРЕСА_1 , вчинив сварку зі своєю колишньою дружиною – ОСОБА_1 , в ході якої висловлювався нецензурною лайкою у бік своєї колишньої дружини, погрожував їй, ображав, внаслідок чого завдав шкоду її психічному здоров"ю, чим вчинив домашнє насильство психологічного характеру.

Постановою судді Ужгородського міськрайонного суду Закарпатської області від 15.07.2026 року у справі №308/9365/23 ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , визнано винним у вчиненні адміністративного правопорушення, передбаченого ч.3 ст.173-2 КУпАП, за те, що 28.05.2026 року о 12 год. 23 хв. ОСОБА_2 , будучи особою, яка протягом року піддавалася адміністративному стягненню за ст. 173-2 КУпАП, знаходячись за місцем свого проживання за адресою: АДРЕСА_1 , з ознаками алкогольного сп`яніння, агресивно себе поводив вчиняв сварку та погрожував фізичною розправою ОСОБА_1 , з якою спільно проживає, чим вчинив відносно неї домашнє насильство психологічного характеру.

Постановою судді Ужгородського міськрайонного суду Закарпатської області від 15.07.2026 року у справі №308/9368/26 ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , визнано винним у вчиненні адміністративного правопорушення, передбаченого ч.3 ст.173-2 КУпАП, за те, що 01.06.2026 року близько 22 год. 00 хв. ОСОБА_2 , будучи особою, яка протягом року піддавалася адміністративному стягненню за ст. 173-2 КУпАП, знаходячись за місцем свого проживання за адресою: АДРЕСА_1 , з ознаками алкогольного сп`яніння, вчинив сварку з колишньою дружиною ОСОБА_1 , в ході якої погрожував їй фізичною розправою та пошкодив майно, чим вчинив відносно неї домашнє насильство психологічного та економічного характеру.

Вказані постанови набули законної сили.

16.05.2026 інспектором Ужгородського РУП ГУНП в Закарпатській області було винесено терміновий заборонний припис стосовно кривдника серія АА №633226, а саме стосовно ОСОБА_2 .

Суд, дослідивши матеріали цивільної справи, з`ясувавши всі обставини, на яких ґрунтуються вимоги заяви, об`єктивно оцінивши докази у їх сукупності та кожен окремо, що мають значення для вирішення справи по суті, встановивши фактичні дані та відповідні їм правовідносини, приходить до наступного висновку.

Застосовані норми права, позиція суду та оцінка доводів:

Порядок розгляду судом справ про видачу і продовження обмежувального припису визначений главою 13 розділу ІV «Окреме провадження» ЦПК України.

Відповідно до ч.3 ст.294 ЦПК України справи окремого провадження розглядаються судом з додержанням загальних правил, встановлених цим Кодексом, за винятком положень щодо змагальності та меж судового розгляду. Інші особливості розгляду цих справ встановлені цим розділом.

Згідно з п.1 ч.1 ст. 350-2 ЦПК України заява про видачу обмежувального припису може бути подана особою, яка постраждала від домашнього насильства або її представником у випадках визначених Законом України «Про запобігання та протидію домашньому насильству».

Основним нормативно-правовим актом, який регулює спірні правовідносини, є Закон України «Про запобігання та протидію домашньому насильству». Цей Закон визначає організаційно-правові засади запобігання та протидії домашньому насильству, основні напрями реалізації державної політики у сфері запобігання та протидії домашньому насильству, спрямовані на захист прав та інтересів осіб, які постраждали від такого насильства.

Частиною 2 ст. 3 Закону України «Про запобіганню та протидію домашньому насильству», визначено перелік осіб на яких поширюється дія законодавства про запобігання та протидію домашньому насильству незалежно від факту спільного проживання серед яких мати (батько) або діти одного з подружжя (колишнього подружжя) та інший з подружжя (колишнього подружжя).

Предметом доказування є вчинення по відношенню до заявника домашнього насильства, що є необхідною умовою для можливості застосування судом до заінтересованої особи спеціальних заходів щодо протидії домашньому насильству.

Згідно з пунктами 3, 14 та 17 частини першої статті 1 Закону України «Про запобігання та протидію домашньому насильству» домашнє насильство - це діяння (дії або бездіяльність) фізичного, сексуального, психологічного або економічного насильства, що вчиняються в сім`ї чи в межах місця проживання або між родичами, або між колишнім чи теперішнім подружжям, або між іншими особами, які спільно проживають (проживали) однією сім`єю, але не перебувають (не перебували) у родинних відносинах чи у шлюбі між собою, незалежно від того, чи проживає (проживала) особа, яка вчинила домашнє насильство, у тому самому місці, що й постраждала особа, а також погрози вчинення таких діянь.

Економічне насильство - це форма домашнього насильства, що включає умисне позбавлення житла, їжі, одягу, іншого майна, коштів чи документів або можливості користуватися ними, залишення без догляду чи піклування, перешкоджання в отриманні необхідних послуг з лікування чи реабілітації, заборону працювати, примушування до праці, заборону навчатися та інші правопорушення економічного характеру.

Психологічне насильство - це форма домашнього насильства, що включає словесні образи, погрози, у тому числі щодо третіх осіб, приниження, переслідування, залякування, інші діяння, спрямовані на обмеження волевиявлення особи, контроль у репродуктивній сфері, якщо такі дії або бездіяльність викликали у постраждалої особи побоювання за свою безпеку чи безпеку третіх осіб, спричинили емоційну невпевненість, нездатність захистити себе або завдали шкоди психічному здоров`ю особи.

Фізичне насильство - це форма домашнього насильства, що включає ляпаси, стусани, штовхання, щипання, шмагання, кусання, а також незаконне позбавлення волі, нанесення побоїв, мордування, заподіяння тілесних ушкоджень різного ступеня тяжкості, залишення в небезпеці, ненадання допомоги особі, яка перебуває в небезпечному для життя стані, заподіяння смерті, вчинення інших правопорушень насильницького характеру.

Відповідно до п. 1 ч. 1 ст. 21 Закону України «Про запобіганню та протидію домашньому насильству» постраждала особа має право на: дієвий, ефективний та невідкладний захист в усіх випадках домашнього насильства, недопущення повторних випадків домашнього насильства.

Відповідно до пункту 2 частини першої статті 24 Закону до спеціальних заходів щодо протидії домашньому насильству належить обмежувальний припис стосовно кривдника.

Згідно з пунктом 7 частини першої статті 1 Закону обмежувальний припис стосовно кривдника - це встановлений у судовому порядку захід тимчасового обмеження прав чи покладення обов`язків на особу, яка вчинила домашнє насильство, спрямований на забезпечення безпеки постраждалої особи.

Положеннями ст.26 Закону України «Про запобігання та протидію домашньому насильству» передбачено, що обмежувальним приписом визначаються один чи декілька таких заходів тимчасового обмеження прав кривдника або покладення на нього обов`язків, зокрема: 1) заборона перебувати в місці спільного проживання (перебування) з постраждалою особою; 2) усунення перешкод у користуванні майном, що є об`єктом права спільної сумісної власності або особистою приватною власністю постраждалої особи; 3) обмеження спілкування з постраждалою дитиною; 4) заборона наближатися на визначену відстань до місця проживання (перебування), навчання, роботи, інших місць частого відвідування постраждалою особою; 5) заборона особисто і через третіх осіб розшукувати постраждалу особу, якщо вона за власним бажанням перебуває у місці, невідомому кривднику, переслідувати її та в будь-який спосіб спілкуватися з нею; 6) заборона вести листування, телефонні переговори з постраждалою особою або контактувати з нею через інші засоби зв`язку особисто і через третіх осіб.

Рішення про видачу обмежувального припису або про відмову у видачі обмежувального припису приймається на підставі оцінки ризиків (ч. 3 ст. 26 Закону України «Про запобігання та протидію домашньому насильству»).

Оцінкою ризиків вважається оцінювання вірогідності продовження чи повторного вчинення домашнього насильства, настання тяжких або особливо тяжких наслідків його вчинення, а також смерті постраждалої особи (п. 9 ч. 1 ст.1 Закону України «Про запобігання та протидію домашньому насильству»).

Наявність чи відсутність ризиків в поєднанні з доведеним фактом вчинення особою домашнього насильства є основною і фактично єдиною підставою для застосування чи не застосування обмежувального припису.

При цьому «оцінка ризиків» та «наявність ризиків» є основними обставинами, які повинні бути встановленні судом для ухвалення законного та обґрунтованого рішення в справах про видачу обмежувального припису.

За умовами ч.4 ст.263 ЦПК України при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду.

Так, у постановах Верховного Суду від 21 листопада 2018 року у справі № 756/2072/18, від 30 січня 2020 року у справі № 545/744/19, від 10 лютого 2021 року у справі № 761/49109/19 сформульовано правову позицію про те, що під час вирішення питання про наявність підстав для видачі обмежувального припису суди мають встановлювати, яким формам домашнього насильства піддавався заявник, та оцінювати ризики продовження у майбутньому домашнього насильства у будь-якому його прояві. Оцінка ризиків має проводитись за факторами небезпеки (ризиків) щодо вчинення домашнього насильства шляхом відібрання свідчень від постраждалої від такого насильства особи, з`ясування обставин конфлікту та виявлення чинників і умов, які створюють або можуть створювати небезпеку для цієї особи. Фактори небезпеки (ризику) щодо вчинення домашнього насильства мають визначатися за результатами оцінки дій кривдника, які свідчать про ймовірність настання летальних наслідків у разі вчинення домашнього насильства та загальної оцінки ситуації вчинення домашнього насильства з метою виявлення вірогідності продовження чи повторного вчинення домашнього насильства, настання тяжких або особливо тяжких наслідків його вчинення, а також смерті такої особи.

У постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду від 09 березня 2023 року у справі № 711/3693/22 (провадження № 61-13257св22) зазначено, що: «обмежувальний припис є тимчасовим заходом, виконуючим захисну та запобіжну функцію, направленим на попередження вчинення насильства та забезпечення першочергової безпеки особи з огляду на наявність передбачених законом ризиків.

Верховний Суд також зазначає, що вирішуючи питання про застосування обмежувального припису відповідно до Закону, пріоритет надається безпеці постраждалої особи, а не праву власника особі, яка вчинила домашнє насильство.

У постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду від 16 листопада 2022 року у справі № 127/9600/22 (провадження № 61-8702св22) вказано, що: «обмежувальний припис за своєю суттю не є заходом покарання особи (на відміну від норм, закріплених у КУпАП та КК України), а є тимчасовим заходом, виконуючим захисну та запобіжну функцію і направленим на попередження вчинення насильства та забезпечення першочергової безпеки осіб, з огляду на наявність ризиків, передбачених вищезазначеним законом, до вирішення питання про кваліфікацію дій кривдника та прийняття стосовно нього рішення у відповідних адміністративних або кримінальних провадженнях.

Відповідно до усталеної практики Європейського суду з прав людини (далі - ЄСПЛ) стаття 1 Першого протоколу до Конвенції містить три окремі норми: перша, що виражається в першому реченні першого абзацу та має загальний характер, закладає принцип мирного володіння майном. Друга норма, що міститься в другому реченні того ж абзацу, охоплює питання позбавлення права власності та обумовлює його певними критеріями. Третя норма, що міститься в другому абзаці, визнає право договірних держав, серед іншого, контролювати використання майна в загальних інтересах. Друга та третя норми, які стосуються конкретних випадків втручання у право мирного володіння майном, повинні тлумачитися у світлі загального принципу, закладеного першою нормою (East/West Alliance Limited v. Ukraine, № 19336/04, § 166-168, від 23 січня 2014 року).

Критеріями сумісності заходу втручання у право на мирне володіння майном із гарантіями статті 1 Першого протоколу до Конвенції є те, чи ґрунтувалося таке втручання на національному законі, чи переслідувало легітимну мету, що випливає зі змісту вказаної статті, а також, чи є відповідний захід пропорційним легітимній меті втручання у право:

- втручання держави у право власності повинно мати нормативну основу у національному законодавстві, яке є доступним для заінтересованих осіб, чітким, а наслідки його застосування - передбачуваними;

- якщо можливість втручання у право власності передбачена законом, Конвенція надає державам свободу розсуду щодо визначення легітимної мети такого втручання: або з метою контролю за користуванням майном відповідно до загальних інтересів, або для забезпечення сплати податків, інших зборів або штрафів;

- втручання у право власності, навіть якщо воно здійснюється згідно із законом і з легітимною метою, буде розглядатися як порушення статті 1 Першого протоколу до Конвенції, якщо не буде встановлений справедливий баланс між інтересами суспільства, пов`язаними з цим втручанням, й інтересами особи, яка зазнає втручання в її право власності. Отже, має існувати розумне співвідношення (пропорційність) між метою, досягнення якої передбачається, та засобами, які використовуються для її досягнення.

Порушення статті 1 Першого протоколу до Конвенції ЄСПЛ констатує, якщо хоча б один із зазначених критеріїв не буде дотриманий. І навпаки: встановлює відсутність такого порушення, якщо дотримані всі три критерії.

Відповідно до частин першої, другої статті 321 ЦК України право власності є непорушним. Ніхто не може бути протиправно позбавлений цього права чи обмежений у його здійсненні. Особа може бути позбавлена права власності або обмежена у його здійсненні лише у випадках і в порядку, встановлених законом.

Тлумачення наведених норм дає підстави для висновку, що тимчасове обмеження права власності кривдника з метою забезпечення безпеки постраждалої особи шляхом встановлення судом обмежувального припису у порядку, визначеному Законом України «Про запобігання та протидію домашньому насильству», є легітимним заходом втручання у права та свободи особи. При вирішенні питання щодо застосуванні такого заходу суд на підставі установлених обставин справи та оцінки факторів небезпеки (ризиків) щодо вчинення домашнього насильства має оцінити пропорційність вручання у права і свободи особи враховуючи, що ці заходи пов`язані із протиправною поведінкою такої особи».

Частиною 1 ст. 270 ЦК України визначено, що відповідно до Конституції України фізична особа має право на життя, право на охорону здоров`я, право на безпечне для життя і здоров`я довкілля, право на свободу та особисту недоторканність, право на недоторканність особистого і сімейного життя, право на повагу до гідності та честі, право на таємницю листування, телефонних розмов, телеграфної та іншої кореспонденції, право на недоторканність житла, право на вільний вибір місця проживання та на свободу пересування, право на свободу літературної, художньої, наукової і технічної творчості.

Стаття 13 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод гарантує існування у внутрішньому праві засобів, які надають можливість скористатися правами і свободами, закріпленими в Конвенції, незалежно від того, як вони подані в національній правовій системі. Це положення вимагає, щоб відповідний внутрішній орган вивчив зміст скарги, яка базується на Конвенції, та забезпечив необхідне виправлення порушеного права (рішення Європейського суду з прав людини «Chahal v. the UK», n. 145).

Відповідно до положень ч.6 ст. 82 ЦПК України вирок суду в кримінальному провадженні, ухвала про закриття кримінального провадження і звільнення особи від кримінальної відповідальності або постанова суду у справі про адміністративне правопорушення, які набрали законної сили, є обов`язковими для суду, що розглядає справу про правові наслідки дій чи бездіяльності особи, стосовно якої ухвалений вирок, ухвала або постанова суду, лише в питанні, чи мали місце ці дії (бездіяльність) та чи вчинені вони цією особою.

Відповідно до статті 76 ЦПК України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Ці дані встановлюються такими засобами: письмовими, речовими і електронними доказами; висновками експертів; показаннями свідків.

Кожна сторона зобов`язана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Докази подаються сторонами та іншими особами, які беруть участь у справі. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях (стаття 81 ЦПК України).

Відповідно до статті 89 ЦПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).

У кожному конкретному випадку суди мають враховувати фактичні обставини справи та письмові докази, а заявник має довести факт вчинення насильства відповідно до Закону.

Докази, що додають до заяви про видачу обмежувального припису, мають стосуватись місця вчинення домашнього насильства, ризиків безпеки постраждалої особи, вірогідність продовження чи повторного вчинення домашнього насильства, настання тяжких або особливо тяжких наслідків його вчинення, тобто докази мають стосуватись обґрунтованих побоювань з приводу того, що особа (кривдник) здатний вдатися до небезпечних проявів домашнього насильства у будь-якому його вигляді - психологічному, фізичному, економічному, тощо. Це можуть бути докази застосування психологічного насильства, приниження гідності, жорстокого поводження з боку заінтересованої особи до заявника, катування, нелюдського поводження, що передбачає спричинення сильних фізичних та душевних страждань, тривалість та системність протиправної поведінки кривдника та докази того, що останній не усвідомлює серйозності негативних наслідків своїх дій, продовжує агресивні дії у відношенні до заявника, не бажає змінювати свою поведінку, а тому існує ризик продовження кривдником таких дій, а отже і необхідність застосування обмежувального припису є обґрунтованими.

Як докази до заяви можуть додаватись, зокрема, протокол про адміністративне правопорушення, складений уповноваженою особою органів Національної поліції; терміновий заборонний припис стосовно кривдника, винесений працівником уповноваженого підрозділу поліції; обмежувальний припис, винесений судом у кримінальному провадженні; інші документи, які засвідчують факт насильства; витяг з Єдиного реєстру досудових розслідувань.

Як встановлено судом ОСОБА_1 звертаючись до суду із даною заявою про видачу обмежувального припису посилається на те, що ОСОБА_2 її колишній чоловік зловживає спиртними напоями та систематично вчиняє відносно неї психологічне та фізичне насильство, наносить їй тілесні ушкодження, принижує її честь та гідність. На підтвердження вчинення ОСОБА_2 домашнього насильства, до матеріалів справи додано копію постанови Ужгородського міськрайонного суду Закарпатської області від 04.06.2026 відносно ОСОБА_2 за ч.1 ст. 173-2 КУпАП, від 03.07.2026 відносно ОСОБА_2 за ч.1 ст. 173-2 КУпАП, від 15.07.2026 відносно ОСОБА_2 за ч.3 ст. 173-2 КУпАП, та копію термінового заборонного припису стосовно кривдника серія АА №633226 від 16.05.2026, який винесено стосовно ОСОБА_2 .

У пункті 16 ч. 1 ст. 1 Закону України «Про запобіганню та протидію домашньому насильству» передбачено, що терміновий заборонний припис стосовно кривдника - спеціальний захід протидії домашньому насильству, що вживається уповноваженими підрозділами органів Національної поліції України як реагування на факт домашнього насильства та спрямований на негайне припинення домашнього насильства, усунення небезпеки для життя і здоров`я постраждалих осіб та недопущення продовження чи повторного вчинення такого насильства.

Таким чином, наведеними вище доказами підтверджується, що факт вчинення ОСОБА_2 домашнього насильства психологічного характеру стосовно колишньої дружини ОСОБА_1 .

Суд розцінює вищенаведені дії ОСОБА_2 по відношенню до заявниці ОСОБА_1 , як прояв психологічного насильства та приходить до висновку, що є високою вірогідність продовження чи повторного вчинення домашнього насильства, настання тяжких або особливо тяжких наслідків його вчинення.

Вирішуючи питання про застосування обмежувального припису відповідно до Закону України «Про запобігання та протидію домашньому насильству», врахувуючи практику Європейського Суду з прав людини, суд вважає, що обмежувальний припис є належним та допустимим способом захисту прав заявниці, та пріоритет надається безпеці постраждалої особи, а не праву власника особі, яка вчинила домашнє насильство.

За статтею 3 Європейської Конвенції Україна має зобов`язання захистити громадян від нелюдського і принизливого поводження і ставлення шляхом вжиття заходів для забезпечення того, щоб особи не піддавалися такому поводженню, включаючи нелюдське і принизливе поводження зі сторони інших осіб (не представників держави). Такі заходи повинні передбачати ефективний захист і включати кроки по попередження нелюдського та принизливого ставлення про яке влада знала чи повинна була знати.

Згідно правового висновку, зробленого Верховним Судом у справі № 756/3859/19 (провадження № 61-11564св19) обмежувальний припис за своєю суттю не є заходом покарання особи (на відміну від норм, закріплених у КУпАП та КК України), а є тимчасовим заходом, виконуючим захисну та запобіжну функцію і направленим на попередження вчинення насильства та забезпечення першочергової безпеки осіб, з огляду на наявність ризиків, передбачених вищезазначеним законом, до вирішення питання про кваліфікацію дій кривдника та прийняття стосовно нього рішення у відповідних адміністративних або кримінальних провадженнях. Таким чином, видача обмежувального припису не ставиться в залежність від набрання постановою у справі про адміністративне правопорушення законної сили, оскільки захисна і превентивна функція такого припису покликані убезпечити потерпілу особу від можливого повторного вчинення щодо неї протиправних дій до часу прийняття відповідних остаточних рішень, зокрема і в адміністративних провадженнях.

За положеннями ч. ч. 1, 2 ст. 350-6 ЦПК України, розглянувши заяву про видачу обмежувального припису, суд ухвалює рішення про задоволення заяви або відмову в її задоволенні. У разі задоволення заяви суд видає обмежувальний припис у вигляді одного чи декількох заходів тимчасового обмеження прав особи, яка вчинила домашнє насильство, передбачених Законом України «Про запобігання та протидію домашньому насильству» на строк від одного до шести місяців.

Враховуючи надані заявником докази, з огляду на встановлені судом обставини, суд вважає обґрунтованими доводи заявниці про необхідність застосування обмежувального припису відносно ОСОБА_2 по відношенню до його колишньої дружини ОСОБА_1 , з метою запобігання загрозі продовження чи повторного вчинення домашнього насильства щодо неї, для забезпечення дієвого та ефективного захисту інтересів заявниці, та приходить до висновку про задоволення заяви в цій частині та доцільність встановлення такого обмежувального припису тривалістю у три місяці, у зв`язку із чим заява підлягає частковому задоволенню.

Відповідно до ч. 3 ст. 350-5 ЦПК України судові витрати, пов`язані з розглядом справи, суд відносить на рахунок держави.

Згідно з ч. 4 ст. 350-6 ЦПК України рішення суду про видачу обмежувального припису підлягає негайному виконанню, а його оскарження не зупиняє виконання.

Про видачу або продовження обмежувального припису суд не пізніше наступного дня з дня ухвалення рішення повідомляє уповноважені підрозділи органів Національної поліції України за місцем проживання (перебування) заявника для взяття особи, стосовно якої видано або продовжено обмежувальний припис, на профілактичний облік, а також районні, районні у містах Києві і Севастополі державні адміністрації та виконавчі органи сільських, селищних, міських, районних у містах рад за місцем проживання (перебування) заявника (ч. 2 ст. 350-8 ЦПК України).

Керуючись ст. ст. 1, 3, 21, 24, 26 Закону України «Про запобігання та протидію домашньому насильству», ст. ст. 2, 81, 258, 259, 263-265, 268, 350-2, 350-6 ЦПК України, суд, -

УХВАЛИВ:

Заяву ОСОБА_1 , заінтересована особа: ОСОБА_2 , про видачу обмежувального припису, - задовольнити частково.

Видати обмежувальний припис відносно ОСОБА_2 ( ІНФОРМАЦІЯ_1 , ідентифікаційний номер НОМЕР_3 , який проживає за адресою: АДРЕСА_2 ), строком на 3 (три) місяці, яким визначити такі заходи тимчасового обмеження:

- заборонити перебувати в місці проживання (перебування) та реєстрації ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , за адресою: АДРЕСА_1 ;

- заборонити наближатися на відстань ближчу ніж 50 метрів до місця проживання (перебування), реєстрації ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_2 ;

- заборонити особисто та через третіх осіб розшукувати, переслідувати та в будь-який спосіб спілкуватися із ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_2 .

У задоволенні решти вимог заяви - відмовити.

Про ухвалене рішення повідомити уповноважений підрозділ Ужгородського РУП ГУНП у Закарпатській області (м. Ужгород, вул. Гагаріна, 10а) для взяття ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , на профілактичний облік, а також виконавчий комітет Ужгородської міської ради Закарпатської області (88000, м. Ужгород, пл. Поштова, 3) та Ужгородську районну державну адміністрацію Закарпатської області (88017, Закарпатська область, м. Ужгород, вулиця Загорська, 10).

Рішення суду про видачу обмежувального припису підлягає негайному виконанню, а його оскарження не зупиняє його виконання.

Апеляційна скарга на рішення суду подається безпосередньо до Закарпатського апеляційного суду протягом тридцяти днів з дня його проголошення.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.

У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Учасник справи, якому повне рішення не було вручене у день його проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження, якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.

Заявник: ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , ідентифікаційний номер НОМЕР_4 , яка проживає за адресою: АДРЕСА_1 .

Заінтересована особа: ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , ідентифікаційний номер НОМЕР_3 , який проживає за адресою: АДРЕСА_2 .

Дата складення повного рішення суду – 10.08.2026 року.

Суддя Ужгородського міськрайонного

суду Закарпатської області Н.Б. Шумило