Постанова від 06 серпня 2026 р. у справі №748/5107/24 — Чернігівський апеляційний суд

ЧЕРНІГІВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

П О С Т А Н О В А

іменем України

07 серпня 2026 року м. Чернігів

Унікальний номер справи № 748/5107/24

Головуючий у першій інстанції – Меженнікова С. П.

Апеляційне провадження № 22-ц/4823/29/26

Чернігівський апеляційний суд у складі:

головуючого-судді: Скрипки А.А.

суддів: Онищенко О.І., Шарапової О.Л.

секретар: Зеляк Ю.Г.

сторони:

позивач: Товариство з обмеженою відповідальністю ”КЛТ Кредит”

відповідач: ОСОБА_1

розглянувши в порядку письмового провадження цивільну справу за апеляційною скаргою Товариства з обмеженою відповідальністю ”КЛТ Кредит” на рішення Чернігівського районного суду Чернігівської області у складі судді Меженнікової С.П. від 02 квітня 2025 року, місце ухвалення рішення м. Чернігів, у справі за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю ”КЛТ Кредит” до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором,

В С Т А Н О В И В:

У грудні 2024 року ТОВ ”КЛТ Кредит” звернулося до суду з позовом до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором. В обґрунтування вимог заявленого позову ТОВ ”КЛТ Кредит” вказувало, що 11.12.2023 року між ТОВ ”КЛТ Кредит” та ОСОБА_1 було укладено кредитний договір № 1756, відповідно до умов якого, ОСОБА_1 було надано грошові кошти у сумі 3 650 грн., зі сплатою процентів 3,5 % від суми кредиту в день, строком на 365 днів. Позивач зазначав, що ТОВ ”КЛТ Кредит” свої зобов`язання за договором виконало в повному обсязі, надавши ОСОБА_1 кредит, водночас, відповідач останній порушив умови договору, внаслідок чого у нього утворилась заборгованість по процентам, станом на 25.11.2024 року на суму 44 712 грн. 50 коп. за період з 11.12.2023 року по 25.11.2024 року, які нараховані відповідно до п.1.2 кредитного договору за ставкою 3,5 % за кожен день користування кредитом. За доводами позивача, оскільки строк дії кредитного договору не продовжувався, тому процентна ставка, відповідно до Закону України ”Про внесення змін до деяких законів України щодо удосконалення державного регулювання ринків фінансових послуг” № 3498-ІХ, не має зменшуватись. Позивач стверджує, що ОСОБА_1 у добровільному порядку не вжив заходів щодо погашення заборгованості, що стало підставою для звернення позивача до суду із даним позовом. При цьому, позивач ставив питання про стягнення з відповідача на свою користь виключно прострочені до оплати проценти за користування кредитом, та не пред`являв вимоги щодо дострокового повернення суми кредиту. За даних обставин, ТОВ ”КЛТ Кредит” просило стягнути з ОСОБА_1 заборгованість за договором № 1756 від 11.12.2023 року по нарахованим та несплаченим процентам в розмірі 44 712 грн. 50 коп., за період з 11.12.2023 року по 25.11.2024 року, а також суму понесених судових витрат у вигляді судового збору в розмірі 3 028 грн., витрати на правову допомогу у розмірі 10 000 грн.

Рішенням Чернігівського районного суду Чернігівської області від 02.04.2025 року позов Товариства з обмеженою відповідальністю ”КЛТ” до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором - задоволено частково. Судом стягнуто з ОСОБА_1 на користь Товариства з обмеженою відповідальністю ”КЛТ” суму заборгованості за кредитним договором №1756 від 11.12.2023 року по процентам у розмірі 22 684 грн. 75 коп., за період з 11.12.2023 року по 25.11.2024 року. Стягнуто з ОСОБА_1 на користь Товариства з обмеженою відповідальністю ”КЛТ” 1 536 грн. 10 коп., у відшкодування витрат по сплаті судового збору та 5 073 грн., у відшкодування витрат на правничу допомогу. Стягнуто з Товариства з обмеженою відповідальністю ”КЛТ” на користь ОСОБА_1 1 970 грн. 80 коп., у відшкодування витрат на правничу допомогу.

В апеляційній скарзі ТОВ ”КЛТ Кредит” просить скасувати рішення Чернігівського районного суду Чернігівської області від 02.04.2025 року по справі № 748/5107/24 в повному обсязі та ухвалити нове рішення, яким задовольнити вимоги заявленого позову в повному обсязі, стягнувши з відповідача на свою користь понесені судові витрати в суді першої інстанції зі сплати судового збору в сумі 3 028 грн. та витрати на правничу допомогу в розмірі 10 000 грн. Також апелянт просить зменшити витрати відповідача на правову допомогу, та стягнути з відповідача на свою користь понесені судові витрати в суді апеляційної інстанції в розмірі 4 542 грн. судового збору за подання апеляційної скарги та 15 000 грн., понесених витрат на правничу допомогу. В доводах апеляційної скарги ТОВ ”КЛТ Кредит” вказує, що підписання кредитного договору електронним підписом з одноразовим ідентифікатором є прямою і безумовною згодою відповідача з умовами кредитного договору, правилами надання грошових коштів у позику, в тому числі, і на умовах фінансового кредиту, з яким позичальник ознайомився перед підписанням кредитного договору та отриманням кредиту. Укладення договору - це є право, а не обов`язок відповідача, яке було реалізовано на власний розсуд відповідачем, який є вільним у своєму виборі, і будь-які зміни до умов договору від 11.12.2023 року не вносилися, а факт укладення даного правочину відповідачем не заперечується. Апелянт вважає неправомірним зменшення судом першої інстанції розміру нарахованих позивачем відсотків за договором № 1756 від 11.12.2023 року. Апелянт стверджує, що, оскільки строк дії кредитного договору не продовжувався, то відповідно, законодавче обмеження по встановленню денної процентної ставки ч.5 статті 8 Закону України ”Про споживче кредитування” на даний кредитний договір не поширюється. Відповідно до приписів статті 1056-1 ЦК України, статті 8 Закону України ”Про споживче кредитування”, денна процентна ставка розраховується на дату укладення кредитного договору, є фіксованою та не змінюється протягом строку дії кредитного договору. Апелянт також вважає неправомірним зменшення судом першої інстанції витрат позивача на правничу допомогу, оскільки позивачем надано всі необхідні докази понесення вказаних витрат.

Згідно приписів ч.1 статті 369 ЦПК України, апеляційний суд розглядає справу за апеляційною скаргою Товариства з обмеженою відповідальністю ”КЛТ Кредит” на рішення Чернігівського районного суду Чернігівської області від 02.04.2025 року у справі за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю ”КЛТ Кредит” до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором, без повідомлення (виклику) учасників справи, за наявними у справі матеріалами.

Відповідно до ч.13 статті 7 ЦПК України, розгляд справи здійснюється в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами, якщо цим Кодексом не передбачено повідомлення учасників справи. У такому випадку судове засідання не проводиться.

Як вбачається із матеріалів справи, сторони даного спору належним чином повідомлені про наявність ухвал апеляційного суду про відкриття апеляційного провадження у справі та про призначення справи до розгляду в порядку письмового провадження, за наявними у справі матеріалами, без повідомлення (виклику) учасників справи.

Вислухавши суддю-доповідача, дослідивши матеріали справи, перевіривши доводи апеляційної скарги, апеляційний суд дійшов наступного висновку.

В ході судового розгляду даної справи встановлено, і вказані обставини підтверджуються її матеріалами, що 11.12.2023 року між ТОВ ”КЛТ Кредит” та ОСОБА_1 було укладено електронний кредитний договір № 1756, відповідно до умов якого, відповідачу було надано грошові кошти у сумі 3 650 грн., зі сплатою процентів 3,5 % від суми кредиту в день, строком на 365 днів (а.с.7-12).

Звертаючись з даним позовом до суду, позивач просив стягнути з відповідача заборгованість за договором № 1756 від 11.12.2023 року по нарахованим та несплаченим відповідачем процентам в розмірі 44 712 грн. 50 коп. за період з 11.12.2023 року по 25.11.2024 року, які нараховані відповідно до п.1.2. кредитного договору за ставкою 3,5% за кожен день користування кредитом (1277,5% річних) та графіку платежів. При цьому, позивач вказує, що він ставить питання про стягнення з відповідача на свою користь виключно прострочених до оплати процентів за користування кредитом, та не пред`являє вимоги дострокового повернення суми кредиту.

Факт укладення даного правочину та отримання кредитних коштів на умовах та строк, передбачений вищевказаним договором, відповідачем не заперечується. При цьому, як вбачається із відзиву на позовну заяву, відповідач частково погодився з вимогами заявленого позову, та просив суд застосувати до спірних правовідносин законодавчі обмеження, передбачені Законом України ”Про споживче кредитування” (а.с.65-67).

Як вбачається із оскаржуваного рішення суду першої інстанції від 02.04.2025 року, частково задовольняючи позов Товариства з обмеженою відповідальністю ”КЛТ Кредит” до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором, суд першої інстанції констатував, що факт укладення даного правочину відповідачем не заперечується. При цьому, суд першої інстанції прийняв до уваги, що на момент укладення кредитного договору, положення статті 8 Закону України ”Про споживче кредитування”, не містили умов щодо граничного розміру щоденної процентної ставки. Однак, 22.11.2023 року було прийнято Закон України ”Про внесення змін до деяких законів України щодо удосконалення державного регулювання ринків фінансових послуг” № 3498-ІХ, який набрав чинності 24.12.2023 року, і яким внесено зміни до ч.5 статті 8 Закону, та відповідно до якої максимальний розмір денної процентної ставки, розрахованої відповідно до частини четвертої цієї статті, не може перевищувати 1%. Визначаючи розмір заборгованості відповідача за кредитним договором, який підлягає стягненню на користь позивача, судом першої інстанції було враховано пункт 17 Прикінцевих та Перехідних положень Закону ”Про споживче кредитування”, яким передбачено, що тимчасово, протягом 240 днів з дня набрання чинності Законом України ”Про внесення змін до деяких законів України щодо удосконалення державного регулювання ринків фінансових послуг”, встановити, що максимальний розмір денної процентної ставки не може перевищувати: протягом перших 120 днів - 2,5 %; протягом наступних 120 днів - 1,5 %. За таких обставин, за розрахунком суду першої інстанції заборгованість відповідача по відсоткам, яка підлягає стягненню на користь позивача, складає: за період з 11.12.2023 року по 24.12.2023 року на рівні 3,5 % - 1 660,75 грн.; за період з 25.12.2023 року по 22.04.2024 року на рівні 2,5 % - 10 950, 00 грн.; за період з 23.04.2024 року по 20.08.2024 року на рівні 1,5 % - 6 570,00 грн.; за період з 21.08.2024 року по 25.11.2024 року на рівні 1% - 3 504,00 грн., а загалом - 22 684 грн.75 коп. При цьому, суд першої інстанції відхилив доводи позивача щодо відсутності підстав для застосування вимог Закону України ”Про внесення змін до деяких законів України щодо удосконалення державного регулювання ринків фінансових послуг” № 3498-ІХ, внаслідок того, що дія кредитного договору не продовжувалась, оскільки кредитний договір був укладений 11.12.2023 року - до набрання чинності вказаним Законом (25.12.2023 року), і згідно його умов, діяв після його набрання. Відповідно до статті 141 ЦПК України, судом першої інстанції стягнуто з відповідача на користь позивача понесені судові витрати по сплаті судового збору пропорційно до задоволених позовних вимог в розмірі - 1 536 грн. 10 коп., витрати на правничу допомогу в розмірі - 5 073 грн., а також стягнуто із позивача на користь відповідача понесені відповідачем витрати на професійну правничу допомогу в сумі 1 970 грн. 80 коп.

Доводи апеляційної скарги ТОВ ”КЛТ Кредит” відносно необґрунтованості оскаржуваного рішення суду першої інстанції від 02.04.2025 року, та невідповідності його висновків нормам матеріального та процесуального права, не можуть бути підставою для скасування оскаржуваного рішення суду першої інстанції від 02.04.2025 року, оскільки вказані доводи апеляційної скарги не знайшли свого підтвердження в ході апеляційного розгляду даної справи.

В доводах апеляційної скарги ТОВ ”КЛТ Кредит” вказує, що підписання кредитного договору електронним підписом з одноразовим ідентифікатором є прямою і безумовною згодою відповідача з умовами кредитного договору, правилами надання грошових коштів у позику, в тому числі, і на умовах фінансового кредиту, з яким позичальник ознайомився перед підписанням кредитного договору та отриманням кредиту. Укладення договору - це є право, а не обов`язок відповідача, яке було реалізовано на власний розсуд відповідачем, який є вільним у своєму виборі, і будь-які зміни до умов договору від 11.12.2023 року не вносилися, а факт укладення даного правочину відповідачем не заперечується. Апелянт вважає неправомірним зменшення судом першої інстанції розміру нарахованих позивачем відсотків за договором № 1756 від 11.12.2023 року. Апелянт стверджує, що, оскільки строк дії кредитного договору не продовжувався, то відповідно, законодавче обмеження по встановленню денної процентної ставки ч.5 статті 8 Закону України ”Про споживче кредитування” на даний кредитний договір не поширюється. Відповідно до приписів статті 1056-1 ЦК України, статті 8 Закону України ”Про споживче кредитування”, денна процентна ставка розраховується на дату укладення кредитного договору, є фіксованою та не змінюється протягом строку дії кредитного договору. Апелянт також вважає неправомірним зменшення судом першої інстанції витрат позивача на правничу допомогу, оскільки позивачем надано всі необхідні докази понесення вказаних витрат.

З даного приводу апеляційний суд вважає за необхідне зазначити наступне.

Відповідно до приписів статті 4 ЦПК України, кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів.

Згідно з ч. 1 статті 15, ч. 1 статті 16 ЦК України кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу.

Приписами статті 15 ЦК України регламентовано, що кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа має право на захист цивільного інтересу, який не суперечить загальним засадам цивільного судочинства. Способи захисту цивільних прав та інтересів визначені ч.2 статті 16 ЦК України.

Відповідно до положень статті 627 ЦК України, сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості. Договір є укладеним, якщо сторони в належній формі досягли згоди з усіх істотних умов договору (ч.1 статті 638 ЦК України).

За правилами ч.1 статті 205 ЦК України, правочин може вчинятися усно або в письмовій (електронній) формі. Сторони мають право обирати форму правочину, якщо інше не встановлено законом.

Згідно ч. 2 статті 639 ЦК України, якщо сторони домовилися укласти договір у певній формі, він вважається укладеним з моменту надання йому цієї форми, навіть якщо законом ця форма для даного виду договорів не вимагалася. Якщо сторони домовилися укласти договір за допомогою інформаційно-телекомунікаційних систем, він вважається укладеним у письмовій формі.

За змістом статей: 626, 628 ЦК України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків. Зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов`язковими відповідно до актів цивільного законодавства.

Приписами ч.1 статті 638 ЦК України встановлено, що істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди.

За змістом ч. 1 статті 1054 ЦК України, за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов`язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірах та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов`язується повернути кредит та сплатити проценти (ч.1 статті 1048 ЦК України). Кредитний договір укладається у письмовій формі. Кредитний договір, укладений з недодержанням письмової форми, є нікчемним (стаття 1055 ЦК України).

Згідно із ч.1, ч.2 статті 207 ЦК України, правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо його зміст зафіксований в одному або кількох документах (у т.ч. електронних), у листах, телеграмах, якими обмінялися сторони. Правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо воля сторін виражена за допомогою телетайпного, електронного або іншого технічного засобу зв`язку. Правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо він підписаний його стороною (сторонами). Правочин, який вчиняє юридична особа, підписується особами, уповноваженими на це її установчими документами, довіреністю, законом або іншими актами цивільного законодавства.

Відповідно до статті 638 ЦК України, договір є укладеним, якщо сторони в належній формі досягли згоди з усіх істотних умов договору. Істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди. Договір укладається шляхом пропозиції однієї сторони укласти договір (оферти) і прийняття пропозиції (акцепту) другою стороною.

Загальні правила щодо форми договору визначено статтею 639 ЦК України, згідно з якою, договір може бути укладений у будь-якій формі, якщо вимоги щодо форми договору не встановлено законом; якщо сторони домовилися укласти договір у певній формі, він вважається укладеним з моменту надання йому цієї форми, навіть якщо законом ця форма для такого виду договорів не вимагалася; якщо сторони домовилися укласти договір за допомогою інформаційно-телекомунікаційних систем, він вважається укладеним у письмовій формі; якщо сторони домовились укласти у письмовій формі договір, щодо якого законом не встановлено письмової форми, такий договір є укладеним з моменту його підписання сторонами; якщо сторони домовилися про нотаріальне посвідчення договору, щодо якого законом не вимагається нотаріального посвідчення, такий договір є укладеним з моменту його нотаріального посвідчення.

Згідно із ч.1 статті 1054 ЦК України, за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов`язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов`язується повернути кредит та сплатити проценти.

Із прийняттям Закону України ”Про електронну комерцію” №675-VIII (далі - Закон №675-VIII) від 03.09.2015 року, на законодавчому рівні встановлено порядок укладення договорів в мережі, спрощено процедуру підписання договору та надання згоди на обробку персональних даних.

Положеннями статті 3 Закону №675-VIII передбачено, що електронний договір - це домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав і обов`язків та оформлена в електронній формі.

Відповідно до статей: 11, 12 Закону №675-VIII, електронний договір укладається шляхом пропозиції його укласти (оферти) однією стороною та її прийняття (акцепту) другою стороною.

Пропозиція укласти електронний договір (оферта) може бути зроблена шляхом надсилання комерційного електронного повідомлення, розміщення пропозиції (оферти) у мережі Інтернет або інших інформаційно-телекомунікаційних системах (ч.4 статті 11 Закону №675-VIII).

Відповідь особи, якій адресована пропозиція укласти електронний договір, про її прийняття (акцепт) може бути надана шляхом: надсилання електронного повідомлення особі, яка зробила пропозицію укласти електронний договір, підписаного в порядку, передбаченому статті 12 цього Закону; заповнення формуляра заяви (форми) про прийняття такої пропозиції в електронній формі, що підписується в порядку, передбаченому статтею 12 цього Закону; вчинення дій, що вважаються прийняттям пропозиції укласти електронний договір, якщо зміст таких дій чітко роз`яснено в інформаційній системі, в якій розміщено таку пропозицію, і ці роз`яснення логічно пов`язані з нею (ч.6 статті 11 Закону №675-VIII).

Електронний договір, укладений шляхом обміну електронними повідомленнями, підписаний у порядку, визначеному статтею 12 цього Закону, вважається таким, що за правовими наслідками прирівнюється до договору, укладеного у письмовій формі (ч.12 статті 11 Закону № 675-VIII).

Якщо відповідно до акта цивільного законодавства або за домовленістю сторін, електронний правочин має бути підписаний сторонами, моментом його підписання є використання: електронного підпису або електронного цифрового підпису відповідно до Закону України ”Про електронний цифровий підпис”, за умови використання засобу електронного цифрового підпису усіма сторонами електронного правочину; електронного підпису одноразовим ідентифікатором, визначеним цим Законом; аналога власноручного підпису (факсимільного відтворення підпису за допомогою засобів механічного або іншого копіювання, іншого аналога власноручного підпису) за письмовою згодою сторін, у якій мають міститися зразки відповідних аналогів власноручних підписів.

За правилами ч.1, ч.2 статті 6 Закону України ”Про електронні документи та електронний документообіг”, для ідентифікації автора електронного документа може використовуватися електронний підпис. Накладанням електронного підпису та/або електронної печатки завершується створення електронного документа.

Згідно із п.12 ч.1 статті 3 Закону України ”Про електронну комерцію”, одноразовий ідентифікатор - це алфавітно-цифрова послідовність, що її отримує особа, яка прийняла пропозицію (оферту) укласти електронний договір шляхом реєстрації в інформаційно- телекомунікаційній системі суб`єкта електронної комерції, що надав таку пропозицію. Одноразовий ідентифікатор може передаватися суб`єктом електронної комерції, що пропонує укласти договір, іншій стороні електронного правочину засобом зв`язку, вказаним під час реєстрації у його системі, та додається (приєднується) до електронного повідомлення від особи, яка прийняла пропозицію укласти договір.

В ході судового розгляду даної справи встановлено, і вказані обставини підтверджуються її матеріалами, що 11.12.2023 року між ТОВ ”КЛТ Кредит” та ОСОБА_1 було укладено електронний кредитний договір № 1756, відповідно до умов якого, відповідачу було надано грошові кошти у сумі 3 650 грн., зі сплатою процентів 3,5 % від суми кредиту в день, строком на 365 днів (а.с.7-12).

Звертаючись з даним позовом до суду, позивач просив стягнути з відповідача заборгованість за договором № 1756 від 11.12.2023 року по нарахованим та несплаченим відповідачем процентам в розмірі 44 712 грн. 50 коп. за період з 11.12.2023 року по 25.11.2024 року, які нараховані відповідно до п.1.2. кредитного договору за ставкою 3,5% за кожен день користування кредитом (1277,5% річних) та графіку платежів. При цьому, позивач вказує, що він ставить питання про стягнення з відповідача на свою користь виключно прострочених до оплати процентів за користування кредитом, та не пред`являє вимоги дострокового повернення суми кредиту.

Факт укладення даного правочину та отримання кредитних коштів на умовах та строк, передбачений вищевказаним договором, відповідачем не заперечується. При цьому, як вбачається із відзиву на позовну заяву, відповідач частково погодився з вимогами заявленого позову, та просив суд застосувати до спірних правовідносин законодавчі обмеження, передбачені Законом України ”Про споживче кредитування” (а.с.65-67).

Дослідивши умови укладеного між сторонами даного спору договору, наданий позивачем розрахунок заборгованості, а також інші, наявні в матеріалах справи письмові докази, апеляційний суд вважає за необхідне зазначити наступне.

Умовами укладеного між сторонами даного спору 11.12.2023 року кредитного договору № 1756 визначено процентну ставку за кожний день користування кредитом у розмірі - 3,5% від суми кредиту, зі строком дії договору - 365 днів.

Згідно із ч.1 статті 1048 ЦК України, позикодавець має право на одержання від позичальника процентів від суми позики, якщо інше не встановлено договором або законом. Розмір і порядок одержання процентів встановлюються договором. Якщо договором не встановлений розмір процентів, їх розмір визначається на рівні облікової ставки Національного банку України. У разі відсутності іншої домовленості сторін проценти виплачуються щомісяця до дня повернення позики.

Загальні правові та організаційні засади споживчого кредитування в Україні відповідно до міжнародно-правових стандартів у цій сфері визначає Закон України ”Про споживче кредитування”.

Статтю 8 Закону України ”Про споживче кредитування” було доповнено, зокрема частиною 5 наступного змісту: ”5. Максимальний розмір денної процентної ставки, розрахованої відповідно до частини четвертої цієї статті, не може перевищувати 1%”, згідно із Законом України №3498-ІХ від 22.11.2023 року ”Про внесення змін до деяких законів України щодо удосконалення державного регулювання ринків фінансових послуг”.

Згідно із п.17 Розділу IV ”Прикінцеві та перехідні положення” Закону України ”Про споживче кредитування”, тимчасово, протягом 240 днів з дня набрання чинності Законом України ”Про внесення змін до деяких законів України щодо удосконалення державного регулювання ринків фінансових послуг”, установити, що максимальний розмір денної процентної ставки не може перевищувати: протягом перших 120 днів - 2,5 %; протягом наступних 120 днів - 1,5 % (Розділ IV ’’Прикінцеві та перехідні положення’’ доповнено пунктом 1 згідно із Законом N 3498-IX від 22.11.2023 року).

Частиною 2 розділу 2 Прикінцевих та перехідних положень Закону України ”Про внесення змін до деяких законів України щодо удосконалення державного регулювання ринків фінансових послуг” встановлено, що дія пункту 5 розділу І цього Закону (яким, зокрема, доповнено пунктом 17 розділу IV ”Прикінцеві та перехідні положення” Закону України ”Про споживче кредитування”) поширюється на договори про споживчий кредит, укладені до набрання чинності цим Законом, якщо строк дії таких договорів продовжено після набрання чинності цим Законом.

Необхідно зазначити, що перехідні положення законопроекту застосовуються, у разі, якщо потрібно врегулювати відносини, пов`язані з переходом від існуючого правового регулювання до бажаного, того, яке має запроваджуватися із прийняттям нового закону. При цьому, перехідні положення повинні узгоджуватися із приписами прикінцевих положень, що стосуються особливостей набрання чинності законом чи окремими його нормами. Норми тимчасового та локального характеру, якщо вони присутні в законі, також включаються до перехідних положень законопроекту.

Розділом II. Прикінцеві та перехідні положення Закону №3498-IX визначено, що цей Закон набирає чинності з дня, наступного за днем його опублікування.

Закон України від 22.11.2023 року №3498-ХІ ”Про внесення змін до деяких законів України щодо удосконалення державного регулювання ринків фінансових послуг” набрав чинності 24.12.2023 року.

Згідно із частиною 5 статті 94 Конституції України, закон набирає чинності через десять днів з дня його офіційного оприлюднення, якщо інше не передбачено самим законом, але не раніше дня його опублікування.

Враховуючи, що Закон України ”Про внесення змін до деяких законів України щодо удосконалення державного регулювання ринків фінансових послуг” набрав чинності 24.12.2023 року, а кредитний договір між Товариством з обмеженою відповідальністю ”КЛТ Кредит’’ та відповідачем було укладено 11.12.2023 року, тобто, до набрання чинності цим Законом, однак, після набрання чинності цим Законом договір строк дії договору (365 днів) не сплив, тобто, договір продовжував свою дію, то нарахування процентної ставки необхідно здійснювати з урахуванням вимог чинного законодавства, зокрема, до п. 17 Розділу IV ”Прикінцеві та перехідні положення” Закону України ”Про споживче кредитування”.

Апеляційний суд вважає за необхідне зазначити, що умови щодо обмеження максимального розміру денної процентної ставки застосовуються автоматично і не вимагають внесення змін до договору, оскільки характер даних правових норм є імперативним і не передбачає можливості відхилення від них при укладенні, дії чи зміні договорів про надання споживчого кредиту.

У контексті приписів норм права, які регулюють спірні правовідносини, та фактичних, документально підтверджених обставин справи, апеляційний суд вважає за необхідне зазначити, що доводи апеляційної скарги не спростовують висновку оскаржуваного рішення суду першої інстанції від 02.04.2025 року про часткове задоволення вимог заявленого ТОВ ”КЛТ Кредит” позову до відповідача про стягнення заборгованості за кредитним договором.

Як вбачається із оскаржуваного рішення суду першої інстанції від 02.04.2025 року, частково задовольняючи позов Товариства з обмеженою відповідальністю ”КЛТ Кредит” до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором, суд першої інстанції прийняв до уваги, що на момент укладення кредитного договору, положення статті 8 Закону України ”Про споживче кредитування”, не містили в собі умов щодо граничного розміру щоденної процентної ставки. Однак, 22.11.2023 року було прийнято Закон України ”Про внесення змін до деяких законів України щодо удосконалення державного регулювання ринків фінансових послуг” № 3498-ІХ, який набрав чинності 24.12.2023 року, і яким внесено зміни до ч.5 статті 8 Закону, та відповідно до якої максимальний розмір денної процентної ставки, розрахованої відповідно до частини четвертої цієї статті, не може перевищувати 1 %. Визначаючи розмір заборгованості відповідача за кредитним договором, який підлягає стягненню із відповідача на користь позивача, суд першої інстанції прийняв до уваги пункт 17 Прикінцевих та Перехідних положень Закону ”Про споживче кредитування”, яким передбачено, що тимчасово, протягом 240 днів з дня набрання чинності Законом України ”Про внесення змін до деяких законів України щодо удосконалення державного регулювання ринків фінансових послуг”, встановлено, що максимальний розмір денної процентної ставки не може перевищувати: протягом перших 120 днів - 2,5 %; протягом наступних 120 днів - 1,5 %. За даних обставин, відповідно до розрахунку суду першої інстанції, заборгованість відповідача по відсоткам, яка підлягає стягненню на користь позивача, складає: за хронологічний період з 11.12.2023 року по 24.12.2023 року на рівні 3,5 % - 1 660,75 грн.; за хронологічний період з 25.12.2023 року по 22.04.2024 року на рівні 2,5 % - 10 950, 00 грн.; за хронологічний період з 23.04.2024 року по 20.08.2024 року на рівні 1,5 % - 6 570,00 грн.; за хронологічний період з 21.08.2024 року по 25.11.2024 року на рівні 1% - 3 504,00 грн., а загалом: 22 684,75 грн. При цьому, суд першої інстанції відхилив доводи позивача щодо відсутності підстав для застосування вимог Закону України ”Про внесення змін до деяких законів України щодо удосконалення державного регулювання ринків фінансових послуг” № 3498-ІХ, внаслідок того, що дія кредитного договору не продовжувалась, вважаючи дані доводи помилковими. З даного приводу суд першої інстанції зазначив, що оскільки кредитний договір між сторонами спору був укладений 11.12.2023 року, до набрання чинності вказаним Законом (25.12.2023 року), і згідно його умов, діяв після набрання чинності зазначеним вище Законом, то наявні підстави для застосування вимог Закону України ”Про внесення змін до деяких законів України щодо удосконалення державного регулювання ринків фінансових послуг” № 3498-ІХ.

Враховуючи наведене вище, доводи апеляційної скарги не спростовують висновків суду першої інстанції про необхідність часткового задоволення позовних вимог ТОВ ’’КЛТ Кредит’’, оскільки вказані висновки суду узгоджуються із фактичними, документально підтвердженими обставинами справи та із приписами норм права, які регламентують спірні правовідносини.

Відповідно до статті 141 ЦПК України, враховуючи пропорційність розміру задоволених позовних вимог, судом першої інстанції стягнуто з відповідача на користь позивача понесені судові витрати по сплаті судового збору, пропорційно до розміру задоволених позовних вимог, у сумі 1 536 грн. 10 коп., а також судові витрати на правничу допомогу в розмірі 5 073 грн. Доводи апеляційної скарги щодо неправомірного зменшення судом першої інстанції судових витрат позивача щодо сплати судового збору та судових витрат на професійну правничу допомогу, є необґрунтованими, оскільки відповідно до приписів ч.1; п.3 ч.2 статті 141 ЦПК України, яка регламентує розподіл судових витрат між сторонами, судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог; інші судові витрати, пов`язані з розглядом справи, покладаються: у разі часткового задоволення позову - на обидві сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог. Відповідно до вказаної норми Закону, судом першої інстанції також стягнуто із позивача на користь відповідача понесені відповідачем судові витрати на професійну правничу допомогу в сумі 1 970 грн. 80 коп., пропорційно до задоволених позовних вимог.

Враховуючи наведене вище, доводи апеляційної скарги не містять в собі підстав для скасування рішення суду першої інстанції від 02.04.2025 року, ухваленого на підставі норм права, які регламентують спірні правовідносини та на основі з`ясованих фактичних обставин, документально підтверджених тими доказами, які були досліджені в ході судового розгляду даної справи, і на які учасники справи посилались, як на підставу своїх доводів та заперечень.

За даних обставин, апеляційний суд вважає за необхідне апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю ”КЛТ Кредит” - залишити без задоволення, а рішення Чернігівського районного суду Чернігівської області від 02.04.2025 року, залишити без змін.

Керуючись статтями: 367, 368, 369, 374, 375, 381, 382, 383, 384, 389, 390 ЦПК України, апеляційний суд,

П О С Т А Н О В И В:

Апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю ”КЛТ Кредит” - залишити без задоволення.

Рішення Чернігівського районного суду Чернігівської області від 02 квітня 2025 року, залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з дня її прийняття, але може бути оскаржена в касаційному порядку до Верховного Суду у випадках, передбачених п.2 ч.3 статті 389 ЦПК України, протягом тридцяти днів з дня складення повної постанови.

Дата складення повної постанови - 07.08.2026 року.

Головуючий: Судді: