Постанова від 28 липня 2026 р. у справі №521/2514/23 — Одеський апеляційний суд

Номер провадження: 22-ц/813/282/26

Справа № 521/2514/23

Головуючий у першій інстанції Михайлюк О.А.

Доповідач Громік Р. Д.

ОДЕСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

29.07.2026 року м. Одеса

Одеський апеляційний суд у складі:

головуючого – Громіка Р.Д.,

суддів – Драгомерецького М.М., Комлевої О.С.,

за участю секретаря – Скрипченко Г.В.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційні скарги ОСОБА_1 , ОСОБА_2 на заочне рішення Малиновського районного суду м. Одеси від 13 вересня 2023 року у цивільній справі за позовом Акціонерного товариства «СЕНС БАНК» до ОСОБА_3 , ОСОБА_1 , ОСОБА_4 , Товариства з обмеженою відповідальністю «АЙ ЛАЙТ ІТ», ОСОБА_5 про визнання предметом іпотеки нерухомого майна та визнання права іпотекодержателя,

ВСТАНОВИВ:

1. ОПИСОВА ЧАСТИНА.

Короткий зміст позовних вимог.

Акціонерне товариство «СЕНС БАНК» звернулось до суду з позовом до ОСОБА_3 , ОСОБА_1 , ОСОБА_4 , Товариства з обмеженою відповідальністю «АЙ ЛАЙТ ІТ», ОСОБА_2 про визнання предметом іпотеки нерухомого майна.

Позовні вимоги обґрунтовано тим, що 01 червня 2007 року між АКБСР «Укрсоцбанк» (правонаступник ПАТ «Укрсоцбанк») та ОСОБА_3 укладений кредитний договір №2007/13-2.06/344, за умовами якого банк надав позичальнику кредит в розмірі 210 000 дол. США.

Відповідач ОСОБА_3 зобов`язалась щомісячно сплачувати проценти за користування кредитом у розмірі 12,85 % річних, здійснювати щомісячне погашення кредиту у строк до 31.05.2017 року.

Виконання зобов`язання за кредитним договором було забезпечено іпотечним договором - реєстровий №3043, укладеним між банком та відповідачем ОСОБА_1 . Іпотечний договір у встановленому законом порядку посвідчений приватним нотаріусом Одеського міського нотаріального округу (реєстровий номер 93).

Відповідно до п.1.1. договору іпотеки ОСОБА_1 передав в іпотеку банку нерухоме майно нежитлові будівлі кафе-бару, загальною площею 663,2 кв.м., розташовані по АДРЕСА_1 .

У зв`язку з невиконанням умов кредитного договору, позивач розпочав процедуру стягнення заборгованості, але для уникнення відповідальності за неналежне виконання зобов`язань, іпотекодавець зняв заборону на відчуження іпотечного майна, розділив предмет іпотеки на два приміщення та реалізував його, таким чином іпотека наразі скаладється з двох нежитлових будівель.

Позивач вказує, що право власності, на нежитлову будівлю АДРЕСА_2 , загальною площею 167,7 кв.м. відчужено 25.07.2022 року на користь ОСОБА_2 , згідно акту приймання – передачі нерухомого майна, серія 1066, 1067 виданий 25.07.2022 року видавник Дімітрова Т.А. приватний нотаріус Одеського міського нотаріального округу; право власності на нежитлову будівлю АДРЕСА_2 , загальною площею 498,5 кв.м., відчужено 25.07.2022 року на користь ОСОБА_2 , згідно акту приймання – передачі нерухомого майна, серія 1066, 1067 виданий 25.07.2022 року видавник Дімітрова Т.А. приватний нотаріус Одеського міського нотаріального округу.

Відповідно до уточненої позовної заяви, яка надійшла до суду 28 лютого 2023 року, позивач просить суд:

1)визнати предметом іпотеки, згідно з іпотечного договору від 01.06.2007 року, укладеного між Акціонерно-Комерційним Банком Соціального Розвитку «Укрсоцбанк» (АТ«СЕНС БАНК») та ОСОБА_1 , що є майновим поручителем за зобов`язанням ОСОБА_3 , за договором кредиту №2007/13-2.06/344 від 01.06.2007 року, нерухоме майно: нежитлова будівля, об`єкт житлової нерухомості, загальна площа (кв.м): 164.7 за яким закріплена адреса АДРЕСА_2 , нежитлова будівля, об`єкт житлової нерухомості, загальна площа (кв.м): 498.5 за яким закріплена адреса АДРЕСА_2 ;

2)визнати право іпотекодержателя Акціонерного товариства «СЕНС БАНК», код ЄДРПОУ - 23494714 (вул. В. Васильківська, 100, м. Київ, 03150), згідно з іпотечного договору від 01.06.2007 року, укладеного між Акціонерно-Комерційний Банк Соціального Розвитку «Укрсоцбанк» (АТ «СЕНС БАНК») та ОСОБА_1 , що є майновим поручителем за зобов`язанням ОСОБА_3 , за договором кредиту №2007/13-2.06/344 від 01.06.2007 року на нерухоме майно: нежитлова будівля, об`єкт житлової нерухомості, загальна площа (кв.м): 164.7 за яким закріплена адреса АДРЕСА_2 , нежитлова будівля, об`єкт житлової нерухомості, загальна площа (кв.м): 498.5 за яким закріплена адреса АДРЕСА_2 ;

3)стягнути з відповідачів на користь позивача витрати по сплаті судового збору.

Короткий зміст рішення суду першої інстанції.

Заочним рішенням Малиновського районного суду м. Одеси від 13 вересня 2023 року позов АТ «СЕНС БАНК» до ОСОБА_3 , ОСОБА_1 , ОСОБА_4 , ТОВ «АЙ ЛАЙТ ІТ», ОСОБА_2 про визнання предметом іпотеки нерухомого майна – задоволено. Визнано предметом іпотеки, згідно іпотечного договору від 01.06.2007 року, укладеного між Акціонерно-Комерційним Банком Соціального Розвитку «Укрсоцбанк» (правонаступник АТ «СЕНС БАНК») та ОСОБА_1 , що є майновим поручителем за зобов`язанням ОСОБА_3 , за договором кредиту №2007/13-2.06/344 від 01.06.2007 року, нерухоме майно: нежитлова будівля, об`єкт житлової нерухомості, загальна площа (кв.м): 164.7 за яким закріплена адреса: АДРЕСА_2 ; нежитлова будівля, об`єкт житлової нерухомості, загальна площа (кв.м): 498.5 за яким закріплена адреса: АДРЕСА_2 .

Визнано право іпотекодержателя Акціонерного товариства «СЕНС БАНК» згідно іпотечного договору від 01.06.2007 року, укладеного між Акціонерно-Комерційним Банком Соціального Розвитку «Укрсоцбанк» (АТ«СЕНС БАНК») та ОСОБА_1 , що є майновим поручителем за зобов`язанням ОСОБА_3 , за договором кредиту №2007/13-2.06/344 від 01.06.2007 року на нерухоме майно: нежитлова будівля, об`єкт житлової нерухомості, загальна площа (кв.м): 164.7 за яким закріплена адреса: АДРЕСА_2 ; нежитлова будівля, об`єкт житлової нерухомості, загальна площа (кв.м): 498.5 за яким закріплена адреса: АДРЕСА_2 .

Стягнено солідарно з ОСОБА_3 , ОСОБА_1 , ОСОБА_4 , ТОВ «АЙ ЛАЙТ ІТ», ОСОБА_2 на користь Акціонерного товариства «СЕНС БАНК - 8052 гривні в рахунок сплаченого судового збору.

Короткий зміст та доводи апеляційної скарги ОСОБА_1 .

В апеляційній скарзі ОСОБА_1 просить скасувати оскаржуване судове рішення та постановити нове, яким відмовити у задоволенні позовних вимог, посилаючись при цьому на порушення норм матеріального та процесуального права.

Апеляційна скарга вмотивована тим, що укладені між ОСОБА_1 та ОСОБА_6 , ОСОБА_7 договори відчуження, акт приймання – передачі нерухомого майна від ТОВ «АЙ ЛАЙТ ІТ» на користь ОСОБА_2 не відповідають критеріям фраудаторності: укладені добросовісно з непов`язаною фізичною особою та були фактично реалізовані; на момент укладення акт приймання – передачі нерухомого майна від ТОВ «АЙ ЛАЙТ ІТ» на користь ОСОБА_2 як і на момент винесення заочного судового рішення жодних законних вимог позивача ані до від ТОВ «АЙ ЛАЙТ ІТ», ані до ОСОБА_2 не існувало, тому укладаючи вказані правочини, вони не могли діяти недобросовісно та всупереч інтересам позивача як кредитора.

Зокрема правочин між ТОВ «АЙ ЛАЙТ ІТ» та ОСОБА_2 , які не є пов`язаними особами із сторонами зобов`язальних відносин за кредитним договором та договором іпотеки, був направлений на реалізацію підприємством свого конституційного права щодо розпорядження належною власністю, а не з метою унеможливити задоволення вимог позивача як кредитора. Позивачем не було доведено обізнаність обох сторін цього правочину, щодо наявності будь яких зобов`язальних відносин третіх осіб щодо позивача.

Короткий зміст та доводи апеляційної скарги ОСОБА_2 .

В апеляційній скарзі ОСОБА_2 просить скасувати оскаржуване судове рішення та постановити нове, яким відмовити у задоволенні позовних вимог, посилаючись при цьому на порушення норм матеріального та процесуального права.

Апеляційна скарга вмотивована тим, що судом першої інстанції не надано жодної оцінки тому факту, що ОСОБА_2 є добросовісним набувачем спірних нежитлових будівель та набула права на таке майно вільним від незареєстрованих прав інших осіб та обтяжень, а тому у суду були відсутні підстави для визнання спірного майна предметом іпотеки та права іпотекодержателя за АТ «Сенс Банк» щодо такого майна.

Відповідачка ОСОБА_2 не знайома ані з іпотекодателем ОСОБА_1 , ані з позичальником ОСОБА_3 , ані з попередніми власниками майна та навіть не могла припустити, що опиниться в такій ситуації та на майно, яке вона набула законним шляхом, буде претендувати банк. Фактично, враховуючи ті обставини, що після вилучення з реєстру обтяження майна іпотекою таке іпотечне майно було неодноразово відчужене та в подальшому поділено на два окремі об`єкти, перед тим як відповідачка набула право власності на них, у ОСОБА_2 навіть не було технічної та реальної можливості встановити та перевірити вказані факти з відкритих джерел.

2. МОТИВУВАЛЬНА ЧАСТИНА

Позиція апеляційного суду

Заслухавши доповідача, доводи апеляційних скарг, перевіривши матеріали справи, законність і обґрунтованість рішення суду в межах позовних вимог та доводів апеляційних скарг, колегія суддів вважає, що апеляційні скарги підлягають частковому задоволенню, рішення суду першої інстанції скасуванню з ухваленням нового рішення про відмову у задоволенні позовних вимог про визнання предметом іпотеки нерухомого майна.

Мотиви, з яких виходить апеляційний суд, та застосовані норми права

У частині третій статті 3 ЦПК України передбачено, що провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.

Відповідно до ч. 1 п. 2 ст. 374 ЦПК України суд апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги має право скасувати судове рішення повністю або частково і ухвалити у відповідній частині нове рішення або змінити рішення.

Згідно з ч. 1 п. 1 ст. 376 ЦПК України підставами для скасування судового рішення повністю або частково та ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни судового рішення є: неповне з`ясування обставин, що мають значення для справи; недоведеність обставин, що мають значення для справи, які суд першої інстанції визнав встановленими; невідповідність висновків, викладених у рішенні суду першої інстанції, обставинам справи; порушення норм процесуального права або неправильне застосування норм матеріального права.

Судом першої інстанції правильно встановлено, що 01 червня 2007 року між АКБСР «Укрсоцбанк» (правонаступник ПАТ «Укрсоцбанк») та ОСОБА_3 укладено кредитний договір №2007/13-2.06/344, за умовами якого банк надав позичальнику кредит в розмірі 210 000 дол. США, а ОСОБА_3 зобов`язалась щомісячно сплачувати проценти за користування кредитом у розмірі 12,85% річних, здійснювати щомісячне погашення кредиту у строк до 31 травня 2017 року.

Виконання зобов`язання за кредитним договором було забезпечено іпотечним договором від 01.06.2007 року, укладеним між АКБСР «Укрсоцбанк» та відповідачем ОСОБА_1 , який зареєстровано в реєстрі за №3043.

Як вбачається із тексту договору сторонам роз`яснені його наслідки.

Так, відповідно до п.1.1. договору іпотеки ОСОБА_1 передав в іпотеку банку нерухоме майно нежитлові будівлі кафе-бару, загальною площею 663,2 кв.м., розташовані по АДРЕСА_1 . Предмет іпотеки належить на праві власності іпотекодавцю на підставі свідоцтва про право власності серії НОМЕР_1 .

Відповідно до ст. 4 іпотечного договору ПАТ «Укрсоцбанк» отримав право звернення стягнення на предмет іпотеки.

01 червня 2007 року Луняченко Н.В., приватним нотаріусом Одеського міського нотаріального округу, у зв`язку з посвідченням іпотечного договору накладено заборону відчуження зазначених в договорі нежилих будівель-бару, що знаходиться в буд. під номером АДРЕСА_1 , що належить ОСОБА_1 до припинення дії іпотечного договору, зареєстровано в реєстрі за №93.

Також судом встановлено, що рішенням Малиновського районного суду м. Одеси по справі №521/6783/15-ц від 20 вересня 2017 року позов Публічного акціонерного товариства «Укрсоцбанк» до ОСОБА_1 , третя особа ОСОБА_3 про звернення стягнення на предмет іпотеки задоволено. В рахунок погашення заборгованості ОСОБА_3 перед Публічним акціонерним товариством «Укрсоцбанк» (код ЄДРПОУ 00039019) за договором про надання кредиту №2007/13-2.06/344 від 01.06.2007 року у загальному розмірі 121312, 44 дол. США - звернуто стягнення на предмет іпотеки, а саме нерухоме майно нежитлові будівлі кафе-бару, загальною площею 663,2 кв.м., розташовані по АДРЕСА_1 , шляхом продажу цього майна на прилюдних торгах за ціною, визначеною на підставі оцінки майна суб`єктом оціночної діяльності на момент проведення торгів на рівні, не нижчому за звичайні ціни на цей вид майна. На час розгляду справи вказане рішення оскаржується в апеляційному порядку.

Згідно з інформаційної довідки № 296316108 на предмет іпотеки, який розташований за адресою: АДРЕСА_1 та по ідентифікаційному коду НОМЕР_2 ОСОБА_1 накладено арешт. Дата, час державної реєстрації: 11.06.2018 12:07:21. Підстава для державної реєстрації: постанова, про арешт майна боржника, серія та номер: 56539393, виданий 06.06.2018, видавник: Другий Приморський ВДВС м. Одеса ГТУЮ в Одеській області.

23 вересня 2020 року запис про обтяження знято ОСОБА_8 , Кальміуський відділ державної виконавчої служби у місті Маріуполі Східного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Харків), Донецька обл.

Згідно з інформаційної довідки № 296316108 Запис про обтяження іпотеки та заборони видалено з реєстру: Відомості внесено до Реєстру: 23.09.2020 ОСОБА_8 , Кальміуський відділ державної виконавчої служби у місті Маріуполі Східного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Харків), Донецька обл., індексний номер рішення: 54198675.

Відповідно до інформаційної довідки №296316189, інформація з реєстру нерухомого майна, по ідентифікаційному коду НОМЕР_2 ОСОБА_1 накладено арешт: 19.03.2020 13:38:12, Підстава для державної реєстрації: постанова, про арешт майна боржника, серія та номер: 56723317, виданий 19.03.2020, видавник: Другий Приморський відділ державної виконавчої служби у місті Одесі Південного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Одеса), Опис предмета обтяження: все майно.

У той же день, 23 вересня 2020 року, укладено договір купівлі-продажу, серія та номер: 8848, виданий 23.09.2020, видавник: Приватний нотаріус Одеського міського нотаріального округу Омарова В.С. реєстраційний номер майна: 2175896351101, згідно якого: Опис об`єкта: Загальна площа (кв.м): 663.2 адреса: АДРЕСА_3 об`єкт продано: ОСОБА_6 , реєстраційний номер облікової картки платника податків: НОМЕР_3 , країна громадянства: Україна та ОСОБА_7 , реєстраційний номер облікової картки платника податків: НОМЕР_4 , країна громадянства: Україна.

У подальшому 24 вересня 2020 року ці два покупці внесли в статутний фонд Товариства з обмеженою відповідальністю «ДАГАРА» (код ЄДРПОУ: 38573823) це майно згідно з акту приймання-передачі нерухомого майна, виданий 24.09.2020, видавник: Дімітрова Т.А., приватний нотаріус Одеського міського нотаріального округу.

У подальшому Товариство з обмеженою відповідальністю «ДАГАРА» уклало Іпотечний договір, серія та номер: 896, виданий 02.10.2020, видавник: ОСОБА_9

13 травня 2021 року право власності на майно перейшло до ОСОБА_4 , реєстраційний номер облікової картки платника податків: НОМЕР_5 , країна громадянства: Україна, дата, час державної реєстрації: 13.05.2021 13:23:30, Державний реєстратор: приватний нотаріус Фролова Руслана Валеріївна, Одеський міський нотаріальний округ, Одеська обл., підстава для державної реєстрації: Іпотечний договір, серія та номер: 896, виданий 02.10.2020, видавник: Фролова Р.В., приватний нотаріус Одеського міського нотаріального округу; Договір про відступлення права вимоги, серія та номер: 1278, виданий 12.05.2021, видавник: Фролова Р.В., приватний нотаріус Одеського міського нотаріального округу Підстава внесення запису: Рішення про державну реєстрацію прав та їх обтяжень, індексний номер: 58128969 від 14.05.2021 12:46:14, приватний нотаріус Фролова Руслана Валеріївна, Одеський міський нотаріальний округ, Одеська обл., тобто на підставі ст.37 ЗУ Про іпотеку, копія Договору про відступлення права вимоги, серія та номер: 1278, виданий 12.05.2021, видавник: Фролова Р.В., приватний нотаріус Одеського міського нотаріального округу, наявна в матеріалах справи.

Після викладених дій розділ реєстраційний номер майна 2175896351101 закрито. Дата, час державної реєстрації: 28.07.2021 18:20:32. Підстава: поділ об`єкта нерухомого майна Відомості внесено до реєстру: 28.07.2021 19:38:45, ОСОБА_10 , Сергіївська селищна рада Білгород-Дністровського району Одеської області, Одеська обл., індексний номер рішення: 59532970.

Відповідно до інформаційних довідок №295419710 та №295419692, 28.07.2021 року відбулось відкриття розділів та створено два об`єкти нерухомого майна: Реєстраційний номер майна: 2420039151101 Загальна площа (кв.м): 498.5 Адреса: АДРЕСА_2 ; Реєстраційний номер майна: 2420042051101 Загальна площа (кв.м): 164.7 Адреса: АДРЕСА_2 .

Тобто, предмет іпотеки загальною площею 663.2 поділено на два об`єкти площею 498.5 м.кв. та 164.7 м.кв.

Викладене підтверджується технічним паспортом, серія та номер: б/н, виданий 15.07.2021, видавник: Товариство з обмеженою відповідальністю «БТІ ПІВДЕНЬ» на поділений об`єкт Загальна площа (кв.м): 164.7 Адреса: АДРЕСА_2 та копією технічного паспорту, серія та номер: б/н, виданий 15.07.2021, видавник: Товариство з обмеженою відповідальністю «БТІ ПІВДЕНЬ» на поділений об`єкт Загальна площа (кв.м): 498.5 Адреса: АДРЕСА_2 , що відповідає висновку про поділ, серія та номер: 093516/1221, виданий 15.07.2021, видавник: ТОВ «БТІ ПІВДЕНЬ» та довідки про присвоєння адреси, серія та номер: 07/65001-1840, виданий 22.07.2021, видавник: Одеська дирекція акціонерного товариства «Укрпошта».

У подальшому 04 жовтня 2021 року ОСОБА_4 вніс в статутний фонд Товариства з обмеженою відповідальністю «АЙ ЛАЙТ ІТ» (код ЄДРПОУ: 43348659, країна реєстрації: Україна) це майно: підстава для державної реєстрації: протокол загальних зборів учасників Товариства з обмеженою відповідальністю «АЙ ЛАЙТ ІТ», серія та номер: 2, виданий 30.09.2021, видавник: Товариство з обмеженою відповідальністю «АЙ ЛАЙТ ІТ»; акт приймання-передачі, серія та номер: 4533, 4534, виданий 30.09.2021, видавник: ОСОБА_4 , Товариство з обмеженою відповідальністю «АЙ ЛАЙТ ІТ» Підстава внесення запису: Рішення про державну реєстрацію прав та їх обтяжень, індексний номер: 60801153 від 06.10.2021 15:24:52, ОСОБА_11 , Юридичний департамент Одеської міської ради, Одеська обл..

Згідно з інформації з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно № 320041931, право власності, на нежитлову будівлю АДРЕСА_2 , загальною площею 167,7 кв.м відчужено 25.07.2022 року на користь ОСОБА_2 , згідно акту приймання – передачі нерухомого майна, серія 1066, 1067 виданий 25.07.2022 видавник Дімітрова Т.А. приватний нотаріус Одеського міського нотаріального округу.

Згідно з інформації з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно № 320041818, право власності на нежитлову будівлю АДРЕСА_2 , загальною площею 498,5 кв.м., відчужено 25.07.2022 року на користь ОСОБА_2 , згідно акту приймання – передачі нерухомого майна, серія 1066, 1067 виданий 25.07.2022 видавник Дімітрова Т.А. приватний нотаріус Одеського міського нотаріального округу.

Щодо позовних вимог про визнання права іпотекодержателя.

За змістом частин першої, третьої статті 575 ЦК України іпотекою є застава нерухомого майна, що залишається у володінні заставодавця або третьої особи; правила про іпотеку землі та інші окремі види застав встановлюються законом.

Згідно з частиною першою статті 576 ЦК України предметом застави може бути будь-яке майно (зокрема річ, цінні папери, майнові права), що може бути відчужене заставодавцем і на яке може бути звернене стягнення.

Відповідно до частини другої статті 583 ЦК України заставодавцем може бути власник речі або особа, якій належить майнове право, а також особа, якій власник речі або особа, якій належить майнове право, передали річ або майнове право з правом їх застави.

Статтями 1, 5 Закону України «Про іпотеку» (в редакції, чинній на час укладення Договору іпотеки) передбачено, що застава майнових прав на нерухомість, будівництво якої не завершено, регулюється за правилами, визначеними цим Законом. Предметом іпотеки можуть бути один або декілька об`єктів нерухомого майна за таких умов: нерухоме майно належить іпотекодавцю на праві власності або на праві господарського відання, якщо іпотекодавцем є державне або комунальне підприємство, установа чи організація; нерухоме майно може бути відчужене іпотекодавцем і на нього відповідно до законодавства може бути звернене стягнення; нерухоме майно зареєстроване у встановленому законом порядку як окремий виділений у натурі об`єкт права власності, якщо інше не встановлено цим Законом. Предметом іпотеки також може бути об`єкт незавершеного будівництва або інше нерухоме майно, яке стане власністю іпотекодавця після укладення іпотечного договору, за умови, що іпотекодавець може документально підтвердити право на набуття ним у власність відповідного нерухомого майна у майбутньому. Частина об`єкта нерухомого майна може бути предметом іпотеки лише після її виділення в натурі і реєстрації права власності на неї як на окремий об`єкт нерухомості, якщо інше не встановлено цим Законом. Іпотека поширюється на частину об`єкта нерухомого майна, яка не може бути виділеною в натурі і була приєднана до предмета іпотеки після укладення іпотечного договору без реєстрації права власності на неї як на окремий об`єкт нерухомості.

Відсутність відомостей про право іпотеки в Державному реєстрі іпотек не може впливати на чинність іпотеки, оскільки така підстава припинення іпотеки не передбачена законом. У випадку якщо позивач вважає, що іпотека є та залишалася чинною, належним способом захисту було б звернення позивача з вимогою про визнання права іпотекодержателя стосовно іпотечного майна. Після набрання чинності рішенням суду у разі задоволення такого позову до відповідного державного реєстру має бути внесений запис про іпотекодержателя.

За змістом ч. 5 ст. 203 ЦК України правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним.

Основними ознаками фіктивного правочину є: введення в оману (до або в момент укладення угоди) третьої особи щодо фактичних обставин правочину або дійсних намірів учасників; свідомий намір невиконання зобов`язань договору; приховування справжніх намірів учасників правочину.

Укладення договору, який за своїм змістом суперечить вимогам закону, оскільки не спрямований на реальне настання обумовлених ним правових наслідків, є порушенням ч. 1 та ч. 5 ст. 203 ЦК України, що за правилами ст. 215 цього Кодексу є підставою для визнання його недійсним відповідно до ст. 234 ЦК України.

У постановах від 19 жовтня 2016 року (провадження № 6-1873цс16), від 23 серпня 2017 року у справі № 306/2952/14-ц, від 09 вересня 2017 року у справі № 359/1654/15-ц Верховний Суд України здійснив розширювальне тлумачення ст. 234 Цивільного кодексу України і кваліфікував договір, укладений з метою уникнути виконання грошового зобов`язання, як фіктивний.

Велика Палата Верховного Суду у постанові від 03 липня 2019 року у справі № 369/11268/16-ц (провадження № 14-260цс19) підтримала зазначені висновки.

За висновками Верховного Суду, будь-який правочин, вчинений боржником у період настання у нього зобов`язання із погашення заборгованості перед кредитором, внаслідок якого боржник перестає бути платоспроможним, має ставитися під сумнів у частині його добросовісності та набуває ознак фраудаторного правочину.

У постанові від 28.11.2019 у справі №910/8357/18 Верховний Суд зазначив, що правочини, які укладаються учасниками цивільних відносин, повинні мати певну правову та фактичну мету, яка не має бути очевидно неправомірною та недобросовісною. Правочин не може використовуватися учасниками цивільних відносин для уникнення сплати боргу або виконання судового рішення. Поручитель, який став солідарним боржником у зв`язку з невиконанням позичальником свого обов`язку у кредитному зобов`язанні, що виникло первинно з його волі та згідно з його бажанням, не є абсолютно вільним у обранні варіантів власної поведінки, його дії не повинні призводити до такого стану, у якому він ставатиме неплатоспроможним перед своїми кредиторами (висновок викладений у постанові Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду від 24.07.2019 у справі № 405/1820/17).

Боржник, який відчужує майно (вчиняє інші дії, пов`язані із зменшенням його платоспроможності) після виникнення у нього зобов`язання із повернення суми позики діє очевидно недобросовісно та зловживає правами стосовно кредитора.

Тому правопорядок не може залишати поза реакцією такі дії, які хоч і не порушують конкретних імперативних норм, але є очевидно недобросовісними та зводяться до зловживання правом направленим на недопущення (уникнення) задоволення вимог такого кредитора.

При цьому, та обставина, що правочин із третьою особою, за яким боржник відчужив майно, реально виконаний, не виключає тієї обставини, що він направлений на уникнення звернення стягнення на майно боржника та, відповідно, може бути визнаний недійсним на підставі загальних засад цивільного законодавства.

Серед іншого, Верховний Суд вказав, що в обранні варіанта добросовісної поведінки боржник зобов`язаний піклуватися про те, щоб його юридично значимі вчинки були економічно обґрунтованими. Також поведінка боржника повинна відповідати критеріям розумності, що передбачає, що кожне зобов`язання, яке правомірно виникло, повинно бути виконано належним чином, а тому кожний кредитор вправі розраховувати, що усі існуючі перед ним зобов`язання за звичайних умов будуть належним чином та своєчасно виконані. Тому усі боржники мають добросовісно виконувати усі свої зобов`язання, а в разі неможливості такого виконання – надати справедливе та своєчасне задоволення прав та правомірних інтересів кредитора.

Угоди, що укладаються учасниками цивільних відносин, повинні мати певну правову та фактичну мету, яка не має бути очевидно неправомірною та недобросовісною. Угода, що укладається «про людське око», таким критеріям відповідати не може.

Вказані висновки ґрунтуються на постанові Великої Палати Верховного Суду від 03 липня 2019 року по справі № 369/11268/16-ц, провадження № 14-260цс19, суть якої зводиться до того, що позивач вправі звернутися до суду із позовом про визнання договору недійсним, як такого, що направлений на уникнення звернення стягнення на майно боржника, на підставі загальних засад цивільного законодавства (п. 6 ст. 3 ЦК України) та недопустимості зловживання правом (ч. 3 ст. 13 ЦК України), та послатися на спеціальну норму, що передбачає підставу визнання правочину недійсним, якою може бути як підстава, передбачена ст. 234 ЦК України, так і інша, наприклад, підстава, передбачена ст. 228 ЦК України.

Аналогічні висновки зроблені у постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду від 28 лютого 2019 року у справі № 646/3972/16-ц.

Враховуючи зазначене, суд першої інстанції дійшов обґрунтованого висновку про задоволення позовних вимог про визнання право іпотекодержателя Акціонерного товариства «СЕНС БАНК» згідно іпотечного договору від 01.06.2007 року, укладеного між Акціонерно-Комерційний Банк Соціального Розвитку «Укрсоцбанк» (АТ«СЕНС БАНК») та ОСОБА_1 , що є майновим поручителем за зобов`язанням ОСОБА_3 , за договором кредиту №2007/13-2.06/344 від 01.06.2007 року на нерухоме майно: нежитлова будівля, об`єкт житлової нерухомості, загальна площа (кв.м): 164.7 за яким закріплена адреса: АДРЕСА_2 ; нежитлова будівля, об`єкт житлової нерухомості, загальна площа (кв.м): 498.5 за яким закріплена адреса: АДРЕСА_2 .

Щодо позовних вимог про визнання предметом іпотеки нерухомого майна.

Суд першої інстанції дійшов висновку, що такі позовні вимоги про визнання предметом іпотеки нерухомого майна є законними і обґрунтованими, а тому підлягають задоволенню.

Однак з такими висновками суду першої інстанції погодитись не можна з огляду на таке.

Завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави (частина перша статті 2 ЦПК України).

Відповідно до частини першої статті 16 ЦК України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів.

Частиною першою статті 15 ЦК України визначено право кожної особи на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.

З урахуванням цих норм правом на звернення до суду за захистом наділена особа лише в разі порушення, невизнання або оспорювання саме її прав, свобод чи інтересів, а також у разі звернення до суду органів і осіб, уповноважених захищати права, свободи та інтереси інших осіб або державні та суспільні інтереси. Суд повинен установити, чи були порушені, не визнані або оспорені права, свободи чи інтереси цих осіб, і залежно від установленого вирішити питання про задоволення позовних вимог або відмову в їх задоволенні.

Для застосування того чи іншого способу захисту, необхідно встановити які ж права (інтереси) позивача порушені, невизнані або оспорені відповідачем і за захистом яких прав (інтересів) позивач звернувся до суду. При оцінці обраного позивачем способу захисту потрібно враховувати його ефективність, тобто спосіб захисту має відповідати змісту порушеного права, характеру правопорушення, та забезпечити поновлення порушеного права.

Суд може захистити цивільне право або інтерес іншим способом, що встановлений договором або законом чи судом у визначених законом випадках (абзац 12 частини другої статті 16 ЦК України).

Здійснюючи правосуддя, суд захищає права, свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законом або договором. У випадку, якщо закон або договір не визначають ефективного способу захисту порушеного, невизнаного або оспореного права, свободи чи інтересу особи, яка звернулася до суду, суд відповідно до викладеної в позові вимоги такої особи може визначити у своєму рішенні такий спосіб захисту, який не суперечить закону (частини перша та друга статті 5 ЦПК України).

Тлумачення вказаних норм свідчить, що цивільні права/інтереси захищаються у спосіб, який передбачений законом або договором, та є ефективним для захисту конкретного порушеного або оспорюваного права/інтересу позивача. Якщо закон або договір не визначають такого ефективного способу захисту, суд відповідно до викладеної в позові вимоги позивача може визначити у рішенні такий спосіб захисту, який не суперечить закону. При розгляді справи суд має з`ясувати: чи передбачений обраний позивачем спосіб захисту законом або договором; чи передбачений законом або договором ефективний спосіб захисту порушеного права/інтересу позивача; чи є спосіб захисту, обраний позивачем, ефективним для захисту його порушеного права/інтересу у спірних правовідносинах. Якщо суд зробить висновок, що обраний позивачем спосіб захисту не передбачений законом або договором та/або є неефективним для захисту порушеного права/інтересу позивача, у цих правовідносинах позовні вимоги останнього не підлягають задоволенню. Однак, якщо обраний позивачем спосіб захисту не передбачений законом або договором, проте є ефективним та не суперечить закону, а закон або договір у свою чергу не визначають іншого ефективного способу захисту, то порушене право/інтерес позивача підлягає захисту обраним ним способом.

Спірні правовідносини стосуються захисту прав кредитора на задоволення своїх вимог за рахунок предмета іпотеки, який був поділений та відчужений на користь третіх осіб у період відсутності в державних реєстрах запису про обтяження майна іпотекою.

Відповідно до частини першої статті 526 ЦК України зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог – відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Іпотека – це вид забезпечення виконання зобов`язання нерухомим майном (неподільним об`єктом незавершеного будівництва, майбутнім об`єктом нерухомості), що залишається у володінні і користуванні іпотекодавця, згідно з яким іпотекодержатель має право в разі невиконання боржником забезпеченого іпотекою зобов`язання задовольнити свої вимоги за рахунок предмета іпотеки переважно перед іншими кредиторами такого боржника у порядку, встановленому цим Законом (стаття 1 Закону України «Про іпотеку» (тут і далі – в редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин)).

Відповідно до частини першої, п`ятої статті 3 Закону України «Про іпотеку» Іпотека виникає на підставі договору, закону або рішення суду. До іпотеки, яка виникає на підставі закону або рішення суду, застосовуються правила щодо іпотеки, яка виникає на підставі договору, якщо інше не встановлено законом. Іпотека має похідний характер від основного зобов`язання і є дійсною до припинення основного зобов`язання або до закінчення строку дії іпотечного договору.

Відповідно до статті 12 Закону України «Про іпотеку» у разі порушення іпотекодавцем обов`язків, встановлених іпотечним договором, іпотекодержатель має право вимагати дострокового виконання основного зобов`язання, а в разі його невиконання – звернути стягнення на предмет іпотеки.

У постанові Великої Палати Верховного Суду від 15 червня 2021 року у справі № 922/2416/17 (провадження № 12-44гс20) зазначено, що: «у випадку якщо позивач вважає, що іпотека є та залишалася чинною, належним способом захисту було б звернення позивача з вимогою про визнання права іпотекодержателя стосовно іпотечного майна».

Апеляційний суд зауважує, що позивач, звертаючись до суду із позовом, заявив позовну вимогу, зокрема, про визнання права іпотекодержателя.

Водночас також заявлена вимоги про визнання предметом іпотеки нерухомого майна, а саме:

- нежитлову будівлю, об`єкт житлової нерухомості, загальна площа (кв.м): 164.7 за яким закріплена адреса АДРЕСА_2 ,

- нежитлову будівлю, об`єкт житлової нерухомості, загальна площа (кв.м): 498.5 за яким закріплена адреса АДРЕСА_2 .

Однак така вимога про визнання предметом іпотеки нерухомого майна не є належним способом захисту своїх прав.

Колегія суддів констатує, що обрання позивачем неналежного способу захисту своїх прав є самостійною підставою для відмови у позові. Такий висновок сформульований, зокрема, у постановах Великої Палати Верховного Суду від 19 січня 2021 року у справі № 916/1415/19 (провадження № 12-80гс20), від 02 лютого 2021 року у справі № 925/642/19 (провадження № 12-52гс20), від 22 червня 2021 року у справі № 200/606/18 (провадження № 14-125цс20).

Враховуючи вищевикладене, суд апеляційної інстанції дійшов висновку, що у задоволенні позовних вимог Акціонерного товариства «СЕНС БАНК» до ОСОБА_3 , ОСОБА_1 , ОСОБА_4 , Товариства з обмеженою відповідальністю «АЙ ЛАЙТ ІТ», ОСОБА_5 про визнання предметом іпотеки нерухомого майна необхідно відмовити.

Щодо доводів апеляційних скарг.

Інші доводи апеляційних скарг не дають підстав для висновку про неправильне застосування судом першої інстанції норм матеріального права та порушення норм процесуального права, яке призвело або могло призвести до неправильного вирішення справи.

Скаржники не довели інші обставини, на які посилались як на підставу своєї апеляційних скарг, жодного належного та допустимого доказу на спростування висновків суду першої інстанції не надали.

Щодо доводів апеляційної скарги, то колегія суддів зазначає таке.

Відповідно до статті 23 Закону України «Про іпотеку» у разі переходу права власності (права господарського відання) на предмет іпотеки від іпотекодавця до іншої особи, у тому числі в порядку спадкування чи правонаступництва, іпотека є дійсною для набувача відповідного нерухомого майна, навіть у тому випадку, якщо до його відома не доведена інформація про обтяження майна іпотекою. Особа, до якої перейшло право власності на предмет іпотеки, набуває статус іпотекодавця і має всі його права і несе всі його обов`язки за іпотечним договором у тому обсязі і на тих умовах, що існували до набуття ним права власності на предмет іпотеки.

Велика Палата Верховного Суду наголошувала, що цивільний оборот ґрунтується на презумпції добросовісності та чесності учасників цивільних відносин, які вправі розраховувати саме на таку поведінку інших учасників, яка відповідатиме зазначеним критеріям і уявленням про честь та совість (див. пункт 220 постанови Великої Палати Верховного Суду від 03 квітня 2024 року у справі № 917/1212/21 (провадження № 12-24гс23)).

У частині другій статті 328 ЦК України встановлено презумпцію правомірності набуття права власності, за якою право власності на конкретне майно вважається набутим правомірно, якщо інше не встановлено в судовому порядку або незаконність набуття права власності прямо не передбачена законом.

Тобто факт неправомірності набуття права власності, якщо це не передбачено законом, підлягає доказуванню, а правомірність набуття права власності передбачає його законність і добросовісність.

У постанові Великої Палати Верховного Суду від 15 червня 2021 року у справі №922/2416/17 (провадження № 12-44гс20) зазначено:

«7.21. З огляду на наведені у постанові в справі № 922/2416/17 мотиви, для забезпечення єдності судової практики Велика Палата Верховного Суду вважає за необхідне відступити шляхом конкретизації від її висновку, викладеного у постанові від 19 червня 2019 року у справі № 643/17966/14-ц, а також від аналогічного висновку Верховного Суду України, викладеного у постанові від 16 вересня 2015 року у справі 6-1193цс15, і Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду, викладеного у постановах від 10 травня 2018 року у справі № 643/18839/13-ц, від 23 січня 2019 року у справі №643/12557/16-ц та від 13 березня 2019 року у справі №643/19761/13-ц.

7.22. Означена конкретизація висновків полягає у такому:

- скасоване судове рішення не породжує жодних правових наслідків з моменту його ухвалення, але його скасування саме по собі (тобто без встановлення інших обставин, що, зокрема, можуть підтверджувати недобросовісність дій, які були вчинені на підставі цього рішення) не є підставою для перегляду всіх юридичних фактів, що виникли, змінилися чи припинилися на підставі відповідного рішення;

- виключення відомостей про право іпотеки з відповідного державного реєстру на підставі судового рішення є не правовим наслідком такого рішення, а фактичною дією, вчиненою на підставі цього рішення;

- виключення відомостей про право іпотеки з відповідного Державного реєстру, зокрема, на підставі судового рішення не впливає на чинність іпотеки. Скасування того судового рішення, що мало наслідком внесення до Державного реєстру іпотек запису про припинення іпотеки, не відновлює дію останньої, оскільки іпотека зберігає чинність незалежно від відсутності певний час відомостей про неї у відповідному державному реєстрі;

- запис про іпотеку не може бути відновлений з моменту вчинення первинного запису, а вчиняється державним реєстратором повторно за наявності для цього підстав, передбачених законом, зокрема договору іпотеки, а також судового рішення про визнання права іпотекодержателя;

- за відсутності в реєстрі відомостей про права інших осіб на нерухоме майно або їх обтяжень особа, яка добросовісно покладалася на ці відомості, тобто не знала і не мала знати про існування таких прав чи обтяжень, набуває право на таке майно вільним від незареєстрованих прав інших осіб та обтяжень (пункт 38 постанови Великої Палати Верховного Суду від 23 жовтня 2019 року у справі № 922/3537/17 за провадженням № 12-127гс19). За таких умов право іпотеки припиняється, відомості про іпотеку поновленню не підлягають, а позов про звернення стягнення на предмет іпотеки не підлягає задоволенню;

- при вирішенні таких спорів необхідно враховувати наявність чи відсутність обставин, які можуть свідчити про недобросовісність набувача майна, придбаного за відсутності в державному реєстрі відомостей про обтяження».

Тобто, у постанові Великої Палати Верховного Суду від 15 червня 2021 року у справі № 922/2416/17 (провадження № 12-44гс20) Велика Палата Верховного Суду доволі чітко зазначила, що добра совість враховується при набутті права на майно. І відсутність в реєстрі відомостей про права інших осіб на нерухоме майно або їх обтяжень зумовлює такий суровий наслідок для іпотекодержателя, як припинення права іпотеки.

Однією з основоположних засад цивільного законодавства є добросовісність (пункт 6 статті 3 ЦК України) і дії учасників приватних правовідносин мають бути добросовісними.

Добра совість – це певний стандарт поведінки, що характеризується чесністю, відкритістю і повагою інтересів іншої сторони договору або відповідного правовідношення (див., зокрема, постанову Верховного Суду у складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду від 10 квітня 2019 року в справі № 390/34/17 (провадження № 61-22315сво18), постанову Верховного Суду у складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду від 11 листопада 2019 року у справі № 337/474/14-ц (провадження № 61-15813сво18)).

З урахуванням того, що норми цивільного законодавства мають застосовуватися з урахуванням добросовісності, то принцип добросовісності не може бути обмежений певною сферою (див., зокрема, постанову Верховного Суду у складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду від 11 грудня 2023 року в справі №463/13099/21 (провадження № 61-11609сво23), постанову Верховного Суду у складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду від 19 лютого 2024 року у справі №567/3/22 (провадження №61-5252сво23)).

Норми закону полягають в такому: жити чесно, не ображати інших, кожному віддавати по заслугах. Змусити жити за принципами навряд чи можливо. Але коли виникає судовий спір, то учасники цивільного обороту мають розуміти, що їх дії (бездіяльність) чи правочини можуть бути піддані оцінці крізь призму справедливості, розумності, добросовісності (див., зокрема, постанову Верховного Суду у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 14 травня 2024 року у справі №357/13500/18 (провадження № 61-3809св24)).

У справі, що переглядається апеляційний суд дійшов висновку про те, що позивач звернувся до суду з належним способом захисту порушеного права, а саме про визнання права іпотекодержателя стосовно іпотечного майна.

При вирішенні даного спору суд має врахувати наявність/відсутність обставин, які можуть свідчити про недобросовісність набувача майна, набутого ОСОБА_2 за відсутності в Державному реєстрі іпотек відомостей про обтяження спірних об`єктів нерухомості. Відсутність у Державному реєстрі іпотек означених відомостей не може беззастережно свідчити про добросовісність особи, яка придбаває таке майно.

З матеріалів справи вбачається та встановлено судом, що ОСОБА_2 , як набувач спірних об`єктів нерухомості, проявивши обачність при придбанні спірного нерухомого майна, могла знати про існування прав та обтяжень на них раніше як цілісного об`єкта нерухомості.

В цій справі відповідач набула право власності на нерухоме майно під час відсутності в Державному реєстрі іпотек відомостей про обтяження предмета іпотеки, проте відсутність означених відомостей не може беззастережно свідчити про добросовісність відповідача, за наведених обставин.

Наведені в апеляційній скарзі інші доводи були предметом дослідження в суді першої інстанції із наданням відповідної правової оцінки всім фактичним обставинам справи, яка ґрунтується на вимогах чинного законодавства, і з якою погоджується суд апеляційної інстанції.

Одночасно апеляційний суд зазначає, що доводи апеляційної скарги щодо порушення судом норм матеріального та процесуального права зводяться до незгоди з висновками суду, особистого тлумачення норм матеріального і процесуального права та не впливають на фактичні обставини справи, які встановлені судом відповідно до законодавства та на законність судового рішення.

Крім того судова колегія вважає за необхідне зазначити, що Європейський суд з прав людини вказав, що пункт перший статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов`язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов`язку можуть бути різними залежно від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги, між іншим, різноманітність аргументів, які сторона може представити в суді, та відмінності, які існують у держава-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов`язок щодо надання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки з огляду на конкретні обставини справи (Проніна проти України, № 63566/00 § 23, ЄСПЛ від 18 липня 2006 року. Оскаржувані судові рішення відповідають критерію обґрунтованості судового рішення.

Висновки за результатами розгляду апеляційної скарги.

Таким чином, судова колегія дійшла висновку, що суд першої інстанції неповно з`ясував обставини, що мають значення для справи, не довів обставини, що мають значення для справи, які суд вважав встановленими, висновки районного суду не відповідають обставинам справи, у зв`язку з чим є підстави для скасування рішення суду першої інстанції та постановлення нового судового рішення про відмову у задоволенні позовних вимог про визнання предметом іпотеки нерухомого майна.

Керуючись ст. ст. 367, 368, 374, 376, 381-384, 389-391 ЦПК України, апеляційний суд,

УХВАЛИВ:

Апеляційну скаргу ОСОБА_1 задовольнити частково.

Апеляційну скаргу ОСОБА_2 задовольнити частково

Заочне рішення Малиновського районного суду м. Одеси від 13 вересня 2023 року в частині позовних вимог про визнання предметом іпотеки нерухомого майна скасувати.

Постановити у цій частині нове судове рішення.

У задоволенні позовних вимог Акціонерного товариства «СЕНС БАНК» до ОСОБА_3 , ОСОБА_1 , ОСОБА_4 , Товариства з обмеженою відповідальністю «АЙ ЛАЙТ ІТ», ОСОБА_5 про визнання предметом іпотеки нерухомого майна відмовити.

В іншій частині рішення суду першої інстанції залишити без змін.

Постанова суду набирає законної сили з моменту її ухвалення, проте може бути оскаржена у касаційному порядку до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.

Повний текст судового рішення складено 07 серпня 2026 року.

Головуючий Р.Д. Громік

Судді: М.М. Драгомерецький

О.С. Комлева