Постанова від 06 серпня 2026 р. у справі №332/463/26 — Запорізький апеляційний суд

Дата документу Справа № 332/463/26

ЗАПОРІЗЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

Єдиний унікальний №332/463/26 Головуючий в 1 інст. Ретинська Ю.І.

Провадження №33/807/1038/26 Доповідач у 2 інст. Кононенко Т.О.

ПОСТАНОВА

іменем України

07 серпня 2026 року м. Запоріжжя

Суддя судової палати з розгляду кримінальних справ Запорізького апеляційного суду Кононенко Т.О., розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу особи, яка притягається до адміністративної відповідальності, ОСОБА_1 , на постанову Заводського районного суду м. Запоріжжя від 08 липня 2026 року щодо ОСОБА_1 ,

за участю:

представника ОСОБА_1 – адвоката Чижика В.М., в режимі відеоконференції,

установив:

Короткий зміст рішення суду першої інстанції

Вказаною постановою ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , громадянина України, військовослужбовця, який зареєстрований за адресою: АДРЕСА_1 , проживає за адресою: АДРЕСА_2 , РНОКПП: НОМЕР_1 , визнано винним у вчиненні адміністративного правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 130 КУпАП, та накладено адміністративне стягнення у виді штрафу на користь держави у розмірі 17 000 (сімнадцять тисяч) гривень з позбавленням права керування транспортними засобами строком на один рік, а також стягнуто судовий збір у розмірі 665 (шістсот шістдесят п`ять) гривень 60 копійок.

Судом першої інстанції встановлено, що 21.01.2026 о 08 год 30 хв у м. Запоріжжі по вул. Скворцова, 1, водій ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , керував транспортним засобом Toyota Hilux, д.н.з. НОМЕР_2 з явними ознаками наркотичного сп`яніння, а саме: звужені зіниці очей, що не реагують на світло, виражене тремтіння пальців рук, порушення координації рухів. Від проходження медичного огляду на стан наркотичного сп`яніння у встановленому законом порядку в медичному закладі у лікаря-нарколога відмовився на місці зупинки транспортного засобу. Від керування транспортним засобом відсторонений шляхом паркування ТЗ без порушень ПДР, про повторність попереджений. Своїми діями ОСОБА_1 порушив вимоги п. 2.5 Правил дорожнього руху України, за що передбачена адміністративна відповідальність за ч. 1 ст. 130 КУпАП.

Обставини вчинення адміністративного правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 130 КУпАП, на думку суду першої інстанції, підтверджуються: протоколом про адміністративне правопорушення від 21.01.2026 серії ЕПР1 № 571546; даними рапорту поліцейського взводу № 1 роти № 1 батальйону № 3 УПП в Запорізькій області ДПП капрала поліції Данила Кондратенка-Сорокіна; направленням на огляд водія транспортного засобу з метою виявлення стану алкогольного, наркотичного чи іншого сп`яніння або перебування під впливом лікарських препаратів, що знижують увагу та швидкість реакції в КНП «ОКЗ ПНД та СЗХ» ЗОР від 21.01.2026 відносно ОСОБА_1 ; відеозаписом правопорушення від 21.01.2026.

Узагальнені доводи особи, яка подала апеляційну скаргу

Не погодившись із рішенням суду першої інстанції, особа, яка притягується до адміністративної відповідальності, подала апеляційну скаргу, яка містить прохання скасувати постанову суду першої інстанції та провадження у справі про адміністративне правопорушення закрити у зв`язку з відсутністю події та складу адміністративного правопорушення.

Обґрунтовуючи свої апеляційні вимоги, апелянт вказує, що оскаржувана постанова суду першої інстанції є незаконною, необґрунтованою та такою, що постановлена з істотним порушенням норм матеріального і процесуального права, внаслідок чого підлягає скасуванню.

Вважає, що суд першої інстанції без належних і допустимих доказів дійшов висновку, що місце зупинки транспортного засобу за адресою: вул. Скворцова, 1 у м. Запоріжжі є постійно діючим блокпостом. При цьому єдиною підставою такого висновку стало суб`єктивне сприйняття судом відеозапису, на якому видно окремі елементи інженерного облаштування. Проте правовий статус блокпоста визначається не його зовнішнім виглядом, а виключно нормативно-правовими актами, прийнятими відповідно до Постанови Кабінету Міністрів України № 1455 від 29.12.2021.

Вказує, що у матеріалах справи відсутній будь-який наказ військового командування про створення блокпоста за адресою вул. Скворцова, 1 у м. Запоріжжі. Незважаючи на подане стороною захисту клопотання про витребування такого документа, суд не вжив жодних заходів для його дослідження. Більше того, працівник поліції у судовому засіданні повідомив, що діяв на підставі «бойового розпорядження», однак цей документ також не був наданий суду. Суд фактично визнав законність блокпоста без дослідження єдиного документа, який міг підтвердити його існування.

Зауважує, оскільки правовий статус блокпоста не був підтверджений жодним належним доказом, поліцейський не набув спеціальних повноважень, передбачених законодавством воєнного стану. За таких обставин він залишався звичайним працівником патрульної поліції, діяльність якого регулюється загальними положеннями Закону України «Про Національну поліцію», а зупинка транспортного засобу могла здійснюватися виключно з підстав, визначених статтею 35 цього Закону. Жодної із передбачених законом підстав для зупинки транспортного засобу матеріали справи не містять.

Вважає, що посилання суду на статтю 31 Закону України «Про Національну поліцію» є безпідставним, оскільки застосування превентивних заходів під час воєнного стану регламентується спеціальними нормами Постанов Кабінету Міністрів України № 1455 та № 1456 від 29.12.2021. Здійснення перевірки документів, огляду транспортних засобів та інших режимних заходів можливе лише уповноваженими особами у межах законно створених блокпостів. За відсутності відповідного наказу військового командування такі спеціальні повноваження у поліцейського були відсутні.

Повідомляє, що безпідставним є і висновок суду щодо недійсності медичної довідки № 213 від 21.01.2026 року, виданої КНП «ОКЗ ПНД та СЗХ» ЗОР. Дві години встановлено виключно як процесуальний обов`язок поліцейського забезпечити доставлення особи до закладу охорони здоров`я. Закон не містить жодної норми, яка забороняє особі самостійно пройти медичний огляд після спливу цього часу або визнає результати такого огляду недопустимими доказами.

Затримка була обумовлена тривалим оформленням матеріалів працівниками поліції та іншими процесуальними діями, після завершення яких ОСОБА_1 негайно звернувся до спеціалізованого медичного закладу. Медична довідка № 213 підтвердила повну відсутність клінічних ознак та лабораторних даних, які б свідчили про наркотичне сп`яніння.

На думку ОСОБА_1 , електронний доказ, досліджений судом, також не підтверджує висновки поліцейського про наявність у нього ознак наркотичного сп`яніння. На відеозаписі зафіксовано чітку координацію рухів, впевнену ходу, відсутність тремору рук, зв`язну мову та адекватну поведінку. Жодної відеофіксації перевірки реакції зіниць або інших клінічних ознак наркотичного сп`яніння матеріали справи не містять.

Наголошує на тому, що суд без належної оцінки залишив показання свідків та командира військової частини, які підтвердили відсутність у водія будь-яких ознак сп`яніння та повідомили про неправомірні дії працівників поліції під час зупинки транспортного засобу. Таке вибіркове оцінювання доказів суперечить вимогам статті 252 КУпАП щодо їх всебічного, повного та об`єктивного дослідження.

Стверджує, що суд також необґрунтовано поклав в основу рішення протокол про адміністративне правопорушення, рапорт поліцейського, картку обліку адміністративного правопорушення та направлення на медичний огляд. Зазначені документи є внутрішніми процесуальними документами, складеними тим самим працівником поліції, який здійснив зупинку транспортного засобу, а тому не можуть самі по собі підтверджувати законність власних дій та не можуть мати перевагу над об`єктивними доказами у вигляді відеозапису, медичної документації та показань свідків.

Протокол про адміністративне правопорушення не є беззаперечним доказом вини особи, а лише фіксує суб`єктивне бачення працівника поліції щодо обставин події. Аналогічно, рапорт поліцейського є внутрішнім службовим документом, картка обліку лише підтверджує факт реєстрації матеріалів у інформаційній системі МВС, а направлення на медичний огляд свідчить виключно про намір поліцейського направити особу до медичного закладу і не підтверджує наявності ознак сп`яніння.

Вважає, що суд побудував постанову на припущеннях, надав перевагу доказам сторони обвинувачення без належної перевірки їх достовірності.

Наголошує на тому, що ОСОБА_1 є чинним військовослужбовцем, що підтверджується посвідченням, наявним у матеріалах справи. Відповідно до статті 5 Закону України «Про судовий збір» він звільнений від сплати судового збору. Незважаючи на це, суд першої інстанції безпідставно стягнув із нього судовий збір, що є самостійною підставою для скасування постанови в цій частині.

Позиції учасників апеляційного провадження

Особа, що притягується до адміністративної відповідальності, у судове засідання не з`явилася, була належним чином повідомлена про дату, час та місце судового засідання. Клопотань про відкладення розгляду провадження не надсилала.

У судовому засіданні представник ОСОБА_1 — адвокат Чижик В.М. зазначив про можливість розгляду апеляційної скарги без участі самого ОСОБА_1 .

Відповідно до ч. 6 ст. 294 КУпАП неявка в судове засідання осіб, які беруть участь у провадженні, не є перешкодою для розгляду справи.

Виходячи з цього, судом апеляційної інстанції ухвалено рішення про розгляд справи за відсутності правопорушника та апелянта.

Представник ОСОБА_1 — адвокат Чижик В.М. у судовому засіданні підтримав апеляційну скаргу та просив її задовольнити. Зазначив, що ОСОБА_1 законно не виконав незаконні вимоги поліцейського.

Мотиви прийняття рішення судом апеляційної інстанції

Дослідивши матеріали справи, заслухавши учасників судового засідання, перевіривши матеріали провадження та обговоривши доводи, викладені в апеляційній скарзі, переглядаючи оскаржувану постанову в межах поданої апеляційної скарги, суд апеляційної інстанції вважає, що апеляційна скарга задоволенню не підлягає з таких підстав.

Згідно з ч. 7 ст. 294 КУпАП апеляційний суд переглядає справу в межах апеляційної скарги.

При розгляді справи про адміністративне правопорушення суд першої інстанції, відповідно до вимог ст. ст. 245, 280 КУпАП, повинен належним чином з`ясувати, чи було вчинено адміністративне правопорушення, чи винна особа в його вчиненні, чи підлягає вона адміністративній відповідальності, чи є обставини, що пом`якшують і обтяжують відповідальність, а також з`ясувати інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи по суті. Постанова судді, згідно зі ст. 283 КУпАП, має ґрунтуватися на обставинах, встановлених при розгляді справи, тобто на достатніх і незаперечних доказах.

Положення ч. ч. 1, 2 ст. 7 КУпАП передбачають, що ніхто не може бути підданий заходу впливу у зв`язку з адміністративним правопорушенням інакше як на підставах і в порядку, встановлених законом. Провадження в справах про адміністративні правопорушення здійснюється на основі суворого додержання законності.

Судовий розгляд справ повинен відповідати загальним принципам судочинства, а саме: верховенству права, законності, рівності перед законом і судом, повазі до людської гідності, забезпеченню права на свободу та особисту недоторканність, презумпції невинуватості та забезпеченню доведеності вини, змагальності сторін та свободи в поданні ними суду своїх доказів і в доведенні перед судом їх переконливості.

Статтею 251 КУпАП встановлено, що доказами в справі про адміністративне правопорушення є будь-які фактичні дані, на основі яких у визначеному законом порядку орган (посадова особа) встановлює наявність чи відсутність адміністративного правопорушення, винність даної особи в його вчиненні та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи. Ці дані встановлюються протоколом про адміністративне правопорушення, поясненнями особи, яка притягається до адміністративної відповідальності, потерпілих, свідків, висновком експерта, речовими доказами, показаннями технічних приладів та технічних засобів, що мають функції фото - і кінозйомки, відеозапису, у тому числі тими, що використовуються особою, яка притягається до адміністративної відповідальності, або свідками, а також тими, що працюють в автоматичному режимі або в режимі фотозйомки (відеозапису), які використовуються при нагляді за виконанням правил, норм і стандартів, що стосуються забезпечення безпеки дорожнього руху та паркування транспортних засобів, актом огляду та тимчасового затримання транспортного засобу, протоколом про вилучення речей і документів, а також іншими документами.

Оцінка доказів, відповідно до ст. 252 КУпАП, здійснюється за внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному та об`єктивному дослідженні всіх обставин справи в їх сукупності.

Обов`язок щодо збирання доказів покладається на осіб, уповноважених на складання протоколів про адміністративні правопорушення, визначених ст. 255 цього Кодексу.

Згідно із ч. 1 ст. 256 КУпАП у протоколі про адміністративне правопорушення зазначаються: дата і місце його складення, посада, прізвище, ім`я, по батькові особи, яка склала протокол; відомості про особу, яка притягається до адміністративної відповідальності (у разі її виявлення); місце, час вчинення і суть адміністративного правопорушення; нормативний акт, який передбачає відповідальність за дане правопорушення; прізвища, адреси свідків і потерпілих, якщо вони є; пояснення особи, яка притягається до адміністративної відповідальності; інші відомості, необхідні для вирішення справи. Якщо правопорушенням заподіяно матеріальну шкоду, про це також зазначається в протоколі.

Під час розгляду справи щодо ОСОБА_1 судом повно та всебічно з`ясовані обставини справи, дотримано вимог закону щодо змісту постанови про адміністративне правопорушення.

На переконання апеляційного суду, висновки суду першої інстанції про наявність у діях ОСОБА_1 складу адміністративного правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 130 КУпАП, ґрунтуються на досліджених у судовому засіданні доказах та є обґрунтованими.

Пункт 1.3 ПДР України передбачає, що учасники дорожнього руху зобов`язані знати й неухильно виконувати вимоги цих Правил, а також бути взаємно ввічливими.

У пункті 1.9 ПДР України встановлено, що особи, які порушують ці Правила, несуть відповідальність згідно із законодавством.

Відповідно до пункту 2.5 ПДР України водій повинен на вимогу поліцейського пройти в установленому порядку медичний огляд з метою встановлення стану алкогольного, наркотичного чи іншого сп`яніння або перебування під впливом лікарських препаратів, що знижують увагу та швидкість реакції.

Відповідно до пункту 2.9 «а» ПДР водієві забороняється керувати транспортним засобом у стані алкогольного, наркотичного чи іншого сп`яніння або перебування під впливом лікарських препаратів, що знижують увагу та швидкість реакції.

Відповідальність за ч. 1 ст. 130 КУпАП настає у разі керування транспортними засобами особами в стані алкогольного, наркотичного чи іншого сп`яніння або під впливом лікарських препаратів, що знижують їх увагу та швидкість реакції, а також передачі керування транспортним засобом особі, яка перебуває в стані такого сп`яніння чи під впливом таких лікарських препаратів, а так само відмови особи, яка керує транспортним засобом, від проходження відповідно до встановленого порядку огляду на стан алкогольного, наркотичного чи іншого сп`яніння або щодо вживання лікарських препаратів, що знижують увагу та швидкість реакції.

Під час перевірки апеляційним судом матеріалів справи будь-яких істотних порушень, допущених при їх складанні, не встановлено.

Протокол про адміністративне правопорушення стосовно ОСОБА_1 складено уповноваженою особою з дотриманням вимог ст. 256 КУпАП та Інструкції з оформлення поліцейськими матеріалів про адміністративні правопорушення у сфері забезпечення безпеки дорожнього руху, зафіксовані не в автоматичному режимі, затвердженої наказом МВС № 1395 від 07.11.2015 року (у подальшому — Інструкція № 1395).

У протоколі зазначено дату та місце його оформлення, відомості про особу, яка притягається до адміністративної відповідальності, місце, час вчинення адміністративного правопорушення, нормативний акт, який передбачає відповідальність за дане правопорушення, суть вчинення адміністративного правопорушення.

Долучені до протоколу про адміністративне правопорушення відеозаписи події узгоджуються з іншими доказами у справі, є належними та допустимими у розумінні ст. 251 КУпАП.

На зазначеному відео об`єктивно за допомогою технічних засобів відеозапису зафіксовано обставини вчинення адміністративного правопорушення водієм, їх фрагменти за змістом є взаємодоповнювальними.

Відеозаписи подій мають істотне значення для правильного вирішення цієї справи, адже містять достовірні дані про вчинення ОСОБА_1 інкримінованого йому адміністративного правопорушення.

Суд апеляційної інстанції критично ставиться до доводів апелянта про те, що суд не перевірив законність зупинки транспортного засобу, обмежившись посиланням на блокпост та воєнний стан без встановлення конкретної правової підстави та належних документів для зупинки і переходу до огляду на стан сп`яніння, з огляду на таке.

З наявного відеозапису та інших матеріалів справи встановлено, що 21.01.2026 о 08 год. 30 хв. під час несення служби на БП 3-13 за адресою: м. Запоріжжя, Заводський район, вул. Скворцова, 1, було зупинено водія ОСОБА_1 , який керував транспортним засобом Toyota Hilux, д.н.з. НОМЕР_2 , з метою перевірки документів.

Відповідно до ст. 35 Закону України «Про Національну поліцію» встановлено перелік підстав для зупинки транспортних засобів. Аналіз цієї статті дає підстави стверджувати, що вимоги норм, зазначених у ній, здебільшого спрямовані на забезпечення безпеки дорожнього руху, а також на забезпечення норм, визначених законом.

Однак законодавець встановлює винятки і не обмежує працівників поліції підставами для зупинки транспортних засобів, визначеними ст. 35 Закону України «Про Національну поліцію».

Згідно з приписами ст. 31 Закону України «Про Національну поліцію» поліція може застосовувати превентивні заходи, зокрема зупинення транспортних засобів та перевірку документів особи.

Згідно з Указом Президента України № 64/2022 від 24 лютого 2022 року в Україні введено режим воєнного стану, який діяв і на час події, зафіксованої в протоколі за участю ОСОБА_1 .

Згідно з Постановою Кабінету Міністрів України № 1456, сам факт проїзду транспортного засобу через блокпост є законною підставою для його зупинки та подальшої перевірки документів уповноваженими особами в умовах воєнного стану.

Отже, з матеріалів провадження вбачається, що зупинка транспортного засобу на блокпосту була законною, на підставі п. 7 ч. 1 ст. 35 Закону України «Про Національну поліцію», оскільки ОСОБА_1 проїжджав через контрольний пункт. Згідно з постановою Кабміну № 1456, під час воєнного стану водії зобов`язані зупинятися та проходити перевірку через офіційний статус такого пункту.

Застосування цієї статті працівниками поліції має обумовлюватися зовнішніми чинниками або обставинами, які можуть надавати право або зобов`язувати поліцейського застосувати певні превентивні заходи.

Працівники поліції діяли в межах повноважень та у спосіб, встановлений Законом України «Про Національну поліцію» та Законом України «Про правовий режим воєнного стану», з дотриманням вимог «Порядку перевірки документів в осіб, огляду речей, транспортних засобів, багажу та вантажів, службових приміщень і житла громадян під час забезпечення заходів правового режиму воєнного стану», порушень працівниками поліції вимог чинного законодавства не встановлено, а тому доводи апеляційної скарги в частині незаконності зупинки транспортного засобу є безпідставними.

Твердження апелянта про те, що в матеріалах справи відсутні документи, які б підтверджували факт існування БП3-13 або повноваження працівників поліції здійснювати зупинку транспортних засобів та перевірку документів, є безпідставними.

Зупинка транспортних засобів на блокпостах, а також перевірка документів здійснюються уповноваженими особами (працівниками поліції, військовослужбовцями та іншими особами) у межах наданих їм законом повноважень та відповідно до визначеного порядку, у тому числі на підставі відповідних рішень та наказів уповноважених посадових осіб.

Сам по собі факт відсутності у матеріалах справи документів щодо створення або розташування блокпоста не свідчить про незаконність його функціонування чи перевищення повноважень працівниками поліції. Апелянтом не надано жодних доказів на підтвердження того, що зазначений блокпост був розміщений без відповідних правових підстав або що особи, які здійснювали перевірку документів, діяли поза межами наданих їм повноважень.

Суди першої та апеляційної інстанцій не встановили обставин, які б давали підстави вважати, що цей блокпост був створений або функціонував неправомірно.

Окрім того, в умовах дії воєнного стану інформація щодо розташування окремих блокпостів може мати обмежений доступ з міркувань національної безпеки та недопущення використання таких відомостей для вчинення диверсійних дій, коригування вогню чи створення загрози життю та безпеці громадян.

Окрім того, всупереч доводам апелянта, підстава зупинки транспортного засобу не є предметом доказування у справі за ст. 130 КУпАП, оскільки ці обставини не мають значення для правильного вирішення справи та встановлення факту відмови від проходження медичного огляду на стан наркотичного сп`яніння у встановленому законом порядку в медичному закладі у лікаря-нарколога на місці зупинки транспортного засобу.

Вимога поліцейського про проходження водієм в установленому порядку огляду для визначення стану наркотичного сп`яніння пов`язується лише з наявністю ознак такого сп`яніння у водія, а не з встановленням підстав для зупинки транспортного засобу. А у випадку незгоди водія з причинами зупинки працівниками поліції, це не виключає можливості відповідно до п. 2.14 ПДР оскаржити дії поліцейського в разі порушення ним законодавства.

Однак, як вбачається з матеріалів справи, дії службової особи, що складала протокол та фіксувала правопорушення в порядку, передбаченому чинним законодавством, апелянтом не оскаржувалися.

Отже, твердження апелянта щодо неправомірності дій працівників поліції при складанні протоколу про адміністративне правопорушення не відповідають дійсності та є суб`єктивними, оскільки незаконність їх дій не встановлена будь-яким судовим рішенням або висновком компетентного органу.

Після дослідження відеозапису суд, на спростування доводів сторони захисту, вважає, що працівником поліції пропонувалося ОСОБА_2 пройти огляд на стан наркотичного сп`яніння у зв`язку з наявністю в останнього зовнішніх ознак наркотичного сп`яніння, а саме: звуження зіниць очей, що не реагують на світло, виражене тремтіння пальців рук, порушення координації рухів.

Доводи щодо залишення без належної оцінки показів свідків та командира військової частини, які підтвердили відсутність у водія будь-яких ознак сп`яніння та вибіркове оцінювання доказів є безпідставними з огляду на таке.

Згідно з п. 2 розд. 1 Інструкції про порядок виявлення у водіїв транспортних засобів ознак алкогольного, наркотичного чи іншого сп`яніння або перебування під впливом лікарських препаратів, що знижують увагу та швидкість реакції, затвердженої наказом Міністерства внутрішніх справ України та Міністерства охорони здоров`я України №1452/735 від 09 листопада 2015 року (далі — Інструкція), огляду на стан сп`яніння підлягають водії транспортних засобів, щодо яких у поліцейського уповноваженого підрозділу Національної поліції України є підстави вважати, що вони перебувають у стані сп`яніння згідно з ознаками такого стану.

Відповідно до п. 3 розд. 1 вказаної Інструкції ознаками алкогольного сп`яніння є: запах алкоголю з порожнини рота; порушення координації рухів; порушення мови; виражене тремтіння пальців рук; різка зміна забарвлення шкірного покриву обличчя; поведінка, що не відповідає обстановці.

Відповідно до п. 4 розд. 1 Інструкції ознаками наркотичного чи іншого сп`яніння або перебування під впливом лікарських препаратів, що знижують увагу та швидкість реакції, є: наявність однієї чи декількох ознак стану алкогольного сп`яніння (крім запаху алкоголю з порожнини рота); звужені чи дуже розширені зіниці, які не реагують на світло; сповільненість або, навпаки, підвищена жвавість чи рухливість ходи, мови; почервоніння обличчя або неприродна блідість.

Зазначеними нормами закону встановлено, що поліцейський уповноваженого підрозділу Національної поліції України, керуючись вищенаведеним переліком ознак наркотичного чи алкогольного сп`яніння, самостійно визначає наявність чи відсутність підстав у особи для проходження огляду на стан алкогольного сп`яніння.

Тобто, виявлення працівником поліції у водія ознак наркотичного чи алкогольного сп`яніння є його дискреційними повноваженнями, і поліцейський зазначає про це в протоколі про адміністративне правопорушення та у направленні на огляд водія транспортного засобу з метою виявлення стану алкогольного, наркотичного чи іншого сп`яніння або перебування під впливом лікарських препаратів, що знижують увагу та швидкість реакції.

Разом з тим, суд апеляційної інстанції звертає увагу, що наявність таких ознак не є встановленням факту перебування особи в стані сп`яніння, а лише є підставою для проходження нею огляду у визначеному законом порядку з виконанням вимог п. 2.5 ПДР України та п. 2 розд. 1 вищезазначеної Інструкції. Саме проходженням такого огляду встановлюється факт наявності чи відсутності в організмі водія залишків алкогольних, наркотичних чи інших речовин, що знижують увагу та швидкість реакції.

З приводу доводів про те, що безпідставним є висновок суду щодо недійсності медичної довідки № 213 від 21.01.2026 року, виданої КНП «ОКЗ ПНД та СЗХ» ЗОР. Дві години встановлено виключно як процесуальний обов`язок поліцейського забезпечити доставлення особи до закладу охорони здоров`я. Закон не містить жодної норми, яка забороняє особі самостійно пройти медичний огляд після спливу цього часу або визнає результати такого огляду недопустимими доказами, слід зазначити наступне.

Те, що ОСОБА_1 після складання протоколу пройшов огляд на стан сп`яніння в загальному порядку, про що свідчить висновок з медичного закладу КНП «ОКЗ ПНД та СЗХ» ЗОР, не свідчить про відсутність у діях ОСОБА_1 складу інкримінованого йому правопорушення.

Так, відповідно до вимог ч. 4 ст. 266 КУпАП, огляд осіб на стан алкогольного, наркотичного чи іншого сп`яніння або щодо перебування під впливом лікарських препаратів, що знижують їх увагу та швидкість реакції, здійснюється в закладах охорони здоров`я не пізніше двох годин з моменту встановлення підстав для його здійснення. Огляд у закладі охорони здоров`я та складення висновку за результатами огляду проводиться в присутності поліцейського.

Викладених вимог щодо порядку проходження огляду ОСОБА_1 не дотримано, оскільки огляд проводився не у присутності поліцейського.

У свою чергу, згідно з положеннями вищевказаної статті, огляд особи на стан алкогольного, наркотичного чи іншого сп`яніння або щодо перебування під впливом лікарських препаратів, що знижують її увагу та швидкість реакції, проведений з порушенням вимог цієї статті, вважається недійсним.

Більш того, суд апеляційної інстанції звертає увагу на те, що правопорушник притягується до адміністративної відповідальності за ч. 1 ст. 130 КУпАП саме за фактом порушення п. 2.5 ПДР України, тобто за відмову від проходження огляду, відтак його вина полягає у порушенні обов`язку пройти на вимогу працівника поліції огляд на стан наркотичного сп`яніння у встановленому законодавством порядку, а факт реального перебування чи неперебування його в стані наркотичного сп`яніння у той день на кваліфікацію цього адміністративного правопорушення не впливає.

Виходячи з того, що факт відмови водія від проходження передбаченого законом огляду на стан наркотичного сп`яніння є доведеним, на думку апеляційного суду, суд першої інстанції дійшов правильного висновку про винуватість особи, яка притягується до адміністративної відповідальності, у скоєнні адміністративного правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 130 КУпАП, а саме: вказана особа визнана судом винною за відмову від проходження огляду на предмет перебування в стані наркотичного сп`яніння у встановленому законодавством порядку.

Суд першої інстанції надав належну оцінку всім наявним у справі доказам у їх сукупності. Судом було досліджено як докази, долучені працівниками поліції до протоколу, так і пояснення свідків, однак останні не спростовують факту вчинення ОСОБА_1 адміністративного правопорушення.

Посилання на те, що протокол про адміністративне правопорушення, рапорт поліцейського, направлення на медичний огляд та інші матеріали є виключно внутрішніми документами, є помилковим, оскільки такі документи складені уповноваженою особою в межах виконання службових повноважень та є належними процесуальними джерелами доказів у справах про адміністративні правопорушення. Їх оцінка здійснюється судом не окремо, а у взаємозв`язку з іншими доказами, зокрема відеозаписами, поясненнями учасників події та іншими матеріалами справи.

Вагомих доказів неналежності чи недопустимості доказів, що містяться в матеріалах справи, стороною захисту не надано. За таких обставин відсутні підстави ставити під сумнів відомості, об`єктивно зафіксовані у протоколі про адміністративне правопорушення.

Під час апеляційного розгляду не встановлено переконливих обставин, які б спростовували правильність висновків суду першої інстанції щодо наявності у діях ОСОБА_1 складу адміністративного правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 130 КУпАП. Апелянтом таких відомостей не надано, а матеріали справи їх не містять.

Відповідно до принципу змагальності сторін кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог чи заперечень. Натомість доводи апеляційної скарги фактично зводяться до незгоди з оцінкою доказів, наданою судом першої інстанції, та не містять посилань на конкретні істотні порушення норм матеріального чи процесуального права, які могли б вплинути на законність і обґрунтованість ухваленого рішення.

Таким чином, суд першої інстанції всебічно, повно й об`єктивно дослідив усі обставини справи, перевірив наявні докази на предмет їх належності, допустимості та достовірності, надав їм належну правову оцінку та дійшов обґрунтованого висновку про доведеність вини особи.

Усі зібрані у справі про адміністративне правопорушення докази апеляційний суд визнає належними, допустимими та такими, що відповідають вимогам ст. 251 КУпАП. Відтак відсутні підстави ставити під сумнів відомості, відображені у протоколі про адміністративне правопорушення, у зв`язку з чим апеляційний суд вбачає у діях ОСОБА_1 склад адміністративного правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 130 КУпАП.

Підстав для закриття провадження у справі про адміністративне правопорушення, передбачене ч. 1 ст. 130 КУпАП, відповідно до п. 1 ст. 247 КУпАП, як того просив апелянт в апеляційній скарзі, не встановлено.

Твердження ОСОБА_1 в апеляційній скарзі про те, що він, відповідно до п. 13 ч. 1 ст. 5 Закону України «Про судовий збір», звільнений від сплати судового збору, оскільки є військовослужбовцем та учасником бойових дій, є безпідставними з огляду на таке.

Підстави, розмір та порядок сплати судового збору визначені Законом України «Про судовий збір».

За приписами пункту 13 частини 1 статті 5 Закону України «Про судовий збір» від сплати судового збору під час розгляду справи в усіх судових інстанціях звільняються:

учасники бойових дій, постраждалі учасники Революції Гідності, Герої України - у справах, пов`язаних з порушенням їхніх прав.

Правовий статус ветеранів війни, забезпечення створення належних умов для їх життєзабезпечення та членів їх сімей встановлені Законом України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту».

Статтею 22 вказаного Закону передбачено, що особи, на яких поширюється дія цього нормативного акта, отримують безоплатну правничу допомогу щодо питань, пов`язаних з їх соціальним захистом, а також звільняються від судових витрат, пов`язаних з розглядом таких питань.

Перелік пільг учасникам бойових дій та особам, прирівняним до них, визначений у статті 12 Закону України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту». Проте серед пільг у вказаній статті не зазначено права на звільнення від сплати судового збору учасників бойових дій, які притягаються до адміністративної відповідальності, у тому числі за вчинення адміністративного правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 130 КУпАП, тобто за керування транспортним засобом у стані алкогольного, наркотичного чи іншого сп`яніння або під впливом ліків, що знижують увагу, передачу керування такій особі, а також за відмову пройти огляд.

При цьому питання щодо застосування положень пункту 13 частини першої статті 5 Закону України «Про судовий збір» розглядалось Великою Палатою Верховного Суду в справі № 9901/311/19, за результатами розгляду якої 09 жовтня 2019 року було прийнято постанову.

Також у постанові Великої Палати Верховного Суду від 12 лютого 2020 року в справі № 545/1149/17 зазначено, що, вирішуючи питання про стягнення судового збору з особи, яка має статус учасника бойових дій (прирівняної до неї особи), для правильного застосування норм пункту 13 частини першої статті 5 Закону України «Про судовий збір» суд має враховувати предмет та підстави позову; перевіряти, чи стосується така справа захисту прав цих осіб з урахуванням положень статей 12, 22 Закону України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту».

Справа про адміністративне правопорушення щодо ОСОБА_1 не стосується питань, пов`язаних із захистом його прав саме як учасника бойових дій з урахуванням положень статей 12, 22 Закону України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту», тому в цьому випадку на нього не поширюється дія пункту 13 частини першої статті 5 Закону України «Про судовий збір».

Те, що ОСОБА_1 проходить військову службу, безумовно, заслуговує на повагу. Водночас зазначене не входить до предмета доказування у цій справі та не впливає на оцінку законності оскаржуваної постанови й саме по собі не спростовує встановлених у справі фактичних обставин, не свідчить про недоведеність вини ОСОБА_1 у вчиненні адміністративного правопорушення, передбаченого статтею 130 КУпАП, а також не підтверджує наявності порушень процедури притягнення до адміністративної відповідальності. Отже, зазначені обставини не можуть бути підставою для скасування оскаржуваної постанови.

Підсумовуючи викладене, апеляційний суд вважає, що суд першої інстанції дотримався вимог закону при розгляді цієї справи, в повному обсязі з`ясував обставини справи, дослідив усі докази, які наявні в матеріалах справи, та надав цим доказам правильну оцінку.

Інші доводи, наведені в апеляційній скарзі, а також аргументи, висловлені під час апеляційного розгляду, не містять посилань на належні докази чи порушення вимог законодавства і не спростовують правильності висновків суду першої інстанції.

З урахуванням викладеного суд першої інстанції обґрунтовано дійшов висновку про наявність у діях ОСОБА_1 складу адміністративного правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 130 КУпАП, та, врахувавши характер вчиненого правопорушення, ступінь його суспільної небезпеки, а також те, що таке правопорушення є грубим порушенням Правил дорожнього руху, створює реальну небезпеку для учасників дорожнього руху, загрожує їхньому життю та здоров`ю і може спричинити тяжкі наслідки, призначив адміністративне стягнення в межах санкції зазначеної статті.

Враховуючи наведене, апеляційний суд вважає, що постанова суду першої інстанції є законною та обґрунтованою, а тому підстав для її скасування за доводами, викладеними в апеляційній скарзі, не вбачається.

Керуючись ст. ст. 1, 7, 25, 33, 38, 294, 295 КУпАП,

ухвалив:

Апеляційну скаргу особи, яка притягається до адміністративної відповідальності, ОСОБА_1 залишити без задоволення.

Постанову Заводського районного суду м. Запоріжжя від 08 липня 2026 року стосовно ОСОБА_1 залишити без змін.

Постанова апеляційного суду набирає законної сили негайно після її ухвалення, є остаточною й оскарженню не підлягає.

Суддя Запорізького

апеляційного суду Т.О. Кононенко