Постанова від 06 серпня 2026 р. у справі №399/245/26 — Кропивницький апеляційний суд

ПОСТАНОВА

Іменем України

07 серпня 2026 року м. Кропивницький

справа № 399/245/26

провадження № 22-ц/4809/1285/26

Кропивницький апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати у цивільних справах: головуючого судді Єгорової С.М., суддів: Мурашка С.І., Чельник О.І.,

учасники справи:

позивач – Товариство з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Кредит-Капітал»,

відповідач – ОСОБА_1 ,

розглянувши в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи цивільну справу за апеляційною скаргою ОСОБА_1 на рішення Онуфріївського районного суду Кіровоградської області від 15 квітня 2026 року у складі головуючого судді Шуліки О.О.

УСТАНОВИВ:

Короткий зміст позовних вимог, відзиву на позов та рішення суду першої інстанції.

У березні 2026 року Товариство з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Кредит-Капітал» звернулось з позовом до ОСОБА_1 , в якому просило стягнути з відповідачки на свою користь заборгованість за кредитним договором у розмірі 43 077 грн 37 коп.

В обґрунтування позову зазначено, що 28 вересня 2016 року між Публічним акціонерним товариством «Ідея Банк» та ОСОБА_1 укладено кредитний договір №Р29.517.70081.

Відповідно до умов вказаного договору відповідачці було надано споживчий кредит, а відповідачка зобов`язалась одержати кредит і повернути його разом з процентими платежами (процентами та платою за обслуговування кредитної заборгованості) згідно з умовами цього договору.

Банк свої зобов`язання за договором виконав у повному обсязі, а саме надав позичальниці грошові кошти в обсязі та у строк визначеними умовами договору.

Разом з тим, у порушення положень договору та вимог ст.ст. 509, 526, 1054 ЦК України, відповідачка, користуючись коштами наданими їй банком, не виконувала своєчасно та у повному обсязі свої зобов`язання – не вносила платежі, передбачені умовами договору, на повернення отриманих коштів, також сплату процентів за користування кредитом.

У зв`язку з відсутністю здійснення платежів на виконання умов Договору у Відповідача утворилася заборгованість за вищезазначеним договором. Отже, всупереч умов кредитного договору Відповідач тривалий час своєчасно не вносить платежів на повернення кредиту, чим суттєво порушує взяті на себе договірні зобов`язання.

26 листопада 2020 року між АТ «Ідея Банк» та ТОВ «Фінансова Компанія «Кредит-Капітал» укладено Договір факторингу №12/85.

Згідно вищевказаного договору, та у відповідності до ст. 512 ЦК України, ТОВ «Фінансова Компанія «Кредит-Капітал» набуло статусу Нового Кредитора та отримало право грошової вимоги по відношенню до осіб, які являлись боржниками АТ «Ідея Банк», включно і до ОСОБА_1 за кредитним договором №Р29.517.70081 від 28 вересня 2016 року.

У зв`язку з нелаженим виконанням відповідачкою взятих на себе зобов`язань за кредитним договором, позивач звернувся до суду із цим позовом.

Відповідачка ОСОБА_1 подала відзив на позов, в якому просила відмовити у задоволенні позовних вимог Товариства.

Вказала, що позивачем пропущено строк позовної давності для звернення до суду із цим позовом. Так, згідно з матеріалами позову та наданими позивачем документами, останні платежі за кредитним договором були здійснені у 2018 році. Отже, перебіг позовної давності розпочався не пізніше 2018 року та закінчився у 2021 році, однак позов подано лише у 2026 році, тобто після спливу встановленого законом строку позовної давності.

Зазначила, що наданий позивачем розрахунок заборгованості не може бути належним доказом існування заявленої заборгованості.

Вказала, що в матеріалах справи відсутні належні докази щодо переходу до позивача права вимоги за кредитним договором, укладеним між відповідачкою та первісним кредитором, зокрема не надано: належним чином оформленого договору відступлення права вимоги (факторингу); акту приймання-передачі реєстру боржників; підтвердження включення саме відповідачки до такого реєстру.

Щодо заявлених позивачем витрат на правничу допомогу, зазначила, що сума витрат на правничу допомогу в розмірі 8 000 грн є завищеною, неспівмірною зі складністю справи та обсягом виконаних робіт. Справа є типовою та не потребує значних правових досліджень (а.с.54-56).

Рішенням Онуфріївського районного суду Кіровоградської області від 15 квітня 2026 року задоволено позов Товариства з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Кредит-Капітал» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості.

Стягнуто із ОСОБА_1 заборгованість за кредитним договором №Р29.517.70081 від 28.09.2016 в загальному розмірі 43077,37 грн на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Фінансова Компанія «Кредит-Капітал».

Стягнуто із ОСОБА_1 на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Фінансова Компанія «Кредит-Капітал» сплачений судовий збір в сумі 2 662,40 грн та витрати на професійну правничу допомогу 5 000,00 грн.

Задовольняючи позовні вимоги, місцевий суд керувався тим, що наявними у матеріалах справи доказами підтверджується те, що відповідачка взяті на себе зобов`язання за кредитним договором належним чином не виконала, кредитні кошти у повному обсязі у межах встановленого строку кредитування кредитодавцю не повернула, нараховані на підставі умов кредитного договору відсотки за користування кредитом не сплачувала. Оскільки відповідачкою не було спростовано правильність здійсненого позивачем розрахунку, суд вважав, що заборгованість підлягає стягненню з відповідачки у пред`явленій до стягнення сумі.

Короткий зміст вимог апеляційної скарги та узагальнені доводи особи, яка подала апеляційну скаргу.

ОСОБА_1 подала до апеляційного суду апеляційну скаргу, в якій з підстав неправильного застосування судом першої інстанції норм матеріального права та порушення норм процесуального права, ставить питання про скасування рішення Онуфріївського районного суду Кіровоградської області від 15 квітня 2026 року та ухвалення нового рішення про відмову у задоволенні позовних вимог.

Відповідачка зазначила, що суд першої інстанції дійшов помилкового висновку про дотримання позивачем строків позовної давності та безпідставно не застосував наслідки її спливу, попри її заяву. Так, останній платіж за кредитним договором було здійснено у 2017 році, кінцевий строк виконання зобов`язання припадає на 2020 рік. Отже, навіть виходячи з кінцевого строку виконання зобов`язання, перебіг позовної давності завершився у 2023 році. Позов подано у 2026 році, тобто після спливу встановленого законом строку.

Вказує, що посилання позивача на продовження строків у зв`язку з карантином та їх зупинення на період дії воєнного стану судом першої інстанції були прийняті без належної перевірки та правової оцінки. Зокрема, суд не встановив, яким саме чином зазначені обставини перешкоджали позивачу реалізувати право на звернення до суду в межах строку позовної давності.

Зауважує, що позивач не надав належних та допустимих доказів, які б підтверджували фактичний перехід права вимоги саме щодо відповідачки, обсяг переданих прав, відповідність поданих копій документів їх оригіналам.

Суд не надав належної оцінки доводам відповідачки щодо невідповідності між графіком платежів та розрахунком заборгованості.

Судом не перевірено питання законності комісій та їх врахування при визначенні розміру боргу.

Також зазначила, що місцевий суд не перевірив правову природу страхового платежу та не встановив чи передавались зазначені кошти позичальниці.

Матеріали справи не містять належних доказів отримання ОСОБА_1 повідомлення про факторинг чи відповідних вимог.

Узагальнені доводи та заперечення інших учасників справи.

Відзиву на апеляційну скаргу позивачем не подано, що згідно вимог ч.3 ст. 360 ЦПК України не перешкоджає перегляду рішення суду першої інстанції.

Позиція апеляційного суду.

Відповідно до ч. 1 ст. 368 ЦПК України справа розглядається судом апеляційної інстанції за правилами, встановленими для розгляду справи в порядку спрощеного позовного провадження, з особливостями, встановленими главою І розділу V ЦПК України.

Згідно до ч. 1 ст. 369 ЦПК України апеляційні скарги на рішення суду у справах з ціною позову менше тридцяти розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб, крім тих, які не підлягають розгляду в порядку спрощеного позовного провадження, розглядаються судом апеляційної інстанції без повідомлення учасників справи.

Відповідно до ч. 13 ст. 7 ЦПК України розгляд справи здійснюється в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами, якщо цим Кодексом не передбачено повідомлення учасників справи. У такому випадку судове засідання не проводиться.

Враховуючи вищевикладене, оскільки із матеріалів справи не вбачається обставин, які б унеможливлювали розгляд справи без повідомлення учасників справи, розгляд справи здійснено в порядку письмового провадження, без повідомлення учасників справи.

З урахуванням вимог ст. 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.

Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. При виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Згідно зі ст. 264 ЦПК України під час ухвалення рішення суд вирішує такі питання: чи мали місце обставини (факти), якими обґрунтовувалися вимоги та заперечення, та якими доказами вони підтверджуються; чи є інші фактичні дані, які мають значення для вирішення справи, та докази на їх підтвердження; які правовідносини сторін випливають із встановлених обставин; яка правова норма підлягає застосуванню до цих правовідносин; чи слід позов задовольнити або в позові відмовити; як розподілити між сторонами судові витрати; чи є підстави допустити негайне виконання судового рішення; чи є підстави для скасування заходів забезпечення позову. При ухваленні рішення суд не може виходити за межі позовних вимог.

Заслухавши суддю-доповідача, вивчивши матеріали справи, перевіривши доводи апеляційної скарги, законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції у межах, передбачених ст. 367 ЦПК України, колегія суддів дійшла висновку, що апеляційна скарга підлягає залишенню без задоволення, а рішення Онуфріївського районного суду Кіровоградської області від 15 квітня 2026 року – без змін.

Встановлені судом першої інстанції неоспорені обставини, а також обставини встановлені апеляційним судом.

28 вересня 2016 року між АТ «Ідея Банк» та ОСОБА_1 укладено кредитний договір № Р29.517.70081.

Відповідно до п. 1.1, 1.2 Договору, Банк надає позичальнику кредит строком на 48 місяців, на поточні потреби в сумі 14 382,00 грн, включаючи витрати на страховий платіж, а позичальник зобов`язується одержати кредит і повернути його разом з процентними платежами (процентами та платою за обслуговування кредитної заборгованості) згідно з умовами цього договору.

Згідно із п. 1.4 Договору, за користування кредитом позичальник сплачує річну змінювану процентну ставку в розмірі, що визначається як змінна частина ставки, збільшена на 6,00 % (Маржу Банку).

Згідно із п. 1.5 Договору змінна частина ставки, визначена за Рішенням Правління банку становить 9,50 %, що разом з Маржею Банку складає змінювану процентну ставку в розмірі 15.5000 %.

Відповідно до п. 1.12 Договору, позичальник сплачує плату за обслуговування кредитної заборгованості щомісячно в терміни та в розмірах, визначених згідно Графіку щомісячних платежів за кредитним договором.

Пунктом 2.1. Договору визначено, що позичальник повертає кредит з процентами та платою за обслуговування кредитної заборгованості в 48 щомісячних внесках до 1 дня/числа кожного місяця, згідно Графіку щомісячного платежу.

Відповідачка ОСОБА_1 погодилась з умовами, підписала Кредитний договір, згоду-приєднання до договору добровільного страхування життя, письмову згоду фізичної особи – клієнта банку.

Банк свої зобов`язання за договором кредиту виконав у повному обсязі надавши позичальнику кредитні кошти в розмірі 14382,00 грн в строки визначені умовами договору, підтверджується випискою з АТ «Ідея Банк» та ордером – розпорядженням про видачу кредиту від 28 вересня 2016 року.

Згідно довідки-розрахунку заборгованості ОСОБА_1 за кредитним договором № Р29.517.70081 від 28 вересня 2016 року, виданої АТ «Ідея Банк», заборгованість відповідачки станом на 26 листопада 2020 року становить 43 077, 37 грн, з яких: 13 375, 93 грн – заборгованість за тілом кредиту, 29 701, 44 грн – заборгованість за відсотками.

26 листопада 2020 року між ПАТ «Ідея Банк» та ТОВ «Кредит-Капітал» укладено договір факторингу №12/85, відповідно до умов якого ПАТ «Ідея Банк» відступило ТОВ «Кредит-Капітал» право грошової вимоги до позичальників, в тому числі за договором кредиту №Р29.517.70081 від 28 вересня 2016 року.

Відповідно до витягу з реєстру боржників до договору факторингу №12/85 від 26 листопада 2020 року ТОВ «Кредит-Капітал» набуло право грошової вимоги до відповідачки за договором кредиту № Р29.517.70081 від 28 вересня 2016 року на загальну суму 43 077, 37 грн, з яких: 13 375, 93 грн – заборгованість за тілом кредиту, 29 701, 44 грн – заборгованість за відсотками.

Мотиви, з яких виходить колегія суддів апеляційного суду.

Відповідно до частини першої статті 2 ЦПК України завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави.

Згідно зі статтею 5 ЦПК України, здійснюючи правосуддя, суд захищає права, свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законом або договором. У випадку, якщо закон або договір не визначають ефективного способу захисту порушеного, невизнаного або оспореного права, свободи чи інтересу особи, яка звернулася до суду, суд відповідно до викладеної в позові вимоги такої особи може визначити у своєму рішенні такий спосіб захисту, який не суперечить закону.

Статтею 10 ЦПК України визначено, що суд при розгляді справи керується принципом верховенства права. Суд розглядає справи відповідно до Конституції України, законів України, міжнародних договорів, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України. Суд застосовує при розгляді справ Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року і протоколи до неї, згоду на обов`язковість яких надано Верховною Радою України, та практику Європейського суду з прав людини як джерело права.

Згідно з частиною першої статті 15, частиною першою статті 16 ЦК України кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу.

Задовольняючи позовні вимоги, місцевий суд керувався тим, що наявними у матеріалах справи доказами підтверджується те, що відповідачка взяті на себе зобов`язання за кредитним договором належним чином не виконала, кредитні кошти у повному обсязі у межах встановленого строку кредитування кредитодавцю не повернула, нараховані на підставі умов кредитного договору відсотки за користування кредитом не сплачувала. Оскільки відповідачкою не було спростовано правильність здійсненого позивачем розрахунку, суд вважав, що заборгованість підлягає стягненню з відповідачки у пред`явленій до стягнення сумі.

Колегія суддів погоджується із такими висновками місцевого суду з огляду на таке.

Згідно приписів ст. 12, ч. 1, 5-7 ст. 81, ч. 1-3 ст. 89 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях. Суд не може збирати докази, що стосуються предмета спору, з власної ініціативи, крім витребування доказів судом у випадку, коли він має сумніви у добросовісному здійсненні учасниками справи їхніх процесуальних прав або виконанні обов`язків щодо доказів, а також інших випадків, передбачених цим Кодексом. Суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).

Отже, сторона, яка посилається на ті чи інші обставини, знає і може навести докази, на основі яких суд може отримати достовірні відомості про них. У противному разі, за умови недоведеності тих чи інших обставин суд вправі винести рішення по справі на користь протилежної сторони. Таким чином, доказування є юридичним обов`язком сторін і інших осіб, які беруть участь у справі.

Статтею 6 Цивільного кодексу України визначено, що сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості (ч. 1 ст. 627 ЦК України).

Відповідно до ч. 1 ст. 1054 ЦК України за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов`язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов`язується повернути кредит та сплатити проценти.

Згідно зі ст. 526 ЦК України зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору.

Відповідно до ч. 1 ст. 527 ЦК України боржник зобов`язаний виконати свій обов`язок, згідно ч. 1 ст. 530 ЦК України, якщо у зобов`язанні встановлений строк його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк.

Частиною 1 ст. 610 ЦК України встановлено, що порушенням зобов`язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання (неналежне виконання).

Статтею 629 ЦК України визначено, що договір є обов`язковим для виконання сторонами.

Боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов`язання (ст. 625 ЦК України).

При укладенні кредитного договору, беручи на себе певні зобов`язання, сторони повинні були чітко усвідомлювати та враховувати всі ризики, що пов`язані з таким договором.

Наявними у матеріалах справи доказами підтверджується та не заперечується відповідачкою, що 28 вересня 2016 року між АТ «Ідея Банк» та ОСОБА_1 укладено кредитний договір № Р29.517.70081. Відповідно до п. 1.1, 1.2 Договору, Банк надає позичальнику кредит строком на 48 місяців, на поточні потреби в сумі 14 382,00 грн, включаючи витрати на страховий платіж, а позичальник зобов`язується одержати кредит і повернути його разом з процентними платежами (процентами та платою за обслуговування кредитної заборгованості) згідно з умовами цього договору.

28 вересня 2019 року ОСОБА_1 підписала заяву-приєднання (Акцепт) №P29.517.70081 до Договору добровільного страхування життя позичальника ПАТ «Ідея Банк» (приєднання) Оферта №IB0001 25 серпня 2015 року (а.с.10-11).

Банк свої зобов`язання за договором кредиту виконав у повному обсязі надавши позичальнику кредитні кошти в розмірі 14382,00 грн в строки визначені умовами договору, підтверджується випискою з АТ «Ідея Банк» та ордером – розпорядженням про видачу кредиту від 28 вересня 2016 року.

Відповідачка в апеляційній скарзі зазначає, що суд першої інстанції безпідставно прийняв як належний доказ розрахунок заборгованості, наданий позивачем, однак, колегія суддів вважає такі твердження відповідачки безпідставними, з огляду на таке.

Відповідно до статті 1 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні», документ, який містить відомості про господарську операцію є первинним документом.

Первинні документи є підставою для бухгалтерського обліку операцій банку (п. 42 Постанови Правління НБУ від 4 липня 2018 року № 75 «Про затвердження Положення про організацію бухгалтерського обліку, бухгалтерського контролю під час здійснення операційної діяльності в банках України»).

Відповідно до пункту 62 Постанови НБУ від 4 липня 2018 року № 75 виписки з клієнтських рахунків є підтвердженням виконаних за операційний день операцій і призначаються для видачі або відсилання клієнту.

Отже, виписка з рахунку є належним і допустимим доказом, що відображає всі операції з видачі та надходження коштів, їх розподілу, погашення тіла кредиту та здійснення інших платежів за кредитним договором і підтверджує розмір заборгованості.

Згідно виписки по рахунку відповідачки, яка містить інформацію щодо всіх здійснених відповідачкою платіжних операцій вбачається, що відповідачка частково сплачувала заборгованість за договором, що було враховано при здійсненні розрахунку кредитної заборгованості.

Таким чином, інформація, яка міститься в довідці-розрахунку заборгованості ОСОБА_1 за кредитним договором, повністю відповідає внесеним нею платежам в рахунок погашення заборгованості.

Заперечуючи щодо розрахунку заборгованості за кредитним договором, відповідачка власного розрахунку суду не надала.

Щодо доводів відповідачки про невідповідність між графіком платежів та розрахунком заборгованості, колегія суддів зазначає, що в графіку платежів визначені дати, в які відповідачка повинна була вносити щомісячні внески, оскільки вона не вносила платежі у відповідні дні, чим порушувала взяті на себе зобов`язання, відповідно графік платежів і розрахунок заборгованості будуть відмінними.

В апеляційній скарзі відповідачка зазначає, що позивач не довів свого права вимоги до неї, колегія суддів вважає такі твердження помилковими з огляду на таке.

Відповідно до статті 512 Цивільного кодексу України, кредитор у зобов`язанні може бути замінений іншою особою внаслідок передання ним своїх прав іншій особі за правочином (відступлення права вимоги).

Згідно зі статтею 514 Цивільного кодексу України, до нового кредитора переходять права первісного кредитора у зобов`язанні в обсязі і на умовах, що існували на момент переходу цих прав, якщо інше не встановлено договором або законом.

За договором факторингу (фінансування під відступлення права грошової вимоги) одна сторона (фактор) передає або зобов`язується передати грошові кошти в розпорядження другої сторони (клієнта) за плату (у будь-який передбачений договором спосіб), а клієнт відступає або зобов`язується відступити факторові своє право грошової вимоги до третьої особи (боржника) (частина перша статті 1077 ЦК України).

Частина перша статті 1078 ЦК України визначає, що предметом договору факторингу може бути право грошової вимоги, строк платежу за якою настав (наявна вимога) а також право вимоги, яке виникне в майбутньому (майбутня вимога).

Правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він не визнаний судом недійсним (стаття 204 ЦК України).

Презумпція правомірності правочину означає те, що вчинений правочин вважається правомірним, тобто таким, що зумовлює набуття, зміну чи припинення цивільних прав та обов`язків, доки ця презумпція не буде спростована. Таким чином, до спростування презумпції правомірності правочину всі права, набуті сторонами за ним, можуть безперешкодно здійснюватися, а створені обов`язки підлягають виконанню. Спростування презумпції правомірності правочину відбувається тоді: коли недійсність правочину прямо встановлена законом (тобто має місце його нікчемність); якщо він визнаний судом недійсним, тобто існує рішення суду, яке набрало законної сили (тобто оспорюваний правочин визнаний судом недійсним) (див., зокрема, постанову Верховного Суду у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 28 липня 2021 року в справі № 759/24061/19 (провадження № 61-8593св21), постанову Верховного Суду у складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду від 24 лютого 2025 року в справі № 183/4256/21 (провадження № 61-15813сво23)).

Наявними у матеріалах справи доказами підтверджується, що 26 листопада 2020 року між ПАТ «Ідея Банк» та ТОВ «Кредит-капітал» укладено договір факторингу №12/85, відповідно до умов якого ПАТ «Ідея Банк» відступило ТОВ «Кредит-капітал» право грошової вимоги до позичальників, в тому числі за договором кредиту №Р29.517.70081 від 28 вересня 2016 року (а.с.22-24).

Згідно копії платіжної інструкції №20282 від 26 листопада 2020 року, ТЗОВ «ФК» Кредит-Капітал» перерахувало на рахунок АТ «Ідея-Банк» 3 124 127,40 грн, призначення платежу: плата за право відступлення права вимоги зг. Договору факторингу №12/85 від 26.11.2020 (а.с.26).

Відповідно до витягу з реєстру боржників до договору факторингу №12/85 від 26 листопада 2020 року ТОВ «Кредит-Капітал» набуло право грошової вимоги до відповідачки за договором кредиту № Р29.517.70081 від 28 вересня 2016 року на загальну суму 43 077, 37 грн, з яких: 13 375, 93 грн – заборгованість за тілом кредиту, 29 701, 44 грн – заборгованість за відсотками (а.с.25).

Копія договору факторингу та реєстру прав вимоги є належними та допустимими доказами відступлення права вимоги у спірних правовідносинах. А тому, враховуючи норми закону та те, що відповідачка не виконала своє грошове зобов`язання щодо повернення суми кредиту за кредитним договором як первинному кредитодавцю АТ «Ідея-Банк», так і його правонаступнику – позивачу у справі, наявну заборгованість у добровільному порядку не погасила, вимоги позивача є доведеними та обгрунтованими.

Матеріали справи не містять доказів про визнання договору факторингу недійсним, а тому відсутні підстави вважати, що позивач у цій справі не довів свого права вимоги до відповідачки.

Щодо доводів апеляційної скарги про неправомірне включення страхового платежу, колегія суддів зазначає наступне.

За договором страхування одна сторона (страховик) зобов`язується у разі настання певної події (страхового випадку) виплатити другій стороні (страхувальникові) або іншій особі, визначеній у договорі, грошову суму (страхову виплату), а страхувальник зобов`язується сплачувати страхові платежі та виконувати інші умови договору (стаття 979 ЦК України).

Відповідно до ст. 6 Закону України «Про страхування», добровільне страхування - це страхування, яке здійснюється на основі договору між страхувальником і страховиком. Загальні умови і порядок здійснення добровільного страхування визначаються правилами страхування, що встановлюються страховиком самостійно відповідно до вимог цього Закону. Конкретні умови страхування визначаються при укладенні договору страхування відповідно до законодавства.

Згідно ч. 1 ст. 15 Закону України «Про споживче кредитування», споживач має право протягом 14 календарних днів з дня укладення договору про споживчий кредит відмовитися від договору про споживчий кредит без пояснення причин, у тому числі в разі отримання ним грошових коштів.

Разом з тим, відповідачка не відмовилась від договору, відтак взяла на себе зобов`язання виконувати його умови.

Крім того, при підписанні кредитного договору від 28 вересня 2016 року та договору добровільного страхування від 28 веерсня 2016 року, проставляючи свій підпис, відповідачка зазначила про те, що ознайомлена з умовами договорів.

Щодо доводів відповідачки про пропуск позивачем строку позовної давності, колегія суддів зазначає таке.

Главою 19 ЦК України визначено строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу, тобто позовну давність.

Аналіз змісту наведених норм матеріального права у їх сукупності дає підстави для висновку, що до правових наслідків порушення грошового зобов`язання, передбачених статті 625 ЦК України, застосовується загальна позовна давність тривалістю у три роки (стаття 257 цього Кодексу).

Сплив позовної давності, про застосування якої заявлено стороною у спорі, є підставою для відмови у позові (стаття 267 ЦК України).

Порядок відліку позовної давності наведено у статті 261 ЦК України. Зокрема, відповідно до частини першої цієї статті перебіг позовної давності починається від дня, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила.

Строком є певний період у часі, зі спливом якого пов`язана дія чи подія, яка має юридичне значення.

У відповідності до статті 256 ЦК України позовна давність - це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу.

Цивільним кодексом України визначено два види строків позовної давності:а) загальний; б) спеціальні.

Загальна позовна давність встановлюється тривалістю у три роки (стаття 257 ЦК України).

Загальні строки позовної давності є абстрактними, поширюються на всі цивільні правовідносини, за винятком тих, щодо яких законом встановлений інший строк або які взагалі виведені з-під дії строків позовної давності.

Загальний строк позовної давності складає три роки і не залежить від суб`єктного складу правовідносин (стаття 257 ЦК України).

Постановою Кабінету Міністрів України від 11 березня 2020 року № 211 «Про запобігання поширенню на території України гострої респіраторної хвороби COVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2» (із змінами і доповненнями, внесеними постановами Кабінету Міністрів України) установлено з 12 березня 2020 року на всій території України карантин. Строк карантину неодноразово продовжувався.

Запроваджено обмежувальні заходи щодо протидії поширенню коронавірусу COVID-19, які безпосередньо впливають на виконання державою своєї соціальної, економічної, правозахисної функцій, введено певні обмеження прав та свобод людини і громадянина.

Законом України від 30 березня 2020 року № 540-IX «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України, спрямованих на забезпечення додаткових соціальних та економічних гарантій у зв`язку з поширенням коронавірусної хвороби (COVID-19)» розділ «Прикінцеві та перехідні положення» ЦК України доповнено, зокрема, пунктом 12 наступного змісту: «Під час дії карантину, встановленого Кабінетом Міністрів України з метою запобігання поширенню коронавірусної хвороби (COVID-19), строки, визначені статтями 257, 258, 362, 559, 681, 728, 786, 1293 цього Кодексу, продовжуються на строк дії такого карантину».

У пункті 12 розділ «Прикінцеві та перехідні положення» ЦК України у редакції Закону України від 30 березня 2020 року № 540-IX перелічені всі статті цього Кодексу, які визначають строки позовної давності. І всі ці строки продовжено для всіх суб`єктів цивільних правовідносин на строк дії карантину у зв`язку з поширенням коронавірусної хвороби (COVID-19).

Дія карантину у зв`язку з поширенням коронавірусної хвороби (COVID-19) тривала до 30 червня 2023 року.

Відповідно до п. 18 розділу «Прикінцеві та перехідні положення» ЦК України, у період дії в Україні воєнного, надзвичайного стану та у тридцятиденний строк після його припинення або скасування у разі прострочення позичальником виконання грошового зобов`язання за договором, відповідно до якого позичальнику було надано кредит (позику) банком або іншим кредитодавцем (позикодавцем), позичальник звільняється від відповідальності, визначеної статтею 625 цього Кодексу, а також від обов`язку сплати на користь кредитодавця (позикодавця) неустойки (штрафу, пені) за таке прострочення. Установити, що неустойка (штраф, пеня) та інші платежі, сплата яких передбачена відповідними договорами, нараховані включно з 24 лютого 2022 року за прострочення виконання (невиконання, часткове виконання) за такими договорами, підлягають списанню кредитодавцем (позикодавцем).

Відповідно до п. 19 розділу «Прикінцеві та перехідні положення» ЦК України у період дії воєнного стану в Україні, введеного Указом Президента України "Про введення воєнного стану в Україні" від 24 лютого 2022 року № 64/2022, затвердженим Законом України "Про затвердження Указу Президента України "Про введення воєнного стану в Україні" від 24 лютого 2022 року № 2102-IX, перебіг позовної давності, визначений цим Кодексом, зупиняється на строк дії такого стану.

З урахуванням зазначеного, відсутні підстави вважати, що позивачем пропущено строк позовної давності при зверненні до суду із цим позовом.

При цьому, законодавство не містить строку коли новий кредитор має звертатись до суду із позовом про стягнення заборгованості, а тому доводи відповідачки про те, що позивачеві було відступлено право вимоги у 2020 році, однак із цим позовом він звернувся лише у 2026 році є безпідставними.

З огляду на викладене, колегія суддів вважає, що суд першої інстанції дійшов правомірного висновку про наявність правових підстав для стягнення з ОСОБА_1 кредитної заборгованості в загальному розмірі 43 077, 37 грн.

Верховний Суд неодноразово згадував про категорію стандарту доказування та відзначав, що принцип змагальності забезпечує повноту дослідження обставин справи. Цей принцип передбачає покладання тягаря доказування на сторони. Одночасно цей принцип не передбачає обов`язку суду вважати доведеною та встановленою обставину, про яку сторона стверджує. Така обставина підлягає доказуванню таким чином, аби задовольнити, як правило, стандарт переваги більш вагомих доказів, тобто коли висновок про існування стверджуваної обставини з урахуванням поданих доказів видається більш вірогідним, ніж протилежний (постанови Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 02 жовтня 2018 року у справі № 910/18036/17, від 23 жовтня 2019 року у справі № 917/1307/18, від 18 листопада 2019 року у справі № 902/761/18, від 04 грудня 2019 року у справі № 917/2101/17).

Аналогічний стандарт доказування застосовано Великою Палатою Верховного Суду у постановах від 18 березня 2020 року у справі № 129/1033/13-ц, від 03 серпня 2022 року у справі № 910/11027/18.

Стандарт доказування «вірогідність доказів» підкреслює необхідність співставлення судом доказів, які надають позивач та відповідач.

До предмета доказування належить сукупність юридичних фактів матеріально-правового характеру, з якими закон пов`язує виникнення, зміну й припинення правовідносин між сторонами та на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень.

Згідно із ч. 1, 5 ст. 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи.

Таким чином, у процесуальному та матеріальному законодавстві передбачено обов`язок доказування, який слід розуміти як закріплену міру належної поведінки особи, що бере участь у судовому процесі, із збирання та надання доказів для підтвердження свого суб`єктивного права, що має за мету усунення невизначеності, яка виникає в правовідносинах. Цей склад фактів визначається нормою права, що регулює спірні правовідносини.

Відповідно, звертаючись із позовом на захист свого порушеного права в зобов`язальних правовідносинах, позивач повинен довести належними, допустимими та достовірними доказами підстави виникнення в боржника обов`язку та зміст цього обов`язку згідно з нормами права, що регулюють спірні правовідносини.

У свою чергу процесуальні обов`язки відповідача полягають також у здійснені ним активних процесуальних дій, наведенні доводів та наданні доказів, що спростовують існування цивільного права позивача як кредитора у зобов`язанні. Тож виходячи з принципу змагальності сторін у процесі на позивача за загальним правилом розподілу тягаря доказування не може бути покладено обов`язок доведення обставин, за які відповідає боржник.

З урахуванням зазначеного вище, відповідачкою не доведено порушення її прав при укладенні відповідного договору, що є її процесуальним обов`язком (статті 12, 81 ЦПК України).

Інші доводи, викладені у апеляційній скарзі спростовуються встановленими судом обставинами у справі, зводяться до переоцінки доказів і незгоди заявника з висновком суду щодо їх оцінки.

Європейський суд з прав людини вказав, що п. 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов`язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов`язку можуть бути різними в залежності від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги між іншим, різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов`язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи (рішення Європейського суду з прав людини у справі «Проніна проти України», № 63566/00, § 23, ЄСПЛ, від 18 липня 2006 року).

При цьому, колегією суддів ураховано усталену практику Європейського суду з прав людини, який неодноразово відзначав, що рішення національного суду повинно містити мотиви, які достатні для того, щоб відповісти на істотні аспекти доводів сторін (рішення Європейського суду з прав людини у справі «Руїз Торія проти Іспанії» (Ruiz Torija v. Spain, п. п. 29 - 30).

Висновки за результатами розгляду апеляційної скарги.

Виходячи з викладеного, судом першої інстанції правильно визначено характер правовідносин між сторонами, вірно застосовано закон, що їх регулює, повно і всебічно досліджено матеріали справи та надано належну правову оцінку доводам сторін і зібраним у справі доказам, не порушено норми процесуального права.

З підстав, передбачених статтею ст. 375 ЦПК України, апеляційна скарга підлягає залишенню без задоволення, а рішення суду першої інстанції, в частині, що оскаржується, – без змін.

Керуючись ст. 367, 368, 371, 374, 375, 381-384, 389, 390 ЦПК України, Кропивницький апеляційний суд

УХВАЛИВ:

Апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення.

Рішення Онуфріївського районного суду Кіровоградської області від 15 квітня 2026 року залишити без змін.

Постанова апеляційного суду набирає законної сили з дня її ухвалення і може бути оскаржена в касаційному порядку до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.

Повна постанова складена 07.08.2026.

Головуючий С. М. Єгорова

Судді С. І. Мурашко

О. І. Чельник