Постанова від 06 серпня 2026 р. у справі №389/1991/26 — Кропивницький апеляційний суд

ПОСТАНОВА

Іменем України

07 серпня 2026 року м. Кропивницький

справа № 389/1991/26

провадження № 22-ц/4809/1524/26

Кропивницький апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати у цивільних справах: Єгорової С.М. (суддя-доповідач), суддів: Мурашка С.І., Чельник О.І.,

учасники справи:

позивач – ОСОБА_1 ,

відповідачі – Головне управління Державної казначейської служби України у Кіровоградській області, Новоукраїнська окружна прокуратура, Подільський районний суд м.Кропивницького,

розглянувши в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи цивільну справу за апеляційною скаргою ОСОБА_1 на ухвалу Знам`янського міськрайонного суду Кіровоградської області від 09 червня 2026 року у складі головуючого судді Савельєвої О.В.

УСТАНОВИВ:

Короткий зміст позовних вимог та ухвали суду першої інстанції.

У травні 2026 року ОСОБА_1 звернувся до Знам`янського міськрайонного суду Кіровоградської області з позовом до Головного управління Державної казначейської служби України у Кіровоградській області, Новоукраїнської окружної прокуратури, Подільського районного суду м.Кропивницького, в якому просив стягнути з Державного бюджету України (через ГУ ДКСУ у Кіровоградській області) на його користь моральну шкоду у розмірі 5 000 000 грн.

Ухвалою Знам`янського міськрайонного суду Кіровоградської області від 09 червня 2026 року цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до Головного управління Державної казначейської служби України у Кіровоградській області, Новоукраїнської окружної прокуратури, Подільського районного суду м.Кропивницького, про відшкодування моральної шкоди, передано до Новоукраїнського районного суду Кіровоградської області, для її розгляду за підсудністю.

Постановляючи оскаржувану ухвалу, місцевий суд керувався тим, що пред`явлений позивачем позов за правилами ч.4 ст.28 ЦПК не відноситься до підсудності Знам`янського міськрайонного суду Кіровоградської області. З огляду на викладене та враховуючи, що позовну заяву подано до суду з порушенням правил підсудності, будь-яких правових підстав для розгляду даної справи Знам`янським міськрайонним судом Кіровоградської області не встановлено, тому, з урахуванням місця реєстрації відповідача, суд вважав, що справу слід передати на розгляд за територіальною підсудністю до Новоукраїнського районного суду Кіровоградської області.

Короткий зміст вимог апеляційної скарги та узагальнені доводи особи, яка подала апеляційну скаргу.

ОСОБА_1 подав до апеляційного суду апеляційну скаргу, в якій з підстав неправильного застосування судом першої інстанції норм процесуального права, ставить питання про скасування ухвали Знам`янського міськрайонного суду Кіровоградської області від 09 червня 2026 року та направлення справи для продовження розгляду до суду першої інстанції та вирішення питання про відкриття провадження у справі.

Позивач зазначив, що суд першої інстанції дійшов хибного та протиправного висновку, зазначивши в ухвалі, що «в нормах ЦПК передбачено використання лише зареєстрованого місця проживання, фактичне місце проживання фізичної особи не має правового значення». Таке твердження суду повністю суперечить статті 29 Цивільного кодексу України, згідно з якою місцем проживання фізичної особи є житло, в якому вона проживає постійно або тимчасово.

Вказує, що закон чітко розмежовує поняття «зареєстроване місце проживання» (як адміністративний інститут) та «місце перебування/фактичне проживання» (як фактичне володіння чи користування житлом).

Позивач зауважує, що його фактичне місце проживання та перебування – АДРЕСА_1 , що повністю відноситься до територіальної юрисдикції Знам`янського міськрайонного суду Кіровоградської області.

Зазначає, що суд не надав належної оцінки довідці №261, якою підтверджується, що позивач обліковується та проживає без реєстрації за адресою: АДРЕСА_1 .

Зауважив, що суд першої інстанції штучно створив для нього перешкоди у доступі до правосуддя за місцем його фактичного проживання й перебування.

Узагальнені доводи та заперечення інших учасників справи.

Відзивів на апеляційну скаргу учасниками справи не подано, що згідно вимог ч. 3 ст. 360 ЦПК України не перешкоджає перегляду ухвали суду першої інстанції.

Позиція апеляційного суду.

Відповідно до статті 368 ЦПК України справа розглядається судом апеляційної інстанції за правилами, встановленими для розгляду справи в порядку спрощеного позовного провадження, з особливостями, встановленими цією главою.

Згідно п. 9 ч. 1 ст. 353 ЦПК України окремо від рішення суду можуть бути оскаржені в апеляційному порядку ухвали суду першої інстанції щодо передачі справи на розгляд до іншого суду.

Частиною 2 ст. 369 ЦПК України встановлено, що апеляційні скарги на ухвали суду, зазначені в пунктах 1, 5, 6, 9, 10, 14, 19, 37-40 частини першої статті 353 цього Кодексу, розглядаються судом апеляційної інстанції без повідомлення учасників справи.

Враховуючи вищевикладене, оскільки із матеріалів справи не встановлено обставин, які б унеможливлювали розгляд справи без повідомлення учасників справи, розгляд справи здійснено в порядку письмового провадження, без повідомлення учасників справи.

З урахуванням вимог ст. 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.

Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. При виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Згідно зі ст. 264 ЦПК України під час ухвалення рішення суд вирішує такі питання: чи мали місце обставини (факти), якими обґрунтовувалися вимоги та заперечення, та якими доказами вони підтверджуються; чи є інші фактичні дані, які мають значення для вирішення справи, та докази на їх підтвердження; які правовідносини сторін випливають із встановлених обставин; яка правова норма підлягає застосуванню до цих правовідносин; чи слід позов задовольнити або в позові відмовити; як розподілити між сторонами судові витрати; чи є підстави допустити негайне виконання судового рішення; чи є підстави для скасування заходів забезпечення позову. При ухваленні рішення суд не може виходити за межі позовних вимог.

Заслухавши суддю-доповідача, вивчивши матеріали справи, перевіривши доводи апеляційної скарги, законність і обґрунтованість ухвали суду першої інстанції у межах, передбачених ст. 367 ЦПК України, колегія суддів дійшла висновку, що апеляційна скарга підлягає залишенню без задоволення, а ухвала суду першої інстанції – без змін.

Мотиви, з яких виходить колегія суддів апеляційного суду.

Статтею 129 Конституції України визначено, що однією із засад судочинства визначено рівність усіх учасників судового процесу перед законом і судом. Наведене відповідає положенням статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, згідно з якою судові процедури повинні бути справедливими для всіх учасників процесу.

Право на суд стосується як інституційних та організаційних аспектів, так і особливостей здійснення окремих судових процедур.

Процесуальний порядок провадження у цивільних справах визначається ЦПК України та іншими законами України, якими встановлюється зміст, форма, умови виконання процесуальних дій, сукупність цивільних процесуальних прав і обов`язків суб`єктів цивільно-процесуальних правовідносин та гарантій їх реалізації.

Отже, реалізація права особи на судовий захист здійснюється в порядку, встановлено процесуальним законом.

Завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави. Суд та учасники судового процесу зобов`язані керуватися завданням цивільного судочинства, яке превалює над будь-якими іншими міркуваннями в судовому процесі (частина перша та друга статті 2 ЦПК України).

Відповідно до частин першої, другої та четвертої статті 12 ЦПК України цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов`язків, передбачених законом. Кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов`язаних із вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій. Сторони вільні розпоряджатися своїми правами на власний розсуд.

За змістом принципу диспозитивності цивільного судочинства, закріпленого у статті 13 ЦПК України, суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках. Учасник справи розпоряджається своїми правами щодо предмета спору на власний розсуд.

Справедливість судового розгляду повинна знаходити свою реалізацію, у тому числі у здійсненні судом правосуддя без формального підходу до розгляду кожної конкретної справи.

Дотримання принципу справедливості судового розгляду є надзвичайно важливим під час розгляду судових справ, оскільки його реалізація слугує гарантією того, що сторона, незалежно від рівня її фахової підготовки та розуміння певних вимог цивільного судочинства, матиме можливість забезпечити захист своїх інтересів.

Також, дотримання судами процесуальних норм інституту підсудності є вимогою статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, яке гарантує, що кожен при вирішенні спору щодо його цивільних прав та обов`язків або при встановленні обґрунтованості будь-якого кримінального обвинувачення, висунутого проти нього, має право на справедливий і відкритий розгляд упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом.

Частиною першою статті 23 ЦПК України встановлено, що усі справи, що підлягають вирішенню в порядку цивільного судочинства, розглядаються місцевими загальними судами як судами першої інстанції, крім справ, визначених частинами другою - четвертою цієї статті.

Стаття 125 Конституції України встановлює, що судоустрій в Україні будується за принципами територіальності та спеціалізації і визначається законом. Згідно зі статтею 17 Закону України «Про судоустрій і статус суддів» судоустрій будується за принципами територіальності, спеціалізації та інстанційності.

Принцип територіальності забезпечує територіальне розмежування компетенції судів загальної юрисдикції і зумовлений потребою доступності правосуддя на всій території України.

Принцип територіальності реалізується через правила територіальної юрисдикції (підсудності) справ.

Правила територіальної підсудності визначають розмежування компетенції судів першої інстанції щодо розгляду справ, підвідомчих загальним судам, за територіальною ознакою. Крім того, правила територіальної підсудності дають можливість визначити конкретний місцевий суд, який повинен розглядати справу як суд першої інстанції.

Кожен місцевий чи апеляційний суд має свою територіальну юрисдикцію (підсудність), тобто поширює свою компетенцію на правовідносини, що виникли чи існують на певній території. Це є важливою гарантією для вирішення судових спорів у розумні строки в умовах ускладнення правових відносин і збільшення правових конфліктів.

Порушення судами правил територіальної юрисдикції має наслідком обов`язкове скасування судових рішень з направленням справи на новий розгляд (стаття 378 ЦПК України, пункт 6 частини першої статті 411 ЦПК України).

Позови до юридичних осіб пред`являються в суд за їхнім місцезнаходженням згідно з Єдиним державним реєстром юридичних осіб, фізичних осіб - підприємців та громадських формувань (частині 2 статті 27 ЦПК України).

Позивач має право на вибір між кількома судами, яким згідно з цією статтею підсудна справа, за винятком виключної підсудності, встановленої статтею 30 цього Кодексу (ч.16 ст. 28 ЦПК України).

Згідно зі статтею 29 ЦК України місцем проживання фізичної особи є житло, в якому вона проживає постійно або тимчасово.

Суть підсудності за вибором позивача, або альтернативної підсудності, полягає у тому, що за визначеними критеріями цивільних справ позивачу дається можливість обрати з кількох передбачених у законі судів той суд, до якого він пред`являтиме свої позовні вимоги. Законодавець установлює вичерпний перелік позовів, на які поширюються правила цього виду підсудності, а також передбачає конкретні суди, до яких можна з такими вимогами звернутися.

Результат аналізу змісту вказаних норм дозволяє зробити висновок, що особа може мати декілька місць проживання/перебування. Водночас законодавством визначено необхідність проведення реєстрації (декларування) місця проживання/перебування особи, яка може бути здійснена тільки за однією адресою за її власним вибором, в тому числі й на підставі договору оренди житлового приміщення.

Згідно зі статтею 29 ЦК України, місцем проживання фізичної особи є житло, в якому вона проживає постійно або тимчасово.

Статтею 3 Закону України «Про свободу пересування та вільний вибір місця проживання в Україні» визначено, що місцем перебування є житло або спеціалізована соціальна установа для бездомних осіб, інший надавач соціальних послуг з проживанням, у якому особа, яка отримала довідку про звернення за захистом в Україні, проживає строком менше шести місяців на рік або отримує соціальні послуги. Місцем проживання - житло з присвоєною у встановленому законом порядку адресою, в якому особа проживає, а також апартаменти (крім апартаментів у готелях), кімнати та інші придатні для проживання об`єкти нерухомого майна, заклад для бездомних осіб, інший надавач соціальних послуг з проживанням, стаціонарна соціально-медична установа та інші заклади соціальної підтримки (догляду), в яких особа отримує соціальні послуги.

Реєстрація місця проживання здійснюється тільки за однією адресою. У разі коли особа проживає у двох і більше місцях, вона здійснює реєстрацію місця проживання за однією з цих адрес за власним вибором. За адресою зареєстрованого місця проживання з особою ведеться офіційне листування та вручення офіційної кореспонденції (пункт 7 Правил реєстрації місця проживання, затверджених постановою Кабінету Міністрів України від 2 березня 2016 року № 207, які втратили чинність 14 березня 2022 року)).

В абзаці 1 пункту 9 зазначених Правил встановлено, що відомості про реєстрацію/зняття з реєстрації місця проживання вносяться до паспорта громадянина України, тимчасового посвідчення громадянина України, посвідки на постійне проживання, посвідки на тимчасове проживання, посвідчення біженця, посвідчення особи, яка потребує додаткового захисту, посвідчення особи, якій надано тимчасовий захист (далі - документи, до яких вносяться відомості про місце проживання), а відомості про реєстрацію місця перебування - до довідки про звернення за захистом в Україні (документ, до якого вносяться відомості про місце перебування) шляхом проставлення в них відповідного штампа реєстрації місця проживання/перебування особи за формою згідно з додатком 1.

Аналогічні положення визначені і Порядком декларування та реєстрації місця проживання (перебування), затвердженим постановою Кабінету Міністрів України від 7 лютого 2022 року № 265, який набрав чинності 14 березня 2022 року.

У пункті 4 вказаного Порядку (в чинній редакції) передбачено, що особа може задекларувати/зареєструвати своє місце проживання (перебування) лише за однією адресою. У разі коли особа проживає у двох і більше місцях, вона здійснює декларування/реєстрацію місця проживання (перебування) за однією з таких адрес за власним вибором. За адресою задекларованого/зареєстрованого місця проживання (перебування) з особою ведеться офіційне листування та вручення офіційної кореспонденції.

Положення абзацу першого цього пункту не поширюються на осіб, адреса задекларованого/зареєстрованого місця проживання (перебування) яких знаходиться на територіях, на яких ведуться бойові дії, або тимчасово окупованих російською федерацією територіях, включених до переліку територій, на яких ведуться (велися) бойові дії або тимчасово окупованих російською федерацією, затвердженого Мінреінтеграції, для яких не визначена дата завершення бойових дій (припинення можливості бойових дій) або тимчасової окупації. Така особа може задекларувати/зареєструвати місце свого проживання без зняття з реєстрації місця свого попереднього проживання.

Згідно з пунктом 4 частини 1 статті 2 Закону України «Про надання публічних (електронних публічних) послуг щодо декларування та реєстрації місця проживання в Україні», декларування місця проживання особи - повідомлення особою органу реєстрації адреси свого місця проживання шляхом надання декларації про місце проживання в електронній формі з використанням Єдиного державного веб-порталу електронних послуг з подальшим внесенням такої інформації до реєстру територіальної громади.

Місцем проживання (перебування) заявника в цьому випадку є зареєстроване у встановленому законом порядку місце його проживання, яке відносно фізичної особи визначається відповідно до положень статті 29 ЦК України і статті 3 Закону України «Про свободу пересування та вільний вибір місця проживання в Україні».

Положення частини другої статті 27, частини четвертої статті 28 ЦПК України імперативно встановлюють, що визначення територіальної юрисдикції (підсудності) здійснюється з урахуванням зареєстрованого місця проживання або перебування фізичної особи - сторони у справі, якщо інше не передбачено законом.

Зазначена вимога процесуального закону унеможливлює зловживання процесуальними правами при визначенні підсудності.

Отже, в нормах ЦПК України передбачено використання лише зареєстрованого місця проживання, фактичне місце проживання фізичної особи не має правового значення.

З огляду на викладене, використання для встановлення конкретного суду за визначеною територіальною підсудністю фактичної адреси проживання матиме наслідком невизначеність при вчиненні окремих процесуальних дій, адже фактичне місце проживання може змінюватись чи не щодня. Крім того, особа може мати більше ніж одне фактичне місце проживання, але зареєстроване може бути лише одне місце проживання.

Згідно з положеннями ч.4 ст.28 ЦПК України позови, пов`язані з відшкодуванням шкоди, заподіяної особі незаконними рішеннями, діями чи бездіяльністю органу, що здійснює оперативно-розшукову діяльність, досудове розслідування, прокуратури або суду, можуть пред`являтися також за зареєстрованим місцем проживання чи перебування позивача.

В розумінні даної норми, альтернативна підсудність є пільговою, вона встановлена для невеликої категорії справ, які мають особливо важливе значення для громадян. Специфіка цього виду підсудності полягає в тому, що в залежності від характеру матеріальних правовідносин та предмету спору, особистих обставин (стан здоров`я, малолітні діти тощо) позивач може обирати серед двох, трьох чи більшої кількості судів, які будуть компетентними розглянути таку справу.

У постанові Верховного Суду від 24 червня 2024 року у справі № 554/7669/21 (провадження № 61-5805сво23), визначено, що особа може мати декілька місць проживання/перебування. Водночас законодавством визначено необхідність проведення реєстрації (декларування) місця проживання/перебування особи, яка може бути здійснена тільки за однією адресою за її власним вибором, в тому числі й на підставі договору оренди житлового приміщення. Реєстрація (декларування) місця проживання/перебування у встановленому порядку має значення для реалізації окремих прав особи, зокрема, під час вибору суду, якому підсудна справа. Положення частини першої статті 27 ЦПК України імперативно встановлюють, що визначення територіальної юрисдикції (підсудності) здійснюється з урахуванням зареєстрованого місця проживання або перебування фізичної особи – сторони у справі, якщо інше не передбачено законом. Зазначена вимога процесуального закону унеможливлює зловживання процесуальними правами при визначенні підсудності. Отже в нормах ЦПК України передбачено використання лише зареєстрованого місця проживання, фактичне місце проживання фізичної особи не має правового значення.

Використання для встановлення конкретного суду за визначеною територіальною підсудністю фактичної адреси проживання матиме наслідком невизначеність при вчиненні окремих процесуальних дій, адже фактичне місце проживання може змінюватися неодноразово. Крім того, особа може мати більше ніж одне фактичне місце проживання, але зареєстроване може бути лише одне місце проживання.

Аналогічні правові висновки викладено Верховним Судом у постанові від 24 від 13 листопада 2024 року у справі №175/4316/19.

Отже, для визначення підсудності справ береться до уваги зареєстроване у встановленому законом порядку місце проживання фізичної особи чи зареєстроване у встановленому законом порядку місце перебування фізичної особи.

З урахуванням зазначеного вище, довідка виконавчого комітету Дмитрівської сільської ради Кропивницького району Кіровоградської області №261 від 04 червня 2026 року про проживання ОСОБА_1 без реєстрації місяця проживання в АДРЕСА_1 , не може бути належним доказом, оскільки не підтверджує місце реєстрації позивача, а свідчить лише про його місце проживання без реєстрації.

Згідно відповіді з Єдиного державного демографічного реєстру №2854430 від 08 червня 2026 року, ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , з 18 березня 2021 року зареєстрований за адресою: АДРЕСА_2 (а.с.59).

Таким чином, судом першої інстанції правильно зазначено, що зареєстроване місце реєстрації позивача належить до територіальної юрисдикції (підсудності) Новоукраїнського районного суду Кіровоградської області, а пред`явлений позивачем позов за правилами ч.4 ст.28 не відноситься до підсудності Знам`янського міськрайонного суду Кіровоградської області.

За таких обставин колегія суддів приходить до висновку, що доводи апеляційної скарги не заслуговують на увагу, оскаржувана ухвала суду першої інстанції у даній справі відповідає обставинам справи та постановлена відповідно до вимог процесуального законодавства, обґрунтовані підстави для її скасування відсутні.

Висновки за результатами розгляду апеляційної скарги.

Враховуючи вищевикладене, колегія суддів приходить до висновку, що ухвала Знам`янського міськрайонного суду Кіровоградської області від 09 червня 2026 року постановлена з додержанням вимог процесуального законодавства, внаслідок чого підстав для її скасування з мотивів, викладених в апеляційній скарзі, не встановлено.

З підстав, передбачених статтею ст. 375 ЦПК України, апеляційна скарга підлягає залишенню без задоволення, а ухвала суду першої інстанції – без змін.

Керуючись ст. ст. 367, 374, 375, 381, 384 ЦПК України ЦПК України, Кропивницький апеляційний суд

УХВАЛИВ:

Апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення.

Ухвалу Знам`янського міськрайонного суду Кіровоградської області від 09 червня 2026 року залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з дня її ухвалення і може бути оскаржена у касаційному порядку відповідно до вимог статті 389 ЦПК України до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення її повного тексту.

Повна постанова складена 07.08.2026.

Судді С. М. Єгорова

С. І. Мурашко

О. І. Чельник