Рішення від 03 серпня 2026 р. у справі №932/11491/25 — Шевченківський районний суд міста Дніпра

Справа № 932/11491/25

Провадження № 2/932/3757/25

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

04 серпня 2026 року Шевченківський районний суд міста Дніпра в складі: головуючого судді Стадченко О.В., при секретарях Маховій А.М., Лисенко Д.А., Мікрух К.Є., за участю позивача ОСОБА_1 , представника позивача Адигезалова М.А., відповідача ОСОБА_2 , розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду у місті Дніпро цивільну справу за позовом ОСОБА_1 , в інтересах і від імені якої діє адвокат Адигезалов Мехман Адалет огли, до ОСОБА_2 , третя особа: Шевченківський районний відділ в місті Дніпро Головного управління Державної міграційної служби України в Дніпропетровській області про визнання особи такою, що втратила право користування житловим приміщенням та про зняття з реєстраційного обліку з домоволодіння, -

УСТАНОВИВ:

01.09.2025 до Шевченківського районного суду м. Дніпра звернулася ОСОБА_1 (в особі представника – адвоката Адигезалова М.А.) з позовом до ОСОБА_2 , в якому просить:

- визнати відповідача таким, що втратив право користування житловим приміщенням, за адресою: АДРЕСА_1 ;

- зобов`язати Шевченківський районний відділ у м. Дніпрі Головного управління Державної міграційної служби України у Дніпропетровській області в особі сектору у справах громадянства і реєстрації фізичних осіб зняти відповідача з реєстраційного обліку у спірному житловому приміщенні,

пославшись на те, що у спірному житловому приміщенні відповідач не проживає з 1988 року, не сплачує комунальні платежі, в утриманні житла участі не бере, особистих речей у ньому не має і взагалі спірним житловим приміщенням не цікавиться, а проживає окремо в м. Дніпрі з дружиною без реєстрації.

Перешкод в користуванні спірним житловим приміщенням ані позивачка, ані інші члени сім`ї відповідачу не чинили.

Факт реєстрації відповідача порушує право позивачки на вільне розпорядження і користування майном, та позбавляє її можливості оформити субсидію, що є для неї необхідним.

Шевченківський районний відділ у м. Дніпрі Головного управління Державної міграційної служби України у Дніпропетровській області зняти з реєстраційного обліку ОСОБА_2 відмовляється, що перешкоджає їй (позивачці) зменшити комунальні платежі та уникнути примусового стягнення банківського боргу, який має відповідач.

Як на законодавчо визначену підставу заявлених позовних вимог позивачка послалася на ст.41 Конституції України, ст.ст.316ч.1, 317ч.1, 319, 321ч.1, 379, 405 ЦК України, ст.7 Закону України «Про свободу пересування та вільний вибір місця проживання в Україні».

Ухвалою Шевченківського районного суду міста Дніпра від 19.09.2025 відкрите провадження у справі, ухвалено розгляд справи здійснювати у порядку загального позовного провадження, призначена дата проведення підготовчого засідання, сторонам визначений строк для надання заяв по суті справи – подання відзиву на позовну заяву, відповіді на відзив, заперечення на відповідь на відзив, пояснення третьої особи щодо позову або відзиву (а.с.26-27 – т.1).

Ухвалою Шевченківського районного суду міста Дніпра від 17.11.2025 строк підготовчого провадження у цивільній справі продовжений на 30 днів, у підготовчому засіданні оголошено перерву (а.с.88 – т.1).

14.12.2025 до суду від представника відповідача Вовка А.В. надійшов відзив на позов, в якому останній заперечив позовні вимоги, пославшись на те, що позовна заява не містить фактів, що обґрунтовують позовні вимоги та не містить відповідного підтвердження викладеної позивачкою інформації, зокрема:

- факт «розшуку» відповідача (у зв`язку з кредитною заборгованістю) ніяк не підтверджується, а застосовується з метою створення негативного образу відповідача;

- не наведено жодного факту, який би свідчив, яким чином або в який спосіб порушується існуюче право користування та розпорядження майном;

- фактів, що підтверджують наявність права власності або законності користування житловим приміщенням самою позивачкою та її повнолітніми дітьми, які проживають на тій самій житловій площі. У відсутність у позивачки правовстановлюючого документу на право власності на спірне житло вона не може стверджувати, що «відповідач створює перешкоди у здійсненні права користування та розпорядження майном».

Та обставина, що відповідача 08.04.1982 вписано в ордер, надає йому в силу ст.58 ЖК України в редакції від 19.11.2022 не лише право на законне проживання у спірному житловому приміщенні, а й мати місце офіційної реєстрації, яка, своєю чергою, створює необхідні умови для забезпечення таких прав, як право на житло, на підприємницьку діяльність тощо.

Відповідач є квартиронаймачем спірного житла, на нього відкритий особовий рахунок НОМЕР_1 , факт чого, як і наявність діючого договору свідчить, що відповідач не втратив зацікавленості та пов`язаний економічно-правовими та організаційними відносинами за обслуговуючою компанією та своїм житлом.

Інформація, викладена у довідках про склад сім`ї №15 від 15.01.2009 та №19479 від 31.08.2017, згідно з якою за адресою спірного житлового приміщення проживають ОСОБА_2 (наймач), ОСОБА_3 (сестра), ОСОБА_4 (племінниця), ОСОБА_5 (племінниця):

- спростовує твердження позивачки про те, що відповідач не проживає у цій квартирі більше 15 років,

- свідчить про те, що позивачка і її повнолітні діти у розумінні ст.64 ЖК України проживають у спірному житловому приміщенні за згодою відповідача, який є наймачем, тож зайве казати, що він створює перешкоди у здійсненні права користування та розпорядження майном цим особам,

- підтверджує, що діти позивачки є повнолітніми, а відповідно мають обовьязки по утриманню житлового приміщення, можуть мати дохід, і, відповідно на відсутність потреби у субсидії для позивачки.

Просить врахувати, що відповідач не втратив інтересу до спірного житлового приміщення, з яким його пов`язують як соціальні, так і організаційно-економічні зв`язки.

Як на законодавчо визначену підставу заперечень проти заявлених позовних вимог послався на ст.ст.42,47 Конституції України, ст.ст. ч.4 ст.9, 58, 61, 64 ЖК України, ст.8 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод.

Просить відмовити у задоволенні позову у повному обсязі (а.с.106-110, 117-122 – т.1).

Ухвалою Шевченківського районного суду міста Дніпра від 14.01.2026 підготовче провадження у справі закрите, справу призначено до судового розгляду по суті (а.с.161 – т.2).

У судовому засіданні позивачка позов підтримала за наведених у позовній заяві підстав, пояснивши, що вважає відповідача, який є її рідним братом, таким, що втратив право користування спірним житловим приміщенням, оскільки він з 12 років (приблизно з 1986 року) у цьому житловому приміщенні не проживає і ним не користується. У цій квартирі проживала їхня мати, яка вела асоціальний спосіб життя, внаслідок чого на час смерті матері спірне житлове приміщення перебувало у стані, неможливому для проживання через те, що у ньому кілька разів виникали жахливі пожежі, були відключені прилади газо-, тепло- та водопостачання, у квартирі були відсутні навіть вхідні двері, за адресою спірного житлового приміщення рахувалися великі борги – близько 4000 доларів США. Вона поховала мати, погасила усі борги, підключила усі комунальні послуги, зробила у квартирі ремонт, привівши її до житлового стану. Відповідач ані у ремонтних роботах, ані у погашенні боргів будь-якої участі не приймав.

Вона проживає у спірному житловому приміщенні з 2008 року, відповідач якоїсь зацікавленості щодо проживання у спірному житловому приміщенні не виявляв, участі в утриманні квартири за місцем реєстрації не приймає.

Тож вважає, що відповідач втратив право користування житловим приміщенням. Просить задовольнити позов.

Представник позивачки ОСОБА_6 у судовому засіданні позов своєї довірительки підтримав за підстав, наведених у позовній заяві та викладених позивачкою у судовому засіданні.

Відповідач ОСОБА_2 у судовому засіданні позов не визнав, підтвердивши, що більше 17 років у спірному житловому приміщенні не проживає, участі у ремонті квартири після смерті матері не приймав, участі в утриманні цього житла не бере, проживав у житлі дружини, з якою у теперішній час розлучився, тому не має де жити.

Третя особа - Головне управління Державної міграційної служби України в Дніпропетровській області в особі Відділу №2 у м. Дніпрі, належним чином повідомлена про дату, час та місце слухання справи, явку представника у судове засідання не забезпечила, надавши 17.10.2025 письмові пояснення, в яких зазначила, що існуючим законодавчо визначеним порядком до функцій ДМС та ГУ ДМС у Дніпропетровській області та її територіальних підрозділів не входить реєстрація/зняття з місця реєстрації проживання осіб/перебування осіб та тим паче внесення до будь-яких документів відмітки про реєстрацію місця проживання, а тому ДМС України повноважена виконувати функції органу реєстрації, яким є Департамент адміністративних послуг та дозвільних процедур Дніпровської міської ради в особі відділу формування та ведення реєстру територіальної громади у сфері державної реєстрації ДАП та ДП ДМР (за територіальністю). Визнання особи такою, що втратила право користування житловим приміщенням та зняття з реєстраційного обліку домоволодіння не входить до компетенції ГУ ДМС у Дніпропетровській області (а.с.39-42, 48-49 – т.1).

Свідок ОСОБА_7 – рідний батько сторін, пояснив у судовому засіданні, що квартиру, в якому знаходиться спірне житлове приміщення, отримала його колишня дружина – мати сторін за ордером. Оскільки дружина пиячила, лицевий рахунок був переоформлений на відповідача як на старшу дитину.

У спірному житловому приміщенні він (свідок) не проживає з 1986 року, коли розлучився з матір`ю сторін. Остання вела асоціальний спосіб життя і привела квартиру спірного житлового приміщення, в якій кілька разів відбувалися пожежі, до розрухи. Позивачка своїм рахунком поховала мати, привела квартиру до житлового стану, зробивши у ній ремонт, підключивши відключені комунальні послуги та сплативши усі борги по квартирі. Відповідач ніякої участі у цьому не приймав.

Свідок ОСОБА_8 у судовому засіданні дала пояснення, аналогічні показам свідка ОСОБА_7 .

Свідок ОСОБА_9 у судовому засіданні пояснила, що є сусідкою позивачки. У будинку, де знаходиться квартира, в якій проживає позивачка, вона (свідок) проживає з 1998 року. За життя матері позивачки ця квартира перебувала у занедбаному стані, після пожеж, без вікон та дверей, за цією квартирою рахувалися великі борги за комунальні послуги. Вона була свідком того, як позивачка вагітною відновлювала житловий стан цієї квартири, робила в ній ремонт. Відповідача вона бачила одного разу у дворі на лавочці, не бачила, щоб він брав участь в ремонті квартири.

Свідок ОСОБА_10 – сусідка позивачки дала покази у судовому засіданні, аналогічні показам свідка ОСОБА_9 .

Свідок ОСОБА_11 у судовому засіданні пояснила, що є сусідкою позивачки 4 роки і жодного разу відповідача не бачила.

Свідок ОСОБА_12 – колишня дружина відповідача у судовому засіданні пояснила, що з відповідачем вони проживали у її матері. Їй відомо, що між сторонами була усна домовленість про те, що позивачка буде проживати у спірному житловому приміщенні, відповідач орендну плату за це з неї брати не буде, а вона зробить у квартирі ремонт. При цьому борги по квартирі були погашені відповідачем, що їй відомо з його слів. У ремонті квартири відповідач участі не приймав. У шлюбі з відповідачем вона (свідок) перебувала з 2002 по 2012.

Фактичні обставини справи, встановлені судом.

Спірним є житлове приміщення у квартирі АДРЕСА_2 .

Ордер на право вселення у це житлове приміщення та проживання у ньому був виданий 08.04.1982 Виконавчим комітетом Бабушкінської райради народних депутатів міста Дніпропетровська ОСОБА_13 на склад сім`ї з двох осіб (а.с.12 – т.1).

Квартира АДРЕСА_2 не приватизована та є комунальною власністю.

У спірному житловому приміщенні зареєстровані:

ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , - з 01.10.1999 (наймач),

ОСОБА_14 , ІНФОРМАЦІЯ_2 – з 17.12.1999 (сестра),

ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_3 – з 06.06.2003 (племінниця),

ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_4 – з 08.12.2008 (племінниця).

Факт реєстрації сторін у спірному житловому приміщенні підтверджується копією довідки про склад сім`ї та місце реєстрації № 19479 від 31.08.2017 Комунального підприємства "Міські комунальні платежі" Дніпровської міської ради (КП «МКП») (а.с.11 – т.1), довідкою №2072 від 01.02.2019 Департаменту адміністративних послуг та дозвільних процедур Дніпровської міської ради (а.с.15 – т.1).

У спірному житловому приміщенні з 2008 року по теперішній час фактично проживає позивачка, відповідач у спірному житловому приміщенні не проживає приблизно з 1986 року і ним не користується.

Ці обставини визнані сторонами і в силу ч.1 ст.82 ЦПК України не підлягають доказуванню.

З`ясувавши всі обставини справи та перевіривши їх доказами, суд приходить такого висновку.

За змістом статті 47 Конституції України кожен має право на житло. Ніхто не може бути примусово позбавлений житла інакше, як на підставі закону за рішенням суду.

Ніхто не може бути виселений із займаного жилого приміщення або обмежений у праві користування жилим приміщенням інакше як з підстав і в порядку, передбачених законом.

Порядок користування жилими приміщеннями у будинках державного та громадського житлового фонду регулюють положення статей 71, 72 Житлового кодексу України (далі ЖК України).

Основні правові, економічні, соціальні та організаційні засади житлової політики щодо реалізації права осіб на житло, забезпечення сталого та ефективного використання житлового фонду України визначає Закон України «Про основні засади житлової політики», за положеннями якого зокрема:

- Стаття 7. «Житлові права і обов`язки» -

1. Особа має право побудувати, набути у власність, орендувати житло або отримати його в користування. Особа може набувати права на житло також з інших підстав, визначених законом.

2. Особи реалізують право на житло на власний розсуд, крім обмежень, встановлених цим Законом та іншими законами України.

3. Особи зобов`язані своєчасно оплачувати житлово-комунальні послуги, вносити орендну плату, виконувати зобов`язання за фінансово-кредитними механізмами підтримки будівництва, придбання та оренди житла.

- Стаття 33. «Гарантії забезпечення права на житло»

1. Держава гарантує кожному право на житло відповідно до Конституції України, цього Закону та інших законів України. (…).

2. Ніхто не може бути виселений із займаного житла або обмежений у праві користування житлом інакше, ніж за рішенням суду та з підстав і в порядку, встановлених законом.

Забороняються виселення, переселення та відселення осіб, на яких поширюється дія цього Закону, яким відповідно до законодавства було надано житло з державного житлового фонду або житлового фонду територіальної громади і які фактично проживають у такому житлі, якщо зберігаються обставини, які були підставою для надання їм такого житла, та/або вони не втратили право на користування таким житлом, а у встановлених законом випадках - право на безоплатне отримання житла для постійного проживання або у власність, без попереднього надання таким особам (їхнім сім`ям) суб`єктами, що здійснюють виселення, переселення чи відселення, іншого житла, придатного для проживання, крім випадків, якщо виселення проводиться добровільно або на підставі рішення суду.

Виселення, переселення та відселення осіб з житла приватного житлового фонду здійснюються не інакше, ніж за рішенням суду та з підстав і в порядку, встановлених законом.

Забороняються виселення, переселення та відселення осіб, які є стороною спору про підстави їх виселення та/або їх проживання у житлі, та/або виселення з житла, - до вирішення такого спору в досудовому або судовому порядку відповідно до закону, крім визначених законом випадків відселення у зв`язку з ліквідацією наслідків аварій, пожеж, інших надзвичайних ситуацій, збройної агресії.

- Стаття 40. «Вирішення житлових спорів» -

1. Спори, пов`язані із захистом права на житло незалежно від форми власності, вирішуються в судовому порядку відповідно до закону.

На час виникнення спірних правовідносин житлові відносини регулювалися Житловим кодексом України , що втратив чинність від 15.02.2026 на підставі Закону України № 4751-ІХ.

Стаття 71 ЖК України (чинного на час виникнення спірних правовідносин) встановлювала загальні правила збереження жилого приміщення за тимчасово відсутніми громадянами. За змістом цієї статті при тимчасовій відсутності наймача або членів його сім`ї за ними зберігається жиле приміщення протягом шести місяців. Якщо наймач або члени його сім`ї були відсутні з поважних причин понад шість місяців, цей строк за заявою відсутнього може бути продовжено наймодавцем, а в разі спору судом.

Відповідно до статті 72 ЖК України визнання особи такою, що втратила право користування жилим приміщенням внаслідок відсутності цієї особи понад встановлені строки, провадиться в судовому порядку.

Аналіз статей 71, 72 ЖК України дає підстави для висновку про те, що особа може бути визнана такою, що втратила право користування жилим приміщеннями за двох умов: непроживання особи в жилому приміщенні більше шести місяців та відсутність поважних причин.

Водночас, саме на позивача покладається обов`язок довести факт відсутності відповідача понад встановлені законодавством строки у жилому приміщенні без поважних причин.

Європейський суд з прав людини вказував, що втрата житла є найбільш крайньою формою втручання у право на повагу до житла (KRYVITSKA AND KRYVITSKYY v. UKRAINE, № 30856/03, § 41, від 02 грудня 2010 року).

У постанові Верховного Суду від 24 жовтня 2018 року у справі № 490/12384/16-ц зроблено висновок щодо застосування статей 71, 72 ЖК, який полягає в тому, що особа може бути визнана такою, що втратила право користування жилим приміщенням за двох умов: не проживання особи в жилому приміщенні більше шести місяців та відсутність поважних причин. Саме на позивача процесуальний закон покладає обов`язок довести факт відсутності відповідача понад встановлені статтею 71 ЖК Української РСР строки у жилому приміщенні без поважних причин. Початок відліку часу відсутності визначається від дня, коли особа залишила приміщення.

Тож, у справах про визнання наймача або члена його сім`ї таким, що втратив право користування жилим приміщенням на підставі статті 71 ЖК України необхідно з`ясовувати причини відсутності відповідача понад встановлені строки. В разі їх поважності (перебування у відрядженні, у осіб, які потребують догляду, внаслідок неправомірної поведінки інших членів сім`ї тощо) суд може продовжити пропущений строк).

Вичерпного переліку таких поважних причин житлове законодавство не встановлює, у зв`язку з чим вказане питання вирішується судом у кожному конкретному випадку з урахуванням конкретних обставин справи.

При тимчасовій відсутності за особою продовжує зберігатися намір ставитися до жилого приміщення як до свого постійного місця проживання, тому при розгляді позову про визнання особи такою, що втратила право на жилу площу, суд повинен ретельно дослідити обставини, які мають значення для встановлення причин довготривалої відсутності, а також ставлення відповідача до спірного житла.

Слід також враховувати, що підставою для визнання особи такою, що втратила право користування житловим приміщенням, може слугувати лише свідома поведінка такої особи, яка свідчить про втрату нею інтересу до такого житлового приміщення.

Наявні докази підтверджують лише одну з умов, за якої особу може бути визнано такою, що втратила право користування жилим приміщеннями, а саме непроживання відповідача у спірному житловому приміщенні більше шести місяців.

Щодо другої умови, наявність якої є обов`язковою для визнання відповідача таким, що втратив право користування жилим приміщеннями, а саме відсутність у відповідача поважних причин для непроживання за місцем реєстрації:

Як пояснив відповідач (що підтверджено позивачкою та свідками ОСОБА_7 , ОСОБА_8 , ОСОБА_12 ) він залишив спірне житлове приміщення у неповнолітньому віці через асоціальний спосіб життя матері, після чого до досягнення віку повноліття проживав разом із батьком в іншому житлі, в подальшому кілька разів відбував кримінальне покарання в місцях позбавлення волі, деякий час проживав у житловому приміщенні, належному матері дружини.

За цей період часу позивачка зробила у спірному житловому приміщенні ремонт, після чого із членами своєї родини вселилася, проживає у ньому і утримує його дотепер.

У теперішній час відповідач (за його поясненням) іншого житла не має, і ця обставина позивачкою не спростована.

Варто зауважити, що наслідком визнання особи такою, що втратила право користування житловим приміщенням є зняття її з реєстрації місця проживання.

Відсутність же реєстрації місця проживання суттєво обмежує людину в отриманні державних, медичних та фінансових послуг. Зокрема, без неї неможливо повноцінно підписати декларацію з лікарем, оформити соціальні допомоги чи пенсії, реалізувати своє виборче право та таке інше.

Щодо доводів позивачки відносно відсутності перешкод з її боку для користування відповідачем спірним житловим приміщенням, суд не вважає їх такими, що заслуговують на увагу, оскільки між сторонами склалися неприязні стосунки, що вони продемонстрували у судовому засіданні і що є однією з перешкод для можливого вселення відповідача у спірне житлове приміщення і користування ним.

Тягар доведення обґрунтованості вимог пред`явленого позову за загальним правилом покладається на позивача.

Відповідно до вказаного, у матеріалах справи немає доказів, які би підтверджували наявність обставин, що сукупно могли би стати підставою для припинення права користування житлом відповідачем.

Таким чином, згідно із чинним законодавством лише наявність переконливих доказів щодо тривалої відсутності особи без обґрунтованих причин, може бути підставою для припинення права користування житлом. Оскільки такі обставини не були доведені, підстави для задоволення вимог щодо припинення права користування житлом відсутні.

За наведених обставин і відповідних ним підстав позов підлягає залишенню без задоволення, а також в силу ч.1 ст.141 ЦПК України – понесені судові витрати покласти на позивачку.

На підставі викладеного та керуючись ст.ст. 3-5, 7-13, 17, 43, 49, 76-81, 89, 133, 141, 259, 263-265, 273, 280, 354, 355 ЦПК України, суд,-

УХВАЛИВ:

Позовні вимоги ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , третя особа: Шевченківський районний відділ в місті Дніпро Головного управління Державної міграційної служби України в Дніпропетровській області про визнання особи такою, що втратила право користування житловим приміщенням та про зняття з реєстраційного обліку з домоволодіння - залишити без задоволення.

Рішення суду може бути оскаржене шляхом подання апеляційної скарги безпосередньо до Дніпровського апеляційного суду протягом тридцяти днів з дня його проголошення.

Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини судового рішення або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Найменування сторін:

Позивачка: ОСОБА_1 , реєстраційний номер облікової картки платника податків НОМЕР_2 , адреса зареєстрованого і фактичного місця проживання: АДРЕСА_3 .

Відповідач: ОСОБА_2 , реєстраційний номер облікової картки платника податків НОМЕР_3 , адреса зареєстрованого місця проживання: АДРЕСА_3 .

Третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмету спору: Шевченківський районний відділ в місті Дніпро Головного управління Державної міграційної служби України в Дніпропетровській області, ЄДРПОУ 37806243, адреса місця знаходження: 49000, м. Дніпро, вул. М. Грушевського, 70.

Повне судове рішення складено 07.08.2026.

Суддя: О.В. Стадченко