Рішення від 30 липня 2026 р. у справі №209/2233/26 — Дніпровський районний суд міста Кам’янського

Справа № 209/2233/26

Провадження № 2/209/1960/26

РІШЕННЯ

Іменем України

31 липня 2026 року Дніпровський районний суд міста Кам`янського у складі:

головуючого - судді Юрченко Я.О.,

за участю:

секретаря судового засідання Гонян Л.Р.,

позивача ОСОБА_1 (в режимі відеоконференції),

представника позивача адвоката Медведєвої Л.В.,

відповідача ОСОБА_2 (в режимі відеоконференції),

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду у м. Кам`янське Дніпропетровської області в порядку спрощеного позовного провадження цивільну справу за позовом представника позивача ОСОБА_1 адвоката Медведєвої Ліни Василівни до ОСОБА_2 про розірвання шлюбу, -

В С Т А Н О В И В :

До Дніпровського районного суду міста Кам`янського 15 квітня 2026 року надійшла вищезазначена позовна заява про розірвання шлюбу.

В обґрунтування своїх вимог позивач в особі свого представника посилається на те, що сторони перебувають у шлюбі з 04.06.2016 року, який зареєстрований у Заводському районному у місті Дніпродзержинську відділі державної реєстрації актів цивільного стану Головного територіального управління юстиції у Дніпропетровській області, про що зроблений актовий запис № 142. За час спільного проживання та перебування у шлюбі у подружжя народились спільні діти: донька ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 ; син ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_2 . Позивач вказує на те, що у сторін відсутні спільні інтереси, наявні різні погляди на життя, відсутнє взаєморозуміння, спільне господарство не ведуть, подальше проживання та збереження шлюбу неможливо.

Згідно із протоколом автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 15 квітня 2026 року вказана позовна заява передана для розгляду судді Юрченко Я.О. (а.с. 13).

Відповідно до ч. 6 ст.187 ЦПК України, у разі якщо відповідачем у позовній заяві вказана фізична особа, яка не є суб`єктом підприємницької діяльності, суд не пізніше двох днів з дня надходження позовної заяви до суду звертається до відповідного органу реєстрації місця перебування та місця проживання особи щодо надання інформації про зареєстроване місце проживання (перебування) такої фізичної особи.

Згідно з вимогами ч. 6 ст. 187 ЦПК України суддя звернувся до відділу формування та ведення реєстру територіальної громади міста Кам`янської міської ради щодо надання інформації про зареєстроване у встановленому законом порядку місце проживання відповідача.

Відповідно до ч. 8 ст. 187 ЦПК України суддя з метою визначення підсудності може також користуватися даними Єдиного державного демографічного реєстру.

Так, з відповіді, отриманої судом 17.04.2026 року, з Єдиного державного демографічного реєстру за № 2619296 встановлено, що відповідач ОСОБА_2 був зареєстрований за адресою: АДРЕСА_1 з 14.09.2020 року по 16.02.2026 року (т. 1 а.с. 20).

Враховуючи, що за правилами ч. 2 ст. 28 ЦПК України позови про розірвання шлюбу можуть пред`являтися за зареєстрованим місцем проживання чи перебування позивача також у разі, якщо на його утриманні є малолітні або неповнолітні діти, відповідно до витягів з реєстру територіальної громади – Кам`янської територіальної громади від 21.03.2026 року ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , кожен окремо з 16.05.2024 року зареєстровані за адресою: АДРЕСА_2 , що адміністративно-територіальним розподілом відноситься до території в межах територіальної юрисдикції Дніпровського районного суду м. Кам`янського, ухвалою судді від 20 квітня 2026 року відкрито провадження у цивільній справі за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про розірвання шлюбу та призначений судовий розгляд цивільної справи за правилами спрощеного позовного провадження з повідомленням (викликом) сторін на 13.05.2026 року (т. 1 а.с. 7-9, 21).

Заперечення від учасників справи проти розгляду справи в порядку спрощеного позовного провадження, до суду не подавались.

21 квітня 2026 року за допомогою підсистеми «Електронний суд» від відповідача ОСОБА_2 надійшло клопотання про долучення доказів, а саме копії ІD карток на ім`я сторін з відміткою про адресу проживання в Канаді (т. 1 а.с. 24-29).

В той же день від відповідача надійшло клопотання про надання копії позовної заяви, належне повідомлення та зупинення провадження у справі, в якій, зокрема, повідомив, що копію позовної заяви та доданих до неї матеріалів не отримував. Вказує, що позивачу відоме його фактичне місце проживання за межами України з 25.07.2024 року. Зазначає, що позивач та відповідач проживали однією сім`єю разом з їх малолітніми дітьми за адресою: АДРЕСА_3 до 09 квітня 2026 року. Додатково повідомив, що 09.04.2026 року на території Канади (провінція Британська Колумбія) щодо відповідача та позивача були відкриті кримінальні провадження за фактами домашнього насильства (ст. 266 Кримінального кодексу Канади), досудове розслідування триває, у зв`язку з чим до нього застосовані обмежувальні заходи, зокрема заборона перебування за місцем спільного проживання, що позбавляє його доступу до житла, особистих речей та документів, необхідних для належного захисту (т. 1 а.с. 30-80).

Також, 21.04.2026 року до суду через підсистему «Електронний суд» надійшло клопотання відповідача про здійснення міжнародного судового доручення щодо вручення судових документів за межами України та забезпечення належного повідомлення сторін (т. 1 а.с. 81-88).

21.04.2026 року від відповідача через підсистему «Електронний суд» надійшло клопотання про недопустимість заочного розгляду справи без підтвердження належного міжнародного вручення судових документів (т. 1 а.с. 89-98).

Того ж дня від відповідача через підсистему «Електронний суд» надійшло клопотання про недопустимість розгляду справи та ухвалення рішення без підтвердження належного міжнародного вручення судових документів (т. 1 а.с. 99-110).

Разом з тим, 21.04.2026 року відповідачем через підсистему «Електронний суд» сформована заява про участь у судовому засіданні в режимі відеоконференції поза межами суду, отримана судом 22.04.2026 року, відповідно до змісту якої відповідач просив забезпечити його участь у всіх судових засіданнях у справі № 209/2233/26 в режимі відеоконференції поза межами приміщення суду, повідомив, що раніше подані ним процесуальні заяви та клопотання підтримує в повному обсязі (т.1 а.с. 111-117).

Ухвалою суду від 22.04.2026 року вищевказана заява відповідача була задоволена (т. 1 а.с. 118).

За клопотанням відповідача та представника позивача судовий розгляд цивільної справи був відкладений на 26.05.2026 року.

13 травня 2026 року відповідачем через підсистему «Електронний суд» скерована заява щодо забезпечення міжнародної підсудності та застосування принципу найбільш тісного зв`язку правовідносин, відповідно до змісту якої вказує, що дана справа має іноземний елемент та підлягає оцінці з точки зору міжнародної підсудності відповідно до законодавства України. В тому числі, просить суд у разі встановлення відсутності належного зв`язку спору з територією України – вирішити питання відповідно до ЦПК України щодо закриття провадження або інших процесуальних наслідків (т. 1 а.с. 147-153).

В судовому засіданні 26.05.2026 року відповідачу, який брав участь в судовому засіданні в режимі відеоконференції, було повідомлено, що особам, які зареєстрували офіційні електронні адреси в Єдиній судовій інформаційно-комунікаційній системі, суд надсилає будь-які документи у справах, в яких такі особи беруть участь, виключно в електронній формі шляхом їх направлення на офіційні електронні адреси таких осіб, що не позбавляє їх права отримати копію судового рішення у паперовій формі за окремою заявою. Особам, які зареєстрували Електронний кабінет, суд надсилає документи у справах, в яких вони беруть участь, в електронній формі шляхом їх надсилання до Електронного кабінету. Надходження відомостей на вказану користувачем адресу електронної пошти є додатковим допоміжним сервісом для повідомлення про надходження документів до Електронного кабінету. Час надходження таких повідомлень може відрізнятися від часу доставки самих документів та може залежати від налаштувань електронної пошти чи технічних параметрів мережі. Особи, зареєстровані в ЄСІТС мають змогу знайомитися з матеріалами справи в електронному вигляді, оскільки всі відскановані та внесені до АСДС документи по справі надсилаються до Електронних кабінетів користувачів в автоматичному порядку (за умови внесення РНОКПП учасника справи до АСДС). З метою необхідності відповідачем ознайомитись зі змістом позовної заяви та доданих до неї доказів, слухання справи було відкладено на 11.06.2026 року.

11 червня 2026 року через підсистему «Електронний суд» від відповідача надійшов відзив на позовну заяву, в якій останній просить надати сторонам максимальний строк для примирення відповідно до ст.ст. 111, 112 СК України 6 місяців. Відмовити у задоволенні позову ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про розірвання шлюбу у повному обсязі. Забезпечити під час розгляду справи по суті та ухвалення рішення захист найкращих інтересів дітей ОСОБА_3 та ОСОБА_4 ..

Заперечуючи проти позову ОСОБА_2 вказує, що ОСОБА_5 разом з дітьми через початок 24.02.2022 року повномасштабного військового вторгнення рф на територію України з 27-29.02.2022 року з метою своєї безпеки та безпеки дітей була змушена покинути територію України та переїхати до Польщі. В подальшому, 30.04.2022 року вони вирішили переїхати до Канади по програмі CUAET «Canada-Ukraine Authorization for Emergency Travel» (Канадсько-Український дозвіл на екстрені поїздки). Така віза діяла до 15.07.2023 року та дозволяла українцям та членам їх родин тимчасово жити, працювати та навчатися в Канаді до 3 років. Зазначає, що він на законних підставах 24.07.2024 року перетнув державний кордон України та 25.07.2024 року прибув до місця проживання ОСОБА_1 та малолітніх дітей. Звертає увагу на те, що фактичне припинення спільного проживання сторін мало місце лише з 09.04.2026 року, відбулось внаслідок спонтанного сімейного непорозуміння та емоційно напруженої ситуації, що виникла між сторонами. Стверджує, що щиро зацікавлений у збереженні сім`ї, нормальних та гармонійних сімейних відносин між сторонами, а також забезпеченні стабільного та благополучного середовища для дітей. Вважає, що позовні вимоги фактично ґрунтуються на загальних твердженнях, які не підтверджені належними доказами в розумінні ст. 81 ЦПК України (т. 1 а.с. 160-195).

11 червня 2026 року через підсистему «Електронний суд» від відповідача надійшла заява про надання строку на примирення, в якій ОСОБА_2 просить надати сторонам максимальний строк для примирення відповідно до ст.ст. 111 СК України 6 місяців. Мотиви вказаної заяви відповідає в цій частині відзиву на позовну заяву, який надійшов 11 червня 2026 року через підсистему «Електронний суд» від відповідача (т. 1 а.с. 196-227).

В судове засідання, яке призначено на 21.07.2026 року, явка позивача – ОСОБА_1 визнана обов`язковою.

27 липня 2026 року через підсистему «Електронний суд» представником позивача подано клопотання про долучення доказів, а саме: письмові пояснення щодо обставин сімейного життя та причини розірвання шлюбу від 26.07.2026 року за підписом позивача – ОСОБА_1 , в яких просить врахувати викладені обставини під час розгляду справи, задовольнити позов про розірвання шлюбу. Зазначає, що починаючи з лютого 2022 року по липень 2024 року вона проживала окремо від відповідача, перебуваючи разом із дітьми в Канаді. У липні 2024 року відповідач прибув до Канади, після чого вони проживали за однією адресою до грудня 2025 року. У грудні 2025 року подружжям було прийнято спільне остаточне рішення про припинення сімейних відносин та розірвання шлюбу. Вказує, що на той момент відповідач погоджувався із зазначеним рішенням, продовжували проживати в одному будинку виключно через фінансові обставини та необхідність забезпечення належних умов проживання дітей. Зазначає, що фактично подружні відносини були припинені, не вели спільного сімейного господарства як подружжя, не підтримували сімейних відносин, не мали спільного бюджету як сім`я, а всі питання спілкування стосувалися виключно виховання дітей та організації їхнього побуту. Починаючи з лютого 2026 року відповідач змінив свою позицію щодо розірвання шлюбу та почав наполягати на відновленні сімейних відносин, на що вона не погодилась. Повідомляє, що після цього відповідач почав проявляти агресивну поведінку, яка супроводжувалася психологічним та фізичним насильством. 27 лютого 2026 року в нічний час конфлікт переріс у фізичне насильство: відповідач наніс позивачу удари долонею по обличчю та штовхнув, внаслідок чого вона впала зі сходів. Побоюючись за власну безпеку, була змушена залишити будинок. Після цього випадку між ними постійно виникали конфлікти, а психологічна атмосфера в сім`ї стала вкрай напруженою. 01 квітня 2026 року між ними стався черговий конфлікт. З метою уникнення насильства залишила будинок. Діти намагалися піти разом зі мною, однак відповідач зачинив двері та не дозволив їм вийти. Через певний час позивачу вдалося забрати дітей, після чого залишили місце проживання, оскільки не почувалися у безпеці. 09 квітня 2026 року, коли діти перебували у школі, між сторонами виник черговий конфлікт. У зв`язку із реальною загрозою безпеки позивач звернулася за допомогою до поліції, зателефонувавши за номером 911. За результатами втручання правоохоронних органів щодо відповідача було винесено судовий припис про заборону наближення до мене. 30 квітня 2026 року я отримала від адвоката відповідача документи щодо поділу спільного майна подружжя. На даний час у суді Канади зареєстровано окреме судове провадження щодо поділу майна між нею та відповідачем. Наголошує на тому, що подальше збереження шлюбу є неможливим, оскільки між сторонами відсутні взаємна довіра, взаємоповага, сімейні відносини та бажання продовжувати шлюб. Повідомляє, що після припинення сімейних відносин відповідач неодноразово вчиняв щодо позивача психологічне та фізичне насильство, що повністю виключає можливість примирення. Як доказ протиправної поведінки відповідача надала докази, а саме: постанову про звільнення за формою № 11 у судовій справі № 92267-1 від 13.07.2026 року щодо ОСОБА_6 , де в описі правопорушення зазначено «напад» з перекладом на українську мову, справжність підпису перекладача засвідчений приватним нотаріусом Одеського міського нотаріального округу Гладких О.Л.; продовження постанови або документу про внесення змін у судовій справі № 92267-1 від 13.07.2026 року щодо ОСОБА_6 , який має дотримуватися визначених додаткових умов, в тому числі, не повинен мати жодного контакту чи спілкування, прямо або опосередковано з ОСОБА_7 , під час кожної передачі та повернення дітей відповідач повинен залишатися у своєму транспортному засобі, з перекладом на українську мову, справжність підпису перекладача засвідчений приватним нотаріусом Одеського міського нотаріального округу Гладких О.Л.; позовна заява у сімейній справі (судова справа № PRG-S-E-2666745, Верховний Суд ОСОБА_8 ), де позивачем зазначений ОСОБА_9 , відповідачами ОСОБА_10 та ОСОБА_11 , з перекладом на українську мову, справжність підпису перекладача засвідчений приватним нотаріусом Одеського міського нотаріального округу Гладких О.Л.. (т. 2 а.с. 1-17).

Під час судового провадження безпосередньо в судовому засіданні позивач надала такі ж пояснення щодо суті порушеного питання у позовній заяві. Категорично заперечувала можливість примирення між сторонами.

28 липня 2026 року через підсистему «Електронний суд» відповідачем скеровано до суду додаткові пояснення у справі, в яких, в тому числі, просить задовольнити його клопотання про надання сторонам максимального строку на примирення, передбаченого ст. 111 СК України. Пояснює, що письмові пояснення позивача містять виклад її особистого бачення сімейних відносин між сторонами та окремих подій, що передували зверненню до суду. Стверджує, що обставини об`єктивно свідчать про те, що станом на початок квітня 2026 року сторони продовжували здійснювати спільне батьківське піклування, координували свої дії щодо дітей, спільно проживали під час поїздки та фактично поводили себе як сім`я. Категорично заперечує ствердження позивача щодо вчинення щодо неї домашнього насильства, зазначаючи, що належні докази позивачем не надані. Вважає, що доказового значення документи, надані позивачем з Канади щодо існуючих заборон відповідача, не мають, вони не підтверджують факт вчинення ним домашнього насильства, не встановлюють його вини та не можуть бути підставою для висновку про відсутність правових підстав для надання сторонам строку на примирення. Звертає увагу на те, що 22 липня 2026 року тимчасові процесуальні обмеження, на які посилається позивач, судом були скасовані в повному обсязі, а прокурор не знайшов підстав у затвердженні щодо нього жодного обвинувачення та матеріали були повернуті до поліції.

З`ясувавши позиції сторін, дослідивши матеріали справи, оцінивши докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому їх дослідженні, дійшов висновку про необхідність задоволення позову, з огляду на наступне.

Судом з`ясовані та встановлені наступні фактичні обставини справи.

Позивач та відповідач з 04.06.2016 року перебувають у шлюбі, який зареєстрований у Заводському районному у місті Дніпродзержинську відділі державної реєстрації актів цивільного стану Головного територіального управління юстиції у Дніпропетровській області, про що зроблений актовий запис № 142, свідоцтво про шлюб серії НОМЕР_1 (т. 1 а.с. 4).

Від цього шлюбу сторони мають дітей: ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , про що свідчить свідоцтво про народження серії НОМЕР_2 , видане 19.11.2016 року Заводським районним у місті Дніпродзержинську відділом державної реєстрації актів цивільного стану Головного територіального управління юстиції у Дніпропетровській області, актовий запис № 142; ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , про що свідчить свідоцтво про народження серії НОМЕР_3 , видане 05.12.2020 року Дніпровським районним у місті Кам`янське відділом державної реєстрації актів цивільного стану Південно-Східного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Дніпро), актовий запис № 203 (т. 1 а.с. 5, 6).

Позивач вказує та наполягає на тому, що у сторін відсутні спільні інтереси, наявні різні погляди на життя, відсутнє взаєморозуміння, спільне господарство не ведуть, сімейно-шлюбні стосунки припинені, подальше проживання та збереження шлюбу неможливо.

Наполягаючи на задоволенні позовних вимог категорично вказує, що примирення подружжя неможливо, у зв`язку з чим просить відмовити у задоволенні клопотання відповідача про примирення.

Статтею 4 ЦПК України передбачено, що кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів.

Відповідно до ст. 13 ЦПК України, суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках. Збирання доказів у цивільних справах не є обов`язком суду, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Суд має право збирати докази, що стосуються предмета спору, з власної ініціативи лише у випадках, коли це необхідно для захисту малолітніх чи неповнолітніх осіб або осіб, які визнані судом недієздатними чи дієздатність яких обмежена, а також в інших випадках, передбачених цим Кодексом. Учасник справи розпоряджається своїми правами щодо предмета спору на власний розсуд. Таке право мають також особи, в інтересах яких заявлено вимоги, за винятком тих осіб, які не мають процесуальної дієздатності.

Згідно ст. 12 ЦПК України, кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов`язаних із вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій.

Згідно ст. 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Відповідно до ст. 76 ЦПК України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.

Згідно ст. 77 ЦПК України належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування. Предметом доказування є обставини, що підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення. Сторони мають право обґрунтовувати належність конкретного доказу для підтвердження їхніх вимог або заперечень. Суд не бере до розгляду докази, що не стосуються предмета доказування.

Відповідно до ст. 16 Загальної декларації прав людини від 10 грудня 1948 року, чоловіки і жінки, які досягли повноліття, мають право без будь-яких обмежень за ознакою раси, національності або релігії одружуватися і засновувати сім`ю. Вони користуються однаковими правами щодо одруження під час шлюбу та під час його розірвання.

Шлюб може укладатися тільки при вільній і повній згоді сторін, що одружуються.

Сім`я є природним і основним осередком суспільства і має право на захист з боку суспільства та держави.

Відповідно до ч. 3 ст. 105 Сімейного кодексу України (далі СК України), шлюб припиняється внаслідок його розірвання за позовом одного з подружжя на підставі рішення суду, беручи до уваги вимоги ст. 110 Сімейного кодексу України.

Відповідно до ч. 1 ст. 110 СК України, позов про розірвання шлюбу може бути пред`явлений одним із подружжя.

Згідно з ч. 1 ст. 24 СК України, шлюб ґрунтується на вільній згоді жінки та чоловіка.

Примушування жінки та чоловіка до шлюбу не допускається.

Відповідно до ч. 2 ст. 112 СК України, суд постановляє рішення про розірвання шлюбу, якщо буде встановлено, що подальше спільне життя подружжя і збереження шлюбу суперечило б інтересам одного з них, що мають істотне значення.

Згідно з п. 10, п. 12 Постанови Пленуму Верховного Суду України № 11 від 21.12.2007 року «Про практику застосування судами законодавства при розгляді справ про право на шлюб, розірвання шлюбу, визнання його недійсним та поділ спільного майна подружжя», суди повинні уникати формалізму при вирішенні позовів про розірвання шлюбу, повно та всебічно з`ясовувати фактичні взаємини подружжя, дійсні причини позову про розірвання шлюбу, враховувати наявність малолітньої дитини, та інші обставини життя подружжя, забезпечувати участь у судовому засіданні, як правило, обох сторін, вживати заходів до примирення подружжя.

Суд постановляє рішення про розірвання шлюбу, якщо буде встановлено, що подальше спільне життя подружжя і збереження шлюбу суперечило б інтересам одного з них, інтересам їхніх дітей, що мають істотне значення.

Також суд враховує і те, що згідно з положеннями ст. 9 Конституції України та ст. 17, ч. 5 ст. 19 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини», суди та органи державної влади повинні дотримуватись положень Європейської конвенції з прав людини та її основоположних свобод 1950 року, застосовувати в своїй діяльності рішення Європейського суду з прав людини з питань застосування окремих положень цієї Конвенції.

Статтею 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, закріплено, що кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом, який вирішить спір щодо його прав та обов`язків цивільного характеру.

У пункті 84 рішення Європейського суду з прав людини по справі «Валліанатос та інші проти Греції» від 07.11.2013 року (заяви №№ 29381/09 та 32684/09) Суд наголосив на принципах, встановлених у його практиці. Мета захисту родини у її традиційному сенсі є доволі абстрактною і для її реалізації може використовуватися широкий спектр конкретних заходів. Також, з огляду на те, що Конвенція є «живим» документом, який слід тлумачити у світлі умов сьогодення, держава при виборі засобів, покликаних забезпечувати захист сім`ї та повагу до сімейного життя, як цього вимагає стаття 8, обов`язково має брати до уваги зміни, що відбуваються у суспільстві і у ставленні до соціальних питань, цивільного стану і міжособистісних стосунків, включаючи той факт, що не існує лише одного шляху чи лише одного вибору, коли йдеться про те, як вести сімейне або приватне життя.

Крім того, у пункті 126 рішення Європейського суду з прав людини по справі «Фернандес Мартінес проти Іспанії» (заява № 56030/07) від 12 червня 2014 року Суд наголосив на важливості для осіб мати можливість вільно приймати рішення з приводу того, як вести своє приватне та сімейне життя. У зв`язку з цим, Суд повторно наголосив, що відповідно до статті 8 Конвенції також надається охорона прав на самореалізацію як у формі особистого розвитку, так і з точки зору права на встановлення та розвиток відносин з іншими людьми та навколишнім світом, при цьому поняття особистої автономії є важливим принципом, що береться за основу при тлумаченні гарантій, які викладені в такому положенні.

Зважаючи на принципи рівноправності жінки і чоловіка, закон вимагає, щоб згода на одруження була взаємною. Принцип добровільності шлюбу є чинним не лише на стадії його реєстрації, а і під час знаходження в шлюбі, що зумовлює можливість добровільного розірвання шлюбу, про що записано в статті 16 Конвенції «Про дискримінацію жінок» в частині 1 підпункту «с», однакові права і обов`язки під час шлюбу і після його розірвання. Шлюб це сімейний союз, при цьому слово «сімейний» засвідчує, що шлюб створює сім`ю, а слово «союз» підкреслює договірну природу шлюбу, яка зумовлює його добровільний характер.

Частина 1 ст. 8 Конвенції про захист прав та основоположних свобод передбачає право особи на повагу до свого приватного та сімейного життя.

Поняття «приватного та сімейного життя» Європейський суд з прав людини чітко не визначає, бо воно охоплює широкий спектр питань, серед яких, зокрема, права особи на приватний простір, право визначати своє приватне життя (рішення у справі «Пек проти Сполученого Королівства» від 28.01.2003 року, заява № 44647/98).

Відповідно до ч. 2 ст. 104 СК України, шлюб припиняється внаслідок його розірвання.

Відповідно до ч. 2 ст. 112 СК України, суд постановляє рішення про розірвання шлюбу, якщо буде встановлено, що подальше спільне життя подружжя і збереження шлюбу суперечило б інтересам одного з них, що мають істотне значення.

Згідно з ч. 2 ст. 114 СК України, у разі розірвання шлюбу судом, шлюб припиняється у день набрання чинності рішенням суду про розірвання шлюбу.

Відповідно до ч. 2 ст. 115 СК України, рішення суду про розірвання шлюбу після набрання ним законної сили надсилається судом до органу державної реєстрації актів цивільного стану за місцем ухвалення рішення для внесення відомостей до Державного реєстру актів цивільного стану громадян та проставлення відмітки в актовому записі про шлюб.

Згідно з ч. 3 ст. 115 СК України, документом, що засвідчує факт розірвання шлюбу судом, є рішення суду про розірвання шлюбу, яке набрало законної сили.

Під час судового розгляду цивільної справи за участю як позивача так і відповідача судом встановлений фактичний та остаточний розпад сім`ї, а також відсутність можливості її збереження, оскільки судом детально з`ясовувався реальний характер сімейних відносин подружжя, причини конфліктів, поведінка сторін, обставини спільного та окремого їх проживання. Судом з`ясовано, що спільного у позивача та відповідача є виключно батьківський обов`язок щодо утримання та виховання малолітніх дітей.

Наведена відповідачем практика Верховного Суду, а саме позицій щодо питань, пов`язаних з дітьми, а саме місцем їх проживання, умовами виховання, наявності спору між батьками щодо місця їх проживання, необхідності дослідження судом наявності/відсутності фактичної згоди між батьками щодо дітей є актуальною для спорів, пов`язаних вищевикладеним.

В справі, що розглядається, позовні вимоги стосуються виключно розірвання шлюбу між чоловіком та жінкою, у зв`язку з чим предметом дослідження суду є виключно взаємини подружжя.

Відповідно до ст. 497 ЦПК України підсудність судам України цивільних справ з іноземним елементом визначається цим Кодексом, законом або міжнародним договором, згода на обов`язковість якого надана Верховною Радою України.

Відповідно до абз. 1 п. 2 ч. 1 ст. 1 Закону України «Про міжнародне приватне право» іноземний елемент - ознака, яка характеризує приватноправові відносини, що регулюються цим Законом, та виявляється в одній або кількох з таких форм: хоча б один учасник правовідносин є громадянином України, який проживає за межами України, іноземцем, особою без громадянства або іноземною юридичною особою.

Для наявності іноземного елементу повинно одночасне існування 2 умов - громадянство України та постійне проживання за кордоном.

Відповідно до ст. 75 Закону України «Про міжнародне приватне право» підсудність судам України справ з іноземним елементом визначається на момент відкриття провадження у справі, незважаючи на те, що в ході провадження у справі підстави для такої підсудності відпали або змінилися. Суд відмовляє у відкритті провадження у справі, якщо у суді чи іншому юрисдикційному органі іноземної держави є справа із спору між тими самими сторонами, про той самий предмет і з тих самих підстав та про наявність таких підстав суду стало відомо до відкриття провадження у справі. Суд залишає позов без розгляду, якщо після відкриття провадження у справі буде з`ясовано, що у суді чи іншому юрисдикційному органі іноземної держави є справа із спору між тими самими сторонами, про той самий предмет і з тих самих підстав.

За змістом ст. 76 Закону України «Про міжнародне приватне право» суди України можуть розглядати будь-які справи з іноземним елементом, якщо відповідач мав місце проживання або місцезнаходження на території України, або якщо дія чи подія, що стала підставою для подання позову, мала місце на території України.

На момент відкриття провадження у справі судом не було встановлено, що справа про розірвання шлюбу між ОСОБА_1 та ОСОБА_2 є справою з іноземним елементом, як і не було встановлений даний факт під час розгляду справи по суті, а тому підстав для відмови у відкритті провадження у справі та залишення позову без розгляду відсутні.

Водночас, відповідно до ст. 33 Конституції України кожному, хто на законних підставах перебуває на території України, гарантується свобода пересування, вільний вибір місця проживання, право вільно залишати територію України, за винятком обмежень, які встановлюються законом.

Відповідно до ст. 3 Закону України «Про свободу пересування і вільний вибір місця проживання в Україні», місце проживання - житло з присвоєною у встановленому законом порядку адресою, в якому особа проживає, а також апартаменти (крім апартаментів у готелях), кімнати та інші придатні для проживання об`єкти нерухомого майна, заклад для бездомних осіб, інший надавач соціальних послуг з проживанням, стаціонарна соціально-медична установа та інші заклади соціальної підтримки (догляду), в яких особа отримує соціальні послуги.

Тимчасовий захист - це спеціальний правовий статус, який дозволяє особам легально перебувати в країні на певний період часу, але не надає статусу постійного жителя чи постійного місця проживання. Позивач та відповідач кожен окремо під час судового провадження не повідомили суд про те, що вони є громадянами Канади, мають інші підстави для перебування за кордоном, ніж тимчасовий захист внаслідок військової агресії рф. У запереченнях проти позову ОСОБА_2 вказує, що ОСОБА_5 разом з дітьми через початок 24.02.2022 року повномасштабного військового вторгнення рф на територію України з метою своєї безпеки та безпеки дітей була змушена покинути територію України та переїхати до Польщі. В подальшому, 30.04.2022 року вони переїхати до Канади по програмі CUAET «Canada-Ukraine Authorization for Emergency Travel»

За інформацією, отриманою з загальнодоступних джерел щодо змісту програми CUAET «Canada-Ukraine Authorization for Emergency Travel», а саме з офіційного сайту ІНФОРМАЦІЯ_4 встановлено, що Канадсько-український дозвіл на екстрені поїздки (Canada-Ukraine authorization for emergency travel, CUAET) — це один із низки спеціальних заходів уряду Канади на підтримку народу України. Програма передбачає надання українцям і членам їхніх сімей подовжений статус тимчасового резидента й дозволяє їм працювати, навчатися та перебувати в Канаді, допоки вони не зможуть безпечно повернутися на батьківщину.

Отже, суд приходить до висновку, про те що тимчасове перебування ОСОБА_1 та ОСОБА_2 з дітьми за кордоном не підпадає під поняття «постійного проживання», тобто у даній справі відсутній іноземний елемент.

Таким чином, в даному випадку наявні визначені законом підстави для розгляду даної справи Дніпровським районним судом міста Кам`янського.

Згідно з абз. 1 ч. 1 ст. 19 ЦПК України, суди розглядають у порядку цивільного судочинства справи, що виникають з цивільних, земельних, трудових, сімейних, житлових та інших правовідносин, крім справ, розгляд яких здійснюється в порядку іншого судочинства.

Відповідно до п.1 ч. 1 ст. 255 ЦПК України, суд своєю ухвалою закриває провадження у справі, якщо справа не підлягає розгляду в порядку цивільного судочинства.

Дана справа виникла із сімейних правовідносин, вона не є справою, розгляд якої мав би здійснюватися в порядку конституційного провадження, адміністративного, господарського чи кримінального судочинства, відтак відсутні підстави для закриття провадження у ній за п.1 ч.1 ст.255 ЦПК України.

Щодо зупинення провадження у справі за клопотанням відповідача до вирішення кримінальних проваджень щодо відповідача та позивачки у суді провінції Британська Колумбія (Канада), зняття з відповідача обмежень на пересування та повернення документів для виїзду, то впродовж розгляду справи, з`ясовуючи обставини та підстави поданої позовної заяви, повідомленого відповідачем факту його кримінальних переслідувань, необхідності з`ясування наявності/відсутності такого факту, то як встановлено вище 22 липня 2026 року тимчасові процесуальні обмеження щодо ОСОБА_2 судом були зняті.

Згідно з п. 6 ч. 1 статті 251 ЦПК України суд зобов`язаний зупинити провадження у справі у разі об`єктивної неможливості розгляду цієї справи до вирішення іншої справи, що розглядається в порядку конституційного провадження, адміністративного, цивільного, господарського чи кримінального судочинства, - до набрання законної сили судовим рішенням в іншій справі; суд не може посилатися на об`єктивну неможливість розгляду справи у випадку, коли зібрані докази дозволяють встановити та оцінити обставини (факти), які є предметом судового розгляду.

Відповідно до п. 5 ч. 1 ст. 253 ЦПК України, провадження у справі зупиняється у випадках, встановлених: пунктом 6 частини 1 статті 251 цього Кодексу, - до набрання законної сили судовим рішенням, від якого залежить вирішення справи.

Зупинення провадження у справі - це тимчасове припинення судом учинення процесуальних дій під час розгляду справи з визначених у законі об`єктивних підстав, які перешкоджають подальшому її розгляду, і, передбачити усунення яких неможливо.

Єдиною підставою для зупинення провадження у справі до вирішення іншої судової справи є неможливість її розгляду без встановлення певних обставин в іншому провадженні.

Згідно з роз`ясненнями, викладеними в пункті 33 постанови Пленуму Верховного Суду України від 12 червня 2009 року №2 «Про застосування судом норм цивільного процесуального законодавства при розгляді справ у суді першої інстанції», визначаючи наявність передбачених ст. 201 ЦПК України (в редакції закону, що діяв до 15 грудня 2017 року) підстав, за яких провадження у справі підлягає обов`язковому зупиненню, суд повинен, зокрема, врахувати, що така підстава для зупинення провадження у справі, як зазначено у пункті 4 частини першої цієї статті - неможливість розгляду цивільної справи до вирішення іншої справи, що розглядається в порядку конституційного, цивільного, господарського, кримінального чи адміністративного судочинства, застосовується у тому разі, коли в цій іншій справі можуть бути вирішені питання, що стосуються підстав, заявлених у справі вимог чи умов, від яких залежить можливість її розгляду.

У постанові Верховного Суду в складі Об`єднаної Палати Касаційного цивільного суду від 14 лютого 2022 року зроблено висновок, що метою зупинення провадження у справі згідно з пунктом 6 частини першої статті 251 ЦПК України виявлення обставин (фактів), які не можуть бути з`ясовані та встановлені в цьому провадженні, але мають значення для справи, провадження у якій зупинено. Об`єктивна неможливість розгляду справи до вирішення іншої справи полягає у тому, що рішення суду в іншій справі встановлює обставини, які впливають на збирання та оцінку доказів у справі, провадження у якій зупинено, зокрема факти, що мають преюдиційне значення.

Враховуючи наведене, слід зазначити, що вирішуючи питання про зупинення провадження у справі судом було з`ясувано: як пов`язані справи, які розглядаються різними судами загальної юрисдикції та чим обумовлюється неможливість розгляду справи. При цьому необхідно врахувати, що неможливість розгляду справи до вирішення справи іншим судом полягає в тому, що обставини, які розглядаються іншим судом, не можуть бути встановлені судом самостійно у цій справі через обмеженість своєї юрисдикції щодо конкретної справи.

Отже, суд дійшов висновку про відсутність підстав для зупинення провадження у справі, оскільки об`єктивна неможливість розгляду справи про розірвання шлюбу відсутня, про що було повідомлено сторони під час судового засідання.

Відповідно до позиції Верховного Суду, викладеної в постанові від 11 червня 2019 року у справі № 605/434/18, якій кореспондує п. 10 Постанови Пленуму Верховного Суду України від 21 грудня 2007 року № 11 «Про практику застосування судами законодавства при розгляді справ про право на шлюб, розірвання шлюбу, визнання його недійсним та поділ спільного майна подружжя», у випадку виявлення обставин або фактів під час розгляду справи, які свідчать про неможливість збереження шлюбу з позицій моралі та з позицій інтересів подружжя або їх дітей, суд повинен уникати формалізму та не надавати строку на примирення.

Суд не застосовує положення ст. 111 СК України, яка є диспозитивною, оскільки під час розгляду справи зібрано достатньо доказів, які підтверджують, що подальше спільне життя подружжя і збереження сім`ї стали неможливими, а збереження шлюбу суперечитиме інтересам позивача, адже позивач категорично наполягає на розірванні шлюбу.

Аналізуючи правовідносини, що існують між сторонами, суд приймає до уваги заперечення відповідача щодо розірвання шлюбу, проте зазначає, що відповідно до приписів ст.ст. 24, 56 СК України примушення до збереження шлюбних відносин в даному випадку є порушенням прав жінки. Кожен з подружжя має право припинити шлюбні відносини. Шлюб ґрунтується на вільній згоді жінки та чоловіка.

Враховуючи вищевикладене, суд приходить до висновку про те, що шлюб не може бути поновлено, а його подальше існування суперечить правам та інтересам позивача, в тому числі, праву на вступ до іншого шлюбу.

Вирішуючи питання про розподіл судових витрат, суд зазначає наступне.

Відповідно до ст. 133 ЦПК України судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов`язаних з розглядом справи.

Однією з умов звернення до суду з позовною заявою, відповідно до вимог Закону України «Про судовий збір», позивачем були понесені витрати з оплати судового збору в сумі 1331,20 гривень.

Згідно з ч. 1 ст. 141 судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

Враховуючи, що позовні вимоги підлягають задоволенню, то понесені позивачем витрати з оплати судового збору в розмірі 1331,20 гривень, покладаються на відповідача.

На підставі викладеного та керуючись ст.ст. 4, 5, 10, 13, 76-78, 81, 89, 141, 259, 263-265 ЦПК України, суд, -

УХВАЛИВ:

У задоволенні клопотання ОСОБА_2 про закриття провадження у справі, - відмовити.

У задоволенні заяви ОСОБА_2 про надання строку на примирення в межах цивільної справа за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про розірвання шлюбу, - відмовити.

Позовні вимоги представника позивача ОСОБА_1 адвоката Медведєвої Ліни Василівни до ОСОБА_2 про розірвання шлюбу, - задовольнити.

Шлюб, укладений між ОСОБА_2 та ОСОБА_1 , який зареєстрований 04 червня 2016 року у Заводському районному у місті Дніпродзержинську відділі державної реєстрації актів цивільного стану Головного територіального управління юстиції у Дніпропетровській області, за актовим записом № 142, - розірвати.

Стягнути з ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_5 , РНОКПП НОМЕР_4 , на користь ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , РНОКПП НОМЕР_5 , сплачений судовий збір у розмірі 1331 (одна тисяча триста тридцять одна) гривня 20 копійок.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.

У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Апеляційна скарга на рішення суду подається безпосередньо до Дніпровського апеляційного суду протягом тридцяти днів з дня його проголошення. Оскільки в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частину судового рішення, зазначений строк на оскарження обчислюється з дня складання повного тексту судового рішення.

Повне судове рішення складено та підписано 05 серпня 2026 року.

Суддя Я.О.Юрченко