Рішення від 26 липня 2026 р. у справі №196/1282/25 — Царичанський районний суд Дніпропетровської області

УКРАЇНА

Справа № 196/1282/25

№ провадження 2/196/87/2026

Р І Ш Е Н Н Я

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

27 липня 2026 року с-ще Царичанка

Царичанський? ? районний суд Дніпропетровської області в складі:

? ? ? ? ? ? ? ? ? ? ? ? ? ? ? ? головуючого судді:? ? ? ? ? ? ? ? ? ? ? ? ? ? ? ? ? ? ? ? ? ? ?Костюкова Д.Г.,

? ? ? ? ? ? ? ? ? ? ? ? ? ? ? ? за участю секретаря судового засідання:? ? ?Грищенко А.Ю.,

? ? ? ? ? ? ? ? ? ?позивачки:? ? ? ? ? ? ? ? ? ? ? ? ? ? ? ? ? ? ? ? ? ОСОБА_1 ,

? ? ? ? ? ? ? ? ? ? ?представника позивачки:? ? ? ? ? ? ? ?адвоката Бойко Н.Г.,

? ? ? ? ? ? ? ? ? ? ?відповідачки:? ? ? ? ? ? ? ? ? ? ? ? ? ? ? ? ? ? ? ОСОБА_2 ,

? ? ? ? ? ? ? ? ? ? ?представника відповідачки:? ? ? ? ? ? адвоката Шевчук О.М.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в порядку загального позовного провадження в режимі відеоконференції в залі суду в с-щі Царичанка Дніпропетровської області цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_3 , ОСОБА_2 про встановлення безстрокового безоплатного сервітуту, -

ВСТАНОВИВ:

Позивачка ОСОБА_1 , в інтересах якої діє адвокат Бойко Наталія Григорівна, звернулася до Царичанського районного суду Дніпропетровської області із позовом до відповідачів ОСОБА_3 , ОСОБА_2 про встановлення безстрокового безоплатного сервітуту. В обґрунтування позовних вимог посилається на те, що 05 травня 2020 року нею було набуто у власність житловий будинок з господарськими будівлями та спорудами за адресою: АДРЕСА_1 , що підтверджується договором купівлі-продажу від 05.05.2020 року, посвідченого приватним нотаріусом Царичанського районного нотаріального округу Дніпропетровської області Сало В.В., зареєстрованого в реєстрі за №339 та Витягом з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно про реєстрацію права власності № 208196659 від 05.05.2020 року. У вказаному будинку вона проживає разом зі своїм неповнолітнім сином - ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_1 . Набуте нею у власність вказане нерухоме майно, відповідно до зазначеної документації, мало такий склад: житловий будинок (А-1), загальною площею 52,5 кв.м., житловою площею 27,4 кв.м., літня кухня (Б- 1), погріб (пд/БІ), гараж (В-1). Житловий будинок з господарськими будівлями та спорудами, що відчужувався, знаходився на земельній ділянці, площею 0,0848 га,?? кадастровий номер 1225655101:03:049:0005. Попереднім власником вказана земельна ділянка не була приватизована. Три господарські будівлі, власником яких вона стала, а саме: літня кухня, погріб та гараж були побудовані на межі її подвір`я та подвір`я її сусідів - ОСОБА_3 та ОСОБА_2 , які проживають за адресою: АДРЕСА_2 . На час купівлі нею вказаного житлового будинку з господарськими будівлями та спорудами, до них був вільний доступ для проходу з будь якого боку і була реальна можливість розпоряджатися і користуватися вказаним нерухомим майном. В кінці 2021 року, вона повідомила ОСОБА_3 та ОСОБА_2 про те, що має намір приватизувати земельну ділянку, на якій розташовані її житловий будинок з господарськими будівлями та спорудами. У 2024 році її сусіди - ОСОБА_3 та ОСОБА_2 , на межі з її подвір`я побудували суцільний шиферний паркан, який повністю перекривав прохід до її господарських будівель - літньої кухні, погрібу та гаража з боку сусідів. Крім того, з обох боків її господарських будівель, частини яких опинилися за побудованим парканом на подвір`ї сусідів, останніми було поставлено собачі будки і прив`язано собак. На будь-які її звернення до ОСОБА_3 та ОСОБА_2 щодо надання їй проходу до її нерухомого майна, з метою належного користування ним та догляду за ним, сусіди ніяк не реагували. Більш того, пізніше ними було встановлено стічну трубу під її господарські будівлі, внаслідок чого на останніх почали утворюватися тріщини та розломи. В черговий раз, на її звернення до ОСОБА_3 та ОСОБА_2 з проханням надати прохід до частини будівель, що знаходяться за їх парканом, з метою проведення ремонту її нерухомого майна - ОСОБА_3 та ОСОБА_2 ніяк не реагували. Її представником - адвокатом Бойко Н.Г. 05.11.2024 року було взято інформацію з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та реєстру прав власності на нерухоме майно, Державного реєстру Іпотек, Єдиного реєстру заборон відчуження об`єктів нерухомого майна щодо об`єктів нерухомого майна за № 402268994 та № 402268371, відповідно до якої було виявлено, що ОСОБА_3 та ОСОБА_2 є співвласниками земельної ділянки, кадастровий номер 1225655101:03:049:0004, на підставі рішення Царичанської селищної ради від 11.02.2022 року № 1348-14/VІІІ. При цьому, вона як сусідка погодження меж земельної ділянки ОСОБА_3 та ОСОБА_2 не надавала і ніякі документи не підписувала. На запит її представника до Царичанської селищної ради щодо надання копії рішення Царичанської селищної ради від 11.02.2022 року 1348-14/VІІІ про затвердження проекту землеустрою та передачі у спільну часткову приватну власність ОСОБА_3 та ОСОБА_2 земельної ділянки, кадастровий номер 1225655101:03:049:0004, в порядку безоплатної приватизації земельної ділянки та копії проекту землеустрою, що був поданий на затвердження до Царичанської селищної ради, останніми був наданий витяг з рішення та повідомлено, що у ради відсутня можливість надати копію вказаного проекту землеустрою, з підстав того, що рада не є розпорядником копії вказаного проекту. 29.11.2024 року засобами поштового зв`язку вона направила запит ОСОБА_3 та ОСОБА_2 щодо надання копії вказаної технічної документації із землеустрою та усунення перешкод, що штучно були ними створені, у користуванні її нерухомим майном, яке було отримане відповідачами 05.12.2024 та повністю проігнороване. Також її представником 10.02.2025 року було подано адвокатський запит до Державного підприємства «Центр Державного земельного кадастру», щодо надання копії примірника вказаної технічної документації із землеустрою, на який державним підприємством було повідомлено про неможливість надання запитуваної копії такої технічної документації через їх відсутність в Центрі ДЗК. Також її представником 27.11.2024 року було подано адвокатський запит до відділу №1 управління надання адміністративних послуг ГУ Держгеокадастру у Дніпропетровській області щодо надання копії вказаної технічної документації із землеустрою, на який листом від 05.12.2024 року за вих. № 4270/299-24 було повідомлено, що надати запитувану копію технічної документації із землеустрою не вбачається можливим, з підстав того, що відповідно до внесення документації із землеустрою, яка надійшла до місцевого та регіонального фонду Державного фонду документації із землеустрою у 2018-2024 році, вказана документація на зберігання в електронному вигляді через портал Держгеокадастру не надходила. Крім того, в архіві відділу № 1 управління забезпечення реалізації державної політики у сфері земельних відносин ГУ Держгеокадастру у Дніпропетровській області така технічна документація також відсутня. Таким чином, вважає, що походження та законність вказаної технічної документації, що стала підставою приватизації її сусідами - ОСОБА_3 та ОСОБА_2 без будь-якого погодження нею меж земельної ділянки кадастровий номер 1225655101:06:049:0004 є сумнівною. Протягом січня - травня 2025 року вона намагалася досягнути з сусідами домовленості щодо надання ними проходу до її господарських будівель, однак всі її спроби та прохання були проігноровані сусідами. Протягом цього часу, вона також провела? ? приватизацію земельної ділянки, кадастровий номер 1225655101:03:049:0005, на якій розміщені вказаний житловий будинок з господарськими будівлями та спорудами, що підтверджується Витягом з державного реєстру речових прав від 14.04.2025 року № 422527480 та рішенням Царичанської селищної ради від 26.03.2025 року № 2141- 40/УІІІ «Про затвердження технічної документації із землеустрою щодо встановлення меж земельної ділянки в натурі (на місцевості) та надання її у приватну власність». Також, 08.05.2025 року ОСОБА_3 та ОСОБА_2 було надіслано звернення, як до власників земельної ділянки кадастровий номер 1225655101:06:049:0004 щодо укладення договору земельного сервітуту на безоплатній основі, безстроково, яке було знову повністю проігнороване сусідами. Таким чином, вона змушена звернутися до суду за захистом своїх прав, як власника нерухомого майна щодо вільного володіння, користування та розпорядження вказаним майном, оскільки дії її сусідів - ОСОБА_3 та ОСОБА_2 перешкоджають реалізації нею цих прав, а тому встановлення сервітуту є єдиним способом захисту її прав. Враховуючи вищевикладене та вимоги ст.ст.401-404 ЦК України, ст.ст. 98-100 ЗК України, просить встановити безстроковий безоплатний земельний сервітут ОСОБА_1 на право щоденного, цілодобового, вільного проходу через земельну ділянку кадастровий номер 1225655101:06:049:0004, що належить на праві власності ОСОБА_3 та ОСОБА_2 , з метою доступу до господарських будівель, що належать на праві власності ОСОБА_1 , розташованих за адресою: АДРЕСА_1 , по периметру навколо цих будівель, загальною площею сервітуту 24,0 кв.м.

26 листопада 2025 року через засоби поштового зв`язку "Укрпошта" до суду від відповідачки ОСОБА_2 надійшов відзив на позов, відповідно до якого відповідачка просить відмовити у задоволенні позову, посилаючись на наступні обставини. Відповідач вважає позовні вимоги необґрунтованими та не підтвердженими належними та допустимими доказами. Позивачці необхідно довести, що задоволення її потреб неможливо здійснити будь-яким іншим способом. Більше того, передумовою звернення до суду за встановленням сервітуту повинен бути доказ вчинення дій зацікавленою особою щодо встановлення сервітуту (письмове звернення з аналогічною пропозицією) та недосягнення про це згоди із власником ділянки, щодо якої планується встановити сервітут. Вона постійно зареєстрована за місцем свого проживання та постійно проживає разом із своєю сім`єю за межами с. Царичанка у м. Вільногірську Кам`янського р-ну Дніпропетровської області, про що позивачці достеменно відомо. У с. Царичанка, де мешкають її баба та дід, вона буває не частіше, ніж двічі на рік. При цьому, вона ніколи не приховувала своєї адреси місця проживання і позивачка, до моменту звернення до суду з позовною заявою, мала усі можливості звернутись особисто до неї з пропозиціями про встановлення сервітуту та обговорити з нею всі суттєві деталі стосовно сервітуту. Це стосується і її тітки, відповідачки ОСОБА_3 , яка постійно мешкає у м. Києві і вона не впевнена, що їй взагалі нічого відомо про наявність в суді даної справи, в якій вона є відповідачкою разом з нею, а також вона впевнена, що позивачка жодних пропозицій до неї особисто про укладання договору сервітуту не надавала та такого наміру не мала. Тобто твердження позивачки про те, що вона якимось, загадковим для неї на цей час способом намагалась вирішувати з нею питання сервітуту є маніпулятивним та таким, що спотворює дійсні обставини у справі. Крім того, у позові позивачка жодним чином не обґрунтовує свої позовні вимоги про те, чому сервітут має бути саме безоплатним і так само для обґрунтування своєї позиції не надала до суду жодних належних та допустимих доказів. Також зазначає, що відповідно до Порядку про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 25.12.2015 р. №1127, для державної реєстрації сервітуту на частину земельної ділянки заявник повинен подати наступні документи: укладений в установленому законом порядку договір, предметом якого є речове право на нерухоме майно, чи його дублікат; рішення суду, що набрало законної сили, щодо інших речових прав на нерухоме майно; відомості про межі земельного сервітуту в Державному земельному кадастрі (витяг з Державного земельного кадастру із зазначенням меж сервітуту); документ, що підтверджує оплату адміністративного збору за державну реєстрацію іншого речового права (або документ що підтверджує увільнення від оплати адміністративного збору). Отже, обов`язковою умовою для існування сервітуту є його державна реєстрація, для здійснення якої необхідні умови, передбачені Законом України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень». Тобто земельна ділянка, щодо якої встановлюється сервітут, має бути сформована - мати визначені розміри, межу, цільове призначення тощо. У свою чергу, позивачка у своєму позові не тільки не зазначає ані вид сервітуту, ані його призначення, а й не зазначає ані місця розташування земельної ділянки, щодо якої вона вважає за необхідне встановити сервітут, ані розмірів земельної ділянки, що унеможливлює ухвалення по суті позову законного, обґрунтованого рішення. Так само позивачка у позові не зазначає розміру компенсації за користування чужою земельною ділянки, оскільки підстави для безоплатного користування чужою земельною ділянкою, в тому числі і на умовах сервітуту, у позивачки наразі відсутні. Встановлення сервітуту є майновим правом, однак ціна позов (не визначена дійсна, ринкова вартість земельної ділянки щодо якої встановлюється сервітут), а отже і судовий збір у належному розмір не сплачений. Більше того, відповідно до наданих позивачкою доказів, земельна ділянка, на якій розташований належний їй будинок з спорудами, нею не приватизована та відсутні будь-які документи, які б підтверджували правовий статус земельної ділянки, якою фактично користується позивачка, а земельна ділянка є комунальною власністю. При цьому, власник земельної ділянки - територіальна громада, до участі у справі не залучена при тому, що саме до компетенції місцевих рад належить, відповідно до положень ст. 12 ЗК України, розпорядження землями комунальної власності територіальних громад, організація землеустрою, вирішення земельних спорів, вирішення інших питань у галузі земельних відносин відповідно до закону. Також зазначає, що до 2025 року у позивачки взагалі не виникало питань щодо здійснення нею свого права власності щодо належного їй будинку та допоміжних споруд, при тому, що огорожа між земельною ділянкою, що належить їй та ОСОБА_3 , існувала завжди - з моменту будівництва будинку її бабою та дідом і ця огорожа була встановлена ще задовго до набуття позивачкою права власності на належний їй будинок та на допоміжні споруди. З огляду на зазначене вважає, що позовні вимоги позивачки не відповідають нормам чинного законодавства, є безпідставними та такими, що спотворюють дійсні обставини порядку користування земельними ділянками, а отже не можуть бути задоволені у повному обсязі (а.с.66-72).

Ухвалою судді Царичанського районного суду Дніпропетровської області від 07 листопада 2025 року прийнято до розгляду та відкрито провадження по справі за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_3 , ОСОБА_2 про встановлення безстрокового безоплатного сервітуту, вирішено розгляд справи проводити за правилами загального позовного провадження, з призначенням підготовчого засідання (а.с.61).

Ухвалою Царичанського районного суду Дніпропетровської області від 30 грудня 2025 року відкладено підготовче засідання у цивільній справі за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_3 , ОСОБА_2 про встановлення безстрокового безоплатного сервітуту та продовжено строк проведення підготовчого провадження на 30 днів за ініціативою суду для забезпечення належного повідомлення відповідачки ОСОБА_3 про розгляд справи (а.с.88).

Ухвалою Царичанського районного суду Дніпропетровської області від 05 лютого 2026 року підготовче провадження у цивільній справі за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_3 , ОСОБА_2 про встановлення безстрокового безоплатного сервітуту закрито, справу призначено до судового розгляду (а.с.99).

Позивачка ОСОБА_1 та її представник - адвокат Бойко Н.Г. в судовому засіданні позовні вимоги підтримали, з підстав викладених у позові, та прохали їх задовольнити, оскільки вимоги позивачки є обґрунтованими, відповідають вимогам закону, а всі доводи сторони відповідачів спростовуються наявними в матеріалах справи письмовими доказами та поясненнями свідків.

Відповідачка ОСОБА_2 та її представник - адвокат Шевчук О.М. в судовому засіданні позовні вимоги не визнали з підстав, викладених у відзиві на позов, та у їх задоволенні просили відмовити повністю. В подальшому від представника відповідачки ОСОБА_2 надійшла заява про розгляд справи у відсутність представника та відповідачки, у задоволенні позову прохали відмовити повністю, оскільки позивачкою в судовому засіданні не доведено та суду не надано належних та допустимих доказів щодо можливості встановлення запропонованого нею безстрокового безоплатного сервітуту, що свідчить про безпідставність її позовної вимоги (а.с.147-150).

Відповідачка ОСОБА_3 в судове засідання не з`явилася, однак надіслала заяву про розгляд справи у її відсутність, позовні вимоги не визнає та просить у їх задоволенні відмовити (а.с.106-108, 113-115, 122-123, 125-126, 131-132, 135-136, 145-146).

Допитана в судовому засіданні свідок ОСОБА_5 пояснила, що є сусідкою позивачки та відповідачок. Літній кухні, яка належить позивачці, близько 70 років і до відповідачок не має жодного відношення. Будинок відповідачок будувався, коли там вже була ця літня кухня. Раніше там стояв паркан і дійсно ближче до сторони відповідачок. Первісні власники будинку, який належить позивачці, доглядали за цим приміщенням і тріщин на ньому вона не бачила.

Допитана в судовому засіданні свідок ОСОБА_6 пояснила, що добре знайома зі сторонами у справі, відносини з усіма нормальні. Раніше в будинку, який на даний час належить позивачці, жили люди похилого віку, з якими вона спілкувалася, а тому їй відомо, що земля за господарськими спорудами належала останнім і вони навіть там саджали огород. Раніше там була стежка, по якій і мали можливість ходити. Дійсно на даний час на приміщенні цих господарських споруд є тріщина і будівля починає розвалюватися.

Заслухавши позицію сторін у справі, пояснення свідків, вивчивши та дослідивши матеріали справи, судом встановлено наступні обставини та відповідні їм правовідносини.

Так, судом встановлено, що відповідно до Витягу з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно про реєстрацію права власності №208196659 від 05.05.2020, позивачка ОСОБА_1 є власником житлового будинку з господарськими будівлями та спорудами, розташованого за адресою: АДРЕСА_1 , на підставі договору купівлі-продажу нерухомого майна від 05.05.2020, посвідченого приватним нотаріусом Царичанського районного нотаріального округу Дніпропетровської області Сало В.В. (а.с.20-24).

Рішенням Царичанської селищної ради Дніпровського району Дніпропетровської області від 26.03.2025 №2141-40/VІІІ, затверджено технічну документацію із землеустрою щодо встановлення меж земельної ділянки в натурі (на місцевості) та надано її у приватну власність ОСОБА_1 для будівництва та обслуговування житлового будинку, господарських будівель та споруд (присадибна ділянка) площею 0,0848 га за адресою: АДРЕСА_1 , кадастровий номер 1225655101:03:049:0005 (а.с.51).

Відповідно до Витягу з Державного реєстру речових прав №422527480 від 14.04.2025, право власності на земельну ділянку площею 0,0848 га для будівництва та обслуговування житлового будинку, господарських будівель та споруд (присадибна ділянка) кадастровий номер 1225655101:03:049:0005 зареєстроване за позивачкою ОСОБА_1 (а.с.52).

Також, позивачем до позовної заяви долучена копія технічного паспорта на житловий будинок садибного типу, розташований за адресою: АДРЕСА_1 , виготовлений КП «Самарівське міжрайонне бюро технічної інвентаризації» Дніпропетровської обласної ради» 30.05.2025р. (а.с.25-29).

Згідно з Інформацією з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно, Державного реєстру Іпотек, Єдиного реєстру заборон відчуження об`єктів нерухомого майна щодо об`єкта нерухомого майна №402267499 від 05.11.2024, житловий будинок з господарськими будівлями та спорудами, розташований за адресою: АДРЕСА_2 , перебуває у спільній частковій власності (розмір частки 1/2 за кожним) у відповідачок ОСОБА_3 та ОСОБА_2 (а.с.32).

Рішенням Царичанської селищної ради Дніпровського району Дніпропетровської області від 11.02.2022 №1348-14/VІІІ, затверджено технічну документацію із землеустрою щодо встановлення меж земельної ділянки в натурі (на місцевості) та надано її у приватну власність ОСОБА_2 1/2 частка та ОСОБА_3 1/2 частка для будівництва та обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд (присадибна ділянка) площею 0,0561 га за адресою: АДРЕСА_2 , кадастровий номер 1225655101:03:049:0004 (а.с.35).

Згідно з Інформаціями з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно, Державного реєстру Іпотек, Єдиного реєстру заборон відчуження об`єктів нерухомого майна щодо об`єкта нерухомого майна №402268994 від 05.11.2024 та №402268371, земельна ділянка площею 0,0561 для будівництва та обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд (присадибна ділянка), кадастровий номер 1225655101:03:049:0004, за адресою: АДРЕСА_2 , перебуває у спільній частковій власності (розмір частки 1/2 за кожним) у відповідачок ОСОБА_3 та ОСОБА_2 (а.с.30, 31).

Відповідно до листа виконавчого комітету Царичанської селищної ради Дніпровського району Дніпропетровської області від 11.11.2024 №3154/02-11, наданого на запит адвоката Бойко Н.Г. щодо витребування копії рішення Царичанської селищної ради від 11.02.2022 №1348-14/VІІІ та копії проекту землеустрою, який було надано на затвердження ОСОБА_3 та ОСОБА_2 , повідомлено, що виконавчий комітет Царичанської селищної ради не може надати копію проекту землеустрою згідно запиту, оскільки не є розпорядником такої документації (а.с.33, 34).

Відповідно до листа заступника начальника відділу №1 управління забезпечення реалізації державної політики у сфері земельних відносин ГУ Держгеокадастру у Дніпропетровській області Снісар К.Ю. від 05.12.2024 №4270/299-94, наданого на запит адвоката Бойко Н.Г. щодо надання копії проекту землеустрою, який було надано на затвердження ОСОБА_3 та ОСОБА_2 до Царичанської селищної ради в порядку безоплатної приватизації земельної ділянки кадастровий номер 1225655101:03:049:0004, повідомлено, що запитувана технічна документація в архіві відділу №1 управління забезпечення реалізації державної політики у сфері земельних відносин ГУ Держгеокадастру у Дніпропетровській області відсутня (а.с.36-37, 38).

Відповідно до листа генерального директора ДП «Центр державного земельного кадастру» Перепелиці Л. від 13.02.2025 №1-7/373, наданого на запит адвоката Бойко Н.Г. щодо надання копії проекту землеустрою, який було надано на затвердження ОСОБА_3 та ОСОБА_2 до Царичанської селищної ради в порядку безоплатної приватизації земельної ділянки кадастровий номер 1225655101:03:049:0004, повідомлено, що не вбачається можливим надання копії запитуваних документів через їх відсутність в Центра ДЗК (а.с.43-44, 45).

03 грудня 2024 року позивачкою було надіслано звернення ОСОБА_3 та ОСОБА_2 від 29.11.2024 за адресою: АДРЕСА_2 , з проханням надати копію технічної документації із землеустрою щодо встановлення меж земельної ділянки в натурі кадастровий номер 1225655101:03:049:0004 та усунути перешкоди, що штучно ними створені та надати їй реальну можливість у користуванні її нерухомим майном – господарськими будівлями та спорудами, що межують з їх земельною ділянкою кадастровий номер 1225655101:03:049:0004, шляхом вільного доступу до приміщень господарських будівель та споруд і можливості проведення ремонтних робіт по утриманню вказаних приміщень, яке відповідно до рекомендованого повідомлення про вручення поштового відправлення було вручене особисто Коляді 03.12.2024 (а.с.39-42).

07 травня 2025 року позивачкою за адресою АДРЕСА_2 було надіслано звернення до власників земельної ділянки ОСОБА_3 та ОСОБА_2 щодо укладення договору земельного сервітуту на безоплатній основі безстроково, яким позивачкою було запропоновано укласти договір земельного сервітуту, безстроково, на безоплатній основі за домовленістю сторін шляхом встановлення на її користь та надання їй щоденного цілодобового права вільного проходу та доступу з метою користування та обслуговування до 1/2 площ господарських будівель (літня кухня, погріб, гараж), що знаходяться у її приватній власності, адреса: АДРЕСА_1 , та 1/2 площ яких розміщені на території земельної ділянки кадастровий номер 1225655101:06:049:0004 площею 0,0561 га, співвласниками якої є ОСОБА_3 та ОСОБА_2 , та яка межує (є сусідньою) з земельною ділянкою кадастровий номер 1225655101:03:049:0005, що перебуває у її приватній власності. Сервітут планує встановити за межі з її земельною ділянкою та через частину земельної ділянки кадастровий номер 1225655101:06:049:0004 по периметру навколо її господарських будівель, загальною площею сервітуту 24,0 кв.м? ? (а.с.46-49).

Відповідно до трекінгу поштового відправлення, звернення позивачки від 07.05.2026 було вручене члену сім`ї (а.с.50).

Земельні відносини щодо володіння, користування і розпорядження землею регулюються Конституцією України, ЦК України, ЗК України, а також прийнятими відповідно до них іншими підзаконними нормативними актами.

Кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу (частина перша статті 15, 16 ЦК України). Відповідно до частини п`ятої статті 11 ЦК України у випадках, встановлених актами цивільного законодавства, цивільні права та обов`язки можуть виникати з рішення суду.

Частиною першою статті 41 Конституції України встановлено, що кожен має право володіти, користуватися і розпоряджатися своєю власністю, результатами своєї інтелектуальної, творчої діяльності.

Конституційний Суд України зазначив, що в приписові частини першої статті 41 Конституції України визначено тріаду правомочностей власника: володіння, користування, розпорядження, які він здійснює щодо певного майна, що йому належить на тій чи тій юридичній підставі, тому в розумінні цього припису власність, якою кожен має право володіти, користуватися і розпоряджатися, стосується майна. Відповідно, конституційний імператив щодо непорушності права приватної власності скеровано насамперед на убезпечення власника від протиправного втручання в здійснення ним своїх прав щодо володіння, користування та розпорядження належним йому майном вільно та на власний розсуд. (абзац одинадцятий пункту 4 мотивувальної частини Рішення Конституційного Суду України від 22 червня 2022 року № 6-р(ІІ)/2022).

Частиною першою статті 316 ЦК України передбачено, що правом власності є право особи на річ (майно), яке вона здійснює відповідно до закону за своєю волею, незалежно від волі інших осіб.

Стаття 317 ЦК України передбачає, що власникові належать права володіння, користування та розпоряджання своїм майном (частина перша); на зміст права власності не впливають місце проживання власника та місцезнаходження майна (частина друга).

Згідно зі статтею 319 ЦК України власник володіє, користується, розпоряджається своїм майном на власний розсуд (частина перша); власник має право вчиняти щодо свого майна будь-які дії, які не суперечать закону; при здійсненні своїх прав та виконанні обов`язків власник зобов`язаний додержуватися моральних засад суспільства (частина друга); усім власникам забезпечуються рівні умови здійснення своїх прав (частина третя). Стаття 321 ЦК України визначає, що право власності є непорушним. Ніхто не може бути протиправно позбавлений цього права чи обмежений у його здійсненні. Особа може бути позбавлена права власності або обмежена у його здійсненні лише у випадках і в порядку, встановлених законом.

Цивільне законодавство визначає сервітут як різновид речового права на чуже майно (стаття 395 ЦК України).

За статтею 401 ЦК України право користування чужим майном (сервітут) може бути встановлене щодо земельної ділянки, інших природних ресурсів (земельний сервітут) або іншого нерухомого майна для задоволення потреб інших осіб, які не можуть бути задоволені іншим способом (частина перша); сервітут може належати власникові (володільцеві) сусідньої земельної ділянки, а також іншій, конкретно визначеній особі (особистий сервітут) (частина друга).

Сервітут може бути встановлений договором, законом, заповітом або рішенням суду. У разі недосягнення домовленості про встановлення сервітуту та про його умови спір вирішується судом за позовом особи, яка вимагає встановлення сервітуту (частина перша, третя статті 402 ЦК України). Змістовно такі ж приписи містить стаття 100 ЗК України.

Згідно зі статтею 98 ЗК України право земельного сервітуту це право власника або землекористувача земельної ділянки чи іншої заінтересованої особи на обмежене платне або безоплатне користування чужою земельною ділянкою (ділянками) (частина перша); земельні сервітути можуть бути постійними і строковими (абзац перший частини другої); встановлення земельного сервітуту не веде до позбавлення власника земельної ділянки, щодо якої встановлений земельний сервітут, прав володіння, користування та розпорядження нею (частина третя) земельний сервітут здійснюється способом, найменш обтяжливим для власника земельної ділянки, щодо якої він встановлений (частина четверта).

Згідно зі статтями 91, 96 ЗК України власники земельних ділянок та землекористувачі зобов`язані не порушувати прав власників суміжних земельних ділянок та землекористувачів; дотримуватися правил добросусідства та обмежень, пов`язаних з встановленням земельних сервітутів та охоронних зон.

Відповідно до статті 99 ЗК України власники або землекористувачі земельних ділянок чи інші заінтересовані особи можуть вимагати встановлення, зокрема такого земельного сервітуту: а) право проходу та проїзду на велосипеді; б) право проїзду на транспортному засобі по наявному шляху; з) інші земельні сервітути.

У статті 403 ЦК України визначено: сервітут визначає обсяг прав щодо користування особою чужим майном (частина перша); сервітут може бути встановлений на певний строк або без визначення строку (частина друга); сервітут не підлягає відчуженню (абзац перший частини четвертої); сервітут не позбавляє власника майна, щодо якого він встановлений, права володіння, користування та розпоряджання цим майном (частина п`ята); сервітут зберігає чинність у разі переходу до інших осіб права власності на майно, щодо якого він встановлений (частина шоста); збитки, завдані власникові (володільцеві) земельної ділянки або іншого нерухомого майна, особою, яка користується сервітутом, підлягають відшкодуванню на загальних підставах (частина сьома).

У статті 404 ЦК України вказано, що право користування чужою земельною ділянкою або іншим нерухомим майном полягає у можливості проходу, проїзду через чужу земельну ділянку, прокладання та експлуатації ліній електропередачі, зв`язку і трубопроводів, забезпечення водопостачання, меліорації тощо (частина перша); особа має право вимагати від власника (володільця) сусідньої земельної ділянки, а в разі необхідності від власника (володільця) іншої земельної ділянки надання земельного сервітуту (частина друга).

Отже, сервітут як різновид права користування чужим майном може бути встановлений щодо земельної ділянки, зокрема за рішенням суду, на певний строк або безстроково, при цьому таке право користування повинно бути встановлене у спосіб, що є найменш обтяжливим для власника земельної ділянки, щодо якої він встановлений.

Встановлюючи земельний сервітут на певний строк чи без зазначення строку (постійний), суд має враховувати, що метою сервітуту є задоволення потреб власника або землекористувача земельної ділянки для ефективного її використання; умовою встановлення є неможливість задовольнити такі потреби в інший спосіб і в рішенні суд має чітко визначити обсяг прав особи, що звертається відносно обмеженого користування чужим майном.

З аналізу наведених положень цивільного і земельного законодавства України можна дійти висновку, що земельний сервітут може бути встановлений судом за позовом особи, яка вимагає встановлення сервітуту, у разі недосягнення домовленості між цією особою та власником (володільцем) земельної ділянки.

Передумовою звернення до суду за встановленням сервітуту повинен бути доказ вчинення дій зацікавленою особою щодо встановлення сервітуту та недосягнення про це згоди із власником ділянки, щодо якої планується встановити сервітут. Якщо особа до звернення до суду не вчиняла дій щодо встановлення сервітуту за домовленістю сторін (зокрема, не звернулася до іншої сторони з пропозицією про укладення договору про встановлення сервітуту), то у суду немає підстав для задоволення відповідних вимог у зв`язку з відсутністю у позивача права вимагати встановлення сервітуту за рішенням суду.

Аналогічні за змістом висновки викладені у постановах Верховного Суду від 12 червня 2019 року у справі № 487/4106/14-ц, від 19 червня 2019 року у справі № 925/603/18, від 17 жовтня 2019 року у справі № 484/690/16-ц, від 27 листопада 2019 року у справі № 751/8865/15-ц. від 13 листопада 2019 року у справі № 133/305/17-ц , від 27 травня 2020 року у справі № 663/2893/16-ц, від 15 грудня 2021 року у справі № 918/303/21, від 25 червня 2019 року у справі № 911/2701/17, від 05 листопада 2024 року у справі № 923/898/21, від 19 листопада 2025 року у справі № 902/1257/24.

У даній справі саме на позивачку покладено обов`язок довести підстави для встановлення земельного сервітуту та неможливості використання майна без встановлення такого сервітуту.

Судом встановлено, що земельна ділянка з кадастровим номером 1225655101:03:049:0005, яка належить позивачці ОСОБА_1 , межує із земельною ділянкою з кадастровим номером 1225655101:06:049:0004, яка належить відповідачам ОСОБА_3 та ОСОБА_2 , та на якій частково розташовані господарські будівлі, які належать позивачці.

Позивачка, звертаючись до суду з даним позовом на підтвердження звернення до відповідачів з пропозицією про укладення договору про встановлення сервітуту надала звернення від 29.11.2024 та від 07.05.2025, а також докази їх направлення відповідачам засобами поштового зв`язку «Укрпошта» за адресою: АДРЕСА_2 . Однак, як встановлено в судовому засіданні дані повідомлення були надіслані не за зареєстрованим місцем проживання відповідачів (відповідачка ОСОБА_3 зареєстрована за адресою: АДРЕСА_3 , відповідачка ОСОБА_2 зареєстрована за адресою: АДРЕСА_4 ). Більш того, з наданих доказів вбачається, що лише відповідачці Коляді було вручено повідомлення від 29.11.2024, підтвердження отримання інших повідомлень відповідачами суду не надано.

В ході розгляду справи відповідачка ОСОБА_2 також зазначала, що позивачка з пропозицією щодо укладення договору земельного сервітуту до неї не зверталася, що, з урахуванням вищенаведеного, свідчить про відсутність належного досудового врегулювання позивачкою питання встановлення сервітуту.

Крім того, враховуючи положення ч.1 ст.401 ЦК України, закон вимагає від позивача надання суду доказів того, що нормальне використання його власності неможливе без обтяження сервітутом чужої земельної ділянки.

При цьому позивач повинен довести, що задоволення його потреб неможливо здійснити будь-яким іншим способом (висновки Верховного Суду, викладені у постановах від 08 грудня 2021 року у справі № 686/18456/18, від 12 квітня 2022 року у справі № 306/612/20, від 01 лютого 2023 року у справі № 345/4572/20).

Звертаючись до суду із цим позовом позивачка обґрунтовувала вимоги про встановлення сервітуту необхідністю своєчасного обслуговування та проведення поточного ремонту її господарських будівель.

Однак, стороною позивачки не надано доказів неможливості позивачки задовольнити свої потреби, зокрема виконати обслуговування або ремонт її господарських будівель, у інший, менш обтяжливий ніж встановлення сервітуту, спосіб.

Більш того, позивачкою не доведена неможливість проведення нею обслуговування та ремонту її господарських будівель без втручання у право власності іншої особи.

Також, суду не надано доказів на підтвердження необхідності встановлення безстрокового сервітуту, необхідності встановлення для позивачки можливості щоденного цілодобового проходу по периметру належних їй господарських будівель, а також доказів щодо необхідності встановлення сервітуту площею 24 кв.м.

Суд зауважує, що обов`язок обґрунтування площі і меж земельної ділянки, на яку вимагається установити сервітут, а також виготовлення проєктів відповідної технічної документації спірної земельної ділянки покладається на позивача.

Більш того, сервітут підлягає державній реєстрації у земельному кадастрі, яке можливо здійснити лише на підставі технічної документації із землеустрою щодо встановлення меж частини земельної ділянки, на яку поширюється право сервітуту (пункт 24 Порядку ведення Державного земельного кадастру, затвердженого Постановою Кабінету Міністрів України від 17 жовтня 2012 року № 1051, частина 6 статті 21 Закону України "Про державний земельний кадастр").

При цьому, стороною позивачки не надано ні графічних матеріалів, ні технічної документації, ні викопіювання з планово-картографічних матеріалів, ні висновку експерта, які б підтверджували необхідність такого обмеження права власності іншої особи, та обґрунтовували неможливість задовольнити потреби позивачки в іншій спосіб.

Також суду не надано належних доказів на підтвердження технічної можливості встановлення сервітуту у розмірах та межах, на яких наполягає позивачка.

Фотокартки, долучені до позовної заяви, які зроблені самою позивачкою, не є належними та достатніми доказами на підтвердження заявлених нею позовних вимог.

Крім того, суд погоджується з позицією відповідача щодо недоведеності доводів позивачки про встановлення безоплатності сервітуту, оскільки мова йде про тривале обмеження права власності відповідачів.

Збирання доказів у цивільних справах не є обов`язком суду, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Суд має право збирати докази, що стосуються предмета спору, з власної ініціативи лише у випадках, коли це необхідно для захисту малолітніх чи неповнолітніх осіб або осіб, які визнані судом недієздатними чи дієздатність яких обмежена, а також в інших випадках, передбачених цим Кодексом. Учасник справи розпоряджається своїми правами щодо предмета спору на власний розсуд. Таке право мають також особи, в інтересах яких заявлено вимоги, за винятком тих осіб, які не мають процесуальної дієздатності.

Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях (постанови Великої Палати Верховного Суду від 31 січня 2020 року у справі № 370/999/16-ц, провадження № 14-709цс19, від 07 квітня 2020 року у справі № 372/1684/14-ц, провадження № 14-740цс19, постанова Верховного Суду від 04 серпня 2021 року у справі № 263/11779/16-ц, провадження № 61-10819св20).

Згідно зі статтею 12 ЦПК України цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов`язків, передбачених законом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Принцип змагальності забезпечує повноту дослідження обставин справи та покладає тягар доказування на сторони. Водночас цей принцип не створює для суду обов`язок вважати доведеною та встановленою обставину, про яку стверджує сторона. Таку обставину треба доказувати таким чином, аби реалізувати стандарт більшої переконливості, за яким висновок про існування стверджуваної обставини з урахуванням поданих доказів видається вірогіднішим, ніж протилежний (див. постанови Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 2 жовтня 2018 року у справі № 910/18036/17, від 23 жовтня 2019 року у справі № 917/1307/18(пункт 41)). Тобто, певна обставина не може вважатися доведеною, допоки інша сторона її не спростує (концепція негативного доказу), оскільки за такого підходу принцип змагальності втрачає сенс (пункт 81 постанови Великої Палати Верховного Суду від 18 березня 2020 року, справа №129/1033/13-ц).

Доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування. Предметом доказування є обставини, що підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення (статті 76, 77 ЦПК України).

Відповідно до частин першої, п`ятої, шостої статті 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

Принцип оцінки доказів «поза розумним сумнівом» полягає в тому, що розумним є сумнів, який ґрунтується на певних обставинах та здоровому глузді, випливає зі справедливого та зваженого розгляду всіх належних та допустимих відомостей, підтверджених доказами.

Якщо сторона не подала достатньо доказів для підтвердження певної обставини, то суд робить висновок про її недоведеність.

Враховуючи викладене, суд приходить до висновку про відсутність підстав для задоволення позовних вимог про встановлення безстрокового безоплатного земельного сервітуту.

Згідно зі ст.141 ЦПК України судові витрати слід віднести на рахунок позивача.

Керуючись ст.ст. 4, 12, 13, 78-80, 258, 259, 263-265, 354 ЦПК України, суд, -

У Х В А Л И В:

У задоволенні позову ОСОБА_1 до ОСОБА_3 , ОСОБА_2 про встановлення безстрокового безоплатного сервітуту – відмовити.

Судові витрати позивачки покласти на останню.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку для подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня його проголошення до Дніпровського апеляційного суду, а у разі розгляду справи без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Позивачка: ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , уродженка с-ща Царичанка Царичанського району Дніпропетровської області, паспорт серія НОМЕР_1 , виданий Царичанським РВ УМВС України в Дніпропетровській області 15.02.2002р., рнокпп - НОМЕР_2 , адреса місця проживання: АДРЕСА_1 .

Відповідачка: ОСОБА_3 , рнокпп - НОМЕР_3 , зареєстроване місце проживання: АДРЕСА_3 .

Відповідачка: ОСОБА_2 , рнокпп - НОМЕР_4 , зареєстроване місце проживання: АДРЕСА_4 .

Повне рішення складено 06.08.2026 року.

? ? ? ? ? ? ?Суддя:? ? ? ? ? ? ? ? ? ? ? ? ? ? ? ? ? ? ? ? ? ? ? ? ? ? ? ? ? ? ? ? ? ? ? ? ? ? ? ? ? ? ? ? ? ? ? ? ? ? ? ? ? ? ? ? ? ? ? ? Д.Г. Костюков