Постанова від 05 серпня 2026 р. у справі №352/2225/24 — Івано-Франківський апеляційний суд

Справа № 352/2225/24

Провадження № 22-ц/4808/1271/26

Головуючий у 1 інстанції КУЗЬМЕНКО С. В.

Суддя-доповідач Мальцева Є.Є.

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

06 серпня 2026 року м. Івано-Франківськ

Івано-Франківський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ:

головуючого судді Мальцевої Є.Є.

суддів: Василишин Л.В., Луганської В.М.,

секретар Кузів А.В.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Тисменицького районного суду Івано-Франківської області від 04 травня 2026 року, ухвалене судом у складі головуючого судді Кузьменка С.В. у м. Івано-Франківськ, за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , за участі третьої особи, яка не заявляє самостійні вимоги щодо предмета спору ОСОБА_3 , про усунення перешкод в користуванні земельною ділянкою,

у с т а н о в и в:

19 серпня 2024 року ОСОБА_1 звернулася з позовом до ОСОБА_2 , за участі третьої особи, яка не заявляє самостійні вимоги щодо предмета спору ОСОБА_3 про усунення перешкод в користуванні земельною ділянкою.

Позивач зазначила, що їй на праві приватної власності належить частка квартири, розташованої за адресою: АДРЕСА_1 .

Крім того, їй та третій особі належить по частки земельної ділянки із кадастровим номером 2625810100:01:035:0016, розташованої в місті Тисмениця, на які розташований вказаний будинок.

Вказувала, що відповідач постійно конфліктує із позивачем та чинить перешкоди в користуванні земельною ділянкою, а саме зруйнувала металеву огорожу, знищує зелені насадження, кидає гілки, самовільно ходить по земельній ділянці.

З цього приводу позивач зверталась до Тисменицької міської ради та до поліції, однак ці органи вирішити конфлікт не можуть.

Вважає, що відповідач порушує її права та просила зобов`язати відповідача усунути перешкоди в користуванні земельною ділянкою шляхом заборони знищення насаджень, заборони користуватись земельною ділянкою та здійснювати демонтаж металевої сітки.

Тисменицький районний суд Івано-Франківської області рішенням від 04 травня 2026 року у задоволенні позову ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , третя особа ОСОБА_3 , про усунення перешкод в користуванні земельною ділянкою площею 0,0337 га, кадастровий номер 2625810100:01:035:0016 шляхом заборони знищення зелених насаджень, заборони самовільно користуватись земельною ділянкою та здійснювати демонтаж металевої сітки відмовив.

Не погоджуючись із таким рішенням, ОСОБА_1 звернулася до апеляційного суду з апеляційною скаргою, оскільки вважає його незаконним, необґрунтованим та таким, що ухвалене з порушенням норм матеріального та процесуального права.

Суд першої інстанції зазначив, що визначальним для вирішення спору повторне встановлення межових знаків земельної ділянки. Апелянт категорично не погоджується з цим висновком, оскільки межі земельної ділянки були визначені у 2004 році під час видачі державного акта на право власності і суд першої інстанції не з`ясовував це питання у судовому засіданні. Земельна ділянка має кадастровий номер 2625810100:01:035:0016. У 2023 році виготовлено технічну документацію із землеустрою щодо встановлення меж у натурі, а рішенням органу місцевого самоврядування затверджено витяг з акту виїзного засідання узгоджувальної комісії від 09.01.2024. Відповідач була учасником процесу розмежування і достеменно знав про межі ділянки.

Вказує, що суд безпідставно переклав тягар захисту права власності позивача на необхідність повторного встановлення меж, що вже підтверджено належними документами.

Крім того, апелянт зазначає, що суд дав неповну оцінку таким доказам, як відеозаписи з боді-камер поліції, адже такі в сукупності підтверджують агресивну поведінку відповідача, оголошення претензій на чужу ділянку, образливі висловлювання. Обмеження судом першої інстанції оцінки відео виключно фактом «спілкування сторін» свідчить про вибіркову оцінку доказів та призвело до помилкового висновку про відсутність протиправних дій відповідача.

Також суд безпідставно відмовив у поверненні до стадії підготовчого провадження для долучення позивачем нових доказів, а саме плану присадибної ділянки 1950 року, що підтверджує історичне безперервне користування ділянкою сім`єю позивача; опису меж земельної ділянки (схема з координатами) з технічної документації із землеустрою та рішення узгоджувальної комісії; фото- і відеоматеріалів, які підтверджують наслідки дій відповідача (самовільне проникнення на територію, знищення насаджень, засмічення, затоптування земельної ділянки, залякування собаками); письмових звернень до поліції, що доводять систематичний характер конфлікту; письмових пояснення третьої особи. Не дослідження цих доказів порушило принцип повного та всебічного з`ясування обставин справи. Частину з вказаних доказів, як вказує апелянт, вона об`єктивно не мала можливості подати раніше, оскільки відповідні обставини виникли вже після відкриття провадження у справі, а інші документи не були подані представником — і це було виявлено на стадії дослідження доказів.

Просить рішення Тисменицького районного суду Івано-Франківської області від 04 травня 2026 року скасувати та ухвалити нове рішення, яким позовні вимоги задовольнити в повному обсязі.

Адвокат Широких Ю.В., в інтересах відповідачки, подала відзив на апеляційну скаргу.

Вказує, що позивачка не довела своє право власності на земельну ділянку, яка на її думку стала об`єктом перешкод, а також на інше майно, зокрема – металеву сітку, яку нібито демонтувала відповідач; не довела в чому саме полягає порушення її прав (які саме перешкоди їй чинять) і чим це підтверджено, а також, що саме ОСОБА_2 чинить їй перешкоди у користуванні земельною ділянкою.

Як вбачається з матеріалів справи, ОСОБА_1 набула право власності на земельну ділянку площею 0,0337 га кадастровий номер 2625810100:01:035:0016 для будівництва та обслуговування житлового будинку, господарських будівель та споруд за адресою: м.Тисмениця в порядку спадкування 16.04.2024 року. Доказів належності позивачці на праві власності металевої сітки, яка була б встановлена на цій земельній ділянці, у матеріалах справи відсутні.

Крім того, серед доказів, наданих позивачем, наявний акт виїзного засідання узгоджувальної комісії Тисменицької міської ради з розгляду земельних спорів від 01.07.2024 р., згідно з яким, при огляді меж земельної ділянки, що перебуває у власності ОСОБА_3 , ОСОБА_1 , встановлено, що зі сторони суміжника ОСОБА_4 межовими знаками слугують стовпи, проте металева сітка, яка була встановлена між стовпами відсутня. Крім того, на частині земельної ділянки відсутня городина. В акті не вказано, на підставі чого комісія встановила, що межовими знаками є саме стовпи, і що між цими межовими знаками була саме металева сітка. Не вказано в ньому також причин відсутності городини на частині земельної ділянки.

Також позивачем подано суду власні відеозаписи, в яких третя особа ОСОБА_3 вільно пересувається по невідомій земельній ділянці, та говорить під запис, що ОСОБА_2 чинить перешкоди. ОСОБА_1 долучила до своєї позовної заяви додаток до протоколу огляду місця події, а саме - відеозапис цієї слідчої дії. Проте, з цього відеозапису не вбачається, що саме відповідачка чинить будь-які перешкоди, і в чому ці перешкоди полягають. Сам відеозапис по суті є допитом його учасників на місці події, причому показання дає третя особа. Сам протокол огляду місця події в матеріалах справи відсутній. Тому абстрактне посилання апелянтки на неповноту оцінки цих доказів судом першої інстанції, які за її твердженням, «в сукупності підтверджують агресивну поведінку відповідача» не спростостовує того, що ці відеозаписи не підтверджують знищення насаджень, самовільного користування земельною ділянкою та демонтаж металевої сітки відповідачкою.

Крім того позивачка вказувала, що не погоджується із висновком суду щодо повторного встановлення межових знаків земельної ділянки із кадастровим номером 2625810100:01:035:0016. Поряд з цим, ОСОБА_1 не долучила до своєї позовної заяви жодного доказу наявності цих межових знаків, зокрема - ні технічну документацію із встановленням меж у натурі, яка була виготовлена, з її слів, у 2023 році, ні рішення органу місцевого самоврядування, яким затверджено витяг з акту виїзного засідання узгоджувальної комісії від 09.01.2024 р.

Щодо посилання апелянтки на те, що суд безпідставно відмовив у поверненні до стадії підготовчого провадження та долученні нових доказів зазначає, що позивач, особи, яким законом надано право звертатися до суду в інтересах інших осіб, повинні подати докази разом з поданням позовної заяви. В позовній заяві ОСОБА_1 не навела переліку доказів, які вона не може подати з об`єктивних причин, і що вона здійснила дії, спрямовані на отримання таких доказів. А також у заяві про повернення до стадії дослідження доказів та долучення доказів, а не до підготовчого провадження,, вона не обґрунтовує причин неможливості подання таких доказів у встановлені ЦПК процесуальні строки, і не просить ці строки поновити

Крім того, зазначає, що до суду першої інстанції було подано клопотання про залучення в процесуальному статусі третьої особи – ОСОБА_4 . До цього клопотання було долучено відповідь ГУ Держгеокадастру в Івано-Франківській області від 19.06.2025 р. № 29-9- 0.331-2989/0/2-25. Згідно з цією відповіддю у Відділі № 1 Управління забезпечення реалізації державної політики у сфері земельних відносин Головного управління зберігається Книга записів реєстрації державних актів на право власності на землю та на право постійного користування землею, договорів оренди землі на території Тисменицького району, в якій зареєстрований державний акт на право власності на земельну ділянку серії ІФ № 097082, який виданий ОСОБА_5 (спадкодавиці позивача), земельна ділянка кадастровий номер 2625810100:01:035:0016 для будівництва та обслуговування житлового будинку, яка розташована в м. Тисмениця Тисменицького району. Як видно з цього Державного акту, Відповідач ОСОБА_2 не є суміжним користувачем вищевказаної земельної ділянки, ним є ПилипівМ.С..

Таким чином, зважаючи на все вищенаведене, оскаржене рішення в повному обсязі відповідає вимогам чинного законодавства, натомість наведені в апеляційній скарзі доводи не спростовують, викладених у рішенні висновків, тому апеляційна скарга задоволенню не підлягає.

Також наводить орієнтовний розрахунок суми судових витрат.

Просить апеляційну скаргу залишити без задоволення, а оскаржене рішення – без змін.

Відповідач ОСОБА_6 до апеляційного суду не явилася, про час та місце розгляду справи повідомлена належним чином.

Статтею 372 ЦПК України передбачено, що неявка сторін або інших учасників справи, належним чином повідомлених про дату, час і місце розгляду справи, не перешкоджає розгляду справи.

Заслухавши доповідь судді, позивачку ОСОБА_1 , її представника адвоката Романенка Є.О., третю особу ОСОБА_3 , які підтримали апеляційну скаргу, заперечення представника відповідачки адвоката Говзана М.М., вивчивши та обговоривши наявні докази по справі, перевіривши законність і обґрунтованість судового рішення, вимоги та доводи апеляційної скарги апеляційний суд дійшов таких висновків.

Згідно з ч. ч. 1, 2 ст. 367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї.

Відповідно до положень ч. ч. 1, 2, 5 ст. 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Судом встановлено, що позивач та третя особа ОСОБА_3 є власниками земельної ділянки із кадастровим номером 2625810100:01:035:0016, яка розташована в місті Тисмениця Івано-Франківської області, що підтверджується свідоцтвом та витягом.

Згідно із свідоцтвом про право на спадщину за заповітом позивач і третя особа є спадкоємцямим ОСОБА_5 по частини квартири, яка знаходиться в АДРЕСА_2 , а також по частини земельної ділянки із кадастровим номером 2625810100:01:035:0016.

Витягом з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно від 18 травня 2022 року підтверджується, що власником частки квартири АДРЕСА_3 є ОСОБА_3 ..

З Витягу з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно від 10 серпня 2022 року вбачається, що власником частки квартири АДРЕСА_3 є ОСОБА_1 ..

У матеріалах справи наявні відповідь міського голови м. Тисмениця від 14 листопада 2023 року, згідно із якою працівники відділу земельних відносин візьмуть участь у винесенні меж земельної ділянки в натурі та відповідь від 08 листопада 2023 року, згідно із якою організація та порядок здійснення землеустрою здійснюється суб`єктами господарювання

Протягом тривалого часу, з жовтня 2023 року позивач та третя особа звертались до відділення поліції № 1 (м. Тисмениця) Івано-Франківського РУП ГУНП в Івано-Франківській області із заявами, в яких містяться відомості про наявність цивільно-правових відносин, а також відсутня інформація про вчинення адміністративного чи кримінального правопорушення, що підтверджується відповідями начальника управління поліції № 1 Івано-Франківського РУП ГУНП в Івано-Франківській області від 27 листопада 2023, від 19 жовтня 2023 року, від 02 листопада 2023 року та відеозаписами з бодікамер. На відеозаписах зафіксоване спілкування поміж сторонами справи на території земельної ділянки та біля неї.

З постанови Тисменицького районного суду Івано-Франківської області від 02 листопада 2023 року у справі № 352/2579/23 встановлено, що провадження у справі про адміністративне правопорушення позивачем вимог статті 173 КУпАП закрито в зв`язку із відсутністю в її діях складу правопорушення.

Відмовляючи у задоволенні позову, суд дійшов висновку, що позивачем не надано доказів як встановлення меж земельних ділянок в натурі (зокрема технічної документації та актів про встановлення межових знаків), так і вчинення відповідачем будь-яких дій, які б порушували права, свободи та інтереси позивача.

Відповідно до частини першої статті 4 ЦК України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів.

Здійснюючи правосуддя, суд захищає права, свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законом або договором (частина перша статті 5 ЦПК України).

Стаття 15 ЦК України передбачає право кожної особи на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа також має право на захист свого інтересу, який не суперечить загальним засадам цивільного законодавства.

Відповідно до частини першої статті 16 ЦК України кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу.

З урахуванням цих норм правом на звернення до суду за захистом наділена особа в разі порушення, невизнання або оспорювання саме її прав, свобод чи інтересів. Відсутність порушеного права й інтересу встановлюється при розгляді справи по суті та є самостійною підставою для прийняття судом рішення про відмову в позові.

Згідно зі статтею 41 Конституції України кожен має право володіти, користуватися і розпоряджатися своєю власністю.

У статті 13 Конституції України визначено, що власність зобов`язує. Власність не повинна використовуватися на шкоду людині і суспільству.

Згідно з частинами першою-третьою, п`ятою статті 319 ЦК України власник володіє, користується, розпоряджається своїм майном на власний розсуд. Власник має право вчиняти щодо свого майна будь-які дії, які не суперечать закону. При здійсненні своїх прав та виконанні обов`язків власник зобов`язаний додержуватися моральних засад суспільства. Усім власникам забезпечуються рівні умови здійснення своїх прав. Власник не може використовувати право власності на шкоду правам, свободам та гідності громадян, інтересам суспільства, погіршувати екологічну ситуацію та природні якості землі.

У частинах першій та другій статті 321 ЦК України передбачено, що право власності є непорушним. Ніхто не може бути протиправно позбавлений цього права чи обмежений у його здійсненні. Особа може бути позбавлена права власності або обмежена у його здійсненні лише у випадках і в порядку, встановлених законом.

Згідно зі статтею 373 ЦК України право власності на землю гарантується Конституцією України. Право власності на землю (земельну ділянку) набувається і здійснюється відповідно до закону. Власник земельної ділянки має право використовувати її на свій розсуд відповідно до її цільового призначення. Власник земельної ділянки може використовувати на свій розсуд все, що знаходиться над і під поверхнею цієї ділянки, якщо інше не встановлено законом та якщо це не порушує прав інших осіб.

Власник майна має право вимагати усунення перешкод у здійсненні ним права користування та розпорядження своїм майном (стаття 391 ЦК України).

Зазначена норма матеріального права визначає право власника вимагати будь-яких усунень порушень його права власності від будь-яких осіб будь-яким шляхом, який власник вважає прийнятним. Визначальним для захисту права на підставі цієї норми є наявність у позивача права власності та встановлених судом перешкод у користуванні власником своєю власністю. При цьому не має значення, ким саме спричинено порушення права та з яких підстав.

Відповідно до пунктів «г» та «е» частини першої статті 91 ЗК України власники земельних ділянок зобов`язані не порушувати прав власників суміжних земельних ділянок та землекористувачів, а також дотримуватися правил добросусідства та обмежень, пов`язаних з встановленням земельних сервітутів та охоронних зон.

Згідно з частинами першою та другою статті 103 ЗК України власники та землекористувачі земельних ділянок повинні обирати такі способи використання земельних ділянок відповідно до їх цільового призначення, за яких власникам, землекористувачам сусідніх земельних ділянок завдається найменше незручностей (затінення, задимлення, неприємні запахи, шумове забруднення тощо). Власники та землекористувачі земельних ділянок зобов`язані не використовувати земельні ділянки способами, які не дозволяють власникам, землекористувачам сусідніх земельних ділянок використовувати їх за цільовим призначенням (неприпустимий вплив).

Відповідно до статті 106 ЗК України власник земельної ділянки має право вимагати від власника сусідньої земельної ділянки сприяння встановленню твердих меж, а також відновленню межових знаків у випадках, коли вони зникли, перемістились або стали невиразними. Види межових знаків і порядок відновлення меж визначаються центральним органом виконавчої влади, що забезпечує формування державної політики у сфері земельних відносин.

За правилами статті 107 ЗК України основою для відновлення меж є дані земельно-кадастрової документації.

Відповідно до частини другої статті 152 ЗК України власник земельної ділянки або землекористувач може вимагати усунення будь-яких порушень його прав на землю, навіть якщо ці порушення не пов`язані з позбавленням права володіння земельною ділянкою, і відшкодування завданих збитків. Захист прав громадян та юридичних осіб на земельні ділянки здійснюється шляхом: а) визнання прав; б) відновлення стану земельної ділянки, який існував до порушення прав і запобігання вчиненню дій, що порушують права або створюють небезпеку порушення прав; в) визнання угоди недійсною; г) визнання недійсними рішень органів виконавчої влади або органів місцевого самоврядування; ґ) відшкодування заподіяних збитків; д) застосування інших, передбачених законом, способів.

Наведений спосіб захисту реалізується шляхом пред`явлення негаторного позову.

За своєю правовою природою негаторний позов спрямований на захист права власності від правопорушень, які тривають або існують на момент звернення до суду. Позивачем за таким позовом може бути власник (або титульний володілець), який фактично володіє майном, але позбавлений можливості повноцінно користуватися та розпоряджатися ним у зв`язку з протиправними діями інших осіб.

Для задоволення негаторного позову обов`язковій доведеності підлягає сукупність таких умов: наявність у позивача законного права власності або права користування конкретним майном; наявність об`єктивних, реальних та фактичних перешкод у здійсненні цього права; наявність протиправної поведінки саме з боку відповідача, а також причинно-наслідковий зв`язок між протиправними діями відповідача та створеними перешкодами.

Відповідно до частини другої статті 158 ЗК України виключно судом вирішуються земельні спори з приводу володіння, користування і розпорядження земельними ділянками, що перебувають у власності громадян і юридичних осіб, а також спори щодо розмежування територій сіл, селищ, міст, районів та областей.

Матеріалами справи підтверджено, що ОСОБА_1 є співвласником частки земельної ділянки із кадастровим номером 2625810100:01:035:0016, що підтверджується свідоцтвом та витягом та, як наслідок, має право вимагати усунення будь-яких порушень своїх прав на землю та перешкод у користуванні земельною ділянкою.

Відповідно до статті 12 Цивільного процесуального кодексу України (далі — ЦПК України) цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.

Згідно зі статтею 81 ЦПК України доказування не може ґрунтуватися на припущеннях, а обов`язок доказування покладається на сторони.

У цивільних справах діє стандарт доказування «вірогідності доказів», згідно з яким суд закріплює свій висновок на користь тієї сторони, чиї докази в сукупності є більш переконливими та вірогідними порівняно з доказами іншої сторони.

Відповідно до статті 89 ЦПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).

Обґрунтовуючи підстави пред`явленого позову, ОСОБА_1 зазначала, що відповідач ОСОБА_2 вчиняє протиправні дії триваючого характеру, які полягають у демонтажі (руйнуванні) металевої сітки (огорожі), умисному знищенні зелених насаджень (городини), а також у самовільному користуванні територією, яка належить позивачу на праві спільної часткової власності. На підтвердження вказаних обставин позивачем суду першої інстанції було надано відеозаписи з боді-камер працівників поліції та власні відеозаписи.

Колегія суддів, погоджується з висновком суду першої інстанції , що такі докази не містять відомостей про вчинення відповідачем будь-яких протиправних дій. Матеріали відео фіксації, досліджені колегією суддів, відображають виключно наявність особистої суперечки сторін та взаємне висловлювання претензій щодо порядку користування суміжними територіями, що свідчить про конфлікт між сторонами, але не підтверджує обставини порушення прав позивачки відповідачкою, викладені в позовній заяві. Крім того, вказані матеріали в більшості є зйомкою земельної ділянки з коментарями третьої особи щодо дій відповідачки, які носять суб`єктивний характер, з них неможливо встановити, на якій ділянці проведена зйомка, який характер носить порушення, хто порушив права позивачки, оскільки у справі нема інших доказів, в сукупності з якими можлива інша оцінка наданих суду відео.

Суд наголошує, що наявність тривалих неприязних стосунків між сусідами та переконання позивача у винуватості відповідача самі по собі не є правовими підставами для обмеження прав іншої особи, не можуть замінити собою беззаперечні докази протиправного втручання відповідача у право володіння та користування майном.

Оцінюючи наданий позивачем акт виїзного засідання узгоджувальної комісії Тисменицької міської ради з розгляду земельних спорів від 01.07.2024, колегія суддів зазначає, що цей документ є доказом фіксації факту відсутності металевої сітки між стовпами та відсутності городини на визначеній частині земельної ділянки. Водночас указаний акт не містить висновків щодо причинно-наслідкового зв`язку та не фіксує суб`єкта, який здійснив демонтаж. Більш того, в ньому зазначено, що металеві стовпи, на яких, як вказує позивач, була металева сітка, розташовані

Крім того, згідно з офіційною відповіддю Головного управління Держгеокадастру в Івано-Франківській області від 19.06.2025 № 29-9-0.331-2989/0/2-25 суміжним власником земельної ділянки з кадастровим номером 2625810100:01:035:0016 є ОСОБА_4 ..

Також у матеріалах справи наявні письмові відповіді начальника відділення поліції № 1 Івано-Франківського РУП ГУНП від 19.10.2023, 02.11.2023 та 27.11.2023, які свідчать про те, що за результатами розгляду численних заяв ОСОБА_1 правоохоронними органами не було виявлено ознак кримінальних чи адміністративних правопорушень у діях ОСОБА_2 ..

Таким чином, у суду першої інстанції були відсутні правові підстави для задоволення позову, оскільки сам факт порушення прав позивача з боку відповідача не підтверджений жодним належним та допустимим доказом.

Апелянт заперечує висновок суду першої інстанції про те, що визначальним для вирішення спору є повторне встановлення межових знаків.

За змістом статей 106, 107 ЗК України встановлення меж в натурі полягає у закріпленні межовими знаками і є завершальним етапом формування ділянки.

Позивач в апеляційній скарзі посилається на те, що межі були визначені державним актом у 2004 році, а у 2023 році виготовлено технічну документацію із землеустрою щодо встановлення меж в натурі. Дійсно, позивач надала суду державний акт на землю і відомості про встановлення межових знаків. Тому висновок суду першої інстанції про першочергову необхідність доведення наявності меж не відповідає обставинам справи. Однак разом із тим неможливо не погодитися із виковками суду про те, що позивачка не довела фату порушення її межі саме відповідачкою, оскільки не надала беззаперечних доказів монтажу металевої сітки саме на її власній земельній ділянці, як і існування такої сітки. Також не надано доказів інших порушень відповідачкою правил добросусідства у користуванні земельними ділянками, оскільки позивачка не зверталася в відповідні органи, які мають вирішити такі спори, або зафіксувати наявні порушення межі, інші порушення добросусідства. Натомість позивачка зверталася в поліцію, однак жодного рішення стосовно ОСОБА_2 , яке б свідчило про порушення нею прав позивачки, не винесено. Більш того, в єдиному акті комісії з розгляду земельних спорів від 01.07.2024 року, який є в матеріалах справи, зазначено, що межовими знаками між її земельною ділянкою та ділянкою ОСОБА_4 слугують стовпи саме з боку суміжника ОСОБА_4 , металева сітка відсутня, відсутня городина, інших порушень межових знаків не встановлено – як не встановлено і які саме порушення відбулися, хто саме їх вчинив (т.1 а.с. 27).

Серед доводів апеляційної скарги зазначено, що суд першої інстанції безпідставно відмовив у задоволенні заяви про повернення до стадії підготовчого провадження для долучення додаткових доказів.

Відповідно до положень ч.ч. 1, 2 ст. 83 ЦПК України сторони та інші учасники справи подають докази у справі безпосередньо до суду. Позивач, особи, яким законом надано право звертатися до суду в інтересах інших осіб, повинні подати докази разом з поданням позовної заяви.

Згідно з ч. 4 ст. 83 ЦПК України якщо доказ не може бути поданий у встановлений законом строк з об`єктивних причин, учасник справи повинен про це письмово повідомити суд та зазначити: доказ, який не може бути подано; причини, з яких доказ не може бути подано у зазначений строк; докази, які підтверджують, що особа здійснила всі залежні від неї дії, спрямовані на отримання вказаного доказу.

Частиною 5 ст. 83 ЦПК України визначено, що у випадку визнання поважними причин неподання учасником справи доказів у встановлений законом строк суд може встановити додатковий строк для подання вказаних доказів

Докази, не подані у встановлений законом або судом строк, до розгляду судом не приймаються, крім випадку, коли особа, яка їх подає, обґрунтувала неможливість їх подання у вказаний строк з причин, що не залежали від неї (ч.8 ст. 83 ЦПК України).

Копії доказів (крім речових доказів), що подаються до суду, заздалегідь надсилаються або надаються особою, яка їх подає, іншим учасникам справи. Суд не бере до уваги відповідні докази у разі відсутності підтвердження надсилання (надання) їх копій іншим учасникам справи, крім випадку, якщо такі докази є у відповідного учасника справи або обсяг доказів є надмірним, або вони подані до суду в електронній формі, або є публічно доступними (ч.9 ст. 83 ЦПК України).

Частиною 1 ст. 84 ЦПК України передбачено, що учасник справи, у разі неможливості самостійно надати докази, вправі подати клопотання про витребування доказів судом. Таке клопотання повинно бути подане в строк, зазначений у частинах другій та третій статті 83 цього Кодексу. Якщо таке клопотання заявлено з пропуском встановленого строку, суд залишає його без задоволення, крім випадку, коли особа, яка його подає, обґрунтує неможливість його подання у встановлений строк з причин, що не залежали від неї.

Судом встановлено, що ОСОБА_1 звернулася з даним позовом 19 серпня 2024 року. Клопотання про долучення додаткових документів (архівного плану присадибної ділянки 1950 року, опису меж зі схемою координат із технічної документації, рішення узгоджувальної комісії, нових фото- і відеоматеріалів, а також письмових пояснень третьої особи) було заявлено нею вже під час розгляду справи по суті.

Колегія суддів вважає, що доводи апеляційної скарги щодо відмови у задоволенні клопотання про повернення до стадії підготовчого судового засідання та долученні нових доказів є необґрунтованими, оскільки не дають підстав для висновку про порушення судом норм процесуального права, що призвело або могло призвести до неправильного вирішення справи.

Враховуючи викладене, рішення суду першої інстанції є законним, обґрунтованим і ухваленим на підставі повного дослідження тих доказів, які сторони правомірно надали суду. Доводи апеляційної скарги ґрунтуються на помилковому тлумаченні норм процесуального права та суб`єктивній оцінці фактичних обставин справи, а тому не спростовують висновків суду.

Відповідно до ст. 375 ЦПК України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив це рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Враховуючи наведене, колегія суддів вважає за необхідне апеляційну скаргу залишити без задоволення, а рішення - без змін.

В зв`язку із залишенням апеляційної скарги без задоволення, відповідно до ст. 141 ЦПК України, сплачений апелянтом судовий збір за подання апеляційної скарги поверненню не підлягає.

Керуючись ст.ст.367, 374, 375, 381-383 ЦПК України, апеляційний суд

П О С Т А Н О В И В:

Апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення.

Рішення Тисменицького районного суду Івано-Франківської області від 04 травня 2026 року залишити без змін.

Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її прийняття, та може бути оскаржена в касаційному порядку до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня її проголошення.

Повне судове рішення складено 07 серпня 2026 року.

Судді Є.Є. Мальцева

В.М. Луганська

Л.В. Василишин