Постанова від 06 серпня 2026 р. у справі №932/11485/25 — Дніпровський апеляційний суд

ДНІПРОВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

Провадження № 22-ц/803/6152/26 Справа № 932/11485/25 Суддя у 1-й інстанції - Куцевол В. В. Суддя у 2-й інстанції - Петешенкова М. Ю.

Категорія 32

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

07 серпня 2026 року м. Дніпро

Дніпровський апеляційний суд у складі колегії суддів:

головуючого судді Петешенкової М.Ю.,

суддів Макарова М.О., Городничої В.С.,

розглянувши в порядку спрощеного позовного провадження цивільну справу

за апеляційною скаргою ОСОБА_1

на рішення Шевченківського районного суду міста Дніпра від 02 лютого 2026 року у складі судді Куцевола В.В.

у справі за позовом Комунального підприємства «Дніпроводоканал» Дніпровської міської ради до ОСОБА_1 , ОСОБА_2 про стягнення заборгованості по оплаті послуг водопостачання та водовідведення, -

В С Т А Н О В И Л А:

У серпні 2025 року КП «Дніпроводоканал» ДМРзвернулося до суду з вищевказаним позовом посилаючись на те, що відповідно до державної програми забезпечення населення України послугами водопостачання та водовідведення, КП Дніпроводоканал ДМР надає послуги водопостачання та водовідведення споживачам, які повинні оплачувати данні послуги щомісяця.

Між КП "Дніпроводоканал" ДМР та ОСОБА_1 склалися фактичні відносини з приводу надання послуг та було відкрито особовий рахунок № НОМЕР_1 .

Відповідно до довідки про склад сім`ї або зареєстрованих у житловому приміщенні/будинку осіб від 04 лютого 2025 року, виданої начальником абонентної служби, за місцем реєстрації відповідального квартиронаймача ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 ) зареєстровані інші члени сім`ї: ОСОБА_2 , 1996 року народження.

На підставі викладеного, КП Дніпроводоканал ДМР просило стягнути солідарно із відповідачів на свою користь заборгованість по оплаті послуг з водопостачання та водовідведення, з урахуванням 3% річних та інфляційного збільшення у розмірі 12773,68 грн., яка складається з: 9583,29 грн. сума основного боргу, 365,25 грн. сума 3% річних, 2825,14 інфляційне збільшення.

Рішенням Шевченківського районного суду міста Дніпра від 02 лютого 2026 року позов КП «Дніпроводоканал» ДМР задоволено. Стягнуто солідарно з ОСОБА_1 , ОСОБА_2 на користь КП «Дніпроводоканал» ДМР заборгованість по оплаті послуг водопостачання та водовідведення, що виникла станом на 31 травня 2025 року у розмірі 12773,68 грн., з яких: 9583,29 грн. - основний борг (за період з серпня 2013 року по травень 2025 року), 2825,14 грн. - інфляційне збільшення (за період з липня 2018 року по січень 2022 року), 365,25 грн. - 3% річних (за період з липня 2018 року по січень 2022 року). Вирішено питання розподілу судових витрат.

Рішення суду мотивовано наявністю підстав для задоволення позову та покладення на відповідачів солідарного обов`язку зі сплати заборгованості за надані послуги.

Не погодившись з таким рішення суду, ОСОБА_1 звернулася з апеляційною скаргою, в якій посилаючись на порушення судом норм процесуального права та неправильне застосування норм матеріального права, просила рішення суду скасувати та ухвалити нове про відмову у задоволенні позову.

Апеляційна скарга мотивована тим, що суд першої інстанції неповно з`ясував обставини, що мають значення для справи. Вказує, що між сторонами по справі не було укладено індивідуального договору про надання житлово-комунальних послуг відповідно до чинного законодавства. Показання лічильників регулярно передавалися відповідачем спочатку на автовідповідач, а з 2020 року в особистому кабінеті на сайті КП “Дніпроводоканал” ДМР. Вказує про пропуск позивачем строку позовної давності.

У відзиві на апеляційну скаргу КП “Дніпроводоканал” ДМР просило апеляційну скаргу залишити без задоволення, а рішення залишити без змін, посилаючись на його законність та обґрунтованість.

Перевіривши законність та обґрунтованість рішення суду в межах доводів апеляційної скарги та заявлених вимог, колегія суддів дійшла висновку про наявність підстав для задоволення апеляційної скарги та скасування рішення суду, з наступних підстав.

Відповідно до частини тринадцятою статті 7 ЦПК України, розгляд справи здійснюється в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами.

Згідно із частиною першою статті 368 ЦПК України, справа розглядається судом апеляційної інстанції за правилами, встановленими для розгляду справи в порядку спрощеного позовного провадження, з особливостями, встановленими цією главою.

Відповідно до статті 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Судове рішення має відповідати завданню цивільного судочинства, визначеному цим Кодексом. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Згідно із статтею 264 ЦПК України під час ухвалення рішення суд вирішує, зокрема, питання чи мали місце обставини, якими обґрунтовуються вимоги та заперечення та якими доказами вони підтверджується, чи є інші фактичні дані, які мають значення для вирішення справи, та докази на їх підтвердження.

Зазначеним вимогам закону оскаржуване судове рішення не відповідає.

Судом встановлено, що ОСОБА_1 є квартиронаймачем квартири за адресою: АДРЕСА_1 .

Відповідачу, згідно до державної програми забезпечення населення України, постачаються послуги з водопостачання і водовідведення за вищевказаним місцем реєстрації, тому між КП «Дніпроводоканал» ДМР та останньою утворились фактичні відносини з приводу надання зазначених послуг.

Згідно рішення Дніпропетровської міської ради № 526 від 20 квітня 1995 року про розподіл плати за надання населенню комунальних послуг, споживачам, переданим на обслуговування КП «Дніпроводоканал», абоненту ОСОБА_1 відкрито особовий рахунок № НОМЕР_1 за адресою: АДРЕСА_1 .

Відповідно до довідки про склад сім`ї або зареєстрованих у житловому приміщенні/будинку осіб від 04 лютого 2025 року, виданої начальником абонентної служби, за місцем реєстрації відповідального квартиронаймача ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 ) зареєстровані інші члени сім`ї: ОСОБА_2 , 1996 року народження.

Відповідачі свої зобов`язання по оплаті послуг з водовідведення та водопостачання належним чином не виконують, у зв`язку з чим заборгованість за послуги водопостачання та водовідведення складає 12773,68 грн., з якої: 9583,29 грн. сума основного боргу, 365,25 грн. сума 3% річних, 2825,14 інфляційне збільшення.

Задовольняючи позов, суд першої інстанції виходив із наявності підстав для покладення на відповідачів солідарного обов`язку зі сплати заборгованості за надані послуги з водопостачання та водовідведення.

Однак погодитися з такими висновками суду неможливо, оскільки суд дійшов них за неповного з`ясування обставин, що мають значення для справи, неправильного застосування норм матеріального права, що є підставою для скасування рішення суду.

Приписами пункту першого частини другої статті 11 ЦК України визначено, що підставами виникнення цивільних прав та обов`язків, зокрема, є договори.

Відповідно до вимог частини першої-другої статті 14 ЦК України, цивільні обов`язки виконуються у межах, встановлених договором або актом цивільного законодавства. Особа не може бути примушена до дій, вчинення яких не є обов`язковим для неї.

Статтею 509 ЦК України визначено, що зобов`язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов`язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від вчинення певної дії (негативне зобов`язання), а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов`язку. Зобов`язання виникають з підстав, встановлених статтею 11 цього Кодексу. Зобов`язання має ґрунтуватися на засадах добросовісності, розумності та справедливості.

Згідно статті 525 ЦК України, одностороння відмова від зобов`язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.

Відповідно до вимог статті 526 ЦК України, зобов`язання має виконуватися належним чином, відповідно до умов договору та вимог ЦК України, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Нормами статті 319 ЦК України визначено, що власник володіє, користується, розпоряджається своїм майном на власний розсуд та має право вчиняти щодо свого майна будь-які дії, які не суперечать закону. При здійсненні своїх прав та виконанні обов`язків власник зобов`язаний додержуватися моральних засад суспільства. Усім власникам забезпечуються рівні умови здійснення своїх прав.

Крім того, вимогами частини четвертої статті 319 ЦК України передбачено, що власність зобов`язує.

Відповідно до пункту шостого частини першої статті 1 Закону України «Про житлово-комунальні послуги», індивідуальний споживач - це фізична або юридична особа, яка є власником (співвласником) нерухомого майна, або за згодою власника інша особа, яка користується об`єктом нерухомого майна і отримує житлово-комунальну послугу для власних потреб та з якою або від імені якої укладено відповідний договір про надання житлово-комунальної послуги.

У статті 67 Житлового кодексу Української РСР закріплено, що плата за комунальні послуги (водопостачання, газ, теплова енергія та інші послуги) береться крім квартирної плати за затвердженими в установленому порядку тарифами.

Згідно із вимогами пункту п`ятого частини першої статті 7 Закону України «Про житлово-комунальні послуги», індивідуальний споживач зобов`язаний оплачувати надані житлово-комунальні послуги за цінами/тарифами, встановленими відповідно до законодавства, у строки, встановлені відповідними договорами.

Відповідно до статті 22 Закону України «Про питну воду, питне водопостачання та водовідведення» споживачі питної води зобов`язані своєчасно вносити плату за використану питну воду відповідно до встановлених тарифів на послуги централізованого водопостачання і водовідведення.

Приписами частини четвертої статті 23 та частини третьої статті 24 Закону України «Про житлово-комунальні послуги» визначено, що послуги з централізованого водопостачання/водовідведення надаються згідно з умовами договору, що укладається з урахуванням особливостей, визначених цим Законом, та вимогами правил надання послуг з централізованого водопостачання/водовідведення, що затверджуються Кабінетом Міністрів України, якщо інше не передбачено законом.

Разом з цим, Верховний Суд України у своїй постанові від 20 квітня 2016 року у справі №6-2951цс15 зазначив, що не дивлячись на те, що відносини між учасниками договірних відносин у сфері житлово-комунальних послуг здійснюються виключно на договірних засадах, споживач має право, зокрема, одержувати вчасно та відповідної якості житлово-комунальні послуги згідно із законодавством та умовами договору на надання житлово-комунальних послуг. Разом з цим, такому праву споживача прямо відповідає його обов`язок щодо оплати житлово-комунальних послуг у строки, встановлені договором або законом.

Таким чином, споживачі зобов`язані оплатити житлово-комунальні послуги, якщо вони фактично користувалися ними. Факт відсутності договору про надання житлово-комунальних послуг сам по собі не може бути підставою для звільнення споживача від оплати послуг у повному обсязі. Аналогічні правові висновки викладені у постановах Верховного Суду від 26 вересня 2018 року у справі № 750/12850/16-ц та від 06 листопада 2019 року у справі № 642/2858/16.

Отже, сторони знаходилися у фактичних договірних відносинах, згідно з якими позивач надавав відповідачу послуги з водопостачання та водовідведення, а відповідач була зобов`язана сплачувати за ці послуги грошові кошти відповідно до норм та тарифів, що діяли у відповідний період.

Так, статтею 322 ЦК України визначено, що на власника покладається тягар утримання майна.

Звертаючись з позовом до суду, КП «Дніпроводоканал» ДМР просило стягнути солідарно з ОСОБА_1 , ОСОБА_2 заборгованість по оплаті послуг водопостачання та водовідведення, що виникла станом на 31 травня 2025 року у розмірі 12773,68 грн., з яких: 9583,29 грн. основний борг (за період з серпня 2013 року по травень 2025 року), 2825,14 грн. інфляційне збільшення (за період з липня 2018 року по січень 2022 року), 365,25 грн. 3% річних (за період з липня 2018 року по січень 2022 року), на підтвердження чого надало розрахунок заборгованості за два різні періоди.

Вказаний розрахунок заборгованості за період з серпня 2013 року по червень 2018 року є арифметично невірним, оскільки, він не містить ані тарифів, за якими здійснювалися розрахунки; ані норм, на які здійснюється нарахування, ані відомостей про те, яким чином та на підставі чого здійснювалися перерахунки, а тому є неналежним доказом у справі.

Крім того, колегія суддів зазначає, що із розрахунку заборгованості за період з липня 2018 року по травень 2025 року, вбачається, що позивачем здійснювалися перерахунки, однак, яким чином та на підставі чого вони здійснювалися невідомо.

Також, з вищевказаного розрахунку не зрозуміло, яка саме сума заборгованості рахується за відповідачами, оскільки станом на травень 2025 року рахунок має наступні значення: вхідне сальдо 9382,06; нараховане ЦВП 617,18; нараховане ЦВВ 448,59; нарахована абонплата 107,20 та 100,27; вихідне сальдо 9583,29; інфляція 0; 3% - 0; що загалом не відповідає заявленим вимогам, в цій частині. Вказаний розрахунок заборгованості не має жодної калькуляції щодо порядку нарахування позивачем відповідачці інфляційного збільшення та 3 % річних (суми боргу, індексу інфляції, кількості днів прострочення тощо), що в свою чергу позбавляє суд можливості здійснити перевірку правильності розрахунку та обґрунтованості заявлених сум до стягнення.

Отже, позивачем не надано належних та допустимих доказів на підтвердження заявлених вимог, будь-яких інших розрахунків, в тому числі здійснених власноручно, матеріали справи не містять.

На вказане вище, суд першої інстанції уваги не звернув та дійшов помилкового висновку про наявність підстав для задоволення позову та стягнення заборгованості по оплаті послуг водопостачання та водовідведення.

Слід зазначити, що тягар доведення обґрунтованості вимог пред`явленого позову процесуальним законом, за загальним правилом, покладається на позивача, а обов`язку відповідача спростувати позовні вимоги завжди передує обов`язок позивача щодо їх доведення.

Згідно із частиною першою статті 76 ЦПК України, доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.

Належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування (частина перша статті 77 ЦПК України). Достовірними є докази, на підставі яких можна встановити дійсні обставини справи (стаття 79 ЦПК України). Достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування (частина перша статті 80 ЦПК України).

Відповідно до положень частини третьої статті 12, частини першої статті 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

У частині першій статті 89 ЦПК України визначено, що суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.

У зв`язку з вищевикладеним, колегія суддів, оцінюючи належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок в їх сукупності за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженню наявних у справі доказів, доходить висновку про наявність підстав для скасування рішення суду першої інстанції, оскільки встановивши фактичні обставини справи, які мають значення для правильного її вирішення, рішення суду ухвалене з неправильним застосуванням норм матеріального права, що відповідно до положень статті 376 ЦПК України, є підставою для задоволення апеляційної скарги, скасування рішення суду з ухваленням нового рішення про відмову у задоволенні позову.

Згідно з частиною тринадцятою статті 141 ЦПК України, якщо суд апеляційної чи касаційної інстанції, не передаючи справи на новий розгляд, змінює рішення або ухвалює нове, цей суд відповідно змінює розподіл судових витрат.

Оскільки, колегія суддів дійшла висновку про наявність підстав для задоволення апеляційної скарги та скасування рішення суду, слід стягнути із КП «Дніпроводоканал» ДМР на користь ОСОБА_1 витрати зі сплати судового збору, пов`язані із переглядом справи в суді апеляційної інстанції.

Керуючись ст.ст. 367, 368, 374, 376, 382, 384 ЦПК України, колегія суддів -

У Х В А Л И Л А:

Апеляційну скаргу ОСОБА_1 - задовольнити.

Рішення Шевченківського районного суду міста Дніпра від 02 лютого 2026 року- скасувати та ухвалити нове рішення про відмову у задоволенні позову.

Стягнути з Комунального підприємства «Дніпроводоканал» Дніпровської міської радина користь ОСОБА_1 судові витрати зі сплати судового збору у розмірі 4542,00 грн.

Постанова апеляційного суду набирає законної сили з дня її ухвалення та оскарженню не підлягає.

Повний текст постанови складено 07 серпня 2026 року.

Головуючий: М.Ю. Петешенкова

Суддя: М.О. Макаров

В.С. Городнича