Постанова від 05 серпня 2026 р. у справі №213/4458/25 — Дніпровський апеляційний суд

ДНІПРОВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

Провадження № 22-ц/803/6219/26 Справа № 213/4458/25 Суддя у 1-й інстанції - Алексєєв О. В. Суддя у 2-й інстанції - Остапенко В. О.

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

06 серпня 2026 року м. Кривий Ріг

справа № 213/4458/25

Дніпровський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ:

головуючого судді Остапенко В.О.

суддів Акуленка В.В., Бондар Я.М.,

секретар судового засідання Дяченко Д.П.

сторони:

позивач ОСОБА_1

відповідач ОСОБА_2

розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Кривому Розі Дніпропетровської області, в порядку спрощеного позовного провадження, апеляційну скаргу ОСОБА_1 , в інтересах якої діє адвокат Ванкевич Оксана Юріївна, на заочне рішення Інгулецького районного суду м. Кривого Рогу Дніпропетровської області від 06 березня 2026 року,яке ухвалено суддею Алексєєвим О.В. у м. Кривому Розі Дніпропетровської області та повне судове рішення складено 13 березня2026 року,

УСТАНОВИВ:

В серпні 2025 року ОСОБА_1 звернулась до суду з позовом до ОСОБА_3 , треті особи, які не заявляють самостійних вимог щодо предмету спору: ІНФОРМАЦІЯ_1 , Міністерство оборони України, Головне управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області, про встановлення факту проживання однією сім`єю як жінки та чоловіка без реєстрації шлюбу та встановлення факту перебування на утриманні.

Позовні вимоги обґрунтовані тим, що позивачка перебувала з ОСОБА_4 з 08 серпня 2009 року в зареєстрованому шлюбі, який 18 лютого 2015 року було розірвано. Від шлюбу мають двох неповнолітніх дітей: ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , та ОСОБА_6 , ІНФОРМАЦІЯ_3 . Не дивлячись на розірвання шлюбу вони продовжували мешкати разом та мали відносини, які притаманні шлюбним, мали спільний побут, вона розпоряджалась його заробітною платнею. 06 червня 2022 року ОСОБА_4 був призваний на військову службу та ІНФОРМАЦІЯ_4 загинув внаслідок вогнепального поранення несумісного з життям. Встановлення вказаних вище фактів їй необхідно для набуття права на звернення із заявою на отримання одноразової грошової допомоги у відповідності до ст.16 Закоу України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей».

На підставі наведенного вище позивач просила суд встановити

факту проживання позивача однією сім`єю як жінки та чоловіка без реєстрації шлюбу з ОСОБА_4 з березня 2020 року по 16 жовтня 2023 року та факту її перебування на його утриманні у вказаний період.

Заочним рішенням Інгулецького районного суду м. Кривого Рогу Дніпропетровської області від 06 березня 2026 року позовні вимоги задоволено частково, встановлено факт, що ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_5 , та ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_6 , який загинув ІНФОРМАЦІЯ_4 , проживали однією сім`єю як жінка та чоловік без реєстрації шлюбу в період часу з березня 2020 року до ІНФОРМАЦІЯ_4 . В задоволенні іншої частини позову відмовлено.

В апеляційній скарзі ОСОБА_1 , в інтересах якої діє адвокат Ванкевич О.Ю., просить рішення суду першої інстанції скасувати в частині відмови в задоволенні позовних вимог позивача про встановлення факту перебування на утриманні ОСОБА_4 та ухвалити в цій частині нове рішення по справі про задоволення вказаних позовних вимог позивачки.

Апеляційна скарга мотивована тим, що під час судового розгляду справи судом першої інстанції не було надано належної оцінки наданим позивачкою доказам, зокрема родруківкам по картковим рахункам з банківських установ, якими підтверджено факт систематичного переказу ОСОБА_4 грошових коштів позивачці в середньому розмірі 15 000 – 20 000 грн, що цілком покривало витрати на життя позивачки і свідчить про те, що надані останнім кошти були її основним джерелом засобів до існування.

Також судом не враховано, що в період військової служби ОСОБА_4 передав свою банківську картку позивачці, щоб вона могла вільно розпоряджатися його заробітною платою.

У відзиві на апеляційну скаргу Міністерство оборони України просить рішення суду першої інстанції залишити без змін, апеляційну скаргу представника позивачки - залишити без задоовлення.

Відповідно до пункту 15 постанови Пленуму Верховного Суду України від 24 жовтня 2008 року № 12 «Про судову практику розгляду цивільних справ в апеляційному порядку» у разі якщо апеляційна скарга подана на рішення щодо частини вирішених вимог, суд апеляційної інстанції відповідно до принципу диспозитивності не має права робити висновків щодо неоскарженої частини ні в мотивувальній, ні в резолютивній частині судового рішення, а в описовій частині повинен зазначити, в якій частині вимог судове рішення не оскаржується.

В апеляційній скарзі позивач оскаржує рішення суду першої інстанції лише в частині відмови в задоволенні позовних вимог про встановлення факту перебування на утриманні. Рішення суду в частині задоволених позовних вимог про встановлення факту проживання однією сім`єю без реєстрації шлюбу не оскаржується, а тому апеляційним судом в цій частині не перевіряється.

Заслухавши суддю-доповідача, позивача ОСОБА_1 та її представника – адвоката Ванкевич О.Ю., які, кожна окремо, підтримали доводи апеляційної скарги та просили її задовольнити, відповідача ОСОБА_2 , яка заперечувала проти задоволення апеляційної скарги, представника Міністерства оборони України – Зінченка С.О., який заперечував проти задоволення апеляційної скарги, перевіривши законність та обґрунтованість рішення суду в межах заявлених позовних вимог, доводів апеляційної скарги та відзиву на апеляційну скаргу, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню, з наступних підстав

Зі змісту статті 367 ЦПК України вбачається, що суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.

Відповідно до положень ст. 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Судове рішення має відповідати завданню цивільного судочинства, визначеному цим Кодексом. При виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Таким вимогам закону рішення суду відповідає в повній мірі.

Як встановлено судом та вбачається із матеріалів справи, ІНФОРМАЦІЯ_7 народився ОСОБА_4 , батьками якого є ОСОБА_7 та ОСОБА_8 .

08 серпня 2009 року ОСОБА_4 та ОСОБА_9 зареєстрували шлюб, який 18 лютого 2015 року було розірвано.

ІНФОРМАЦІЯ_8 народилась ОСОБА_5 та ІНФОРМАЦІЯ_9 народилась ОСОБА_6 , батьками яких є ОСОБА_4 та ОСОБА_1 .

За відомостями Реєстру Криворізької міської територіальної громади діти зареєстровані за адресою: АДРЕСА_1 .

Відповідно до Актів про фактичне місце проживання за адресою:

АДРЕСА_1 мешкали ОСОБА_4 та ОСОБА_1 із спільними дітьми: ОСОБА_10 , 2012 року народження, та ОСОБА_11 , 2009 року народження. Мали спільний побут та вели спільне господарство з весни 2020 року по 16 жовтня 2023 року.

Відповідно до Витягу з ЄДРЮО ОСОБА_12 з 16 січня 2017 року по 14 листопада 2019 року був зареєстрований як фізична особа-підприємець.

Відповідно до трудової книжки ОСОБА_4 , останній запис 27 вересня 2021 року про звільнення з посади машиніста екскаватора в ТОВ «Бенефітмачес» за власним бажанням.

Як видно з військового квитка серії НОМЕР_1 та посвідчення серії НОМЕР_2 , довідки військової частини № НОМЕР_3 , ОСОБА_4 проходив службу в Збройних Силах України, приймав участь у заходах, необхідних для забезпечення оборони України, захисту інтересів держави у зв`язку і військовою агресією РФ проти України.

В карті соціально-демографічного вивчення військовослужбовця ОСОБА_4 членом сім`ї, а саме дружиною вказана ОСОБА_1 .

ІНФОРМАЦІЯ_4 ОСОБА_4 помер.

ІНФОРМАЦІЯ_10 командиром військової частини НОМЕР_3 видано наказ за № 102 про виплати близьким родичам загиблого ОСОБА_4

05 березня 2024 року в Спадковому реєстрі зареєстровано спадкову справу № 72098538, яка заведена після смерті ІНФОРМАЦІЯ_4 ОСОБА_4 .

Згідно із трудовою книжкою ОСОБА_1 , остання працювала: з 27 грудня 2019 року по 03 квітня 2020 року продавцем-консультантом у ФОП ОСОБА_13 , з 01 вересня 2020 року по 29 жовтня 2021 року продавцем-консультантом у ФОП ОСОБА_14 , з 19 листопада 2021 року по 28 листопада 2021 року отримувала допомогу по безробіттю, з 29 листопада 2021 року по 29 грудня 2021 року працювала адміністратором у ФОП ОСОБА_15 .

Відповідно до відомостей Пенсійного фонду України про застраховану особу ОСОБА_1 остання в 2020 році мала дохід 35 680,78 грн, в 2021 році - 68 182,60 грн.

Відповідно до інформації про рух коштів по картці-рахунку позивачки у АТ КБ «ПриватБанк» остання отримувала грошові перекази: 17 квітня 2022 року - 3 000 грн, 10 квітня 2022 року - 1 000 грн, 27 квітня 2022 року - 1 000 грн, 05 травня 2022 року - 2 000 грн, 18 травня 2022 року - 2 000, грн, 01 травня 2022 року - 1 000 грн, 03 червня 2022 року - 3 000 грн, 10 червня 2022 року - 3 000 грн, 12 червня 2022 року - 1 000 грн, 03 липня 2022 року - 3 000 грн, 04 липня 2022 року - 3 000 грн, 08 липня 2022 року - 2 000 грн, 19 липня 2022 року - 2 000 грн, 27 липня 2022 року - 2 000 грн, 02 серпня 2022 року - 2 000 грн, 09 серпня 2022 року - 2 000 грн, 16 серпня 2022 року - 2 000 грн, 22 серпня 2022 року - 1 000 грн, 25 серпня 2022 року - 2 000 грн, 01 вересня 2022 року - 6 000 грн, 12 вересня 2022 року - 2 000 грн, 15 вересня 2022 року - 14 000 грн, 02 жовтня 2022 року - 2 000 грн, 10 жовтня 2022 року - 5 000 грн, 19 жовтня 2022 року - 2 000 грн, 27 жовтня 2022 року - 4 000 грн, 30 жовтня 2022 року - 2 000 грн, 01 листопада 2022 року - 2 000 грн, 10 листопада 2022 року - 5 000 грн, 18 листопада 2022 року - 5 000 грн, 21 листопада 2022 року - 2 000 грн, 08 грудня 2022 року - 2 000 грн, 05 січня 2023 року - 1 000 грн.

Відповідно до виписки з банківських рахунків АТ «ПУМБ», які належать ОСОБА_4 за період з 01 червня 2022 року по 16 жовтня 2023 року здійснювали перекази коштів ОСОБА_16 : 03 червня 2022 року - 3 000 грн, 10 червня 2022 року - 3 000 грн, 12 червня 2022 року - 1 000 грн, 08 липня 2022 року - 2 000 грн, 19 липня 2022 року - 2 000 грн, 27 липня 2022 року - 2 000 грн, 02 серпня 2022 року - 2 000 грн, 09 серпня 2022 року - 2 000 грн, 25 серпня 2022 року - 2 000 грн, 01 вересня 2022 року - 6 000 грн, 12 вересня 2022 року - 2 000 грн, 15 вересня 2022 року - 14 000 грн, 19 вересня 2022 року - 2 000 грн, 28 вересня 2022 року - 3 000 грн, 02 жовтня 2022 року - 2 000 грн, 10 жовтня 2022 року - 5 000 грн, 10 листопада 2022 року - 5 000 грн, 18 листопада 2022 року - 5 000 грн, 21 листопада 2022 року - 2 000 грн, 08 грудня 2022 року - 2 000 грн, 05 січня 2023 року - 1 000 грн, 24 січня 2023 року - 4 000 грн, 12 квітня 2023 року - 2 500 грн, 12 червня 2023 року - 3 550 грн, 14 вересня 2023 року - 5 000 грн.

Як видно із індивідуальних відомостей про застраховану особу Пенсійного фонду України за період з грудня 2021 року по жовтень 2023 року, ОСОБА_4 у 2021 році мав дохід 7 700 грн, у 2022 році - 329 989,04 грн, у 2023 році - 407 198,31 грн.

Відмовляючи в задоволенні позовних вимог позивачки в частині встановлення факту перебування на утриманні ОСОБА_4 суд першої інстанції виходив з того, що з урахуванням наявних у матеріалах справи доказів відсутні підстави для висновку, що матеріальна допомога загиблого ОСОБА_4 була постійним і основним джерелом засобів до існування позивача ОСОБА_1 .

Суд апеляційної інстанції погоджується з такими висновками суду першої інстанції, з огляду на наступне.

Відповідно до частини першоїстатті 15 Цивільного кодексу України(далі - ЦК України) кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.

Згідно з частиною першою статті 16 ЦК України, кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу.

За частиною першою статті 5 ЦПК України, здійснюючи правосуддя, суд захищає права, свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законом або договором.

Відповідно до пункту 2 частини першої ст.315 ЦПК України, суд розглядає справи про встановлення факту перебування фізичної особи на утриманні.

За частиною другою ст.315 ЦПК України, у судовому порядку можуть бути встановлені також інші факти, від яких залежить виникнення, зміна або припинення особистих чи майнових прав фізичних осіб, якщо законом не визначено іншого порядку їх встановлення.

Тобто, перелік юридичних фактів, що підлягають встановленню в судовому порядку, зазначений у ст.315 ЦПК України, не є вичерпним.

Згідно з частиною першою ст.319 ЦПК України, у рішенні суду повинно бути зазначено відомості про факт, встановлений судом, мету його встановлення, а також докази, на підставі яких суд установив цей факт.

Чинне цивільне процесуальне законодавство відносить до юрисдикції суду справи про встановлення фактів, від яких залежить виникнення, зміна або припинення суб`єктивних прав громадян.

Про вказане також наголошує Верховний Суд в постанові Великої Палати Верховного Суду від 10 квітня 2019 року в справі № 320/948/18.

Отже, справи про встановлення фактів, що мають юридичне значення, належать до юрисдикції суду за таких умов: факти, що підлягають встановленню, повинні мати юридичне значення, тобто від них мають залежати виникнення, зміна або припинення особистих чи майнових прав громадян. Для визначення юридичного характеру факту потрібно з`ясувати мету встановлення; встановлення факту не пов`язується з подальшим вирішенням спору про право; заявник не має іншої можливості одержати чи відновити документ, який посвідчує факт, що має юридичне значення; чинним законодавством не передбачено іншого позасудового порядку встановлення юридичних фактів.

Подібні висновки містяться у постановах Верховного Суду від 19 червня 2019 року в справі № 752/20365/16-ц, від 05 грудня 2019 року в справі № 750/9847/18, від 03 лютого 2021 року в справі № 644/9753/19, від 16 червня 2021 року в справі № 643/6447/19/19, від 08 вересня 2021 року в справі № 641/5187/20.

Отже, в судовому порядку можливо встановити факти, коли ці факти безпосередньо породжуватимуть юридичні наслідки, тобто вони повинні мати юридичне значення, а саме: від них мають залежати виникнення, зміна або припинення особистих чи майнових прав громадян. Для визначення юридичного характеру факту потрібно з`ясувати мету встановлення.

Метою встановлення факту у даній справі, а саме перебування на утриманні ОСОБА_4 , є реалізація права позивачки на отриманні пенсії, передбаченої Законом України «Про пенсіне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб».

Як резюмує Велика Палата Верховного Суду в постанові від 18 січня 2024 року в справі № 560/17953/21, чинне законодавство не передбачає іншого судового порядку підтвердження факту, що має юридичне значення, окрім як розгляд справ про встановлення факту, що має юридичне значення, в порядку цивільного судочинства.

Частиною п`ятою ст.17 Конституції України передбачено, що держава забезпечує соціальний захист громадян України, які перебувають на службі у Збройних Силах України та в інших військових формуваннях, а також членів їх сімей.

Стаття 46 Конституції України визначає, що громадяни України мають право на соціальний захист, що включає право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, а також у старості та в інших випадках, передбачених законом.

Реалізація вказаних заявницею прав на отримання матеріальних виплат та гарантій, передбачена Законом України «Про соціальний і правовий статус військовослужбовців і членів їх сімей» та постановою Кабінету Міністрів України від 28 лютого 2022 року №168 «Про деякі питання виплат військовослужбовцям, особам рядового і начальницького складу, поліцейським та їх сім`ям під час дії воєнного стану».

Відповідно до ст.31 Закону України «Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб» члени сім`ї померлого вважаються такими, що перебували на його утриманні, якщо вони були на його повному утриманні або одержували від нього допомогу, яка була для них постійним і основним джерелом засобів до існування. Члени сім`ї померлого, для яких його допомога була постійним і основним джерелом засобів до існування, але які самі одержували будь-яку пенсію, мають право перейти на нову пенсію.

Статтею 37 Закону України «Про пенсійне забезпечення» передбачено, що при вирішенні заяв про встановлення факту перебування на утриманні необхідно враховувати, що за загальним правилом право на пенсію в разі смерті годувальника мають непрацездатні члени сім`ї годувальника, які були на його утриманні.

Непрацездатними членами сім`ї вважаються: а) діти, брати, сестри й онуки, які не досягли 18 років або старші цього віку, якщо вони стали інвалідами до досягнення 18 років, при цьому брати, сестри й онуки - за умови, якщо вони не мають працездатних батьків; б) батько, мати, дружина, чоловік, якщо вони є інвалідами або досягли пенсійного віку, встановленого статтею 26 Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування»; в) один з батьків, або чоловік (дружина), або дід, бабуся, брат чи сестра, незалежно від віку і працездатності, якщо він (вона) зайнятий доглядом за дітьми, братами, сестрами чи онуками померлого годувальника, які не досягли 8 років, і не працює; г) дід і бабуся - в разі відсутності осіб, які за законом зобов`язані їх утримувати.

Згідно із ст.38 Закону України «Про пенсійне забезпечення» члени сім`ї померлого вважаються такими, що були на його утриманні, якщо вони були на його повному утриманні або одержували від нього допомогу, яка була для них постійним і основним джерелом засобів до існування.

Повне утримання означає відсутність у члена сім`ї інших джерел доходів, крім допомоги померлого. Якщо крім допомоги, що надавалася померлим, особа мала інші джерела доходів, то судам слід встановити, чи була допомога годувальника постійним і основним джерелом засобів до існування.

Постійний характер допомоги означає, що вона була не одноразовою, а надавалася систематично, протягом певного періоду часу, померлий взяв на себе обов`язок щодо утримання цього члена сім`ї. Основне значення допомоги слід з`ясовувати шляхом порівняння розміру допомоги з боку померлого та інших доходів. Вирішення питання залежить від співвідношення розмірів допомоги та інших одержуваних доходів.

Отже, у спірних правовідносинах для встановлення факту перебування особи на утриманні померлого необхідно дослідили зазначені обставини в сукупності та враховувати, що одержання заявником заробітку, пенсії, стипендії, інших доходів чи окреме проживання від померлого не є підставою для відмови у встановленні факту перебування на утриманні, коли суд встановить, що основним і постійним джерелом засобів до існування була для заявника допомога з боку особи, яка надавала йому утримання.

В цій справі судом першої інстанції обґрунтовано виснувано, що досліджені судом докази в їх сукупності не надають підстав для висновку про те, що вона перебувала на утриманні загиблого ОСОБА_4 .

Суд першої інстнації обгрунтовано вказав, що перерахування грошових коштів ОСОБА_4 на картковий рахунок ОСОБА_1 не свідчить про те, що остання перебувала на повному його утриманні і це утримання було систематичним та основним її доходом, що забезпечувало її життєдіяльність.

Також судом надано оцінку тому, що ОСОБА_1 в періоди з 27 грудня 2019 року по 03 квітня 2020 року, з 01 вересня 2020 року по 29 жовтня 2021 року, з 29 листопада 2021 року по 29 грудня 2021 року працювала та отримувала заробітну плату. З 19 листопада 2021 року по 28 листопада 2021 року отримувала допомогу по безробіттю,

Крім того, колегія суддів вважає за необхідне зауважити, що звертаючись до суду з позовом про встановлення факту перебування на утриманні та посилаючись на те, що позивач знаходилась на утриманні ОСОБА_4 , позивачка не надала відомостей про її матеріальний стан за період з 2022 року по 16 жовтня 2023 року, обмежившись наданням індивідуальних відомостей про застраховану особу Пенсійного фонду України станом на 2021 рік. В матеріалах справи відсутні індивідуальні відомості про застраховану особу Пенсійного фонду України - позивачку ОСОБА_1 за 2022 рік та за 2023 рік, що не дає суду підстав вважати, що позивака про перебувала на утриманні ОСОБА_4 в заявелний позивачем період.

Наведені вище обставини спростовують твердження позивачки про перебування її на утриманні ОСОБА_4 у період з березня 2020 року по 16 жовтня 2023 року та твердження про те, що перераховані ОСОБА_4 на картковий рахунок ОСОБА_1 грошові кошти були основним і постійним джерелом засобів до існування останньої.

Аналізуючи питання обсягу дослідження доводів апелянта по суті спору та їх відображення в оскаржуваному судовому рішенні, питання вмотивованості висновків суду, колегія суддів виходить з того, що у справі, яка розглядається, сторонам надано мотивовану відповідь на всі істотні питання, що виникають при кваліфікації спірних відносин, а доводи, викладені у апеляційній скарзі, не спростовують обґрунтованих та правильних висновків суду першої інстанції.

В своєму рішенні у справі «Руїз Торія проти Іспанії» (RuizTorija v. Spain) від 9 грудня 1994 року, серія А, № 303А, п. 2958, ЄСПЛ зазначив про те, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції й зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною залежно від характеру рішення.

Необхідно брати до уваги, між іншим, різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов`язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи (Проніна проти України, № 63566/00, § 23, ЄСПЛ, від 18 липня 2006 року).

Право на обґрунтоване рішення дозволяє вищим судам просто підтверджувати мотиви, надані нижчими судами, не повторюючи їх (рішення Європейського суду з прав людини у справі «Гірвісаарі проти Фінляндії», п. 32.) Пункт 1 ст. 6 Конвенції не вимагає більш детальної аргументації від апеляційного суду, якщо він лише застосовує положення для відхилення апеляції відповідно до норм закону, як такої, що не має шансів на успіх, без подальших пояснень (рішення Європейського суду з прав людини у справі «Бюрг та інші проти Франції» (Burg and others v. France), (рішення Європейського суду з прав людини у справі «Гору проти Греції» №2) [ВП], § 41» (Gorou v. Greece no.2).

Таким чином доводи, викладені представником позивача в апеляційній скарзі, висновків суду першої інстанції не спростовують, на законність судового рішення, в оскаржуваній частині, не впливають.

Відповідно до статті 375 ЦПК України, суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Враховуючи наведене, колегія суддів апеляційного суду вважає, що рішення Інгулецького районного суду м. Кривого Рогу Дніпропетровської області від 06 березня 2026 року в оскаржуваній частині ухвалене з дотриманням норм матеріального та процесуального права, доводи апеляційної скарги не спростовують висновків суду першої інстанції, а тому відсутні правові підстави для задоволення апеляційної скарги представника відповідача.

Згідно з частиною 13 статті 141, підпунктами «б», «в» пункту 4 частини першої статті 382 ЦПК України суд апеляційної інстанції має вирішити питання щодо нового розподілу судових витрат, понесених у зв`язку з розглядом справи у суді першої інстанції, у випадку скасування та ухвалення нового рішення або зміни судового рішення; щодо розподілу судових витрат, понесених у зв`язку з переглядом справи у суді апеляційної інстанції.

Оскільки апеляційну скаргу представника відповідача залишено без задоволення, а судове рішення без змін, розподіл судових витрат судом апеляційної інстанції не здійснюється.

Керуючись ст.ст. 367, 374, 375, 382 ЦПК України, суд,

ПОСТАНОВИВ:

Апеляційну скаргу ОСОБА_1 , в інтересах якої діє адвокат Ванкевич Оксана Юріївна, залишити без задоволення.

Рішення Інгулецького районного суду м. Кривого Рогу Дніпропетровської області від 06 березня 2026 року, в оскаржуваній частині,залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з дня її прийняття, але може бути оскаржена в касаційному порядку безпосередньо до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.

Повне судове рішення складено 07 серпня 2026 року.

Головуючий:

Судді: