Рішення від 06 серпня 2026 р. у справі №724/950/26 — Хотинський районний суд Чернівецької області

Справа № 724/950/26

Провадження № 2/724/595/26

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

07 серпня 2026 року Хотинський районний суд Чернівецької області в складі:

головуючого судді: Єфтеньєва О.Г.,

за участі секретаря судового засідання: Лазарюк О.С.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Хотин Чернівецької області в порядку загального позовного провадження цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про стягнення боргу, -

В С Т А Н О В И В:

У березні 2026 року ОСОБА_1 , в інтересах якого діє адвокат Янчук Людмила Іллівна, звернувся до суду з позовною заявою до ОСОБА_2 про стягнення боргу.

Позовні вимоги обґрунтовано тим, що 13 листопада 2024 року відповідач отримав в якості позики від позивача грошові кошти в сумі 2250 євро та зобов`язався віддати суму позики не до 13 липня 2025 року. У випадку несвоєчасного повернення позики відповідач зобов`язався сплатити проценти у розмірі 93% на місяць за весь період користування грошовими коштами. Факт укладання даного договору підтверджується розпискою від 13.11.2024, підписаною власноруч відповідачем. В обумовлений договором строк, відповідач борг не повернув та ухиляється від виконання зобов`язання.

Разом із тим, представник позивача вказує, що позивач усвідомлює, що нарахування 93% на місяць є надмірним фінансовим навантаженням та може бути розцінене судом як неспівмірне розміром позики. З огляду на викладене, з метою дотримання балансу інтересів сторін позивач заявляє до стягнення проценти за користування грошовими коштами у розмірі 33% на місяць від суми основного боргу за весь період користування коштами, замість 93% на місяць, передбачених розпискою.

Період користування грошовими коштами тривав з 13.11.2024 по 13.03.2026, що становить 16 повних місяців. Проценти за один місяць становлять 742,5 євро, отже за 16 повних місяців сума нарахованих процентів становить 11880 євро. Отже, з урахуванням основного боргу 2250 євро, загальна сума заборгованості 14130 євро.

28 січня 2026 року ОСОБА_2 була направлена письмова претензія з вимогою виконати зобов`язання за договором позики.

Враховуючи вище викладене, представник позивача просить суд стягнути з відповідача на користь позивача суму боргу в розмірі 14130 євро, що складається з 2 250 євро основного боргу та 11880 євро відсотків за користування грошовими коштами та вирішити питання про розподіл судових витрат.

Ухвалою Хотинського районного суду Чернівецької області від 20 квітня 2026 року провадження по справі відкрито та призначено розгляд справи в порядку загального позовного провадження.

Ухвалою Хотинського районного суду Чернівецької області від 01 червня 2026 року закрито підготовче провадження та призначено справу до судового розгляду по суті.

Позивач ОСОБА_1 та його представник – адвокат Янчук Л.І. в судове засідання не з`явилися, в матеріалах справи наявна заява ОСОБА_3 , в якій просить розгляд справи проводити без її та позивача участі, позовні вимоги підтримує та просить їх задовольнити. Щодо ухвалення заочного рішення не заперечує.

Відповідач ОСОБА_2 в судове засідання не з`явився, про дату, час і місце судового розгляду повідомлений належним чином, причини неявки суду не повідомив, відзив на позовну заяву не подав.

Відповідно до ч. 2 ст. 247 ЦПК України у разі неявки в судове засідання всіх учасників справи чи в разі якщо відповідно до положень цього Кодексу розгляд справи здійснюється судом за відсутності учасників справи, фіксування судового процесу за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснюється.

Відповідно до ст. 280 ЦПК України суд може ухвалити заочне рішення на підставі наявних у справі доказів у разі якщо: відповідач належним чином повідомлений про дату, час і місце судового засідання; він не з`явився в судове засідання без поважних причин або без повідомлення причин; відповідач не подав відзив та позивач не заперечує проти такого вирішення справи.

За таких обставин суд, зі згоди представника позивача, виносить рішення на підставі наявних у справі доказів та в порядку, передбаченому ст.280 ЦПК України.

Суд, дослідивши письмові докази, наявні у матеріалах справи, всебічно перевіривши обставини, на яких вони ґрунтуються у відповідності з нормами матеріального права, що підлягають застосуванню до даних правовідносин, встановив наступні обставини та дійшов до наступних висновків.

Судом встановлено, що 13 листопада 2024 року ОСОБА_2 отримав від ОСОБА_1 у борг грошові кошти у розмірі 2250 (дві тисячі двісті п`ятдесят) євро та зобов`язався повернути ОСОБА_1 отримані грошові кошти в повному обсязі, своєчасно до 13 липня 2025 року. У випадку не повернення зазначених коштів зобов`язався повернути вказану суму із відсотками 93% на місяць, за весь період користування позикою. Розписка підписана 13.11.2024 року власноручно ОСОБА_2 , що підтверджується наявним у матеріалах справи оригіналом розписки.

Відповідно статті 6 ЦК України сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості (стаття 627 ЦК України).

Згідно з частиною першою статті 626 ЦК України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків.

Статтею 628 ЦК України передбачено, що зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов`язковими відповідно до актів цивільного законодавства.

Відповідно до статті 599 ЦК України зобов`язання припиняється виконанням, проведеним належним чином.

Згідно з положеннями ст.1046 ЦК України за договором позики одна сторона (позикодавець) передає у власність другій стороні (позичальникові) грошові кошти або інші речі, визначені родовими ознаками, а позичальник зобов`язується повернути позикодавцеві таку ж суму грошових коштів (суму позики) або таку ж кількість речей того ж роду та такої ж якості.

Договір позики є укладеним з моменту передання грошей або інших речей, визначених родовими ознаками.

Відповідно до ч.2 ст.1047 ЦК України на підтвердження укладення договору позики та його умов може бути представлена розписка позичальника або інший документ, який посвідчує передання йому позикодавцем визначеної грошової суми або визначеної кількості речей.

За правилами ст.1049 ЦК України позичальник зобов`язаний повернути позикодавцеві позику у строк та в порядку, що встановлені договором.

Таким чином, розписка як документ, що підтверджує боргове зобов`язання, має містити умови отримання позичальником в борг грошей із зобов`язанням їх повернення та дати отримання коштів.

Відповідно до правової позиції, висловленої Верховним Судом України у постанові від 11 листопада 2015 року у справі № 6-1967цс15, розписка про отримання в борг грошових коштів є документом, який видається боржником кредитору за договором позики, підтверджуючи як його укладення, так і умови договору, а також засвідчуючи отримання боржником від кредитора певної грошової суми.

Аналогічна позиція неодноразово висловлювалася і Верховним Судом у постановах від 10 грудня 2018 року у справі № 319/1669/16, від 08 липня 2019 року у справі № 524/4946/16, від 12 вересня 2019 року у справі № 604/1038/16.

Згідно відомостей, які містяться в розписці від 13 листопада 2024 року відповідач зобов`язується повернути отримані грошові кошти в повному обсязі, своєчасно до 13 липня 2025 року.

За змістом ч.1 ст.526 ЦК України зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства.

У частині 545 ЦК України передбачено презумпцію належності виконання обов`язку боржником, оскільки наявність боргового документа в боржника підтверджує виконання ним свого обов`язку. І навпаки, якщо борговий документ перебуває у кредитора, то це свідчить про неналежне виконання або невиконання боржником його обов`язку.

Розписка про одержання виконання доводить належність виконання боржником обов`язків, особливо у тих випадках, за яких кредитору не передавався борговий документ. Тобто й наявність у боржника (іншої особи) розписки кредитора про одержання виконання підтверджує належність виконання боржником свого обов`язку такого висновку дійшов Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 19 грудня 2018 року в справі № 544/174/17 (провадження № 61-21724св18).

Порушенням зобов`язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання (неналежне виконання) (ст.610 ЦК України).

Боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов`язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом (ч.1 ст.612 ЦК України).

Відповідно до положень ч.1 ст.265 ЦК України боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов`язання.

Частиною 1 ст. 15 ЦК України встановлено право кожна особа на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.

Право кожної особи звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу закріплено частиною 1 ст.16 ЦК України.

Судовий захист прав особи здійснюється у способи, передбачені ч.2 ст.16 ЦК України, в тому числі шляхом примусового виконання обов`язку в натурі.

У разі отримання у позику іноземної валюти позичальник зобов`язаний, якщо інше не передбачене законом чи договором, повернути позикодавцеві таку ж суму грошових коштів (суму позики), тобто таку ж суму коштів у іноземній валюті, яка отримана у позику.

Суд має право ухвалити рішення про стягнення грошової суми в іноземній валюті. При цьому з огляду на положення частини першої статті 1046 ЦК України, а також частини першої статті 1049 ЦК України належним виконанням зобов`язання з боку позичальника є повернення коштів у строки, у розмірі та саме у тій валюті, яка визначена договором позики, а не в усіх випадках та безумовно в національній валюті України.

Крім того, висновки про можливість ухвалення судом рішення про стягнення боргу в іноземній валюті містяться й у постановах Великої Палати Верховного Суду від 04 липня 2018 року у справі № 761/12665/14-ц (провадження № 14-134цс18), від 16 січня 2019 року у справах № 373/2054/16-ц (провадження № 14-446цс18), № 464/3790/16-ц (провадження № 14-465цс18) та № 373/2054/16-ц (провадження № 14-446цс18).

Такі висновки викладені в постанові Великої Палати Верховного Суду від 23.10.2019 № 723/304/16-ц.

З матеріалів справи судом встановлено, що позивач взяті на себе зобов`язання за договором позики та розпискою виконав належним чином та надав відповідачу позику.

Факт передачі грошових коштів, їх розмір та обов`язок відповідача повернути позику сторонами не спростовано, а тому суд приходить до висновку про доведеність факту укладення між сторонами договору позики у письмовій формі відповідно до статей 1046, 1047 Цивільного кодексу України.

Однак, відповідач не виконав належним чином зобов`язання за договором позики та розпискою від 13.11.2024 року, не надав своєчасно позивачу позичені грошові кошти для погашення заборгованості, таким чином, суд приходить до висновку про стягнення з відповідача на користь позивача суму основного боргу за розпискою від 13.11.2024 року у розмірі 2250 євро.

Щодо позовної вимоги про стягнення із відповідача відсотків за користування грошовими коштами.

Так, представник позивача просить стягнути із відповідача відсотки за користування грошовими коштами у розмірі 11880 євро. Обґрунтовуючи, що в розписці передбачено умову, що у разі невиконання зобов`язання боржник зобов`язаний сплачувати проценти у розмірі 93% на місяць за увесь період користування грошовими коштами. Однак, з метою дотримання балансу інтересів сторін позивач заявив до стягнення проценти за користування грошовими коштами у розмірі 33% на місяць від суми основного боргу за весь період користування коштами, замість 93% на місяць, передбачених розпискою. Період користування грошовими коштами тривав з 13.11.2024 по 13.03.2026, що становить 16 повних місяців. Таким чином, за 16 повних місяців сума нарахованих процентів становить 11880 євро.

Разом із тим, суд не погоджується із правовою кваліфікацією заявленої позивачем до стягнення суми 11880 євро як процентів за користування позикою, виходячи із наступного.

Відповідно до частини першої статті 1048 Цивільного кодексу України позикодавець має право на одержання від позичальника процентів від суми позики, якщо інше не встановлено договором або законом. Такі проценти є платою за правомірне користування позиченими коштами протягом погодженого сторонами строку дії договору позики та можуть нараховуватися лише до настання строку повернення позики.

Із змісту спірної розписки вбачається, що сторони визначили строк повернення позики - до 13 липня 2025 року, а також погодили, що лише у разі неповернення зазначених коштів відповідач зобов`язується повернути суму боргу із відсотками у розмірі 93% на місяць за весь період користування позикою.

Таким чином, передбачені розпискою 93% на місяць не є платою за правомірне користування позикою в розумінні статті 1048 Цивільного кодексу України, оскільки їх сплата поставлена сторонами у залежність виключно від факту порушення відповідачем строку виконання грошового зобов`язання.

За своєю правовою природою зазначена умова договору встановлює відповідальність боржника за прострочення виконання грошового зобов`язання, а не проценти за користування позикою, а тому до спірних правовідносин підлягають застосуванню положення статті 625 Цивільного кодексу України.

Велика Палата Верховного Суду неодноразово звертала увагу, що право кредитодавця нараховувати проценти як плату за користування позикою припиняється після спливу визначеного договором строку кредитування, а після настання прострочення права та інтереси кредитора забезпечуються положеннями статті 625 Цивільного кодексу України, якщо інший вид відповідальності прямо погоджений сторонами.

Суд враховує правовий висновок Великої Палати Верховного Суду, викладений у постанові від 25 травня 2021 року у справі № 149/1499/18, відповідно до якого проценти, передбачені статтею 1048 ЦК України, є платою за правомірне користування позикою та можуть нараховуватися лише протягом погодженого сторонами строку користування коштами. Після спливу такого строку право кредитора нараховувати проценти як плату за користування позикою припиняється, а його права підлягають захисту відповідно до статті 625 ЦК України як наслідок прострочення виконання грошового зобов`язання.

Аналогічний правовий висновок викладено у постановах Великої Палати Верховного Суду від 28 березня 2018 року у справі № 444/9519/12 та від 18 січня 2022 року у справі № 910/17048/17. Постанова Верховного суду від 01.04.2026 у справі № 761/18405/23 підтверджує, що ця правова позиція залишається сталою і застосовується надалі.

Отже, погоджені сторонами 93% на місяць фактично є договірним способом визначення відповідальності за прострочення виконання грошового зобов`язання, а не процентами, передбаченими статтею 1048 Цивільного кодексу України.

Крім того, пунктом 18 Прикінцевих та Перехідних положень ЦК України визначено, що у період дії в Україні воєнного, надзвичайного стану та у тридцятиденний строк після його припинення або скасування у разі прострочення позичальником виконання грошового зобов`язання за договором, відповідно до якого позичальнику було надано кредит (позику) банком або іншим кредитодавцем (позикодавцем), позичальник звільняється від відповідальності, визначеної статтею 625 цього Кодексу, а також від обов`язку сплати на користь кредитодавця (позикодавця) неустойки (штрафу, пені) за таке прострочення. Установити, що неустойка (штраф, пеня) та інші платежі, сплата яких передбачена відповідними договорами, нараховані включно з 24 лютого 2022 року за прострочення виконання (невиконання, часткове виконання) за такими договорами, підлягають списанню кредитодавцем (позикодавцем).

Законом України «Про затвердження Указу Президента України «Про введення воєнного стану в Україні» від 24.02.2022 року затверджено Указ Президента України від 24 лютого 2022 року №64/2022 «Про введення воєнного стану в Україні», який неодноразово продовжувався та діє на теперішній час.

Таким чином, нарахування процентів в порядку ст. 625 ЦК України суперечить наведеним положенням пункту 18 Прикінцевих та Перехідних положень ЦК України.

За таких обставин, суд приходить висновку, що позов підлягає частковому задоволенню, шляхом стягнення з відповідача 2250 євро основного боргу, тоді як у задоволенні решті вимог слід відмовити.

Розподіл судових витрат

Відповідно до вимог ст. 141 ЦПК України суд вирішує питання про розподіл судових витрат між сторонами. Судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

Позивач при зверненні до суду сплатив судовий збір в розмірі 5760,11 грн., що підтверджується квитанцією від 24.03.2026 р.

При розподілі судових витрат по оплаті судового збору, суд враховує пропорційність задоволених вимог.

Позов заявлено всього на суму 14130 євро, а задоволено на 2250 євро, тобто на 15,92% (2250 євро х 100 % /14130 євро = 15,92% ).

Оскільки позовні вимоги позивача підлягають задоволенню частково на загальну суму 2250 євро, що становить 15,92% від ціни позову (14130 євро), тому на користь позивача з ОСОБА_2 слід стягнути судовий збір, пропорційно задоволеним вимогам, в сумі 915,86 грн.

Керуючись ст. ст.141, 263, 264, 265, 280-283 ЦПК України, ст.ст. 526, 530, 625, 1046, 1047, 1049 ЦК України, суд, -

У Х В А Л И В:

Позов ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про стягнення боргу – задовольнити частково.

Стягнути з ОСОБА_2 ( ІНФОРМАЦІЯ_1 , РНОКПП НОМЕР_1 , адреса зареєстрованого місця проживання: АДРЕСА_1 ) на користь ОСОБА_1 ( ІНФОРМАЦІЯ_2 , РНОКПП НОМЕР_2 , адреса зареєстрованого місця проживання: АДРЕСА_2 ) заборгованість за розпискою від 13.11.2024 року у розмірі 2250 (дві тисячі двісті п`ятдесят) євро, яка складається із суми основного боргу за розпискою від 13.11.2024 року.

Стягнути з ОСОБА_2 ( ІНФОРМАЦІЯ_1 , РНОКПП НОМЕР_1 , адреса зареєстрованого місця проживання: АДРЕСА_1 ) на користь ОСОБА_1 ( ІНФОРМАЦІЯ_2 , РНОКПП НОМЕР_2 , адреса зареєстрованого місця проживання: АДРЕСА_2 ) судові витрати по сплаті судового збору в розмірі 915,86 грн. (дев`ятсот п`ятнадцять гривень 86 копійок).

В іншій частині позовних вимог – відмовити.

Рішення може бути оскаржене в апеляційному порядку до Чернівецького апеляційного суду шляхом подачі апеляційної скарги в 30-денний строк з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини судового рішення або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Заочне рішення (в порядку ст. 284 ЦПК України) може бути переглянуте судом, що його ухвалив за письмовою заявою відповідача. Заяву про перегляд заочного рішення може бути подано протягом тридцяти днів з дня його проголошення. Учасник справи, якому повне заочне рішення суду не було вручено у день його проголошення, має право на поновлення пропущеного строку на подання заяви про його перегляд якщо така заява подана протягом 20-ти днів з дня вручення йому повного заочного рішення суду.

Повний текст рішення виготовлено 07 серпня 2026 року.

Суддя: Олександр Георгійович ЄФТЕНЬЄВ