Вирок від 06 серпня 2026 р. у справі №198/386/26 — Юр'ївський районний суд Дніпропетровської області

Справа № 198/386/26

Провадження № 1-кп/0198/121/26

07.08.2026

В И Р О К

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

07 серпня 2026 року Юр`ївський районний суд Дніпропетровської області у складі судді ОСОБА_1 , за участю секретаря судових засідань ОСОБА_2 , прокурора ОСОБА_3 (в режимі відеоконференції), потерпілого ОСОБА_4 (в режимі відеоконференції), обвинуваченого ОСОБА_5 , розглянувши у відкритому судовому засіданні в Юр`ївському районному суді Дніпропетровської області кримінальне провадження, внесене до Єдиного реєстру досудових розслідувань 15.02.2026 за № 12026041370000236, за обвинуваченням

ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , громадянина України, який народився в м.Калинівка Вінницької області, зареєстрований за адресою: АДРЕСА_1 , проживає за адресою: АДРЕСА_2 , із середньо-спеціальною освітою, одружений, проходить службу у військовому званні старшого солдата на посаді стрільця-зенітника зенітного ракетного взводу зенітної ракетно-артилерійської батареї в/ч НОМЕР_1 , не судимий,

у вчиненні злочину, передбаченого ч. 2 ст. 286 КК України,

встановив :

ОСОБА_5 порушив правила безпеки дорожнього руху, що заподіяло тяжкі тілесні ушкодження потерпілому ОСОБА_4 , за наступних обставин.

Так, Статтею 41 Закону України «Про дорожній рух» серед іншого визначено, що в Україні встановлено правосторонній рух транспортних засобів, порядок початку руху, зміни руху за напрямком, розташування транспортних засобів, проїзд велосипедистів, а також питання організації руху та його безпеки регулюються Правилами дорожнього руху, що затверджуються Кабінетом Міністрів України.

Поряд із цим, відповідно до пункту 1.3 ПДР України учасники дорожнього руху зобов`язані знати й неухильно виконувати вимоги цих правил, а так само бути взаємно ввічливими.

Згідно з пунктом 10.1 ПДР України перед початком руху, перебудуванням і будь-якою зміною напрямку свого руху водій повинен переконатися, що це буде безпечним і не створить перешкод або небезпеки іншим учасникам руху.

Пунктом 12.1 ПДР України визначено, що під час вибору в установлених межах безпечної швидкості руху водій повинен враховувати дорожню обстановку, а також особливості вантажу, що перевозиться, і стан транспортного засобу, щоб мати змогу постійно контролювати його рух та безпечно керувати ним.

Відповідно до пункту 12.6 «ґ» ПДР України поза населеними пунктами на всіх дорогах та на дорогах, що проходять через населені пункти, позначені знаком 5.51, дозволяється рух зі швидкістю не більше 90 км/год.

Згідно з пунктом 12.9 «б» ПДР України водієві забороняється перевищувати максимальну швидкість, зазначену в пунктах 12.4, 12.5, 12.6 та 12.7, на ділянці дороги, де встановлено дорожні знаки 3.29, 3.31 або на транспортному засобі, на якому встановлено розпізнавальний знак відповідно до підпункту «й» пункту 30.3 цих Правил.

Однак, старший солдат ОСОБА_5 , достовірно знаючи свої обов`язки, передбачені зазначеним вище законодавством, діючи з кримінальною протиправною недбалістю та проявляючи злочинну самовпевненість, тобто не передбачаючи можливості настання суспільно-небезпечних наслідків свого діяння, хоча повинен був і міг їх передбачити, вчинив кримінальне правопорушення проти безпеки дорожнього руху, що заподіяло тяжкі тілесні ушкодження потерпілому ОСОБА_4 , за наступних обставин.

Так, ОСОБА_5 , будучи військовослужбовцем військової служби за призовом під час мобілізації на особливий період та проходячи її у військовій частини НОМЕР_1 , в порушення вимог ст.ст. 3, 28, 68 Конституції України, вимог ст.ст. 9, 11 Статуту внутрішньої служби Збройних Сил України, ст.ст. 1-4 Дисциплінарного статуту Збройних Сил України, ст. 14 Закону України «Про дорожній рух», п.п. 1.3, 2.3 «б», 10.1 Правил дорожнього руху України, 13 лютого 2026 року о 23:50 годині, керуючи технічно справним транспортним засобом – автомобілем марки «Ford focus», номерний знак НОМЕР_2 , який згідно зі свідоцтвом про реєстрацію транспортного засобу НОМЕР_3 від 18.11.2020 року належить ОСОБА_6 , не виконав покладені на нього як на водія обов`язки для забезпечення безпеки дорожнього руху, а саме знати і неухильно виконувати Правила дорожнього руху, не створювати небезпеку чи перешкоду для руху, не загрожувати життю і здоров`ю громадян, бути уважним, стежити за дорожньою обстановкою, відповідно реагувати на її зміну, і не відволікатися від керування транспортним засобом в дорозі, рухаючись в темний час доби по сухому асфальтобетонному покриттю проїзної частини автодороги О042203 з боку с.Новов`язівське в напрямку с.Водяне Павлоградського району Дніпропетровської області не врахував дорожньої обстановки, не обрав безпечної швидкості руху, щоб мати можливість запобігти дорожньо-транспортній пригоді, внаслідок чого на заокругленні дороги праворуч виїхав за межі проїзної частини ліворуч, де допустив перекидання транспортного засобу під його керуванням.

Порушення вимог п.п. 1.3, 2.3 «б», 10.1 ПДР України водієм ОСОБА_5 знаходиться у причинному зв`язку з настанням дорожньо-транспортної пригоди, внаслідок якої пасажиру зазначеного вище автомобіля ОСОБА_4 заподіяні тілесні ушкодження у вигляді політравми: закритої черепно-мозкової травми, забою головного мозку 1 ст., саден голови, закритої травми грудної клітини, перелому дужки 7 шийного хребця зліва, правої дужки і основи остистого відростку 6 шийного хребця, компресійного перелому тіл 4 грудного хребця 1 ст. та 5 грудного хребця 2 ст., 6 грудного хребця 1-2 ст. без зміщення відламків, переломів 1-11 ребер зліва, переломів 1,3 ребер справа, саден голови, що за своїм характером відносяться до тяжких тілесних ушкоджень за ознакою небезпечності для життя в момент їх спричинення.

Кримінальне правопорушення підлягає кваліфікації за ч. 2 ст. 286 КК України як порушення правил безпеки дорожнього руху особою, яка керує транспортним засобом, що заподіяло тяжкі тілесні ушкодження потерпілому.

В судовому засіданні обвинувачений ОСОБА_5 свою вину у вчиненні кримінального правопорушення визнав повністю, не оспорюючи час, місце, обставини, наслідки скоєного кримінального правопорушення, обсяг порушених ним правил дорожнього руху України та дав показання про те, що 13 лютого 2026 року о 23:50 годині, керуючи технічно справним транспортним засобом – автомобілем марки «Ford focus», номерний знак НОМЕР_2 , рухаючись в темний час доби по сухому асфальтобетонному покриттю проїзної частини автодороги О042203 з боку с.Новов`язівське в напрямку с.Водяне Павлоградського району Дніпропетровської області не виконав покладені на нього як на водія обов`язки для забезпечення безпеки дорожнього руху, а саме не врахував дорожньої обстановки, не обрав безпечної швидкості руху, щоб мати можливість запобігти дорожньо-транспортній пригоді, внаслідок чого на заокругленні дороги праворуч виїхав за межі проїзної частини ліворуч, де допустив перекидання транспортного засобу під його керуванням. Внаслідок дорожньо-транспортної пригоди пасажиру автомобіля під його керуванням ОСОБА_4 заподіяні тяжкі тілесні ушкодження. Відшкодував матеріальну шкоду на лікування.

Учасники судового провадження не заперечували проти визнання недоцільним дослідження доказів стосовно фактичних обставин вчинення кримінального правопорушення, викладених вище, їх не оспорювали, правильно розуміючи при цьому зміст цих обставин. Сумнівів у добровільності позиції учасників судового провадження не виникає.

Зізнавальні свідчення ОСОБА_5 суд знаходить такими, що відповідають об`єктивним обставинам, вони надані послідовно, несуперечливо, добровільно. Суд вважає їх допустимими. Сумнівів у правдивості показань ОСОБА_5 у суду не виникає.

Беручи до уваги викладене, суд відповідно до ч. 3 ст. 349 КПК України, з урахуванням позитивної думки учасників судового провадження, визнав недоцільним дослідження доказів стосовно фактичних обставин вчинення злочину, оскільки вони ніким не оспорюються.

З огляду на зазначене вище, суд вважає, що вина ОСОБА_5 в порушенні правил безпеки дорожнього руху особою, яка керує транспортним засобом, що заподіяло тяжкі тілесні ушкодження потерпілому, доведена. Скоєне ОСОБА_5 підлягає кваліфікації за ч. 2 ст. 286 КК України.

Обираючи покарання для ОСОБА_5 , суд згідно зі ст.ст. 65-67 КК України врахував ступінь тяжкості вчиненого злочину, особу винного, обставини, що пом`якшують та обтяжують покарання.

ОСОБА_5 скоїв злочин, який згідно з ч. 5 ст. 12 КК України, є тяжким, раніше не судимий, за місцем проходження військової служби та проживання характеризується позитивно. За відсутності обтяжуючих покарання обставин, пом`якшуючою суд для ОСОБА_5 визнав щире каяття, добровільне відшкодування заподіяної шкоди шляхом надання коштів на лікування. Обвинувачений негативно ставиться до вчиненого.

Слід зазначити, що ОСОБА_5 є суб`єктом злочину. Підстави вважати вчинення ОСОБА_5 кримінального правопорушення у стані неосудності відсутні.

Суд бере до уваги і досудову доповідь з інформацією про соціально-психологічну характеристику обвинуваченого, відповідно до якої ризик небезпеки з боку ОСОБА_5 як для суспільства, так і для окремих осіб, та ризик вчинення ним повторних кримінальних правопорушень оцінюється як низький.

На думку органу з питань пробації виправлення ОСОБА_5 можливе без ізоляції від суспільства.

Ґрунтуючись на завданні Кримінального кодексу України, меті та загальних засадах призначення покарання, визначених у ст.ст. 1, 50, 65 КК України, беручи до уваги ступінь тяжкості вчиненого злочину, особу обвинуваченого, який раніше не судимий, конкретні обставини справи, наявність пом`якшуючої покарання обставини та відсутність обтяжуючих, суд призначає покарання ОСОБА_5 в межах санкції ч. 2 ст. 286 КК України, у виді позбавлення волі без позбавлення права керувати транспортними засобами, оскільки доходить переконання, що саме таке покарання буде не тільки карою, а також сприятиме виправленню ОСОБА_5 і попередженню вчинення ним та іншими особами нових кримінальних правопорушень, а окрім того є цілком справедливим, пропорційним, необхідним і достатнім, та відповідатиме не тільки меті покарання, а й меті правосуддя, невід`ємною частиною якого є справедливість і верховенство права, а також гуманності, справедливості та не потягне за собою порушення засад виваженості, що включає наявність розумного балансу між захистом інтересів суспільства і правами особи, яка притягується до кримінальної відповідальності.

Так, у розумінні ЄСПЛ, покарання повинне встановити новий додатковий обов`язок для особи, який випливає з факту вчинення кримінального правопорушення. Автономна концепція поняття «покарання» у практиці ЄСПЛ передбачає, що покарання переслідує подвійну мету покарання і стримування від вчинення нових злочинів, а застосування принципу пропорційності дає можливість встановити орієнтири для держави у виборі адекватних засобів реагування на конкретні кримінально-карані діяння.

Разом з тим, враховуючи крім тяжкості вчиненого злочину та вчинення його з необережності, особу ОСОБА_5 , який є діючим військовослужбовцем ЗСУ, раніше не судимий, виключно з позитивної сторони характеризується за місцем служби і проживання, конкретні обставини справи, наявність пом`якшуючих покарання обставин (щире каяття, добровільне відшкодування заподіяної шкоди) та відсутність обтяжуючих, і з огляду на те, що потерпілий не вважав необхідним обирати обвинуваченому суворий захід примусу (просив призначити покарання, не пов`язане з позбавленням волі, та без позбавлення права керувати транспортними засобами), суд вважає можливим виправлення останнього без відбування покарання, і застосовує до нього правила ст.ст. 75, 76 КК України, зі звільненням ОСОБА_5 від відбування покарання з випробуванням.

Окрім того, суд бере до уваги позитивну поведінку ОСОБА_5 після вчинення злочину (дійсне, відверте каяття, відшкодування потерпілому шкоди).

Запобіжний захід не обрано.

Цивільний позов по справі не поданий.

Керуючись ст.ст. 368, 370, 373, 374 КПК України, суд

ухвалив:

ОСОБА_5 визнати винним у пред`явленому за ч. 2 ст. 286 КК України обвинуваченні.

ОСОБА_5 за ч. 2 ст. 286 КК України призначити покарання у виді позбавлення волі на строк п`ять років без позбавлення права керувати транспортними засобами.

На підставі ст. 75 КК України ОСОБА_5 від відбування призначеного покарання звільнити з випробуванням, якщо він протягом трьох років іспитового строку не вчинить нових кримінальних правопорушень і виконає покладені на нього обов`язки.

Згідно з п.п. 1, 2 ч. 1, п. 2 ч. 3 ст. 76 КК України зобов`язати ОСОБА_5 протягом трьох років іспитового строку періодично з`являтися для реєстрації до уповноваженого органу з питань пробації, повідомляти уповноважений орган з питань пробації про зміну місця проживання, роботи або навчання, не виїжджати за межі України без погодження з уповноваженим органом з питань пробації.

Арешт, накладений ухвалою слідчого судді Павлоградського міськрайонного суду Дніпропетровської області від 16.02.2026, на автомобіль марки «Ford focus», номерний знак НОМЕР_2 , який належить ОСОБА_6 , скасувати.

Речовий доказ – автомобіль марки «Ford focus», номерний знак НОМЕР_2 , який зберігається на території Павлоградського РВП ГУНП в Дніпропетровській області, повернути ОСОБА_6 , як власниці.

Процесуальні витрати, пов`язані з проведенням судової інженерно-транспортної експертизи № СЕ-19/104-26/11087-ІТ від 06.05.2026, в сумі 7 701,76 гривень; судової інженерно-транспортної експертизи № СЕ-19/105-26/4316-ІТ від 06.05.2026, в сумі 2 888,16 гривень, стягнути в дохід держави з обвинуваченого ОСОБА_5 .

Вирок набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо таку скаргу не буде подано.

На вирок протягом тридцяти днів з дня його проголошення може бути подана апеляційна скарга до Дніпровського апеляційного суду через Юр`ївський районний суд Дніпропетровської області.

Копію вироку вручити негайно прокурору та обвинуваченому.

Інші учасники судового провадження мають право отримати копію вироку в суді.

Суддя ОСОБА_1