Постанова від 06 серпня 2026 р. у справі №460/20458/25 — Восьмий апеляційний адміністративний суд

ВОСЬМИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

07 серпня 2026 рокум. ЛьвівСправа № 460/20458/25 пров. № А/857/12482/26

Восьмий апеляційний адміністративний суд у складі:

головуючого судді Носа С.П.,

суддів Кухтея Р.В., Шевчук С.М.,

розглянувши у порядку письмового провадження в м. Львові апеляційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Рівненського окружного адміністративного суду від 21 січня 2026 року у справі № 460/20458/25 за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області про визнання протиправним та скасування рішення, зобов`язання вчинення певних дій,-

суддя у І інстанції Щербаков В.В.,

час ухвалення рішення не зазначено,

місце ухвалення рішення м. Рівне,

дата складення повного тексту рішення 21 січня 2026 року,

ВСТАНОВИВ:

У листопаді 2025 року ОСОБА_1 (далі – позивач) звернулася до суду з адміністративним позовом до Головного управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області (далі – ГУ ПФУ в Дніпропетровській області, відповідач), в якому просила:

- визнати протиправним та скасувати рішення Головного управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області від 31.07.2025 року № 956180121856 про відмову в перерахунку пенсії щодо переходу на пенсію по втраті годувальника;

- зобов`язати Головне управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області перевести ОСОБА_1 з 24.07.2025 року на пенсію по втраті годувальника, та виплачувати таку пенсію, здійснивши відповідний перерахунок.

В обґрунтування позову зазначила, що пенсійним органом протиправно відмовлено у призначенні пенсії у зв`язку з втратою годувальника з підстав відсутності необхідного страхового стажу. Зауважує, що вона як потерпіла від наслідків аварії на Чорнобильській АЕС 4 категорії, досягнувши 60-тирічного віку з часу смерті чоловіка набула право на перехід на пенсію по втраті годувальника.

Рішенням Рівненського окружного адміністративного суду від 21 січня 2026 року у задоволені вказаного позову ОСОБА_1 було відмовлено.

Відмовляючи в задоволенні позову, суд першої інстанції виходив з того, що на час звернення до пенсійного органу із заявою про переведення на пенсію за втратою годувальника позивачка не мала необхідного страхового стажу. А тому відповідач правомірно відмовив їй у такому переведенні.

Не погодившись із ухваленим судовим рішенням, його оскаржила позивачка, яка у своїй скарзі просила таке скасувати та прийняти нове, яким задовольнити її позовні вимоги. Апеляційну скаргу обґрунтовує тим, що чинне законодавство не пов`язує настання права отримання пенсії у зв`язку з втратою годувальника зі страховим стажем особи, яка має право на такий вид пенсії.

У відзиві на апеляційну скаргу позивачки ГУ ПФУ в Дніпропетровській області підтримало доводи, викладені у оскаржуваному судовому рішенні, заперечило обґрунтованість апеляційних вимог та просило залишити рішення суду першої інстанції без змін, а апеляційну скаргу – без задоволення.

На підставі пункту 1 частини 1 статті 311 КАС України розгляд справи проводиться в порядку письмового провадження.

Заслухавши суддю-доповідача, переглянувши справу за наявними у ній доказами, перевіривши законність та обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги, суд апеляційної інстанції приходить до переконання, що апеляційна скарга підлягає задоволенню в частині з наступних підстав.

Судом першої інстанції встановлено, що ОСОБА_1 є дружиною ОСОБА_2 , що підтверджується свідоцтвом про шлюб, який помер ІНФОРМАЦІЯ_1 , що підтверджується свідоцтвом про смерть серії НОМЕР_1 .

Спільне проживання ОСОБА_1 з ОСОБА_2 підтверджується довідкою №16 від 25.01.2025, виданою ОК ВСТ “Промінь” ОСОБА_3 .

Факт перебування позивачки на утриманні померлого чоловіка встановлено рішенням Володимирецького районного суду Рівненської області від 10.06.2025 у справі №556/671/25.

Позивачка 24.07.2025 звернулась до пенсійного органу із заявою про переведення із пенсії за віком відповідно до статті 55 Закону України “Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи” на пенсію в разі втрати годувальника ОСОБА_2 відповідно до вимог Закону України “Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування”.

Рішенням ГУ ПФУ в Дніпропетровській області від 31.07.2025 відмовлено у переведенні позивача на інший вид пенсії з підстав відсутності в заявниці інвалідності та недостатності страхового стажу.

Зокрема зазначено, що заявниця на дату звернення має 21 рік 3 місяці 20 днів страхового стажу, що є недостатнім для переведення на пенсію в разі втрати годувальника.

Вважаючи таку відмову протиправною, з метою захисту своїх порушених прав та інтересів, позивачка звернулася з цим позовом до суду.

Частиною 1 статті 308 Кодексу адміністративного судочинства України встановлено, що суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.

Згідно з приписами частини 3 статті 308 Кодексу адміністративного судочинства України суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї.

Відповідно до частини 2 статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Наведена норма означає, що суб`єкт владних повноважень зобов`язаний діяти лише на виконання закону, за умов і обставин, визначених ним, вчиняти дії, не виходячи за межі прав та обов`язків, дотримуватися встановленої законом процедури, обирати лише встановлені законодавством України способи правомірної поведінки під час реалізації своїх владних повноважень.

Згідно зі статтею 46 Конституції України громадяни мають право на соціальний захист, що включає право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, а також у старості та в інших випадках, передбачених законом.

Пенсії, інші види соціальних виплат та допомоги, що є основним джерелом існування, мають забезпечувати рівень життя, не нижчий від прожиткового мінімуму, встановленого законом.

За приписами пункту 6 частини першої статті 92 Конституції України основи соціального захисту, форми і види пенсійного забезпечення визначаються виключно законами України.

Принципи, засади і механізми функціонування системи загальнообов`язкового державного пенсійного страхування, призначення, перерахунку і виплати пенсій, надання соціальних послуг з коштів Пенсійного фонду, що формуються за рахунок страхових внесків роботодавців, бюджетних та інших джерел, передбачених цим Законом, а також регулює порядок формування Накопичувального пенсійного фонду та фінансування за рахунок його коштів видатків на оплату договорів страхування довічних пенсій або одноразових виплат застрахованим особам, членам їхніх сімей та іншим особам, визначаються Законом України "Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування" від 09.07.2003 № 1058-IV (далі - Закон №1058-ІV).

Згідно з частиною першою статті 9 Закону №1058-ІV відповідно до цього Закону в солідарній системі призначаються такі пенсійні виплати: 1) пенсія за віком; 2) пенсія по інвалідності; 3) пенсія у зв`язку з втратою годувальника.

Частиною першою статті 10 Закону № 1058-IV передбачено, що особі, яка має одночасно право на різні види пенсії (за віком, по інвалідності, у зв`язку з втратою годувальника), призначається один із цих видів пенсії за її вибором.

Статтею 36 Закону №1058-ІV визначено умови призначення пенсії у зв`язку з втратою годувальника, згідно з частиною першою якої пенсія у зв`язку з втратою годувальника призначається непрацездатним членам сім`ї померлого годувальника, які були на його утриманні, за наявності в годувальника на день смерті страхового стажу, який був би необхідний йому для призначення пенсії по III групі інвалідності, а в разі смерті особи, яка виконала функцію донора анатомічних матеріалів людини, пенсіонера або осіб, зазначених у частині другій статті 32 цього Закону, у разі смерті (загибелі) особи внаслідок поранення, каліцтва, контузії чи інших ушкоджень здоров`я, одержаних під час участі у масових акціях громадського протесту в Україні з 21 листопада 2013 року по 21 лютого 2014 року за євроінтеграцію та проти режиму Януковича (Революції Гідності), та непрацездатним членам сім`ї особи, якій відповідно до Закону України "Про правовий статус осіб, зниклих безвісти за особливих обставин" надано правовий статус особи, зниклої безвісти за особливих обставин, - незалежно від тривалості страхового стажу. При цьому дітям пенсія у зв`язку з втратою годувальника призначається незалежно від того, чи були вони на утриманні годувальника.

Батьки і чоловік (дружина) померлого, які не були на його утриманні, мають право на пенсію у зв`язку з втратою годувальника, якщо втратили джерело засобів до існування.

Відповідно до частини другої наведеної статті Закону непрацездатними членами сім`ї вважаються: 1) чоловік (дружина), батько, мати, якщо вони є особами з інвалідністю або досягли віку 65 років, або пенсійного віку, передбаченого статтею 26 цього Закону; 2) діти (у тому числі діти, які народилися до спливу 10 місяців з дня смерті годувальника) померлого годувальника, які не досягли 18 років або старші цього віку, якщо вони стали особами з інвалідністю до досягнення 18 років; 3) чоловік (дружина), а в разі їх відсутності - один з батьків або брат чи сестра, дідусь чи бабуся померлого годувальника незалежно від віку і працездатності, якщо він (вона) не працюють і зайняті доглядом за дитиною (дітьми) померлого годувальника до досягнення нею (ними) 8 років.

Згідно з частиною третьою статті 36 Закону № 1058-IV до членів сім`ї, які вважаються такими, що були на утриманні померлого годувальника, відносяться особи, зазначені в частині другій цієї статті, якщо вони: 1) були на повному утриманні померлого годувальника; 2) одержували від померлого годувальника допомогу, що була для них постійним і основним джерелом засобів до існування.

Члени сім`ї померлого годувальника, для яких його допомога була постійним і основним джерелом засобів до існування, але які й самі одержували пенсію, мають право, за бажанням, перейти на пенсію у зв`язку з втратою годувальника.

Частиною першою статті 38 цього Закону передбачено, що пенсія у зв`язку з втратою годувальника призначається на весь період, протягом якого член сім`ї померлого годувальника вважається непрацездатним згідно із частиною другою статті 36 цього Закону, а членам сім`ї, які досягли пенсійного віку, передбаченого статтею 26 цього Закону, - довічно.

Статтею 26 Закону № 1058-IV визначено, що особи мають право на призначення пенсії за віком після досягнення віку 60 років за наявності страхового стажу не менше 15 років по 31 грудня 2017 року.

До досягнення віку, встановленого абзацами першим і другим цієї частини, право на пенсію за віком за наявності відповідного страхового стажу мають жінки 1961 року народження і старші після досягнення ними такого віку: 58 років 6 місяців - які народилися з які народилися з 1 жовтня 1959 року по 31 березня 1960 року.

Із матеріалів справи з`ясовано, що ОСОБА_1 народилася ІНФОРМАЦІЯ_2 , у зв`язку з чим на час звернення за призначенням пенсії в разі втрати годувальника на підставі Закону № 1058-IV досягла пенсійного віку, встановленого статтею 26 Закону № 1058-IV, та має право на пенсію у зв`язку з втратою годувальника.

Колегія суддів звертає увагу, що за приписами статей 26, 38 Закону №1058-IV підставою для визначення непрацездатності члена сім`ї померлого годувальника, зокрема, дружини (чоловіка) в цілях визначення права на отримання пенсії у зв`язку з втратою годувальника, є досягнення останніми саме пенсійного віку, необхідного для призначення пенсії за віком. Таке поняття як "страховий стаж" є обов`язковою умовою стосовно годувальника, який помер, про що прямо зазначено законодавцем у статті 36 Закону №1058-IV.

Суд першої інстанції безпідставно поширив на позивачку вимоги статті 26 Закону №1058-IV щодо наявності особистого страхового стажу, проігнорувавши той факт, що вона вже є пенсіонеркою та отримує пенсію за віком на підставі статті 55 Закону України "Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи".

Відповідно до визначення, наведеного у статті 1 Закону №1058-IV, непрацездатні громадяни - це, зокрема, особи, які досягли пенсійного віку. Набуття особою статусу пенсіонера за віком за спеціальним законодавством є беззаперечним фактом настання її непрацездатності за віком в розумінні пенсійного законодавства України. Особа не може одночасно отримувати державну пенсію за віком і вважатися працездатною особою для інших положень того самого Закону.

Додатково колегія суддів наголошує, що аналіз положень статті 36 Закону №1058-IV свідчить, що право на призначення пенсії у зв`язку з втратою годувальника законодавець пов`язує з наявності страхового стажу самого померлого годувальника, а не з наявності особистого повного страхового стажу у його вдови (дружини). Від вдови закон вимагає виключно відповідності критерію перебування у статусі непрацездатного члена сім`ї померлого. Вимога частини другої статті 36 вказаного Закону щодо наявності страхового стажу, передбаченого статтею 26, стосується осіб, які претендують на визнання їх непрацездатними на загальних підставах. Вона не може бути застосована до осіб, які вже успішно реалізували своє право на пенсію за віком за спеціальним законом (ст. 55 Закону №796-XII) та офіційно визнані державою непрацездатними.

За таких обставин, висунення органами Пенсійного фонду України та судом першої інстанції додаткових вимог до особистого страхового стажу позивачки, яка вже є пенсіонеркою, є протиправним та прямо обмежує її право на зміну виду пенсії, передбачене частиною третьою статті 10 Закону № 1058-IV.

Щодо позовних вимог в частині зобов`язання відповідача здійснити нарахування та виплату пенсії у зв`язку з втратою годувальника, колегія суддів зазначає, що такі вимоги є передчасними, оскільки право позивачки на отримання конкретних сум виплат у цій частині ще не є порушеним з боку органу Пенсійного фонду України до моменту фактичного виконання ним судового рішення щодо призначення самого виду пенсії, у зв`язку з чим у задоволенні позову в цій частині слід відмовити.

З огляду на вищевикладене, доводи апеляційної скарги є суттєвими і складають підстави для висновку про порушення судом норм матеріального і процесуального права, висновки, викладені у рішенні суду першої інстанції не відповідають обставинам справи, через що судове рішення підлягає скасуванню з прийняттям нового, яким позовні вимоги слід задовольнити частково.

Згідно зі статтею 317 КАС України підставами для скасування судового рішення суду першої інстанції повністю або частково та ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни рішення зокрема є, неправильне застосування норм матеріального права або порушення норм процесуального права.

Згідно ч.ч. 1, 6 ст.139 КАС України, при задоволенні позову сторони, яка не є суб`єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб`єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.

Якщо суд апеляційної чи касаційної інстанції, не повертаючи адміністративної справи на новий розгляд, змінить судове рішення або ухвалить нове, він відповідно змінює розподіл судових витрат.

Апеляційним судом встановлено, що позивачем під час подання позовної заяви у цій справі сплачено судовий збір в розмірі 1211,20 грн., під час подання апеляційної скарги сплачено судовий збір в розмірі 1816,80 грн.

Таким чином, з відповідача на користь позивача необхідно стягнути судовий збір в розмірі 3028 грн.

Керуючись статтями 243, 308, 311, 315, 317, 321, 322, 325, 328, 329 Кодексу адміністративного судочинства України, суд,-

ПОСТАНОВИВ:

Апеляційну скаргу ОСОБА_1 задовольнити частково.

Рішення Рівненського окружного адміністративного суду від 21 січня 2026 року у справі №460/20458/25 скасувати та прийняти постанову, якою позовні вимоги ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області про визнання протиправним та скасування рішення, зобов`язання вчинення певних дій - задовольнити частково.

Визнати протиправним та скасувати рішення Головного управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області від 31 липня 2025 року № 956180121856 про відмову в перерахунку пенсії ОСОБА_1 .

Зобов`язати Головне управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області перевести ОСОБА_1 на пенсію у зв`язку з втратою годувальника відповідно до Закону України "Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування" з 24 липня 2025 року.

В задоволенні решти позовних вимог відмовити.

Стягнути з Головного управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області за рахунок його бюджетних асигнувань на користь ОСОБА_1 (РНОКПП: НОМЕР_2 ) судовий збір в розмірі 3028 (три тисячі двадцять вісім) грн.

Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дати її ухвалення та касаційному оскарженню не підлягає, крім випадків, передбачених пунктом другим частини п`ятої статті 328 КАС України, шляхом подання касаційної скарги безпосередньо до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.

Головуючий суддя С. П. Нос

судді Р. В. Кухтей

С. М. Шевчук