Рішення від 06 серпня 2026 р. у справі №320/13159/26 — Київський окружний адміністративний суд

КИЇВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

07 серпня 2026 року Київ Справа№ 320/13159/26

Київський окружний адміністративний суд у складі судді Саса Є.В., розглянувши в порядку письмового провадження за правилами спрощеного позовного провадження адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Міністерства оборони України, третя особа: ОСОБА_2 про визнання протиправним та скасування рішення, зобов`язання вчинити дії,

В С Т А Н О В И В:

Рух справи.

Позивач звернувся до Київського окружного адміністративного суду з вимогами:

- Визнати протиправним рішення та скасувати пункт 15 рішення Міністерства оборони України, оформленого протоколом засідання комісії Міністерства оборони України з розгляду питань, пов?язаних із призначенням і виплатою одноразової грошової допомоги та компенсаційних сум від 15.01.2026 № 1/в, прийняте за результатами розгляду заяви ОСОБА_1 про призначення і виплату йому одноразової грошової допомоги як члену сім?ї загиблого військовослужбовця ОСОБА_3 .

- Зобов?язати Міністерство оборони України повторно розглянути заяву ОСОБА_1 з приводу призначення одноразової грошової допомоги у порядку п. 2 постанови Кабінету Міністрів України від 28.02.2022 року № 168 у зв?язку із загибеллю батька - військовослужбовця Збройних Сил України ОСОБА_3 під час захисту Батьківщини з урахуванням висновків суду у справі та призначити виплату ОСОБА_1 такої одноразової грошової допомоги.

Ухвалою суду від 03.04.2026 відкрито провадження в адміністративній справі, призначено справу розглядати одноособово суддею в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи (у письмовому провадженні). Витребувано докази у справі від відповідача: інформацію та відповідні докази щодо виплати ОГД, у зв`язку з загибелю головного сержанта ОСОБА_3 (в/ч НОМЕР_1 ), особам, які мали на неї право.

06.04.2026 від відповідача надійшов відзив на позову заяву.

08.04.2026 від відповідача надійшла заява на виконання вимог ухвали суду.

09.04.2026 від позивача надійшла відповідь на відзив.

Ухвалою від 13.04.2026 залучено до участі у справі у якості третьої особи, яка не заявляють самостійних вимог щодо предмету спору, на стороні відповідача ОСОБА_2 .

Ухвалою Київського окружного адміністративного суду від 13.04.2026 відмовлено в задоволенні заяви позивача про забезпечення позову.

28.04.2026 від відповідача надійшли заперечення на відповідь на відив.

Постановою Шостого апеляційного адміністративного суду від 08.06.2026 ухвалу від 13.04.2026 про відмову у вжитті заходів забезпечення позову залишено без змін.

Обґрунтовуючи позовні вимоги, позивач зазначає, що він є повнолітнім сином загиблого військовослужбовця ОСОБА_3 , який загинув ІНФОРМАЦІЯ_1 під час виконання бойового завдання.

Після набрання чинності 29.03.2024 Законом України від 09.12.2023 № 3515-IX він звернувся до Міністерства оборони України із заявою про призначення одноразової грошової допомоги як дитина загиблого військовослужбовця. Рішенням Комісії Міністерства оборони України від 15.01.2026 № 1/в йому відмовлено у призначенні допомоги з мотивів відсутності документів, які підтверджують статус члена сім`ї загиблого або перебування на його утриманні.

Позивач вважає, що відповідач неправомірно застосував редакцію статті 16-1 Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей», чинну на дату смерті військовослужбовця, тоді як під час розгляду його заяви підлягала застосуванню редакція зазначеної статті, чинна на момент прийняття рішення.

На думку позивача, змінами, внесеними Законом № 3515-IX, до кола осіб, які мають право на призначення одноразової грошової допомоги, включено дітей загиблих військовослужбовців незалежно від досягнення ними повноліття, у зв`язку із чим вимога про підтвердження перебування на утриманні є безпідставною.

Також позивач зазначає, що одноразова грошова допомога має компенсаційний характер та спрямована на матеріальну підтримку членів сім`ї загиблого військовослужбовця, а не є виплатою, право на яку залежить від перебування особи на утриманні. На його переконання, виключення повнолітніх дітей із числа осіб, які мають право на отримання такої допомоги, суперечило меті Закону № 3515-IX, яким законодавець усунув існуючу нерівність та забезпечив однакові соціальні гарантії для всіх дітей загиблих військовослужбовців.

Крім того, позивач посилається на практику Конституційного Суду України, Верховного Суду, апеляційних та окружних адміністративних судів щодо застосування законодавства у часі та вирішення аналогічних спорів, відповідно до якої під час прийняття рішення суб`єкт владних повноважень зобов`язаний застосовувати законодавство, чинне на момент вирішення заяви, а повнолітні діти загиблих військовослужбовців мають право на отримання одноразової грошової допомоги незалежно від віку та факту перебування на утриманні.

Відповідач проти задоволення позову заперечує та вважає його необґрунтованим з огляду на таке.

Так, у відзиві на позовну заяву зазначає, що оскаржуване рішення Комісії Міністерства оборони України є правомірним та прийняте в межах повноважень і у спосіб, визначений чинним законодавством.

Вказує, що право на отримання одноразової грошової допомоги виникає з дня загибелі військовослужбовця, а тому до спірних правовідносин підлягає застосуванню редакція статті 16-1 Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей», чинна на дату смерті загиблого військовослужбовця.

Відповідач зазначає, що ще у 2023 році позивачу було роз`яснено необхідність подання документів, які підтверджують його статус члена сім`ї загиблого військовослужбовця або перебування на його утриманні, однак під час повторного звернення у 2025 році такі документи подані не були. У зв`язку з цим Комісією Міністерства оборони України 15.01.2026 прийнято рішення про відмову у призначенні одноразової грошової допомоги.

Крім того, відповідач вважає помилковим ототожнення позивачем моменту виникнення права на отримання одноразової грошової допомоги з моментом його реалізації, наголошує, що зміни, внесені Законом України № 3515-ІХ, не мають зворотної дії в часі, а тому не підлягають застосуванню до спірних правовідносин.

З огляду на викладене просить у задоволенні позову відмовити повністю.

У відповіді на відзив позивач заперечив доводи відповідача та зазначив, що повторне звернення із заявою про призначення одноразової грошової допомоги було зумовлене набранням чинності Законом України № 3515-ІХ, яким розширено коло осіб, що мають право на її отримання, зокрема включено повнолітніх дітей загиблих військовослужбовців.

На думку позивача, саме зазначені законодавчі зміни є підставою для застосування нової редакції статті 16-1 Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» під час вирішення його заяви.

Позивач зазначає, що відповідач безпідставно ототожнює момент виникнення права на одноразову грошову допомогу з моментом його реалізації. На його переконання, спірні правовідносини є триваючими, а тому під час повторного звернення та прийняття рішення Міністерство оборони України повинно було застосувати законодавство, чинне на момент розгляду заяви.

На підтвердження своєї позиції позивач посилається на рішення Конституційного Суду України та практику Верховного Суду щодо застосування нормативно-правових актів у часі.

Крім того, позивач вважає, що застосоване відповідачем тлумачення положень Закону № 3515-ІХ суперечить принципам верховенства права, рівності та справедливості, а також меті внесених законодавчих змін, які були спрямовані на забезпечення однакових соціальних гарантій усім дітям загиблих військовослужбовців незалежно від їхнього віку.

На думку позивача, одноразова грошова допомога є формою державної матеріальної підтримки у зв`язку із загибеллю близької особи, а тому виключення повнолітніх дітей із кола її отримувачів не відповідає змісту та меті законодавства.

У зв`язку з цим позивач просить суд врахувати наведені у відповіді на відзив доводи та задовольнити позов у повному обсязі.

Третя особа правом на подання письмових пояснень щодо позову та відзиву не скористалася. Про відкриття провадження у справі була повідомлена належним чином шляхом направлення рекомендованого поштового відправлення. Відповідно до відомостей офіційного сайту АТ «Укрпошта» поштове відправлення № RO67148806966 повернулося до суду із відміткою «за закінченням терміну зберігання».

Обставини, встановлені судом, та зміст спірних правовідносин.

ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , є сином ОСОБА_3 , що підтверджується копією свідоцтва про народження.

ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , який проходив військову службу на посаді старшого механіка-водія 3 танкового взводу танкової роти військової частини НОМЕР_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 загинув під час виконання бойового завдання в районі н.п. Соледар Бахмутського району Донецької області, що підтверджується витягом із наказу командира військової частини НОМЕР_1 від 13.07.2022 № 97, свідоцтвом про смерть та довідкою про причину смерті.

Відповідно до витягу з протоколу засідання Центральної військово-лікарської комісії Збройних Сил України від 04.01.2023 № 21 травма, внаслідок якої настала смерть військовослужбовця, пов`язана із захистом Батьківщини.

Позивач звернувся до Міністерства оборони України із заявою про призначення та виплату одноразової грошової допомоги у зв`язку із загибеллю батька.

Пунктом 3 протоколу засідання Комісії Міністерства оборони України з розгляду питань, пов`язаних із призначенням і виплатою одноразової грошової допомоги та компенсаційних сум, від 10.02.2023 № 2/д документи позивача були повернуті на доопрацювання у зв`язку з необхідністю надання документів, які підтверджують статус члена сім`ї загиблого військовослужбовця або перебування позивача на його утриманні.

Після набрання чинності 29.03.2024 Законом України від 09.12.2023 № 3515-IX, яким внесено зміни до статті 16-1 Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей», позивач повторно звернувся до Міністерства оборони України із заявою про призначення одноразової грошової допомоги.

За результатами повторного розгляду Комісією Міністерства оборони України з розгляду питань, пов`язаних із призначенням і виплатою одноразової грошової допомоги та компенсаційних сум, прийнято рішення, оформлене пунктом 15 протоколу від 15.01.2026 № 1/в, яким відмовлено ОСОБА_1 у призначенні одноразової грошової допомоги у зв`язку з відсутністю документів, що підтверджують статус заявника як члена сім`ї загиблого або його перебування на утриманні.

Підставою для відмови визначено застосування редакції статті 16-1 Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей», чинної на дату загибелі військовослужбовця.

Вважаючи зазначене рішення Міністерства оборони України протиправним, позивач звернувся до суду з цим позовом.

Норми права, які застосував суд та мотиви їх застосування.

Частиною другою статті 19 Конституції Україні передбачено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Аналіз цієї норми дає змогу дійти висновку, що діяльність органів державної влади здійснюється у відповідності до спеціально-дозвільного типу правового регулювання, яке побудовано на основі принципу "заборонено все, крім дозволеного законом; дозволено лише те, що прямо передбачено законом". Застосування такого принципу суттєво обмежує цих суб`єктів у виборі варіантів чи моделі своєї поведінки, а також забезпечує використання ними владних повноважень виключно в межах закону і тим самим істотно обмежує можливі зловживання з боку держави та її органів.

Законом, що визначає основні засади державної політики у сфері соціального захисту військовослужбовців та членів їх сімей, встановлює єдину систему їх соціального та правового захисту, гарантує військовослужбовцям та членам їх сімей в економічній, соціальній, політичній сферах сприятливі умови для реалізації їх конституційного обов`язку щодо захисту Вітчизни та регулює відносини у цій галузі є Закон України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» від 20.12.1991 №2011-ХІІ (далі, в редакції на дату загибелі військовослужбовця - Закон № 2011-XII).

Згідно пункту 2 частини 1 статті 3 Закону № 2011-ХІІ його дія поширюється на військовослужбовців, які стали інвалідами внаслідок захворювання, пов`язаного з проходженням військової служби, чи внаслідок захворювання після звільнення їх з військової служби, пов`язаного з проходженням військової служби, та членів їх сімей, а також членів сімей військовослужбовців, які загинули, померли чи пропали безвісти.

Правовідносини щодо призначення та виплати одноразової грошової допомоги врегульовано статтями 16 - 16-4 Закону № 2011-ХІІ, які неодноразово зазнавали змін, зокрема, в частині визначення кола осіб, які мають право на одноразову грошову допомогу в разі загибелі (смерті) військовослужбовця, військовозобов`язаного або резервіста.

Так, згідно частини першої статті 16 Закону № 2011-ХІІ (в редакції, чинній станом на ІНФОРМАЦІЯ_1) Одноразова грошова допомога у разі загибелі (смерті), інвалідності або часткової втрати працездатності без встановлення інвалідності військовослужбовців, військовозобов`язаних та резервістів, які призвані на навчальні (або перевірочні) та спеціальні збори чи для проходження служби у військовому резерві (далі - одноразова грошова допомога), - гарантована державою виплата, що здійснюється особам, які згідно з цим Законом мають право на її отримання.

загибелі (смерті) військовослужбовця під час виконання ним обов`язків військової служби або внаслідок захворювання, пов`язаного з виконанням ним обов`язків військової служби, або смерті особи, звільненої з військової служби, протягом року після звільнення її з військової служби, якщо смерть настала внаслідок поранення, контузії, каліцтва, захворювання, пов`язаних з виконанням обов`язків військової служби. (пп. 1 п. 2 ст. 16 цього Закону).

Статтею 16-1 Закону №2011-ХІІ (в редакції, чинній станом на ІНФОРМАЦІЯ_1) передбачено, що у випадках, зазначених у підпунктах 1-3 пункту 2 статті 16 цього Закону, право на призначення та отримання одноразової грошової допомоги мають члени сім`ї, батьки та утриманці загиблого (померлого) військовослужбовця, військовозобов`язаного або резервіста.

Члени сім`ї та батьки загиблого (померлого) військовослужбовця, військовозобов`язаного або резервіста визначаються відповідно до Сімейного кодексу України, а утриманці - відповідно до Закону України "Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб".

На виконання Указів Президента України від 24.02.2022 № 64 "Про введення воєнного стану в Україні" та № 69 "Про загальну мобілізацію", статті 9-2 Закону України "Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей" та абзаців другого - восьмого пункту 2 розділу II; Прикінцеві та перехідні положення" Закону України від 28 червня 2023 р. № 3161-IX "Про внесення змін до деяких законів України щодо окремих питань, пов`язаних із проходженням військової служби під час дії воєнного стану" Кабінетом Міністрів України прийнято Постанову "Питання деяких виплат військовослужбовцям, особам рядового і начальницького складу, поліцейським та їх сім`ям під час дії воєнного стану" від 28.02.2022 №168. (далі в редакції на дату загибелі військовослужбовця - Постанова № 168)

Відповідно п. 2 Постанови № 168 установлено, що сім`ям загиблих осіб, зазначених у пункті 1 цієї постанови, виплачується одноразова грошова допомога в розмірі 15 000 000 гривень, яка розподіляється рівними частками на всіх отримувачів, передбачених у статті 16-1 Закону України "Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей".

Якщо сім`я загиблої особи одночасно має право на отримання одноразової грошової допомоги, передбаченої цією постановою, та одноразової грошової допомоги або компенсаційної виплати, встановлених іншими актами законодавства, здійснюється одна з таких виплат за її вибором.

Відповідно до ч. 2 ст. 3 Сімейного кодексу України № 2947-III від 10.01.2002 (в редакції на дату загибелі військовослужбовця) встановлено, що сім`ю складають особи, які спільно проживають, пов`язані спільним побутом, мають взаємні права та обов`язки.

У свою чергу перелік осіб, які мають право на пенсію у разі втрати годувальника відповідно до Закону України «Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб» № 2262-XII від 09.04.1992 (далі в редакції на дату загибелі військовослужбовця - Закон №2262-XII) передбачено у статті 30 вказаного Закону.

Зокрема, ч. 1 та 2 ст. 30 Закону №2262-XII встановлено, що право на пенсію в разі втрати годувальника мають непрацездатні члени сімей загиблих, померлих або таких, що пропали безвісти військовослужбовців, осіб, які мають право на пенсію за цим Законом, які перебували на їх утриманні (стаття 31).

Незалежно від перебування на утриманні годувальника пенсія призначається: непрацездатним дітям; непрацездатним батькам і дружині (чоловікові), якщо вони після смерті годувальника втратили джерело засобів до існування, а також непрацездатним батькам і дружині (чоловікові) військовослужбовців, осіб, які мають право на пенсію за цим Законом, які загинули чи померли або пропали безвісти в період проходження служби або пізніше внаслідок поранення, контузії, каліцтва чи захворювання, що мали місце під час служби.

Пунктом «а» ч. 4 ст. 30 Закону №2262-XII, передбачено, що непрацездатними членами сім`ї вважаються: діти, брати, сестри та онуки, які не досягли 18 років або старші цього віку, якщо вони стали особами з інвалідністю до досягнення 18 років. При цьому братам, сестрам та онукам право на пенсію надається у тих випадках, якщо у них немає працездатних батьків;

Відповідно до ст. 31 Закону №2262-XII члени сім`ї померлого вважаються такими, що перебували на його утриманні, якщо вони були на його повному утриманні або одержували від нього допомогу, яка була для них постійним і основним джерелом засобів до існування.

29.03.2024 набрав чинності Закон України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо призначення і виплати одноразової грошової допомоги» від 09.12.2023 №3515-IX, яким статтю 16-1 Закону №№2011-ХІІ викладено у новій редакції:

« 1. У випадках, зазначених у підпунктах 1-3 пункту 2 статті 16 цього Закону, право на призначення та отримання одноразової грошової допомоги мають особи, зазначені у пункті 4 цієї статті.

2. За наявності особистого розпорядження право на призначення та отримання одноразової грошової допомоги мають особи, на користь яких складено таке особисте розпорядження, у розмірі частки, визначеної в такому розпорядженні у відсотках.

Незалежно від змісту особистого розпорядження право на призначення та отримання одноразової грошової допомоги мають малолітні, неповнолітні, повнолітні непрацездатні діти, непрацездатна вдова (вдівець) та непрацездатні батьки загиблої (померлої) особи у розмірі 50 відсотків частки, яка належала б кожному з них у разі призначення і виплати одноразової грошової допомоги за відсутності особистого розпорядження.

3. У разі відсутності особистого розпорядження або за наявності неохопленої особистим розпорядженням частки розміру одноразової грошової допомоги право на призначення та отримання одноразової грошової допомоги (її частки) мають особи, визначені у пункті 4 цієї статті, у рівних частках.

4. До членів сімей загиблих (померлих) осіб, зазначених у підпунктах 1-3 пункту 2 статті 16 цього Закону, належать:

діти, у тому числі усиновлені, зачаті за життя загиблої (померлої) особи та народжені після її смерті, а також діти, стосовно яких загиблу (померлу) особу за її життя було позбавлено батьківських прав;

вдова (вдівець);

батьки (усиновлювачі) загиблої (померлої) особи, якщо вони не були позбавлені стосовно неї батьківських прав або їхні батьківські права були поновлені на час її загибелі (смерті);

внуки загиблої (померлої) особи, якщо на момент її загибелі (смерті) їх батьки загинули (померли);

жінка (чоловік), з якою (з яким) загибла (померла) особа проживали однією сім`єю, але не перебували у шлюбі між собою або в будь-якому іншому шлюбі, за умови що цей факт встановлено рішенням суду, яке набрало законної сили;

утриманці загиблої (померлої) особи, визначені відповідно до Закону України "Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб"

Таким чином, з 29.03.2024 змінено правове регулювання питання щодо визначення кола осіб, які мають право на одноразову грошову допомогу в разі загибелі (смерті) військовослужбовця, військовозобов`язаного або резервіста, а саме до 29.03.2024 до переліку таких осіб належали діти, які не досягли повноліття, а з 29.03.2024 - діти, незалежно від досягнення повноліття, у тому числі зачаті за життя загиблої (померлої) особи та народжені після її смерті, а також діти, стосовно яких загиблу (померлу) особу за її життя було позбавлено батьківських прав.

Крім того, на виконання Закону №2011-ХІІ, пункту 2-1 постанови № 168 наказом Міністерства оборони України від 25 січня 2023 року № 45 затверджено Порядок і умови призначення та виплати одноразової грошової допомоги у разі загибелі (смерті) військовослужбовців Збройних Сил України в період дії воєнного стану, затверджених Наказом Міністерства оборони України від 25 січня 2023 року № 45 (далі - Порядок №45).

Згідно пункту 1.4. розділу І Порядку №45 особи, які мають право на отримання одноразової грошової допомоги, можуть реалізувати це право з дня його виникнення. Днем виникнення такого права є дата загибелі (смерті) особи, зазначеної у пункті 1 постанови Кабінету Міністрів України від 28 лютого 2022 року №168 "Питання деяких виплат військовослужбовцям, особам рядового і начальницького складу, поліцейським та їх сім`ям під час дії воєнного стану", що вказана у свідоцтві про смерть. Право осіб на отримання одноразової грошової допомоги визначається станом на дату загибелі (смерті) військовослужбовця.

Крім того суд враховує, що відповідно до п.п. 1, 2 Прикінцевих та перехідних положень Закону № 3515-IX від 09.12.2023, цей Закон набирає чинності через три місяці з дня його опублікування, крім пункту 3 цього розділу, який набирає чинності з дня, наступного за днем опублікування цього Закону. Цей Закон застосовується до правовідносин, які виникли до набрання ним чинності та пов`язані з призначенням та отриманням одноразової грошової допомоги для дітей загиблої (померлої) особи, зачатих за життя загиблої (померлої) особи та народжених після її смерті, за умови що одноразова грошова допомога не призначалася жодній із осіб, які мали право на отримання такої допомоги.

Тобто, прикінцеві та перехідні положення згаданого закону містять застереження щодо зворотної дії в часі та, відповідно, подальшого права на виплату одноразової грошової допомоги лише в частині зачатих за життя загиблої (померлої) особи та народжених після її смерті дітей і лише при тій умові, якщо грошова допомога не призначалась жодній з інших осіб. Інших застережень щодо дії в часі та щодо кола осіб, згаданий закон не містить.

Отже, враховуючи, що право осіб на отримання одноразової грошової допомоги законодавець пов`язав саме із днем загибелі (смерті) військовослужбовця, тому при вирішенні питання про наявність в особи права на призначення та виплату одноразової грошової допомоги застосуванню підлягає закон, чинний на момент виникнення права на отримання такої допомоги, тобто на дату смерті (загибелі) військовослужбовця.

Аналогічна позиція викладена Верховним Судом у постановах від 15.10.2024 у справі №140/4695/22, від 12.05.2026 № 280/1098/25, від 02.06.2026 у справі № 560/9476/25.

Відповідно до ч. 1 ст. 58 Конституції України закони та інші нормативно-правові акт не мають зворотної дії в часі, крім випадків, коли вони пом`якшують або скасовують відповідальність особи.

Конституційний Суд України неодноразово висловлював правові позиції щодо офіційного тлумаченню наведеної вище норми Основного Закону.

Так, Конституційний Суд України в рішенні від 09.02.1999 № 1-рп/99 вказав на те, що у регулюванні суспільних відносин застосовуються різні способи дії в часі нормативно-правових актів. Перехід від однієї форми регулювання суспільних відносин до іншої може здійснюватися негайно (безпосередня дія), шляхом перехідного періоду (ультраактивна форма) і шляхом зворотної дії (ретроактивна форма).

З загальновизнаним принципом права закони та інші нормативно-правові акти не мають зворотної дії в часі. Цей принцип закріплений у частині першій статті 58 Конституції України, за якою дію нормативно правового акта в часі треба розуміти так, що вона починається з моменту набрання цим актом чинності припиняється з втратою ним чинності, тобто до події, факту застосовується той закон або інши нормативно-правовий акт, під час дії якого вони настали або мали місце.

У рішенні Конституційного Суду України від 13.05.1997 року № 1-зп зазначено, що стаття 5 Конституції України 1996 року закріплює один з найважливіших загальновизнаних принципів сучасного права - закони та інші нормативно-правові акти не мають зворотної дії в часі. Це означає, що вони поширюють свою дію тільки на ті відносини, які виникли після набуття законами чи іншими нормативно правовими актами чинності. Закріплення названого принципу на конституційному рівні є гарантією стабільності суспільних відносин, тому числі відносин між державою і громадянами, породжуючи у громадян впевненість у тому, що їхнє існуюче становище не буде погіршене прийняттям більш пізнього закону чи іншого нормативно-правового акта.

Принцип незворотності дії в часі поширюється також на Конституцію, яка є Основним Законом держав (Преамбула Конституції України).

Виняток з цього принципу допускається лише у випадках, коли закони та інші нормативно-правові акт пом`якшують або скасовують відповідальність особи (частина перша статті 58 Конституції України).

Таким чином, виходячи з концепції безпосередньої (прямої) дії нормативно-правового акта в часі новий нормативно-правовий акт поширюється на правовідносини, які виникли після набрання ним чинності, за винятком випадків, коли закон чи інший нормативно-правовий акт пом`якшує або скасовує відповідальність особи, а також коли в ньому прямо передбачено поширення його дії на правовідносини що виникли до набрання ним чинності.

Аналогічна позиція викладена Верховним Судом у постанові від 02.06.2026 у справі №560/9476/25.

Оцінка аргументів учасників справи та висновки суду.

Аналіз наведених норм свідчить про те, що одноразова грошова допомога за своєю правовою природою є гарантованою державою соціальною виплатою компенсаційного характеру, право на яку мають, зокрема, визначені статтею 16-1 Закону № 2011-ХІІ члени сім`ї загиблого військовослужбовця, які можуть реалізувати таке право з дня його виникнення.

Водночас спірне у цій справі рішення Комісії Міністерства оборони України, оформлене пунктом 15 протоколу засідання від 15.01.2026 № 1/в, яким позивачу відмовлено у призначенні та виплаті одноразової грошової допомоги, було прийнято в період дії нової редакції статті 16-1 Закону № 2011-ХІІ, яка передбачає право повнолітніх дітей на отримання одноразової грошової допомоги.

Суд, дослідивши наведене нормативне регулювання, дійшов висновку, що зміни до законодавства, які набрали чинності після настання події, з якою закон пов`язує виникнення права на отримання одноразової грошової допомоги, зокрема щодо розширення кола осіб, які можуть бути віднесені до осіб, що мають право на її отримання, не мають зворотної дії в часі та не підлягають застосуванню до правовідносин, у межах яких право на таку допомогу виникло до набрання чинності відповідними змінами.

Аналогічний правовий висновок викладено у постанові Верховного Суду від 12.05.2026 у справі № 280/1098/25.

Таким чином, право на отримання одноразової грошової допомоги є похідним від юридичного факту загибелі (смерті) військовослужбовця та виникає саме з моменту настання цієї події.

З огляду на викладене, враховуючи наведені положення Конституції України, правові позиції Конституційного Суду України щодо дії нормативно-правових актів у часі та висновки Верховного Суду, суд у контексті спірних правовідносин зазначає, що під час вирішення питання щодо наявності у особи права на отримання одноразової грошової допомоги підлягає застосуванню законодавство, чинне на момент виникнення такого права, тобто на дату загибелі (смерті) військовослужбовця - ІНФОРМАЦІЯ_1 .

Повертаючись до обставин цієї справи, суд зазначає, що не є спірним, що ОСОБА_3 проходив військову службу у Збройних Силах України та ІНФОРМАЦІЯ_1 загинув під час виконання бойового завдання із захисту Батьківщини.

Згідно зі свідоцтвом про смерть, витягом із наказу командира військової частини НОМЕР_1 від 13.07.2022 № 97 та іншими матеріалами справи, датою загибелі військовослужбовця ОСОБА_3 є ІНФОРМАЦІЯ_1, а тому саме станом на цю дату підлягає визначенню право позивача на отримання одноразової грошової допомоги.

Враховуючи, що статтею 16-1 Закону № 2011-ХІІ у редакції, чинній станом на ІНФОРМАЦІЯ_1, право на призначення та отримання одноразової грошової допомоги мали члени сім`ї, батьки та утриманці загиблого військовослужбовця, визначення таких осіб здійснювалося відповідно до положень Сімейного кодексу України та Закону № 2262-ХІІ.

Із наведених положень законодавства суд дійшов висновку, що для підтвердження права на отримання одноразової грошової допомоги відповідно до статті 16-1 Закону № 2011-ХІІ у редакції, чинній станом на ІНФОРМАЦІЯ_1, позивач повинен був довести належність до кола осіб, визначених цією нормою, а саме підтвердити статус члена сім`ї загиблого військовослужбовця або його утриманця.

З огляду на приписи статті 3 Сімейного кодексу України, для підтвердження статусу члена сім`ї повнолітній син мав надати докази спільного проживання із загиблим батьком, ведення спільного побуту та наявності взаємних прав і обов`язків.

Водночас для підтвердження статусу утриманця позивач повинен був довести наявність обставин, передбачених статтями 30, 31 Закону № 2262-ХІІ, зокрема що він є непрацездатним членом сім`ї або перебував на повному утриманні загиблого чи одержував від нього допомогу, яка була для нього постійним та основним джерелом засобів до існування.

При цьому відповідно до пункту «а» частини четвертої статті 30 Закону № 2262-ХІІ непрацездатними дітьми вважаються особи, які не досягли 18-річного віку, а також особи старші цього віку лише за умови, що інвалідність настала до досягнення ними 18 років.

Натомість матеріали справи свідчать, що позивач, звертаючись до Міністерства оборони України із заявою про призначення одноразової грошової допомоги, не надав документів, які б підтверджували його належність до кола осіб, визначених статтею 16-1 Закону № 2011-ХІІ у редакції, чинній на дату загибелі військовослужбовця. Крім того, після повернення документів на доопрацювання рішенням Комісії Міністерства оборони України від 10.02.2023 № 2/д відповідні документи також не були подані під час повторного звернення, що і стало підставою для прийняття рішення від 15.01.2026 № 1/в про відмову у призначенні одноразової грошової допомоги.

Зокрема, матеріали справи не містять доказів спільного проживання позивача із загиблим батьком, ведення з ним спільного побуту та наявності взаємних прав і обов`язків, а також доказів того, що позивач є непрацездатною особою або перебував на утриманні загиблого.

За нормами частин першої та другої статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу. В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.

Суд зазначає, що відповідачем надано належні та допустимі докази на підтвердження правомірності прийнятого рішення, з яких убачається, що під час розгляду заяви позивача Міністерством оборони України було застосовано законодавство, чинне на момент виникнення права на отримання одноразової грошової допомоги, тобто на дату загибелі військовослужбовця.

При цьому суд критично оцінює доводи позивача про необхідність застосування до спірних правовідносин редакції статті 16-1 Закону № 2011-ХІІ, чинної після набрання чинності Законом України № 3515-ІХ, оскільки такі доводи суперечать принципу незворотності дії нормативно-правових актів у часі та не узгоджуються з правовим висновком Верховного Суду, викладеним у постанові від 12.05.2026 у справі № 280/1098/25.

Сам по собі факт повторного звернення позивача із заявою після набрання чинності Законом України № 3515-ІХ не змінює момент виникнення права на отримання одноразової грошової допомоги та не є підставою для застосування законодавства, яке набрало чинності після загибелі військовослужбовця.

З урахуванням викладеного суд дійшов висновку, що, застосувавши редакцію статті 16-1 Закону № 2011-ХІІ, чинну станом на ІНФОРМАЦІЯ_1, при вирішенні питання щодо права позивача на отримання одноразової грошової допомоги у зв`язку із загибеллю батька, відповідач діяв правомірно, а тому відсутні підстави для визнання протиправним та скасування рішення Комісії Міністерства оборони України, оформленого протоколом засідання від 15.01.2026 № 1/в, а також для зобов`язання відповідача повторно розглянути заяву позивача про призначення одноразової грошової допомоги.

Насамкінець суд наголошує, що законодавче врегулювання відповідних правовідносин належить до виключної компетенції Верховної Ради України як єдиного органу законодавчої влади, що випливає з принципу розподілу державної влади, закріпленого у статті 6 Конституції України. Адміністративні суди, вирішуючи публічно-правовий спір, не можуть підміняти собою законодавчий орган з будь-яких мотивів.

Таким чином, суд дійшов висновку, що позовні вимоги є необґрунтованими та задоволенню не підлягають.

Розподіл судових витрат

Беручи до уваги результати судового розгляду, розподіл судових витрат відповідно до статті 139 КАС України судом не здійснюється.

Керуючись статтями 242-246, 255 Кодексу адміністративного судочинства України, суд,

У Х В А Л И В:

1. У задоволенні адміністративного позову - відмовити.

2. Надіслати учасникам справи (їх представникам) копію судового рішення в порядку, передбаченому ч. 5 ст. 251 Кодексу адміністративного судочинства України.

Рішення може бути оскаржена до Шостого апеляційного адміністративного суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення та набирає законної сили в порядку встановленому статтею 255 Кодексу адміністративного судочинства України.

Учасники справи:

Позивач: ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_2 р. н.).

Відповідач: Міністерство оборони України (АДРЕСА_3, код ЄДРПОУ НОМЕР_4).

Третя особа: ОСОБА_2 ( АДРЕСА_2 , РНОКПП НОМЕР_3 , ІНФОРМАЦІЯ_5 ).

Суддя Сас Є.В.