Рішення від 06 серпня 2026 р. у справі №280/5050/26 — Запорізький окружний адміністративний суд

ЗАПОРІЗЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

07 серпня 2026 року Справа № 280/5050/26 м.Запоріжжя

Запорізький окружний адміністративний суд у складі головуючого судді Богатинського Б.В., розглянувши в порядку письмового провадження за правилами спрощеного позовного провадження адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Військової частини НОМЕР_1 про визнання частково протиправним та скасування наказу, зобов`язання вчинити певні дії, -

ВСТАНОВИВ:

До Запорізького окружного адміністративного суду надійшла позовна заява ОСОБА_1 (далі - позивач) до Військової частини НОМЕР_1 (далі - відповідач), відповідно до якої, позивач просить суд:

Визнати протиправним та скасувати наказ командира Військової частини НОМЕР_1 (з основної діяльності) №3013 від 31.12.2022 про результати службового розслідування за фактом відмови від виконання наказу військовослужбовцями військової частини НОМЕР_1 в частині позбавлення ОСОБА_1 премії у повному обсязі за листопад 2022 року за фактом непокори, відкритої відмови виконувати наказ командира (начальника) вчиненої в умовах воєнного стану.

Стягнути з Військової частини НОМЕР_1 на користь ОСОБА_1 додаткову винагороду в розмірі 100 000 грн., відповідно до постанови КМУ №168 від 28.02.2022, за листопад 2022.

Судові витрати, що складаються з витрат на професійну правничу допомогу, покласти на відповідача.

Позивач звільнений від сплати судового збору у відповідності до ч.1 ст.5 Закону України «Про судовий збір».

В обґрунтування заявлених вимог позивач зазначає, що 19.02.2026 в межах судової справи №280/902/26 відповідачем було подано відзив на позовну заяву, одним з додатків до якого був наказ командира Військової частини НОМЕР_1 (з основної діяльності) №3013 від 31.12.2022 про результати службового розслідування за фактом відмови від виконання наказу військовослужбовцями військової частини НОМЕР_1 (далі Наказ №3013). Згідно п. 4 Наказу №3013 позивача було позбавлено премії у повному обсязі за листопад 2022 року за фактом непокори, відкритої відмови виконувати наказ командира (начальника) вчиненої в умовах воєнного стану. Разом з тим, постановою слідчого Другого слідчого відділу (з дислокацією у м. Сєвєродонецьку) Територіального управління Державного бюро розслідувань, розташованого у місті Краматорську зазначене кримінальне провадження в частині відмови від виконання наказу начальника військовослужбовцем військової частини НОМЕР_1 позивачем було закрито на підставі п. 2 ч. 1 ст. 284 КПК України, у зв`язку з відсутністю кримінального правопорушення. Також, зазначеною постановою ДБР встановлено, що позивач приступив до виконання бойових завдань. Таким чином, факт непокори, відкритої відмови виконувати наказ командира (начальника) вчиненої в умовах воєнного стану не зайшли свого підтвердження в межах розслідування кримінальної справи, а, як слідство, Наказ 3013 є протиправним та надуманим. Позивач вважає Наказ №3013 протиправним, а бездіяльність ВЧ НОМЕР_1 щодо невиплати позивачу додаткової винагороди в розмірі 100 000 грн за листопад 2022 року протиправною. Позивач просить позов задовольнити.

Ухвалою суду від 01 червня 2026 року позовну заяву залишено без руху.

04 червня 2026 року представником позивача подана заява про усунення недоліків позовної заяви, яка врахована судом.

Ухвалою суду від 09 червня 2026 року відкрито провадження у справі, призначено справу до судового розгляду за правилами спрощеного позовного провадження без виклику учасників справи.

22 червня 2026 року до суду надійшов відзив на позовну заяву. В обґрунтування відзиву відповідач зазначає, що відповідно до пунктів 2.8 та 3.7 наказової частини витягу із наказу командира військової частини НОМЕР_1 (з основної діяльності) від 31.12.2022 №3013 «Про результати службового розслідування» в діях ОСОБА_1 підтверджено дисциплінарний проступок відповідно до Дисциплінарного статуту Збройних Сил України, за що на нього накладено дисциплінарне стягнення у вигляді «попередження про неповну службову відповідальність». Зазначає, що позивач не надав суду доказів своєї безпосередньої участі у бойових діях протягом листопада 2022 року. Згідно з довідкою фінансової служби від 16.02.2026 №1/397, за цей місяць йому було нараховано винагороду пропорційно дням участі (за 23 дні) у розмірі 76 666,66 грн. На підставі наказу №3013 через факт непокори із вказаної суми було правомірно утримано (не виплачено) кошти трьома частинами (30 000,00 грн, 16 666,66 грн та 30 000,00 грн). Зазначає, що зараз в Україні введено військовий стан і відмова від виконання бойового наказу (розпорядження) могла призвести до прориву ворога та безповоротних втрат серед військовослужбовців, техніки та втрати позицій. Відповідач просить у задоволенні позовних вимог відмовити у зв`язку з їх безпідставністю та необґрунтованістю.

Представником позивача 22 червня 2026 року надане до суду клопотання про повернення відзиву без розгляду, у зв`язку з тим, що відповідачем до відзиву на позовну заяву не додано доказів направлення відзиву позивачу цінним листом з описом вкладення.

Ухвалою суду від 24 червня 2026 року у задоволенні клопотання представника позивача адвоката Вишнякова Д.О. про повернення без розгляду відзиву поданого у справі № 280/5050/26 відмовлено.

25 червня 2026 року до суду надійшла відповідь на відзив. Представник позивача зазначає, що відповідач у відзиві підтвердив факт виконання позивачем бойових розпоряджень у листопаді 2022 року та підтвердив, що позивачу було нараховано 100 000грн у листопаді 2022 року за виконання бойового розпорядження (іншої підстави нарахування законодавчо не існує), в подальшому в позивача було утримано, тобто не було виплачено зазначені 100 000 грн у зв`язку із вигаданими підозрами у скоєнні позивачем військового злочину, але після того, як ТУ ДБР не знайшло в діях позивача складу злочину, просто не виплатило позивачеві зароблені на війні кров`ю та потом кошти. Позов просить задовольнити.

На підставі матеріалів справи, судом встановлено наступні обставини.

Позивач у період з 09.05.2022 по 02.05.2023 включно проходив військову службу у Військовій частині НОМЕР_1 .

З матеріалів службового розслідування встановлено, що командиром 1 стрілецького батальйону військової частини НОМЕР_1 полковником ОСОБА_2 було подано рапорт №1/00788 від 24.11.2022 року, щодо призначення службового розслідування за фактом невиконання бойового наказу (розпорядження) командира НОМЕР_2 стрілецького батальйону 19.11.2022 року солдатом ОСОБА_1 .

Матеріалами службового розслідування встановлено, що факт невиконання бойового наказу (розпорядження) командира 1 стрілецького батальйону 19.11.2022 року солдатом ОСОБА_1 підтвердився.

Наказом командира військової частини НОМЕР_1 від 31.12.2022 № 3013 «Про результати службового розслідування за фактом відмови від виконання наказу військовослужбовця військової частини НОМЕР_1 » за порушення вимог статті 65 Конституції України, статті 17 Закону України «Про оборону», статті 1 Закону України «Про військовий обов`язок і військову службу», статей 9, 11, 12, 16, 32, 49 Статуту внутрішньої служби Збройних Сил України, статей 1-4 Дисциплінарного статуту Збройних Сил України, ознак порушення статей 402, 403 Кримінального Кодексу України накладено дисциплінарне стягнення – «ПОПЕРЕДЖЕННЯ ПРО НЕПОВНУ СЛУЖБОВУ ВІДПОВІДНІСЬ», згідно пункту «г» статті 48 Дисциплінарного статуту Збройних Сил України на солдата ОСОБА_3 , старшого навідника 1 відділення кулеметного взводу управління 1 стрілецького батальйону військової частини НОМЕР_1 .

Помічнику командира частини з фінансово-економічної роботи - начальнику фінансово-економічної служби військової частини НОМЕР_1 позбавити премії в повному обсязі за листопад місяць 2022 року у зв`язку з накладеними дисциплінарними стягненнями відповідно до наказу МО України від 07.06.2018 року № 260 та позбавити додаткової винагороди за листопад місяць 2022 року згідно постанови Кабінету Міністрів України від 28.02.2022 року № 168 «Питання деяких виплат військовослужбовцям, особам рядового і начальницького складу, поліцейським та їх сім`ям під час дії воєнного стану» за грудень місяць наступних військовослужбовців: солдата ОСОБА_3 , старшого навідника 1 відділення кулеметного взводу управління 1 стрілецького батальйону військової частини НОМЕР_1 .

Відповідно до довідки фінансово-економічної служби від 16.02.2026 №1/397 позивачу нараховано додаткову винагороду за період з 01.11.2022 по 30.11.2022:

76 666,66 грн – додаткова винагорода із розрахунку 100 000,00 грн за період з 01.11.2022 по 19.01.2022 та за період з 27.11.2022 по 30.11.2022, 23 дні.

Відповідно до наказу командира військової частини НОМЕР_1 від 31.12.2022 №3013 утримано: 30 000,00 грн – додаткова винагорода за листопад за 2022 року; 16 666,66 грн – додаткова винагорода за листопад за 2022 року; 30 000,00 грн – додаткова винагорода за листопад за 2022 року.

Не погоджуючись із оскаржуваним наказом командира Військової частини НОМЕР_1 (з основної діяльності) №3013 від 31.12.2022, позивач звернувся до суду з даним позовом.

Надаючи правову оцінку встановленим обставинам, суд виходить з такого.

Частиною другою статті 19 Конституції Україні передбачено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Статтею 8 Конституції України установлено, що в Україні визнається і діє принцип верховенства права. Конституція України має найвищу юридичну силу. Закони та інші нормативно-правові акти приймаються на основі Конституції України і повинні відповідати їй. Норми Конституції України є нормами прямої дії. Звернення до суду для захисту конституційних прав і свобод людини і громадянина безпосередньо на підставі Конституції України гарантується.

Згідно зі статтею 65 Конституції України захист Вітчизни, незалежності та територіальної цілісності України, шанування її державних символів є обов`язком громадянина України. Громадяни відбувають на військову службу відповідно до закону.

Правовою основою військового обов`язку і військової служби є Конституція України, цей Закон, Закон України «Про оборону України», «Про Збройні Сили України», «Про мобілізаційну підготовку і мобілізацію», інші закони України, а також прийняті відповідно до них укази Президента України та інші нормативно-правові акти щодо забезпечення обороноздатності держави, виконання військового обов`язку, проходження військової служби, служби у військовому резерві та статусу військовослужбовців, а також міжнародні договори України, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України.

У зв`язку із збройною агресією російської федерації проти України на підставі пропозиції Ради національної безпеки та оборони України відповідно до пункту 21 частини першої статті 106 Конституції України, Закону України «Про правовий режим воєнного стану» згідно з Указом Президента України в Україні введено воєнний стан, який триває дотепер.

Закон України «Про військовий обов`язок і військову службу» від 25 березня 1992 року №2232-XII (далі - Закон №2232-XII) визначає правове регулювання відносин між державою і громадянами України у зв`язку з виконанням ними конституційного обов`язку щодо захисту Вітчизни, незалежності та територіальної цілісності України, а також визначає загальні засади проходження в Україні військової служби.

Статтею 1 Закону №2232-XII встановлено, що захист Вітчизни, незалежності та територіальної цілісності України є конституційним обов`язком громадян України.

Військовий обов`язок установлюється з метою підготовки громадян України до захисту Вітчизни, забезпечення особовим складом Збройних Сил України, інших утворених відповідно до законів України військових формувань, а також правоохоронних органів спеціального призначення (далі - Збройні Сили України та інші військові формування), посади в яких комплектуються військовослужбовцями (частини друга статті Закону №2232-XII).

Частиною першою статті 2 Закону №2232-XII передбачено, що військова служба є державною службою особливого характеру, яка полягає у професійній діяльності придатних до неї за станом здоров`я і віком громадян України (за винятком випадків, визначених законом), іноземців та осіб без громадянства, пов`язаній із обороною України, її незалежності та територіальної цілісності. Час проходження військової служби зараховується громадянам України до їх страхового стажу, стажу роботи, стажу роботи за спеціальністю, а також до стажу державної служби.

Відповідно до частини четвертої статті 2 Закону №2232-ХІІ порядок проходження військової служби, права та обов`язки військовослужбовців визначаються цим та іншими законами, відповідними положеннями про проходження військової служби, що затверджуються Президентом України, та іншими нормативно-правовими актами.

Загальні права та обов`язки військовослужбовців Збройних Сил України і їх взаємовідносини, обов`язки основних посадових осіб бригади (полку, корабля 1 і 2 рангу, окремого батальйону) та її підрозділів, правила внутрішнього порядку у військовій частині та її підрозділах визначає Статут внутрішньої служби Збройних Сил України, затверджений Законом України «Про Статут внутрішньої служби Збройних Сил України» від 24 березня 1999 року №548-XIV (далі - Статут внутрішньої служби).

Статутом керуються всі військові частини, кораблі, управління, штаби, організації, установи і військові навчальні заклади Збройних Сил України (далі - військові частини) (частина друга вступу Статуту внутрішньої служби).

Статтею 9 Статуту внутрішньої служби встановлено, що військовослужбовці Збройних Сил України мають права і свободи з урахуванням особливостей, що визначаються Конституцією України, законами України з військових питань, статутами Збройних Сил України та іншими нормативно-правовими актами.

Відповідно до статті 11 Статуту внутрішньої служби, необхідність виконання завдань оборони України, захисту її суверенітету, територіальної цілісності та недоторканності, а також завдань, визначених міжнародними зобов`язаннями України покладає на військовослужбовців, зокрема такі обов`язки: - свято і непорушно додержуватися Конституції України та законів України, Військової присяги, віддано служити Українському народові, сумлінно і чесно виконувати військовий обов`язок; - бути хоробрим, ініціативним і дисциплінованим; - беззастережно виконувати накази командирів (начальників) і захищати їх у бою, як святиню оберігати Бойовий Прапор своєї частини; - постійно підвищувати рівень військових професійних знань, вдосконалювати свою виучку і майстерність, знати та виконувати свої обов`язки та додержуватися вимог статутів Збройних Сил України; - дорожити бойовою славою Збройних Сил України та своєї військової частини, честю і гідністю військовослужбовця Збройних Сил України; - вести бойові дії ініціативно, наполегливо, до повного виконання поставленого завдання.

Згідно із статтями 26-27 Статуту внутрішньої служби, військовослужбовці залежно від характеру вчиненого правопорушення та провини несуть з урахуванням бойового імунітету, визначеного Законом України Про оборону України дисциплінарну, адміністративну, матеріальну, цивільно-правову та кримінальну відповідальність згідно із законом.

Військовослужбовці, на яких накладається дисциплінарне стягнення за вчинене правопорушення, не звільняються від матеріальної та цивільно-правової відповідальності за ці правопорушення. За вчинення кримінального правопорушення військовослужбовці притягаються до кримінальної відповідальності на загальних підставах.

Статтею 30 Статуту внутрішньої служби визначено, що начальник має право віддавати підлеглому накази і зобов`язаний перевіряти їх виконання.

Підлеглий зобов`язаний беззастережно виконувати накази начальника, крім випадків віддання явно злочинного наказу, і ставитися до нього з повагою.

Відповідно до статті 37 Статуту внутрішньої служби військовослужбовець після отримання наказу відповідає: Слухаюсь і далі виконує його. Для того, щоб переконатися, чи правильно підлеглий зрозумів відданий наказ, командир (начальник) може зажадати від нього стисло передати зміст наказу. Підлеглий має право звернутися до командира (начальника) з проханням уточнити наказ.

Військовослужбовець зобов`язаний неухильно виконати відданий йому наказ у зазначений термін.

Про виконання або невиконання наказу військовослужбовець зобов`язаний доповісти командирові (начальникові), який віддав наказ, і своєму безпосередньому командирові (начальникові), а також вказати причини невиконання наказу або його несвоєчасного (неповного) виконання. Якщо військовослужбовець розуміє, що він неспроможний виконати наказ своєчасно та у повному обсязі, він про це зобов`язаний доповісти вищезазначеним особам негайно.

Законом України «Про Дисциплінарний статут Збройних Сил України» від 24 березня 1999 року №551-XIV, затверджено Дисциплінарний статут Збройних Сил України (далі - Дисциплінарний статут), який визначає сутність військової дисципліни, обов`язки військовослужбовців, а також військовозобов`язаних та резервістів під час проходження навчальних (перевірочних) і спеціальних зборів щодо її додержання, види заохочень та дисциплінарних стягнень, права командирів щодо їх застосування, а також порядок подання і розгляду заяв, пропозицій та скарг.

Усі військовослужбовці Збройних Сил України незалежно від своїх військових звань, службового становища та заслуг повинні неухильно керуватися вимогами цього Статуту (частина третя преамбули Дисциплінарного статуту).

Відповідно до вимог статей 1-2 Дисциплінарного статуту військова дисципліна - це бездоганне і неухильне додержання всіма військовослужбовцями порядку і правил, встановлених статутами Збройних Сил України та іншим законодавством України.

Військова дисципліна ґрунтується на усвідомленні військовослужбовцями свого військового обов`язку, відповідальності за захист Вітчизни, незалежності та територіальної цілісності України, на їх вірності Військовій присязі.

Статтею 4 Дисциплінарного статуту визначено, що військова дисципліна зобов`язує кожного військовослужбовця: - додержуватися Конституції та законів України, Військової присяги, неухильно виконувати вимоги статутів Збройних Сил України, накази командирів; - бути пильним, зберігати державну таємницю; - додержуватися визначених статутами Збройних Сил України правил взаємовідносин між військовослужбовцями, зміцнювати військове товариство; - виявляти повагу до командирів і один до одного, бути ввічливими і додержуватися військового етикету; - поводитися з гідністю й честю, не допускати самому і стримувати інших від негідних вчинків; - не вживати під час проходження військової служби (крім медичного призначення) наркотичні засоби, психотропні речовини чи їх аналоги, а також не вживати спиртні напої під час виконання обов`язків військової служби.

Абзацом 1 статті 7 Дисциплінарного статуту встановлено, що застосовувати заохочення та накладати дисциплінарні стягнення можуть тільки прямі командири та командири, визначені в розділі 3 цього Статуту.

Відповідно до статті 12 Дисциплінарного статуту Збройних Сил України заступники Міністра оборони України, командувачі видів Збройних Сил України користуються щодо підлеглих військовослужбовців дисциплінарною владою командувача військ оперативного командування, а керівники структурних підрозділів Міністерства оборони України і Генерального штабу Збройних Сил України - дисциплінарною владою командира корпусу.

Відповідно до частини першої статті 45 Дисциплінарного статуту, у разі невиконання (неналежного виконання) військовослужбовцем своїх службових обов`язків порушення військовослужбовцем військової дисципліни або громадського порядку командир повинен нагадати йому про обов`язки служби, а за необхідності - накласти дисциплінарне стягнення.

За вчинення адміністративних правопорушень військовослужбовці несуть дисциплінарну відповідальність за цим Статутом, за винятком випадків, передбачених Кодексом України про адміністративні правопорушення. За вчинення правопорушень, пов`язаних із корупцією, військовослужбовці несуть відповідальність згідно з Кодексом України про адміністративні правопорушення. У разі вчинення кримінального правопорушення військовослужбовець притягається до кримінальної відповідальності (частина друга статті 45 Дисциплінарного статуту).

Згідно із статтею 48 Дисциплінарного статуту на військовослужбовців можуть бути накладені такі дисциплінарні стягнення: а) зауваження; б) догана; в) сувора догана; г) позбавлення чергового звільнення з розташування військової частини чи з корабля на берег (стосовно військовослужбовців строкової військової служби та курсантів вищих військових навчальних закладів, військових навчальних підрозділів закладів вищої освіти); ґ) попередження про неповну службову відповідність (крім осіб рядового складу строкової військової служби); д) пониження в посаді; е) пониження у військовому званні на один ступінь (стосовно осіб сержантського (старшинського) та офіцерського складу); є) пониження у військовому званні з переведенням на нижчу посаду (стосовно військовослужбовців сержантського (старшинського) складу); ж) звільнення з військової служби через службову невідповідність (крім осіб, які проходять строкову військову службу, військову службу за призовом під час мобілізації на особливий період, військову службу за призовом осіб офіцерського складу, а також військовозобов`язаних під час проходження навчальних (перевірочних) і спеціальних зборів та резервістів під час проходження підготовки та зборів).

Порядок накладення дисциплінарних стягнень встановлено статтями 83-95 Дисциплінарного статуту Збройних Сил України.

Відповідно до частини першої статті 84, частини першої, третьої статті 85 Дисциплінарного статуту прийняттю рішення командиром про накладення на підлеглого дисциплінарного стягнення може передувати службове розслідування. Воно проводиться з метою уточнення причин і умов, що сприяли вчиненню правопорушення, та ступеня вини.

Службове розслідування призначається письмовим наказом командира (начальника), який прийняв рішення притягти військовослужбовця до дисциплінарної відповідальності. Воно може бути проведено особисто командиром (начальником), доручено військовослужбовцю офіцерського складу, а в разі вчинення правопорушення військовослужбовцем рядового, сержантського (старшинського) складу - також військовослужбовцю сержантського (старшинського) складу.

Згідно із статтею 86 Дисциплінарного статуту, якщо вину військовослужбовця повністю доведено, командир, який призначив службове розслідування, приймає рішення про притягнення військовослужбовця до дисциплінарної відповідальності та визначає вид дисциплінарного стягнення. Під час накладення дисциплінарного стягнення та обрання його виду враховується: 1) характер та обставини вчинення правопорушення; 2) його наслідки; 3) попередня поведінка військовослужбовця; 4) тривалість військової служби; 5) рівень знань про порядок служби.

З врахуванням норм Дисциплінарного статуту, підставою для застосування до військовослужбовця дисциплінарного стягнення є невиконання або неналежне виконання військовослужбовцем своїх службових обов`язків, порушення військовослужбовцем військової дисципліни або громадського порядку. При цьому, обрання виду стягнення за дисциплінарний проступок є повноваженням суб`єкта його накладення. Крім того, положення наведеного законодавства, не містять жодних застережень щодо необхідності дотримання послідовності при застосуванні до осіб дисциплінарних стягнень, а передбачають необхідність застосування до особи, якою вчинено дисциплінарний проступок, дисциплінарного стягнення, співрозмірного з вчиненим нею проступком та з урахуванням обставин його скоєння.

З матеріалів справи судом встановлено, що командиром 1 стрілецького батальйону військової частини НОМЕР_1 полковником ОСОБА_2 було подано рапорт №1/00788 від 24.11.2022 року, щодо призначення службового розслідування за фактом невиконання бойового наказу (розпорядження) командира НОМЕР_2 стрілецького батальйону 19.11.2022 року солдатом ОСОБА_1 .

Матеріалами службового розслідування встановлено, що факт невиконання бойового наказу (розпорядження) командира 1 стрілецького батальйону 19.11.2022 року солдатом ОСОБА_1 підтвердився.

Наказом командира військової частини НОМЕР_1 від 31.12.2022 № 3013 «Про результати службового розслідування за фактом відмови від виконання наказу військовослужбовця військової частини НОМЕР_1 » за порушення вимог статті 65 Конституції України, статті 17 Закону України «Про оборону», статті 1 Закону України «Про військовий обов`язок і військову службу», статей 9, 11, 12, 16, 32, 49 Статуту внутрішньої служби Збройних Сил України, статей 1-4 Дисциплінарного статуту Збройних Сил України, ознак порушення статей 402, 403 Кримінального Кодексу України накладено дисциплінарне стягнення – «ПОПЕРЕДЖЕННЯ ПРО НЕПОВНУ СЛУЖБОВУ ВІДПОВІДНІСЬ», згідно пункту «г» статті 48 Дисциплінарного статуту Збройних Сил України на солдата ОСОБА_3 , старшого навідника 1 відділення кулеметного взводу управління 1 стрілецького батальйону військової частини НОМЕР_1 .

Командиром військової частини НОМЕР_1 було направлено повідомлення до правоохоронних органів, а саме до Державного бюро розслідувань, для встановлення вини, щодо притягнення позивача до кримінальної відповідальності за ознаками ч.4 ст. 402 КК України.

Постановою Територіального управління Державного бюро розслідувань, розташоване у місті Краматорську від 29.03.2023 кримінальне провадження внесене до ЄРДР №42022052100001827 від 22.11.2022, за ознаками кримінального правопорушення, передбаченого ч. 4 ст. 402 КК України в частині відмови від виконання наказу начальника військовослужбовцем військової частини НОМЕР_1 ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 - закрито на підставі п. 2 ч. 1 ст. 284 КПК України, у зв`язку з відсутністю в його діянні складу кримінального правопорушення.

В постанові зокрема зазначено, що позивач фактично виконав наказ начальника та готовий виконувати свій обов`язок щодо захисту Вітчизни і не має на меті ухилятись від проходження військової служби, тому кримінальне провадження №42022052100001827 від 22.11.2022 за ознаками кримінального правопорушення, передбаченого ч. 4 ст. 402 КК України, в частині відмови від виконання наказу начальника військовослужбовцем військової частини НОМЕР_1 ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 - підлягає закриттю.

Враховуючи викладене, оскільки, кримінальне провадження щодо позивача закрито на підставі п. 2 ч. 1 ст. 284 КПК України у зв`язку з відсутністю складу кримінального правопорушення, факт скоєння позивачем протиправних дій не підтверджений. Отже, наказ командира Військової частини НОМЕР_1 (з основної діяльності) від 31.12.2022 № 3013 «Про результати службового розслідування за фактом відмови від виконання наказу військовослужбовцями військової частини НОМЕР_1 » в частині, що стосується позивача є протиправним та підлягає скасуванню, у зв`язку із чим позовні вимоги в цій частині підлягають задоволенню.

Щодо виплати додаткової грошової винагороди за листопад 2022 року.

Відповідно до п.п.1,1-2 Постанови Кабінету Міністрів України від 28.02.2022 №168 "Питання деяких виплат військовослужбовцям, особам рядового і начальницького складу, поліцейським та їх сім`ям під час дії воєнного стану" (в редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин), встановлено, що на період дії воєнного стану військовослужбовцям Збройних Сил, Служби безпеки, Служби зовнішньої розвідки, Головного управління розвідки Міністерства оборони, Національної гвардії, Державної прикордонної служби, Управління державної охорони, Державної служби спеціального зв`язку та захисту інформації, Державної спеціальної служби транспорту, військовим прокурорам Офісу Генерального прокурора, особам рядового і начальницького складу Державної служби з надзвичайних ситуацій, співробітникам Служби судової охорони, особам начальницького складу управління спеціальних операцій Національного антикорупційного бюро та поліцейським виплачується додаткова винагорода в розмірі до 30000 гривень пропорційно в розрахунку на місяць, а тим з них, які беруть безпосередню участь у бойових діях або забезпечують здійснення заходів з національної безпеки і оборони, відсічі і стримування збройної агресії, перебуваючи безпосередньо в районах у період здійснення зазначених заходів (у тому числі військовослужбовцям строкової служби), - розмір цієї додаткової винагороди збільшується до 100 000 гривень в розрахунку на місяць пропорційно часу участі у таких діях та заходах. Особам рядового і начальницького складу територіальних (міжрегіональних) воєнізованих формувань Державної кримінально-виконавчої служби, що залучаються Головнокомандувачем Збройних Сил до складу оперативно-стратегічного угруповання відповідної групи військ для безпосередньої участі у бойових діях або забезпечення здійснення заходів з національної безпеки і оборони, відсічі і стримування збройної агресії, перебуваючи безпосередньо в районах проведення воєнних (бойових) дій у період здійснення зазначених заходів, виплачується додаткова винагорода в розмірі до 100000 гривень в розрахунку на місяць пропорційно часу участі у таких діях та заходах.

Виплата такої додаткової винагороди здійснюється на підставі наказів командирів (начальників).

Згідно абз.2 п.4 розділу XXXIV Порядку виплати грошового забезпечення військовослужбовцям Збройних Сил України та деяким іншим особам, затвердженого Наказом Міністерства оборони України 07 червня 2018 року №260 до наказів про виплату додаткової винагороди не включаються військовослужбовці, зазначені у пункті 2 цього розділу, які відмовились виконувати бойові накази (розпорядження),- за місяць, у якому здійснено таке порушення, оголошене наказом командира (начальника).

Судом встановлено, що наказом від 31.12.2022 № 3013 відповідачем позбавлено позивача додаткової винагороди згідно постанови Кабінету Міністрів України від 28.02.2022 року № 168 «Питання деяких виплат військовослужбовцям, особам рядового і начальницького складу, поліцейським та їх сім`ям під час дії воєнного стану» за листопад місяць 2022 року.

Так, відповідно до довідки фінансово-економічної служби від 16.02.2026 №1/397 позивачу нараховано додаткову винагороду за період з 01.11.2022 по 30.11.2022:

76 666,66 грн – додаткова винагорода із розрахунку 100 000,00 грн за період з 01.11.2022 по 19.11.2022 та за період з 27.11.2022 по 30.11.2022, 23 дні;

утримано (наказ командира військової частини НОМЕР_1 від 31.12.2022 №3013): 30 000,00 грн – додаткова винагорода за листопад за 2022 року; 16 666,66 грн – додаткова винагорода за листопад за 2022 року; 30 000,00 грн – додаткова винагорода за листопад за 2022 року.

Водночас, враховуючи наведені вище висновки суду щодо протиправності наказу командира Військової частини НОМЕР_1 (з основної діяльності) від 31.12.2022 № 3013 в частині, що стосується позивача, суд вважає, що відсутні правові підстави для позбавлення позивача права на отримання додаткової винагороди, передбаченої Постановою Кабінету Міністрів України від 28.02.2022 №168 за листопада 2022 року.

Враховуючи вищевикладене, суд приходить до висновку про необхідність зобов`язання відповідача нарахувати та виплатити позивачу додаткову винагороду відповідно до Постанови Кабінету Міністрів України від 28.02.2022 №168 за листопад 2022 року, з урахуванням проведених виплат.

Разом з тим щодо вимоги про стягнення з Військової частини НОМЕР_1 на користь позивача додаткову винагороду в розмірі 100 000 грн відповідно до постанови КМУ №168 від 28.02.2022 за листопад 2022 року, суд зазначає, що вказана вимога є передчасною і задоволенню не підлягає, оскільки стягнення відповідних сум можливе лише у випадку їх нарахування та не виплати.

Згідно з частинами 1, 2 статті 77 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу. В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.

Відповідно до положень статті 90 КАС України суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об`єктивному дослідженні. Жодні докази не мають для суду наперед встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності.

За наведеного вище суд вважає, що заявлені позовні вимоги знайшли своє підтвердження матеріалами справи, є обґрунтованими, а надані сторонами письмові докази є належними та достатніми для постановлення судового рішення про часткове задоволення позовних вимог.

Оскільки позивач звільнений від сплати судового збору в силу приписів Закону України «Про судовий збір», такі витрати відсутні.

Також, у позовній заяві представник позивача просить судові витрати, що складаються з витрат на професійну правничу допомогу, покласти на відповідача.

На підтвердження понесених витрат на професійну правничу допомогу до матеріалів справи додано: копію посвідчення адвоката, копію ордеру на надання правничої (правової) допомоги серії АР №1319722 від 23.05.2026, копію договору про надання правової допомоги від 21.01.2026, копію акту прийому-передачі виконаних робіт (наданих послуг) від 24.06.2026.

Відповідно до частини 3 статті 132 КАС України, до витрат, пов`язаних з розглядом справи, належать витрати: 1) на професійну правничу допомогу; 2) сторін та їхніх представників, що пов`язані із прибуттям до суду; 3) пов`язані із залученням свідків, спеціалістів, перекладачів, експертів та проведенням експертиз; 4) пов`язані з витребуванням доказів, проведенням огляду доказів за їх місцезнаходженням, забезпеченням доказів; 5) пов`язані із вчиненням інших процесуальних дій або підготовкою до розгляду справи.

Відповідно до частини 1 статті 134 КАС України, витрати, пов`язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави.

Відповідно до частини 2 статті 134 КАС України, за результатами розгляду справи витрати на правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом з іншими судовими витратами, за винятком витрат суб`єкта владних повноважень на правничу допомогу адвоката.

Відповідно до частини 3 статті 134 КАС України, для цілей розподілу судових витрат: 1) розмір витрат на правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу правничу допомогу, пов`язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката визначаються згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі доказів обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті стороною або третьою особою; 2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі доказів, які підтверджують здійснення витрат.

Відповідно до частини 4 статті 134 КАС України, для визначення розміру витрат на правничу допомогу та з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.

Відповідно до частини 5 статті 134 КАС України, розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із: 1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); 2) часом, витраченим адвокатом на виконання робіт (надання послуг); 3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; 4) ціною позову та значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи.

Відповідно до частини 6 статті 134 КАС України, в разі недотримання вимог частини 5 цієї статті суд може, за клопотанням іншої сторони, зменшити розмір витрат на правничу допомогу, які підлягають розподілу між сторонами.

Відповідно до частини 7 статті 134 КАС України, обов`язок доведення неспівмірності витрат покладається на сторону, яка заявляє клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката, які підлягають розподілу між сторонами.

Відповідно до положень статті 30 Закону України «Про адвокатуру і адвокатську діяльність» гонорар є формою винагороди адвоката за здійснення захисту, представництва та надання інших видів правової допомоги клієнту. Порядок обчислення гонорару (фіксований розмір, погодинна оплата), підстави для зміни розміру гонорару, порядок його сплати, умови повернення тощо визначаються в договорі про надання правової допомоги. При встановленні розміру гонорару враховуються складність справи, кваліфікація та досвід адвоката, фінансовий стан клієнта й інші істотні обставини. Гонорар має бути розумним і враховувати витрачений адвокатом час.

Відповідно до абзацу 1 частини 7 статті 139 КАС України, розмір витрат, які сторона сплатила або має сплатити в зв`язку з розглядом справи, встановлюється судом на підставі поданих сторонами доказів (договорів, рахунків тощо).

Отже, розмір понесених витрат на правничу допомогу адвоката визначається на підставі доказів, підтверджуючих понесені стороною витрати та доказів, що підтверджують відповідність цих витрат фактично виконаній адвокатом роботи.

Витрати на правову допомогу мають бути документально підтверджені та доведені договором про надання правничої допомоги, актами приймання-передачі наданих послуг, платіжними документами про оплату таких послуг, розрахунками таких витрат тощо.

Водночас, при визначенні суми компенсації витрат, понесених на правничу допомогу, суди мають досліджувати на підставі належних та допустимих доказів обсяг фактично наданих адвокатом послуг і виконаних робіт, кількість витраченого часу, розмір гонорару, співмірність послуг категорії складності справи, витраченого адвокатом часу, об`єму наданих послуг, ціни позову та (або) значенню справи.

Аналогічна правова позиція висловлена у постанові Верховного Суду від 19.09.2019 по справі №810/2760/17.

В підтвердження здійсненної правової допомоги, необхідно долучати до матеріалів справи розрахунок погодинної вартості правової допомоги, наданої у справі, який має бути передбачений договором про надання правової допомоги, та може міститися у акті приймання-передачі послуг за договором.

Розрахунок платної правової допомоги повинен відображати вартість години за певний вид послуги та час витрачений на: участь у судових засіданнях; вчинення окремих процесуальних дій поза судовим засіданням; ознайомлення з матеріалами справи в суді тощо.

Аналогічний висновок висловив Верховний Суд в постанові від 01 жовтня 2018 року у справі №569/17904/17.

Відсутність розрахунку витрат на професійну правничу допомогу є підставою для відмови у задоволенні вимог про відшкодування останніх.

Аналогічна правова позиція викладена в постанові Верховного Суду від 17.09.2019 у справі № 810/3806/18.

Тобто, для визначення розміру витрат на правничу допомогу, сторона зобов`язана надати документальне підтвердження судових витрат, а саме детальний опис робіт (наданих послуг). Норми частини 4 статті 134 КАС України є імперативними, тобто обов`язковими для виконання.

За вимогами ч. 6,7 ст. 134 КАС України у разі недотримання вимог частини п`ятої цієї статті суд може, за клопотанням іншої сторони, зменшити розмір витрат на правничу допомогу, які підлягають розподілу між сторонами. Обов`язок доведення неспівмірності витрат покладається на сторону, яка заявляє клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката, які підлягають розподілу між сторонами.

Досліджуючи надані відповідачем документи, суд зазначає, що у наданих представником позивача до матеріалів справи документах не відображено, кількості витраченого адвокатом на виконання робіт (надання послуг) часу (годин), вартості години за певний вид послуги, детального опису робіт проведених адвокатом (наданих послуг), позивачем не конкретизовано та необґрунтовано витрачений час на правничу допомогу, не деталізовано, які роботи проведені адвокатом в рамках надання послуг.

Суд зазначає, що вимога подання детального опису є обов`язковою і пов`язана з тим, що розмір гонорару та розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, не є тотожними. Особа може сплатити адвокату в якості гонорару будь-яку суму, але відшкодуванню за нормами КАС України підлягають лише ті витрати на професійну правничу допомогу, які доведені належними доказами, зокрема детальним описом робіт (наданих послуг).

Враховуючи наведене, суд дійшов висновку про відсутність підстав для стягнення витрат на професійну правничу допомогу.

Керуючись ст.ст. 139, 241-246, 262 КАС України, суд -

ВИРІШИВ:

Позов ОСОБА_1 до Військової частини НОМЕР_1 про визнання частково протиправним та скасування наказу, зобов`язання вчинити певні дії, - задовольнити частково.

Визнати протиправним та скасувати наказ командира Військової частини НОМЕР_1 (з основної діяльності) від 31.12.2022 № 3013 «Про результати службового розслідування за фактом відмови від виконання наказу військовослужбовцями військової частини НОМЕР_1 » в частині, що стосується ОСОБА_1 .

Зобов`язати Військову частину НОМЕР_1 нарахувати та виплатити ОСОБА_1 додаткову винагороду відповідно до Постанови Кабінету Міністрів України від 28.02.2022 № 168 за листопад 2022 року, з урахуванням проведених виплат.

В задоволенні решти позовних вимог, - відмовити.

В задоволенні вимоги про стягнення витрат на професійну правничу допомогу, - відмовити.

Рішення суду набирає законної сили відповідно до вимог статті 255 КАС України після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.

У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Рішення може бути оскаржене в порядок та строки, передбачені ст.ст. 295, 297 КАС України. Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення до Третього апеляційного адміністративного суду.

Повне найменування сторін та інших учасників справи:

Позивач - ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 ; РНОКПП НОМЕР_3 ),

Відповідач - Військова частина НОМЕР_1 ( АДРЕСА_2 ; код ЄДРПОУ НОМЕР_4 ).

Повне судове рішення складено 07 серпня 2026 року.

Суддя Б.В. Богатинський