Рішення від 05 серпня 2026 р. у справі №240/12645/25 — Житомирський окружний адміністративний суд

ЖИТОМИРСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

Р І Ш Е Н Н Я

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

06 серпня 2026 року м. Житомир справа № 240/12645/25

категорія 106020000

Житомирський окружний адміністративний суд у складі судді Шуляк Л.А., розглянувши у письмовому провадженні адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Державної судової адміністрації України Господарського суду Житомирської області про визнання протиправною бездіяльність, зобов`язання вчинити дії,

встановив:

До Житомирського окружного адміністративного суду звернулась ОСОБА_1 із позовом, в якому просить:

- визнати протиправною бездіяльність Державної судової адміністрації України, як державного органу у системі правосуддя, з належного виконання повноважень, передбачених ч.1 ст. 151 Закону України "Про судоустрій і статус суддів" від 2 червня 2016року № 1402-VIII в частині здійснення фінансового забезпечення діяльності місцевих спеціалізованих судів у представництві їх інтересів у відносинах із Верховною Радою України під час підготовки проєкту закону про Державний бюджет України на 2025 рік та пов`язаного з ним проєкту Закону про внесення змін до розділу XII "Прикінцеві та перехідні положення" Закону України "Про судоустрій і статус суддів" № 12244-1 від 10.12.2024, внесеного народними депутатами щодо доповнення розділу XII "Прикінцеві та перехідні положення" Закону України "Про судоустрій і статус суддів" пунктами 63-66 такого змісту: "63. Установити, що у 2025 році всім суддям місцевих судів щомісячно виплачується спеціальна доплата у розмірі 5 прожиткових мінімумів для працездатних осіб, який застосовується для визначення базового розміру посадового окладу судді. 66. Спеціальні доплати, передбачені пунктами 63-65 цього розділу, є тимчасовими, не вважаються складовими суддівської винагороди, не застосовуються для цілей перерахунку раніше призначеного щомісячного довічного грошового утримання та не впливають на нього";

- зобов`язати державу Україна в особі Господарського суду Житомирської області нарахувати за лютий - квітень 2025 року та виплатити судді ОСОБА_1 спеціальну доплату у розмірі п`яти прожиткових мінімумів для працездатних осіб, що застосовується для визначення базового розміру посадового окладу судді з утриманням сум податків, зборів та єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування за рахунок коштів, передбачених у кошторисі на суддівську винагороду на 2025 рік;

- допустити рішення до негайного виконання в частині зобов`язання нарахувати та виплатити спеціальну доплату за один місяць.

В обґрунтування позовних вимог зазначає, що відповідно до статті 41 Закону України "Про Державний бюджет України на 2025 рік" установлено, що у 2025 році у випадках, передбачених Законом України "Про судоустрій і статус суддів", судді місцевого суду в межах коштів, передбачених у кошторисі на суддівську винагороду, щомісяця виплачується спеціальна доплата у розмірі п`яти прожиткових мінімумів для працездатних осіб, що застосовується для визначення базового розміру посадового окладу судді. Зазначена стаття мала набрати чинності з дня набрання чинності законом про внесення змін до Закону України "Про судоустрій і статус суддів" щодо виплати судді місцевого суду спеціальної доплати, але не раніше 1 січня 2025 року.

Натомість, замість анонсованого підвищення рівня суддівської винагороди у спосіб встановлення тимчасово щомісячної виплати спеціальної доплати у відповідному розмірі суддям місцевих загальних судів, Верховна Рада України ухилилася врегулювати умови виплати такої доплати у Законі України "Про судоустрій і статус суддів" на 2025 рік.

Відсутність політичної волі законодавця внести зміни до спеціального закону призвела до декларативності норми статті 41 Закону України "Про Державний бюджет України на 2025 рік".

На думку позивача, така бездіяльність свідчать про дискримінаційний підхід держави в питанні належного розміру суддівської винагороди судді першої інстанції, порушення принципів належного урядування та верховенства права.

Ухвалою суду відкрито провадження у справі за правилами спрощеного позовного провадження без проведення судового засідання та повідомлення (виклику) учасників справи.

Державна судова адміністрація у встановлений строк відзиву на адміністративний позов не надала.

Відповідно до ч.6 ст.162 КАС України у разі ненадання відповідачем відзиву у встановлений судом строк без поважних причин суд вирішує справу за наявними матеріалами.

Господарський суд Житомирської області у відзиві на адміністративний позов зазначає, що Державною судовою адміністрацією України затверджено кошторис Господарського суду Житомирської області на 2025 рік, в якому передбачені кошти на виплату вищезазначеної спеціальної доплати відповідно до статті 41 Закону України "Про Державний бюджет України на 2025 рік".

Оскільки відповідні зміни до Закону України "Про судоустрій і статус суддів" щодо виплати судді місцевого суду спеціальної доплати внесені не були, відповідно і стаття 41 Закону № 4059-IX не набрала чинності, тому Господарський суд Житомирської області як розпорядник коштів нижчого рівня не мав правових підстав здійснити виплату позивачу спеціальної доплати.

Дану справу розглянуто у порядку ст.263 КАС України із складанням судового рішення відповідно до ч.4 ст.243 та ч.5 ст.250 КАС України.

Суд, дослідивши письмові докази на предмет належності, допустимості, достовірності кожного доказу окремо, а також достатності та взаємозв`язку доказів у їхній сукупності, встановив такі обставини.

ОСОБА_1 відповідно до Указу Президента України від 06 лютого 2007 року №82/2007 "Про призначення суддів" призначена на посаду судді Господарського суду Житомирської області строком на п`ять років. Наказом голови Господарського суду Житомирської області від 15 лютого 2007 року № 43-к її зараховано з 15 лютого 2007 року на посаду судді.

У подальшому на підставі постанови Верховної Ради України від 09 лютого 2012 року № 43 69-VI позивача обрано суддею Господарського суду Житомирської області безстроково.

Як зазначає позивач, відповідно до статті 41 Закону України "Про Державний бюджет України на 2025 рік" у 2025 році їй щомісяця мала виплачуватись спеціальна доплата у розмірі п`яти прожиткових мінімумів для працездатних осіб, що застосовується для визначення базового розміру посадового окладу судді, проте така доплати не виплачена, що свідчить про наявність протиправної бездіяльності.

Позивач не погоджуючись із такою бездіяльністю, звернулась до суду із цим позовом за захистом своїх порушених прав.

Надаючи правову оцінку спірним правовідносинам суд враховує таке.

Відповідно до частини другої статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Частиною першою статті 126 Конституції України визначено, що незалежність і недоторканість суддів гарантується Конституцією і законами України.

Організацію судової влади та здійснення правосуддя в Україні, що функціонує на засадах верховенства права відповідно до європейських стандартів і забезпечує право кожного на справедливий суд, визначає Закон України "Про судоустрій і статус суддів" від 02.06.2016 № 1402-VIII (далі - Закон № 1402-VIII).

Відповідно до ст.135 Закону №1402-VIII суддівська винагорода регулюється цим Законом та не може визначатися іншими нормативно-правовими актами.

Суддівська винагорода виплачується судді з дня зарахування його до штату відповідного суду, якщо інше не встановлено цим Законом. Суддівська винагорода складається з посадового окладу та доплат за:

1) вислугу років;

2) перебування на адміністративній посаді в суді;

3) науковий ступінь;

4) роботу, що передбачає доступ до державної таємниці.

Статтею 146 Закону №1402-VIII передбачено, що держава забезпечує фінансування та належні умови для функціонування судів і діяльності суддів відповідно до Конституції України.

Забезпечення функціонування судової влади передбачає:

1) окреме визначення у Державному бюджеті України видатків на утримання судів не нижче рівня, що забезпечує можливість повного і незалежного здійснення правосуддя відповідно до закону;

2) законодавче гарантування повного і своєчасного фінансування судів;

3) гарантування достатнього рівня соціального забезпечення суддів.

Видатки на утримання судів визначаються з урахуванням пропозицій Вищої ради правосуддя.

Згідно із ст. 148 Закону №1402-VIII фінансування всіх судів в Україні здійснюється за рахунок коштів Державного бюджету України.

Видатки загального фонду Державного бюджету України на утримання судів належать до захищених статей видатків Державного бюджету України.

Функції головного розпорядника коштів Державного бюджету України щодо фінансового забезпечення діяльності судів здійснюють, серед інших, Державна судова адміністрація України - щодо фінансового забезпечення діяльності всіх інших судів, діяльності Вищої кваліфікаційної комісії суддів України, органів суддівського самоврядування, Національної школи суддів України, Служби судової охорони та Державної судової адміністрації України.

Відповідно до ст.149 Закону №1402-VIII суди фінансуються згідно з кошторисами і щомісячними розписами видатків, затвердженими відповідно до вимог цього Закону, у межах річної суми видатків, визначених Державним бюджетом України на поточний фінансовий рік, у порядку, встановленому Бюджетним кодексом України.

Отже, визначені Конституцією України та спеціальним законодавчим актом (Законом) гарантії незалежності суддів є невід`ємним елементом їх статусу, поширюються на всіх суддів України та є необхідною умовою здійснення правосуддя неупередженим, безстороннім і справедливим судом.

Статтею 41 Закону України "Про Державний бюджет України на 2025 рік" від 19.11.2024 №4059-IX (далі – Закон №4059-IX) установлено, що у 2025 році у випадках, передбачених Законом України "Про судоустрій і статус суддів", судді місцевого суду в межах коштів, передбачених у кошторисі на суддівську винагороду, щомісяця виплачується спеціальна доплата у розмірі п`яти прожиткових мінімумів для працездатних осіб, що застосовується для визначення базового розміру посадового окладу судді.

Така спеціальна доплата є тимчасовою, не вважається складовою суддівської винагороди судді, не застосовується для цілей перерахунку раніше призначеного щомісячного довічного грошового утримання та не впливає на нього.

У п.1 Прикінцевих положень Закону №4059-IX передбачено, що цей Закон набирає чинності з 1 січня 2025 року, крім статті 41 цього Закону, яка набирає чинності з дня набрання чинності законом про внесення змін до Закону України "Про судоустрій і статус суддів" щодо виплати судді місцевого суду спеціальної доплати, але не раніше 1 січня 2025 року.

Водночас, станом на 01.01.2025 року Верховною Радою України не було прийнято закону про внесення змін до Закону України "Про судоустрій і статус суддів" щодо виплати судді місцевого суду спеціальної доплати, відповідно стаття 41 Закону №4059-IX не набрала чинності, тому позивачу не виплачувалась дана доплата.

Згідно проєкту Закону України Про внесення змін до розділу XII "Прикінцеві та перехідні положення" Закону України "Про судоустрій і статус суддів" щодо виплати судді місцевого суду спеціальної доплати №12244-1 від 11.12.2024, розділ XII "Прикінцеві та перехідні положення" Закону України "Про судоустрій і статус суддів" вирішено доповнити пунктами 63-66 такого змісту: "63. Установити, що у 2025 році всім суддям місцевих судів щомісячно виплачується спеціальна доплата у розмірі 5 прожиткових мінімумів для працездатних осіб, який застосовується для визначення базового розміру посадового окладу судді. 66. Спеціальні доплати, передбачені пунктами 63-65 цього розділу, є тимчасовими, не вважаються складовими суддівської винагороди, не застосовуються для цілей перерахунку раніше призначеного щомісячного довічного грошового утримання та не впливають на нього".

Водночас, принцип публічного права (в аспекті законності), закріплений у частині другій статті 19 Конституції України, відповідно до якої органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Згідно з позицією Верховного Суду, сформованою у постанові від 19 серпня 2022 року у справі № 160/4933/20, суб`єкт владних повноважень зобов`язаний дотримуватися принципу публічного права, тобто діяти лише на виконання закону, за умов і обставин, визначених ним, вчиняти дії (приймати рішення), не виходячи за межі прав та обов`язків, дотримуватися встановленої законом процедури, обирати лише встановлені законодавством України способи правомірної поведінки під час реалізації своїх владних повноважень.

Суд наголошує, що органи публічної влади повинні діяти відповідно до закону і в межах норм, що визначають їхні повноваження. Вони не повинні діяти свавільно. Якщо дії органу публічної влади виходять за межі його повноважень (ultra vires), такі дії будуть незаконними.

Крім того, ухвалюючи рішення у даній справі, суд першої інстанції виснував, що держава в особі її органів, діючи послідовно, частково вчинила подальші дії (розробила відповідний законопроект, передбачила фінансування видатків на виплату доплати), спрямовані на реалізацію ст.41 Закону №4059-IX, тим самим підсиливши легітимні очікування позивача щодо виплати їй зазначеної доплати.

На переконання суду першої інстанції, оскільки законопроєкт № 12244-1 не був ухвалений Верховною Радою України і станом на 01.01.2025 року був відсутній закон, який визначає механізм реалізації права позивача, передбаченого ст.41 Закону №4059-IX, вказане є порушенням державою у спірних правовідносинах принципів правової визначеності та легітимних очікувань.

За таких обставин, суд прийшов до висновку, що держава вдалася до поведінки у формі бездіяльності з неприйняття Закону про внесення змін до розділу XII "Прикінцеві та перехідні положення" Закону України "Про судоустрій і статус суддів" № 12244-1 від 10.12.2024 щодо виплати судді місцевого суду спеціальної доплати у ситуації, коли не було об`єктивних, реальних, фінансових тощо причин, які стояли на заваді втілення законодавчої ініціативи народних депутатів авторів наведеного законопроекту.

Відповідно до положень Регламенту Верховної Ради України законопроєкт після його внесення та реєстрації у Верховній Раді України розглядається у відповідних комітетах та проходить процедуру розгляду у першому, другому та, у разі необхідності, третьому читанні, за результатами яких Верховна Рада України приймає рішення про ухвалення закону в цілому.

Згідно з частинами другоюп`ятою статті 94 Конституції України, після ухвалення закону Верховною Радою України він підписується Головою Верховної Ради України та невідкладно направляється Президенту України. Президент України протягом п`ятнадцяти днів підписує закон або повертає його зі своїми вмотивованими і сформульованими пропозиціями для повторного розгляду Верховною Радою України.

У разі якщо Президент України не підписав та не повернув закон у встановлений строк, такий закон вважається схваленим Президентом України і підлягає підписанню та офіційному оприлюдненню Головою Верховної Ради України.

Відповідно до частини п`ятої статті 94 Конституції України, закон набирає чинності через десять днів з дня його офіційного оприлюднення, якщо інше не передбачено самим законом, але не раніше дня його опублікування.

Згідно офіційних даних сайту Верховної Ради України, проєкт Закону України Про внесення змін до розділу XII "Прикінцеві та перехідні положення" Закону України "Про судоустрій і статус суддів" щодо виплати судді місцевого суду спеціальної доплати №12244-1 від 11.12.2024 перебуває ще на стадії розгляду Верховною Радою України, а отже не має юридичної сили та не підлягає застосуванню.

Згідно з позицією Верховного Суду, сформованою у постанові від 19 серпня 2022 року у справі № 160/4933/20, суб`єкт владних повноважень зобов`язаний дотримуватися принципу публічного права, тобто діяти лише на виконання закону, за умов і обставин, визначених ним, вчиняти дії (приймати рішення), не виходячи за межі прав та обов`язків, дотримуватися встановленої законом процедури, обирати лише встановлені законодавством України способи правомірної поведінки під час реалізації своїх владних повноважень.

Велика Палата Верховного Суду неодноразово зазначала, що у відносинах, у які вступає держава, органи, через які вона діє, не мають власних прав і обов`язків, а наділені повноваженнями (компетенцією) представляти державу у відповідних правовідносинах. Тобто, під час розгляду справи у суді фактичною стороною у спорі є держава, навіть якщо позивач визначив стороною у справі певний орган (постанови від 12.07.2023 у справа № 757/31372/18-ц, п.37, від 18.01.2023 у справі № 488/2807/17, п.35, від 03.10.2023 у справі № 686/7081/21, п.51).

Конституційний суд в рішенні від 17.10.2002 по справі №1-6/2002 дав тлумачення наступному, Верховна Рада України визначена в статті 75 Конституції України (254к/96-ВР) парламентом - єдиним органом законодавчої влади в Україні. Як орган державної влади Верховна Рада України є колегіальним органом, який складають чотириста п`ятдесят народних депутатів України. Повноваження Верховної Ради України реалізуються спільною діяльністю народних депутатів України на засіданнях Верховної Ради України під час її сесій. Визначення Верховної Ради України єдиним органом законодавчої влади означає, що жоден інший орган державної влади не уповноважений приймати закони. Верховна Рада України здійснює законодавчу влади самостійно, без участі інших органів. Проте учасниками законодавчого процесу на його відповідній стадії, а отже, учасниками законотворчості, є визначені в частині першій статті 93 Конституції України (254к/96-ВР) суб`єкти права законодавчої ініціативи у Верховній Раді України - зокрема Президент України і Кабінет Міністрів України.

Оскільки законопроєкт № 12244-1 не був ухвалений Верховною Радою України і станом на 01.01.2025 року був відсутній закон, який визначає механізм реалізації права позивача, передбаченого ст.41 Закону №4059-IX, а тому відсутні правові підстави вважати, що пункт 1 частини першої статті 152 Закону №1402-VIII покладає на Державну судову адміністрацію України обов`язок вчиняти дії щодо виплати доплати в розмірі п`яти прожиткових мінімумів для працездатних осіб.

Аналогічна правова позиція висловлена Сьомим апеляційним адміністративним судом в постанові від 30.06.2026 року у справі №240/4144/25.

Враховуючи вищевикладене, суд вважає за необхідне відмовити у задоволенні адміністративного суду.

Частиною першою статті 77 КАС України закріплено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.

Відповідно до частини другої статті 77 КАС України, в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.

З огляду на наведене, суд дійшов висновку про відсутність підстав для задоволення позовних вимог.

Зважаючи на відсутність документально-підтверджених судових витрат у даній адміністративній справі питання про їх розподіл судом не вирішується.

Керуючись статтями 6-9, 77, 90, 139, 242-246, 255, 257, 262, 295, 297 Кодексу адміністративного судочинства України, суд,

вирішив:

В задоволенні адміністративного суду - відмовити.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.

Рішення суду може бути оскаржене шляхом подання апеляційної скарги безпосередньо до Сьомого апеляційного адміністративного суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.

У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Суддя Л.А.Шуляк

Повний текст складено: 06 серпня 2026 р.

06.08.26