Постанова від 03 серпня 2026 р. у справі №922/1008/26 — Східний апеляційний господарський суд

СХІДНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

04 серпня 2026 року м. Харків Справа № 922/1008/26

Східний апеляційний господарський суд у складі колегії суддів: головуючий суддя Крестьянінов О.О., суддя Демідова П.В., суддя Мартюхіна Н.О.,

за участі секретаря судового засідання Борсук В.Б.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні у приміщенні Східного апеляційного господарського суду апеляційну скаргу Державної служби України з безпеки на транспорті (вх. №1411Х) на рішення Господарського суду Харківської області від 10.06.2026 (рішення ухвалено суддею Трофімовим І.В. в приміщенні Господарського суду Харківської області 10.06.2026, повне рішення складено 10.06.2026) та на додаткове рішення Господарського суду Харківської області від 23.06.2026 (додаткове рішення ухвалено суддею Трофімовим І.В. в приміщенні Господарського суду Харківської області 23.06.2026) у справі №922/1008/26

за позовом фізичної особи-підприємця Островерха Юрія Володимировича ( АДРЕСА_1 )

до Державної служби України з безпеки на транспорті (03150, м. Київ, вул. Антоновича, 51)

треті особи, які не заявляють самостійних вимог щодо предмета спору, на стороні відповідача: 1) Головне управління Державної казначейської служби України у Харківській області (61166, м. Харків, вул. Євгенія Єніна, 18);

2) Шевченківський ВДВС у м. Харкові СМУ МЮ (61022, м. Харків, вул. Ярослава Мудрого, 26)

про стягнення 17000 грн

ВСТАНОВИВ:

Рішенням Господарського суду Харківської області від 10.06.2026 у справі №922/1008/26 позов задоволено, стягнуто з Державного бюджету України на користь фізичної особи-підприємця Островерха Юрія Володимировича безпідставно перераховані кошти у розмірі 17000,00 грн, стягнуто з Державної служби України з безпеки на транспорті на користь фізичної особи-підприємця Островерха Юрія Володимировича судовий збір у розмірі 2662,40 грн.

Додатковим рішенням Господарського суду Харківської області від 23.06.2026 у справі №922/1008/26 заяву представника позивача про винесення додаткового рішення задоволено частково, стягнуто з Державної служби України з безпеки на транспорті на користь фізичної особи-підприємця Островерха Юрія Володимировича витрати на професійну правничу допомогу в розмірі 6500,00 грн.

Державна служба України з безпеки на транспорті звернулась з апеляційною скаргою, в якій посилаючись на порушення судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права просить скасувати рішення Господарського суду Харківської області від 10.06.2026 та додаткове рішення Господарського суду Харківської області від 23.06.2026 та прийняти нове, яким у задоволенні позовних вимог – відмовити повністю; судові витрати, понесені заявником, віднести на рахунок позивача.

В обґрунтування апеляційної скарги відповідач зазначає, що сплата позивачем до державного бюджету України штрафу є помилкою, а тому його повернення з державного бюджету України має відбуватися відповідно до приписів ч.2 ст. 45 БК України та пунктів 3,5 Порядку №787.

Стосовно підстав для скасування додаткового рішення відповідач зазначає, що дана справа є справою незначної складності, понесені позивачем витрати на правничу допомогу неспівмірні з предметом спору та витраченим часом. За результатом аналізу аналогічних справ, в яких вирішувалось питання правомірності постанов про застосування адміністративно- господарських штрафів, що розглянуті у 2025 році і по яким винесені рішення не на користь Укртрансбезпеки, середній розмір витрат на оплату правничої допомоги адвоката, що стягувався судами, становить 2000 грн. Тому, на думку відповідача, додаткове рішення підлягає скасуванню, у разі скасування рішення у справі, а у разі залишення без змін рішення у справі, додаткове рішення підлягає частковому скасуванню.

Ухвалою Східного апеляційного господарського суду від 13.07.2026 відкрито апеляційне провадження за апеляційною скаргою Державної служби України з безпеки на транспорті (вх. №1411Х) на рішення Господарського суду Харківської області від 10.06.2026 та на додаткове рішення Господарського суду Харківської області від 23.06.2026 у справі №922/1008/26; повідомлено учасників справи, що розгляд апеляційної скарги відбудеться 04.08.2026.

22.07.2026 від позивача надійшов відзив на апеляційну скаргу відповідача, яку він просить залишити без задоволення, а рішення суду першої інстанції та додаткове рішення – залишити без змін. Крім того, позивач просить у разі залишення без задоволення апеляційної скарги Державної служби України з безпеки на транспорті на рішення та на додаткове рішення Господарського суду Харківської області стягнути за рахунок бюджетних асигнувань з Державної служби України з безпеки на транспорті на користь ФОП Островерха Ю.В. понесені судові витрати у справі в суді апеляційної інстанції, зокрема витрати на правничу допомогу адвоката у сумі 5000 грн; у разі залишення без задоволення апеляційної скарги Державної служби України з безпеки на транспорті на рішення та додаткове рішення Господарського суду Харківської області надати позивачу строк у 5 днів з моменту прийняття рішення для подання доказів понесених судових витрат.

31.07.2026 від позивача надійшла заява про розгляд справи без його участі, а також без участі його представника.

Відповідно до розпорядження Східного апеляційного господарського суду щодо повторного автоматизованого розподілу справи та витягу з протоколу повторного автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 03.08.2026 у зв`язку з відпусткою судді Тарасової І.В. для розгляду справи сформовано колегію суддів у складі: головуючий суддя Крестьянінов О.О., суддя Демідова П.В., суддя Мартюхіна Н.О.

У судове засідання учасники справи не з`явились, хоча були повідомлені судом належним чином про дату, час та місце розгляду справи.

Дослідивши матеріали справи, перевіривши в межах доводів та вимог апеляційної скарги законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції, колегія суддів Східного апеляційного господарського суду встановила таке.

31.12.2024 відділом державного нагляду (контролю) у Донецькій, Луганській та Харківській областях Державної служби України з безпеки на транспорті винесено постанову про застосування адміністративно-господарського штрафу №129637, зі змісту якої вбачається, що ФОП Островерх Ю.В. 25.11.2024 о 15:20 за адресою: а/д Н - 12, «Суми-Полтава», км. 72+400 допущено порушення ст. 48 Закону України «Про автомобільний транспорт» (згідно з актом від 25.11.2024 № АР 102786) відповідальність за яке передбачено абз. 3 ч.1 ст. 60 Закону України «Про автомобільний транспорт» та постановлено стягнути з ФОП Островерх Ю.В. адміністративно-господарський штраф у сумі 17000 грн.

19.02.2025 Шевченківським відділом державної виконавчої служби у місті Харкові Східного міжрегіонального управління Міністерства юстиції винесено постанову про відкриття виконавчого провадження ВП №77256821 про стягнення з ФОП Островерха Ю.В. на користь держави штраф у сумі 17000 грн на підставі постанови №129637 виданої 31.12.2024 Відділом Державного нагляду (контролю) у Донецькій, Луганській та Харківських областях.

Відповідно до платіжної інструкції № XB6A-09HC-A24B-A1BX від 19.02.2025 позивачем сплачено суму 19003,00 грн, призначення платежу «Сплата боргу за виконавче провадження №77256821».

20.02.2025 Шевченківським відділом державної виконавчої служби у місті Харкові Східного міжрегіонального управління Міністерства юстиції винесено постанову про закінчення виконавчого провадження № 77256821, у зв`язку зі сплатою в повному обсязі.

Рішенням Харківського окружного адміністративного суду від 04.08.2025 у справі №520/6383/25 адміністративний позов ФОП Островерха Ю.В. до Державної служби України з безпеки на транспорті, Відділу державного нагляду (контролю) у Донецькій, Луганській та Харківській областях Державної служби України з безпеки на транспорті про визнання протиправним та скасування постанови задоволено; визнано протиправною та скасовано постанову Відділу державного нагляду (контролю) у Донецькій, Луганській та Харківській областях Державної служби України з безпеки на транспорті про застосування адміністративно-господарського штрафу № 129637 від 31 грудня 2024 року; стягнуто з Державної служби України з безпеки на транспорті за рахунок бюджетних асигнувань на користь ФОП Островерха Ю.В. витрати на сплату судового збору у сумі 2422,40 грн та 2000,00 грн витрат на професійну правову допомогу адвоката.

Постановою Другого апеляційного адміністративного суду від 04.03.2026 у справі №520/6383/25 апеляційну скаргу Державної служба України з безпеки на транспорті, в особі Відділу державного нагляду (контролю) у Донецькій, Луганській та Харківській області залишено без задоволення; рішення Харківського окружного адміністративного суду від 04.08.2025 по справі №520/6383/25 залишено без змін.

Обґрунтовуючи заявлені позовні вимоги, позивач зазначає, що постанова про застосування адміністративно-господарського штрафу до позивача в розмірі 17000 грн була скасована в судовому порядку, тому грошові кошти є такими, що безпідставно отримані та підлягають стягненню на користь позивача підставі ст.1212 ЦК України.

Заперечуючи проти позову ГУ Державної казначейської служби України у Харківській області зазначає, що на момент стягнення коштів постанова від 31.12.2024 №129637 відділу державного нагляду (контролю) у Донецькій, Луганській та Харківській області щодо накладення штрафу у розмірі 17000,00 грн. була чинною, тому кошти стягнуті не безпідставно. Отже, кошти було сплачено за наявності правової підстави, а тому не можуть бути визнані як «безпідставно набуті» та повернуті на підставі ст. 1212 ЦК України. В даному випадку, на переконання ГУ Державної казначейської служби України у Харківській області, повернення повинно здійснюватися у спосіб передбачений Порядком повернення коштів, помилково або надмірно зарахованих до державного та місцевих бюджетів, затвердженого наказом Міністерства фінансів України від 03.09.2013 №787 (далі – Порядок №787).

Заперечуючи проти позову відповідач зазначає, що в даному випадку сплата позивачем до державного бюджету України штрафу є помилкою, а тому його повернення з державного бюджету України має відбуватися відповідно до приписів ч.2 ст. 45 БК України та пунктів 3,5 Порядку №787. Відповідно до Порядку №787, з метою повернення коштів, позивач мав звернутися саме до органу, до якого ним були перераховані відповідні кошти – тобто до відділу державної виконавчої служби; у разі надання відділом державної виконавчої служби до Укртрансбезпеки правильно оформленого повного пакету документів, останній за результатами його розгляду ухвалить відповідне рішення щодо підготовки відповідного подання. Проте, така процедура не була дотримана позивачем.

Приймаючи оскаржуване рішення про задоволення позову суд першої інстанції встановив, що підстава для зберігання перерахованих позивачем грошових коштів на виконання постанови №129637 від 31.12.2024 про застосування адміністративно-господарського штрафу, складеної відділом державного нагляду (контролю) у Донецькій, Луганській та Харківській областях Державної служби України з безпеки на транспорті у розмірі 17000 грн, відпала, у зв`язку з її скасуванням за рішенням суду, яке набрало законної сили, тому платник згідно зі ст. 1212 ЦК України має право на позов про стягнення суми перерахованих ним як таких, які утримуються у бюджеті без достатньої правової підстави.

Надаючи власну правову кваліфікацію обставинам справи, колегія суддів зазначає таке.

Загальні підстави для виникнення зобов`язань у зв`язку з набуттям, збереженням майна без достатньої правової підстави визначені нормами гл. 83 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України). Положення цієї глави застосовуються незалежно від того, чи безпідставне набуття або збереження майна було результатом поведінки набувача майна, потерпілого, інших осіб чи наслідком події.

Відповідно ст. 1212 ЦК України особа, яка набула майно або зберегла його у себе за рахунок іншої особи (потерпілого) без достатньої правової підстави (безпідставно набуте майно), зобов`язана повернути потерпілому це майно. Особа зобов`язана повернути майно і тоді, коли підстава, на якій воно було набуте, згодом відпала. Положення цієї глави застосовуються незалежно від того, чи безпідставне набуття або збереження майна було результатом поведінки набувача майна, потерпілого, інших осіб чи наслідком події.

Предметом регулювання інституту безпідставного набуття чи збереження майна є відносини, які виникають у зв`язку з безпідставним отриманням чи збереженням майна і які не врегульовані спеціальними інститутами цивільного права.

Зобов`язання з безпідставного набуття, збереження майна виникають за наявності трьох умов: а) набуття або збереження майна; б) набуття або збереження за рахунок іншої особи; в) відсутність правової підстави для набуття або збереження майна (відсутність положень закону, адміністративного акта, правочину або інших підстав, передбачених статтею 11 ЦК України).

Об`єктивними умовами виникнення зобов`язань з набуття, збереження майна без достатньої правової підстави виступають: 1) набуття або збереження майна однією особою (набувачем) за рахунок іншої (потерпілого); 2) шкода у вигляді зменшення або незбільшення майна в іншої особи (потерпілого); 3) обумовленість збільшення або збереження майна з боку набувача шляхом зменшення або відсутності збільшення на стороні потерпілого; 4) відсутність правової підстави для вказаної зміни майнового стану цих осіб.

Отже, за змістом ст. 1212 ЦК України безпідставно набутим є майно, набуте особою або збережене нею в себе за рахунок іншої особи (потерпілого) без достатньої правової підстави.

Під відсутністю правової підстави розуміється такий перехід майна від однієї особи до іншої, який або не ґрунтується на прямій вказівці закону, або суперечить меті правовідношення і його юридичному змісту. Тобто відсутність правової підстави означає, що набувач збагатився за рахунок потерпілого поза підставою, передбаченою законом, іншими правовими актами чи правочином.

Загальна умова ч. 1 ст. 1212 ЦК України звужує застосування інституту безпідставного збагачення у зобов`язальних (договірних) відносинах, бо отримане однією зі сторін у зобов`язанні підлягає поверненню іншій стороні на підставі цієї тільки за наявності ознаки безпідставності такого виконання.

Тобто в разі, коли поведінка набувача, потерпілого, інших осіб або подія утворюють правову підставу для набуття (збереження) майна, положення статті 1212 Цивільного кодексу України можна застосовувати тільки після того, як така правова підстава в установленому порядку скасована, визнана недійсною, змінена, припинена або була відсутня взагалі.

Відповідно до ст. 1213 ЦК України набувач зобов`язаний повернути потерпілому безпідставно набуте майно в натурі. У разі неможливості повернути в натурі потерпілому безпідставно набуте майно відшкодовується його вартість, яка визначається на момент розгляду судом справи про повернення майна.

Як вже зазначалось рішенням Харківського окружного адміністративного суду від 04.08.2025 у справі № 520/6383/25, залишеним без змін постановою Другого апеляційного адміністративного суду від 04.03.2026, визнано протиправною та скасовано постанову Відділу державного нагляду (контролю) у Донецькій, Луганській та Харківській областях Державної служби України з безпеки на транспорті про застосування адміністративно-господарського штрафу № 129637 від 31 грудня 2024 року.

Таким чином, відповідна правова підстава (постанова про застосування адміністративно-господарського штрафу №129637 від 31.12.2024) для сплати позивачем коштів визнана протиправною та скасована, відповідно сплачена позивачем сума штрафу є безпідставно набутим майном в розумінні ст. 1212 ЦК України.

Велика Палата Верховного Суду у постанові від 08.08.2023 року у справі №910/5880/21 зазначила, що після визнання протиправною та скасування адміністративним судом постанови про застосування штрафу платник згідно зі статтею 1212 ЦК України має право на позов про стягнення суми перерахованих ним коштів як таких, які утримуються у бюджеті без достатньої правової підстави. Це узгоджується із практикою Великої Палати Верховного Суду про те, що рішення органу влади за умови його невідповідності закону не тягне тих юридичних наслідків, на які воно спрямоване (див., наприклад, постанови від 21 серпня 2019 року у справі № 911/3681/17 (пункт 39), від 15 жовтня 2019 року у справі № 911/3749/17 (пункт 6.27), від 22 січня 2020 року у справі № 910/1809/18 (пункт 35), від 1 лютого 2020 року у справі № 922/614/19 (пункт 52), від 23 листопада 2021 року у справі № 359/3373/16-ц (пункт 109)). Аналогічна правова позиція викладена у постанові від

Стосовно посилань відповідача на те, що повернення з державного бюджету України коштів має відбуватися відповідно до приписів ч.2 ст. 45 БК України та пунктів 3,5 Порядку №787, колегія суддів зазначає таке.

Відповідно до ч. 2 ст. 45 БК України казначейство України веде бухгалтерський облік усіх надходжень Державного бюджету України та за поданням (висновком) органів, що контролюють справляння надходжень бюджету, здійснює повернення (перерахування) коштів, помилково або надміру зарахованих до бюджету. Перерахування між видами доходів і бюджетів коштів, помилково та/або надміру зарахованих до державного бюджету через єдиний рахунок, здійснюється Казначейством України за висновком податкових органів, поданим на дату формування реєстру платежів з єдиного рахунка в розрізі окремого платника у складі зведеного реєстру платежів з єдиного рахунка згідно з Податковим кодексом України.

Наказом Міністерства фінансів України від 03.09.2013 № 787 затверджено Порядок повернення (перерахування) коштів, помилково або надміру зарахованих до державного та місцевих бюджетів, який визначає процедури: повернення коштів, помилково або надміру зарахованих до державного та місцевих бюджетів, а саме: податків, зборів, пені, платежів та інших доходів бюджету, коштів від повернення до бюджетів бюджетних позичок, фінансової допомоги, наданої на поворотній основі, та кредитів, у тому числі залучених державою (місцевими бюджетами) або під державні (місцеві) гарантії (далі - платежі); перерахування платежів, помилково або надміру зарахованих до відповідних бюджетів (крім коштів, зарахованих через єдиний рахунок), у рахунок сплати інших платежів незалежно від виду бюджету на відповідні бюджетні рахунки для зарахування надходжень (далі - рахунки за надходженнями); перерахування між видами доходів і бюджетів коштів, помилково та/або надміру зарахованих до відповідних бюджетів через єдиний рахунок.

Відповідно до п. 1 Порядку №787 надміру зараховані кошти це сума коштів, що становить позитивну різницю між сумою фактично сплачених коштів та сумою коштів, яку повинен сплатити до відповідного бюджету платник платежів (зборів), що визначені відповідним законодавством (крім платежів (зборів), контроль за справлянням яких покладено на органи ДПС та органи Держмитслужби), для повного виконання покладеного на нього грошового зобов`язання; помилково зараховані кошти це кошти, що сплачені платником за видом доходів, який не відповідає суті платежу (збору), визначеного в абзаці третьому цього пункту, та/або до невідповідного бюджету.

Повернення (перерахування) помилково або надміру зарахованих до бюджету або повернення на єдиний рахунок (у разі його використання) податків, зборів, пені, платежів та інших доходів бюджетів, або перерахування між видами доходів і бюджетів коштів, помилково та/або надміру зарахованих до відповідних бюджетів через єдиний рахунок, здійснюється за поданням (висновком, повідомленням) органів, що контролюють справляння надходжень бюджету (абз. 1 п. 5 Порядку №787).

Отже, обов`язковою умовою для повернення коштів у відповідності до Порядку №787 є факт установлення того, що кошти були зараховані до бюджету з певними недоліками (надмірна сума або помилкова).

В даному випадку, оскільки сума адміністративно-господарського штрафу, яку стягнуто до бюджету з позивача, не є помилково чи надміру зарахованою, Порядок №787 на спірні правовідносини не поширюється.

Колегія суддів звертає увагу на те, що Укртрансбезпека є центральним органом виконавчої влади, діяльність якого спрямовується і координується Кабінетом Міністрів України через Віце-прем`єр-міністра з відновлення України - Міністра розвитку громад та територій (далі - Міністр) і який реалізує державну політику з питань безпеки на наземному транспорті (пункт 1 Положення про Державну службу України з безпеки на транспорті, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 11 лютого 2015 року № 103, далі - Положення).

Одним із основних завдань Укртрансбезпеки є, зокрема здійснення державного нагляду (контролю) за безпекою на автомобільному, міському електричному, залізничному транспорті та державного нагляду (контролю) з питань безпеки рухомого складу під час здійснення мультимодальних перевезень на території України (підпункт 3 пункту 4 Положення).

Велика Палата Верховного Суду неодноразово зазначала, що у випадку, коли держава вступає в цивільні, у тому числі господарські, правовідносини, вона має цивільну правоздатність нарівні з іншими їх учасниками. Держава набуває і здійснює цивільні права й обов`язки через відповідні органи, які діють у межах їхньої компетенції. Отже, поведінка органів, через які діє держава, розглядається як поведінка держави у конкретних, зокрема цивільних, правовідносинах. Тому у відносинах, в які вступає держава, органи, через які вона діє, не мають власних прав і обов`язків, а наділені повноваженнями (компетенцією) представляти державу у відповідних правовідносинах. Інакше кажучи, органи державної влади, насправді, не діють як юридичні особи, навіть якщо вони формально наділені таким статусом, а діють від імені держави, що відповідає за своїми зобов`язаннями державним майном, яким наділяє, зокрема, її органи (див. постанови від 20 листопада 2018 року у справі № 5023/10655/11 (пункти 6.21, 6.22), від 26 лютого 2019 року у справі № 915/478/18 (пункти 4.19, 4.20), від 26 червня 2019 року у справі № 587/430/16-ц (пункт 26), від 15 січня 2020 року у справі № 698/119/18 (пункт 21), від 18 березня 2020 року у справі № 553/2759/18 (пункт 35), від 6 липня 2021 року у справі № 911/2169/20 (пункт 8.5), від 23 листопада 2021 року у справі № 359/3373/16-ц (пункт 80), від 15 лютого 2022 року у справі № 910/6175/19 (пункт 7.45), від 20 липня 2022 року у справі № 910/5201/19 (пункт 75), від 5 жовтня 2022 року у справах № 923/199/21 (пункт 8.16) і № 922/1830/19 (пункт 7.1), від 14 грудня 2022 року у справі № 2-3887/2009 (пункт 55), від 12 липня 2023 року у справі № 757/31372/18-ц (пункт 37)).

В судовому процесі держава бере участь у справі як сторона через її відповідний орган, наділений повноваженнями у спірних правовідносинах (див. постанови від 27 лютого 2019 року у справі № 761/3884/18 (пункт 35), від 23 листопада 2021 року у справі № 359/3373/16-ц (пункт 81), від 20 липня 2022 року у справі № 910/5201/19 (пункт 76), від 5 жовтня 2022 року у справах № 923/199/21 (пункт 8.17) і № 922/1830/19 (пункт 7.2), від 14 грудня 2022 року у справі № 2-3887/2009 (пункт 55)). Це випливає, зокрема, з частини четвертої статті 56 ГПК України. Тобто під час провадження у справі стороною у спорі є держава, навіть якщо позивач визначив стороною у справі певний орган (див. постанови Великої Палати Верховного Суду від 26 червня 2019 року у справі № 587/430/16-ц (пункт 27), від 23 листопада 2021 року у справі № 359/3373/16-ц (пункт 81), від 5 жовтня 2022 року у справі № 923/199/21 (пункт 8.18) і № 922/1830/19 (пункт 7.3), від 14 грудня 2022 року у справі № 2-3887/2009 (пункт 55), від 12 липня 2023 року у справі № 757/31372/18-ц (пункт 38)).

Отже, те, що позивач вказав відповідачем у справі щодо стягнення з Державного бюджету України коштів, які утримуються там без достатньої правової підстави, певний орган державної влади - Укртрансбезпеку - не означає, що у спірних правовідносинах відповідальним суб`єктом є не держава, а саме цей орган. Інакше кажучи, у кондикційних спірних правовідносинах орган держави є представником її інтересів, а не суб`єктом владних повноважень, який здійснює щодо позивача публічно-владні управлінські функції. Останні він реалізував тоді, коли виніс постанову про застосування штрафу та забезпечив стягнення останнього до бюджету.

У державній власності є майно, у тому числі грошові кошти, яке належить державі Україна. Від імені та в інтересах держави Україна право власності здійснюють відповідно органи державної влади (частини перша та друга статті 326 ЦК України).

Кошти Державного бюджету України належать на праві власності державі. Отже, боржником у зобов`язанні зі сплати коштів державного бюджету є держава Україна як учасник цивільних відносин (частина друга статті 2 ЦК України), яка діє у цивільних відносинах на рівних правах з іншими учасниками цих відносин (частина перша статті 167 ЦК України).

Держава набуває і здійснює цивільні права та обов`язки через органи державної влади у межах їхньої компетенції, встановленої законом (частина перша статті 170 ЦК України).

Держава відповідає за своїми зобов`язаннями своїм майном, крім майна, на яке відповідно до закону не може бути звернено стягнення (стаття 174 ЦК України).

З огляду на наведені приписи, а також ураховуючи те, що поведінка органів, через які діє держава, розглядається як поведінка держави у відповідних правовідносинах, у спорі щодо стягнення суми адміністративно-господарського штрафу, яка утримується на казначейському рахунку органу державної влади без достатньої правової підстави, держава бере участь у матеріальних і процесуальних правовідносинах в особі її органу, який контролює справляння надходжень бюджету за відповідним кодом класифікації доходів бюджету. У спірних правовідносинах таким органом є Укртрансбезпека.

За змістом абзацу першого частини третьої статті 17 ЦК України орган державної влади здійснює захист цивільних прав та інтересів у межах, на підставах та у спосіб, що встановлені Конституцією України та законом.

У випадках, встановлених Конституцією України та законом, особа має право звернутися за захистом цивільного права та інтересу до органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим або органу місцевого самоврядування (частина друга статті 17 ЦК України). Рішення, прийняте зазначеними органами щодо захисту цивільних прав та інтересів, не є перешкодою для звернення за їх захистом до суду (абзац другий частини третьої статті 17 ЦК України).

З огляду на викладене колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції про наявність підстав для задоволення позову.

Щодо вимог апеляційної скарги про скасування додаткового рішення, колегія суддів зазначає таке.

Статтею 2 ГПК України передбачено, що однією із основних засад (принципів) господарського судочинства є відшкодування судових витрат сторони, на користь якої ухвалене судове рішення.

Згідно зі статтею 16 ГПК України учасники справи мають право користуватися правничою допомогою. Представництво у суді, як вид правничої допомоги, здійснюється виключно адвокатом (професійна правнича допомога), крім випадків, встановлених законом.

Відповідно до статті 123 ГПК України судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов`язаних з розглядом справи. До витрат, пов`язаних з розглядом справи, належать витрати: 1) на професійну правничу допомогу; 2) пов`язані із залученням свідків, спеціалістів, перекладачів, експертів та проведенням експертизи; 3) пов`язані з витребуванням доказів, проведенням огляду доказів за їх місцезнаходженням, забезпеченням доказів; 4) пов`язані з вчиненням інших процесуальних дій, необхідних для розгляду справи або підготовки до її розгляду.

Частинами першою, другою статті 126 ГПК України встановлено, що витрати, пов`язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави. За результатами розгляду справи витрати на професійну правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом із іншими судовими витратами. Для цілей розподілу судових витрат: 1) розмір витрат на професійну правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу професійну правничу допомогу, пов`язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката, визначається згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі відповідних доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою; 2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі відповідних доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат.

За змістом частини четвертої статті 126 ГПК України розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із: 1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); 2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); 3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; 4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи.

У разі недотримання вимог частини четвертої цієї статті суд може, за клопотанням іншої сторони, зменшити розмір витрат на професійну правничу допомогу адвоката, які підлягають розподілу між сторонами. Обов`язок доведення неспівмірності витрат покладається на сторону, яка заявляє клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката, які підлягають розподілу між сторонами (частина п`ята статті 126 ГПК України).

Загальне правило розподілу судових витрат визначене в частині четвертій статті 129 ГПК України. Разом із тим у частині п`ятій наведеної норми цього Кодексу визначено критерії, керуючись якими суд (за клопотанням сторони або з власної ініціативи) може відступити від вказаного загального правила при вирішенні питання про розподіл витрат на правничу допомогу та не розподіляти такі витрати повністю або частково на сторону, не на користь якої ухвалено рішення, а натомість покласти їх на сторону, на користь якої ухвалено рішення.

За змістом статті 1 Закону України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність» договір про надання правничої допомоги - це домовленість, за якою одна сторона (адвокат, адвокатське бюро, адвокатське об`єднання) зобов`язується здійснити захист, представництво або надати інші види правничої допомоги другій стороні (клієнту) на умовах і в порядку, що визначені договором, а клієнт зобов`язується оплатити надання правничої допомоги та фактичні витрати, необхідні для виконання договору. Представництво - вид адвокатської діяльності, що полягає в забезпеченні реалізації прав і обов`язків клієнта в цивільному, господарському, адміністративному та конституційному судочинстві, в інших державних органах, перед фізичними та юридичними особами, прав і обов`язків потерпілого під час розгляду справ про адміністративні правопорушення, а також прав і обов`язків потерпілого, цивільного відповідача у кримінальному провадженні. Інші види правової допомоги - види адвокатської діяльності з надання правової інформації, консультацій і роз`яснень з правових питань, правового супроводу діяльності клієнта, складення заяв, скарг, процесуальних та інших документів правового характеру, спрямованих на забезпечення реалізації прав, свобод і законних інтересів клієнта, недопущення їх порушень, а також на сприяння їх відновленню в разі порушення.

Відповідно до статті 19 Закону України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність» видами адвокатської діяльності, зокрема, є: надання правової інформації, консультацій і роз`яснень з правових питань, правовий супровід діяльності юридичних і фізичних осіб, органів державної влади, органів місцевого самоврядування, держави; складення заяв, скарг, процесуальних та інших документів правового характеру; представництво інтересів фізичних і юридичних осіб у судах під час здійснення цивільного, господарського, адміністративного та конституційного судочинства, а також в інших державних органах, перед фізичними та юридичними особами.

Гонорар є формою винагороди адвоката за здійснення захисту, представництва та надання інших видів правничої допомоги клієнту. Порядок обчислення гонорару (фіксований розмір, погодинна оплата), підстави для зміни розміру гонорару, порядок його сплати, умови повернення тощо визначаються в договорі про надання правничої допомоги. При встановленні розміру гонорару враховуються складність справи, кваліфікація і досвід адвоката, фінансовий стан клієнта та інші істотні обставини. Гонорар має бути розумним та враховувати витрачений адвокатом час (стаття 30 цього Закону).

Отже, гонорар може встановлюватися у формі фіксованого розміру чи погодинної оплати. Оскільки до договору про надання правової допомоги застосовують загальні вимоги договірного права, то гонорар адвоката, хоч і визначається частиною першою статті 30 Закону як «форма винагороди адвоката», але в розумінні ЦК України становить ціну такого договору.

Визначаючи суму відшкодування, суд має виходити з критерію реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерію розумності їхнього розміру, зважаючи на конкретні обставини справи та фінансовий стан обох сторін. Ті самі критерії застосовує Європейський суд з прав людини (рішення у справі «East/West Alliance Limited» проти України»), присуджуючи судові витрати на підставі статті 41 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод. Зокрема, згідно з його практикою заявник має право на компенсацію судових та інших витрат, лише якщо буде доведено, що такі витрати були фактичними і неминучими, а їхній розмір - обґрунтованим (постанова Верховного Суду від 03.10.2019 у справі № 922/445/19).

У постанові Верховного Суду від 24.01.2022 у справі № 911/2737/17 зазначено, що відшкодування витрат на правничу допомогу не може бути способом надмірного збагачення сторони, на користь якої такі витрати стягуються, і не може становити для неї по суті додатковий спосіб отримання доходу.

Крім того, у постановах Верховного Суду від 07.11.2019 у справі № 905/1795/18 та від 08.04.2020 у справі № 922/2685/19 викладено правову позицію, відповідно до якої суд не зобов`язаний присуджувати стороні, на користь якої відбулося рішення, всі його витрати на адвоката, якщо, керуючись принципами справедливості, пропорційності та верховенства права, встановить, що розмір гонорару, визначений стороною та його адвокатом, є завищеним щодо іншої сторони спору, зважаючи на складність справи й витрачений адвокатом час, а також є неспівмірним з ринковими цінами на адвокатські послуги.

Зважаючи на наведені положення законодавства, у разі недотримання вимог частини четвертої статті 126 ГПК України суду надано право зменшити розмір витрат на професійну правничу допомогу адвоката, які підлягають розподілу між сторонами, лише за клопотанням іншої сторони (аналогічні висновки викладені у постановах об`єднаної палати Верховного Суду у складі суддів Касаційного господарського суду від 03.10.2019 у справі № 922/445/19 та від 22.11.2019 у справі № 910/906/18).

При цьому обов`язок доведення неспівмірності витрат покладається на сторону, яка заявляє клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката, які підлягають розподілу між сторонами (частина шоста статті 126 ГПК України).

На підтвердження понесених витрат на правничу допомогу позивачем надано договір про надання правової (правничої) допомоги від 24.11.2025 укладений між адвокатом Яковенко О.Г та ФОП Островерх Ю.В., відповідно до умов якого адвокат зобов`язується за дорученням клієнта надавати йому юридичні послуги, визначені у п. 2.1 договору, в порядку та на умовах, визначених цим договором (п. 1.1 договору). Адвокат надає клієнту наступні послуги: консультація клієнта з усіх правових питань, що виникають у клієнта при користуванні своїми правами, виконанні своїх обов`язків та захисті законних інтересів; підготовка юридичних документів, в тому числі, але не виключно, процесуальних; представництво інтересів клієнта в судових органах, в якості представника; представництво клієнта в державних органах, інших офіційних державних установах та організаціях (п. 2.1 договору). Розмір гонорару, що належить до сплати адвокату, або надання правової допомоги безкоштовно визначається сторонами обопільно, з урахуванням Правил адвокатської етики, і положень Закону України «Про адвокатуру», і закріплюється у додатку №1 «Протокол розміру гонорару», який є невід`ємною частиною договору.

Також, в матеріалах справи міститься; детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом та здійснених витрат часу по кожному із виду робіт, необхідних для надання правничої допомоги в межах справи №922/1008/26, станом на 12.06.2026, відповідно до якого всього кількість годин надання правової допомоги по договору становить 10 годин, вартість надання правової допомоги становить 7000 грн, з розрахунку – 1000 грн за годину; акт приймання – передачі наданих послуг №12/06/2026 від 12.06.2026; протокол визначення розміру гонорару (додаток №1 до договору від 24.11.2025).

З огляду на розумну необхідність судових витрат для конкретної справи, виходячи з критерію реальності, співмірності та розумності розміру витрат на професійну правничу допомогу, враховуючи заперечення відповідача щодо їх розміру, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції про те, що розумними та такими, що підлягають до відшкодування на користь позивача є витрати на професійну правничу допомогу понесених ним в суді першої інстанції у сумі 6500 грн.

Відповідно до ст. 74 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.

Згідно зі ст. 86 Господарського процесуального кодексу України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також вірогідність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).

На підставі викладеного, колегія суддів дійшла висновку про залишення апеляційної скарги без задоволення, а рішення суду першої інстанції та додаткове рішення без змін.

Керуючись статтями 269, 270, 275, 276, 281 - 284 Господарського процесуального кодексу України,

ПОСТАНОВИВ:

Апеляційну скаргу Державної служби України з безпеки на транспорті залишити без задоволення.

Рішення Господарського суду Харківської області від 10.06.2026 у справі №922/1008/26 залишити без змін.

Додаткове рішення Господарського суду Харківської області від 23.06.2026 у справі №922/1008/26 залишити без змін.

Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її ухвалення. Порядок і строки оскарження передбачені статтями 286 - 289 Господарського процесуального кодексу України.

Повна постанова складена 07.08.2026.

Головуючий суддя О.О. Крестьянінов

Суддя П.В. Демідова

Суддя Н.О. Мартюхіна