Постанова від 06 серпня 2026 р. у справі №158/2830/26 — Восьмий апеляційний адміністративний суд

ВОСЬМИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

07 серпня 2026 рокум. ЛьвівСправа № 158/2830/26 пров. № А/857/39114/26

Восьмий апеляційний адміністративний суду складі колегії суддів:

головуючого-судді Кузьмича С. М.,

суддів Гінди О.М., Матковської З.М.,

за участю секретаря Березюка Д.О..

представниці апелянта Крупінської Н.Л.,

представниці позивача Юхимчук О.М.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в режимі відеоконференції в м. Львові справу за апеляційною скаргою громадянина російської федерації ОСОБА_1 на рішення Ківерцівського районного суду Волинської області від 29 червня 2026 року (ухвалене головуючим – суддею Корецька В.В. о 16 год. 05 хв. у м. Ківерці, повне судове рішення складено 30 червня 2026 року) у справі № 158/2830/26 за адміністративним позовом Управління Державної міграційної служби України в Житомирській області до громадянина російської федерації ОСОБА_1 про затримання з метою ідентифікації (документування) та забезпечення видворення за межі України,

ВСТАНОВИВ:

Позивач звернувся до суду із адміністративним позовом до відповідача про затримання з метою ідентифікації (документування) та забезпечення видворення за межі України.

В обґрунтування позовних вимог вказував на те, що 26.06.2026 Коростенським відділом УДМС У Житомирській області у співпраці з працівниками СБУ в Житомирській області виявлений громадянин рф ОСОБА_1 , який документований 31.03.2014 паспортом громадянина рф НОМЕР_1 та який є недійсним, оскільки строк дії документа закінчився 31.03.2019. Відтак, перебуває на території України без будь-яких документів, що його ідентифікують. Зазначає, що відповідач не має жодних документів, які надавали б йому право на перетин державного кордону України, а будь-які дипломатичні відносини з рф розірвано, тому отримати інформацію з країни громадянської належності ОСОБА_1 з метою подальшого оформлення документів необхідних для його виїзду наразі неможливо.

Рішенням Ківерцівського районного суду Волинської області від 29.06.2026 позов задоволено. Затримано громадянина російської федерації ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , з метою ідентифікації (документування) та забезпечення примусового видворення, терміном на 6 (шість) місяців. Рішення суду звернуто до негайного виконання.

Приймаючи оскаржене рішення суд першої інстанції виходив з того, що з метою процедури подальшого примусового видворення відповідача до країни громадянської приналежності, необхідно затримати громадянина російської федерації ОСОБА_1 .

Вказане рішення в апеляційному порядку оскаржив відповідач, у апеляційній скарзі покликається на те, що оскаржуване рішення винесене з порушенням норм матеріального права з неповним з`ясуванням обставин справи та є незаконним, просить рішення суду першої інстанції скасувати та прийняти нове, яким відмовити в задоволенні позову.

Зокрема в апеляційній скарзі зазначає, що позивач, а в подальшому суд не забезпечив відповідачу право на захист при розгляді адміністративного позову в суді першої інстанції . Не було забезпечено перекладача при розгляді справи, тому відповідач не був обізнаним з деталями процедури, яка відносно нього відбувається, у тому ж числі з самим судовим процесом .

Позивач не надав можливості відповідачу самостійно оформити своє перебування в Україні шляхом роз`яснення процедури необхідної для цього відповідачу чи винесення рішення про примусове повернення, тощо. Не враховано що відповідач є уродженцем України (додано копію свідоцтва), батьки його поховані теж тут , має спадкове майно, яке в процесі оформлення за відповідачем. Відповідач має фактичну сім`ю в Україні. (додано копію довідки про місце його фактичного проживання).

Не подано доказів не можливості виконання позивачем реальних дій щодо ідентифікації відповідача оскільки у відповідача наявний паспорт рф (діючий до 31.03.2019) яким він був ідентифікований та є таким що був дійсним і ніким не оспорювався.

Перебування відповідача у Волинському ПТПІ не дає йому можливості самостійно легалізувати перебування в Україні. Залишивши тримання відповідача на 6 місяців суд обмежив його право на самостійне оформлення та отримання відповідних документів.

Позивач скористався своїм правом та подав відзив на апеляційну скаргу в якому просить апеляційну скаргу залишити без задоволення, а рішення суду першої інстанції – без змін.

Представниця апелянта в судовому засіданні підтримала апеляційну скаргу та надала пояснення, просить апеляційну скаргу задовольнити, а рішення суду першої інстанції скасувати та прийняти нове рішення, яким відмовити в задоволенні позову.

В судовому засіданні представниця позивача, заперечила проти задоволення апеляційної скарги та надала пояснення, просить апеляційну скаргу залишити без задоволення, а рішення суду першої інстанції – без змін.

Заслухавши суддю-доповідача, представниць учасників справи, перевіривши матеріали справи та доводи апеляційної скарги, суд приходить до висновку, що апеляційну скаргу слід залишити без задоволення, а рішення суду першої інстанції — без змін, з наступних підстав.

З матеріалів справи слідує, що 26.06.2026 працівниками Коростенського відділу Управління Державної міграційної служби в Житомирській області складено протокол № МЖТ 000047 про адміністративне затримання за ч. 2 ст. 263 КУпАП стосовно громадянина рф ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 .

Згідно протоколу № МЖТ 000047, ОСОБА_1 порушив правила перебування іноземців на території України у зв`язку з вчиненням правопорушення передбаченого ч. 2 ст. 203 КУпАП.

Згідно протоколу про адміністративне правопорушення ПР МЖТ 002285 від 26.06.2026 за ч. 2 ст. 203 КУпАП громадянин рф ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , перевищив встановлений термін перебування в Україні 90 днів впродовж 180 днів більше як на 30 та проживає на території України без документів на право проживання (перебування) в Україні, а саме по недійсному закордонному паспорту НОМЕР_1 термін дії ,якого закінчився 31.03.2019, чим порушив чинне законодавство.

Крім цього в протоколі відповідач зазначив, що він є громадянином російської федерації, прибув в Україну в 2015 році та продовжив проживати на території України без документів на право проживання в Україні.

26.06.2026 Коростенським відділом УДМС у Житомирській області прийнято рішення про примусове видворення з України іноземця або особи без громадянства російської федерації ОСОБА_1 ІНФОРМАЦІЯ_1 , згідно з ч. 1 ст. 30 Закону України «Про правовий статус іноземців та осіб без громадянства» від 22.09.2011 №3773-VI

Враховуючи наведене вище, позивач звернувся з позовом до суду про затримання відповідача з метою ідентифікації та забезпечення примусового видворення за межі території України.

Перевіряючи законність та обґрунтованість оскаржуваного рішення суду першої інстанції, суд апеляційної інстанції виходить з наступного.

Правовий статус іноземців та осіб без громадянства, які перебувають в Україні, та встановлює порядок їх в`їзду в Україну та виїзду з України, визначає Закон України «Про правовий статус іноземців та осіб без громадянства» від 22.09.2011 №3773-VI (далі – Закон №3773-VI).

Відповідно до ч.3 ст.3 Закону №3773-VI іноземці та особи без громадянства зобов`язані неухильно додержуватися Конституції та законів України, інших нормативно-правових актів, не посягати на права і свободи, честь і гідність інших людей, інтереси суспільства та держави.

Положеннями ч.3 ст. 9 Закону №3773-VI передбачено, що строк перебування іноземців та осіб без громадянства в Україні встановлюється візою, законодавством України чи міжнародним договором України.

Згідно до п. 14 ст. 1 Закону №3773-VI нелегальний мігрант - іноземець або особа без громадянства, які перетнули державний кордон поза пунктами пропуску або в пунктах пропуску, але з уникненням прикордонного контролю і невідкладно не звернулися із заявою про надання статусу біженця чи отримання притулку в Україні, а також іноземець або особа без громадянства, які законно прибули в Україну, але після закінчення визначеного їм терміну перебування втратили підстави для подальшого перебування та ухиляються від виїзду з України.

За правилами ч.1 ст.26 Закону №3773-VI, іноземець або особа без громадянства можуть бути примусово повернуті в країну походження або третю країну, якщо їх дії порушують законодавство України з прикордонних питань про правовий статус іноземців та осіб без громадянства або суперечать інтересам забезпечення національної безпеки України чи охорони громадського порядку, або якщо це необхідно для охорони здоров`я, захисту прав і законних інтересів громадян України за рішенням центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері міграції (імміграції та еміграції), у тому числі протидії нелегальній (незаконній) міграції, громадянства, реєстрації фізичних осіб, біженців та інших визначених законодавством категорій мігрантів, органу Служби безпеки України або органу охорони державного кордону. У рішенні про примусове повернення зазначається строк, протягом якого іноземець або особа без громадянства повинні виїхати з України. Зазначений строк не повинен перевищувати 30 днів з дня прийняття рішення.

Відповідно до ч.1, ч.2 ст.30 Закону №3773-VI, центральний орган виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері міграції (імміграції та еміграції), у тому числі протидії нелегальній (незаконній) міграції, громадянства, реєстрації фізичних осіб, біженців та інших визначених законодавством категорій мігрантів, його територіальні органи та територіальні підрозділи, органи охорони державного кордону або органи Служби безпеки України можуть приймати рішення про примусове видворення з України іноземців та осіб без громадянства, якщо такі особи затримані за незаконне перетинання (спробу незаконного перетинання) державного кордону України або є обґрунтовані підстави вважати, що іноземець або особа без громадянства ухилятиметься від виконання рішення про примусове повернення, або якщо така особа не виконала у встановлений строк без поважних причин рішення про примусове повернення, а також в інших передбачених законом випадках.

Рішення про примусове видворення іноземців та осіб без громадянства може бути оскаржено в порядку, передбаченому законом.

На підставі ч.4 ст.30 Закону №3773-VI іноземці та особи без громадянства, які не мають законних підстав для перебування на території України, затримані в установленому порядку та підлягають примусовому видворенню за межі України, у тому числі прийняті відповідно до міжнародних договорів України про реадмісію, розміщуються в пунктах тимчасового перебування іноземців та осіб без громадянства, які незаконно перебувають в Україні, протягом строку, необхідного для їх ідентифікації та забезпечення примусового видворення (реадмісії) за межі України, але не більш як на вісімнадцять місяців.

Особливості провадження у справах за адміністративними позовами з приводу затримання іноземців або осіб без громадянства визначені ст.289 КАС України.

Так, відповідно до ч.1 ст.289 КАС України, за наявності обґрунтованих підстав вважати, що іноземець або особа без громадянства, стосовно якого (якої) прийнято рішення про примусове видворення або реадмісію, ухилятиметься від виконання рішення про його (її) примусове видворення, перешкоджатиме проведенню процедури видворення чи реадмісії відповідно до міжнародних договорів України про реадмісію або якщо існує ризик його (її) втечі, а так само у разі відсутності в іноземця або особи без громадянства, стосовно якого (якої) прийнято рішення про примусове видворення, документа, що дає право на виїзд з України, центральний орган виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері міграції (імміграції та еміграції), у тому числі протидії нелегальній (незаконній) міграції, громадянства, реєстрації фізичних осіб, біженців та інших визначених законодавством категорій мігрантів, його територіальний орган чи підрозділ, орган охорони державного кордону, орган Служби безпеки України подає до місцевого загального суду як адміністративного суду за місцезнаходженням зазначених органів (підрозділів) або за місцезнаходженням пункту тимчасового перебування іноземців та осіб без громадянства, які незаконно перебувають в Україні, позовну заяву про застосування судом до іноземця або особи без громадянства одного з таких заходів:

1) затримання з метою ідентифікації та/або забезпечення примусового видворення за межі території України;

2) затримання з метою забезпечення передачі відповідно до міжнародних договорів України про реадмісію;

3) взяття на поруки підприємством, установою чи організацією;

4) зобов`язання внести заставу.

Приписами ч.11 ст.289 КАС України визначено, що строк затримання іноземців та осіб без громадянства у пунктах тимчасового перебування іноземців та осіб без громадянства, які незаконно перебувають в Україні, становить шість місяців. За наявності умов, за яких неможливо ідентифікувати іноземця або особу без громадянства, забезпечити примусове видворення чи реадмісію особи у зазначений строк або прийняти рішення за заявою про визнання її біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту в Україні, або особою без громадянства, такий строк може бути продовжено, але загальний строк затримання не повинен перевищувати вісімнадцять місяців.

Ключовим у вирішенні питання про застосування таких заходів є наявність наступних обставин: рішення компетентного органу про примусове видворення іноземця, наявність обґрунтованих підстав вважати, що іноземець ухилятиметься від виконання рішення про його примусове видворення, перешкоджатиме проведенню процедури видворення; існування ризику втечі іноземця, а так само у разі відсутності в іноземця, стосовно якого прийнято рішення про примусове видворення, документа, що дає право на виїзд з України.

Аналізуючи вказане вище, судова колегія зазначає, що до іноземця, стосовно якого прийнято рішення про примусове видворення, може бути застосований такий захід як затримання з метою ідентифікації та/або забезпечення примусового видворення за межі території України.

Проте, такий захід не застосовується автоматично, а лише за наявності підстав, передбачених ч.1 ст.289 КАС України.

При цьому, доведення наявності підстав, передбачених вказаною нормою, покладено на територіальний орган ДМС України, як суб`єкта владних повноважень, яким ініційовано питання щодо затримання іноземця або особи без громадянства з метою ідентифікації та (або) забезпечення видворення за межі території України.

Як встановив суд першої інстанції та підтверджується матеріалами справи і не спростовано під час апеляційного розгляду справи, що відповідач знаходиться на території України незаконно, стосовно нього прийнято рішення про примусове видворення з України, і в нього відсутній документ, що дає право на виїзд з України, а відтак існує необхідність його затримання з метою забезпечення примусового видворення.

Отже, колегія суддів констатує, що відповідач вчинив адміністративне правопорушення передбачене ч.2 ст.203 КУпАП, перебуває на території України нелегально, відсутній документ, що дає право на виїзд з України, що у своїй сукупності вказує на неможливість самостійно покинути територію України та є підставою затримання іноземця з метою його подальшого видворення.

Щодо доводів представниці апелянта про те, що позивач не забезпечив відповідачу право на захист при розгляді адміністративного позову в суді першої інстанції, не було забезпечено перекладача при розгляді справи, тому відповідач не був обізнаним з деталями процедури, яка відносно нього відбувається, у тому ж числі з самим судовим процесом спростовуються матеріалами справи, а саме власноручними підписами відповідача (а.с. 9, 15-18, 20, 31).

Щодо покликання представниці апелянта про не надання позивачем можливості відповідачу самостійно оформити своє перебування в Україні то такі в своїй сукупності не спростовують висновку суду першої інстанції, оскільки відповідач перебуваючи на території України з 2015 року не вчинив будь - яких дій щодо законного оформлення свого перебування в Україні, що свідчить про його недобросовісну поведінку та не дотримання правил перебування на території України.

Ба більше, колегія суддів звертає увагу на те, що відповідач у своїх поясненнях від 26.06.2026 власноруч зазначив, що він в 2015 році незаконно перетнув кордон України через Сумську область, що в свою чергу вкотре підтверджує підставність позовних вимог (а.с. 11, 12).

Аналізуючи наведені вище законодавчі приписи та встановлені фактичні обставини справи у їх сукупності, колегія суддів вважає, що суд першої інстанції дійшов правильного висновку про задоволення позову.

Крім цього, колегія суддів звертає увагу на те, що позивачем до відзиву на апеляційну скаргу долучено лист управління Державної міграційної служби України у Волинській області №0701.11/7341-26 від 27.07.2026 щодо здійснення супроводу та примусового видворення нелегальних мігрантів зокрема громадянина російської федерації ОСОБА_1 / ОСОБА_2 ІНФОРМАЦІЯ_1 затриманий 26.06.2026 УДМС у Житомирській області, рішення Ківерцівського районного суду Волинської області від 29.06.2026. Закордонний паспорт НОМЕР_1 .

Так, згідно листа слідує, що 24.07.2026 працівниками Управління, спільно з працівниками правоохоронних органів, здійснено супровід з метою забезпечення примусового видворення вищезазначених іноземних громадян до пункту пропуску через державний кордон «Доманове-Мокрани» розташованому на ділянці українсько-білоруського кордону.

При цьому, зазначено, що останніх передано представникам ІНФОРМАЦІЯ_2 для подальшого оформлення на виїзд та пішого проїзду до республіки білорусь, іноземні громадяни вибули за межі України 24.07.2026.

Згідно наданих пояснень представниця відповідача також ознайомлена зі змістом згаданого листа управління Державної міграційної служби України у Волинській області №0701.11/7341-26 від 27.07.2026.

Відтак, суд констатує, що видворення громадянина російської федерації ОСОБА_1 за межі України фактично відбулося.

Таким чином, колегія суддів вважає, що доводи апеляційної скарги не знайшли свого підтвердження та спростовуються висновками суду першої інстанції, які зроблені на підставі повного, всебічного та об`єктивного аналізу відповідних правових норм та фактичних обставин справи.

Також згідно позиції Європейського суду з прав людини (в аспекті оцінки аргументів учасників справи у касаційному провадженні), сформованої, зокрема у справах «Салов проти України» (заява № 65518/01; пункт 89), «Проніна проти України» (заява № 63566/00; пункт 23) та «Серявін та інші проти України» (заява № 4909/04; пункт 58): принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, передбачає, що у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються; хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент; міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (див. рішення у справі «Руїс Торіха проти Іспанії» (RuizTorija v. Spain) серія A. 303-A; пункт 29).

Відповідно до ст. 316 КАС України, суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а рішення або ухвалу суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Зважаючи на викладене вище, колегія суддів вважає, що судом першої інстанції було правильно встановлено обставини справи та ухвалено судове рішення з додержанням норм матеріального та процесуального права, а тому апеляційну скаргу належить залишити без задоволення, а рішення суду — без змін. Доводи апеляційної скарги не спростовують рішення суду першої інстанції.

Щодо розподілу судових витрат, то такий у відповідності до ст.139 КАС України не здійснюється.

Керуючись статтями 139, 229, 243, 308, 310, 315, 316, 321, 322, 325, 328, 329 Кодексу адміністративного судочинства України, -

ПОСТАНОВИВ:

Апеляційну скаргу російської федерації ОСОБА_1 залишити без задоволення, а рішення Ківерцівського районного суду Волинської області від 29 червня 2026 року у справі № 158/2830/26 – без змін.

Постанова апеляційного суду набирає законної сили з дати її ухвалення, але може бути оскаржена у касаційному порядку шляхом подачі касаційної скарги безпосередньо до суду касаційної інстанції протягом тридцяти днів з дня проголошення судового рішення; у випадку оголошення судом апеляційної інстанції лише вступної та резолютивної частини судового рішення зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Головуючий суддя С. М. Кузьмич

судді О. М. Гінда

З. М. Матковська

Повне судове рішення складено 07 серпня 2026 року