Постанова від 06 квітня 2026 р. у справі №361/11860/25 — Броварський міськрайонний суд Київської області

справа № 361/11860/25

провадження № 3/361/3963/25

07.04.2026

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

07 квітня 2026 р. м. Бровари

Суддя Броварського міськрайонного суду Київської області Скрипка О.В., при секретарі судового засідання Бойко В.Ю., за участю особи, яка притягається до адміністративної відповідальності – ОСОБА_1 , її захисника Кондратенко Т.М., представника потерпілого – адвоката Пшеничної Л.І., розглянувши матеріали адміністративної справи, яка надійшла від Броварського РУП ГУ НП в Київській області про притягнення до адміністративної відповідальності за ч. 2 ст.173-2 КУпАП ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , проживає за адресою: АДРЕСА_1 ,

В С Т А Н О В И В :

Відповідно до протоколу про адміністративне правопорушення серії ВАД № 858578 від 04.10.2025 р., 04 жовтня 2025 року о 10 год. 00 хв. за адресою: АДРЕСА_1 , ОСОБА_1 вчинила домашнє насильство психологічного характеру відносно своєї неповнолітньої доньки ОСОБА_2 , яке виразилося у примушуванні залишити місце проживання та поїхати разом із нею проти волі дитини, внаслідок чого дитині завдано шкоди психологічному здоров`ю, чим вчинила адміністративне правопорушення, передбачене ч. 2 ст. 173-2 КУпАП.

Судом встановлено, що обставини, викладені в протоколі, мали місце під час проведення примусових виконавчих дій державним виконавцем Броварського ВДВС у межах виконавчого провадження №73990545 з примусового виконання рішення Броварського міськрайонного суду Київської області від 17.12.2019 року у справі № 361/6226/17, яким визначено графік побачень матері зі спільними дітьми – ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , та ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_3 .

В судовому засіданні особа, яка притягається до адміністративної відповідальності, ОСОБА_1 вину у вчиненні адміністративного правопорушення не визнала та пояснила, що 04.10.2025 року вона лише реалізовувала своє право на спілкування з дітьми на виконання рішення суду, жодного психологічного тиску на доньку не чинила, поводилась спокійно та стримано, зверталася до дітей лагідно, погроз, образ, агресивної поведінки чи примусу з її боку не було. Крім того, ОСОБА_1 зазначила, що протягом тривалого часу систематично та послідовно намагається налагодити й підтримувати контакт з дітьми: запрошує їх на спільні прогулянки, до кафе, зокрема до закладу швидкого харчування «McDonald's», пропонує спільне дозвілля та відпочинок, робить обіцяні подарунки, однак, попри такі спроби, діти залишаються безпідставно, на її переконання, налаштованими проти неї, що є наслідком синдрому відчуження одного з батьків та тривалого впливу колишнього чоловіка. ОСОБА_1 зазначила, що притягнення її до адміністративної відповідальності за вчинення домашнього насильства потрібне батьку дітей як інструмент для подальшого звернення до суду з питання про винесення обмежувального припису та позбавлення її батьківських прав. На її переконання, дії батька дітей ОСОБА_4 та осіб з його оточення, здійснюються не в найкращих інтересах дітей, а переслідують мету усунути її від участі у їхньому вихованні.

В судовому засіданні 02.03.2026 року, за участю залученого ухвалою суду психолога, в якості свідка була допитана неповнолітня ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , яка детально пояснила, у чому, на її думку, полягав психологічний тиск з боку матері під час виконавчих дій. Зокрема, свідок повідомила, що мати під час зустрічей насміхалася над нею та братом, здійснювала їх зйомку на камеру, пояснюючи це тим, що знімає «для свого серіалу», а також вела з кимось шепітливі перемовини в їхній присутності, що, за словами дитини, викликало у неї відчуття приниження та тривоги. Крім того, свідок зазначила, що мати намагалася силоміць забрати її та молодшого брата і виїхати разом із ними, попри їхню категоричну відмову, у зв`язку з чим вона самостійно зателефонувала на лінію «102», щоб захистити себе та брата. Свідок також повідомила, що відчуває себе в безпеці лише в присутності батька, а щойно він відходить, у неї виникає бажання звернутися по допомогу до поліції, та після кожної із запланованих графіком побачень (двічі на місяць) у неї починає боліти голова, а в молодшого брата погіршується самопочуття, він нервує та відчуває страх. Разом з тим свідок підтвердила, що під час подій, які мали місце 04.10.2025 року мати не підвищувала голос, сторонніх осіб поруч не було.

Законний представник потерпілої, батько дітей ОСОБА_4 , в судовому засіданні пояснив, що ним особисто докладено значних зусиль для налагодження стосунків дітей з матір`ю: організовано психологічний супровід дітей, залучено декількох фахівців-психологів, у тому числі проведено комісійну експертизу за участю шести психологів, отримано висновок Київського науково-дослідного інституту судових експертиз. Зазначив, що особисто не заперечує проти спілкування дітей з матір`ю та неодноразово роз`яснював дітям необхідність підтримувати контакт з обома батьками. Разом з тим повідомив, що, незважаючи на вжиті заходи, діти категорично відмовляються від спілкування з матір`ю, а спроби примусити їх до цього викликають у дітей значний емоційний стрес.

Представник потерпілої, - адвокат Пшенична Л.І. в судовому засіданні наполягала на притягненні ОСОБА_1 до адміністративної відповідальності, посилаючись на пояснення дитини, акт державного виконавця від 04.10.2025 року, яким зафіксовано відмову дітей спілкуватися з матір`ю, а також на висновки залучених нею фахівців, зокрема аналітичний висновок психолога ФОП ОСОБА_5 № 22 від 05.07.2025 року, у якому зафіксовано численні факти, на думку психолога, психологічного насильства над дітьми з боку матері, її адвоката та залучених осіб. Зазначила, що незалежно від наявності судового рішення, яким визначений графік побачень, здійснення виконавчого провадження не може відбуватися всупереч волі дітей та в спосіб, що завдає їм психологічної шкоди, а тому дії ОСОБА_1 підлягають кваліфікації за ч. 2 ст. 173-2 КУпАП.

Захисник особи, яка притягається до адміністративної відповідальності, адвокат Кондратенко Т.М., заперечувала проти притягнення ОСОБА_1 до адміністративної відповідальності, зазначивши, що з дослідженого судом відеозапису виконавчих дій 04.10.2025 року не вбачається жодних ознак насильства чи агресії з боку матері, ОСОБА_1 , а сама подія 04.10.2025 року є одноразовим протоколом, складеним на замовлення протилежної сторони спору з метою ізолювати ОСОБА_1 від дітей, сформувати штучну доказову базу для використання в інших судових провадженнях та створити стійку негативну практику стосовно матері. На переконання захисника, така поведінка дітей є наслідком тривалого сімейного конфлікту та цілеспрямованих дій батька і його оточення, спрямованих на систематичне невиконання рішення суду про побачення дітей з матір`ю та формування у дітей негативного образу матері (синдрому відчуження одного з батьків).

До матеріалів справи стороною захисту долучено висновок експерта психолога ОСОБА_6 №04.08.25-ШОБ від 04.08.2025 року, складений за результатами дослідження документів психолога ФОП ОСОБА_5 та наданих відеозаписів спілкування дітей з матір`ю. Відповідно до цього висновку негативний емоційний стан дітей під час зустрічей з матір`ю (напруження, тривожність) не є наслідком дій матері та не свідчить про вчинення нею психологічного насильства, а є проявом конфлікту лояльності та синдрому відчуження одного з батьків, зумовлених тривалим конфліктом між батьками та впливом батька на дітей. У висновку також зазначено про наявність ознак упередженості психолога ФОП ОСОБА_5 у зв`язку з наявністю в останньої особистих (кумівських) стосунків з батьком дітей.

Оцінюючи наявні у справі докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об`єктивному дослідженні всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом, суд виходить з наступного.

Відповідно до вимог ст. 280 КУпАП орган (посадова особа) при розгляді справи про адміністративне правопорушення зобов`язаний з`ясувати: чи було вчинено адміністративне правопорушення, чи винна дана особа в його вчиненні, чи підлягає вона адміністративній відповідальності, чи є обставини, що пом`якшують і обтяжують відповідальність, передбачені ст.ст. 34-35 КУпАП, чи заподіяно майнову шкоду, а також з`ясувати інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи.

Відповідно до ч. 2 ст. 173-2 КУпАП відповідальність настає за вчинення домашнього насильства, тобто умисне вчинення будь-яких діянь (дій або бездіяльності) фізичного, психологічного чи економічного характеру (застосування насильства, що не спричинило тілесних ушкоджень, погрози, образи чи переслідування, позбавлення житла, їжі, одягу, іншого майна або коштів, на які потерпілий має передбачене законом право, тощо), внаслідок чого була завдана шкода фізичному або психічному здоров`ю потерпілого, вчинене стосовно малолітньої чи неповнолітньої особи.

Диспозиція вказаної статті є бланкетною та відсилає до Закону України «Про запобігання та протидію домашньому насильству», відповідно до п. 3 ч. 1 ст. 1 якого домашнє насильство – діяння (дії або бездіяльність) фізичного, сексуального, психологічного або економічного насильства, що вчиняються в сім`ї чи в межах місця проживання або між родичами. Психологічне насильство є формою домашнього насильства, що включає словесні образи, погрози, приниження, переслідування, залякування, інші діяння, спрямовані на обмеження волевиявлення особи, якщо такі дії або бездіяльність викликали у постраждалої особи побоювання за свою безпеку чи безпеку третіх осіб, спричинили емоційну невпевненість, нездатність захистити себе або завдали шкоди психічному здоров`ю особи.

Домашньому насильству притаманна одночасна наявність таких ознак, як умисність, спричинення шкоди, порушення прав і свобод людини та значна перевага сил (фізичних, психологічних тощо) кривдника над постраждалою особою. За відсутності хоча б однієї з цих ознак відповідні дії не можуть кваліфікуватися як домашнє насильство.

Відповідно до ст. 251, ч. 2 ст. 251 КУпАП обов`язок доказування вини особи та збирання доказів на підтвердження обставин, викладених у протоколі, покладається на орган (посадову особу), уповноважений на складання такого протоколу. Суд позбавлений права самостійно збирати докази на підтвердження обвинувачення чи усувати недоліки протоколу про адміністративне правопорушення.

Відповідно до ст. 251 КУпАП доказами в справі про адміністративне правопорушення, є будь-які фактичні дані, на основі яких у визначеному законом порядку орган (посадова особа) встановлює наявність чи відсутність адміністративного правопорушення, винність даної особи в його вчиненні та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи. Ці дані встановлюються протоколом про адміністративне правопорушення, поясненнями особи, яка притягається до адміністративної відповідальності, потерпілих, свідків, висновком експерта, речовими доказами, показаннями технічних приладів та технічних засобів, що мають функції фото- і кінозйомки, відеозапису, у тому числі тими, що використовуються особою, яка притягається до адміністративної відповідальності, або свідками, а також працюючими в автоматичному режимі, чи засобів фото- і кінозйомки, відеозапису, у тому числі тими, що використовуються особою, яка притягається до адміністративної відповідальності, або свідками, а також працюючими в автоматичному режимі або в режимі фотозйомки (відеозапису), які використовуються при нагляді за виконанням правил, норм і стандартів, що стосуються забезпечення безпеки дорожнього руху, безпеки на автомобільному транспорті та паркування транспортних засобів, актом огляду та тимчасового затримання транспортного засобу, протоколом про вилучення речей і документів, відомостями та інформацією з Єдиного державного реєстру призовників, військовозобов`язаних та резервістів, а також іншими документами

Аналізуючи зібрані у справі докази в їх сукупності, суд враховує, що обставини, викладені в протоколі, мали місце в умовах тривалого та гострого конфлікту між батьками дітей щодо порядку участі у їх вихованні, який супроводжується численними судовими та виконавчими провадженнями. З матеріалів справи вбачається, що негативні емоційні реакції дітей на спілкування з матір`ю фіксувалися неодноразово, в тому числі до подій 04.10.2025 року, і оцінювалися залученими до виконавчого провадження спеціалістами по-різному, з протилежними висновками щодо причин такого стану дітей.

Суд критично оцінює висновки психолога ФОП ОСОБА_5 , якими обґрунтовується позиція потерпілої сторони, оскільки стороною захисту надано докази наявності в цього спеціаліста особистих стосунків з батьком дітей ОСОБА_4 , що ставить під сумнів об`єктивність та неупередженість відповідних висновків і узгоджується з висновком іншого експерта психолога – ОСОБА_6 .

Досліджені судом в судовому засіданні відеозаписи виконавчих дій 04.10.2025 року, не містять зафіксованих ознак агресії, погроз, образ, підвищення голосу чи інших дій ОСОБА_1 , які б свідчили про застосування нею психологічного насильства щодо доньки, а навпаки демонструє, що у дітей відсутній будь-який страх перед матір`ю. Суд також враховує послідовні та неодноразові спроби ОСОБА_1 налагодити емоційний контакт з дітьми в позасудовому порядку (запрошення на прогулянки, до закладів харчування, спільне дозвілля), що не узгоджується з тезою про свідоме заподіяння дітям психологічної шкоди.

Показання неповнолітньої ОСОБА_2 про переживання нею тривоги та психологічного тиску під час спілкування з матір`ю судом враховуються, однак з урахуванням висновку експерта психолога та встановлених обставин тривалого конфлікту між батьками, суд не може покласти їх в основу висновку про доведеність вини ОСОБА_1 поза розумним сумнівом, оскільки негативний емоційний стан дитини має альтернативне пояснення, не пов`язане з умисними діями матері.

Суд вважає за необхідне також зазначити, що конфліктні, неприязні стосунки між батьками самі по собі не повинні спричиняти дітям додаткових страждань та не можуть бути перекладені на дітей у формі їх залучення до протистояння дорослих. Саме на цьому ґрунтується усталена практика Європейського суду з прав людини у справах щодо захисту права на повагу до сімейного життя за статтею 8 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод: неприязні відносини між батьками не повинні спричиняти страждання дітей, а найкращі інтереси дитини та її право на підтримання особистих стосунків і безпосередніх контактів з обома батьками мають залишатися визначальними незалежно від характеру взаємин колишнього подружжя.

Отже, будь-яких належних, допустимих та достатніх доказів на підтвердження наявності в діях ОСОБА_1 умислу на заподіяння шкоди психологічному здоров`ю доньки, а також самого факту заподіяння такої шкоди саме внаслідок її дій, матеріали справи не містять.

Частиною третьою статті 51 Конституції України передбачено, що сім`я, дитинство, материнство і батьківство охороняються державою.

Статтею 18 Конвенції про права дитини від 20 листопада 1989 року, ратифікованої Україною 27 лютого 1991 року (далі - Конвенція), визначено принцип загальної та однакової відповідальності обох батьків за виховання і розвиток дитини, а також встановлено, що найкращі інтереси дитини є предметом їх основного піклування.

Частиною першою статті 3 Конвенції визначено, що в усіх діях щодо дітей, незалежно від того, здійснюються вони державними чи приватними установами, що займаються питаннями соціального забезпечення, судами, адміністративними чи законодавчими органами, першочергова увага приділяється якнайкращому забезпеченню інтересів дитини.

Згідно статті 9 Конвенції держави-учасниці поважають право дитини, яка розлучається з одним чи обома батьками, підтримувати на регулярній основі особисті відносини і прямі контакти з обома батьками, за винятком випадків, коли це суперечить найкращим інтересам дитини.

У статті 7 Конвенції передбачено, що кожна дитина має право знати своїх батьків і право на їх піклування.

Відповідно до статті 15 Закону України «Про охорону дитинства» дитина, яка проживає окремо від батьків або одного з них, має право на підтримання з ними регулярних особистих стосунків і прямих контактів.

Відповідно до ч. 3 ст. 62 Конституції України обвинувачення не може ґрунтуватися на доказах, одержаних незаконним шляхом, а також на припущеннях; усі сумніви щодо доведеності вини особи тлумачаться на її користь. Аналогічний підхід послідовно застосовується Європейським судом з прав людини (рішення у справі «Кобець проти України» від 14.02.2008 року).

Відповідно до п. 1 ч. 1 ст. 247 КУпАП провадження в справі про адміністративне правопорушення не може бути розпочато, а розпочате підлягає закриттю, зокрема, в разі відсутності події і складу адміністративного правопорушення.

За таких обставин суд приходить до висновку про відсутність складу адміністративного правопорушення, передбаченого ч. 2 ст. 173-2 КУпАП, у діях ОСОБА_1 , а тому провадження у справі підлягає закриттю на підставі п. 1 ч. 1 ст. 247 КУпАП.

На підставі викладеного, керуючись ст. ст. 9, 221, 245, 251, 252, 256, п. 1 ч. 1 ст. 247, 280, 283, 284, 287 КУпАП, суддя

П О С Т А Н О В И В :

Провадження у справі про притягнення до адміністративної відповідальності за ч. 2 ст. 173-2 КУпАП ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , закрити на підставі п. 1 ч. 1 ст. 247 КУпАП, у зв`язку з відсутністю складу адміністративного правопорушення.

Постанова судді у справі про адміністративне правопорушення може бути оскаржена до Київського апеляційного суду через Броварський міськрайонний суд Київської області протягом десяти днів з дня винесення постанови.

Постанова набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги.

Суддя О.В. Скрипка