Постанова від 05 серпня 2026 р. у справі №163/2666/25 — Восьмий апеляційний адміністративний суд

ВОСЬМИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

06 серпня 2026 рокум. ЛьвівСправа № 163/2666/25 пров. № А/857/36317/26

Восьмий апеляційний адміністративний суд в складі колегії:

Головуючого судді – Димарчук Т.М.,

суддів – Москаля Р.М., Сала П.І.,

за участю секретаря судового засідання – Чорної І.Б.,

представника позивача Барилюка А.А.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Львові апеляційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Любомльського районного суду Волинської області від 05 червня 2026 року (суддя – Шеремета С.А., м. Любомль) у справі за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Головного управління Національної поліції у Волинській області про визнання протиправною та скасування постанови,-

ВСТАНОВИВ:

ОСОБА_1 у грудні 2025 року звернувся в суд з адміністративним позовом до Головного управління Національної поліції у Волинській області, в якому просив визнати протиправною і скасувати постанову про накладення адміністративного стягнення по справі про адміністративне правопорушення у сфері забезпечення безпеки дорожнього руху, зафіксоване не в автоматичному режимі серії БАД № 815398 від 24.11.2025.

В обґрунтування позовних вимог зазначив, що згідно з оскаржуваною постановою ОСОБА_1 керував транспортним засобом "Вайпер", номерний знак НОМЕР_1 , не маючи права керування таким транспортним засобом, керував без мотошолому та без полісу страхування, чим порушив п.2.1.а, 2.3, 2.4.ґ ПДР України відповідальність, за які передбачена ч.2 ст.126, ч.5 ст.121, ч.1 ст.121 КУпАП. До оскаржуваної постанови про притягнення до адміністративної відповідальності не долучено жодних доказів про вчинення ним зазначених у ній правопорушень. Вважає, що постанова винесена з порушенням норм матеріального та процесуального права, не відповідає фактичним обставинам справи, є безпідставною. Вказав, що за обставин вказаних у протоколі транспортним засобом він не керував та не мав статусу водія, а тому у нього не виникало прав та обов`язків водія, передбачених ПДР.

Рішенням Любомльського районного суду Волинської області від 05 червня 2026 року відмовлено в задоволенні позову.

Не погодившись з ухваленим судовим рішенням, його оскаржив позивач, який із покликанням на неправильне застосування норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просить скасувати рішення суду першої інстанції та ухвалити нове, яким задовольнити позов. В обґрунтування апеляційних вимог зазначає, що факт керування транспортним засобом не доведено належними та допустимими доказами. Вважає, що показання працівників поліції не можуть бути покладені в основу рішення.

Відповідач правом подання письмового відзиву на апеляційну скаргу не скористався.

Заслухавши суддю-доповідача, пояснення сторони, переглянувши справу за наявними у ній доказами, перевіривши законність та обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги, суд апеляційної інстанції приходить до переконання, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з наступних підстав.

Судом першої інстанції встановлено та знайшло своє підтвердження під час розгляду апеляційної скарги, що згідно постанови від 24.11.2025 у справі про адміністративне правопорушення серії БАД № 815398, ОСОБА_1 визнано винуватим у вчиненні правопорушення за ч.2 ст.126, ч.5 ст.121, ч.1 ст.126 КУпАП та накладено штраф у розмірі 3400 грн.

Зі змісту цієї постанови вбачається, що підставою для її винесення слугувало те, що позивач ОСОБА_1 24.11.2025 по вулиці Соборності в місті Любомль керував транспортним засобом "Вайпер", номерний знак НОМЕР_1 , не маючи права керування таким транспортним засобом, керував без мотошолому та без полісу страхування, чим порушив п.2.1.а, 2.3, 2.4.ґ ПДР України.

Позивач не погоджується з вказаною постановою, у зв`язку з чим звернувся в суд з відповідним позовом.

Відмовляючи в задоволенні позову суд першої інстанції виходив з того, що надані відповідачем докази на підтвердження правомірності оскарженої позивачем постанови є належними, достовірними та достатніми доказами у розумінні статей 73, 75, 76 КАС України. Доводи позивача про невчинення ним адміністративного правопорушення, оскільки він не керував транспортним засобом є необґрунтованими та спростовані під час розгляду справи.

Колегія суддів вважає такі висновки суду першої інстанції правильними з огляду на наступне.

Статтею 19 Конституції України передбачено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Відповідно до ч. 1 ст. 9 КУпАП адміністративним правопорушенням (проступком) визнається протиправна, винна (умисна або необережна) дія чи бездіяльність, яка посягає на громадський порядок, власність, права і свободи громадян, на встановлений порядок управління і за яку законом передбачено адміністративну відповідальність.

Згідно з ст. 7 КУпАП ніхто не може бути підданий заходу впливу в зв`язку з адміністративним правопорушенням інакше як на підставах і в порядку, встановлених законом. Провадження в справах про адміністративні правопорушення здійснюється на основі суворого додержання законності. Застосування уповноваженими на те органами і посадовими особами заходів адміністративного впливу провадиться в межах їх компетенції, у точній відповідності з законом. Додержання вимог закону при застосуванні заходів впливу за адміністративні правопорушення забезпечується систематичним контролем з боку вищестоящих органів і посадових осіб, правом оскарження, іншими встановленими законом способами.

Статтею 245 КУпАП встановлено, що завданнями провадження в справах про адміністративні правопорушення є: своєчасне, всебічне, повне і об`єктивне з`ясування обставин кожної справи, вирішення її в точній відповідності з законом, забезпечення виконання винесеної постанови, а також виявлення причин та умов, що сприяють вчиненню адміністративних правопорушень, запобігання правопорушенням, виховання громадян у дусі додержання законів, зміцнення законності.

Виходячи із змісту пункту 1статті 247 КУпАП обов`язковою умовою притягнення особи до адміністративної відповідальності є наявність події адміністративного правопорушення. Наявність події правопорушення доводиться шляхом надання доказів.

Відповідно до статті 280 КУпАП орган (посадова особа) при розгляді справи про адміністративне правопорушення зобов`язаний з`ясувати: чи було вчинено адміністративне правопорушення, чи винна дана особа в його вчиненні, чи підлягає вона адміністративній відповідальності, чи є обставини, що пом`якшують і обтяжують відповідальність, чи заподіяно майнову шкоду, чи є підстави для передачі матеріалів про адміністративне правопорушення на розгляд громадської організації, трудового колективу, а також з`ясувати інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи.

Статтею 251 КУпАП передбачено, що доказами в справі про адміністративне правопорушення є будь-які фактичні дані, на основі яких у визначеному законом порядку орган (посадова особа) встановлює наявність чи відсутність адміністративного правопорушення, винність даної особи в його вчиненні та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи. Ці дані встановлюються протоколом про адміністративне правопорушення, поясненнями особи, яка притягається до адміністративної відповідальності, потерпілих, свідків, висновком експерта, речовими доказами, показаннями технічних приладів та технічних засобів, що мають функції фото- і кінозйомки, відеозапису, у тому числі тими, що використовуються особою, яка притягається до адміністративної відповідальності, або свідками, а також працюючими в автоматичному режимі, чи засобів фото- і кінозйомки, відеозапису, у тому числі тими, що використовуються особою, яка притягається до адміністративної відповідальності, або свідками, а також працюючими в автоматичному режимі, які використовуються при нагляді за виконанням правил, норм і стандартів, що стосуються забезпечення безпеки дорожнього руху, протоколом про вилучення речей і документів, а також іншими документами.

У статті 252 КУпАП визначено, що орган (посадова особа) оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об`єктивному дослідженні всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом і правосвідомістю.

Отже, притягнення особи до адміністративної відповідальності, можливе лише за наявності події адміністративного правопорушення та вини особи у його вчиненні, яка підтверджена належними доказами.

Як зазначено вище, провадження в справах про адміністративні правопорушення здійснюються на основі суворого додержання законності. Таке провадження спрямоване, зокрема, на своєчасне, всебічне, повне і об`єктивне з`ясування обставин кожної справи, вирішення її в точній відповідності з законом.

Відповідач, як представник державного органу, наділеного повноваженнями щодо виявлення та притягнення винних осіб до адміністративної відповідальності у своїй діяльності має керуватися виключно законом та діяти відповідно до нього.

Положеннями статті 283 КУпАП закріплено, що розглянувши справу про адміністративне правопорушення, орган (посадова особа) виносить постанову по справі.

Постанова повинна містити: найменування органу (посадової особи), який виніс постанову, дату розгляду справи; відомості про особу, щодо якої розглядається справа; опис обставин, установлених при розгляді справи; зазначення нормативного акта, який передбачає відповідальність за дане адміністративне правопорушення; прийняте по справі рішення.

Постанова по справі про адміністративне правопорушення у сфері забезпечення безпеки дорожнього руху, крім даних, визначених частиною другою цієї статті, повинна містити відомості про: дату, час і місце вчинення адміністративного правопорушення; транспортний засіб, який зафіксовано в момент вчинення правопорушення (марка, модель, номерний знак); технічний засіб, яким здійснено фото або відеозапис; розмір штрафу та порядок його сплати; правові наслідки невиконання адміністративного стягнення та порядок його оскарження; відривну квитанцію із зазначенням реквізитів та можливих способів оплати адміністративного стягнення у вигляді штрафу.

Одним із принципів, яким повинно відповідати рішення суб`єкта владних повноважень у публічно-правових відносинах щодо розгляду справи про адміністративне правопорушення, є принцип обґрунтованості.

Принцип обґрунтованості прийнятого рішення, тобто прийняття рішення з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення або вчинення дії, вимагає від суб`єкта владних повноважень (в тому числі, при притягненні особи до адміністративної відповідальності) враховувати як обставини, на обов`язковість урахування яких прямо вказує закон, так і інші обставини, що мають значення у конкретній ситуації. Суб`єкт владних повноважень повинен уникати прийняття невмотивованих рішень, обґрунтованих припущеннями, а не конкретними обставинами. Несприятливе для особи рішення суб`єкта владних повноважень, в тому числі рішення про притягнення особи до адміністративної відповідальності, повинно бути вмотивованим.

Відповідно до п. п.1.3,1.9 Правил дорожнього руху, що затверджені постановою Кабінету Міністрів України від 10.10.2001 № 1306, учасники дорожнього руху зобов`язані знати й неухильно виконувати вимоги цих Правил. Особи, які порушують ці Правила, несуть відповідальність згідно із законодавством.

Відповідно до п. 2.1.а ПДР України водій механічного транспортного засобу повинен мати при собі посвідчення водія на право керування транспортним засобом відповідної категорії.

Пункт 2.3 ПДР України зобов`язує водія для забезпечення безпеки дорожнього руху, поміж іншого, під час руху на мотоциклі і мопеді бути в застебнутому мотошоломі і не перевозити пасажирів без застебнутих мотошоломів.

Згідно п.2.1.ґ ПДР України, водій механічного транспортного засобу повинен мати при собі чинний страховий поліс (договір) обов`язкового страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів (на електронному або паперовому носії), відомості про який підтверджуються інформацією, що міститься в Єдиній централізованій базі даних щодо обов`язкового страхування цивільно-правової відповідальності, або страховий сертифікат “Зелена картка” (на електронному або паперовому носії), виданий іноземним страховиком відповідно до правил міжнародної системи автомобільного страхування “Зелена картка”.

За змістом ч. 5 ст. 121 КУпАП передбачена адміністративна відповідальність за порушення правил користування ременями безпеки або мотошоломами.

За змістом ч.1 ст.126 КУаАП передбачена адміністративна відповідальність за керування транспортним засобом особою, яка не має при собі або не пред`явила у спосіб, який дає можливість поліцейському прочитати та зафіксувати дані, що містяться в посвідченні водія відповідної категорії, реєстраційному документі на транспортний засіб, а також полісі (договорі) обов`язкового страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів (страхового сертифіката "Зелена картка"), або не пред`явила електронне посвідчення водія та електронне свідоцтво про реєстрацію транспортного засобу, чинний внутрішній електронний договір зазначеного виду обов`язкового страхування у візуальній формі страхового поліса, а також інших документів, передбачених законодавством.

Частиною 2 ст.126 КУпАП визначено, що за керування транспортним засобом особою, яка не має права керування таким транспортним засобом, або передача керування транспортним засобом особі, яка не має права керування таким транспортним засобом, передбачена адміністративна відповідальність.

Так, із доводів апелянта вбачається, що він не визнає факт керування транспортним засобом та стверджує, що перебував поряд із ним у нерухомому стані на території автозаправної станції.

Однак, на думку колегії суддів, такі твердження позивача носять суперечливий характер і спростовуються наданими відповідачем відеозаписами події правопорушення, які суд вважає об`єктивними доказами.

Зокрема, із відеозапису події вбачається, що сам ОСОБА_1 під час спілкування з працівниками поліції повідомив на запитання, чому він керував транспортним засобом відповів, що виїхав з наміром заправити транспортний засіб, однак, побачивши працівників поліції, повернувся назад та сховався.

Також, ОСОБА_1 пояснив, що транспортний засіб є власністю його друга, який на час винесення оскаржуваної постанови перебував за кордоном.

За таких обставин апеляційний суд вважає вкрай малоймовірним взагалі виникнення ситуації, при якій позивач опинився поруч з транспортним засобом на території АЗС, маючи намір заправити його, при цьому не здійснивши керування цим транспортним засобом до цього моменту. Разом з тим, ОСОБА_1 особисто пояснив, що виїхав з наміром заправитись.

Тому, оцінюючи події, зафіксовані на відеозаписах поліцейських, суд зазначає, що вказаними відеозаписами повністю спростовується версія подій позивача.

Зазначене за своїм змістом узгоджуються з версією працівників поліції щодо безпосереднього спостереження ними руху транспортного засобу під керуванням ОСОБА_1 .

Також, доказами у справі можуть бути не лише технічні засоби фіксації, а й показання свідків, яким суд надає оцінку нарівні з іншими доказами. Судом першої інстанції було допитано у судовому засіданні працівників поліції, які послідовно та узгоджено підтвердили, що безпосередньо спостерігали рух транспортного засобу під керуванням ОСОБА_1 .

Апеляційний суд бере до уваги правову позицію Верховного Суду згідно з якою пояснення (показання) працівника поліції як доказ вчинення особою адміністративного правопорушення не можуть братися до уваги і не можуть бути єдиною підставою для висновку про вчинення правопорушення, оскільки відповідач у спірних правовідносинах виступає в якості суб`єкта владних повноважень, заінтересованого у результаті розгляду справи (постанова Верховного Суду від 15.04.2020 у справі № 489/4827/16-а).

Однак, саме в розглядуваному випадку, пояснення поліцейських в сукупності з іншими доказами, а саме зафіксованій на відеозаписі розмові позивача з поліцейськими, свідчать про наявність події адміністративного правопорушення та вини ОСОБА_1 у його вчиненні.

Апеляційний суд погоджується, що той факт, що момент руху не був зафіксований на бодікамеру, сам по собі не свідчить про його відсутність та не спростовує показань свідків, які безпосередньо сприймали зазначені обставини.

Відеозапис події, показання поліцейських мають істотне значення для розгляду справи, оскільки надають можливість детально відновити послідовність подій та встановити ставлення ОСОБА_1 до вчиненого правопорушення, повно та об`єктивно дослідити обставини, які безпосередньо вказують на ОСОБА_1 , саме як на правопорушника, який керував транспортним засобом.

Позивач, заперечуючи факт допущення ним адміністративного правопорушення, жодних належних та допустимих доказів на підтвердження наведених ним у позовній заяві тверджень, не надав. Зазначення позивачем лише того, що поліцейськими не зафіксовано саме руху транспортного засобу під керуванням позивача, не може вважатися достатнім доказом на підтвердження наведених у позовній заяві тверджень.

Крім того, слід вказати, що з урахування положень статті 71 КАС України обов`язок доказування в адміністративному судочинстві розподіляється таким чином, що позивач повинен довести обставини, якими він обґрунтовує позовні вимоги, тобто підставу позову, а відповідач повинен довести обставини, якими він обґрунтовує заперечення проти позову. А отже, обов`язок відповідача доказування правомірності винесеного ним рішення не слід розуміти, як те, що позивач повністю звільнений від обов`язку доказування своїх вимог.

Наведене узгоджується з висновками, викладеними у постанові Верховного Суду від 14.02.2018у по справі № 536/583/17 та від 14.03.2018 у справі № 760/2846/17.

Додатково колегія суддів ураховує, що згідно з рішенням Європейського суду з прав людини в справі «O'Halloranand Francis v. The United Kingdom» будь-хто, хто вирішив володіти чи керувати автомобілем, знав, що таким чином він піддає себе режиму регулювання, котрий застосовується, оскільки визнавалося, що володіння і користування автомобілем може потенційно завдати серйозної шкоди. Можна вважати, що ті, хто вирішив володіти та керувати автомобілями, погодилися на певну відповідальність та обов`язки.

Аналіз фактичних обставин справи, установлених під час її розгляду, у їх взаємному зв`язку та сукупності мотивів, покладених в основу постанови серії БАД № 815398 від 24.11.2025, надає суду апеляційної інстанції підстави для висновку про доведеність у спірних правовідносинах належними та допустимими доказами вини позивача у вчиненні адміністративного правопорушення, а тому постанова серії БАД № 815398 від 24.11.2025 є правомірною.

Доводи позивача про відсутність доказів вчинення ним адміністративного правопорушення є безпідставними та спрямовані лише на уникнення відповідальності за вчинене адміністративне правопорушення, винуватість в якому повністю доведена.

Відповідно до ст. 316 КАС України, суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а рішення або ухвалу суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Зважаючи на викладене вище, колегія суддів вважає, що судом першої інстанції було правильно встановлено обставини справи та ухвалено судове рішення з додержанням норм матеріального та процесуального права, а тому апеляційну скаргу належить залишити без задоволення, а рішення суду - без змін. Доводи апеляційної скарги не спростовують рішення суду першої інстанції.

Керуючись ст. 308, 311, 315, 316, 321, 322, 325, 328 КАС України, суд,-

ПОСТАНОВИВ:

Апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення, а рішення Любомльського районного суду Волинської області від 05 червня 2026 року – без змін.

Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з моменту її проголошення та не може бути оскаржена.

Головуючий суддя Т. М. Димарчук

судді Р. М. Москаль

П. І. Сало

Повне судове рішення складено 06.08.26