Постанова від 05 серпня 2026 р. у справі №300/3854/25 — Восьмий апеляційний адміністративний суд

ВОСЬМИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

06 серпня 2026 рокум. ЛьвівСправа № 300/3854/25 пров. № А/857/50686/25

Восьмий апеляційний адміністративний суд в складі:

судді-доповідача Іщук Л. П.,

суддів Обрізка І. М., Пліша М.А.,

розглянувши в порядку письмового провадження апеляційну скаргу Головного управління Пенсійного фонду України в Харківській області на рішення Івано-Франківського окружного адміністративного суду від 22 жовтня 2025 року (головуючий суддя Микитюк Р.В., м. Івано-Франківськ) у справі № 300/3854/25 за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України в Харківській області про визнання дій протиправними та зобов`язання до вчинення дій,

в с т а н о в и в :

ОСОБА_1 звернулася до суду з адміністративним позовом до Головного управління Пенсійного фонду України в Харківській області, в якому просить визнати протиправним та скасувати рішення Головного управління Пенсійного фонду України в Харківській області №926160171412 від 02.05.2025 про відмову ОСОБА_1 , у перерахунку пенсії відповідно до пункту "г” статті 77 Закону України "Про пенсійне забезпечення» від 05.11.1991 № 1788-ХІІ із розрахунку підвищення розміру пенсії на 25% мінімальної пенсії за віком і 24.04.2025; зобов`язати Головне управління Пенсійного фонду України в Харківській області здійснити з 24.04.2025 перерахунок та виплату ОСОБА_1 пенсії відповідно до пункту "г" статті 77 Закону України "Про пенсійне забезпечення" від 05.11.1991 № 1788-ХІІ, із розрахунку підвищення розміру пенсії на 25 % мінімальної пенсії за віком.

Рішенням Івано-Франківського окружного адміністративного суду від 22 жовтня 2025 року позов задоволено.

Не погодившись з таким рішенням суду першої інстанції в частині задоволення позову, Головне управління Пенсійного фонду України в Харківській області оскаржило його в апеляційному порядку, вважає, що судом першої інстанції неправильно застосовані норми матеріального права, а також не досліджено обставини, що мають значення для справи.

В обґрунтування доводів апеляційної скарги зазначає, що відповідачем прийнято оскаржуване рішення №926160171412 від 02.05.2025 про відмову позивачу у перерахунку пенсії відповідно до ст. 6 Закону №962, оскільки відсутнє посвідчення відповідного зразка затвердженого Постановою КМУ №593 від 24.05.2024, а тому протиправності у діях відповідача немає.

Просить скасувати рішення суду першої інстанції і ухвалити нове судове рішення, яким в задоволенні позову відмовити.

Позивач подав до суду письмовий відзив на апеляційну скаргу, просить рішення суду першої інстанції залишити без змін.

Оскільки апеляційну скаргу подано на рішення суду першої інстанції, яке ухвалено в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін (у письмовому провадженні), апеляційний суд відповідно до вимог пункту 3 частини першої статті 311 Кодексу адміністративного судочинства України розглядає справу в порядку письмового провадження.

Заслухавши суддю-доповідача, дослідивши матеріали справи та доводи апеляційної скарги, колегія суддів вважає, що апеляційну скаргу слід залишити без задоволення з таких підстав.

Судом першої інстанції встановлено та підтверджено матеріалами справи, що ОСОБА_1 перебуває на обліку у Головному управлінні ПФУ в Івано-Франківській області та отримує пенсію за віком відповідно до Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування». Відповідно до свідоцтва про народження серії НОМЕР_1 , ОСОБА_2 народилася ІНФОРМАЦІЯ_1 в с. Тростянці, Монастирського району, Тернопільської області. Батько: ОСОБА_3 , мати: ОСОБА_4 (а.с. 8).

Згідно свідоцтва про одруження серії НОМЕР_2 ОСОБА_2 одружилась із ОСОБА_5 та після одруження позивачу присвоєно прізвище - ОСОБА_6 (а.с. 8).

Довідкою про реабілітацію від 25.08.1993 №6/3737 підтверджується, що ОСОБА_7 , 1945 року народження 21 жовтня 1947 року разом з матір`ю ОСОБА_4 із села Тростянці Монастирського району Тернопільської області за рішенням позасудових органів була виселена на спец поселення у Челябінську область, де знаходилася до 17 січня 1948 року.

На підставі статті 3 Закону Української PCP від 17.04.1991 «Про реабілітацію жертв політичних репресій на Україні», ОСОБА_1 - реабілітована (а.с. 11).

Згідно з посвідченням серії НОМЕР_3 від 23.11.2016, ОСОБА_1 має право на пільги і компенсації, встановлені Законом України «Про реабілітацію жертв політичних репресій на Україні» (а. с. 9).

Позивач, 24.04.2025 звернулася до Головного управління ПФУ в Івано- Франківській області із заявою, у якій просила здійснити перерахунок підвищення пенсії як члену сім`ї репресованої особи, яку у подальшому реабілітовано, у розмірі 25% мінімальної пенсії за віком згідно з пунктом «г» статті 77 Закону №1788-XII.

Після опрацювання системою поданої заяви, згідно принципу екстериторіальності органом, що призначає пенсію, визначено Головне управління Пенсійного фонду України в Харківській області.

Так, згідно рішення Головного управління Пенсійного фонду України у Харківській області від №926160171412 від 02.05.2025, позивачу відмовлено у перерахунку пенсії у зв`язку із тим, що відсутнє посвідчення відповідного зразка затвердженого Постановою Кабінету Міністрів України №593 від 24.05.2024 ( а.с. 14).

Не погодившись із рішенням відповідача щодо відмови у проведенні нарахування підвищення до пенсії, позивач звернулася до суду з цим позовом.

Враховуючи вимоги частини 2 статті 19 Конституції України та частини 2 статті 2 КАС України, законодавцем визначено критерії для оцінювання рішень, дій чи бездіяльності суб`єктів владних повноважень, які одночасно є принципами адміністративної процедури, що вироблені у практиці європейських країн.

Наведена норма означає, що суб`єкт владних повноважень зобов`язаний діяти лише на виконання закону, за умов і обставин, визначених ним, вчиняти дії, не виходячи за межі прав та обов`язків, дотримуватися встановленої законом процедури, обирати лише встановлені законодавством України способи правомірної поведінки під час реалізації своїх владних повноважень.

З метою відновлення історичної справедливості, встановлення порядку реабілітації репресованих осіб та осіб, які потерпіли від репресій комуністичного тоталітарного режиму 1917-1991 років, відновлення їхніх політичних, соціальних, економічних та інших прав, визначення порядку відшкодування шкоди, завданої таким особам внаслідок репресій комуністичного тоталітарного режиму 1917-1991 років, недопущення повторення злочинів тоталітарних режимів, прийнято Закон України «Про реабілітацію жертв репресій комуністичного тоталітарного режиму 1917-1991 років» від 17.04.1991 № 962-XII, (назва в редакції Закону № 2325-VIII від 13.03.2018) (далі - Закон № 962-XII).

За змістом статті 1 Закону № 962-XII, в редакції, чинній на час реабілітації позивача, визначено вважати реабілітованими осіб, які з політичних мотивів були необґрунтовано засуджені судами або піддані репресіям позасудовими органами, в тому числі «двійками», «трійками», особливими нарадами і в будь-якому іншому позасудовому порядку, за вчинення на території України діянь, кваліфікованих як контрреволюційні злочини за кримінальним законодавством Української РСР до набрання чинності Законом СРСР «Про кримінальну відповідальність за державні злочини» від 25 грудня 1958 року.

Визнано реабілітованими також громадян, засуджених за: - антирадянську агітацію і пропаганду за статтею 7 Закону СРСР «Про кримінальну відповідальність за державні злочини» від 25 грудня 195 року і статтею 62 Кримінального кодексу Української РСР (2001-05, 2002-05 ) в редакціях до прийняття Закону Української РСР від 28 жовтня 1989 року «Про затвердження Указу Президії Верховної Ради Української РСР від 14 квітня 1989 року «Про внесення змін і доповнень до Кримінального і Кримінально-процесуального кодексів Української РСР»; - поширення завідомо неправдивих вигадок, що порочать радянський державний і суспільний лад, тобто за статтею 187-1 Кримінального кодексу Української РСР; - порушення законів про відокремлення церкви від держави і школи від церкви, посягання на особу та права громадян під приводом справляння релігійних обрядів, якщо вчинені дії не були поєднані з заподіянням шкоди здоров`ю громадян чи статевою розпустою.

Підлягають реабілітації також особи, щодо яких з політичних мотивів застосовано примусові заходи медичного характеру.

Законом України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо удосконалення процедури реабілітації жертв репресій комуністичного тоталітарного режиму 1917-1991 років» №2325-VIII від 13 березня 2018 року (далі - Закон №2235-VIII) внесені зміни до Закону № 962-XII.

Відповідно до статті 1-1 Закону № 962-XII репресована особа - особа, яка зазнала репресій з мотивів та у формах, визначених цим Законом; члени сім`ї - чоловік або дружина репресованої особи, діти репресованої особи, у тому числі повнолітні або усиновлені, батьки, вітчим, мачуха репресованої особи, усиновлювач, опікун, піклувальник, а також інші родичі або особи, які на момент здійснення репресій проживали з репресованою особою однією сім`єю і були пов`язані спільним побутом.

Згідно статті 1-2 Закону № 962-XII реабілітованими визнаються особи, зокрема, стосовно яких до 24 серпня 1991 були здійснені репресії у формах, визначених статтею 2 цього Закону, за рішенням іншого репресивного органу, якщо встановлено факт здійснення репресій проти таких осіб з класових, національних, політичних, релігійних, соціальних мотивів.

Статтею 2 Закону № 962-XII формою репресії визнано вислання - примусове виселення особи з місця її проживання з встановленням заборони на проживання у визначеній місцевості або примусове виселення чи переселення особи з місця її проживання в іншу місцевість або за межі СРСР.

Направлення у заслання, вислання та спеціальні поселення в адміністративному порядку - застосування репресій на підставі рішень місцевих органів влади, адміністративних органів, посадових осіб чи громадських організацій з політичних мотивів до сімей осіб, репресованих за обвинуваченням у контрреволюційних злочинах; до осіб, визнаних соціально небезпечними у політичному відношенні, противниками колективізації; до обвинувачених у зв`язках з так званими «ворогами народу», у приналежності до політичних партій тощо.

Статтею 4 Закону №962-XII передбачено поновлення реабілітованих в усіх громадянських правах, у тому числі в праві проживання у населених пунктах і місцевостях, в яких вони постійно проживали до репресій, поширивши це право на членів їх сімей.

Відповідно до пункту 6 розділу XV «Прикінцеві положення» Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування» від 09.07.2003 №1058-IV (далі - Закон №1058-IV) до прийняття відповідного закону до пенсій, передбачених цим Законом, установлюються надбавки та здійснюється їх підвищення згідно із Законом України «Про пенсійне забезпечення». Зазначені надбавки та підвищення встановлюються в розмірах, що фактично виплачувалися на день набрання чинності цим Законом з наступною індексацією відповідно до законодавства про індексацію грошових доходів населення. Виплата їх здійснюється за рахунок коштів Державного бюджету України.

Згідно з пунктом «г» частини 1 статті 77 Закону України «Про пенсійне забезпечення» від 05.11.1991 № 1788-XII призначені пенсії підвищуються репресованим особам, яких у подальшому було реабілітовано, - на 50 процентів, а членам їх сімей, яких було примусово переселено, - на 25 процентів мінімальної пенсії за віком.

Відповідно до Постанови Кабінету Міністрів України «Про підвищення рівня пенсійного забезпечення громадян» від 16 липня 2008 року № 654 репресованим особам, яких у подальшому було реабілітовано, до пенсії або щомісячного довічного грошового утримання чи державної соціальної допомоги, що виплачуються замість пенсії, підвищення проводиться в розмірі 54,4 гривні, а членам їх сімей, яких було примусово переселено - 43,52 гривні.

Згідно архівної довідки про реабілітацію № 6/3737р від 25.08.1993 виданою управлінням внутрішніх справ виконавчого комітету Тернопільської обласної Ради депутатів трудящих, свідоцтва про народження серії НОМЕР_4 від 17.03.1961, паспорта громадянина України серії НОМЕР_5 , виданого Івано-Франківським MB УМВС в Івано-Франківській області, мати позивача ОСОБА_2 та ОСОБА_1 знаходилась на спецпоселенні з 21.10.1947 по 17.01.1948.

Отже, відповідно до статті 1-3 Закону № 962-XII позивач є потерпілим від репресії, оскільки є дитиною репресованої особи, яка народилися на засланні.

Оскільки позивач є членом сім`ї репресованої особи, яку згодом реабілітовано, в розумінні Закону №962-ХІІ із змінами, внесеними Законом №2325-VIII, відтак колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції, що пенсія позивачу має бути підвищена на 25 % мінімальної пенсії.

За встановлених обставин, надаючи правову оцінку аргументам сторін, суд апеляційної інстанції вважає правильним висновок суду першої інстанції, що дії відповідача щодо виплати позивачу надбавки до пенсії відповідно норм Постанови Кабінету Міністрів України №654 є протиправним, тоді як позивач має право на отримання вказаної надбавки у розмірі, встановленому Законом України «Про пенсійне забезпечення» із розрахунку 25 % мінімальної пенсії за віком, встановленої статтею 28 Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування», оскільки позивача визнано членом сім`ї репресованої особи, якого у подальшому було реабілітовано.

При обгрунтуванні цієї постанови суд апеляційної інстанції також враховує позицію Європейського суду з прав людини (в аспекті оцінки аргументів учасників справи у касаційному провадженні), сформовану, зокрема у справах «Салов проти України» (заява № 65518/01; пункт 89), «Проніна проти України» (заява № 63566/00; пункт 23) та «Серявін та інші проти України» (заява № 4909/04; пункт 58): принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, передбачає, що у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються; хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент; міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (див. рішення у справі «РуїсТоріха проти Іспанії» (RuizTorija v. Spain) серія A. 303-A; пункт 29).

Враховуючи вищевикладене, беручи до уваги докази, наявні в матеріалах справи, колегія суддів прийшла до висновку, що доводи апеляційної скарги, наведені на спростування висновків суду першої інстанції, не містять належного обґрунтування чи нових переконливих доказів, які б були безпідставно залишені без уваги судом першої інстанції.

Відповідно до ст. 316 КАС України суд апеляційної інстанції залишає скаргу без задоволення, а рішення суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Щодо розподілу судових витрат, то такий відповідно до ст. 139 КАС України не здійснюється.

Керуючись ст. 311, ст. 316, ст. 321, ст. 325, ст. 328 Кодексу адміністративного судочинства України, суд

п о с т а н о в и в :

Апеляційну скаргу Головного управління Пенсійного фонду України в Харківській області залишити без задоволення, а рішення Івано-Франківського окружного адміністративного суду від 22 жовтня 2025 року у справі № 300/3854/25 - без змін.

Постанова набирає законної сили з дати її прийняття та касаційному оскарженню не підлягає, крім випадків, передбачених пунктом другим частини п`ятої статті 328 КАС України.

Головуючий суддя Л. П. Іщук

судді І. М. Обрізко

М.А. Пліш