Постанова від 05 серпня 2026 р. у справі №560/19793/24 — Сьомий апеляційний адміністративний суд

П О С Т А Н О В А

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

Справа № 560/19793/24

Головуючий суддя 1-ої інстанції - Божук Д.А.

Суддя-доповідач - Шидловський В.Б.

06 серпня 2026 року

м. Вінниця

Сьомий апеляційний адміністративний суд у складі колегії:

головуючого судді: Шидловського В.Б.

суддів: Капустинського М.М. Сапальової Т.В. ,

розглянувши в порядку письмового провадження апеляційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Хмельницького окружного адміністративного суду від 19 лютого 2026 року у справі за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Департаменту освіти і науки Хмельницької міської ради, Хмельницької міської ради про визнання протиправним та скасування рішення, зобов`язання вчинити дії,

В С Т А Н О В И В :

ОСОБА_1 звернувся до суду з позовною заявою до Департаменту освіти і науки Хмельницької міської ради, Хмельницької міської ради, в якій просив:

- визнати протиправним та скасувати рішення позачергової вісімнадцятої сесії Хмельницької міської ради від 09.09.2022 № 31 «Про припинення права постійного користування земельною ділянкою юридичній особі»;

- визнати протиправним та скасувати рішення позачергової двадцять п`ятої сесії Хмельницької міської ради від 28.03.2023 № 95 «Про припинення права користування земельними ділянками, затвердження проектів землеустрою щодо відведення земельних ділянок, надання земельних ділянок в оренду та постійне користування, внесення змін в договір оренди землі та рішення сесії міської ради, втрату чинності пунктів рішень сесії міської ради» у частині передачі у постійне користування Департаменту освіти та науки Хмельницької міської ради земельної ділянки площею 2,0 га, кадастровий номер 6810100000:17:004:0016, по АДРЕСА_1 (пункт 6 згідно з додатком 4);

- зобов`язати Департамент освіти та науки Хмельницької міської ради утриматися від вчинення дій щодо знесення чи руйнування споруд по АДРЕСА_1 , а саме: одноповерхової споруди прямокутної форми зі стінами облицьованими сайдинговими панелями з покрівлею з металопрофілю, що в плані має наступні розміри: ширина від 4,7 м (в торцях) до 6,7 м (всередині), довжина 16,2 м; споруди альтанки з чотирьохскатною покрівлею на чотирьох металевих опорах з встановленими лавками та підвішеними дзвонами всередині (опори розміщені в вершинах квадрату розмірами в плані 3,2*3,2м); споруди на чотирьох металевих, опорах з покрівлею у вигляді купола з хрестом, що розміщені з чарункою 1,5*1,5м; тентової палатки з металевим каркасом в плані 3*6 м, колодязю, обшитого металом з кованим оздобленням розмірами 1,7*1,5м.

Рішенням Хмельницького окружного адміністративного суду від 19 лютого 2026 року у задоволенні позову відмовлено.

Не погоджуючись з рішенням суду першої інстанції, позивач подав апеляційну скаргу, в якій з підстав порушення судом першої інстанції норм матеріального права, неповноти з`ясування обставин справи, просить скасувати рішення суду першої інстанції та ухвалити нове, яким позовні вимоги задовольнити в повному обсязі. В обґрунтування апеляційної скарги апелянт послався на неправильне застосування судом першої інстанції норм матеріального права, порушення норм процесуального права, що, на його думку, призвело до неправильного вирішення спору.

Від відповідачів до суду надійшли відзиви на апеляційну скаргу, в яких останні вказали на безпідставність доводів апеляційної скарги, у зв`язку із чим просили залишити апеляційну скаргу без задоволення.

Апеляційний розгляд справи здійснюється в порядку письмового провадження, у відповідності до вимог п.3 ч.1 ст.311 КАС України.

Заслухавши суддю-доповідача, дослідивши доводи апеляційної скарги, перевіривши матеріали справи, колегія суддів дійшла наступних висновків.

Як встановлено судом першої інстанції, відповідно до державного акта на право постійного користування земельною ділянкою серії ЯЯ №333733 від 21.06.2012, на підставі рішення сьомої сесії Хмельницької міської ради від 15.06.2011 №32, ОСОБА_2 православна церква Святих Мучениць Віри, Надії, Любові та Матері їх Софії надано в постійне користування земельну ділянку площею 2,0 га по вул.Панаса Мирного, 16/1 А, під будівництво храму, духовно-просвітительських будівель, парафіяльного будинку, господарських будівель та влаштування парку.

Рішенням позачергової сімнадцятої сесії Хмельницької міської ради від 17.06.2022 №6 схвалено звернення до Ради національної безпеки і оборони України, Верховної Ради України щодо пришвидшення розгляду проекту про внесення змін до Закону України "Про свободу совісті та релігійні організації", прийняття якого заборонить діяльність Української Православної Церкви Московського патріархату та інших релігійних організацій, які входять до структури і є частинами релігійної організації, керівний центр якої знаходиться за межами України в державі, яка законом визнана такою, що здійснила військову агресію проти України; доручено Управлінню земельних ресурсів Хмельницької міської ради підготувати проект рішення щодо припинення права постійного користування на земельні ділянки, які надано Українській Православній Церкві Московського патріархату, Російській Православній Церкві в Україні та Іншим релігійним організаціям для будівництва і обслуговування культових та інших будівель, необхідних для забезпечення їх діяльності на території Хмельницької міської територіальної громади.

Рішенням позачергової вісімнадцятої сесії Хмельницької міської ради від 09.09.2022 № 31 "Про припинення права постійного користування земельною ділянкою юридичній особі" вирішено припинити право постійного користування Релігійній Громаді Українська православна церква Святих Мучениць Віри, Надії, Любові та Матері їх Софії, код ЄДРПОУ 36398030, на земельну ділянку площею 2,0 га, кадастровий номер 6810100000:17:004:0016, по вул.Панаса Мирного, 16/1 А.

У рішенні від 09.09.2022 № 31 зазначено, що рішенням 7-ої сесії Хмельницької міської ради від 15.06.2011 №32 Релігійній Громаді Українська православна церква Святих Мучениць Віри, Надії, Любові та Матері їх Софії, код ЄДРПОУ 36398030, надано в постійне користування земельну ділянку площею 2,0 га по вул.Панаса Мирного, 16/1 А, кадастровий номер 6810100000:17:004:0016, під будівництво храму, духовно-просвітительських будівель, парафіяльного будинку, господарських будівель та влаштування парку.

Рішення від 09.09.2022 № 31 прийнято з посиланням на рішення позачергової сімнадцятої сесії Хмельницької міської ради від 17.06.2022 №6.

Надалі, рішенням позачергової двадцять п`ятої сесії Хмельницької міської ради від 28.03.2023 № 95 «Про припинення права користування земельними ділянками, затвердження проектів землеустрою щодо відведення земельних ділянок, надання земельних ділянок в оренду та постійне користування, внесення змін в договір оренди землі та рішення сесії міської ради, втрату чинності пунктів рішень сесії міської ради» земельну ділянку по вул.П.Мирного, 16/1-А передано в постійне користування Департаменту освіти та науки Хмельницької міської ради для будівництва та обслуговування будівель закладів освіти.

Позивач вважаючи рішення Хмельницької міської ради від 09.09.2022 № 31 «Про припинення права постійного користування земельною ділянкою юридичній особі» та від 28.03.2023 № 95 «Про припинення права користування земельними ділянками, затвердження проектів землеустрою щодо відведення земельних ділянок, надання земельних ділянок в оренду та постійне користування, внесення змін в договір оренди землі та рішення сесії міської ради, втрату чинності пунктів рішень сесії міської ради» протиправними, звернувся із вказаним позовом до суду.

Приймаючи оскаржуване рішення, суд першої інстанції виходив з безпідставності заявлених позовних вимог.

Колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції по суті спору, виходячи з наступного.

Відповідно до ч.1 ст.308 КАС України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.

Положеннями ч.2 ст.19 Конституції України визначено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Згідно з частиною 1 статті 144 Конституції України органи місцевого самоврядування в межах повноважень, визначених законом, приймають рішення, які є обов`язковими до виконання на відповідній території.

Відповідно до ч.1 ст.12 Земельного кодексу України до повноважень сільських, селищних, міських рад у галузі земельних відносин належить, зокрема, розпорядження землями комунальної власності, територіальних громад; передача земельних ділянок комунальної власності у власність громадян та юридичних осіб відповідно до цього Кодексу; надання земельних ділянок у користування із земель комунальної власності відповідно до цього Кодексу; вирішення інших питань у галузі земельних відносин відповідно до закону.

Відповідно до ч.2 ст.116 Земельного кодексу України набуття права на землю громадянами та юридичними особами здійснюється шляхом передачі земельних ділянок у власність або надання їх у користування.

Згідно із приписами ч.1 ст.122 Земельного кодексу України сільські, селищні, міські ради передають земельні ділянки у власність або у користування із земель комунальної власності відповідних територіальних громад для всіх потреб.

Відповідно до ч.1 ст.92 Земельного кодексу України право постійного користування земельною ділянкою - це право володіння і користування земельною ділянкою, яка перебуває у державній або комунальній власності, без встановлення строку.

Як передбачено п.в) ч.2 ст.92 Земельного кодексу України, права постійного користування земельною ділянкою із земель державної та комунальної власності набувають релігійні організації України, статути (положення) яких зареєстровано у встановленому законом порядку, виключно для будівництва і обслуговування культових та інших будівель, необхідних для забезпечення їх діяльності.

Статтею 125 Земельного кодексу України передбачено, що право власності на земельну ділянку, а також право постійного користування та право оренди земельної ділянки виникають з моменту державної реєстрації цих прав.

Підстави припинення права користування земельною ділянкою визначені у ст.141-143 Земельного кодексу України.

Відповідно до статті 141 Земельного кодексу України підставами припинення права користування земельною ділянкою є:

а) добровільна відмова від права користування земельною ділянкою;

б) вилучення земельної ділянки у випадках, передбачених цим Кодексом;

в) припинення діяльності релігійних організацій, державних чи комунальних підприємств, установ та організацій, крім перетворення державних підприємств у випадках, визначених статтею 120-1 цього Кодексу;

г) використання земельної ділянки способами, які суперечать екологічним вимогам;

ґ) використання земельної ділянки не за цільовим призначенням;

д) систематична несплата земельного податку або орендної плати;

е) набуття іншою особою права власності на жилий будинок, будівлю або споруду, які розташовані на земельній ділянці;

є) використання земельної ділянки у спосіб, що суперечить вимогам охорони культурної спадщини;

ж) передача приватному партнеру, концесіонеру нерухомого майна, розміщеного на земельній ділянці, що перебуває в користуванні державного або комунального підприємства та є об`єктом державно-приватного партнерства або об`єктом концесії;

з) припинення права користування надрами у разі закінчення встановленого спеціальним дозволом на користування надрами строку користування надрами (у разі передачі земельної ділянки державної, комунальної власності користувачу надр для здійснення діяльності з користування надрами);

и) невиконання акціонерним товариством, товариством з обмеженою відповідальністю, 100 відсотків акцій (часток) у статутному капіталі якого належать державі, яке утворилося шляхом перетворення державного підприємства, вимог, визначених статтею 120-1 цього Кодексу.

Частиною 1 статті 142 Земельного кодексу України встановлено, що припинення права власності на земельну ділянку у разі добровільної відмови власника землі на користь держави або територіальної громади здійснюється за його заявою до відповідного органу.

Поряд з цим, стаття 143 Земельного кодексу України регламентує, що примусове припинення прав на земельну ділянку здійснюється у судовому порядку у разі:

а) використання земельної ділянки не за цільовим призначенням;

б) неусунення допущених порушень законодавства (забруднення земель радіоактивними і хімічними речовинами, відходами, стічними водами, забруднення земель бактеріально-паразитичними і карантинно-шкідливими організмами, засмічення земель забороненими рослинами, пошкодження і знищення родючого шару ґрунту, об`єктів інженерної інфраструктури меліоративних систем, порушення встановленого режиму використання земель, що особливо охороняються, а також використання земель способами, які завдають шкоди здоров`ю населення) в строки, встановлені приписами органів, що здійснюють державний контроль за використанням та охороною земель;

в) конфіскації земельної ділянки;

г) примусового відчуження земельної ділянки з мотивів суспільної необхідності;

ґ) примусового звернення стягнень на земельну ділянку по зобов`язаннях власника цієї земельної ділянки;

ґ-1) примусового звернення стягнень на право емфітевзису, суперфіцію за зобов`язаннями особи, яка використовує земельну ділянку на такому праві.

Системний аналіз наведених норм Земельного кодексу України свідчить про те, що особа може бути позбавлена набутого у встановленому порядку права постійного користування земельною ділянкою лише у способи, визначені ст.ст.141-143 ЗК України, зокрема, внаслідок добровільної відмови від земельної ділянки чи за наявності інших, визначених ст. 141 ЗК України, підстав, або внаслідок примусового припинення прав на земельну ділянку, яке здійснюється виключно в судовому порядку.

За приписами статті 152 Земельного кодексу України держава забезпечує громадянам та юридичним особам рівні умови захисту прав власності на землю. Власник земельної ділянки або землекористувач може вимагати усунення будь-яких порушень його прав на землю, навіть якщо ці порушення не пов`язані з позбавленням права володіння земельною ділянкою, і відшкодування завданих збитків. Захист прав громадян та юридичних осіб на земельні ділянки здійснюється шляхом, зокрема, визнання недійсними рішень органів виконавчої влади або органів місцевого самоврядування.

Отже, право постійного землекористування є безстроковим і може бути припинене лише з підстав, передбачених статтею 141 Земельного кодексу України, перелік яких є вичерпним. Дії органів державної влади та місцевого самоврядування, спрямовані на позбавлення суб`єкта права користування земельною ділянкою після державної реєстрації такого права поза межами підстав, визначених у статті 141 названого Кодексу, є такими, що порушують право користування земельною ділянкою.

Як встановлено судом першої інстанції, право постійного користування земельною ділянкою площею 2,0 га по вул. Панаса Мирного, 16/1 А у м. Хмельницькому було набуте релігійною громадою на підставі рішення Хмельницької міської ради від 15.06.2011 № 32, що підтверджується державним актом на право постійного користування земельною ділянкою серії ЯЯ № 333733 від 21.06.2012. Земельну ділянку надано для будівництва та обслуговування храму, духовно-просвітницьких, парафіяльних та господарських будівель, а також для влаштування парку.

09.09.2022 Хмельницька міська рада на позачерговій вісімнадцятій сесії рішенням № 31 "Про припинення права постійного користування земельною ділянкою юридичній особі" вирішила припинити право постійного користування Релігійній Громаді Українська православна церква Святих Мучениць Віри, Надії, Любові та Матері їх Софії, код ЄДРПОУ 36398030, на земельну ділянку площею 2,0 га, кадастровий номер 6810100000:17:004:0016, по вул.Панаса Мирного, 16/1 А.

Рішення від 09.09.2022 № 31 прийнято з посиланням на рішення позачергової сімнадцятої сесії Хмельницької міської ради від 17.06.2022 №6.

Рішенням позачергової сімнадцятої сесії Хмельницької міської ради від 17.06.2022 №6 схвалено звернення до Ради національної безпеки і оборони України, Верховної Ради України щодо пришвидшення розгляду проекту про внесення змін до Закону України "Про свободу совісті та релігійні організації", прийняття якого заборонить діяльність Української Православної Церкви Московського патріархату та інших релігійних організацій, які входять до структури і є частинами релігійної організації, керівний центр якої знаходиться за межами України в державі, яка законом визнана такою, що здійснила військову агресію проти України; доручено Управлінню земельних ресурсів Хмельницької міської ради підготувати проект рішення щодо припинення права постійного користування на земельні ділянки, які надано Українській Православній Церкві Московського патріархату, Російській Православній Церкві в Україні та Іншим релігійним організаціям для будівництва і обслуговування культових та інших будівель, необхідних для забезпечення їх діяльності на території Хмельницької міської територіальної громади.

Надалі, рішенням позачергової двадцять п`ятої сесії Хмельницької міської ради від 28.03.2023 № 95 спірну земельну ділянку передано у постійне користування Департаменту освіти та науки Хмельницької міської ради для будівництва та обслуговування будівель закладів освіти.

Оцінюючи доводи сторін у контексті правового статусу релігійних організацій, судом першої інстанції враховано, що за змістом статті 1 Закону України «Про свободу совісті та релігійні організації» від 23.04.1991 № 987-XII (далі - Закон № 987-XII) його завданням є гарантування права на свободу совісті громадянам України та здійснення цього права; забезпечення відповідно до Конституції України, Декларації про державний суверенітет України та норм міжнародного права, визнаних Україною, соціальної справедливості, рівності, захисту прав і законних інтересів громадян незалежно від ставлення до релігії; визначення обов`язків держави щодо релігійних організацій; визначення обов`язків релігійних організацій перед державою і суспільством; подолання негативних наслідків державної політики щодо релігії і церкви; гарантування сприятливих умов для розвитку суспільної моралі і гуманізму, громадянської злагоди і співробітництва людей незалежно від їх світогляду чи віровизнання.

В силу вимог статті 2 Закону № 987-XII в Україні усі правовідносини, пов`язані із свободою совісті і діяльністю релігійних організацій, регулюються законодавством України.

Законодавство України про свободу совісті та релігійні організації складається з цього Закону та інших законодавчих актів України, виданих відповідно до нього.

Положеннями статті 5 Закону № 987-XII регламентовано, що в Україні здійснення державної політики щодо релігії і церкви належить виключно до відання України.

Держава захищає права і законні інтереси релігійних організацій; сприяє встановленню відносин взаємної релігійної і світоглядної терпимості й поваги між громадянами, які сповідують релігію або не сповідують її, між віруючими різних віросповідань та їх релігійними організаціями; бере до відома і поважає традиції та внутрішні настанови релігійних організацій, якщо вони не суперечать чинному законодавству.

Держава не втручається у здійснювану в межах закону діяльність релігійних організацій, не фінансує діяльність будь-яких організацій, створених за ознакою ставлення до релігії.

Релігійна організація зобов`язана додержувати вимог чинного законодавства і правопорядку.

Законом України №2662-VIII від 20.12.2018 внесено зміни до статті 12 Закону №987-XII, щодо назви релігійних організацій (об`єднань), які входять до структури (є частиною) релігійної організації (об`єднання), керівний центр (управління) якої знаходиться за межами України в державі, яка законом визнана такою, що здійснила військову агресію проти України та/або тимчасово окупувала частину території України» доповнити частинами сьомою та восьмою такого змісту:

«Релігійна організація (об`єднання), яка безпосередньо або як складова частина іншої релігійної організації (об`єднання) входить до структури (є частиною) релігійної організації (об`єднання), керівний центр (управління) якої знаходиться за межами України в державі, яка законом визнана такою, що здійснила військову агресію проти України та/або тимчасово окупувала частину території України, зобов`язана у своїй повній назві, зазначеній у її статуті (положенні), відображати належність до релігійної організації (об`єднання) за межами України, до якої вона входить (частиною якої вона є), шляхом обов`язкового відтворення у своїй назві повної статутної назви такої релігійної організації (об`єднання) з можливим додаванням слів "в Україні" та/або позначення свого місця в структурі іноземної релігійної організації.

Входження релігійної організації (об`єднання) до релігійної організації (об`єднання), зазначеної в частині сьомій цієї статті, визначається у разі наявності однієї з таких ознак:

1) у статуті (положенні) релігійної організації, що діє в Україні, містяться вказівки на входження до структури релігійної організації (об`єднання), керівний центр (управління) якої знаходиться за межами України;

2) у статуті (положенні) закордонної релігійної організації (об`єднання), керівний центр (управління) якої знаходиться за межами України в державі, яка законом визнана такою, що здійснила військову агресію проти України та/або тимчасово окупувала частину території України, містяться вказівки на входження до її структури релігійної організації (об`єднання), що діє на території України, а також на право прийняття статутними органами управління зазначеної закордонної релігійної організації (об`єднання) рішень з канонічних і організаційних питань, які є зобов`язуючими для релігійної організації (об`єднання), що діє на території України;

3) статутом (положенням) релігійної організації (об`єднання), керівний центр (управління) якої знаходиться за межами України в державі, яка законом визнана такою, що здійснила військову агресію проти України та/або тимчасово окупувала частину території України, передбачене обов`язкове входження керівників (повноважних представників) релігійної організації (об`єднання), що діє на території України, до статутних органів управління зазначеної закордонної релігійної організації (об`єднання) з правом вирішального голосу» (Тут і надалі Закон №2662-VIII).

Розділом II Закону №2662-VIII регламентовано Перехідні та прикінцеві положення, якими встановлено наступне.

1. Під Законом, яким іноземна держава визнається такою, що здійснила військову агресію проти України та/або тимчасово окупувала частину території України, мається на увазі Закон України "Про забезпечення прав і свобод громадян та правовий режим на тимчасово окупованій території України" та/або інший закон, яким іноземна держава визнається такою, що вчинила збройну агресію проти України та/або тимчасово окупувала частину території України.

2. Протягом одного місяця з дня набрання чинності цим Законом або набрання чинності законом, яким іноземна держава визнається такою, що здійснила військову агресію проти України та/або тимчасово окупувала частину території України (якщо такий закон набрав чинності пізніше цього Закону), центральний орган виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері релігії, проводить релігієзнавчу експертизу зареєстрованих статутів релігійних організацій (об`єднань) для встановлення обставин, передбачених частинами сьомою і восьмою статті 12 Закону України «Про свободу совісті та релігійні організації».

3. У разі встановлення обставин, передбачених частинами сьомою та восьмою статті 12 Закону України «Про свободу совісті та релігійні організації», центральний орган виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері релігії, публічно через офіційне видання "Урядовий кур`єр" та письмово інформує релігійні організації (об`єднання), які підпадають під дію частини сьомої статті 12 Закону України "Про свободу совісті та релігійні організації", про необхідність у строк не пізніше трьох місяців внести до свого статуту (положення) передбачені законом зміни та подати їх на реєстрацію у встановленому порядку.

4. У разі якщо протягом чотирьох місяців (для релігійних громад - дев`яти місяців) з дня набрання чинності цим Законом та/або набрання чинності законом, яким іноземна держава визнається такою, що здійснила військову агресію проти України та/або тимчасово окупувала частину території України, релігійна організація (об`єднання) не внесла передбачених законом змін до своєї офіційної назви та не подала відповідні зміни до свого статуту (положення) на реєстрацію, її статут (положення) втрачає чинність у частині, якою визначається повна офіційна назва релігійної організації (об`єднання).

5. Не допускається надання переваг або накладення обмежень у діяльності релігійної організації (об`єднання), що входить до структури (є частиною) релігійної організації (об`єднання), керівний центр (управління) якої знаходиться за межами України в державі, яка законом визнана такою, що здійснила військову агресію проти України та/або тимчасово окупувала частину території України, крім обмеження доступу священнослужителів, релігійних проповідників, наставників такої релігійної організації у частини, з`єднання Збройних Сил України та інших військових формувань України у місцях їхньої дислокації або інших обмежень, передбачених законом.

Під час розгляду справи судом установлено, що на момент прийняття оскаржуваних рішень Хмельницької міської ради релігійна громада м. Хмельницького Святих Мучениць Віри, Надії, Любові та матері їх Софії Хмельницької єпархії Української Православної Церкви не виконала встановленого законом обов`язку щодо приведення своєї офіційної назви у відповідність до вимог чинного законодавства та не зареєструвала відповідні зміни до статуту у передбаченому порядку. За таких обставин статут релігійної громади в частині визначення її повної офіційної назви втратив чинність, що унеможливлювало наявність у такої громади необхідної правосуб`єктності для набуття та збереження права постійного користування земельною ділянкою відповідно до вимог статті 92 Земельного кодексу України.

Суд також зазначає, що позивачем не подано належних та допустимих доказів, які б підтверджували внесення релігійною громадою у встановленому законом порядку змін до своєї офіційної назви та статуту відповідно до вимог законодавства, зокрема положень Закону України «Про свободу совісті та релігійні організації» у редакції з урахуванням змін, внесених Законом № 2662-VIII.

При цьому, судом враховано лист Департаменту інформаційної діяльності, культури, національностей та релігій Хмельницької обласної державної (військової) адміністрації від 03.10.2022, який міститься в матеріалах справи та є належним письмовим доказом у розумінні положень процесуального закону.

Із змісту зазначеного листа вбачається, що статут релігійної громади м. Хмельницького Святих Мучениць Віри, Надії, Любові та матері їх Софії Хмельницької єпархії Української Православної Церкви (місцезнаходження: м. Хмельницький, вул. Панаса Мирного, 16/1а) був зареєстрований наказом начальника управління з питань внутрішньої політики Хмельницької обласної державної адміністрації від 28.02.2009 № 2/2009-р, що підтверджується відповідним свідоцтвом про реєстрацію статуту.

Водночас, за результатами релігієзнавчої експертизи, проведеної відповідно до наказу Міністерства культури України від 25.01.2019 № 37, на виконання розділу II «Перехідних та прикінцевих положень» Закону України «Про внесення зміни до статті 12 Закону України “Про свободу совісті та релігійні організації” щодо назви релігійних організацій…», було сформовано перелік релігійних організацій, які підпадають під дію частини сьомої статті 12 зазначеного Закону та зобов`язані внести зміни до статуту в частині повного офіційного найменування. Зазначений перелік оприлюднено в урядовій газеті «Урядовий кур`єр» від 26.01.2019 та розміщено на офіційному вебсайті Верховної Ради України.

До вказаного переліку, зокрема, включено релігійну громаду м.Хмельницького УПЦ за адресою: м.Хмельницький, вул.Панаса Мирного, 16/1а.

Як вбачається з наведеного листа Департаменту, станом на 14.10.2022 зазначена релігійна громада не зверталася до Хмельницької обласної державної (військової) адміністрації із заявою про внесення змін до статуту в частині зміни свого повного найменування та не подавала відповідні зміни на державну реєстрацію.

За таких обставин, відповідно до пункту 4 Перехідних та прикінцевих положень Закону України № 2662-VIII, у разі невнесення релігійною організацією передбачених законом змін до своєї офіційної назви та неподання відповідних змін до статуту у встановлений строк, статут такої релігійної організації втрачає чинність у частині, якою визначається її повна офіційна назва.

Водночас, колегія суддів враховує, що ні в суді першої інстанції, ні в ході апеляційного розгляду справи позивачем не подано жодного доказу, який би спростовував зазначені відомості або підтверджував внесення відповідних змін до статуту та їх державну реєстрацію у визначений законом строк. За відсутності таких доказів доводи позивача про збереження у релігійної громади правового статусу суб`єкта, який відповідає вимогам чинного законодавства, є недоведеними.

Отже, з вищезазначеного слідує, що зазначеною в оскаржуваному рішенні релігійною громадою не дотримано вимог чинного законодавства, не зареєстровано відповідні зміни до статуту, який визначає правоздатність юридичної особи як релігійної організації, а її статут, втратив чинність у частині, якою визначається повна офіційна назва та статус як релігійної організації.

Тобто, на час прийняття оскаржуваних рішень Хмельницької міської ради релігійна громада м. Хмельницького Святих Мучениць Віри, Надії, Любові та матері їх Софії Хмельницької єпархії УПЦ не була релігійною організацією, статут якої зареєстровано у встановленому законом порядку, а, відповідно не була особою, яка має правосуб`єктність відповідно до ст.92 Земельного кодексу України мати на праві постійного користування земельну ділянку. Установчий документ позивача як релігійної організації є недійсним, оскільки не відповідає вимогам чинного законодавства України, що жодним чином не спростовується доводами апеляційної скарги.

Згідно зі ст.141 Земельного кодексу України однією з підстав припинення користування земельною ділянкою є припинення діяльності релігійних організацій.

З огляду на встановлені судом обставини та наведені норми права, колегія суддів погоджується з позицією суду першої інстанції про те, що станом на момент прийняття оскаржуваних рішень релігійна громада не відповідала вимогам чинного законодавства щодо правового статусу релігійної організації, оскільки не виконала обов`язку щодо приведення своєї офіційної назви у відповідність до вимог Закону України «Про свободу совісті та релігійні організації» та не подала відповідні зміни до статуту на державну реєстрацію у встановленому порядку.

Таким чином, статут релігійної громади в частині визначення її повної офіційної назви втратив чинність, що унеможливлювало наявність у такої громади необхідної правосуб`єктності для набуття та збереження права постійного користування земельною ділянкою відповідно до статті 92 Земельного кодексу України.

Враховуючи наведене, суд апеляційної інстанції вважає обґрунтованим висновок суду першої інстанції, що втрата релігійною громадою статусу суб`єкта права постійного землекористування зумовлює наявність передбаченої пунктом «в» статті 141 Земельного кодексу України підстави для припинення права користування земельною ділянкою, а саме - припинення діяльності релігійної організації у розумінні земельного законодавства.

При цьому, колегія суддів вважає безпідставною позицію апелянта про те, що він як керівник релігійної громади, а також сама релігійна громада не були запрошені на пленарне засідання сесії Хмельницької міської ради, не були повідомлені про розгляд питання щодо припинення права землекористування та що органом місцевого самоврядування не витребовувалися будь-які пояснення з приводу користування спірною земельною ділянкою.

Зазначені твердження не підтверджені належними та допустимими доказами, а також не спростовують установлених судом обставин щодо відсутності у релігійної громади на момент прийняття оскаржуваних рішень правового статусу релігійної організації, який відповідає вимогам чинного законодавства та надає право постійного користування земельною ділянкою.

При цьому, слід врахувати, що прийняття рішень про розпорядження землями комунальної власності належить до виключної компетенції органів місцевого самоврядування, а чинне законодавство не передбачає обов`язку органу місцевого самоврядування залучати землекористувача до участі у пленарному засіданні ради або отримувати від нього пояснення у випадках, коли наявні передбачені законом підстави для припинення права користування земельною ділянкою.

За таких обставин суд першої інстанції дійшов до обґрунтованого висновку, що наведені позивачем доводи не свідчать про порушення процедури прийняття оскаржуваних рішень та не можуть бути підставою для визнання їх протиправними.

Крім цього, слід зауважити, що рішенням господарського суду Хмельницької області від 07.04.2025 у справі № 924/850/24 задоволено позов Департаменту освіти та науки Хмельницької міської ради до релігійної організації «Релігійна громада м.Хмельницького Святих Мучениць Віри, Надії, Любові та матері їх Софії Хмельницької єпархії УПЦ (Православної церкви України), за участю третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору, на стороні відповідача - ОСОБА_1 про усунення перешкод у користуванні земельною ділянкою, зобов`язано релігійну організацію "Релігійна громада м. Хмельницького Святих Мучениць Віри, Надії, Любові та матері їх Софії Хмельницької єпархії УПЦ (Православної церкви України)" усунути перешкоди у користуванні земельною ділянкою по вул.Панаса Мирного, 16/1А, з кадастровим номером 6810100000:17:004:0016, яка перебуває в постійному користуванні Департаменту освіти та науки Хмельницької міської ради, шляхом знесення за свій рахунок самовільно розміщених споруд, зазначених в акті обстеження від 01.08.2024, а саме:

- одноповерхової споруди прямокутної форми зі стінами облицьованими сайдинговими панелями з покрівлею з металопрофілю, що має наступні розміри: ширина від 4,7 м (в торцях) до 6,7 м (всередині), довжина 16,2м;

- споруди альтанки з чотирьохскатною покрівлею на чотирьох металевих опорах з встановленими лавками та підвішеними дзвонами всередині (опори розміщені в вершинах квадрату розмірами 3,2*3,2м);

- споруди на чотирьох металевих опорах з покрівлею у вигляді купола з хрестом, що розміщена з чарункою 1,5*1,5м;

- тентову палатку з металевим каркасом 3*6 м,

- колодязю, обшитого металом з кованим оздобленням розмірами 1,7*1,5м.

Вказане рішення суду залишене в силі постановою Північно-західного апеляційного господарського суду від 17.06.2025 та постановою Верховного Суду від 27.08.2025.

Також, судом першої інстанції доречно взято до уваги рішення Господарського суду Хмельницької області від 12.01.2023 у справі № 924/704/22, що набрало законної сили, яким відмовлено у задоволенні позову Релігійної громади м. Хмельницького Святих Мучениць Віри, Надії, Любові та матері їх Софії Хмельницької єпархії Української Православної Церкви до Хмельницької міської ради про визнання недійсним рішення від 09.09.2022 № 31 «Про припинення права постійного користування земельною ділянкою юридичній особі».

Зазначеним судовим рішенням було надано оцінку правомірності прийняття Хмельницькою міською радою рішення від 09.09.2022 № 31 та підтверджено відсутність підстав для визнання його недійсним. Наведене свідчить про те, що оскаржуване у цій справі рішення вже було предметом судового розгляду, за результатами якого його законність не була спростована, що підлягає врахування під час розгляду даної адміністративної справи.

За вказаних обставин суд апеляційної інстанції приходить до висновку, що приймаючи оскаржувані рішення від 09.09.2022 № 31 «Про припинення права постійного користування земельною ділянкою юридичній особі» та від 28.03.2023 № 95 «Про припинення права користування земельними ділянками, затвердження проектів землеустрою щодо відведення земельних ділянок, надання земельних ділянок в оренду та постійне користування, внесення змін в договір оренди землі та рішення сесії міської ради, втрату чинності пунктів рішень сесії міської ради», Хмельницька міська рада діяла на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України, у зв`язку з чим підстави для визнання таких рішень протиправними та їх скасування відсутні.

Доводи апеляційної скарги фактично зводяться до переоцінки доказів та незгодою апелянта з висновками суду першої інстанцій по їх оцінці, однак не вказують на порушення судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, а тому не можуть бути прийняті апеляційною інстанцією.

Колегія суддів також враховує позицію ЄСПЛ (в аспекті оцінки аргументів апелянта), сформовану у справі Серявін та інші проти України (№ 4909/04): згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються; хоча п.1 ст.6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент; міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (рішення у справі Руїс Торіха проти Іспанії (RuizTorijav. Spain) № 303-A, пункт 29).

Також згідно з п.41 висновку № 11 (2008) Консультативної ради європейських суддів до уваги Комітету Міністрів Ради Європи щодо якості судових рішень, обов`язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент захисту на підтримку кожної підстави захисту. Обсяг цього обов`язку може змінюватися залежно від характеру рішення.

Підсумовуючи викладене, колегія суддів приходить до висновку, що суд першої інстанції при вирішенні даного публічно-правового спору правильно встановив фактичні обставини справи та надав їм належну правову оцінку, а доводи апеляційної скарги висновків суду першої інстанції не спростовують та не дають правових підстав для скасування оскаржуваного судового рішення.

Згідно із п.1 ч.1 ст.315 КАС України за наслідками розгляду апеляційної скарги на судове рішення суду першої інстанції суд апеляційної інстанції має право залишити апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення - без змін.

Відповідно до ст.316 КАС України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а рішення або ухвалу суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Керуючись ст.ст. 243, 250, 308, 311, 315, 316, 321, 322, 325, 329 КАС України, суд

П О С Т А Н О В И В :

апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення, а рішення Хмельницького окружного адміністративного суду від 19 лютого 2026 року - без змін.

Постанова суду набирає законної сили з дати її ухвалення та оскарженню не підлягає.

Головуючий Шидловський В.Б.

Судді Капустинський М.М. Сапальова Т.В.