Постанова від 06 серпня 2026 р. у справі №560/11403/26 — Сьомий апеляційний адміністративний суд

П О С Т А Н О В А

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

Справа № 560/11403/26

Головуючий суддя 1-ої інстанції - Козачок І.С.

Суддя-доповідач - Драчук Т. О.

07 серпня 2026 року

м. Вінниця

Сьомий апеляційний адміністративний суд у складі колегії:

головуючого судді: Драчук Т. О.

суддів: Полотнянка Ю.П. Смілянця Е. С. ,

розглянувши в порядку письмового провадження апеляційну скаргу ОСОБА_1 на ухвалу Хмельницького окружного адміністративного суду від 03 липня 2026 року у справі за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Управління з питань ветеранської політики Кам`янець-Подільської державної адміністрації Хмельницької області про визнання наказу протиправним,

В С Т А Н О В И В :

в червні 2026 року позивач, - ОСОБА_1 , звернулась до Хмельницького окружного адміністративного суду з адміністративним позовом до Управління з питань ветеранської політики Кам`янець-Подільської державної адміністрації Хмельницької області про визнання протиправним та скасування наказу Управління з питань ветеранської політики Кам`янець-Подільської районної державної адміністрації Хмельницької області № 11/2026-н/к від 02.03.2026 «Про застосування дисциплінарного стягнення у вигляді догани».

Ухвалою Хмельницького окружного адміністративного суду від 26.06.2026 підстави, вказані ОСОБА_1 в обґрунтування причин пропуску строку звернення до суду -визнано неповажними.

Позовну заяву ОСОБА_1 , залишено без руху та надано позивачу строк для усунення недоліків позовної заяви - 10 днів з дня вручення йому ухвали про залишення позовної заяви без руху.

В подальшому від позивачки надійшла заява про поновлення строку звернення до суду, у якій вона вказує на те, що фізична непрацездатність, відпустки та вихідні дні унеможливили своєчасне звернення до суду. Посилається на те, що 03.03.2026 вона перебувала на робочому місці, 04.03.2026 перебувала у відпустці; з 05.03.2026 по 12.03.2026 перебувала на лікарняному; з 13.03.2026 по 23.03.2026 - перебувала на лікарняному; з 24.03.2026 по 29.03.2026 - перебувала у відпустці (6 календарних днів); з 30.03.2026 по 01.04.2026 та 02.04.2026 перебувала на лікарняному. У подальшому поза місячним строком ОСОБА_1 з 02.04.2026 по 07.04.2026 перебувала на лікарняному; з 08.04.2026 по 17.04.2026 перебувала на лікарняному; з 18.04.2026 по 24.04.2026 перебувала у щорічній відпустці (7 календарних днів); 25.04.2026 та 26.04.2026 були вихідні дні, в які державні установи та правові інституції не функціонували; з 27.04.2026 по 06.05.2026 перебувала на лікарняному. З огляду на це, вважає, що не могла своєчасно звернутись до суду.

Ухвалою Хмельницького окружного адміністративного суду від 03.07.2026 вказані ОСОБА_1 підстави для поновлення строку звернення до адміністративного суду - визнано неповажними.

Позовну заяву ОСОБА_1 до Управління з питань ветеранської політики Кам`янець-Подільської державної адміністрації Хмельницької області про визнання наказу протиправним - повернуто позивачці.

Згідно з ч. 2 ст. 312 КАС України апеляційні скарги на ухвали суду першої інстанції, зазначені в пунктах 3, 6, 7, 11, 14, 26 частини першої статті 294 цього Кодексу, розглядаються судом апеляційної інстанції без повідомлення учасників справи (в порядку письмового провадження).

Враховуючи положення ст. 312 КАС України, колегія суддів вважає за можливе здійснити розгляд справу в порядку письмового провадження.

Заслухавши суддю-доповідача, перевіривши матеріали справи та доводи апеляційної скарги, законність і обґрунтованість судового рішення суду в межах доводів апеляційної скарги, а також правильність застосування судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, суд апеляційної інстанції дійшов висновку, що апеляційну скаргу слід залишити без задоволення, а ухвалу суду - без змін, виходячи з наступного.

Приймаючи оскаржуване судове рішення суд першої інстанції виходив з того, що із поданої позивачкою заяви вбачається, що після прийняття оскаржуваного наказу 02.03.2026 вона 03.03.2026 перебувала на робочому місці, а надалі поряд із періодами тимчасової непрацездатності перебувала також і у щорічній відпустці з 24.03.2026 по 29.03.2026. Отже, у межах місячного строку звернення до суду вона мала реальну можливість реалізувати право на судовий захист.

Також суд першої інстанції врахував, що 06.04.2026 (у період тимчасової непрацездатності), 24.04.2026 (у період щорічної відпустки), а також 14.05.2026, 28.05.2026 та 08.06.2026 позивачка вчиняла дії, пов`язані, як вона зазначає, з досудовим врегулюванням спору, зокрема подавала скарги, заперечення та вимоги про надання матеріалів дисциплінарного провадження. Отже, якщо стан здоров`я дозволяв позивачці аналізувати ситуацію, готувати юридичні документи (скарги) та комунікувати з відповідачем, то він дозволяв їй і підготувати позовну заяву. Отже, "непрацездатність" у цьому контексті не була непереборною перешкодою і зазначені позивачкою у її заяві обставини ніяким чином не виключали можливості підготовки та подання позову та заяв до суду.

Суд першої інстанції вважає, що сам по собі факт перебування особи у щорічній відпустці не є обставиною, яка об`єктивно унеможливлює звернення до суду. Навпаки, у цей період особа звільнена від виконання службових обов`язків та має більше можливостей і часу для підготовки і подання процесуальних документів. Будь-яких доказів того, що саме під час перебування у відпустці існували об`єктивні перешкоди для звернення до суду, позивачкою не надано.

Крім того, після спливу встановленого місячного строку позивачка також перебувала у щорічній відпустці з 18.04.2026 по 24.04.2026, однак і в цей період до суду не звернулась. Посилання на вихідні дні 25 та 26 квітня 2026 суд першої інстанції також відхиляє. Наявність вихідних днів не є об`єктивною перешкодою для звернення до суду, оскільки позовна заява могла бути направлена засобами поштового зв`язку. Крім того, процесуальні документи можуть бути подані через підсистему "Електронний суд" незалежно від режиму роботи суду.

Суд першої інстанції також звертає увагу на те, що після закінчення останнього зазначеного позивачкою періоду тимчасової непрацездатності 06.05.2026, і до дня звернення до суду 17.06.2026 минув понад місяць. Будь-яких доказів існування у цей період об`єктивних та непереборних перешкод для звернення до суду позивачкою не надано (інформація про період з 07.05.2026 по 17.06.2026 відсутня).

Таким чином, наведені позивачкою обставини не свідчать про існування поважних причин пропуску строку звернення до суду. Направлення відповідачу відповідних звернень не зупиняє перебіг строку звернення до адміністративного суду та не є підставою для його поновлення. За таких обставин суд першої інстанції не вбачає підстав вважати, що позивачка була об`єктивно позбавлена можливості звернутись до адміністративного суду у встановлений законом строк.

У своїй заяві позивачка зазначає, що відповідач демонстрував готовність врегулювати спір у досудовому порядку і за результатами розгляду скарг видав наказ №36/2026-н/к від 03.06.2026 про дострокове зняття стягнення і тільки після отримання цього наказу вона усвідомила, що відповідач не скасує дисциплінарний висновок.

Суд першої інстанції відхилив вказані доводи, адже перебіг строку звернення до суду пов`язується не з моментом завершення досудового врегулювання спору чи формуванням особою остаточного переконання щодо безрезультатності такого врегулювання, а з днем, коли особа дізналась про порушення свого права. Позивачці було відомо про оскаржуваний наказ з 02.03.2026, що підтверджується відповідними доказами, отже, видання відповідачем іншого наказу №36/2026-н/к від 03.06.2026 не змінює моменту початку перебігу строку звернення до суду та не є підставою для його поновлення.

Оскільки наведені позивачкою підстави пропуску строку звернення до суду не є поважними, а недоліки позовної заяви, зазначені в ухвалі суду від 26.06.2026, не усунуті, суд першої інстанції вважає, що наявні підстави для повернення позовної заяви.

Колегія суддів погоджується з висновками суду першої інстанції з огляду на наступне.

У відповідності до ч.1 ст.308 КАС України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.

Згідно з вимог ч.1 ст.2 КАС України завданням адміністративного судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб`єктів владних повноважень.

Відповідно до вимог ч.1 ст.5 КАС України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до адміністративного суду, якщо вважає, що рішенням, дією чи бездіяльністю суб`єкта владних повноважень порушені її права, свободи або інтереси.

Згідно з вимогами ч.1 ст.6 КАС України суд при вирішенні справи керується принципом верховенства права, відповідно до якого, зокрема, людина, її права та свободи визнаються найвищими цінностями та визначають зміст і спрямованість діяльності держави.

Статтею 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Статтею 118 КАС України визначено, що процесуальні строки – це встановлені законом або судом строки, у межах яких вчиняються процесуальні дії. Процесуальні строки встановлюються законом, а якщо такі строки законом не визначені – встановлюються судом. Процесуальні строки визначаються днями, місяцями і роками, а також можуть визначатися вказівкою на подію, яка повинна неминуче настати.

Згідно з ч.1-3 ст.122 КАС України позов може бути подано в межах строку звернення до адміністративного суду, встановленого цим Кодексом або іншими законами. Для звернення до адміністративного суду за захистом прав, свобод та інтересів особи встановлюється шестимісячний строк, який, якщо не встановлено інше, обчислюється з дня, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення своїх прав, свобод чи інтересів. Для захисту прав, свобод та інтересів особи цим Кодексом та іншими законами можуть встановлюватися інші строки для звернення до адміністративного суду, які, якщо не встановлено інше, обчислюються з дня, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення своїх прав, свобод чи інтересів.

Як передбачено ч.5 ст.122 КАС України для звернення до суду у справах щодо прийняття громадян на публічну службу, її проходження, звільнення з публічної служби встановлюється місячний строк.

За ч.1 ст.120 КАС України перебіг процесуального строку починається з наступного дня після відповідної календарної дати або настання події, з якою пов`язано його початок.

Відповідно до ч.6 ст.161 КАС України у разі пропуску строку звернення до адміністративного суду позивач зобов`язаний додати до позову заяву про поновлення цього строку та докази поважності причин його пропуску.

Пунктом 1 ч.4 ст.169 КАС України встановлено, що позовна заява повертається позивачеві, якщо позивач не усунув недоліки позовної заяви, яку залишено без руху, у встановлений судом строк.

Згідно з п.5 ч.1 ст.171 КАС України суддя після одержання позовної заяви з`ясовує, чи подано адміністративний позов у строк, установлений законом (якщо адміністративний позов подано з пропущенням встановленого законом строку звернення до суду, то чи достатньо підстав для визнання причин пропуску строку звернення до суду поважними).

Встановлення процесуальних строків законом передбачено з метою дисциплінування учасників адміністративного судочинства та своєчасного виконання ними передбачених КАС України певних процесуальних дій.

Інститут строків в адміністративному процесі сприяє досягненню юридичної визначеності в публічно-правових відносинах, а також стимулює учасників адміністративного процесу добросовісно ставитися до виконання своїх обов`язків. Ці строки обмежують час, протягом якого такі правовідносини можуть вважатися спірними; після їх завершення, якщо ніхто не звернувся до суду за вирішенням спору, відносини стають стабільними.

Визначення законодавцем строків звернення з адміністративним позовом до суду є гарантією стабільності публічно правових відносин, призначенням якої є забезпечення своєчасної реалізації права на звернення до суду, забезпечення стабільної діяльності суб`єктів владних повноважень при здійсненні управлінських функцій, дисциплінування учасників адміністративного судочинства.

Велика Палата Верховного Суду неодноразово зауважувала, що частинами другою та третьою статті 122 КАС України чітко визначено момент, з яким пов`язано початок відліку строку звернення до адміністративного суду, а саме з дня, коли особа дізналась або повинна була дізнатися про порушення своїх прав, свобод чи інтересів.

Порівняльний аналіз словоформ «дізналася» та «повинна була дізнатися» дає підстави для висновку про презумпцію можливості та обов`язку особи знати про стан своїх прав. Незнання про порушення через байдужість до своїх прав або небажання дізнатися не є поважною причиною пропуску строку звернення до суду.

У своїх постановах Велика Палата Верховного Суду неодноразово звертала увагу на те, що поважними причинами визнаються лише ті обставини, які були об`єктивно непереборними, тобто не залежать від волевиявлення особи, що звернулась з адміністративним позовом, пов`язані з дійсно істотними обставинами, перешкодами чи труднощами, що унеможливили своєчасне звернення до суду. Такі обставини мають бути підтверджені відповідними та належними доказами.

Наслідки пропуску строків звернення до адміністративного суду встановлено статтею 123 КАС України. Згідно з частинами першою-третьою якої у разі подання особою позову після закінчення строків, установлених законом, без заяви про поновлення пропущеного строку звернення до адміністративного суду, або якщо підстави, вказані нею у заяві, визнані судом неповажними, позов залишається без руху. При цьому протягом десяти днів з дня вручення ухвали особа має право звернутися до суду з заявою про поновлення строку звернення до адміністративного суду або вказати інші підстави для поновлення строку.

Згідно дефініції, наведеній у п.17 ч.1 ст.4 КАС України, публічна служба - діяльність на державних політичних посадах, у державних колегіальних органах, професійна діяльність суддів, прокурорів, військова служба, альтернативна (невійськова) служба, інша державна служба, патронатна служба в державних органах, служба в органах влади Автономної Республіки Крим, органах місцевого самоврядування.

Таким чином законодавець встановив місячний строк звернення до адміністративного суду в межах даних правовідносин.

Дотримання строків звернення до адміністративного суду є однією з умов дисциплінування учасників цих відносин у випадку, якщо вони стали спірними, а також однією із гарантій дотримання у суспільних відносинах принципу правової визначеності, як складової принципу верховенства права. Ці строки обмежують час, протягом якого такі правовідносини можуть вважатися спірними та після завершення таких строків, якщо ніхто не звернувся до суду за вирішенням спору, відносини стають стабільними.

Перебіг строку на звернення до адміністративного суду починається від дня виникнення права на адміністративний позов, тобто, коли особа дізналася або могла дізнатися про порушення своїх прав, свобод чи інтересів.

День, коли особа дізналася про порушення свого права, - це встановлений доказами день, коли їй стало відомо про прийняття певного рішення, вчинення дії чи допущення бездіяльності, внаслідок чого відбулося порушення прав, свобод чи інтересів особи. Якщо цей день встановити точно неможливо, строк обчислюється з дня, коли особа повинна була дізнатися про порушення своїх прав (свобод чи інтересів).

При цьому повинна слід тлумачити як неможливість незнання, припущення про високу вірогідність дізнатися, а не обов`язок особи дізнатися про порушення своїх прав.

Зокрема, особа повинна була дізнатися про порушення своїх прав, якщо вона знала про обставини прийняття рішення чи вчинення дії, і у неї не було перешкод для того, щоб дізнатися про те, яке рішення прийняте або які дії вчинені.

Вказане узгоджується з висновками Верховного Суду, викладеними у постанові від 28.05.2021 по справі №380/2355/20.

Разом з цим, з наданих позивачем доказів вбачається, що позивач дізналась про оскаржуваний наказ № 11/2026-н/к від 02.03.2026, ще 02.03.2026/03.03.2026.

Разом з тим, до суду з даним позовом позивач звернулась лише 17.06.2026.

Згідно з ч.1 ст.121 КАС України, суд за заявою учасника справи поновлює пропущений процесуальний строк, встановлений законом, якщо визнає причини його пропуску поважними, крім випадків, коли цим Кодексом встановлено неможливість такого поновлення.

При цьому, норми КАС України не містять вичерпного переліку підстав, які вважаються поважними для вирішення питання про поновлення пропущеного процесуального строку. Такі причини визначаються в кожному конкретному випадку з урахуванням обставин у справі.

Отже, процесуальний строк звернення до суду покликаний забезпечувати принцип правової визначеності і є гарантією захисту прав сторін спору. Вирішуючи питання про поновлення процесуального строку суди повинні надавати оцінку причинам, що зумовили пропуск строку.

Правовий інститут строків звернення до адміністративного суду за захистом свого порушеного права не містить вичерпного, детально описаного переліку причин чи критеріїв їх визначення. Натомість закон запроваджує оцінні, якісні параметри визначення таких причин - вони повинні бути поважними, реальними або, як згадано вище, непереборними і об`єктивно нездоланними на час плину строків звернення до суду. Ці причини (чи фактори об`єктивної дійсності) мають бути несумісними з обставинами, коли суб`єкт звернення до суду знав або не міг не знати про порушене право, ніщо правдиво йому не заважало звернутися до суду, але цього він не зробив і через власну недбалість, легковажність, байдужість, неорганізованість чи інші подібні за суттю ставлення до права на доступ до суду порушив ці строки.

Іншого способу визначити, які причини належить віднести до поважних, ніж через зовнішню оцінку (кваліфікацію) змісту конкретних обставин, хронологію та послідовність дій суб`єкта правовідносин перед зверненням до суду за захистом свого права, немає. Під таку оцінку мають потрапляти певні явища, фактори та їх юридична природа; тривалість строку, який пропущений; те, чи могли і яким чином певні фактори завадити вчасно звернутися до суду, чи перебувають вони у причинному зв`язку з пропуском строку звернення до суду; яка була поведінка суб`єкта звернення протягом цього строку; які дії він вчиняв, і чи пов`язані вони з готуванням до звернення до суду тощо.

Аналогічна позиція викладена у постанові Верховного Суду від 05.07.2022 по справі №160/18326/21.

Обґрунтовуючи підстави для поновлення строку, представник позивача покликається на те, що позивач перебувала на лікарняному, відпусті та здійснювала заходи досудового врегулювання.

Щодо досудового врегулювання колегія суддів зазначає, що згідно з ч.4 ст.122 КАС України якщо законом передбачена можливість досудового порядку вирішення спору і позивач скористався цим порядком, або законом визначена обов`язковість досудового порядку вирішення спору, то для звернення до адміністративного суду встановлюється тримісячний строк, який обчислюється з дня вручення позивачу рішення за результатами розгляду його скарги на рішення, дії або бездіяльність суб`єкта владних повноважень.

Якщо рішення за результатами розгляду скарги позивача на рішення, дії або бездіяльність суб`єкта владних повноважень не було прийнято та (або) вручено суб`єктом владних повноважень позивачу у строки, встановлені законом, то для звернення до адміністративного суду встановлюється шестимісячний строк, який обчислюється з дня звернення позивача до суб`єкта владних повноважень із відповідною скаргою на рішення, дії або бездіяльність суб`єкта владних повноважень.

В свою чергу, в даному випадку законодавець не передбачив досудового врегулювання спору.

Крім того, ч.5 ст.122 КАС України передбачено, що для звернення до суду у справах щодо прийняття громадян на публічну службу, її проходження, звільнення з публічної служби встановлюється місячний строк.

Тобто, законодавець обмежив строк звернення до суду в даній категорії спору місячним терміном.

З урахуванням вказаного, суд першої інстанції дійшов вірного висновку, що вирішення позивачем в позасудовому порядку даного спору, не створює для позивача підстав для продовження строку на звернення до суду, а є лише вибором позивача в частині вирішення даного предмету спору.

Щодо перебування позивача на лікарняному та відпустці, колегія суддів зазначає наступне.

Як вбачається з наданих позивачем (апелянтом) доказів, остання перебувала на лікарняному з 05.03.2026 по 09.03.2026, з 10.03.2026 по 12.03.2026, з 13.03.2026 по 23.03.2026, з 30.03.2026 по 01.04.2026, з 02.04.2026 по 06.04.2026, 07.04.2026, з 08.04.2026 по 11.04.2026, з 12.04.2026 по 15.04.2026, з 16.04.2026 по 17.04.2026, з 27.04.2026 по 06.05.2026.

В свою чергу, Верховний Суд у постанові від 12 лютого 2020 року у справі № 560/3070/19 зазначив, що амбулаторне лікування розуміє під собою лікувально-профілактичні дії, які надаються особі (основні види медичної допомоги), як в самій амбулаторії (без залишення в лікарні на стаціонар), так і вдома.

Хвороба, лікування в умовах денного стаціонару, перебування на амбулаторному лікуванні не є перешкодою для звернення до суду з позовом та не є об`єктивно непереборними обставинами, оскільки залежать виключно від волевиявлення самого позивача та належного використання ним своїх прав, визначених нормами закону.

Зазначений висновок узгоджується з позицією Верховного Суду, викладеною у постанові від 22 листопада 2019 року у справі № 120/4137/18-а, відповідно до якої перебування особи на амбулаторному лікуванні, на відміну від стаціонарного, не позбавляє можливості такої особи реалізувати своє право на захист порушених прав, як самому, так і через представника.

Крім того, колегія суддів зауважує, що позивач мав можливість реалізувати своє право на подання позовної заяви до суду самостійно або через представника, шляхом надсилання документів засобами поштового зв`язку, на офіційну електронну адресу суду, через особистий кабінет у системі "Електронний суд" або будь-якими іншими дистанційними засобами зв`язку. Доводів та доказів щодо неможливості вчиняти відповідні дії (подання позовної заяви, укладення договору з адвокатом з метою уповноваження останнього вчиняти відповідні дії від імені позивача) засобами електронного або поштового зв`язку, з метою реалізації своїх прав та обов`язків у межах передбаченого КАС України строку на звернення до суду з позовом, позивачем не надано.

Подібні висновки містяться у постанові Великої Палати Верховного Суду від 08 грудня 2022 року у справі № 990/102/22 та у постанові Верховного Суду від 27 квітня 2023 року у справі №160/14919/22.

Крім того, навіть в разі врахування судом періодів лікування, позивачем все одно пропущено місячний строк звернення до суду.

Також, колегія суддів зауважує, що відпустка не є непереборною обставиною в частині строку звернення до суду, оскільки подання адміністративного позову і відпустка особи не впливають як події одне на одне.

Щодо доводів апелянта в частині не ознайомлення з Актом службового розслідування, колегія суддів зазначає, що дане обставина не спростовує факт ознайомлення позивача з оскаржуваним наказом і пропуском строку звернення до суду, а тому вказаний довід не спростовує висновки суду першої інстанції.

Крім того, відповідно до статті 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» суди застосовують як джерело права при розгляді справ положення Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод та протоколів до неї, а також практику Європейського суду з прав людини та Європейської комісії з прав людини.

Практика Європейського суду з прав людини свідчить про те, що право на звернення до суду не є абсолютним і може бути обмеженим, в тому числі і встановленням строків на звернення до суду за захистом порушених прав (справа «Стаббігс на інші проти Великобританії», справа «Девеер проти Бельгі»).

Так, Європейський суд з прав людини у своїх рішеннях наполягає на тому, що процесуальні строки (строки позовної давності) є обов`язковими для дотримання. Правила регулювання строків для подання скарги, безумовно, мають на меті забезпечення належного відправлення правосуддя і дотримання принципу юридичної визначеності. Зацікавлені особи повинні розраховувати на те, що ці правила будуть застосовані (див. рішення Європейського суду у справі «Перез де Рада Каванілес проти Іспанії» від 28 жовтня 1998 року, заява № 28090/95, п. 45). Реалізуючи пункт 1 статті 6 Конвенції, кожна держава-учасниця цієї Конвенції вправі встановлювати правила судової процедури, в тому числі й процесуальні заборони і обмеження, зміст яких - не допустити судовий процес у безладний рух.

У рішенні «Міраґаль Есколано та інші проти Іспанії» Європейський суд встановив, що строки позовної давності, яких заявники мають дотримуватися при поданні скарг, спрямовані на те, щоб забезпечити належне здійснення правосуддя і дотримання принципів правової певності. Сторонам у провадженні слід очікувати, що ці норми будуть застосовними (рішення від 25 січня 2000 року, п. 33).

Поважними причинами визнаються лише ті обставини, які були чи об`єктивно є непереборними, тобто не залежать від волевиявлення особи, що звернулась з адміністративним позовом, пов`язані з дійсно істотними обставинами, перешкодами чи труднощами, що унеможливили своєчасне звернення до суду. Такі обставини мають бути підтверджені відповідними та належними доказами.

Підсумовуючи наведене, суд першої інстанції дійшов правильного висновку про відсутність підстав для поновлення строку на звернення до суду з адміністративним позовом та повернення адміністративного позову особі, яка його подала.

Згідно з п. 41 висновку № 11 (2008) Консультативної ради європейських суддів до уваги Комітету Міністрів Ради Європи щодо якості судових рішень обов`язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент захисту на підтримку кожної підстави захисту. Обсяг цього обов`язку може змінюватися залежно від характеру рішення. Згідно з практикою Європейського суду з прав людини очікуваний обсяг обґрунтування залежить від різних доводів, що їх може наводити кожна зі сторін, а також від різних правових положень, звичаїв та доктринальних принципів, а крім того, ще й від різних практик підготовки та представлення рішень у різних країнах. З тим, щоб дотриматися принципу справедливого суду, обґрунтування рішення повинно засвідчити, що суддя справді дослідив усі основні питання, винесені на його розгляд.

Відповідно до п.1 ч.1 ст.315, 316 КАС України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Керуючись ст.ст. 243, 250, 308, 311, 315, 316, 321, 322, 325, 329 КАС України, суд

П О С Т А Н О В И В :

апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення, а ухвалу Хмельницького окружного адміністративного суду від 03 липня 2026 року - без змін.

Постанова суду набирає законної сили з дати її ухвалення та оскарженню не підлягає, крім випадків передбачених пп. "а"-"г" п.2 ч.5 ст. 328 КАС України.

Головуючий Драчук Т. О.

Судді Полотнянко Ю.П. Смілянець Е. С.