Постанова від 03 серпня 2026 р. у справі №320/36394/23 — Шостий апеляційний адміністративний суд

ШОСТИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

Справа № 320/36394/23 Суддя (судді) суду 1-ї інст.:

Горобцова Я.В.

ПОСТАНОВА

Іменем України

04 серпня 2026 року м. Київ

Шостий апеляційний адміністративний суд у складі колегії суддів:

судді-доповідача Сорочка Є.О.,

суддів Коротких А.Ю.,

Грибан І.О.,

за участю секретаря с/з Кущенко К.В.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу Державного підприємства обслуговування повітряного руху України на рішення Київського окружного адміністративного суду від 21.07.2025 у справі за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Державного підприємства обслуговування повітряного руху України про стягнення середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні,

ВСТАНОВИВ:

Позивач звернувся до суду з адміністративним позовом, в якому просив стягнути з Державного підприємства обслуговування повітряного руху України на користь ОСОБА_1 середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні у розмірі 2 393 779, 80 грн.

Рішенням Київського окружного адміністративного суду від 21.07.2025 позов задоволено: стягнуто з Державного підприємства обслуговування повітряного руху України на користь ОСОБА_1 середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні у розмірі 2 393 779, 80 грн (два мільйони триста дев`яносто три тисячі сімсот сімдесят дев`ять гривень вісімдесят копійок).

Відповідач в апеляційній скарзі просить скасувати вказане судове рішення та ухвалити нове, яким відмовити у задоволенні позову, оскільки вважає, що судом першої інстанції неповно з`ясовано обставини справи, висновки суду не відповідають обставинам справи, судом неправильно застосовано норми матеріального права, порушено норми процесуального права.

Доводи апеляційної скарги ґрунтуються на тому, що підстави для стягнення спірних сум відсутні.

Дослідивши матеріали справи, перевіривши підстави для апеляційного перегляду, колегія суддів дійшла таких висновків.

Судом першої інстанції встановлено та матеріалами справи підтверджується, що … позивач під час проходження військової служби в Збройних Силах України наказом Міністра оборони України був відряджений зі Збройних сил України до Державного підприємства обслуговування повітряного руху України (Украерорух) із залишенням на військовій службі.

Наказом Міністра оборони України (по особовому складу) від 09 серпня 2011 року № 799 позивач був звільнений з військової служби у запас за пунктом «в» (за віком).

Наказом Укрероруху від 18 серпня 2011 року № 417/о, на підставі наказу Міністра оборони України (по особовому складу) від 09 серпня 2011 року № 799, позивач був звільнений з посади начальника відділу методично-документаційного забезпечення Украероцентру Украероруху.

На момент звільнення розмір грошового забезпечення позивача становив 13 974 грн, що підтверджується довідкою Украероруху № 10.1-880 від 30.08.2011.

Між позивачем та відповідачем 24.09.2021 укладено договір № 9-ВС/2021, відповідно до умов якого, а саме розділу 3, відповідач на протязі шести місяців зобов`язувався виплатити позивачу заборговану суму в розмірі 237 558 грн. (за мінусом 1,5% військового збору) рівними частинами по 39 593 грн.

Першу суму заборгованості відповідач сплатив на користь позивача 01.10.2021

Вважаючи свої права порушеними, позивач звернувся до суду з позовом.

Суд першої інстанції в оскаржуваному рішенні дійшов висновків про те, що непроведення з вини відповідача виплати одноразової грошової допомоги у день звільнення є підставою для відповідальності, передбаченої статтею 117 КЗпП України, тобто виплати середнього заробітку за весь час затримки по день фактичного розрахунку.

Колегія суддів суду апеляційної інстанції при прийнятті цієї постанови виходить з такого.

Відповідно до статті 116 Кодексу законів про працю України (далі - КЗпП) роботодавець зобов`язаний провести з працівником повний розрахунок у день його звільнення, виплатити всі суми, що йому належать. Невиконання цього обов`язку породжує відповідальність, передбачену статтею 117 КЗпП, суть якої полягає у компенсації працівникові майнових втрат, яких він зазнає внаслідок несвоєчасного здійснення з ним розрахунку, у формі середнього заробітку за весь час затримки до дня фактичного розрахунку.

Метою такого законодавчого регулювання є захист майнових прав працівника у зв`язку з його звільненням з роботи, зокрема захист права працівника на своєчасне одержання заробітної плати за виконану роботу, яка є основним засобом до існування працівника, необхідним для забезпечення його життя.

Отже, для встановлення початку перебігу строку звернення до суду з вимогою про стягнення середнього заробітку за весь час затримки розрахунку при звільненні важливими є такі юридично значимі обставини, як невиплата належних працівникові сум при звільненні та факт проведення з ним остаточного розрахунку.

Порушення обов`язку роботодавця виникає з моменту, коли останній не здійснив належну виплату у визначений законом строк, тобто з дня звільнення. При цьому поетапність здійснення виплат не змінює юридичної природи такого порушення, а лише фіксує моменти його часткового усунення. Кожна окрема виплата припиняє затримку у межах відповідної частини заборгованості, не нівелюючи загального порушення обов`язку роботодавця щодо повного та своєчасного розрахунку.

Правовою підставою для застосування відповідальності, передбаченої статтею 117 КЗпП є не факт згоди сторін щодо суми заборгованості, а сам факт несвоєчасного виконання обов`язку роботодавця з проведення повного розрахунку із працівником під час його звільнення.

Таким чином, кожен епізод виплати як окремий момент фактичного розрахунку у межах тієї частини зобов`язання, якої він стосується, є завершенням певного епізоду порушення, що породжує підставу для застосування до роботодавця механізму відповідальності, передбаченого статтею 117 КЗпП.

Відтак, строк звернення з вимогою про стягнення середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні відповідно до частини п`ятої статті 122 КАС має обчислюватися з дати фактичного проведення окремої виплати.

Такий підхід узгоджується з правовою позицією, висловленою Верховним Судом у постановах від 10.02.2022 у справі № 300/3142/20, від 07.09.2023 у справі № 160/914/23, а також від 12.03.2026 у справі № 420/9470/25.

Так, із вимогами про стягнення середнього заробітку за несвоєчасний розрахунок при звільненні 18.08.2011 щодо суми 237 558 грн, частину якої виплачено відповідачем 01.10.2021, позивач звернувся у жовтні 2021 року. Відповідний позов розглядався у межах справи №320/12986/21, де рішенням суду, яке набрало законної сили 28.09.2023 у задоволенні позовних вимог було відмовлено у зв`язку із їх передчасністю.

Із новим позовом, що розглядається у даній справі, позивач звернувся 14.10.2023 після повного розрахунку, усунувши таким чином питання передчасності вимог.

Таким чином, на переконання колегії суддів, позивачем пропущений місячний строк для звернення до адміністративного суду у даному спорі з поважних причин, а тому підстав для залишення позову без розгляду немає.

Щодо суті спору.

Відповідно до статті 116 Кодексу законів про працю України (далі - КЗпП) при звільненні працівника виплата всіх сум, що належать йому від підприємства, установи, організації, провадиться в день звільнення. Якщо працівник в день звільнення не працював, то зазначені суми мають бути виплачені не пізніше наступного дня після пред`явлення звільненим працівником вимоги про розрахунок. Про суми, нараховані та виплачені працівникові при звільненні, із зазначенням окремо кожного виду виплати (основна та додаткова заробітна плата, заохочувальні та компенсаційні виплати, інші виплати, на які працівник має право згідно з умовами трудового договору і відповідно до законодавства, у тому числі при звільненні) роботодавець повинен письмово повідомити працівника в день їх виплати.

У разі спору про розмір сум, нарахованих працівникові при звільненні, роботодавець у будь-якому разі повинен у визначений цією статтею строк виплатити не оспорювану ним суму.

При цьому згідно з частиною першою статті 117 КЗпП у разі невиплати з вини роботодавця належних звільненому працівникові сум у строки, визначені статтею 116 цього Кодексу, при відсутності спору про їх розмір підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку, але не більш як за шість місяців.

У свою чергу, судова колегія вважає за необхідне підкреслити, що визначальними є такі юридично значимі обставини, як невиплата належних працівникові сум при звільненні з вини роботодавця та факт проведення з ним остаточного розрахунку. У випадку вирішення спору на користь працівника, в тому числі в судовому порядку на спірну суму також підлягає нарахування середнього заробітку за час затримки, розмір якої визначає орган, який виносить рішення по суті спору.

Отже, непроведення з вини власника або уповноваженого ним органу розрахунку з працівником у зазначені строки є підставою для відповідальності, передбаченої статтею 117 КЗпП, тобто виплати працівникові його середнього заробітку за весь час затримки по день фактичного розрахунку.

Вказаний правовий висновок щодо застосування положень статей 116, 117 КЗпП України викладений, зокрема, у постановах Верховного Суду від 20.10.2022 у справі № 280/3370/21, від 29.09.2022 у справі № 160/2006/21, від 15.09.2022 у справі № 640/25949/19.

Відтак, період затримки розрахунку при звільненні обчислюється з наступного дня після моменту звільнення. При цьому, право на отримання передбаченої статтею 117 КЗпП компенсації виникає у момент невиплати відповідних сум, а не у момент, коли роботодавець виконав обов`язок з їх виплати.

У свою чергу, судовою колегією враховується, що Велика Палата Верховного Суду неодноразово звертала увагу на те, що встановлений статтею 117 КЗпП механізм компенсації роботодавцем працівнику середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні не передбачає чітких критеріїв встановлення справедливого та розумного балансу між інтересами звільненого працівника та його колишнього роботодавця (постанова від 26.06.2019 у справі №761/9584/15-ц).

Суд може зменшити розмір відшкодування, передбаченого статтею 117 КЗпП, і таке зменшення має залежати від розміру недоплаченої суми (висновок Верховного Суду України, висловлений у постанові від 27.04.2016 у справі № 6-113цс16; висновки Великої Палати Верховного Суду, висловлені у постанові від 26.06.2019 року у справі № 761/9584/15-ц, щодо відступлення від частини висновків Верховного Суду України, наведених у постанові від 27.04.2016 у справі №6-113цс16).

Згідно вже згаданої вище постанови Великої Палати Верховного Суду у справі №761/9584/15-ц, зменшуючи розмір відшкодування, визначений відповідно до статті 117 КЗпП, виходячи зі середнього заробітку за час затримки роботодавцем розрахунку при звільненні, необхідно враховувати таке:

- розмір простроченої заборгованості роботодавця щодо виплати працівнику при звільненні всіх належних сум, передбачених на день звільнення трудовим законодавством, колективним договором, угодою чи трудовим договором;

- період затримки (прострочення) виплати такої заборгованості, а також те, з чим була пов`язана тривалість такого періоду з моменту порушення права працівника і до моменту його звернення з вимогою про стягнення відповідних сум;

- ймовірний розмір пов`язаних із затримкою розрахунку при звільненні майнових втрат працівника;

- інші обставини справи, встановлені судом, зокрема, дії працівника та роботодавця у спірних правовідносинах, співмірність можливого розміру пов`язаних із затримкою розрахунку при звільненні майнових втрат працівника та заявлених позивачем до стягнення сум середнього заробітку за несвоєчасний розрахунок при звільненні.

Колегія суддів звертає увагу на те, що фактично зміст частини першої ст. 117 КЗпП із набранням чинності Законом України від 01.07.2022 № 2352-IX не змінився, а лише доповнився формулюванням "але не більше як за шість місяців". Отже, обмеживши з 19.07.2022 шестимісячним строком час, за який роботодавець має виплатити працівникові середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні, законодавець як і в попередній редакції норми частини першої статті 117 КЗпП, не передбачав можливості зменшення його розміру. Протилежний підхід був сформований правовими позиціями Великої Палати Верховного Суду з урахуванням її висновків про компенсаційний характер заходів відповідальності у цивільному праві, виходячи з принципів розумності, справедливості та пропорційності. У згаданих рішеннях суду касаційної інстанції критерій періоду затримки (прострочення) виплати такої заборгованості був лише одним з принаймні чотирьох інших. Разом з тим, такі критерії як: розмір простроченої заборгованості роботодавця щодо виплати працівнику при звільненні всіх належних сум; причини тривалості невиплати заборгованості, ймовірний розмір пов`язаних із затримкою розрахунку при звільненні майнових втрат працівника; співмірність можливого розміру пов`язаних із затримкою розрахунку при звільненні майнових втрат працівника та заявлених позивачем до стягнення сум середнього заробітку за несвоєчасний розрахунок при звільненні - фактично не скасовані та/або змінені, починаючи з 19.07.2022.

Викладене, на переконання судової колегії, не дає підстави вважати неможливим з огляду на приписи частини п`ятої статті 242 КАС застосування до спірних правовідносин сформульованих Великою Палатою Верховного Суду правових позицій щодо застосування приписів статті 117 КЗпП у редакції Закону України від 01.07.2022 № 2352-IX.

Аналогічна позиція висловлена Верховним Судом, зокрема, у постановах від 26.06.2024 у справі № 520/9192/22 та від 20.06.2024 у справі № 120/10686/22.

Відповідно до пункту 2 розділу ІІ, пункту 8 розділу IV Порядку обчислення середньої заробітної плати, затверджений постановою Кабінету Міністрів України від 08.02.1995 № 100 середня заробітна плата обчислюється виходячи з виплат за останні два календарні місяці роботи, що передують місяцю, в якому відбувається подія, з якою пов`язана відповідна виплата.

Нарахування виплат, що обчислюються із середньої заробітної плати за останні два місяці роботи, провадяться шляхом множення середньоденного (годинного) заробітку на число робочих днів/годин, а у випадках, передбачених чинним законодавством, календарних днів, які мають бути оплачені за середнім заробітком. Середньоденна (годинна) заробітна плата визначається діленням заробітної плати за фактично відпрацьовані протягом двох місяців робочі (календарні) дні на число відпрацьованих робочих днів (годин), а у випадках, передбачених чинним законодавством, - на число календарних днів за цей період.

Судом першої інстанції визначений середньоденний заробіток позивача у 685,54 грн, а також врахований увесь заявлений період затримки з 18.08.2011 по 01.10.2021, що становить 3 697 днів, які враховані при здійсненні розрахунку розміру затримки розрахунку при звільненні.

При цьому суд першої інстанції, застосував один критерій зменшення розміру відшкодування: співвідношення належних до виплати при звільненні сум до фактично виплачених при звільненні, вказавши що сума вихідної допомоги становила 94,45 % від всієї суми заборгованості.

Виходячи із таких міркувань суд першої інстанції вказав, що розмір спірного відшкодування становить 2 393 779,80 грн (685,54 * 3 697 * 0,9445).

Проте, у даній справі важливо застосувати також і інші критерії, які були визначені Верховним Судом.

Так, щодо днів затримки, які підлягають відшкодуванню, то суд враховує, що питання виплати спірної допомоги позивачем було узгоджено добровільно із відповідачем шляхом укладення відповідного договору 24.09.2021, тобто більш як через десять років після звільнення. При цьому, у вказаному договорі відповідач безумовно визнав право позивача на отримання відповідних сум, а сторони добровільно погодили порядок їх виплати.

Будь-яких доказів наявності поважних причин такої тривалої затримки з питання стягнення (виплати) вказаних сум позивач не надав. У зв`язку із цим, зважаючи на наведені вище критерії співмірності (бездіяльність працівника), суд апеляційної інстанції виключає цей період (до 24.09.2021 включно) із періоду відшкодування за затримку розрахунку.

Зважаючи на це, оскільки період з 25.09.2021 по 01.10.2021 склав 7 днів, то на користь позивача належить стягнути 4 532,45 грн (685,54 * 7 * 0,9445)

Підсумовуючи викладене, за результатами розгляду апеляційної скарги колегія суддів суду апеляційної інстанції дійшла висновку, що суд першої інстанції прийняв помилкове рішення, яким позов задоволено повністю.

Відповідно до пункту 30 рішення Європейського Суду з прав людини у справі «Hirvisaari v. Finland» від 27.09.2001, рішення судів повинні достатнім чином містити мотиви, на яких вони базуються для того, щоб засвідчити, що сторони були заслухані, та для того, щоб забезпечити нагляд громадськості за здійсненням правосуддя .

Згідно пункту 29 рішення Європейського Суду з прав людини у справі «Ruiz Torija v. Spain» від 09.12.1994, статтю 6 не можна розуміти як таку, що вимагає пояснень детальної відповіді на кожний аргумент сторін. Відповідно, питання, чи дотримався суд свого обов`язку обґрунтовувати рішення може розглядатися лише в світлі обставин кожної справи

Згідно пункту 41 висновку № 11 (2008) Консультативної ради європейських суддів до уваги Комітету Міністрів Ради Європи щодо якості судових рішень обов`язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент захисту на підтримку кожної підстави захисту. Обсяг цього обов`язку може змінюватися залежно від характеру рішення.

Інші доводи учасників справи висновків суду не спростовують, оскільки ґрунтуються на невірному трактуванні фактичних обставин та норм матеріального права, що регулюють спірні правовідносини.

Повноваження суду апеляційної інстанції за наслідками розгляду апеляційної скарги на судове рішення встановлені статтею 315 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС).

Відповідно до пункту другого частини першої статті 315 КАС за наслідками розгляду апеляційної скарги на судове рішення суду першої інстанції суд апеляційної інстанції має право скасувати судове рішення повністю або частково і ухвалити нове судове рішення у відповідній частині або змінити судове рішення.

За змістом частини першої статті 317 КАС підставами для скасування судового рішення суду першої інстанції повністю або частково та ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни рішення є: неповне з`ясування судом обставин, що мають значення для справи; недоведеність обставин, що мають значення для справи, які суд першої інстанції визнав встановленими; невідповідність висновків, викладених у рішенні суду першої інстанції, обставинам справи; неправильне застосування норм матеріального права або порушення норм процесуального права.

Оскільки судом першої інстанції неправильно застосовано норми матеріального права, порушено норми процесуального права, то оскаржуване судове рішення підлягає скасуванню, а позов частковому задоволенню.

Керуючись статтями 34, 243, 311, 317, 321, 325, 328, 329, 331 КАС, суд

ПОСТАНОВИВ:

Апеляційну скаргу Державного підприємства обслуговування повітряного руху України задовольнити частково.

Скасувати рішення Київського окружного адміністративного суду від 21.07.2025 та ухвалити нове судове рішення, яким позов ОСОБА_1 до Державного підприємства обслуговування повітряного руху України про стягнення середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні задовольнити частково.

Стягнути з Державного підприємства обслуговування повітряного руху України на користь ОСОБА_1 середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні у розмірі 4 532 (чотири тисячі п`ятсот тридцять дві) грн 45 коп.

У задоволенні позовних вимог в іншій частині відмовити.

Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дати прийняття та може бути оскаржена протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення шляхом подачі касаційної скарги безпосередньо до Верховного Суду.

Суддя-доповідач Є.О. Сорочко

Суддя А.Ю. Коротких

Суддя І.О. Грибан

Повний текст постанови складений 05.08.2026.