Постанова від 05 серпня 2026 р. у справі №400/6821/25 — П'ятий апеляційний адміністративний суд

П`ЯТИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

————————————————————————

П О С Т А Н О В А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

06 серпня 2026 р.м. ОдесаСправа № 400/6821/25

Перша інстанція: суддя Мороз А. О.

Колегія суддів П`ятого апеляційного адміністративного суду

у складі: головуючої судді – Шевчук О.А.

суддів – Бойка А.В., Тарновецького І.І.,

розглянувши за правилами спрощеного позовного провадження в порядку письмового провадження апеляційну скаргу Головного управління Пенсійного фонду України в Донецькій області на рішення Миколаївського окружного адміністративного суду від 27 квітня 2026 року у справі за позовною заявою ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України в Миколаївській області, Головного управління Пенсійного фонду України в Донецькій області про визнання протиправним та скасування рішення та зобов`язання вчинити певні дії,-

В С Т А Н О В И В:

У червні 2025 року ОСОБА_1 звернулася до суду першої інстанції з позовом до Головного управління Пенсійного фонду України в Миколаївській області (далі – ГУ ПФУ в Миколаївській області), Головного управління Пенсійного фонду України в Донецькій області (далі – ГУ ПФУ в Донецькій області), в якому просить:

- визнати протиправним та скасувати рішення ГУ ПФУ в Донецькій області від 13.06.2025 за № 143050006179;

- зобов`язати ГУ ПФУ в Донецькій області зарахувати її пільговий стаж за Списком №1 за період з 03.08.2016 до 28.05.2025, визначений згідно довідки від 28.05.2025 №0034.02/09-286;

- зобов`язати ГУ ПФУ у Миколаївській області призначити пенсію за віком на пільгових умовах за Списком №1 відповідно до пункту «а» статті 13 Закону України «Про пенсійне забезпечення» з дати подання заяви, а саме з 05.06.2025.

В обґрунтування заявлених вимог позивачка пояснює, що звернулася до територіального органу Пенсійного фонду із заявою про призначення пенсії за віком на пільгових умовах за Списком №1 відповідно до пункту «а» статті 13 Закону України «Про пенсійне забезпечення», до якої надала пакет необхідних документів. За результатами розгляду вказаної заяви ГУ ПФУ в Донецькій області, прийняло рішення про відмову у призначенні пенсії за віком, посилаючись на відсутність необхідного пільгового стажу. Позивачка вважає таке рішення протиправним та зазначає, що оскаржуване рішення порушує її право на соціальний захист, визначене статтею 46 Конституції України, зокрема, право на призначення пенсії за віком.

Рішенням Миколаївського окружного адміністративного суду від 27 квітня 2026 року позов ОСОБА_1 – задоволено частково.

Визнано протиправним та скасовано рішення ГУ ПФУ в Донецькій області від 16.07.2025 №143050006179 про відмову в призначенні ОСОБА_1 пенсії за віком на пільгових умовах.

Зобов`язано ГУ ПФУ в Донецькій області призначити ОСОБА_1 пенсію за віком на пільгових умовах за Списком №1, відповідно до пункту «а» статті 13 Закону України «Про пенсійне забезпечення» з 05.06.2025.

В задоволенні іншої частини позовних вимог суд відмовив.

Суд стягнув за рахунок бюджетних асигнувань ГУ ПФУ в Донецькій області на користь ОСОБА_1 судові витрати зі сплати судового збору в розмірі 968,96 грн.

Не погоджуючись з рішенням суду ГУ ПФУ в Донецькій області подало апеляційну скаргу, в якій посилаючись на порушення судом першої інстанції норм матеріального права, просить рішення суду першої інстанції в частині задоволених вимог скасувати та ухвалити нове про відмову в задоволенні позову.

В обґрунтування апеляційної скарги зазначає, що під час ухвалення рішення суд першої інстанції не надав належної оцінки тому, що на підставі довідки від 28.05.2025 №0034.2/09-286 до пільгового стажу роботи за Списком №1 позивачки зараховані періоди роботи з 11.09.2009 по 02.08.2016 та з 03.08.2016 по 30.04.2025. Таким чином, пільговий стаж роботи позивачки за Списком №1 склав 16 років 2 місяці 21 день, що є недостатнім для призначення пенсії, а тому спірне рішення про відмову у призначенні останній пенсії є правомірним та підстави для його скасування та задоволення заявленого позову відсутні.

Окремо апелянт зауважує на тому, що зобов`язання судом територіальний орган Пенсійного фонду призначити позивачці пенсію за віком на пільгових умовах за Списком № 1 відповідно до пункту «а» статті 13 Закону України «Про пенсійне забезпечення» становить втручання у дискреційні повноваження суб`єкта владних повноважень, що на переконання апелянта є неприпустимим, оскільки Пенсійний фонд має виключну компетенцію в питаннях призначення пенсії.

Позивачка у відзиві на апеляційну скаргу посилаючись на доводи, які ідентичні доводам, викладеним у позовній заяві та які узгоджуються із висновками суду першої інстанції, зазначає про безпідставність поданої скарги. Рішення суду про задоволення позову вважає законним та обґрунтованим, к зв`язку з чим в задоволенні апеляційної скарги просить відмовити, а рішення суду – залишити без змін.

Відповідно до пункту 3 частини 1 статті 311 КАС України суд апеляційної інстанції може розглянути справу без повідомлення учасників справи (в порядку письмового провадження) за наявними у справі матеріалами, якщо справу може бути вирішено на підставі наявних у ній доказів, у разі: подання апеляційної скарги на рішення суду першої інстанції, які ухвалені в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін (у порядку письмового провадження).

Перевіривши повноту встановлення судом першої інстанції фактичних обставин справи та правильність застосування норм процесуального права, колегія суддів вважає, що відсутні підстави для задоволення апеляції, з огляду на таке.

Судами першої та апеляційної інстанцій встановлено, що ОСОБА_1 05.06.2025 звернулась до ГУ ПФУ в Миколаївській області із заявою про призначення пенсії за віком на пільгових умовах за Списком №1 відповідно до пункту «а» статті 13 Законами України «Про пенсійне забезпечення» від 05.11.1991 № 1788-ХІІ (далі - Закон №1788-ХІІ).

Заява позивачки про призначення пенсії розглянута за принципом екстериторіальності ГУ ПФУ в Донецькій області.

13.06.2025 на підставі поданої заяви та наданих документів ГУ ПФУ в Донецькій області прийняте рішення № 143050006179 про відмову у призначенні пенсії за віком на пільгових умовах ОСОБА_1 , у зв`язку з відсутністю необхідного пільгового стажу.

Вказане рішення обґрунтовано тим, що страховий стаж заявниці з урахуванням роботи за Списком №1 становить 29 років 10 місяці 4 дні, а пільговий стаж за Списком №1 становить 07 років 5 місяців 22 дні, що є недостатнім для призначення пенсії за віком.

Позивачка, вважаючи протиправним рішення, звернулася до суду з даним позовом.

Вирішуючи спір по суті, суд першої інстанції врахував позицію Великої Палати Верховного Суду, наведену у постанові від 03.11.2021 у справі № 360/3611/20, згідно якої у разі існування неоднозначного або множинного тлумачення прав та обов`язків особи в національному законодавстві органи державної влади зобов`язані застосувати підхід, який був би найбільш сприятливим для особи.

Суд указав, що в даному випадку на час виникнення спірних правовідносин була наявна колізія між нормами Закону № 1788-ХІІ, з урахуванням Рішення Конституційного Суду України № 1-р/2020 з одного боку, та Законом України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування» від 09.07.2003 № 1058-IV (далі - Закон № 1058-IV) з іншого боку в частині віку набуття права на пенсію на пільгових умовах, оскільки перший із цих законів визначав такий вік у 45 років, тоді як другий - у 50 років.

Керуючись наведеною позицією касаційного суду, а також враховуючи наявний у позивачки страховий стаж 29 років 10 місяців 4 дні (не менше 15 років), з яких пільговий стаж роботи за Списком № 1 - 16 років 2 місяці 21 день (не менше 7 років 6 місяців на зазначених роботах) та досягнення нею на час звернення із заявою 45 років, суд визнав протиправною відмову у призначенні пенсії на пільгових умовах за Списком №1.

Разом з цим, суд врахував, що станом на час розгляду справи в суді, рішенням ГУ ПФУ в Донецькій області від 16.07.2025 №143050006179 після повторного подання документів позивачці знову ж таки відмовлено у призначенні пенсії на пільгових умовах за Списком №1 через недосягнення пенсійного віку, у зв`язку з чим керуючись. ч. 2 ст. 9 КАС України для ефективного захисту прав позивачки вважав за необхідне вийти за межі позовних вимог та скасувати рішення від 16.07.2025 № 143050006179. При цьому, в задоволенні вимог про скасування рішення від 13.06.2025 № 143050006179 суд відмовив.

Колегія суддів погоджується з таким висновком суду першої інстанції, з огляду на наступне.

Відповідно до частини другої статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Згідно із частиною 1 статті 46 Конституції України громадяни мають право на соціальний захист, що включає право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, а також у старості та в інших випадках, передбачених законом.

Це право гарантується загальнообов`язковим державним соціальним страхуванням за рахунок страхових внесків громадян, підприємств, установ і організацій, а також бюджетних та інших джерел соціального забезпечення; створенням мережі державних, комунальних, приватних закладів для догляду за непрацездатними.

Призначення, виплата та перерахунок призначеної пенсії регулюються Законами України «Про пенсійне забезпечення» від 05.11.1991 № 1788-ХІІ (далі - Закон №1788-ХІІ) та «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування» від 09.07.2003 № 1058-IV (далі і вище - Закон № 1058-IV).

Так, Закон № 1058-IV визначає принципи, засади і механізми функціонування системи загальнообов`язкового державного пенсійного страхування, призначення, перерахунку і виплати пенсій, надання соціальних послуг з коштів Пенсійного фонду, що формуються за рахунок страхових внесків роботодавців, бюджетних та інших джерел, передбачених цим Законом, а також регулює порядок формування Накопичувального пенсійного фонду та фінансування за рахунок його коштів видатків на оплату договорів страхування довічних пенсій або одноразових виплат застрахованим особам, членам їхніх сімей та іншим особам, передбаченим цим Законом.

Відповідно до частин 1, 2 статті 24 до Закону №1058-ІV, страховий стаж - це період (строк), протягом якого особа підлягає загальнообов`язковому державному пенсійному страхуванню та за який щомісяця сплачені страхові внески в сумі не меншій, ніж мінімальний страховий внесок.

Страховий стаж обчислюється територіальними органами Пенсійного фонду відповідно до вимог цього Закону за даними, що містяться в системі персоніфікованого обліку, а за періоди до впровадження системи персоніфікованого обліку - на підставі документів та в порядку, визначеному законодавством, що діяло до набрання чинності цим Законом.

Відповідно до частини 4 статті 24 Закону № 1058-IV періоди трудової діяльності та інші періоди, що враховувалися до стажу роботи для призначення пенсії до набрання чинності цим Законом, зараховуються до страхового стажу в порядку і на умовах, передбачених законодавством, що діяло раніше, крім випадків, передбачених цим Законом.

Пільговий порядок обчислення стажу роботи, передбачений законодавством, що діяло раніше, за період з 1 січня 2004 року застосовується виключно в частині визначення права на пенсію за віком на пільгових умовах та за вислугу років.

03.10.2017 прийнятий Закон України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо підвищення пенсій» № 2148-VIII, яким Закон №1058-ІV доповнений розділом XIV-1, який містить пункт 1 частини 2 статті 114 такого змісту:

«На пільгових умовах пенсія за віком призначається: працівникам, зайнятим повний робочий день на підземних роботах, на роботах з особливо шкідливими і особливо важкими умовами праці за Списком № 1 виробництв, робіт, професій, посад і показників, затвердженим Кабінетом Міністрів України, та за результатами атестації робочих місць, - після досягнення 50 років і за наявності страхового стажу не менше 25 років у чоловіків, з них не менше 10 років на зазначених роботах, і не менше 20 років у жінок, з них не менше 7 років 6 місяців на зазначених роботах.»

Водночас, відповідно до положень статті 12 Закону № 1788-XII право на пенсію за віком мають чоловіки - після досягнення 60 років і при стажі роботи не менше 25 років, жінки - після досягнення 55 років і при стажі роботи не менше 20 років.

Разом з цим, приписи пункту «а» статті 13 Закону № 1788-XII в редакції, чинній до внесення змін Законом України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо пенсійного забезпечення» №213-VІІІ, на пільгових умовах мають право на пенсію за віком, незалежно від місця останньої роботи: працівники, зайняті повний робочий день на підземних роботах, на роботах з особливо шкідливими і особливо важкими умовами праці, за Списком № 1 (36-2003-п ) виробництв, робіт, професій, посад і показників, затверджуваним Кабінетом Міністрів України, і за результатами атестації робочих місць:

-чоловіки - після досягнення 50 років і при стажі роботи не менше 20 років, з них не менше 10 років на зазначених роботах;

-жінки - після досягнення 45 років і при стажі роботи не менше 15 років, з них не менше 7 років 6 місяців на зазначених роботах.

01.04.2015 набув чинності Закон № 213-VІІІ, яким з 01.04.2015 збільшений раніше передбачений пунктом «а» статті 13 Закону №1788-ХІІ вік набуття права на пенсію на пільгових умовах, зокрема, жінкам з 45 років до 50 років.

Однак, варто зазначити, що Конституційний Суд України Рішенням №1-р/2020 визнав такими, що не відповідають Конституції України (є неконституційними), стаття 13, частина 2 статті 14, пункти «б» - «г» статті 54 Закону №1788-XII зі змінами, внесеними Законом №213-VIII (пункт 1 резолютивної частини рішення).

Пунктом 3 резолютивної частини зазначеного рішення указано, що застосуванню підлягають стаття 13, частина 2 статті 14, пункти «б» - «г» статті 54 Закону № 1788-XII в редакції до внесення змін Законом № 213-VIII для осіб, які працювали до 01.04.2015 на посадах, визначених у вказаних нормах, а саме: на пільгових умовах мають право на пенсію за віком, незалежно від місця останньої роботи:

а) працівники, зайняті повний робочий день на підземних роботах, на роботах з особливо шкідливими і особливо важкими умовами праці, - за списком № 1 (36-2003-п) виробництв, робіт, професій, посад і показників, затверджуваним Кабінетом Міністрів України, і за результатами атестації робочих місць:

чоловіки - після досягнення 50 років і при стажі роботи не менше 20 років, з них не менше 10 років на зазначених роботах;

жінки - після досягнення 45 років і при стажі роботи не менше 15 років, з них не менше 7 років 6 місяців на зазначених роботах.

Отже, окремі положення Закону №1788-ХІІ визнані неконституційними, у зв`язку із чим вони втратили чинність з дня ухвалення такого рішення (пункт 2 резолютивної частини Рішення). Одночасно Конституційний Суд України встановив, що підлягають застосуванню відповідні норми в редакції до внесення змін Законом № 213-VIII.

У зв`язку із цим на час виникнення спірних правовідносин Закон №1788-ХІІ, з урахуванням Рішення Конституційного Суду України № 1-р/2020 встановлював право на пенсію за віком на пільгових умовах за Списком № 1 для жінок після досягнення 45 років (за наявності стажу роботи та інших умов, визначених в цьому рішенні).

Колегія суддів вважає слушною констатацію судом першої інстанції того факту, що на час виникнення спірних правовідносин існувала колізія між нормами Закону №1788-ХІІ з урахуванням Рішення Конституційного Суду України № 1-р/2020 в частині визначення віку набуття права на пенсію, який становить 45 років та положеннями Закону №1058-ІV, який передбачає, що таке право виникає із набуттям 50-річного віку.

На думку колегії суддів, суд першої інстанції обґрунтовано врахував позицію Великої Палати Верховного Суду, викладену в постанові від 19.02.2020 у справі №520/15025/16-а згідно якої у разі існування неоднозначного або множинного тлумачення прав та обов`язків особи в національному законодавстві органи державної влади зобов`язані застосувати підхід, який був би найбільш сприятливим для особи та дійшов правильного висновку про те, що під час вирішення даних спірних правовідносин слід застосувати положення Закону № 1788-ХІІ з урахуванням Рішення Конституційного Суду України № 1-р/2020 щодо визнання за позивачкою права на призначення пенсії після досягнення 45 річного віку.

Аналогічний висновок наведений у постанові Великої Палати Верховного Суду від 03.11.2021 у справі № 360/3611/20, який також був врахований судом першої інстанції під час вирішення даного спору.

Таким чином, у зв`язку з наявністю у ОСОБА_1 страхового стажу 29 років 10 місяців 4 дні (тобто не менше 15 років), з яких пільговий стаж роботи за Списком № 1 становить 16 років 2 місяці 21 день (не менше 7 років 6 місяців на зазначених роботах), а також враховуючи, що на час звернення до територіального органу Пенсійного фонду із заявою позивачка досягла 45-річного віку, остання набула права на призначення пенсії на пільгових умовах за Списком №1.

Застосовуючи наведені вище норми права та позицію Великої Палати Верховного Суду, колегія суддів погоджує висновок суду першої інстанції про протиправність рішення ГУ ПФУ в Донецькій області щодо відмови у призначенні пенсії.

Також колегія суддів погоджується із висновком суду першої інстанції, який керуючись приписами частини 2 статті 9 КАС України, вийшовши за межі позовних вимог, дійшов висновку, що належним способом захисту порушених прав ОСОБА_1 є визнання протиправним та скасування рішення ГУПФУ в Донецькій області від 16.07.2025 №143050006179 про відмову у призначенні пенсії та зобов`язання відповідача призначити останній пенсію за віком на пільгових умовах за Списком №1 відповідно до пункту «а» статті 13 Закону №1788-ХІІ з дати подання заяви.

Доводи скаржника про помилковість висновків суду першої інстанції, на думку колегії суддів, таких висновків не спростовують та не містять аргументів яким би не була надана оцінка судом першої інстанції під час розгляду спірних правовідносин.

Переходячи до оцінки доводів апеляційної скарги про втручання суду у дискреційні повноваження територіального органу Пенсійного фонду, колегія суддів зазначає наступне.

Відповідно до частини 1 статті 2 КАС України, завданням адміністративного судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб`єктів владних повноважень.

Стаття 13 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (право на ефективний засіб юридичного захисту) гарантує, що кожен, чиї права та свободи, визнані в цій Конвенції, було порушено, має право на ефективний засіб юридичного захисту в національному органі, навіть якщо таке порушення було вчинене особами, які здійснювали свої офіційні повноваження.

Під ефективним засобом (способом) необхідно розуміти такий, що призводить до потрібних результатів, наслідків, дає найбільший ефект. Тобто ефективний спосіб захисту повинен забезпечити поновлення порушеного права, бути адекватним наявним обставинам.

Отже, обираючи спосіб захисту порушеного права, слід зважати й на його ефективність з точки зору статті 13 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод.

У пункті 145 рішення від 15 листопада 1996 року у справі Чахал проти Об`єднаного Королівства (Chahal v. the United Kingdom, (22414/93) [1996] ECHR 54) Європейський суд з прав людини зазначив, що згадана норма гарантує на національному рівні ефективні правові засоби для здійснення прав і свобод, що передбачаються Конвенцією, незалежно від того, яким чином вони виражені в правовій системі тієї чи іншої країни.

Згідно з пунктом 4 частини 2 статті 245 КАС України, у разі задоволення адміністративного позову суд може прийняти рішення про зобов`язання відповідача вчинити певні дії. При цьому, у випадку, коли закон встановлює повноваження суб`єкта публічної влади в імперативній формі, тобто його діяльність чітко визначена законом, то суд зобов`язує відповідача прийняти конкретне рішення чи вчинити певну дію.

У випадку, коли ж суб`єкт наділений дискреційними повноваженнями, то суд може лише вказати на виявлені порушення, допущені при прийнятті оскаржуваного рішення (дій), та зазначити норму закону, яку відповідач повинен застосувати при вчиненні дії (прийнятті рішення), з урахуванням встановлених судом обставин.

Окремо слід зазначити, що дискреційним повноваженням є повноваження, яке надає певний ступінь свободи адміністративному органу при прийнятті рішення, тобто, коли у межах, які визначені законом, адміністративний орган має можливість самостійно (на власний розсуд) обрати один з кількох варіантів рішення.

Отже, у разі відсутності у суб`єкта владних повноважень законодавчо закріпленого права адміністративного розсуду при вчиненні дій/прийнятті рішення, та встановлення у судовому порядку факту протиправної поведінки відповідача, зобов`язання судом суб`єкта владних повноважень прийняти рішення конкретного змісту не можна вважати втручанням у дискреційні повноваження, адже саме такий спосіб захисту порушеного права є найбільш ефективним та направлений на недопущення свавілля в органах влади.

У спірних правовідносинах повноваження територіального органу Пенсійного фонду щодо призначення пенсії позивачці передбачені Законом України «Про державну службу». Умови, за яких пенсійний орган відмовляє у призначенні пенсії, визначені законом. Якщо такі умови відсутні, пенсійний орган повинен призначити пенсію. Повноваження пенсійного органу та порядок їх реалізації передбачають лише один вид правомірної поведінки відповідного органу, за умови звернення особи з усіма необхідними для призначення пенсії документами, - призначити пенсію. За законом у цього органу немає вибору між декількома можливими правомірними рішеннями. Тому зазначені повноваження не є дискреційними.

Колегія суддів звертає увагу, що рішення ГУ ПФУ в Донецській області про відмову у призначенні пенсії ОСОБА_1 від 16.07.2025 №143050006179 визнане протиправним та скасоване, а тому з огляду на висновки суду про наявність у позивачки права на призначення пенсії за віком на пільгових умовах за Списком №1 відповідно до пункту «а» статті 13 Закону Закон №1788-ХІІ з дати подання заяви, колегія суддів вважає, що аргументи скаржника про допущення судом першої інстанції втручання у дискреційні повноваження ГУ ПФУ в Донецькій області є безпідставними .

Підсумовуючи викладене у сукупності, колегія суддів доходить висновку, що судом першої інстанції правильно встановлено обставини справи та постановлено судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Колегія суддів вважає, що доводи апеляційної скарги ГУ ПФУ в Донецькій області висновків суду першої інстанції не спростовують та не містять аргументів, яким би не була надана оцінка судом першої інстанції. Будь-яких інших доводів, з боку апелянта, які б могли свідчити про неправильне застосування судом першої інстанції норм матеріального права або порушення норм процесуального права, апеляційна скарга не містить. За таких підстав колегія суддів не вбачає підстав для задоволення апеляційної скарги.

Згідно п.41 висновку №11 (2008) Консультативної ради європейських суддів до уваги Комітету Міністрів Ради Європи щодо якості судових рішень обов`язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент захисту на підтримку кожної підстави захисту. Обсяг цього обов`язку може змінюватися залежно від характеру рішення. Згідно з практикою Європейського суду з прав людини очікуваний обсяг обґрунтування залежить від різних доводів, що їх може наводити кожна зі сторін, а також від різних правових положень, звичаїв та доктринальних принципів, а крім того, ще й від різних практик підготовки та представлення рішень у різних країнах. З тим, щоб дотриматися принципу справедливого суду, обґрунтування рішення повинно засвідчити, що суддя справді дослідив усі основні питання, винесені на його розгляд.

Колегія суддів вважає, що надала відповідь на ключові доводи апеляційної скарги.

Відповідно до вимог статті 316 КАС України за наслідками розгляду апеляційної скарги, якщо суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права, суд апеляційної інстанції має право залишити апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін.

На думку колегії суддів, суд першої інстанції порушень матеріального і процесуального права при вирішенні справи не допустив, наведені в скарзі доводи правильність висновків суду не спростовують, а тому підстави для задоволення апеляційної скарги та скасування судового рішення відсутні.

Керуючись ст. ст. 308, 311, 315, 316, 321, 322, 325, 328, 329 КАС України, колегія суддів, -

П О С Т А Н О В И Л А:

Апеляційну скаргу Головного управління Пенсійного фонду України в Донецькій області – залишити без задоволення.

Рішення Миколаївського окружного адміністративного суду від 27 квітня 2026 року у справі за позовною заявою ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України в Миколаївській області, Головного управління Пенсійного фонду України в Донецькій області про визнання протиправним та скасування рішення та зобов`язання вчинити певні дії – залишити без змін.

Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дати її прийняття та оскарженню в касаційному порядку до Верховного Суду не підлягає, за винятком випадків, перелічених у пункті 2 частини 5 статті 328 КАС України

Головуюча суддя О. А. Шевчук

суддя А. В. Бойко

суддя І. І. Тарновецький