Постанова від 27 липня 2026 р. у справі №420/1562/26 — П'ятий апеляційний адміністративний суд

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

28 липня 2026 р.м. ОдесаСправа № 420/1562/26

Головуючий в 1 інстанції: Марин П.П.

Колегія суддів П`ятого апеляційного адміністративного суду

у складі: головуючої судді – Шевчук О.А.,

суддів: Бойка А.В., Тарновецького І.І.,

при секретарі — Жигайлової О.Е.

розглянувши за правилами спрощеного позовного провадження у відкритому судовому засіданні в режимі відеоконференції апеляційні скарги Військової частини НОМЕР_1 ,

ОСОБА_1 на рішення Одеського окружного адміністративного суду від 30 квітня 2026 року у справі за позовною заявою ОСОБА_1 до Військової частини НОМЕР_1 , третя особа - ОСОБА_1 про визнання рішення протиправним, зобов`язати вчинити певні дії, -

ВСТАНОВИЛА:

В січні 2026 року позивач звернувся до суду з позовною заявою до відповідача, в якій просив визнати протиправним рішення Військової частини НОМЕР_1 від 12.01.2026 за вих.№10/152-26 щодо відмови у звільненні з військової служби ОСОБА_1 за пп. “г” п. 2 ч. 4, абз.13 п.3 ч.12 статті 26 Закону України “Про військовий обов`язок і військову службу”, у зв`язку із необхідністю здійснювати постійний догляд за матір`ю, яка є особою з інвалідністю ІІ групи, та не має інших осіб першого чи другого ступеня спорідненості, що можуть здійснювати за нею постійний догляд;

- зобов`язати Військову частину НОМЕР_1 звільнити з військової служби ОСОБА_1 за пп. “г” п. 2 ч. 4, абз.13 п.3 ч.12 статті 26 Закону України “Про військовий обов`язок і військову службу”, у зв`язку із необхідністю здійснювати постійний догляд за матір`ю, яка є особою з інвалідністю ІІ групи, та не має інших осіб першого чи другого ступеня спорідненості, що можуть здійснювати за нею постійний догляд;

- стягнути з відповідача (Військова частина НОМЕР_1 ( НОМЕР_2 загін морської охорони ДПСУ)) на користь позивача ( ОСОБА_1 ) судові витрати, у тому числі, витрати на професійну правничу допомогу.

Позовні вимоги обґрунтовано тим, що у матері позивача відсутні інші члени сім`ї першого чи другого ступеня споріднення, які фактично могли б здійснювати постійний догляд за нею, у зв`язку з чим обов`язок такого догляду покладається виключно на позивача. Позивач не погоджуючись відмовою відповідача щодо звільнення з військової служби, вважаючи її неправомірною, так як вважає що він надав всі докази, які необхідні для його звільнення.

Рішенням Одеського окружного адміністративного суду від 30 квітня 2026 року адміністративний позов задоволено. Визнано протиправним рішення Військової частини НОМЕР_1 від 12.01.2026 за вих.№10/152-26 щодо відмови у звільненні з військової служби ОСОБА_1 за пп. “г” п. 2 ч. 4, абз.13 п.3 ч.12 статті 26 Закону України “Про військовий обов`язок і військову службу”, у зв`язку із необхідністю здійснювати постійний догляд за матір`ю, яка є особою з інвалідністю ІІ групи, та не має інших осіб першого чи другого ступеня спорідненості, що можуть здійснювати за нею постійний догляд. Зобов`язано Військову частину НОМЕР_1 прийняти рішення про звільнення з військової служби ОСОБА_1 за пп. “г” п. 2 ч. 4, абз.13 п.3 ч.12 статті 26 Закону України “Про військовий обов`язок і військову службу”, у зв`язку із необхідністю здійснювати постійний догляд за матір`ю, яка є особою з інвалідністю ІІ групи, та не має інших осіб першого чи другого ступеня спорідненості, що можуть здійснювати за нею постійний догляд. Стягнуто з військової частини НОМЕР_1 за рахунок її бюджетних асигнувань на користь ОСОБА_1 витрати на правничу допомогу у розмірі 5 000,00 грн.

Не погоджуючись з рішенням суду першої інстанції, Військова частина НОМЕР_1 надала апеляційну скаргу, в якій, посилаючись на порушення судом норм матеріального та процесуального права, просить скасувати рішення суду першої інстанції та ухвалити нове про відмову у задоволенні позовних вимог; судові витрати покласти на позивача.

Доводами апеляційної скарги зазначено, що для звільнення військовослужбовця необхідна наявність сукупності законодавчо визначених умов. Визначальною умовою набуття права на звільнення є відсутність інших членів сім`ї першого чи другого ступеня споріднення у особи, яка потребує постійного догляду або якщо інші члени сім`ї першого чи другого ступеня споріднення самі потребують постійного догляду за висновком медико-соціальної експертної комісії чи лікарсько- консультативної комісії закладу охорони здоров`я, або рішенням експертної команди з оцінювання повсякденного функціонування особи.

Апелянт зазначає, що позивач не надав належних доказів здійснення ним постійного догляду, оформлених у встановленому законом позасудовому порядку. Крім того, апелянт зазначає, що вирішення питань щодо звільнення військовослужбовців з військової служби відноситься до дискреційних повноважень командирів (начальників) військових частин.

Також, апелянт зазначає, що той факт, що рідний брат позивача проходить військову службу не є автоматично підтвердженням того, що дана особа не може здійснювати догляд за своєю матір`ю, та не підтверджує обставини, що він відноситься до осіб, які самі потребують постійного догляду за висновком медико-соціальної експертної комісії чи лікарсько-консультативної комісії закладу охорони здоров`я, або рішенням експертної команди з оцінювання повсякденного функціонування особи, як того вимагає Закон № 2232-ХІІ.

На думку апелянта, подані позивачем документи не підтверджують обставин, за яких в/ч НОМЕР_1 повинна була прийняти рішення про звільнення позивача з військової служби на підставі ст. 26 Закону № 2232-ХІІ.

Щодо компенсації судових витрат апелянт зазначає, що в силу викладених доводів щодо відсутності підстав для задоволення позовних вимог позивача, підстави для стягнення з в/ч НОМЕР_1 за рахунок її бюджетних асигнувань на користь позивача витрат на правничу допомогу у розмірі 5 000,00 грн також відсутні, оскільки рішення суду про таке стягнення є похідним від рішення про задоволення позовних вимог.

Не погоджуючись з рішенням суду першої інстанції в частині стягнення витрат на професійну правничу допомогу, ОСОБА_1 надав апеляційну скаргу, в якій, посилаючись на порушення судом норм матеріального та процесуального права, просить скасувати рішення суду першої інстанції в частині стягнення витрат на професійну правничу допомогу та ухвалити нове рішення, яким стягнути витрати на професійну правничу допомогу в повному обсязі; стягнути з відповідача (Військова частина НОМЕР_1 ( НОМЕР_2 загін морської охорони ДПСУ) на користь позивача ( ОСОБА_1 ) витрати на професійну правничу допомогу в апеляційній інстанції.

Доводами апеляційної скарги зазначено, що між ОСОБА_1 та адвокатом Куля В.С., було укладено Додаткову угоду №1 до договору про надання правової допомоги №090126-1д від 09.01.2026 року, якою регулюється обсяг та вартість відповідних послуг адвоката. Додатковою угодою було обумовлено послуги, які надаються адвокатом та їх вартість, зокрема: 1) Ознайомлення з матеріалами справи, формування правової позиції, написання та подання до суду Позовної заяви про захист прав, свобод та інтересів, пов`язаних з відмовою у наданні Клієнтові відстрочки від призову на військову службу під час мобілізації – 14000,00 грн за один документ/сім годин; 2) Аналіз відзиву, написання та подання до суду відповіді на відзив у справі – 7000,00 за один документ/чотири години; 3) Участь та представництво інтересів Клієнта у судовому засіданні – 4000,00 грн/одне судове засідання; 3) Подання заяв, клопотань, пояснень – 2500,00 грн за один документ / дві години. Апелянт зазначає, що для підтвердження понесених Позивачем витрат, ними долучалися: 1) Додаткова угода №1 до договору про надання правової допомоги №090126-1д від 09.01.2026 року; 2) Додаток №1 Акт прийому-передачі від 27.03.2026 до Додаткової угоди №1 до договору про надання правової допомоги №090126- 1д від 09.01.2026 року; 3) Прибутковий касовий ордер №090126-1д/1 від 09.01.2026 року. Апелянт вказує, що відповідач не подав жодних заперечень щодо розміру заявлених вимог у поданій заяві про стягнення витрат на професійну правничу у розмірі 27 000,00 грн.

Попри це, на думку апелянта, суд перебрав на себе обов`язок сторони, визначений ч.7 ст.134 КАСУ щодо доведення неспівмірності витрат на оплату правничої допомоги адвоката, які підлягають розподілу між сторонами, порушивши таким чином принцип змагальності.

Отже, на думку апелянта, позивачем було чітко окреслено як зміст наданої правничої допомоги, так і її вартість, а тому висновок суду про неспівмірність чи завищеність таких витрат без належної мотивованої оцінки кожної з наданих послуг є необґрунтованим.

Також апелянт просив стягнути з відповідача (Військова частина НОМЕР_1 ( НОМЕР_2 загін морської охорони ДПСУ) на користь позивача ( ОСОБА_1 ) витрати на професійну правничу допомогу, понесені позивачем у зв`язку із апеляційною скаргою відповідача.

15 червня 2026 року до суду через систему «Електронний суд» від представника ОСОБА_1 – адвоката Кулі Володимира Сергійовича надійшло клопотання, в якому він просить долучити до матеріалів справи документи на підтвердження понесених витрат; стягнути з відповідача (Військова частина НОМЕР_1 ( НОМЕР_2 загін морської охорони) на користь позивача ( ОСОБА_1 ) судові витрати у сумі 8 000 грн, що складаються із витрат на професійну правничу допомогу у розмірі 8 000, 00 грн.; стягнути з відповідача (Військова частина НОМЕР_1 ( НОМЕР_2 загін морської охорони ДПСУ) на користь позивача ( ОСОБА_1 ) судові витрати у сумі 10 000 грн, що складаються із витрат на професійну правничу допомогу у розмірі 10 000, 00 грн, у зв`язку з апеляційною скаргою відповідача на рішення Одеського окружного адміністративного суду в справі № 420/1562/26 від 30.04.2026.

В обґрунтування клопотання зазначено, що витрати на професійну правничу допомогу в суді апеляційної інстанції зумовлені одночасно двома обставинами: необхідністю оскарження рішення суду першої інстанції в частині неповного відшкодування витрат на правничу допомогу, а також необхідністю підготовки правової позиції, пояснень та заперечень щодо апеляційної скарги відповідача, якою останній повторно поставив під сумнів саме право позивача на звільнення з військової служби. Вказано, що розмір витрат на професійну правничу допомогу, який в сукупності становить суму 18 000, 00 гривень є розумним, співмірним і неминучим, відповідає середньоринковій вартості аналогічних послуг у справах цієї категорії, є економічно виправданим та повністю узгоджується з критеріями співмірності з урахуванням складності правових питань, значущості справи для позивача та безпосереднього впливу її результату на реалізацію його фундаментальних прав.

Ухвалою П`ятого апеляційного адміністративного суду від 08 липня 2026 року було задоволено клопотання представника ОСОБА_1 – адвоката Кулі Володимира Сергійовича про проведення судового засідання в режимі відеоконференції та забезпечено участь представника ОСОБА_1 – адвоката Кулю Володимира Сергійовича, у судовому засіданні, призначеному на 21 липня 2026 року о 10:00 год. в режимі відеоконференції

08 липня 2026 року до суду через систему «Електронний суд» від представника Військової частини НОМЕР_1 надійшла заява про розгляд справи без участі представника відповідача, в якій представник просить здійснювати розгляд справи без участі представника відповідача; вимоги апеляційної скарги підтримує у повному обсязі.

09 липня 2026 року до суду через систему «Електронний суд» від ОСОБА_1 надійшли додаткові пояснення у справі, в яких він просить врахувати наведені ним пояснення під час розгляду цієї справи; позов ОСОБА_1 задовольнити повністю; справу розглянути без його участі.

26 липня 2026 року до суду через систему «Електронний суд» від представника Військової частини НОМЕР_1 надійшли додаткові пояснення у справі, в яких він просить прийняти до розгляду пояснення у справі, рішення суду першої інстанції скасувати та ухвалити нове про відмову у задоволенні позовних вимог; судові витрати покласти на позивача.

Також, 26 липня 2026 року до суду через систему «Електронний суд» від представника Військової частини НОМЕР_1 надійшла заява про розгляд справи без участі. В якій він просить здійснювати розгляд справи без участі представника відповідача; вказує, що вимоги апеляційної скарги військової частини НОМЕР_1 на рішення суду першої інстанції підтримує у повному обсязі, просить прийняти до розгляду пояснення у справі від 26.07.2026.

Особи, що беруть участь у справі, про дату, час і місце судового розгляду були сповіщені належним чином відповідно до ст. 124-130 КАС України, в судове засідання не з`явились, враховуючи що в матеріалах справи достатньо письмових доказів для правильного вирішення апеляційної скарги, а особиста участь сторін в судовому засіданні не обов`язкова, колегія суддів у відповідності до ч. 2 ст. 313 КАС України визнала можливим проводити апеляційний розгляд справи за відсутності сторін.

Згідно ст. 229 КАС України фіксування судового засідання за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснювалося.

Перевіривши матеріали справи, правильність застосування судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, правової оцінки обставин у справі, обговоривши доводи апеляційної скарги, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з наступних підстав.

Судами першої та апеляційної інстанцій встановлено, що відповідно до витягу з наказу командира НОМЕР_2 загону морської охорони Державної прикордонної служби України від 30 травня 2024 року №249-ОС «Про особовий склад» зараховано у списки особового складу та на всі види забезпечення матроса ОСОБА_1 , який прибув для подальшого проходження служби з ІНФОРМАЦІЯ_1 , з 30 травня 2024 року (а.с. 40).

17 грудня 2025 року ОСОБА_1 звернувся до НОМЕР_2 загону морської охорони (військової частини НОМЕР_1 ) із рапортом про звільнення його з військової служби на підставі підпункту «г» пункту 2 частини 4 статті 26 Закону України «Про військовий обов`язок і військову службу» від 25.03.1992 №2232-ХІІ, за сімейними обставинами, у зв`язку з необхідністю здійснювати постійний догляд за матір`ю, яка є особою з інвалідністю ІІ групи та потребує постійного догляду, який зареєстровано 18.12.2025 № 02.4.22.5/24567/25-Вн (абз. 13 п. 3 ч. 12 статті 26 Закону України «Про військовий обов`язок і військову службу») (а.с. 11, 41).

До рапорту було додано: копія паспорту серія НОМЕР_3 та РНОКП ОСОБА_1 ; копія паспорту серія НОМЕР_4 та РНОКІІ ОСОБА_2 ; копія довідки МСЕК серія МСЕ №045281 від 15.12.2004 року; копія медичного висновку лікарсько-консультативної комісії закладу охорони здоров`я №242/1; копія пенсійного посвідчення серія НОМЕР_5 ; нотаріально завірена заява ОСОБА_2 ; витяг з Державного реєстру актів цивільного стану про державну реєстрацію народження ОСОБА_1 ; витяг з Державного реєстру актів цивільного стану про державну реєстрацію народження ОСОБА_1 ; копія Свідоцтва про укладення шлюбу батьків серія НОМЕР_6 ; копія Свідоцтва про смерть батька серія НОМЕР_7 від 17.03.2011 року; акт обстеження побутових умов особи, яка потребує догляду від 22.11.2025 року; довідка про зареєстрованих у житловому приміщенні осіб №K1-274698-ф/о; довідка Форма 5 ОСОБА_1 №1105 від 18.11.2025.

Листом №10/152-26 -Вих від 12.01.2026 року НОМЕР_2 загоном морської охорони Державної прикордонної служби України доведено до відома ОСОБА_1 про те, що з доданих до рапорту документів, зокрема підтверджено необхідність здійснювати постійний догляд за матір`ю, яка потребує здійснення постійного догляду за висновком ЛКК від 15.10.2025 № 242/1. Разом з цим, для звільнення за сімейними обставинами має бути підтвердження наявності всього юридичного складу, що надає право на звільнення за вказаною правовою підставою, оскільки правовою нормою абзацу 13 пункту 3 частини 12 статті 26 Закону України «Про військовий обов`язок і військову службу» передбачено, відсутність інших членів сім`ї першого чи другого ступеня споріднення такої особи, або якщо інші члени сім`ї першого чи другого ступеня споріднення самі потребують постійного догляду.

Зазначено, що у матері ОСОБА_1 є менший син, ОСОБА_1 ІНФОРМАЦІЯ_2 , який може здійснювати постійний догляд за матір`ю та який на даний момент не потребує постійного догляду висновком медико-соціальної експертної комісії чи лікарсько-консультативної комісії закладу охорони здоров`я, або рішенням експертної команди з оцінювання повсякденного функціонування особи, як того вимагає правило абзацу 13 пункту 3 частини 12 статті 26 Закону України «Про військовий обов`язок і військову службу».

Таким чином, наразі правові підстави для звільнення з військової служби на підставі абзацу 13 пункту 3 частини 12 статті 26 Закону України «Про військовий обов`язок і військову службу» у зв`язку з необхідністю здійснювати постійний догляд за одним із свої батьків чи батьків дружини (чоловіка), який є особою з інвалідністю І чи ІІ групи відсутні (а.с. 12).

Не погодившись із відмовою у звільнення з військової служби, позивач звернувся до суду з цим позовом.

Приймаючи рішення про задоволення позовних вимог, суд першої інстанції дійшов висновку, що наявними в матеріалах справи доказами, які надавались разом із рапортом, підтверджено, щодо необхідності здійснення постійного догляду за (мамою) ОСОБА_2 , особою з інвалідністю IІ групи, відсутності інших членів сім`ї першого чи другого ступеня споріднення такої особи, які б могли забезпечити та погодились здійснювати відповідний догляд, що свідчить про недоведення відповідачем правомірності свого рішення щодо відмови позивачу у звільненні з військової служби на підставі підпункту "г" пункту 3 частини 5 статті 26 Закону № 2232-XII.

Встановивши наявність та обґрунтованість підстави для звільнення позивача з військової служби, а також зважаючи на те, що відповідач вже розглянув рапорт позивача, суд першої інстанції вважав, що ефективним способом відновлення порушеного права військовослужбовця буде зобов`язання відповідача прийняти рішення про звільнення позивача з військової служби за пп. “г” п. 2 ч. 4, абз.13 п.3 ч.12 статті 26 Закону України “Про військовий обов`язок і військову службу”, у зв`язку із необхідністю здійснювати постійний догляд за матір`ю, яка є особою з інвалідністю ІІ групи, та не має інших осіб першого чи другого ступеня спорідненості, що можуть здійснювати за нею постійний догляд.

Щодо витрат на професійну правничу допомогу у сумі 27000,00 грн, суд першої інстанції дійшов висновку, що розмір понесених позивачем витрат на правничу допомогу адвоката у розмірі 27000,00 грн. є необґрунтованим та непропорційним до предмета спору та складності справи.

Суд першої інстанції врахував категорію справи та те, що розгляд справи проведено за правилами спрощеного позовного провадження без виклику учасників справи, без необхідності надання додаткових доказів, суд вважав за можливе присудити на користь позивача понесені витрати на професійну правничу допомогу по цій справі в сумі 5000,00 грн. та саме такий розмір витрат на професійну правничу допомогу є пропорційним до предмета спору.

Колегія суддів погоджується з такими висновками суду першої інстанції з огляду на наступне.

Частиною другою статті 19 Конституції України обумовлено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Правове регулювання відносин між державою і громадянами України у зв`язку з виконанням ними конституційного обов`язку щодо захисту Вітчизни, незалежності та територіальної цілісності України, а також визначає загальні засади проходження в Україні військової служби здійснює Закон № 2232-XII.

Згідно із частиною першою статті 2 цього Закону військова служба є державною службою особливого характеру, яка полягає у професійній діяльності придатних до неї за станом здоров`я і віком громадян України (за винятком випадків, визначених законом), іноземців та осіб без громадянства, пов`язаній із обороною України, її незалежності та територіальної цілісності. Час проходження військової служби зараховується громадянам України до їх страхового стажу, стажу роботи, стажу роботи за спеціальністю, а також до стажу державної служби.

На підставі частини другої цієї статті проходження військової служби здійснюється, зокрема, громадянами України - у добровільному порядку (за контрактом), за направленням або за призовом.

За змістом частини четвертої вказаної статті порядок проходження військової служби, права та обов`язки військовослужбовців визначаються цим та іншими законами, відповідними положеннями про проходження військової служби, що затверджуються Президентом України, та іншими нормативно-правовими актами.

Частиною першою статті 3 Закону № 2232-XII визначено, що правовою основою військового обов`язку і військової служби є Конституція України, цей Закон, Закон України «Про оборону України», «Про Збройні Сили України», «Про мобілізаційну підготовку і мобілізацію», інші закони України, а також прийняті відповідно до них укази Президента України та інші нормативно-правові акти щодо забезпечення обороноздатності держави, виконання військового обов`язку, проходження військової служби, служби у військовому резерві та статусу військовослужбовців, а також міжнародні договори України, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України.

Указом Президента України «Про введення воєнного стану в Україні» від 24 лютого 2022 року № 64/2022, затвердженим Законом України від 24 лютого 2022 року № 2102-IX «Про затвердження Указу Президента України «Про введення воєнного стану в Україні», введено в Україні воєнний стан із 05 години 30 хвилин 24 лютого 2022 року строком на 30 діб, який діє до тепер.

Указом Президента України від 24 лютого 2022 року № 69/2022 «Про загальну мобілізацію» постановлено оголосити та провести загальну мобілізацію.

Відповідно до частини сьомої статті 26 Закону № 2232-XII звільнення військовослужбовців з військової служби здійснюється в порядку, передбаченому положеннями про проходження військової служби громадянами України.

Згідно із пунктом 12 Положення про проходження громадянами України військової служби в Державній прикордонній службі України, затвердженого Указом Президента України від 29 грудня 2009 року № 1115/2009 (далі - Положення № 1115/2009) встановлення, зміна або припинення правових відносин військовослужбовців з державою, зокрема включення їх до списків особового складу органів Держприкордонслужби або виключення з таких списків, присвоєння військових звань, пониження у військових званнях, призначення на посади та звільнення з посад, переміщення по службі, звільнення з військової служби, залишення на військовій службі понад граничний вік перебування на військовій службі, направлення за кордон, укладення та припинення (розірвання) контракту, продовження його строку тощо, оформлюється письмовими наказами на підставі документів, види та форма яких установлюються наказом Міністерства внутрішніх справ України.

За змістом пункту 13 Положення № 1115/2009 право видавати накази по особовому складу мають Голова Державної прикордонної служби України та згідно з визначеними ним повноваженнями посадові особи з числа його заступників, керівник розвідувального органу Адміністрації Держприкордонслужби, начальники (командири) регіональних управлінь, органів охорони державного кордону, загонів Морської охорони, ректор вищого військового навчального закладу Держприкордонслужби, начальники навчальних центрів, науково-дослідних установ та органів забезпечення, які утримуються на окремих штатах і за посадами яких штатом передбачено військове звання підполковника (капітана 2 рангу) і вище (далі - начальники).

На підставі пункту 288 Положення № 1115/2009 у разі прийняття рішення про звільнення військовослужбовець подає по команді рапорт та в разі необхідності документи, які підтверджують підстави звільнення.

Пунктом 279 Положення № 1115/2009 визначено, що військовослужбовець може бути звільнений за сімейними обставинами або з інших поважних причин, перелік яких визначається Кабінетом Міністрів України.

Звільнення військовослужбовців з цих підстав здійснюється згідно з письмовими документами, які підтверджують наявність у них відповідних сімейних обставин або інших поважних причин.

Разом з цим, з моменту оголошення мобілізації - протягом строку її проведення, який визначається рішенням Президента України, та з моменту введення воєнного стану - до оголошення демобілізації військовослужбовці Держприкордонслужби звільненню не підлягають, крім випадків, визначених статтею 26 Закону № 2232-XII, а строк військової служби (дія контракту) продовжуються на строки, визначені статтею 23 Закону № 2232-XII. Накази про звільнення з військової служби військовослужбовців, не виключених із списків особового складу військових частин, підлягають скасуванню, крім наказів про звільнення військовослужбовців у відставку у зв`язку із визнанням їх за станом здоров`я непридатними до військової служби з виключенням з військового обліку, та наказів про звільнення військовослужбовців в запас на підставах, визначених статтею 26 Закону № 2232-XII.

Таким чином, з моменту 24 лютого 2022 року (Укази Президента України № 64/2022 та № 69/2022) військовослужбовці Держприкордонслужби звільненню не підлягають, крім випадків, визначених статтею 26 Закону № 2232-XII.

За змістом підпункту «г» пункту 2 частини четвертої статті 26 Закону № 2232-XII (тут і ділі - в редакції чинній на момент виникнення спірних правовідносин) військовослужбовці, які проходять військову службу за призовом під час мобілізації, на особливий період, військову службу за призовом осіб із числа резервістів в особливий період, звільняються з військової служби під час дії воєнного стану через сімейні обставини або з інших поважних причин, перелік яких визначається частиною дванадцятою цієї статті (якщо військовослужбовці не висловили бажання продовжувати військову службу).

Відповідно до абзацу 13 пункту 3 частини дванадцятої статті 26 Закону № 2232-XII військовослужбовці звільняються з військової служби через сімейні обставини або з інших поважних причин на таких підставах: під час дії воєнного стану: необхідність здійснювати постійний догляд за одним із своїх батьків чи батьків дружини (чоловіка), який є особою з інвалідністю I чи II групи, за умови відсутності інших членів сім`ї першого чи другого ступеня споріднення такої особи або якщо інші члени сім`ї першого чи другого ступеня споріднення самі потребують постійного догляду за висновком медико-соціальної експертної комісії чи лікарсько-консультативної комісії закладу охорони здоров`я, або рішенням експертної команди з оцінювання повсякденного функціонування особи.

Аналізуючи вищенаведені норми права, колегія суддів зазначає, що для звільнення з військової служби у випадку необхідності здійснювати постійний догляд за одним із своїх батьків чи батьків дружини (чоловіка), який є особою з інвалідністю I чи II групи, достатньою є наявність однієї з таких умов:

- відсутність інших членів сім`ї першого чи другого ступеня споріднення такої особи;

- інші члени сім`ї першого чи другого ступеня споріднення самі потребують постійного догляду за висновком медико-соціальної експертної комісії чи лікарсько-консультативної комісії закладу охорони здоров`я, або рішенням експертної команди з оцінювання повсякденного функціонування особи.

При цьому варто зауважити, що «відсутність інших членів сім`ї першого чи другого ступеня споріднення такої особи» означає реальну відсутність таких осіб, які фактично могли б здійснювати постійний догляд за особою з інвалідністю, яка цього потребує. У випадку ж «юридичної наявності» інших членів сім`ї першого чи другого ступеня споріднення такої особи, однак які реально не можуть здійснювати постійний догляд за такою особою з об`єктивних причин (перебування у полоні, відбування покарання у місцях позбавлення волі, проходження військової служби, тощо), то така особа відсутня у розумінні приписів абзацу 13 пункту 3 частини дванадцятою статті 26 Закону № 2122-IX.

З матеріалів справи вбачається, що мати позивача - ОСОБА_2 , згідно з довідкою МСЕК Сер. МСЕ-№045281 серія 2-18ОБ від 15.12.2004 року, є особою з інвалідністю 2 групи та відповідно до висновку ЛКК № 242/1 від 15.10.2025 року за станом здоров`я потребує постійного стороннього догляду (а.с. 46, 48-49).

Актом перевірки сімейного стану військовослужбовця від 22.11.2025 року установлено факт про те, що ОСОБА_2 потребує постійного стороннього догляду – підтверджено.

В акті зазначено, що в ході перевірки виявлено:

ОСОБА_2 – вдова.

Чоловік - ОСОБА_3 , помер у 2011 році, про що свідчить свідоцтво про смерть НОМЕР_8 видане другим Малиновським відділом державної реєстрації цивільного стану Одеського міського управління юстиції від 17 березня 2011 року.

Син – ОСОБА_1 , 1992 року народження є діючим військовослужбовцем та проходить військову службу у військовій частині НОМЕР_9 , про що свідчить Форма 5 від 18.11.2025 року.

Інформація про інших членів сім`ї першого чи другого ступеня споріднення, які здійснюють або можуть здійснювати постійний догляд зі слів ОСОБА_2 відсутня. Згідно заяви від ОСОБА_2 вона обирає свого старшого сина ОСОБА_1 , який може здійснювати за нею постійний догляд завірена приватним нотаріусом КОВАЛЬОВА К.І. Одеського міського нотаріального округу №937 від 17 червня 2025 року (а.с. 44-45).

Довідкою військової частини НОМЕР_9 від 18.11.2025 року № 1105 підтверджується, що брат позивача – ОСОБА_1 перебуває на військовій службі у військовій частині НОМЕР_9 (а.с. 54).

Також варто зазначити, що відповідно до матеріалів справи, єдиними родичами першого ступеня споріднення, які могли б здійснювати догляд за ОСОБА_2 є її два сини: ОСОБА_1 та ОСОБА_1 , які обоє проходять військову службу.

Довідкою військової частини НОМЕР_9 від 18.11.2025 року № 1105 підтверджується, що брат позивача – ОСОБА_1 перебуває на військовій службі у військовій частині НОМЕР_9 (а.с. 54).

Відтак, наявність у ОСОБА_2 ще одного сина, ОСОБА_1 , який проходить військову службу в ЗСУ, не свідчить про його можливість здійснювати ним догляд за нею.

Згідно довідки Військової частини НОМЕР_1 Державної прикордонної служби України №08/20796/25-Вн від 05.11.2025 матрос ОСОБА_1 знаходиться на військовій службі по мобілізації у військовій частині НОМЕР_1 з 30.05.2024 по теперішній час (а.с. 53).

Водночас, в матеріалах справи відсутні будь-які відомості, що брат позивача ОСОБА_1 звертався до керівництва військової частини НОМЕР_9 , в якій він проходить військову службу, із рапортом про звільнення його з військової служби на тій же підставі, яку позивач зазначив у своєму рапорті у спірних правовідносинах.

До того ж, згідно заяви від 03 липня 2025 року, засвідченої приватним нотаріусом Одеського міського нотаріального округу Ковальовою К.І., вбачається, що цією заявою ОСОБА_2 підтверджує, що з 2011 року після смерті її чоловіка внаслідок Чорнобильської катастрофи, її старший син, ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , постійно проживав з нею, утримував її та піклувався. Наразі він перебуває на військовій службі за мобілізацією у НОМЕР_2 загоні морської охорони ЛДержавної прикордонної служби України. Молодший син, ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_4 , з 18 травня 2025 року перебуває на військовій службі за мобілізацією також. Інших близьких родичів, які б її утримували та здійснювали піклування за нею, ОСОБА_2 не має. Отже, особою для здійснення постійного нагляду за нею ОСОБА_2 обирає свого старшого сина, ОСОБА_1 , оскільки вона є інвалідом другої групи та потребує постійного стороннього догляду за висновком ЛКК №108/4 від 06.05.2025 року (на підтвердження інвалідності надає довідку медико-соціальної експертної комісії серії 2-18ОБ №045281).

Згідно із частинами першою та другою статті 77 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу. В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.

Враховуючи встановлені судами обставини справи, підтверджених відповідними доказами, щодо необхідності здійснення постійного догляду за хворою (матір`ю) ОСОБА_2 , особою з інвалідністю ІI групи, відсутності інших членів сім`ї першого чи другого ступеня споріднення такої особи, які б могли забезпечити та погодились здійснювати відповідний догляд, відсутності заяви іншого сина про звільнення з військової служби у зв`язку з необхідністю здійснення догляду за матір`ю, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції про недоведення відповідачем правомірності свого рішення щодо відмови позивачу у звільненні з військової служби на підставі підпункту «г» пункту 2 частини 4 статті 26 Закону № 2232-XII.

Крім цього, колегія суддів погоджується з висновками суду першої інстанції про достатність доказів для підтвердження необхідності здійснення постійного догляду за матір`ю з інвалідністю ІI групи та відсутності інших членів сім`ї першого чи другого ступеня споріднення його матері, які б могли здійснювати такий догляд.

Суд апеляційної інстанції погоджується з висновком суду першої інстанції, що перебування брата позивача ОСОБА_1 на військовій службі унеможливлює його участь у здійсненні постійного догляду за матір`ю - ОСОБА_2 , а тому аргументи скаржника в цій частині не заслуговують на увагу.

В той же час, посилання апелянта на можливу неправомірну видачу медичного висновку ЛКК №242/1, відхиляються колегією суддів, оскільки вони не підтверджені жодними належними та допустимими доказами, а є припущенням апелянта.

Колегія суддів також відхиляє доводи скаржника про те, що проходження військової служби двома синами не підтверджує відсутності члена сім`ї першого ступеня споріднення, оскільки в контексті Закону № 2232-XII поняття «відсутність» охоплює не лише фізичну відсутність особи, а й її нездатність виконувати обов`язки з догляду через об`єктивні обставини (перебування в полоні, відбування покарання, здійснення військової служби тощо). Військова служба є такою обставиною, що унеможливлює фактичне здійснення догляду, оскільки військовослужбовці, з огляду на службові обов`язки, не можуть вільно розпоряджатися своїм місцеперебуванням, часом та виконувати функції, несумісні з проходженням військової служби.

У цьому випадку, хоча формально існує інший член сім`ї першого ступеня споріднення (брат позивача), його неможливість здійснювати догляд за матір`ю через проходження військової служби є не лише об`єктивною підставою, що унеможливлює виконання такого обов`язку, а й фактичним підтвердженням відсутності іншої особи, спроможної забезпечити необхідний догляд.

Проходження військової служби накладає на військовослужбовця суворі обмеження щодо свободи пересування та виконання будь-яких додаткових обов`язків, не пов`язаних із військовою діяльністю. Відтак сама його фізична присутність в Україні не свідчить про можливість здійснення догляду за непрацездатним членом сім`ї.

Необґрунтованими є доводи скаржника про те, що позивач не надав доказів відсутності членів сім`ї другого ступеня споріднення, оскільки згідно з процесуальним законодавством, обов`язок доказування належить стороні, яка стверджує обставини, що мають юридичне значення. Оскільки апелянт наполягає на помилковості висновків суду першої інстанції, він має надати докази наявності у ОСОБА_2 членів сім`ї другого ступеня спорідненості, зазначити конкретних осіб та довести можливість їх участі у здійсненні догляду, однак скаржник цього не зробив.

Посилання апелянта на норми Закону України «Про соціальні послуги» №2671-VIII також не заслуговують на увагу, оскільки у даному випадку позивач не є особою, яка у розмінні вказаного закону надає соціальні послуги з догляду.

Крім того, суд апеляційної інстанції зазначає, що вищевказані обставини не були підставою для відмови у задоволенні рапорта позивача, а відтак посилання апелянта на такі є безпідставними.

Не є слушним також посилання скаржника на те, що суд першої інстанції, ігноруючи наявність дискреційних повноважень суб`єкта владних повноважень щодо прийняття рішення про звільнення з військової служби, який зобов`язаний оцінювати повноту та належність поданих документів, зобов`язав прийняти рішення про звільнення з військової служби ОСОБА_1 за пп. “г” п. 2 ч. 4, абз.13 п.3 ч.12 статті 26 Закону України “Про військовий обов`язок і військову службу”, у зв`язку із необхідністю здійснювати постійний догляд за матір`ю, яка є особою з інвалідністю ІІ групи, та не має інших осіб першого чи другого ступеня спорідненості, що можуть здійснювати за нею постійний догляд.

Згідно з Рекомендацією № R (80) 2 Комітету Міністрів Ради Європи державам-членам стосовно реалізації адміністративними органами влади дискреційних повноважень від 11 березня 1980 року під дискреційним слід розуміти повноваження, яке адміністративний орган, приймаючи рішення, може здійснювати з певною свободою розсуду, тобто коли такий орган може обирати з кількох юридично допустимих рішень те, яке він вважає найкращим за певних обставин.

Комітет Міністрів Ради Європи сформулював принципи, які слугують змістовими гарантіями ухвалення справедливого рішення. Здійснюючи дискреційні повноваження, адміністративний орган: переслідує лише ту мету, задля якої його наділено такими повноваженнями; дотримується принципу об`єктивності й безсторонності, враховуючи лише ті чинники, які стосуються конкретної справи; дотримується принципу рівності перед законом, не допускаючи несправедливої дискримінації; забезпечує належну рівновагу між несприятливими наслідками, які його рішення може мати для прав, свобод чи інтересів осіб, та переслідуваною при цьому метою; приймає своє рішення в межах строку, прийнятного під кутом зору питання, яке вирішується; забезпечує послідовне застосування загальних адміністративних приписів з одночасним врахуванням конкретних обставин кожної справи.

За правовою позицією Конституційного Суду України, викладеною у Рішенні від 22 вересня 2005 року № 5-рп/2005, із конституційних принципів рівності і справедливості випливає вимога визначеності, ясності і недвозначності правової норми, оскільки інше не може забезпечити її однакове застосування, не виключає необмеженості трактування у правозастосовній практиці, неминуче призводить до сваволі (абзац другий підпункту 5.4 пункту 5 мотивувальної частини).

Конституційний Суд України виходить із того, що принцип правової визначеності не виключає визнання за органом державної влади певних дискреційних повноважень у прийнятті рішень, однак у такому випадку має існувати механізм запобігання зловживанню ними. Цей механізм повинен забезпечувати, з одного боку, захист особи від свавільного втручання органів державної влади у її права і свободи, а з другого - наявність можливості в особи передбачати дії цих органів.

Практика ЄСПЛ свідчить, що надання правової дискреції органам влади у вигляді необмежених повноважень є несумісним з принципом верховенства права і закон має з достатньою чіткістю визначати межі такої дискреції, наданої компетентним органам, та порядок її здійснення, з урахуванням законної мети цього заходу, щоб забезпечити особі належний захист від свавільного втручання (див. рішення від 02 листопада 2006 року у справі «Волохи проти України», від 02 серпня 1984 року у справі «Мелоун проти Сполученого Королівства»).

Ураховуючи наведене, колегія суддів вважає, що суд першої інстанції, не втручаючись у дискреційні повноваження відповідача, установивши достатність підстав, які підтверджуються відповідними доказами у справі, щодо звільнення позивача відповідно до підпункту «г» пункту 2 частини 4 статті 26 Закону № 2232-XII, обґрунтовано зобов`язав військову частину НОМЕР_1 прийняти рішення про звільнення з військової служби ОСОБА_1 на вказаних підставах.

Під час розгляду справи колегією суддів враховані правові висновки, які викладені у постанові Верховного Суду від 27 лютого 2025 року у справі № 380/16966/24.

З огляду на викладене, колегія суддів вважає що суд першої інстанції дійшов вірного висновку про задоволення позовних вимог.

Що стосується доводів апеляційної скарги ОСОБА_1 в частині стягнення з військової частини НОМЕР_1 за рахунок її бюджетних асигнувань на користь ОСОБА_1 витрат на правничу допомогу у розмірі 5 000,00 грн., колегія суддів зазначає наступне.

Відповідно до ч.1, ч.3 ст. 132 КАС України судові витрати складаються із судового збору та витрат, пов`язаних з розглядом справи.

До витрат, пов`язаних з розглядом справи, належать витрати:

1) на професійну правничу допомогу;

2) сторін та їхніх представників, що пов`язані із прибуттям до суду;

3) пов`язані із залученням свідків, спеціалістів, перекладачів, експертів та проведенням експертиз;

4) пов`язані з витребуванням доказів, проведенням огляду доказів за їх місцезнаходженням, забезпеченням доказів;

5) пов`язані із вчиненням інших процесуальних дій або підготовкою до розгляду справи.

Відповідно до ст. 134 КАС України витрати, пов`язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави.

За результатами розгляду справи витрати на правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом з іншими судовими витратами, за винятком витрат суб`єкта владних повноважень на правничу допомогу адвоката.

Для цілей розподілу судових витрат: 1) розмір витрат на правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу правничу допомогу, пов`язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката визначаються згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою; 2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат.

Для визначення розміру витрат на правничу допомогу та з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.

Розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із: 1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); 2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); 3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; 4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи.

У разі недотримання вимог частини п`ятої цієї статті суд може, за клопотанням іншої сторони, зменшити розмір витрат на правничу допомогу, які підлягають розподілу між сторонами.

Обов`язок доведення неспівмірності витрат покладається на сторону, яка заявляє клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката, які підлягають розподілу між сторонами.

Відповідно до ч.1 ст. 139 КАС України при задоволенні позову сторони, яка не є суб`єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб`єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.

Згідно з ч.7 ст. 139 КАС України розмір витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв`язку з розглядом справи, встановлюється судом на підставі поданих сторонами доказів (договорів, рахунків тощо). Такі докази подаються до закінчення судових дебатів у справі або протягом п`яти днів після ухвалення рішення суду за умови, що до закінчення судових дебатів у справі сторона зробила про це відповідну заяву. За відсутності відповідної заяви або неподання відповідних доказів протягом встановленого строку така заява залишається без розгляду.

Відповідно до ч.9 ст. 139 КАС України при вирішенні питання про розподіл судових витрат суд враховує: 1) чи пов`язані ці витрати з розглядом справи; 2) чи є розмір таких витрат обґрунтованим та пропорційним до предмета спору, значення справи для сторін, в тому числі чи міг результат її вирішення вплинути на репутацію сторони або чи викликала справа публічний інтерес; 3) поведінку сторони під час розгляду справи, що призвела до затягування розгляду справи, зокрема, подання стороною явно необґрунтованих заяв і клопотань, безпідставне твердження або заперечення стороною певних обставин, які мають значення для справи, тощо; 4) дії сторони щодо досудового вирішення спору (у випадках, коли відповідно до закону досудове вирішення спору є обов`язковим) та щодо врегулювання спору мирним шляхом під час розгляду справи, стадію розгляду справи, на якій такі дії вчинялись.

Згідно п.4 ч.1 ст.1 Закону України “Про адвокатуру та адвокатську діяльність” договір про надання правничої допомоги - домовленість, за якою одна сторона (адвокат, адвокатське бюро, адвокатське об`єднання) зобов`язується здійснити захист, представництво або надати інші види правничої допомоги другій стороні (клієнту) на умовах і в порядку, що визначені договором, а клієнт зобов`язується оплатити надання правничої допомоги та фактичні витрати, необхідні для виконання договору.

Відповідно до п.6 ч.1 ст.1 Закону України “Про адвокатуру та адвокатську діяльність” інші види правничої допомоги - види адвокатської діяльності з надання правової інформації, консультацій і роз`яснень з правових питань, правового супроводу діяльності клієнта, складення заяв, скарг, процесуальних та інших документів правового характеру, спрямованих на забезпечення реалізації прав, свобод і законних інтересів клієнта, недопущення їх порушення, а також на сприяння їх відновленню в разі порушення. Не належить до інших видів правничої допомоги лобіювання, що здійснюється відповідно до Закону України "Про лобіювання".

Пунктом 9 частини 1 статті 1 Закону № 5076-VI встановлено, що представництво - вид адвокатської діяльності, що полягає в забезпеченні реалізації прав і обов`язків клієнта в цивільному, господарському, адміністративному та конституційному судочинстві, в інших державних органах, перед фізичними та юридичними особами, прав і обов`язків потерпілого під час розгляду справ про адміністративні правопорушення, а також прав і обов`язків потерпілого, цивільного позивача, цивільного відповідача у кримінальному провадженні.

Відповідно до статті 19 Закону № 5076-VI, видами адвокатської діяльності, зокрема, є: надання правової інформації, консультацій і роз`яснень з правових питань, правовий супровід діяльності юридичних і фізичних осіб, органів державної влади, органів місцевого самоврядування, держави; складення заяв, скарг, процесуальних та інших документів правового характеру; представництво інтересів фізичних і юридичних осіб у судах під час здійснення цивільного, господарського, адміністративного та конституційного судочинства, а також в інших державних органах, перед фізичними та юридичними особами.

Відповідно до ст. 30 Закону України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність» гонорар є формою винагороди адвоката за здійснення захисту, представництва та надання інших видів правничої допомоги клієнту. Порядок обчислення гонорару (фіксований розмір, погодинна оплата), підстави для зміни розміру гонорару, порядок його сплати, умови повернення тощо визначаються в договорі про надання правничої допомоги. При встановленні розміру гонорару враховуються складність справи, кваліфікація і досвід адвоката, фінансовий стан клієнта та інші істотні обставини. Гонорар має бути розумним та враховувати витрачений адвокатом час.

При визначенні суми відшкодування суд має виходити з критерію реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності) та критерію розумності їхнього розміру, з урахуванням конкретних обставин справи та доводів сторін. Ті самі критерії застосовує Європейський суд з прав людини, присуджуючи судові витрати на підставі статті 41 Конвенції. Зокрема, у рішеннях від 12.10.2006 у справі "Двойних проти України" (пункт 80), від 10.12.2009 у справі "Гімайдуліна і інших проти України" (пункти 34-36), від 23.01.2014 у справі "East/West Alliance Limited" проти України", від 26.02.2015 у справі "Баришевський проти України" (пункт 95) зазначається, що заявник має право на компенсацію судових та інших витрат, лише якщо буде доведено, що такі витрати були фактичними і неминучими (необхідними), а їхній розмір - обґрунтованим.

З матеріалів справи вбачається, що представник позивача – адвокат Куля В.С. надав до суду через систему «Електронний суд» 30.03.2026 р. заяву, в якій просив долучити до матеріалів справи документи на підтвердження понесених витрат; стягнути із Відповідача (Військова частина НОМЕР_1 ( НОМЕР_2 загін морської охорони ДПСУ), ЄДРПОУ: НОМЕР_10 ) на користь Позивача ( ОСОБА_1 , РНОКПП: НОМЕР_11 ) судові витрати у сумі 27 000 грн, що складаються із витрат на професійну правничу допомогу у розмірі 27 000, 00 грн.

Додатки: Додаткова угода №1 до договору про надання правової допомоги №090126-1д від 09.01.2026 року; Додаток №1 Акт прийому-передачі від 30.03.2026 до Додаткової угоди №1 до договору про надання правової допомоги №090126-1д від 09.01.2026 року; Прибутковий касовий ордер №090126-1д/1 від 30.03.2026 року.

Як вбачається з додаткової угоди №1 від 16 січня 2026 року до договору про надання правової допомоги №090126-1д від 09.01.2026 року сторони обумовили вартість та обсяг надання наступних юридичних послуг: 1) Ознайомлення з матеріалами справи, формування правової позиції, написання та подання до суду Позовної заяви про захист прав, свобод та інтересів, пов`язаних з відмовою у звільненні Клінтові з військової служби на підставі пп. «г» п.2 ч.4, абз. 13 п.3 ч.12 ст.26 Закону України «Про військовий обов`язок і військову службу» – 14 000, 00 грн один документ / сім годин; 2) Аналіз, написання та подання до суду Відповіді на відзив у справі – 7 000, 00 один документ / чотири години; 3) Участь та представництво інтересів Клієнта у судових засіданнях – 4 000, 00 грн / одне судове засідання; 3) Подання заяв, клопотань, пояснень у справі – 2 500, 00 грн один документ / дві години.

Відповідно до Акту прийому-передачі від 30.03.2026 року, загальна вартість наданих послуг складає 27000,00 грн.

Як вбачається з Прибуткового касового ордеру №090126-1д/1 від 30.03.2026 року вартість послуг 27000 грн. 00 коп.

Колегія суддів зазначає, що склад та розмір витрат на професійну правничу допомогу підлягає доказуванню в судовому процесі - сторона, яка хоче компенсувати судові витрати повинна довести та підтвердити розмір заявлених судових витрат, а інша сторона може подати заперечення щодо неспівмірності розміру таких витрат. Результат та вирішення справи безпосередньо пов`язаний із позицією, зусиллям і участю в процесі представника інтересів сторони за договором. При цьому, такі надані послуги повинні бути обґрунтованими, тобто доцільність надання такої послуги та її вплив на кінцевий результат розгляду справи, якого прагне сторона, повинно бути доведено стороною в процесі.

Суд під час вирішення питання щодо розподілу судових витрат зобов`язаний оцінити рівень витрат на правничу допомогу обґрунтовано у кожному конкретному випадку за критеріями співмірності необхідних і достатніх витрат.

Дослідивши матеріали справи, а також додані до позовної заяви документи, взявши до уваги рівень складності юридичної кваліфікації правовідносин у справі, обсяг та обґрунтованість підготовлених та поданих до суду документів, їх значення для спору, розгляд справи без виклику учасників справи, колегія суддів приходить до висновку, що заявлений до стягнення розмір витрат на професійну правничу допомогу не є співмірним із складністю справи; виконаними представником роботами (наданими послугами); обсягом наданих послуг та виконаних робіт.

Надаючи оцінку заявленим стороною позивача доказам на підтвердження суми понесених судових витрат у зв`язку із наданням правничої допомоги у цій справі в суді першої інстанції крізь призму реальності, не надаючи, при цьому, оцінки їх співмірності, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції, що співмірним розміром витрат на професійну правничу допомогу в межах даної справи є 5000, 00 грн.

З огляду на вищезазначене, суд першої інстанції дійшов вірного висновку про обґрунтованість та необхідність задоволення позовних вимог.

Згідно п.41 висновку №11 (2008) Консультативної ради європейських суддів до уваги Комітету Міністрів Ради Європи щодо якості судових рішень обов`язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент захисту на підтримку кожної підстави захисту. Обсяг цього обов`язку може змінюватися залежно від характеру рішення. Згідно з практикою Європейського суду з прав людини очікуваний обсяг обґрунтування залежить від різних доводів, що їх може наводити кожна зі сторін, а також від різних правових положень, звичаїв та доктринальних принципів, а крім того, ще й від різних практик підготовки та представлення рішень у різних країнах. З тим, щоб дотриматися принципу справедливого суду, обґрунтування рішення повинно засвідчити, що суддя справді дослідив усі основні питання, винесені на його розгляд.

Інші доводи апеляційних скарг не спростовують висновки суду першої інстанції і зводяться до переоцінки встановлених судом обставин справи.

На підставі вищевикладеного, колегія суддів апеляційної інстанції вважає, що рішення Одеського окружного адміністративного суду ґрунтується на всебічному, повному та об`єктивному розгляді всіх обставин справи, які мають значення для вирішення спору, відповідає нормам матеріального та процесуального права. Доводи апеляційних скарг не спростовують висновків суду першої інстанції, викладених у зазначеному рішенні, у зв`язку з чим підстав для його скасування не вбачається.

Що стосується клопотання представника позивача про стягнення на користь позивача судових витрат у сумі 8000 грн., що складаються із витрат на професійну правничу допомогу у розмірі 8000,00 грн. та судові витрати у сумі 10 000 грн, що складаються із витрат на професійну правничу допомогу у розмірі 10 000, 00 грн, у зв`язку з апеляційною скаргою відповідача на рішення суду першої інстанції, колегія суддів зазначає наступне.

Як було зазначено вище, 15 червня 2026 року до суду через систему «Електронний суд» від представника ОСОБА_1 – адвоката Кулі Володимира Сергійовича надійшло клопотання, в якому він просить долучити до матеріалів справи документи на підтвердження понесених витрат; стягнути з відповідача (Військова частина НОМЕР_1 ( НОМЕР_2 загін морської охорони) на користь позивача ( ОСОБА_1 ) судові витрати у сумі 8 000 грн, що складаються із витрат на професійну правничу допомогу у розмірі 8 000, 00 грн.; стягнути з відповідача (Військова частина НОМЕР_1 ( НОМЕР_2 загін морської охорони ДПСУ) на користь позивача ( ОСОБА_1 ) судові витрати у сумі 10 000 грн, що складаються із витрат на професійну правничу допомогу у розмірі 10 000, 00 грн, у зв`язку з апеляційною скаргою відповідача на рішення Одеського окружного адміністративного суду в справі № 420/1562/26 від 30.04.2026.

Додатки: Додаткова угода №2 до договору про надання правової допомоги №090126-1д від 09.01.2026 року; Додаток №1 Акт прийому-передачі від 15.06.2026 до Додаткової угоди №2 до договору про надання правової допомоги №090126-1д від 09.01.2026 року; Квитанція до прибуткового касового ордеру №090126-1д/2 від 15.06.2026 року; Додаткова угода №3 до договору про надання правової допомоги №090126-1д від 09.01.2026 року; Додаток №1 Акт прийому-передачі від 15.06.2026 до Додаткової угоди №3 до договору про надання правової допомоги №090126-1д від 09.01.2026 року; Квитанція до прибуткового касового ордеру №090126-1д/3 від 15.06.2026 року.

Надаючи оцінку вказаним документам, колегія суддів зазначає.

Відповідно до Додаткової угоди №2 від 28 травня 2026 року до договору про надання правової допомоги №090126-1д від 09.01.2026 року Сторони обумовили вартість та обсяг надання наступних юридичних послуг: формування правової позиції, написання та подання до суду апеляційної скарги на рішення Одеського окружного адміністративного суду у справі №420/1562/26 від 30.04.2026 - 8 000,00 грн один документ /4 години; написання та подання до суду заяв, клопотань, пояснень у справі за Апеляційною скаргою на рішення Одеського окружного адміністративного суду у справі №420/1562/26 від 30.04.2026 - 2 500,00 грн один документ / дві години; участь та представництво інтересів Клієнта у судових засіданнях засіданні по справі за Апеляційною скаргою на рішення Одеського окружного адміністративного суду у справі №420/1562/26 від 30.04.2026 - 4 000,00 грн / одне судове засідання (а.с. 193).

Відповідно до Акту прийому-передачі від 15.06.2026 року, на виконання Додаткової угоди №2 до договору про надання правової допомоги №090126-1д від 09.01.2026 року Адвокатом було передано, а Клієнтом прийнято та здійснено оплату за наступні юридичні послуги: сформовано правову позицію, написано та подано до П`ятого апеляційного адміністративного суду Апеляційну скаргу до Військової частини НОМЕР_1 ( ІНФОРМАЦІЯ_5 ) – 8000,00 грн. за один документ, 4 години/1 документ. Загальна вартість – 8000,00 грн. (а.с. 193 зворотній бік).

Відповідно до квитанції до прибуткового касового ордера №090126-1д/2 від 15.06.2026 року прийнято від ОСОБА_1 8000 грн. 00 коп. (а.с. 194).

Відповідно до Додаткової угоди №3 від 09 червня 2026 року до договору про надання правової допомоги №090126-1д від 09.01.2026 року Сторони обумовили вартість та обсяг надання наступних юридичних послуг: ознайомлення з матеріалами апеляційної скарги та підготовка правової позиції у суді апеляційної інстанції, узгодження правової позиції, тактики та способу спростування доводів апеляційної скарги з Клієнтом, складання та подання Відзиву на апеляційну скаргу в справі №420/1562/26 - 10 000,00 грн один документ /п`ять годин; участь та представництво інтересів Клієнта у судових засіданнях у справі №420/1562/26 в суді апеляційної інстанції - 4 000,00 грн / одне судове засідання; написання та подання заяв, клопотань, пояснень у справі №420/1562/26 - 2 500,00 грн один документ / дві години (а.с. 194 зворотній бік).

Відповідно до Акту прийому-передачі від 15.06.2026 року, на виконання Додаткової угоди №3 до договору про надання правової допомоги №090126-1д від 09.01.2026 року Адвокатом було передано, а Клієнтом прийнято та здійснено оплату за наступні юридичні послуги: здійснено ознайомлення з матеріалами апеляційної скарги Військової частини НОМЕР_1 ( НОМЕР_2 загону морської охорони ДПСУ) та підготовку правової позиції у суді апеляційної інстанції, узгодження правової позиції, тактики та способу спростування доводів апеляційної скарги з Клієнтом, складання та подання Відзиву на апеляційну скаргу в справі №420/1562/26 – 10 000,00 грн. за один документ 5 годин/1 документ. Загальна вартість – 10 000,00 грн. (а.с. 195).

Відповідно до квитанції до прибуткового касового ордера №090126-1д/2 від 15.06.2026 року прийнято від ОСОБА_1 10000 грн. 00 коп. (а.с. 195 зворотній бік).

Колегія суддів зазначає, що при визначенні суми компенсації витрат, понесених на професійну правничу допомогу, необхідно досліджувати на підставі належних та допустимих доказів обсяг фактично наданих адвокатом послуг і виконаних робіт, розмір гонорару, співмірність послуг категоріям складності справи, витраченого адвокатом часу, об`єму наданих послуг, ціни позову та (або) значенню справи.

В свою чергу, визначаючись із відшкодуванням понесених витрат на правничу допомогу, суд не зобов`язаний присуджувати стороні всі понесені нею витрати на професійну правничу допомогу, якщо, керуючись принципами справедливості та верховенства права, встановить, що розмір гонорару, визначений стороною та його адвокатом, є завищеним щодо іншої сторони спору, враховуючи такі критерії, як складність справи, витрачений адвокатом час, значення спору для сторони тощо.

Аналогічна правова позиція викладена Верховним Судом у постанові від 12.03.2025 у справі № 280/3837/21.

З наданих представником Карпенка О.О. документів вбачається, що витрати на правничу допомогу в суді апеляційної інстанції складаються з написання та подання до адміністративного суду апеляційної скарги – 8000 грн.; оформлення та підготовка відзиву на апеляційну скаргу відповідача – 10000 грн.

Дослідивши та проаналізувавши зміст поданих платником документів на підтвердження обґрунтованості розміру понесених витрат на професійну правничу допомогу адвоката, суд апеляційної інстанції дійшов висновку, що заявлений до стягнення розмір витрат на оплату послуг адвоката не є співмірним зі складністю справи та об`ємом виконаних адвокатом робіт, часом, витраченим на виконання відповідних робіт, та їх обсягом.

Суд апеляційної інстанції при цьому враховує, що даний спір не потребує додаткового вивчення судової практики, опрацювання значного обсягу доказової бази, у позивача в наявності були всі документи, необхідні для підготовки апеляційної скарги та відзиву на апеляційну скаргу відповідача, а тому від адвоката не вимагалося додаткових дій щодо їх збирання (витребування), великого обсягу часу і значних зусиль для підготовки відповідних документів до суду.

З урахуванням наведеного, колегія суддів дійшла висновку про необхідність зменшення заявленої до відшкодування суми витрат.

Колегія суддів вказує, що надані послуги повинні бути обґрунтованими, тобто доцільність надання такої послуги та її вплив на кінцевий результат розгляду справи, якого прагне сторона, повинні бути доведені стороною справі.

Заявлена позивачем сума гонорару є непропорційною до предмета спору та не має впливу на репутацію сторони, а тому не може бути відшкодована в повному обсязі за рахунок бюджетних асигнувань відповідача.

Крім того, колегія суддів зауважує, що позивач вільний у виборі представника та у визначенні розміру його гонорару за домовленістю сторін, проте цей вибір не повинен бути надмірно обтяжливим для іншої сторони процесу при вирішенні судом питання про розподіл судових витрат.

Подібні правові висновки викладені Верховним Судом у постанові від 01 травня 2025 року у справі № 260/2819/23.

Відповідно до правового висновку Верховного Суду, викладеного у постанові від 24.01.2022 у справі № 911/2737/17, від 24.12.2024 у справі № 380/25725/21 стягнення витрат на професійну правничу допомогу з відповідача не може бути способом надмірного збагачення сторони, на користь якої такі витрати стягуються, і не може становити для неї по суті додатковий спосіб отримання доходу.

Перевіривши обґрунтованість заявлених представником позивача витрат на професійну правничу допомогу з урахуванням положень наведених норм, обставин цієї справи, наданих позивачем документів та відповідних договірних зобов`язань, усталеної практики суду касаційної інстанції та фактичних даних справи, керуючись критеріями обґрунтованості, пропорційності до предмета спору та розумності розміру витрат, а також принципами співмірності судових витрат, колегія суддів дійшла висновку, що розумно обґрунтованим і таким, що підлягає відшкодуванню позивачу за рахунок бюджетних асигнувань відповідача, є розмір витрат на правничу допомогу під час розгляду справи в суді апеляційної інстанції у розмірі 5 000 (п`ятдесят тисяч) гривень.

Відповідно до ч.1 ст. 316 КАС України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а рішення або ухвалу суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Керуючись ст. ст. 308, 311, 315, 316, 321, 322, 325, 328, 329 КАС України, колегія суддів, -

ПОСТАНОВИЛА:

Апеляційні скарги Військової частини НОМЕР_1 , ОСОБА_1 – залишити без задоволення.

Рішення Одеського окружного адміністративного суду від 30 квітня 2026 року – залишити без змін.

Стягнути за рахунок бюджетних асигнувань Військової частини НОМЕР_1 (ЄДРПОУ НОМЕР_10 ) на користь ОСОБА_1 ( ІНФОРМАЦІЯ_3 ; ідентифікаційний номер НОМЕР_11 ; АДРЕСА_1 ) витрати на професійну правничу допомогу під час розгляду справи в суді апеляційної інстанції у розмірі 5000 грн. (п`ять тисяч гривень).

Постанова набирає законної сили з дати її прийняття та оскарженню не підлягає крім випадків, передбачених підпунктами а), б), в), г) пункту 2 частини 5 статті 328 КАС України.

Повний текст судового рішення складено 06.08.2026 року.

Головуюча суддя: О.А. Шевчук

Суддя: А.В. Бойко

Суддя: І.І. Тарновецький