Постанова від 06 серпня 2026 р. у справі №420/15528/25 — П'ятий апеляційний адміністративний суд

П`ЯТИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

————————————————————————

П О С Т А Н О В А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

07 серпня 2026 р.м. ОдесаСправа № 420/15528/25

Головуючий в 1 інстанції: Свида Л.І.

Дата і місце ухвалення: 18.05.2026, м. Одеса

П`ятий апеляційний адміністративний суд у складі колегії суддів:

Головуючого судді: Тарновецького І.І.,

суддів: Бойка А.В.,

Шевчук О.А.,

розглянувши в порядку письмового провадження апеляційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Одеського окружного адміністративного суду від 18 травня 2026 року у справі №420/15528/25 за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Департаменту праці та соціальної політики Одеської міської ради, третя особа – ОСОБА_2 , про визнання протиправними дій та зобов`язання вчинити певні дії, –

В С Т А Н О В И В:

У травні 2025 року ОСОБА_1 звернувся до суду першої інстанції з адміністративним позовом, в якому просив:

- визнати протиправними дії відповідача щодо не внесення уточнення до Реєстру застрахованих осіб, зазначивши в таблиці 2, 8 Додатка 4 з сумами нарахованого єдиного внеску, згідно з п. 5 розділу IV “Порядку формування та подання страхувальниками звіту щодо сум нарахованого єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування”, де до графи “Сума нарахованого грошового забезпечення у межах максимальної величини / допомоги / надбавки / компенсації / мінімальний розмір заробітної плати, встановлений законодавством, на яку нараховується єдиний внесок” внести відомості про мінімальний розмір заробітної плати, встановлений законодавством ОСОБА_1 за період з жовтня 2014 року по липень 2017 року та передачі їх до Головного управління Пенсійного фонду України в Одеській області;

- зобов`язати відповідача сформувати уточнюючу інформацію про фактичного отримувача допомоги по догляду за дитиною за період з 09.10.2014 року по 08.05.2015 року та з 12.05.2015 року по 06.07.2017 року, зазначивши ОСОБА_1 , внести уточнення до Реєстру застрахованих осіб, зазначивши в таблиці 2, 8 Додатка 4 з сумами нарахованого єдиного внеску, згідно з п. 5 розділу IV “Порядку формування та подання страхувальниками звіту щодо сум нарахованого єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування”, де до графи “Сума нарахованого грошового забезпечення у межах максимальної величини / допомоги / надбавки / компенсації / мінімальний розмір заробітної плати, встановлений законодавством, на яку нараховується єдиний внесок” внести відомості про мінімальний розмір заробітної плати, встановлений законодавством ОСОБА_1 за період з жовтня 2014 року по липень 2017 року та передати їх до Головного управління Пенсійного фонду України в Одеській області.

Рішенням Одеського окружного адміністративного суду від 18 травня 2026 року у задоволенні адміністративного позову відмовлено.

Не погоджуючись із рішенням суду першої інстанції, ОСОБА_1 подав апеляційну скаргу, в якій, посилаючись на неправильне застосування судом норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просить рішення Одеського окружного адміністративного суду від 18 травня 2026 року скасувати та ухвалити нове рішення про задоволення позовних вимог.

В обґрунтування доводів апеляційної скарги апелянт зазначає, що висновки суду першої інстанції не відповідають фактичним обставинам справи та зроблені без належної оцінки зібраних доказів. На думку апелянта, суд безпідставно дійшов висновку про те, що він не звертався за призначенням допомоги при народженні дитини та не був її отримувачем, оскільки такий висновок ґрунтується виключно на інформації з архівної бази даних ASOPD/КОМТЕХ та поясненнях представника відповідача. При цьому суд не врахував, що в матеріалах справи відсутня заява ОСОБА_2 про призначення їй відповідної допомоги, а надані відповідачем скріншоти з бази даних містять лише технічну інформацію, яка сама по собі не підтверджує факту звернення чи незвернення особи за призначенням допомоги, а також не може свідчити про відсутність поданої ним заяви.

Апелянт наголошує, що у спірний період заяви про призначення допомоги подавалися виключно у паперовій формі, а обов`язок щодо формування особової справи, її збереження та внесення відповідних відомостей до електронних баз даних покладався саме на відповідача. Тому відсутність у відповідача паперової справи або відомостей у базі даних не може автоматично свідчити про те, що позивач не звертався із відповідною заявою. Крім того, апелянт вказує, що він послідовно здійснив усі необхідні дії для оформлення відпустки по догляду за дитиною, що підтверджується поданою роботодавцю заявою, наказами про надання відпустки та подальшим її зарахуванням до стажу роботи.

Також апелянт зазначає, що суд першої інстанції не надав належної оцінки наказам Суворовського районного суду м. Одеси про надання йому відпустки по догляду за дитиною та вихід з неї, не врахував, що ОСОБА_2 після закінчення відпустки у зв`язку з вагітністю та пологами приступила до виконання своїх службових обов`язків і не перебувала у відпустці по догляду за дитиною, а також не застосував положення статті 77 КАС України щодо покладення на суб`єкта владних повноважень обов`язку доведення правомірності свого рішення.

На думку апелянта, висновки суду першої інстанції ґрунтуються на припущеннях, без належної оцінки всіх доказів у їх сукупності та без дотримання принципів офіційного з`ясування всіх обставин справи, у зв`язку з чим оскаржуване рішення підлягає скасуванню.

У відзиві на апеляційну скаргу Департамент праці та соціальної політики Одеської міської ради заперечує проти її задоволення, вважає рішення суду першої інстанції законним та обґрунтованим, а доводи апеляційної скарги безпідставними. Зазначає, що матеріалами справи підтверджується перебування на обліку як отримувача допомоги при народженні дитини саме ОСОБА_2 , яка 30.07.2014 звернулася із відповідною заявою, у зв`язку з чим їй було призначено та виплачено державну допомогу, а також здійснювалося нарахування та сплата єдиного внеску. Водночас відомості щодо звернення ОСОБА_1 за призначенням такої допомоги або її отримання в архівних та діючих базах даних Департаменту відсутні.

Відповідач наголошує, що паперова особова справа ОСОБА_2 була знищена після закінчення встановленого строку зберігання відповідно до вимог законодавства, однак відомості про призначення та виплату допомоги збереглися в архівній базі даних ASOPD/КОМТЕХ, яка використовувалася органами соціального захисту населення для ведення обліку одержувачів соціальних виплат. На думку відповідача, саме ці відомості підтверджують правомірність подання до органів Пенсійного фонду України інформації щодо ОСОБА_2 як особи, за яку сплачувався єдиний внесок у спірний період.

Також відповідач зазначає, що перебування позивача у відпустці по догляду за дитиною саме по собі не є достатньою підставою для внесення змін до Реєстру застрахованих осіб, оскільки законодавством пов`язувалося нарахування та сплата єдиного внеску з отриманням відповідної державної допомоги.

З огляду на викладене, відповідач просить апеляційну скаргу залишити без задоволення, а рішення суду першої інстанції – без змін.

Справу призначено до розгляду у порядку письмового провадження відповідно до п.3 ч.1 ст.311 КАС України.

Колегія суддів звертає увагу, що відповідно до частини першої статті 308 КАС України суд апеляційної інстанції переглядає судове рішення в межах доводів та вимог апеляційної скарги.

Перевіривши матеріали справи та законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги, колегія суддів дійшла висновку, що апеляційна скарга задоволенню не підлягає з огляду на таке.

Як вірно встановлено судом першої інстанції та підтверджується матеріалами справи, ІНФОРМАЦІЯ_1 у позивача народилася донька ОСОБА_3 , батьками якої є ОСОБА_1 та ОСОБА_2 .

11 вересня 2014 року позивач звернувся до голови Суворовського районного суду м. Одеси із заявою про надання йому невикористаної частини щорічної відпустки з 25.09.2014 по 08.10.2014 з подальшим наданням з 09.10.2014 відпустки по догляду за дитиною до досягнення нею трирічного віку. Наказом голови Суворовського районного суду м. Одеси від 22 вересня 2014 року №59-в ОСОБА_1 надано відпустку по догляду за дитиною з 09.10.2014 по 06.07.2017.

Водночас відповідно до довідки Апеляційного суду Одеської області від 18.09.2014 №107д ОСОБА_2 після закінчення відпустки у зв`язку з вагітністю та пологами з 09 жовтня 2014 року приступила до виконання своїх посадових обов`язків.

08 травня 2015 року позивач вийшов із відпустки по догляду за дитиною, а наказом від 12 травня 2015 року №21-в йому повторно надано відпустку по догляду за дитиною до досягнення нею трирічного віку з 12.05.2015 по 06.07.2017. 07 липня 2017 року позивач приступив до виконання своїх посадових обов`язків після закінчення зазначеної відпустки.

04 квітня 2025 року позивач звернувся до Департаменту праці та соціальної політики Одеської міської ради щодо зарахування до страхового стажу періоду його перебування у відпустці по догляду за дитиною. Листом від 17.04.2025 №03-Ш-14121е/п Департамент повідомив, що за інформацією архівних та діючих баз даних позивач на обліку як отримувач державних допомог не перебував, що і стало підставою для звернення останнього до суду з цим позовом.

Вважаючи протиправними дії відповідача щодо невнесення уточнень до Реєстру застрахованих осіб та непередання відповідних відомостей до органу Пенсійного фонду України, позивач звернувся до суду з цим адміністративним позовом.

Вирішуючи спір по суті та відмовляючи у задоволенні позовних вимог, суд першої інстанції виходив із того, що право на зарахування спірного періоду до страхового стажу шляхом нарахування та сплати єдиного внеску законодавець пов`язує не лише з перебуванням особи у відпустці по догляду за дитиною, а насамперед із отриманням такою особою державної допомоги при народженні дитини, на суми якої здійснюється нарахування єдиного внеску.

Суд першої інстанції встановив, що отримувачем зазначеної допомоги була ОСОБА_2 , яка звернулася до органу соціального захисту населення із відповідною заявою, перебувала на обліку в Департаменті праці та соціальної політики Одеської міської ради та отримувала допомогу при народженні дитини, у зв`язку з чим саме щодо неї відповідачем формувалися та подавалися до органів Пенсійного фонду України таблиці 2, 8 додатка 4 до звітності з єдиного внеску. Водночас будь-які відомості про звернення позивача за призначенням такої допомоги, її отримання або перебування на відповідному обліку у відповідача відсутні.

За таких обставин суд першої інстанції дійшов висновку про відсутність правових підстав для визнання протиправними дій відповідача щодо невнесення змін до Реєстру застрахованих осіб та для зобов`язання відповідача сформувати й подати уточнюючу інформацію стосовно позивача.

Колегія суддів погоджується з висновками суду першої інстанції, з огляду на таке.

Відповідно до частини другої статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

За змістом частини другої статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб`єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони на підставі, у межах повноважень та у спосіб, визначені Конституцією та законами України, з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано, а також чи є вони обґрунтованими, безсторонніми, добросовісними, розсудливими, пропорційними та прийнятими з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення.

Спірні правовідносини виникли у зв`язку з відмовою Департаменту праці та соціальної політики Одеської міської ради у внесенні змін до Реєстру застрахованих осіб щодо відомостей про особу, за яку підлягав нарахуванню та сплаті єдиний внесок у період перебування у відпустці по догляду за дитиною, а тому регулюються Конституцією України, Законом України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування», Законом України «Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування», Законом України «Про державну допомогу сім`ям з дітьми», Порядком нарахування та сплати єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування за деякі категорії застрахованих осіб, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України від 02 березня 2011 року №178, а в частині регулювання порядку подання звітності після набрання ним чинності - Порядком формування та подання страхувальниками звіту щодо сум нарахованого єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування, затвердженим наказом Міністерства фінансів України від 14 квітня 2015 року №435.

Згідно зі статтею 24 Закону України “Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування” страховий стаж - це період, протягом якого особа підлягає загальнообов`язковому державному пенсійному страхуванню та за який сплачено страхові внески в сумі не меншій, ніж мінімальний страховий внесок.

За змістом статті 4 Закону України «Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування» платниками єдиного внеску є, зокрема, органи соціального захисту населення, які відповідно до закону призначають та виплачують допомогу при народженні дитини, а Порядком №178 визначено, що єдиний внесок нараховується саме на суми такої допомоги та сплачується за рахунок коштів Державного бюджету України.

Оскільки донька позивача народилася ІНФОРМАЦІЯ_1 , тобто після набрання чинності Законом України від 27 березня 2014 року №1166-VII «Про запобігання фінансової катастрофи та створення передумов для економічного зростання в Україні», до спірних правовідносин підлягає застосуванню законодавство, чинне після 01 липня 2014 року. На цей момент окремий вид державної допомоги по догляду за дитиною до досягнення нею трирічного віку вже не був передбачений, а державна підтримка сімей у зв`язку з народженням дитини здійснювалася шляхом призначення допомоги при народженні дитини.

Відповідно до статті 3 Закону України «Про державну допомогу сім`ям з дітьми» (у редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин) до видів державної допомоги сім`ям з дітьми належить, зокрема, допомога при народженні дитини. При цьому пункт 3 частини першої статті 3, яким було передбачено допомогу по догляду за дитиною до досягнення нею трирічного віку, виключено Законом України від 27 березня 2014 року № 1166-VII.

Згідно зі статтею 10 цього Закону допомога при народженні дитини надається одному з батьків дитини (опікуну), який постійно проживає разом із дитиною.

Відповідно до статті 11 Закону допомога при народженні дитини призначається на підставі свідоцтва про народження дитини. Для її призначення до органу праці та соціального захисту населення подається заява одного з батьків (опікуна), з яким постійно проживає дитина. Допомога призначається за умови звернення за її призначенням не пізніше дванадцяти місяців з дня народження дитини.

Згідно зі статтею 12 Закону допомога при народженні дитини призначається у розмірі 41 280 гривень. Виплата допомоги здійснюється одноразово у сумі 10 320 гривень, а решта суми виплачується протягом наступних 36 місяців рівними частинами у порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України.

Отже, на час виникнення спірних правовідносин обов`язок органу соціального захисту населення щодо нарахування та сплати єдиного внеску виникав щодо особи, якій у встановленому законом порядку було призначено та виплачено допомогу при народженні дитини.

Як установлено судом першої інстанції та підтверджується матеріалами справи, ОСОБА_2 30 липня 2014 року звернулася до органу соціального захисту із заявою про призначення допомоги при народженні дитини, на підставі якої їй було призначено допомогу при народженні дитини, що в подальшому виплачувалася у встановленому законом порядку. Відомості про призначення допомоги, її виплату та перебування ОСОБА_2 на обліку як отримувача допомоги містяться в архівній базі даних ASOPD/КОМТЕХ.

Також суд зазначає, що матеріали справи не містять доказів того, що позивачу було призначено та виплачувалася допомога при народженні дитини або що він перебував на обліку як її отримувач.

Колегія суддів зазначає, що сам факт перебування позивача у відпустці по догляду за дитиною сам по собі не є підставою для внесення змін до Реєстру застрахованих осіб та відображення щодо нього відомостей про нарахування єдиного внеску.

Як убачається з наведених норм законодавства, перебування особи у відпустці по догляду за дитиною та призначення їй допомоги при народженні дитини є самостійними юридичними фактами, які виникають із різних правовідносин, регулюються різними нормативно-правовими актами та породжують різні правові наслідки. Право на відпустку по догляду за дитиною виникає з трудових правовідносин та реалізується відповідно до норм трудового законодавства, тоді як підставою для нарахування та сплати єдиного внеску за рахунок коштів Державного бюджету України є призначення відповідній особі допомоги при народженні дитини у встановленому законом порядку.

Отже, сам по собі факт перебування позивача у відпустці по догляду за дитиною, який відповідачем не заперечується та підтверджується матеріалами справи, не породжує обов`язку органу соціального захисту населення щодо нарахування та сплати за нього єдиного внеску, формування відповідної звітності та подання її до органів Пенсійного фонду України. Такий обов`язок виникає лише щодо особи, якій у встановленому законом порядку призначено допомогу при народженні дитини та яка є її отримувачем.

Водночас матеріалами справи підтверджено, що ОСОБА_2 звернулася до відповідача із заявою про призначення допомоги при народженні дитини, була взята на відповідний облік, отримувала зазначену допомогу та саме щодо неї відповідач формував і подавав передбачену законодавством звітність до органів Пенсійного фонду України. Будь-яких належних та допустимих доказів того, що допомога призначалась та виплачувалась позивачу, матеріали справи не містять.

Таким чином, саме щодо ОСОБА_2 у відповідача виник обов`язок щодо нарахування та сплати єдиного внеску, а також формування і подання до органів Пенсійного фонду України відповідної звітності, тоді як щодо позивача такий обов`язок не виник.

Не заслуговують на увагу й доводи апеляційної скарги про те, що надана відповідачем інформація з архівної бази даних ASOPD/КОМТЕХ не може бути належним та допустимим доказом у справі.

Як убачається з матеріалів справи, відповідач пояснив, що паперова особова справа отримувача державної допомоги була знищена після закінчення встановленого строку її зберігання відповідно до вимог архівного законодавства, натомість відомості щодо призначення та виплати допомоги збереглися в архівній інформаційній системі ASOPD/КОМТЕХ, яка використовувалася органами соціального захисту населення для ведення обліку отримувачів державних соціальних виплат.

При цьому наведені відомості містять інформацію про дату звернення ОСОБА_2 із заявою про призначення допомоги при народженні дитини, дату призначення допомоги, її розмір, період виплати та банківську установу, через яку здійснювалася виплата. Вказані відомості узгоджуються з іншими матеріалами справи та не були спростовані позивачем належними і допустимими доказами.

Колегія суддів також відхиляє доводи апеляційної скарги про те, що факт знищення паперової особової справи виключає можливість встановлення особи, якій була призначена допомога. Сам по собі факт закінчення строку зберігання паперових документів не свідчить про недостовірність відомостей, що містяться в інформаційних системах органу соціального захисту населення, які використовувалися для ведення персоніфікованого обліку одержувачів державних соціальних виплат. При цьому будь-яких належних та допустимих доказів, які б свідчили про недостовірність відомостей, що містяться в архівній базі даних ASOPD/КОМТЕХ, матеріали справи не містять.

Колегія суддів враховує, що на момент виникнення спірних правовідносин державна підтримка у зв`язку з народженням дитини здійснювалася шляхом призначення допомоги при народженні дитини одному з батьків на підставі його заяви. Отже, саме факт звернення із відповідною заявою та призначення допомоги конкретній особі були юридичними підставами для набуття статусу отримувача цієї допомоги та, відповідно, для нарахування і сплати за неї єдиного внеску.

Суд погоджується з позицією позивача про відсутність в матеріалах справи заяви одного з батьків до відповідача про виплату допомоги по догляду за дитиною. В свою чергу, аналізуючи вимоги чинного, на момент виникнення спірних правовідносин, законодавства в сфері виплат допомоги сім`ям з дітьми, колегія суддів зазначає, що виплати допомоги по догляду за дитиною фактично включались до виплат допомоги при народженні.

Водночас, у разі встановлення неналежного адресату по виплатам на дитину позивач наділений правом звернення до належного суб`єкта владних повноважень з вимогою проведення взаємозвірок та перерахунків. Спірні питання по яким не можуть бути охоплені предметом спору по даній справі.

За правилами частин першої та другої статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, а в справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача. У цій справі відповідач виконав покладений на нього частиною другою статті 77 КАС України обов`язок щодо доведення правомірності своїх дій, надавши докази, які підтверджують перебування ОСОБА_2 на обліку як отримувача допомоги при народженні дитини та формування відповідної звітності саме щодо неї. Натомість позивач не подав належних і допустимих доказів на підтвердження обставин, на які посилається як на підставу своїх вимог.

Інші доводи апеляційної скарги зводяться до незгоди апелянта з наданою судом першої інстанції оцінкою доказів та встановленими у справі обставинами, проте не містять посилань на обставини чи докази, які не були предметом дослідження суду першої інстанції або які б спростовували правильність його висновків.

Відповідно до статті 90 Кодексу адміністративного судочинства України суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об`єктивному дослідженні. Жодні докази не мають для суду наперед встановленої сили. Підстав для переоцінки доказів, яким суд першої інстанції надав належну правову оцінку, колегія суддів не вбачає.

Колегія суддів дійшла висновку, що суд першої інстанції всебічно та повно з`ясував обставини справи, надав належну правову оцінку наявним у матеріалах справи доказам, правильно визначив характер спірних правовідносин та застосував норми матеріального права, які підлягали застосуванню, не допустивши при цьому порушень норм процесуального права, які могли б бути підставою для скасування ухваленого рішення.

Відповідно до статті 316 Кодексу адміністративного судочинства України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а рішення суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Оскільки доводи апеляційної скарги не спростовують правильності висновків суду першої інстанції, не підтверджують неправильного застосування ним норм матеріального права чи порушення норм процесуального права, підстави для її задоволення та скасування оскаржуваного судового рішення відсутні.

З огляду на результат апеляційного перегляду, відповідно до статті 139 Кодексу адміністративного судочинства України підстави для нового розподілу судових витрат відсутні.

Керуючись статтями 242, 308, 311, 315, 316, 321, 322, 325 КАС України, суд, -

П О С Т А Н О В И В:

Апеляційну скаргу ОСОБА_1 – залишити без задоволення, а рішення Одеського окружного адміністративного суду від 18 травня 2026 року у справі №420/15528/25 – залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з дати її прийняття та не підлягає касаційному оскарженню, крім випадків, передбачених пунктом 2 частини п`ятої статті 328 Кодексу адміністративного судочинства України.

Головуючий: І.І. Тарновецький

Судді: А.В. Бойко

О.А. Шевчук