Постанова від 06 серпня 2026 р. у справі №520/25474/25 — Другий апеляційний адміністративний суд

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

07 серпня 2026 р. Справа № 520/25474/25

Другий апеляційний адміністративний суд у складі колегії:

Головуючого судді: Спаскіна О.А.,

Суддів: Присяжнюк О.В. , Любчич Л.В. ,

розглянувши в порядку письмового провадження у приміщенні Другого апеляційного адміністративного суду адміністративну справу за апеляційною скаргою ОСОБА_1 на рішення Харківського окружного адміністративного суду від 02.06.2026, головуючий суддя І інстанції: Лук`яненко М.О., майдан Свободи, 6, м. Харків, 61022 по справі №520/25474/25

за позовом ОСОБА_1

до ІНФОРМАЦІЯ_1 (Військова частина НОМЕР_1 )

про визнання бездіяльності протиправною та зобов`язання вчинити певні дії,

ВСТАНОВИВ:

ОСОБА_1 звернувся до Харківського окружного адміністративного суду з адміністративним позовом до ІНФОРМАЦІЯ_1 (Військової частини НОМЕР_1 ), в якому просив суд:

1. визнати протиправною бездіяльність ІНФОРМАЦІЯ_1 (Військової частини НОМЕР_1 ) (код ЄДРПОУ НОМЕР_2 , АДРЕСА_1 ) щодо відмови у нарахуванні та виплаті ОСОБА_1 (р.н.о.к.п.п. НОМЕР_3 , АДРЕСА_1 ) середнього заробітку за весь час затримки розрахунку при звільнені за період з 19 липня 2021 року по 18 липня 2022 року у сумі 283654 (двісті вісімдесят три тисячі шістсот п`ятдесят чотири) грн. 28 коп. та за період з 19 липня 2022 року по 19 січня 2023 року, у сумі 143385 (сто сорок три тисячі триста вісімдесят п`ять) грн. 68 коп.;

2. зобов`язати ІНФОРМАЦІЯ_2 (Військову частину НОМЕР_1 ) (код ЄДРПОУ НОМЕР_2 , АДРЕСА_1 ) нарахувати та виплатити ОСОБА_1 (р.н.о.к.п.п. НОМЕР_3 , АДРЕСА_1 ) середній заробіток за весь час затримки розрахунку при звільнені за період з 19 липня 2021 року по 18 липня 2022 року у сумі 283654 (двісті вісімдесят три тисячі шістсот п`ятдесят чотири) грн. 28 коп. та за період з 19 липня 2022 року по 19 січня 2023 року, у сумі 143385 (сто сорок три тисячі триста вісімдесят п`ять) грн. 68 коп.

Рішенням Харківського окружного адміністративного суду від 02.06.2026 адміністративний позов задоволено частково.

Визнано протиправною бездіяльність ІНФОРМАЦІЯ_1 (Військової частини НОМЕР_1 ) щодо відмови у нарахуванні та виплаті ОСОБА_1 середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільнені за період з 19.07.2021 року до 18.07.2022 року у сумі 12446 (дванадцять тисяч чотириста сорок шість) грн. 66 коп.

Зобов`язано ІНФОРМАЦІЯ_2 (Військову частину НОМЕР_1 ) нарахувати та виплатити ОСОБА_1 середній заробіток за час затримки розрахунку при звільнені за період з 19.07.2021 року до 18.07.2022 року у сумі 12446 (дванадцять тисяч чотириста сорок шість) грн. 66 коп.

У задоволенні решти позовних вимог – відмовлено.

Не погодившись із рішенням суду першої інстанції, позивач подав апеляційну скаргу, в якій, посилаючись на порушення судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, просив змінити мотивувальну та резолютивну частину судового рішення Харківського окружного адміністративного суду від 02 червня 2026 року, що ухвалене в адміністративній справі № 520/25474/25 за позовом ОСОБА_1 до ІНФОРМАЦІЯ_1 (Військова частина НОМЕР_1 ) про визнання бездіяльності протиправною і зобов`язання вчинення певних дій, визначивши середній заробіток за весь час затримки розрахунку при звільнені за період з 19 липня 2021 року по 19 січня 2023 року, у розмірі 97108 грн. 89 коп.

В обґрунтування вимог апеляційної скарги позивач зазначає, що грошове забезпечення позивача за два повних місяця перед звільненням становить 47535,60 грн. (23767,80 грн. + 23767,80 грн.), а відповідно середньомісячна заробітна плата (грошове забезпечення) позивача становила 23767,80 грн. (23767,80 грн. + 23767,80 грн.)/2). Так, у травні і червні 2021 року було всього 61 день, отже середньоденна заробітна плата (грошове забезпечення) позивача за два повних місяці служби складає 779,27 грн. (23767,80 грн. + 23767,80 грн.)= 47535,60 грн./61), що є вихідними даними для обрахування середнього заробітку, який підлягає виплаті позивачу в якості відшкодування. За таких обставин обґрунтована компенсація за затримку розрахунку при звільненні складає за період з 19 липня 2021 року по 19 січня 2023 року, тобто за 548 дні, що складає 427039,96 грн. (548 дні Х 779,27 грн.). Виходячи з інформації наданої ІНФОРМАЦІЯ_2 (Військову частину НОМЕР_1 ), позивачу при звільненні було нараховано і виплачено грошове забезпечення у загальній сумі 211480,61 грн. Поряд з цим на виконання рішення суду, позивачу виплачено заборгованість з грошового забезпечення у сумі 62233,28 грн., водночас загальний розмір належного при звільнення позивачу грошового забезпечення складає 273713,89 грн. ( 211480,61+62233,28). Частка заборгованості у сумі загального розміру належного при звільненні грошового забезпечення складає 22,74 % (622233,28/211480,61 Х 100). Отже, суми середнього заробітку, виходячи з принципів розумності, справедливості та пропорційності, що підлягає стягненню у зв`язку із затримкою розрахунку при звільнені, ураховуючи висновки Великої Палати Верховного Суду, складає 97108,89 грн. (273713,89Х 22,74%), що судом першої інстанції враховано не було.

Відзив на апеляційну скаргу від відповідача не надходив. Відповідно до ч. 4 ст. 304 КАС України відсутність відзиву на апеляційну скаргу не перешкоджає перегляду рішення суду першої інстанції.

Відповідно до ч. 1 ст. 311 Кодексу адміністративного судочинства України, суд апеляційної інстанції розглядає справу в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами, фіксування судового засідання за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснюється.

Колегія суддів, переглянувши справу за наявними у ній доказами, перевіривши законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги, вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з наступних підстав.

Відповідно до ст. 308 Кодексу адміністративного судочинства України, суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.

Судом першої інстанції встановлено та підтверджено судом апеляційної інстанції, що позивач проходив військову службу у ІНФОРМАЦІЯ_3 (Військова частина НОМЕР_1 ) з 10.01.2018 року по 19.07.2021 року.

У відповідності до наказу начальника ІНФОРМАЦІЯ_1 (Військова частина НОМЕР_1 ) (по стройовій частині) від 19.07.2021 № 155 позивача звільнено з військової служби в Національній гвардії України та виключено останнього зі списків особового складу і фінансового забезпечення ІНФОРМАЦІЯ_4 та інших видів забезпечення військової частини НОМЕР_4 ( АДРЕСА_2 ) відповідно до підпункту «б» пункту два частини п?ятої статті 26 Закону України «Про військовий обов?язок і військову службу» з військової служби наказом начальника ІНФОРМАЦІЯ_4 від 16.07.2021 № 135 о/с у запас (за станом здоров?я на підставі висновку (постанови) військово-лікарської комісії про непридатність до військової служби в мирний час, обмежену придатність у воєнний час) з правом носіння військової форми одягу.

Оскільки в день звільнення (19.07.2021) позивач не був розрахований у повному обсязі, він звернувся за захистом порушених прав до Харківського окружного адміністративного суду з відповідним позовом (справа № 520/1028/25).

Відповідно до рішення Харківського окружного адміністративного суду від 07.07.2025 у справі №520/1028/25 визнано протиправними дії ІНФОРМАЦІЯ_1 (військова частина НОМЕР_1 ) щодо зменшення розміру встановлених премій при перерахунку ОСОБА_1 щомісячного грошового забезпечення (основних та додаткових видів), грошової допомоги на оздоровлення, грошової компенсації за невикористані дні щорічної додаткової відпустки як учасника бойових дій за період проходження військової служби з 29.01.2020 по 19.07.2021 на виконання рішення Харківського окружного адміністративного суду від 03.12.2024 по справі № 520/24865/24 та зобов`язано ІНФОРМАЦІЯ_2 (військова частина НОМЕР_1 ) провести перерахунок та виплату ОСОБА_1 щомісячних премій за період проходження військової служби з 29.01.2020 по 19.07.2021, виходячи з перерахованого грошового забезпечення на виконання рішення Харківського окружного адміністративного суду від 03.12.2024 по справі №520/24865/24, здійснивши виплату з урахуванням раніше виплачених сум.

На виконання вказаного рішення суду відповідачем здійснено перерахунок належних позивачу сум у розмірі у сумі 65561,35 грн., що підтверджується перерахунком грошового забезпечення позивача відповідно до рішення суду №520/1028/25. Фактично нарахована сума становить 62233,28 грн., що підтверджується скриншотом з банківського застосунку від 09.09.2025 року.

Вважаючи допущену відповідачем бездіяльність, яка полягає у ненарахуванні та невиплаті позивачу середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні протиправною, позивач звернувся до суду з адміністративним позовом.

Суд першої інстанції, задовольняючи частково позов виходив з очевидної неспівмірності заявлених до стягнення сум середнього заробітку зі встановленим розміром заборгованості, характером цієї заборгованості, діями позивача та відповідача, справедливим, пропорційним і таким, що відповідатиме обставинам цієї справи, які мають юридичне значення та наведеним вище критеріям, є визначення розміру відповідальності відповідача за прострочення ним належних при звільненні позивача виплат у сумі 12446,66 грн.

Колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції з наступних підстав.

Частиною 2 статті 19 Конституції України передбачено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Право на своєчасне одержання винагороди за працю захищається законом (стаття 43 Конституції України). Права і свободи людини і громадянина, гарантії цих прав і свобод; основні обов`язки громадянина визначаються виключно законами (пункт 1 частини 1 статті 92 Конституції України).

Частиною 1 статі 47 КЗпП України (тут і далі – в редакції, чинній на момент звільнення позивача) визначено, що власник або уповноважений ним орган зобов`язаний в день звільнення видати працівникові належно оформлену трудову книжку і провести з ним розрахунок у строки, зазначені в статті 116 цього Кодексу.

Спірні правовідносини склалися щодо стягнення середнього заробітку за весь час затримки розрахунку при звільненні.

Так, позивачу при звільненні зі служби 19.07.2021 не було грошове забезпечення у належному розмірі, яке присуджено судовими рішеннями у справі №520/24100/21, №520/1028/25 які набрали законної сили та на виконання яких відповідачем здійснено відповідні виплати.

Згідно з частиною 1 статті 116 КЗпП України при звільненні працівника виплата всіх сум, що належать йому від підприємства, установи, організації, провадиться в день звільнення. Якщо працівник в день звільнення не працював, то зазначені суми мають бути виплачені не пізніше наступного дня після пред`явлення звільненим працівником вимоги про розрахунок. Про нараховані суми, належні працівникові при звільненні, власник або уповноважений ним орган повинен письмово повідомити працівника перед виплатою зазначених сум.

На підставі частини 1 статті 117 КЗпП України в разі невиплати з вини власника або уповноваженого ним органу належних звільненому працівникові сум у строки, зазначені в статті 116 цього Кодексу, при відсутності спору про їх розмір підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки до дня фактичного розрахунку.

При наявності спору про розміри належних звільненому працівникові сум власник або уповноважений ним орган повинен сплатити зазначене в цій статті відшкодування в тому разі, коли спір вирішено на користь працівника. Якщо спір вирішено на користь працівника частково, то розмір відшкодування за час затримки визначає орган, який виносить рішення по суті спору (частина 2 статті 117 КЗпП України).

Законом України від 01 липня 2022 року № 2352-IX «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо оптимізації трудових відносин» (далі – Закон № 2352-IX), який набрав чинності з 19 липня 2022 року, статтю 117 КЗпП України викладено в такій редакції: «У разі невиплати з вини роботодавця належних звільненому працівникові сум у строки, визначені статтею 116 цього Кодексу, при відсутності спору про їх розмір підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку, але не більш як за шість місяців.

При наявності спору про розміри належних звільненому працівникові сум роботодавець повинен сплатити зазначене в цій статті відшкодування у разі, якщо спір вирішено на користь працівника. Якщо спір вирішено на користь працівника частково, розмір відшкодування за час затримки визначає орган, який виносить рішення по суті спору, але не більш як за період, встановлений частиною першою цієї статті».

Таким чином, на час звільнення позивача зі служби, стаття 117 КЗпП України не передбачала жодного обмеження періоду, за який може стягуватися середній заробіток у зв`язку із затримкою розрахунку при звільненні.

Проте на час проведення з позивачем повного розрахунку – 09.09.2025 та на день звернення до суду із цим позовом, стаття 117 КЗпП України передбачає обмеження щодо максимального строку затримки розрахунку при звільненні, який підлягає оплаті середнім заробітком – у шість місяців.

Верховний Суд у складі суддів судової палати з розгляду справ щодо виборчого процесу та референдуму, а також захисту політичних прав громадян Касаційного адміністративного суду ухвалив постанову від 06 грудня 2024 року у справі № 440/6856/22, у якій зазначив, що з моменту набрання чинності Законом № 2352-IX – 19 липня 2022 року – положення статті 117 КЗпП України, у попередній редакції Закону України від 20 грудня 2005 року № 3248-IV (далі – Закону № 3248-IV), втратили чинність, внаслідок чого було змінено правове регулювання відносин, які підпадають під дію статті 117 КЗпП України.

Так, до 19 липня 2022 року правове регулювання таких правовідносин здійснювалося відповідно до положень статті 117 КЗпП України, у редакції Закону № 3248-IV, тоді як після 19 липня 2022 року – підлягає застосуванню стаття 117 КЗпП України, у редакції Закону № 2352-IX.

Якщо мають місце тривалі правові відносини, які виникли під час дії статті 117 КЗпП України, у редакції Закону № 3248-IV, та були припинені на момент чинності дії статті 117 КЗпП України, у редакції Закону № 2352-IX, то в такому випадку правове регулювання здійснюється таким чином: правовідносини, які мають місце у період до 19 липня 2022 року, підлягають правовому регулюванню згідно з положенням статті 117 КЗпП України (у попередній редакції № 3248-IV, тобто без обмеження строком виплати у шість місяців); у період з 19 липня 2022 року підлягають застосуванню норми статті 117 КЗпП України (у новій редакції Закону № 2352-IX, яка передбачає обмеження виплати такому працівникові шістьма місяцями).

Окремо Верховний Суд у вказаній постанові розглянув можливість розповсюдження висновків Великої Палати Верховного Суду, викладених у постанові від 26 вересня 2019 року у справі № 761/9584/15-ц (щодо пропорційного зменшення середнього заробітку), на правовідносини, які регулюються статтею 117 КЗпП України, у редакції Закону № 2352-IX.

Верховний Суд указав, що у зв`язку із набранням чинності Законом № 2352-IX, яким статтю 117 КЗпП України викладено в новій редакції, з 19 липня 2022 року стаття 117 КЗпП України, у редакції Закону № 3248-IV, втратила чинність. Отже, розповсюдження висновків Великої Палати Верховного Суду, викладених у постанові від 26 вересня 2019 року у справі № 761/9584/15-ц, на статтю 117 КЗпП України в новій редакцій, яка регулює правовідносини, які виникли / тривають після 19 липня 2022 року, є неможливим.

Велика Палата Верховного Суду у постанові від 08.10.2025 у справі № 489/6074/23 (провадження №14-85цс25) відступила від висновку, викладеного судом касаційної інстанції у постанові від 06.12.2024 у справі № 440/6856/22, про те, що з прийняттям Закону №2352-IX законодавець, обмеживши строк нарахування шістьма місяцями, фактично на нормативному рівні усунув обставини, які призводили до порушення критеріїв співмірності, а отже, застосовувати висновки Великої Палати Верховного Суду, викладені у постанові від 26.06.2019, до правовідносин, що регулюються новою редакцією статті 117 КЗпП України, неможливо.

Переглядаючи справу № 489/6074/23, Велика Палата Верховного Суду, зокрема, нагадала, що в постанові від 26.06.2019 у справі № 761/9584/15-ц (провадження № 14-323цс19) розтлумачила зміст статті 117 КЗпП України та сформулювала висновок, що відшкодування, передбачене цією нормою права, спрямоване на компенсацію працівнику майнових втрат, яких він зазнає внаслідок несвоєчасного здійснення з ним розрахунку з боку роботодавця. Загальною ознакою цивільно-правової відповідальності є її компенсаційний характер, а її заходи спрямовані не на покарання боржника, а на відновлення майнової сфери потерпілого (пункти 81, 82 постанови).

Ключовий висновок Великої Палати Верховного Суду, за її словами, полягає в тому, що виплата середнього заробітку за статтею 117 КЗпП України за своєю суттю є не штрафом чи каральною санкцією, а спеціальним видом компенсації очікуваних майнових втрат працівника. Саме така компенсаційна природа дозволяє застосувати загальні принципів права, зокрема пропорційності, та обґрунтовує можливість судового контролю за співмірністю розміру компенсації. Законодавчі положення, внесені Законом №2352-IX, не змінили правової природи цього заходу відповідальності з компенсаційного на каральний.

З огляду на компенсаційний характер відповідальності за статтею 117 КЗпП України Велика Палата Верховного Суду у пунктах 87 та 92 постанови у справі №761/9584/15-ц дійшла висновку, що виходячи з принципів розумності, справедливості та пропорційності суд за певних умов може зменшити розмір відшкодування, передбаченого статтею 117 КЗпП України.

Водночас Велика Палата Верховного Суду відступила від попередньої практики Верховного Суду України (постанова від 27.04.2016 у справі № 6-113цс16), яка пов`язувала можливість зменшення з формальними критеріями, такими як наявність спору чи часткове задоволення позову. Натомість Велика Палата Верховного Суду сформулювала нові змістові критерії, які суд має враховувати при вирішенні питання про зменшення розміру відшкодування (пункт 91 постанови):

розмір простроченої заборгованості роботодавця щодо виплати працівнику при звільненні всіх належних сум, передбачених на день звільнення трудовим законодавством, колективним договором, угодою чи трудовим договором;

період затримки (прострочення) виплати такої заборгованості, а також те, з чим була пов`язана тривалість такого періоду з моменту порушення права працівника і до моменту його звернення з вимогою про стягнення відповідних сум;

імовірний розмір пов`язаних із затримкою розрахунку при звільненні майнових втрат працівника;

інші обставини справи, встановлені судом, зокрема дії працівника та роботодавця у спірних правовідносинах, співмірність імовірного розміру пов`язаних із затримкою розрахунку при звільненні майнових втрат працівника та заявлених позивачем до стягнення сум середнього заробітку за несвоєчасний розрахунок при звільненні.

Ці критерії спрямовані на досягнення справедливого балансу між інтересами працівника, який має право на компенсацію, та інтересами роботодавця, аби відповідальність не була надмірною.

Законом № 2352-IX статтю 117 КЗпП України викладено в новій редакції. Ключовою новелою стало доповнення частини першої словами ...але не більш як за шість місяців.

Отже, частина перша статті 117 КЗпП України (у редакції Закону №2352-IX) передбачає у разі невиплати з вини роботодавця належних звільненому працівникові сум у строки, визначені статтею 116 цього Кодексу, при відсутності спору про їх розмір підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку, але не більш як за шість місяців.

Зі змісту наведеної норми Велика Палата Верховного Суду виснувала, що законодавець установив максимальну межу періоду, за який нараховується компенсація за затримку розрахунку. Очевидною метою такого законодавчого втручання є забезпечення юридичної визначеності та запобігання ситуаціям, за яких розмір відповідальності роботодавця міг досягати надмірних значень, що не відповідало б принципу пропорційності. Таким чином, законодавець врегулював критерій період затримки (прострочення), установивши для нього граничну межу.

Водночас установлення максимального і преклюзивного строку для нарахування середнього заробітку не слід тлумачити як відмову від застосування принципу пропорційності при визначенні остаточного розміру стягнення.

Законодавче рішення усуває ризик нескінченної відповідальності в часі, проте не вирішує проблеми можливої неспівмірності суми компенсації та розміру основного боргу, яка може виникати і в межах установленого шестимісячного строку. Законодавець установив максимальний поріг відповідальності, однак не визначив, що сума компенсації має бути безумовно стягнута незалежно від обставин.

За позицією Великої Палати Верховного Суду, поняття обмеження максимального строку та досягнення співмірності не можна ототожнювати.

Шестимісячне обмеження не нівелює необхідності застосування судом критеріїв, визначених Великою Палатою Верховного Суду. Суд при вирішенні подібного спору має оцінювати обставини справи (зокрема, розмір боргу) для визначення справедливого розміру компенсації, який може дорівнювати середньому заробітку за шість місяців, однак може бути і значно меншим, але в будь-якому разі не може перевищувати цю встановлену законом межу.

Велика Палата Верховного Суду повторила, що Закон № 2352-IX не змінив правової природи відшкодування за статтею 117 КЗпП України, яка залишається компенсаційною. Оскільки мета норми права компенсація, а не покарання, тому і принципи, як-от розумності, справедливості та пропорційності слід застосовувати до визначення розміру компенсації незмінно і послідовно.

Статтю 117 КЗпП України потрібно тлумачити у взаємозв`язку із загальними принципами цивільно-правової відповідальності.

Розглядаючи спори про стягнення середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні після 19.07.2022, необхідно брати до уваги співмірність заявленої до стягнення суми відшкодування з огляду на конкретні обставини справи. При здійсненні такої оцінки необхідно керуватися критеріями, встановленими Великою Палатою Верховного Суду у постанові від 26.06.2019 у справі №761/9584/15-ц (зокрема, враховувати розмір простроченої заборгованості, її співвідношення із середнім заробітком, поведінку сторін тощо), для забезпечення справедливого балансу інтересів сторін трудових правовідносин. Розмір відшкодування суд може зменшити незалежно від ступеня задоволення позовних вимог про стягнення належних звільненому працівникові сум. Однак загальний період нарахування компенсації не може перевищувати шести місяців.

В аспекті питання обчислення розміру належної до відшкодування суми, колегія суддів зазначає, що, спираючись на критерії, наведені у постанові від 26.06.2019 у справі №761/9584/15-ц, Верховний Суд у складі судової палати з розгляду справ щодо виборчого процесу та референдуму, а також захисту політичних прав громадян Касаційного адміністративного суду у постанові від 30.11.2020 у справі № 480/3105/19, визначив формулу, яку необхідно застосовувати для обчислення частки середнього заробітку, яка підлягає стягненню у випадку зменшення його розміру.

Зокрема, у пунктах 58, 60 згаданої постанови Верховний Суд зазначив, що статтею 117 КЗпП України визначено відповідальність за затримку розрахунку при звільненні. Частиною першою цієї статті встановлено, що в разі невиплати з вини власника або уповноваженого ним органу належних звільненому працівникові сум у строки, визначені статтею 116 цього Кодексу, при відсутності спору про їх розмір підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку.

Тлумачення конструкції цієї норми дає підстави для суду зробити висновки про те, що відповідальність у розмірі середнього заробітку застосовується лише в разі невиплати всіх належних працівникові сум (заробітної плати, компенсацій тощо). Такий правовий висновок прямо випливає із цієї норми.

Суд зазначив, що аналіз такого правового врегулювання дає йому змогу зробити правовий висновок, який непрямо випливає з приписів частини першої статті 117 КЗпП України, про те, що в разі виплати частини (не всіх) належних звільненому працівникові сум зменшується, відповідно, розмір відповідальності. І цей розмір відповідальності повинен бути пропорційним розміру невиплачених сум з урахуванням того, що всі належні при звільненні суми становлять сто відсотків, стільки ж відсотків становить розмір середнього заробітку.

Подібний підхід щодо здійснення розрахунку суми відшкодування було застосовано судом, зокрема, й у справі № 489/6074/23 і Велика Палата Верховного Суду визнала його таким, що забезпечив справедливий баланс інтересів сторін: захистив право позивача на повний розрахунок та належну компенсацію, водночас не допустив понесення роботодавцем несправедливих та непропорційних майнових втрат (пункти 116, 117 постанови Великої Палати Верховного Суду від 08.10.2025 у справі №489/6074/23).

Отже, для цілей обчислення середнього заробітку в цій справі, з урахуванням наведених позицій Верховного Суду, підлягає встановленню: розмір середнього заробітку за весь час затримки розрахунку при звільненні; загальний розмір належних позивачеві при звільненні виплат; частка коштів, яка була виплачена позивачу при звільненні у порівнянні з загальним розміром належних позивачеві при звільненні виплат; частка коштів, яка не була виплачена позивачу при звільненні у порівнянні з загальним розміром належних позивачеві при звільненні виплат.

Установивши вказані обставини, суд першої інстанції мав присудити позивачеві такий відсоток суми середнього заробітку, який би відповідав відсотку несвоєчасно виплаченої суми по відношенню до загальної суми, що належала йому при звільненні.

Порядок обчислення середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні, тобто за весь період невиплати власником або уповноваженим ним органом належних працівникові при звільненні сум визначено Порядком обчислення середньої заробітної плати, який затверджено постановою Кабінету Міністрів України від 08.02.1995 року № 100 (далі - Порядок № 100, в редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин).

Так, абз. 3 п. 2 Порядку № 100 передбачено, що у всіх інших випадках збереження середньої заробітної плати середньомісячна заробітна плата обчислюється виходячи з виплат за останні 2 календарні місяці роботи, що передують події, з якою пов`язана відповідна виплата. Працівникам, які пропрацювали на підприємстві, в установі, організації менше двох календарних місяців, середня заробітна плата обчислюється виходячи з виплат за фактично відпрацьований час.

Відповідно до абз.1 п. 8 Порядку № 100 нарахування виплат, що обчислюються із середньої заробітної плати за останні два місяці роботи, провадяться шляхом множення середньоденного (годинного) заробітку на число робочих днів/годин, а у випадках, передбачених чинним законодавством, календарних днів, які мають бути оплачені за середнім заробітком. Середньоденна (годинна) заробітна плата визначається діленням заробітної плати за фактично відпрацьовані протягом двох місяців робочі (календарні) дні на число відпрацьованих робочих днів (годин), а у випадках, передбачених чинним законодавством, - на число календарних днів за цей період.

Як вбачається з абз. 2 п. 7 Порядку виплати грошового забезпечення військовослужбовцям Збройних Сил України та деяким іншим особам, який затверджено наказом Міністерства оборони України 07.06.2018 року № 260, середньоденний розмір грошового забезпечення визначається шляхом ділення суми грошового забезпечення, належного військовослужбовцю за повний календарний місяць, на кількість календарних днів місяця, за який здійснюється виплата.

Враховуючи вищевикладені положення, при обчисленні розміру середньоденного грошового забезпечення військовослужбовця, суд виходить з числа відпрацьованих календарних днів за цей період.

Судом встановлено судовим розглядом, що рішенням Харківського окружного адміністративного суду від 26.01.2022 року у справі №520/24100/21 дії відповідача щодо невиплати позивачу одноразової грошової допомоги при звільненні військової служби і урахуванням часу військової служби у пільговому обчисленні визнано протиправними, зобов`язано відповідача внести зміни до наказу начальника ІНФОРМАЦІЯ_1 (по строковій частині) від 19.07.2021 №155 в частині зазначення розрахунку вислуги років для нарахування позивачу одноразової грошової допомоги при звільненні з військової служби, а саме встановити часу служби у пільговому обчисленні та зобов`язано відповідача провести перерахунок та доплату одноразової грошової допомоги при звільненні з військової служби урахуванням часу служби у пільговому обчисленні виходячи і зазначеної вислуги років.

На виконання вказаного рішення суду відповідачем виплачена позивачу сума грошового забезпечення у розмірі 9098,08 грн., про що вказано відповідачем у відзиві на позовну заяву та не заперечується позивачем.

Рішенням Харківського окружного адміністративного суду від 27.03.2025 у справі №520/35223/24 визнано протиправною бездіяльність ІНФОРМАЦІЯ_1 (Військової частини НОМЕР_1 ) щодо відмови у нарахуванні та виплаті ОСОБА_1 середнього заробітку за весь час затримки розрахунку при звільнені за період з 19 липня 2021 року по 18 грудня 2024 року, але не більше шести місяців, у сумі 112037 (сто дванадцять тисяч тридцять сім) грн. 60 коп. Зобов`язано ІНФОРМАЦІЯ_2 нарахувати та виплатити ОСОБА_1 середній заробіток за весь час затримки розрахунку при звільнені за період з 19 липня 2021 року по 18 грудня 2024 року, але не більше шести місяців, у сумі 116131 (сто шістнадцять тисяч сто тридцять одна) грн. 60 коп.

Постановою Другого апеляційного адміністративного суду від 12.06.2025 у справі №520/35223/24 апеляційну скаргу ІНФОРМАЦІЯ_1 (військова частина НОМЕР_1 ) залишено без задоволення. Рішення Харківського окружного адміністративного суду від 27.03.2025 по справі № 520/35223/24 залишено без змін.

На виконання вказаного рішення суду відповідачем виплачений позивачу середній заробіток у максимальному розмірі 112037,60 грн. (у тому числі ПДФО - 20166,77 грн., військовий збір - 5601,88 грн.), що підтверджується платіжними інструкціями № 806, 807, 808 від 14.07.2025.

Рішенням Харківського окружного адміністративного суду від 03.12.2024 у справі №520/24865/24 визнано протиправними дії ІНФОРМАЦІЯ_1 у нарахуванні та невиплаті ОСОБА_1 щомісячного грошового забезпечення (основних та додаткових видів), грошової допомоги на оздоровлення, грошової компенсації за невикористані дні щорічної додаткової відпустки як учасника бойових дій за період проходження військової служби з 29.01.2020 по 19.07.2021 з порушенням вимог постанови Кабінету Міністрів України від 30.08.2017 №704 «Про грошове забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу та деяких інших осіб» та без урахування постанови Шостого апеляційного адміністративного суду від 29 січня 2020 року у справі №826/6453/18 із застосуванням з 29 січня 2020 року показника прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого на 01 січня 2018 рік, для визначення посадового окладу та окладу за військовим званням; зобов`язано ІНФОРМАЦІЯ_2 здійснити ОСОБА_1 перерахунок та виплату щомісячного грошового забезпечення (основних та додаткових видів), грошової допомоги на оздоровлення, грошової компенсації за невикористані дні щорічної додаткової відпустки як учасника бойових дій відповідно до положень постанови Кабінету Міністрів України від 30.08.2017 №704 «Про грошове забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу та деяких інших осіб» (з урахуванням постанови Шостого апеляційного адміністративного суду від 29 січня 2020 року у справі №826/6453/18), шляхом визначення посадового окладу та окладу за спеціальним (військовим званням) за період з 29.01.2020 по 31.12.2020 із застосуванням показника прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого на 01.01.2020, з 01.01.2021 по 19.07.2021 із застосуванням показника прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого на 01.01.2021, з урахуванням раніше виплачених сум; визнано протиправними дії ІНФОРМАЦІЯ_1 щодо нарахування та виплати ОСОБА_1 одноразової грошової допомоги при звільненні, розрахованої із застосуванням показника прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого на 01 січня 2018 рік при визначенні посадового окладу та окладу за спеціальним (військовим званням) місячного грошового забезпечення; зобов`язано ІНФОРМАЦІЯ_2 здійснити ОСОБА_1 перерахунок та виплату одноразової грошової допомоги при звільненні, розрахованої із застосуванням показника прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого на 01 січня 2021 рік при визначенні розміру посадового окладу та окладу за спеціальним (військовим) званням місячного грошового забезпечення, з урахуванням раніше виплачених сум.

Відповідно до рішення Харківського окружного адміністративного суду від 07 липня 2025 року ухваленого по справі № 520/1028/25 за позовом ОСОБА_1 до ІНФОРМАЦІЯ_1 (Військової частини НОМЕР_1 ) про визнання дій протиправними та зобов`язання вчинити певні дії, зобов`язано Відповідача провести перерахунок та виплату ОСОБА_1 щомісячних премій за період проходження військової служби з 29.01.2020 по 19.07.2021, виходячи з перерахованого грошового забезпечення на виконання рішення Харківського окружного адміністративного суду від 03.12.2024 по справі №520/24865/24, здійснивши виплату з урахуванням раніше виплачених сум.

На виконання вказаного рішення суду відповідач здійснив нарахування недотриманого грошового забезпечення позивачу у сумі 65561,35 грн, що підтверджується перерахунком грошового забезпечення позивача відповідно до рішення суду №520/1028/25. Фактично нарахована сума становить 62233, 28 грн., що підтверджується скриншотом з банківського застосунку.

В свою чергу, як вже зазначалось, згідно ст. 117 КЗпП України в разі невиплати з вини власника або уповноваженого ним органу належних звільненому працівникові сум у строки, зазначені в статті 116 цього Кодексу, при відсутності спору про їх розмір підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку.

При наявності спору про розміри належних звільненому працівникові сум власник або уповноважений ним орган повинен сплатити зазначене в цій статті відшкодування в тому разі, коли спір вирішено на користь працівника. Якщо спір вирішено на користь працівника частково, то розмір відшкодування за час затримки визначає орган, який виносить рішення по суті спору.

Так, до 19.07.2022 правове регулювання таких правовідносин здійснювалося відповідно до положень ст. 117 Кодексу законів про працю України в редакції Закону № 3248-IV, тоді як після 19.07.2022 підлягає застосуванню ст. 117 Кодексу законів про працю України, в редакції Закону № 2352-IX.

Мають місце правові відносини, які виникли та припинили дію під час дії статті 117 Кодексу законів про працю України, в редакції Закону № 2352-IX, то в такому випадку правове регулювання здійснюється у період з 19.07.2022 та підлягають застосуванню норми статті 117 Кодексу законів про працю України (у новій редакції Закону № 2352-IX), тобто обмежені шістьма місяцями.

Подібний підхід щодо здійснення розрахунку суми відшкодування було застосовано судом зокрема й у справі №489/6074/23 і Велика Палата визнала його таким, що забезпечив справедливий баланс інтересів сторін: захистив право позивача на повний розрахунок та належну компенсацію, водночас не допустив понесення роботодавцем несправедливих та непропорційних майнових втрат (пункти 116, 117 постанови Великої Палати Верховного Суду від 08 жовтня 2025 року в справі №489/6074/23).

Колегія суддів зазначає, що спірний період тривав з 19.07.2021 по 09.09.2025. Тобто спірні правовідносини охоплюють період, який виник, як до, так і після 19.07.2022 року.

Надаючи оцінку встановленим обставинам справи та визначаючи розмір належного до стягнення середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні, колегія суддів виходить із такого.

Як установлено судом, при звільненні позивача 19.07.2021 відповідачем не проведено повного розрахунку грошового забезпечення в сумі 71331,36 грн., (яка фактично виплачена відповідачем у сумі - 9098,08 грн. на виконання рішення суду №520/24100/21 та 62233,28 грн. - на виконання рішення суду №520/1028/25).

Так, позивачу у процедурі звільнення виплачено 214701,13 грн., що встановлено з особистої картки грошового забезпечення №591 за 2021 рік.

З урахуванням правових висновків Верховного Суду, до правовідносин за період до 19.07.2022 підлягає застосуванню редакція статті 117 КЗпП України без обмеження строку, тоді як за період після 19.07.2022 – із обмеженням шістьма місяцями.

Отже, загальна кількість днів, що підлягає врахуванню при визначенні середнього заробітку, становить: 548 - календарних днів, за період з 19.07.2021 по 18.07.2022 становить 364 дні, а з 19.07.2022 по 09.09.2025 - 184 дні (6 місяців, відповідно до ст. 117 КЗпП України у редакції Закону № 2352-IX від 01.07.2022).

Враховуючи, що позивача звільнено зі служби 19.07.2021, тобто останніми двома календарними місяцями, що передували звільненню є травень, червень 2021 року.

Як встановлено з комп`ютерної програми суду "Діловодство спеціалізованого суду", в матеріалах справи №520/35223/24 наявна інформаційна довідка про середній заробіток позивача №40/13-16993 від 11.02.2025 року, згідно якої вбачається, що останнє грошове забезпечення позивача за травень-червень 2021 року становило 18571,50 грн. за кожен місяць.

Отже, середньоденне грошове забезпечення позивача станом на день виключення зі списків особового складу становить 608,90 грн. ((18571,50 + 18 571,50) / 61 день), що є вихідними даними для обрахування середнього заробітку, який підлягає виплаті позивачу в якості відшкодування.

Тобто середній заробіток у зв`язку із затримкою розрахунку при звільненні за період з 19.07.2021 по 09.09.2025 становить 333677,2 грн. (608,90 грн. х 548 днів).

Так, на виконання рішення Харківського окружного адміністративного суду від 27.03.2025 у справі №520/35223/24 відповідачем виплачений позивачу середній заробіток у максимальному розмірі 112 037,60 грн. (у тому числі ПДФО - 20166,77 грн., військовий збір - 5601,88 грн.), що підтверджується платіжними інструкціями № 806, 807, 808 від 14.07.2025.

Однак, статтею 117 КЗпП України Законом України № 2352-IX запроваджене обмеження періоду нарахування відшкодування за затримку розрахунку при звільненні шістьма місяцями та установлено максимальну межу відповідальності роботодавця.

Ця законодавча межа не нівелює фундаментальних принципів розумності, справедливості та пропорційності, а також не змінює компенсаційного характеру відповідної виплати.

Отже, у даній справі виплата відшкодування за затримку розрахунку при звільненні за період з 19.07.2022 до 19.01.2023 вже була здійснена в максимальному можливому розмірі, а саме 112037,60 грн., а отже позивач вичерпав своє право на отримання відшкодування за цей період, тож позовні вимоги щодо стягнення середнього заробітку за затримку розрахунку при звільненні за період з 19.07.2022 до 19.01.2023 у даній справі задоволенню не підлягають.

При цьому, недоотримане грошове забезпечення склало - 71331,36 грн. (9098,08 грн. відповідачем виплачено на виконання рішення суду №520/24100/21 та 62233,28 грн. відповідачем виплачено на виконання рішення суду №520/1028/25).

Загальний розмір належних позивачеві при звільненні виплат становив 286032,49 грн. (214701,13 + 71 331,36).

Отже, грошове забезпечення, виплачене позивачу на виконання рішень суду у справі №520/24100/21 та №520/1028/25 (71331,36 грн.) складає 25% від загального розміру належних при звільненні виплат у сумі 286032,49 грн. (71331,36/286032,49*100%).

Разом з тим, відповідно до правових висновків Велика Палата Верховного Суду, викладених, зокрема, у постанові від 08.10.2025 у справі № 489/6074/23, відшкодування, передбачене статтею 117 КЗпП України, має компенсаційний характер, а тому його розмір підлягає визначенню з урахуванням принципів розумності, справедливості та пропорційності.

З урахуванням вищенаведених висновків суду, сума компенсації середнього заробітку за час затримки виплати грошового забезпечення складає 333677,2 грн. (608,90 грн. х 548 днів). Сума, з урахуванням істотності частки 25%, становить 83419,30 грн.

При визначенні розміру середнього заробітку за час затримки виплати позивачеві індексації грошового забезпечення, колегія суддів враховує те, що впродовж проходження військової служби (до звільнення зі служби 19.07.2021) позивач грошове забезпечення у належному розмірі не отримував, а звернувся з цього питання в травні 2025 році до Харківського окружного адміністративного суду із позовом – майже через 4 років з дня його звільнення. Зазначена обставина, на переконання колегії суддів, є достатньою для застосування принципу співмірності під час обрахунку суми середнього заробітку за час затримки розрахунку за період з 19.07.2021 до 18.07.2022.

Зазначений висновок узгоджується з правовою позицією Великої Палати Верховного Суду у постанові від 08.10.2025 у справі №489/6074/23 та від 26.06.2019 у справі №761/9584/15-ц.

При цьому, колегія суддів також враховує, що відповідачем при звільненні позивачу нараховано грошове забезпечення у розмірі 214 701,13 грн., а на виконання рішення Харківського окружного адміністративного суду від 27.03.2025 у справі №520/35223/24 відповідачем виплачений позивачу середній заробіток у максимальному розмірі 112037,60 грн., 9098,08 грн. на виконання рішення суду №520/24100/21 та 62233,28 грн. - на виконання рішення суду №520/1028/25, заборгованість недоплаченого грошового забезпечення у розмірі 83419,30 грн.

Відтак, враховуючи вищевикладене, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції, що заявлена позивачем сума середнього заробітку за весь час затримки розрахунку при звільнені за період з 19.07.2021 до 18.07.2022, у сумі 12446,66 грн., що є 20% від розміру виплаченого грошового забезпечення на виконання рішення суду (62233,28 грн.) є належною та такою, що не суперечить принципам розумності, справедливості та пропорційності та наведеним вище висновкам апеляційного суду.

З урахуванням викладеного, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції та вважає, що справедливим, співмірним та таким, що відповідає обставинам справи, є визначення розміру середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні у сумі 12446,66 грн.

Враховуючи незначний розмір заборгованості у порівнянні із розрахованим середнім заробітком, стягнення більшої суми призвело б до непропорційного втручання у майнову сферу відповідача.

В підсумку, апеляційний суд переглянув оскаржуване рішення суду і не виявив порушень норм матеріального чи процесуального права, які могли призвести до ухвалення незаконного судового рішення, щоб його скасувати й ухвалити нове.

Суд першої інстанції надав оцінку усім обставинам справи, котрі мають юридичне значення для правильного вирішення спору та дослухався до усіх аргументів сторін, які здатні вплинути на результат вирішення спору.

Згідно із статтею 242 КАС України, рішення суду повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин в адміністративній справі, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи.

Враховуючи вищевикладене, колегія суддів приходить до висновку, що суд першої інстанції ухвалив законне та обґрунтоване рішення, з дотриманням норм матеріального та процесуального права.

Відповідно до п. 30. Рішення Європейського Суду з прав людини у справі “Hirvisaari v. Finland” від 27 вересня 2001 р., рішення судів повинні достатнім чином містити мотиви, на яких вони базуються для того, щоб засвідчити, що сторони були заслухані, та для того, щоб забезпечити нагляд громадськості за здійсненням правосуддя.

Однак, згідно із п. 29 Рішення Європейського Суду з прав людини у справі “Ruiz Torija v. Spain” від 9 грудня 1994 р., статтю 6 п. 1 не можна розуміти як таку, що вимагає пояснень детальної відповіді на кожний аргумент сторін. Відповідно, питання, чи дотримався суд свого обов`язку обґрунтовувати рішення може розглядатися лише в світлі обставин кожної справи.

Пунктом 41 висновку № 11 (2008) Консультативної ради європейських суддів до уваги Комітету Міністрів Ради Європи щодо якості судових рішень визначено, що обов`язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент захисту на підтримку кожної підстави захисту. Обсяг цього обов`язку може змінюватися залежно від характеру рішення. Згідно з практикою Європейського суду з прав людини очікуваний обсяг обґрунтування залежить від різних доводів, що їх може наводити кожна зі сторін, а також від різних правових положень, звичаїв та доктринальних принципів, а крім того, ще й від різних практик підготовки та представлення рішень у різних країнах. З тим, щоб дотриматися принципу справедливого суду, обґрунтування рішення повинно засвідчити, що суддя справді дослідив усі основні питання, винесені на його розгляд.

Усі інші аргументи сторін вивчені судом, однак є такими, що не потребують детального аналізу у цьому судовому рішенні, оскільки вищенаведених висновків рішення суду першої інстанції не спростовують.

За правилами частини першої статті 315 КАС України за наслідками розгляду апеляційної скарги на судове рішення суду першої інстанції суд апеляційної інстанції має право залишити апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення - без змін.

У відповідності до ст. 316 КАС України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а рішення або ухвалу суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Враховуючи вищевикладене, колегія суддів приходить до висновку, що суд першої інстанції ухвалив законне та обґрунтоване рішення, з дотриманням норм матеріального та процесуального права.

Доводи апеляційної скарги висновків суду першої інстанції не спростовують та свідчать про незгоду із правовою оцінкою суду першої інстанції обставин справи, суд апеляційної інстанції підстав для його скасування не вбачає.

Таким чином, колегія суддів, згідно ст. 316 КАС України вирішила залишити апеляційну скаргу без задоволення, а рішення суду - без змін, з урахуванням того, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального та процесуального права.

Керуючись ст. ст. 242, 243, 308, 311, 315, 316, 321, 322, 325, 328 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -

ПОСТАНОВИВ:

Апеляційну скаргу ОСОБА_1 - залишити без задоволення.

Рішення Харківського окружного адміністративного суду від 02.06.2026 по справі №520/25474/25 - залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з дати її прийняття та не підлягає касаційному оскарженню, крім випадків, передбачених п. 2 ч. 5 ст. 328 КАС України.

Головуючий суддя О.А. Спаскін

Судді О.В. Присяжнюк Л.В. Любчич