Постанова від 06 серпня 2026 р. у справі №520/32080/25 — Другий апеляційний адміністративний суд

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

07 серпня 2026 р. Справа № 520/32080/25

Другий апеляційний адміністративний суд у складі колегії:

Головуючого судді: Подобайло З.Г.,

Суддів: Чалого І.С. , Семененко М.О. ,

розглянувши в порядку письмового провадження у приміщенні Другого апеляційного адміністративного суду адміністративну справу за апеляційною скаргою Військової частини НОМЕР_1 Національної гвардії України на рішення Харківського окружного адміністративного суду від 22.04.2026, головуючий суддя І інстанції: Ширант А.А., повний текст складено 22.04.26 по справі № 520/32080/25

за позовом ОСОБА_1

до Військової частини НОМЕР_1 Національної гвардії України

третя особа Головне управління Національної гвардії України

про визнання бездіяльності протиправною та зобов`язання вчинити певні дії

ВСТАНОВИВ

ОСОБА_1 звернувся до Харківського окружного адміністративного суду з позовом до Військової частини НОМЕР_1 Національної гвардії України, третя особа - Головне управління Національної гвардії України, в якому просить суд: визнати незаконними дії Військової частини НОМЕР_1 Національної Гвардії України щодо автоматичного продовження дії контракту про проходження служби ОСОБА_1 до завершення демобілізації; зобов`язати Військову частину НОМЕР_1 Національної Гвардії України звільнити ОСОБА_1 з військової служби на підставі закінчення строку дії контракту.

Рішенням Харківського окружного адміністративного суду від 22.04.2026 адміністративний позов ОСОБА_1 задоволено. Визнано незаконними дії Військової частини НОМЕР_1 Національної Гвардії України щодо автоматичного продовження дії контракту про проходження служби ОСОБА_1 до завершення демобілізації. Зобов`язано Військову частину НОМЕР_1 Національної Гвардії України звільнити ОСОБА_1 з військової служби на підставі закінчення строку дії контракту.

Не погодившись з рішенням суду першої інстанції, Військова частина НОМЕР_1 подала апеляційну скаргу, в якій, посилаючись на порушення судом норм матеріального та процесуального права, просить скасувати рішення Харківського окружного адміністративного суду від 22.04.2026 та ухвалити постанову, якою відмовити у задоволенні позовних вимог у повному обсязі.

В обґрунтування вимог апеляційної скарги зазначає, що позовна заява та оскаржуване рішення суду першої інстанції не містять доказів про наявний рапорт позивача про звільнення з військової служби внаслідок закінчення строку служби згідно з контрактом. Вказує, що право військовослужбовця на звільнення з військової служби на підставі підпункту «ж» пункту 3 частини 5 статті 26 Закону №2232-ХІІ виникає після закінчення контракту, укладеного під час дії воєнного стану, тобто у спірному випадку з моменту припинення воєнного стану. Звертає увагу, що позовна заява не містить доказів того, що позивач звертався належним чином з рапортом до керівництва Військової частини НОМЕР_1 з приводу спірних питань, які зазначені у позовній заяві. При цьому позивач не скористався своїм правом щодо належного звернення до керівництва Військової частини НОМЕР_1 і після отримання копії контракту. Наголошує, що позивачем та судом першої інстанції не ставляться питання про правомірність або неправомірність наказу командира Військової частини НОМЕР_1 Національної гвардії України №11 від 11.01.2025 про продовження дії контракту позивача.

Позивач по справі не скористався правом на подання відзиву на апеляційну скаргу, відповідно до вимог ст.304 КАС України.

Відповідно до ч.1 ст.308, п.3 ч.1 ст.311 КАС України справа розглянута в межах доводів апеляційної скарги, в порядку письмового провадження.

Заслухавши суддю-доповідача, перевіривши рішення суду першої інстанції, дослідивши доводи апеляційної скарги, колегія суддів дійшла висновку про те, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з наступних підстав.

Судом першої інстанції встановлено та підтверджено у суді апеляційної інстанції, що позивач проходить військову службу у Військовій частині НОМЕР_1 .

Позивачем 11.01.2023 укладено з відповідачем контракт на проходження військової служби, терміном на 2 роки.

Листом від 25.09.2025 відповідач повідомив позивача, що відповідно до наданих позивачем документів 11.01.2023 з ним дійсно було укладено контракт про проходження громадянами України військової служби у Національній гвардії України на посадах осіб сержантського і старшинського складу строком на 2 (два) роки (з 11.01.2023 по 11.01.2025). Відповідно до вимог пункту 12 Положення про проходження громадянами України військової служби у Збройних Силах України наказами по стройовій частині в особливий період оформлюється продовження військової служби та дії контракту понад встановлені строки до термінів, визначених частиною дев`ятою статті 23 Закону України «Про військовий обов`язок і військову службу». У зв`язку із цим, 11.01.2025 позивачу продовжено дію контракту про проходження військової служби на строк до оголошення демобілізації. Враховуючи викладене, рапорт позивача про звільнення з військової служби залишається без реалізації.

Наказом командира Військової частини НОМЕР_1 Національної гвардії України від 11.01.2025 №11, позивачу продовжено дію контракту про проходження військової служби з 11.01.2025 – до оголошення демобілізації.

Позивач, вважаючи, що відповідачем протиправно продовжено строк дії контракту та відмовлено у звільнення його з військової служби, у зв`язку з закінченням строку дії контракту, звернувся з даним позовом до суду.

Задовольняючи позовні вимоги, суд першої інстанції виходив з протиправних дій Військової частини НОМЕР_1 Національної Гвардії України щодо автоматичного продовження дії контракту про проходження служби ОСОБА_1 до завершення демобілізації.

У зв`язку з чим, суд першої інстанції дійшов висновку, що належним способом захисту порушеного права позивача буде зобов`язання Військової частини НОМЕР_1 Національної Гвардії України звільнити ОСОБА_1 з військової служби на підставі закінчення строку дії контракту.

Колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції щодо задоволення позову, з огляду на наступне.

Відповідно до ч.2 ст.19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Положеннями ст.17 Конституції України встановлено, що захист суверенітету і територіальної цілісності України, забезпечення її економічної та інформаційної безпеки є найважливішими функціями держави, справою всього Українського народу.

Згідно зі ст.65 Конституції України захист Вітчизни, незалежності та територіальної цілісності України, шанування її державних символів є обов`язком громадян України. Громадяни відбувають військову службу відповідно до закону.

Відповідно до ст.106 Конституції України Президент України, зокрема, приймає відповідно до закону рішення про загальну або часткову мобілізацію та введення воєнного стану в Україні або в окремих її місцевостях у разі загрози нападу, небезпеки державній незалежності України.

У зв`язку з військовою агресією російської федерації проти України, Указом Президента України від 24.02.2022 №64/202 «Про введення воєнного стану в Україні», затвердженим Законом України від 24.02.2022 № 2102-IX, в Україні введено воєнний стан із 05 години 30 хвилин 24.02.2022 строком на 30 діб, який неодноразово продовжувався та діє станом на сьогоднішній день.

Правове регулювання відносин між державою і громадянами України у зв`язку з виконанням ними конституційного обов`язку щодо захисту Вітчизни, незалежності та територіальної цілісності України, а також загальні засади проходження в Україні військової служби визначено Законом України від 25.03.1992 № 2232-XII «Про військовий обов`язок і військову службу» (далі по тексту – Закон №2232-XII; у редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин).

За змістом ч.ч. 1, 3 ст.1 Закону №2232-XII захист Вітчизни, незалежності та територіальної цілісності України є конституційним обов`язком громадян України.

Військовий обов`язок включає: підготовку громадян до військової служби; приписку до призовних дільниць; прийняття в добровільному порядку (за контрактом) та призов на військову службу; проходження військової служби; виконання військового обов`язку в запасі; проходження служби у військовому резерві; дотримання правил військового обліку.

Частиною 7 ст.1 Закону №2232-XII визначено, що виконання військового обов`язку громадянами України забезпечують державні органи, органи місцевого самоврядування, утворені відповідно до законів України військові формування, підприємства, установи та організації незалежно від підпорядкування і форм власності в межах їх повноважень, передбачених законом, центри надання адміністративних послуг, центри рекрутингу та районні (об`єднані районні), міські (районні у містах, об`єднані міські) територіальні центри комплектування та соціальної підтримки, територіальні центри комплектування та соціальної підтримки Автономної Республіки Крим, областей, міст Києва та Севастополя (далі - територіальні центри комплектування та соціальної підтримки).

Відповідно до ч.9 ст.1 Закону №2232-XII щодо військового обов`язку громадяни України поділяються на такі категорії: допризовники - особи, які підлягають взяттю на військовий облік; призовники - особи, які взяті на військовий облік; військовослужбовці - особи, які проходять військову службу; військовозобов`язані - особи, які перебувають у запасі для комплектування Збройних Сил України та інших військових формувань на особливий період, а також для виконання робіт із забезпечення оборони держави; резервісти - особи, які проходять службу у військовому резерві Збройних Сил України, інших військових формувань і призначені для їх комплектування у мирний час та в особливий період.

Згідно з ч.2 ст.2 Закону №2232-ХІІ проходження військової служби здійснюється, зокрема, громадянами України - у добровільному порядку (за контрактом), за направленням або за призовом.

Відповідно до п.2 ч.1 та абз.1 ч.3 ст.24 Закону №2232-ХІІ початком проходження військової служби вважається, зокрема, день зарахування до списків особового складу військової частини (військового навчального закладу, установи тощо) - для громадян, прийнятих на військову службу за контрактом, у тому числі військовозобов`язаних, які проходять збори, та резервістів під час мобілізації.

Закінченням проходження військової служби вважається день виключення військовослужбовця зі списків особового складу військової частини (військового навчального закладу, установи тощо) у порядку, встановленому положеннями про проходження військової служби громадянами України.

Підстави звільнення з військової служби передбачені статтею 26 Закону №2232-XII.

За приписами п.3 ч.5 ст.26 Закону №2232-XII (в редакції, чинній на момент підписання контракту) контракт припиняється (розривається), а військовослужбовці, які проходять військову службу за контрактом, звільняються з військової служби на підставах: з моменту оголошення мобілізації - протягом строку її проведення, який визначається рішенням Президента України, та з моменту введення воєнного стану - до оголошення демобілізації:

а) за віком - у разі досягнення граничного віку перебування на військовій службі;

б) за станом здоров`я - на підставі висновку (постанови) військово-лікарської комісії про непридатність до військової служби з виключенням з військового обліку;

в) у зв`язку з набранням законної сили обвинувальним вироком суду, яким призначено покарання у виді позбавлення волі, обмеження волі або позбавлення військового звання;

г) через сімейні обставини або інші поважні причини (якщо військовослужбовці не висловили бажання продовжувати військову службу);

ґ) за власним бажанням (для військовослужбовців із числа іноземців та осіб без громадянства, які проходять військову службу за контрактом у Збройних Силах України).

Станом на дату подання позивачем рапорту, п.3 ч.5 ст.26 Закону №2232-XII встановлено, що під час проведення мобілізації та дії воєнного стану, контракт припиняється (розривається), а військовослужбовці, які проходять військову службу за контрактом, звільняються з військової служби у зв`язку з закінченням строку служби (якщо військовослужбовці не висловили бажання продовжувати військову службу) у разі закінчення строку контракту, укладеного під час дії воєнного стану (підпункт «ж»).

Тобто приписами підпункту «ж» п.3 ч.5 ст.26 Закону №2232-XII закріплено, що звільнення з військової служби за закінченням строку контракту може бути лише у випадку, коли такий контракт укладено під час дії воєнного стану.

Вказані зміни внесені Законом України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо окремих питань проходження військової служби, мобілізації та військового обліку» №3633-ІХ від 11.04.2024 (далі по тексту – Закон №3633-ІХ).

За цим, пункт 3 ч.5 ст.26 Закону №2232-XII зазнав суттєвих змін, а саме доповнений підпунктом «ж», на підставі якого позивач просив звільнити його зі служби.

Згідно з п.2 ч.8 ст.23 Закону №2232-ХІІ для військовослужбовців, які проходять військову службу за контрактом, дія контракту продовжується понад встановлені строки:

на період проведення мобілізації, крім випадків, визначених пунктом 3 частини п`ятої статті 26 цього Закону;

до дня завершення виконання завдань в інтересах оборони України, безпосередньої участі у веденні воєнних (бойових) дій, у тому числі на території проведення антитерористичної операції, а також у районах здійснення заходів із забезпечення національної безпеки і оборони, відсічі і стримування збройної агресії держави, що формально чи фактично є учасником воєнних дій проти України;

на період дії воєнного стану, крім випадків, визначених пунктом 3 частини п`ятої статті 26 цього Закону.

З наведених вище приписів статті 23 Закону №2232-ХІІ вбачається, що для військовослужбовців, які проходять військову службу за контрактом, дія контракту продовжується понад встановлені строки на період дії воєнного стану, за виключенням випадків, передбачених пунктом 3 частини п`ятої статті 26 Закону №2232-ХІІ.

Частиною 7 ст.26 Закону №2232-XII визначено, що звільнення військовослужбовців з військової служби здійснюється в порядку, передбаченому положеннями про проходження військової служби громадянами України.

Як встановлено судом, 11.01.2023 між позивачем та Військовою частиною НОМЕР_1 укладено контракт про проходження громадянами України військової служби у Національній гвардії України на посадах осіб рядового складу, строком на 2 роки.

У контракті зазначено, що він може бути достроково припинено (розірвано) з ініціативи Національної гвардії України або громадянина України в порядку та на підставах, визначених Законом України «Про військовий обов`язок і військову службу» та Положенням про проходження громадянами України військової служби у Збройних Силах України.

Так, Указом Президента України від 10.12.2008 №1153/2008 затверджено Положення про проходження громадянами України військової служби у Збройних Силах України (далі по тексту – Положення №1153/2008; у редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин), яким визначається порядок проходження громадянами України (далі – громадяни) військової служби у Збройних Силах України та регулюються питання, пов`язані з проходженням такої служби під час виконання громадянами військового обов`язку в запасі (пункт 1).

Відповідно до п.15 Положення №1153/2008 з громадянами, які добровільно вступають на військову службу, укладаються:

- контракт про проходження громадянами України військової служби у Збройних Силах України (далі - контракт про проходження військової служби) - письмова угода, що укладається між громадянином і державою, від імені якої виступає Міністерство оборони України, для встановлення правових відносин між сторонами під час проходження військової служби;

- контракт про проходження військової служби (навчання) у Збройних Силах України курсантами вищого військового навчального закладу, військового навчального підрозділу закладу вищої освіти (далі - контракт про навчання) - письмова угода, що укладається між громадянином і державою, від імені якої виступає Міністерство оборони України, для встановлення правових відносин між сторонами під час проходження військової служби (навчання).

Пунктом 34 Положення №1153/2008 визначено, що контракт припиняється (розривається):

- у день закінчення строку контракту;

- у день набрання чинності новим контрактом - у разі зміни військовослужбовцем одного виду військової служби на інший;

- у день, зазначений у наказі командира (начальника) військової частини по стройовій частині про виключення військовослужбовця зі списків особового складу військової частини (у разі дострокового припинення (розірвання) контракту, звільнення з військової служби або направлення для проходження військової служби до іншого військового формування з виключенням зі списків особового складу Збройних Сил України);

- у день набрання чинності контрактом про навчання у разі вступу особи рядового складу, сержантського та старшинського складу, яка проходить військову службу за контрактом, до вищого військового навчального закладу, військового навчального підрозділу закладу вищої освіти;

- у день, що настає після дня смерті (загибелі) військовослужбовця або дня визнання його судом безвісно відсутнім чи оголошення померлим;

- у день видачі свідоцтва про смерть військовослужбовця на підставі проведеної генетичної експертизи, якщо військовослужбовця не було визнано судом безвісно відсутнім чи оголошено померлим.

Відповідно до п.35 Положення №1153/2008 контракт припиняється (розривається), а військовослужбовець звільняється з військової служби (крім випадку, передбаченого пунктом 195 цього Положення):

1) за рішенням командування військової частини за наявності підстав, передбачених підпунктами "а" - "г", "д", "е", "є", "з" - "й", "л" та "о" пункту 1 частини п`ятої статті 26 Закону України "Про військовий обов`язок і військову службу";

Під час дії особливого періоду контракт припиняється (розривається), а військовослужбовець звільняється з військової служби за рішенням командування військової частини у період:

після закінчення строку проведення мобілізації та до моменту введення воєнного стану - на підставах, передбачених пунктом 2 (крім підстав, передбачених підпунктами "ґ", "й" та "к") частини п`ятої статті 26 Закону України "Про військовий обов`язок і військову службу";

протягом строку проведення мобілізації та з моменту введення воєнного стану - до оголошення демобілізації - на підставах, передбачених пунктом 3 частини п`ятої статті 26 Закону України "Про військовий обов`язок і військову службу";

2) за бажанням військовослужбовця - за наявності підстав, передбачених підпунктами "а", "б", "в", "ґ", "ж", "к" пункту 1, а в особливий період (крім строку проведення мобілізації та дії воєнного стану) - за наявності підстав, передбачених підпунктами "а", "б", "в", "ґ", "й" та "к" пункту 2 частини п`ятої статті 26 Закону України "Про військовий обов`язок і військову службу".

З аналізу вищенаведених норм вбачається, що право військовослужбовця на звільнення з військової служби на підставі підпункту «ж» пункту 3 частини п`ятої статті 26 Закону №2232-ХІІ виникає на наявності таких обставин: 1) укладення контракту під час дії воєнного стану; 2) закінчення строку дії такого контракту; 3) відсутність у військовослужбовця бажання продовжувати військову службу.

У спірному випадку позивачеві відмовлено у звільненні з військової служби на підставі підпункту "ж" пункту 3 частини 5 статті 26 Закону №2232-XII, у зв`язку з закінченням строку контракту, укладеного під час дії воєнного стану з підстав того, що норма підпункту "ж" пункту 3 частини 5 статті 26 Закону №2232-XII, яка набула чинності 18.05.2024, не може бути застосована до контракту, який було укладено до набрання чинності зазначеною нормою (11.01.2023).

Однак, суд вважає, що закінчення строку контракту позивача, як юридичний факт, відбулось під час дії положень законодавства, визначених підпунктом "ж" пункту 3 частини 5 статті 26 Закону №2232-XII, якими встановлено, що контракт припиняється (розривається), а військовослужбовці, які проходять військову службу за контрактом, звільняються у зв`язку з закінченням строку служби (якщо військовослужбовці не висловили бажання продовжувати військову службу) у разі закінчення строку контракту, укладеного під час дії воєнного стану.

Закінчення строку дії контракту є безумовною підставою, передбаченою підпунктом "ж" пункту 3 частини 5 статті 26 Закону №2232-XII, для звільнення з військової служби.

Судова палата з розгляду справ щодо захисту соціальних прав Верховного Суду, аналізуючи питання дії нормативно-правових актів у часі, у постанові від 31.03.2021 у справі №803/1541/16 вказала, що у разі, якщо під час розгляду заяви особи суб`єктом владних повноважень до прийняття остаточного рішення було змінено нормативно-правове регулювання, суб`єкт владних повноважень не має законних можливостей для прийняття рішення з урахуванням попереднього нормативно-правового регулювання, яке є нечинним, а його рішення та дії в цих випадках не можуть вважатися протиправними за формальними ознаками.

Верховним Судом у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду в постанові від 28.05.2024 в справі №990/56/24 зазначено, що якщо правовідносини виникли до ухвалення акта законодавства та продовжують існувати після його ухвалення, то нове нормативне регулювання застосовується з дня набрання ним чинності або з дня, встановленого цим нормативно-правовим актом.

Також Верховний Суд у постанові від 31.03.2021 у справі №803/1541/16 та у постанові від 19.09.2024 у справі №120/10413/22 вказав, що новий акт законодавства застосовується до тих правовідносин, які виникли після набрання ним чинності; якщо правовідносини тривалі і виникли до ухвалення акта законодавства та продовжують існувати після його ухвалення, то нове нормативне регулювання застосовується з дня набрання ним чинності або з дня, встановленого цим нормативно-правовим актом, але не раніше дня його офіційного опублікування. Застосування стосовно триваючих відносин до їх завершення нормативно-правового регулювання, яке діяло на час їх виникнення, допускається за окремим рішенням і розглядається з позицій встановлення спеціального регулювання перехідного періоду - "переживаючої" (ультраактивної) дії нормативно-правових актів. Водночас, таке застосування повинно бути чітко обумовлено при прийнятті відповідних нормативно-правових актів. Відсутність такого застереження не надає суб`єкту владних повноважень права на самовільне застосування нечинних правових норм. Адміністративні суди оцінюють законність рішень суб`єктів владних повноважень виключно з точки зору законодавства, яке діяло на момент прийняття таких рішень.

У даному випадку закінчення строку контракту позивача відбулось під час дії положень законодавства, якими визначено, що контракт припиняється (розривається), а військовослужбовці, які проходять військову службу за контрактом, звільняються у зв`язку з закінченням строку служби (якщо військовослужбовці не висловили бажання продовжувати військову службу) у разі закінчення строку контракту, укладеного під час дії воєнного стану.

У зв`язку з закінченням строку дії контракту у військовослужбовця (позивача) виникає право на звільнення з військової служби, а у відповідного органу військового управління - обов`язок забезпечити його реалізацію.

Отже, колегія суддів вважає, що до спірних правовідносин необхідно застосовувати пряму дію норми у часі, а саме у тій редакції, яка була чинною на момент розгляду відповідачем рапорту позивача.

Враховуючи наведене правове регулювання та встановлені у цій справі обставини, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції про те, що позивач станом на 11.01.2025 мав право на звільнення зі служби за підпунктом "ж" пункту 3 частини п`ятої статті 26 Закону №2232-ХІІ (як такий, що уклав контракт під час дії воєнного стану), яке він і реалізував, звернувшись до командування Військової частини НОМЕР_1 з відповідним рапортом, а тому дії відповідача щодо відмови у звільненні позивача з військової служби є протиправними.

При цьому, у даному випадку відповідачем не доведено, що позивачем надавалась згода чи бажання укласти новий контракт з метою продовження військової служби, будь-яких документів, які підтверджують вжиття відповідачем заходів узгодження з позивачем внесення змін та доповнень до контракту, а також досягнення між сторонами відповідної згоди на продовження дії контракту чи укладення нового, що засвідчується підписами сторін контракту, матеріали справи не містять.

Посилання апеляційної скарги позивача на те, що позовна заява не містить доказів того, що позивач звертався належним чином з рапортом до керівництва Військової частини НОМЕР_1 щодо спірних питань, які зазначені у позовній заяві, колегія суддів вважає необґрунтованими, оскільки листом від 25.09.2025 відповідач повідомив позивача про те, що його рапорт розглянуто по суті та відмовлено з вищенаведених підстав.

Інші доводи і заперечення сторін по суті спору, з урахуванням наведеного, на висновки суду апеляційної інстанції не впливають.

Отже, переглянувши рішення суду першої інстанції в апеляційному порядку в межах вимог та доводів апеляційної скарги відповідача, у відповідності до ч.1 ст.308 КАС України, колегія суддів вважає, що суд першої інстанції дійшов обґрунтованого висновку про задоволення позовних вимог.

Наведені в апеляційній скарзі доводи правильність висновків суду не спростовують.

Згідно зі ст.242 КАС України рішення суду повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин в адміністративній справі, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи.

При цьому, суд враховує положення Висновку № 11 (2008) Консультативної ради європейських суддів щодо якості судових рішень (пункти 32-41), в якому, серед іншого, звертається увага на те, що усі судові рішення повинні бути обґрунтованими, зрозумілими, викладеними чіткою і простою мовою і це є необхідною передумовою розуміння рішення сторонами та громадськістю; у викладі підстав для прийняття рішення необхідно дати відповідь на доречні аргументи та доводи сторін, здатні вплинути на вирішення спору; виклад підстав для прийняття рішення не повинен неодмінно бути довгим, оскільки необхідно знайти належний баланс між стислістю та правильним розумінням ухваленого рішення; обов`язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент заявника на підтримку кожної підстави захисту; обсяг цього обов`язку суду може змінюватися залежно від характеру рішення. При цьому, зазначений Висновок також акцентує увагу на тому, що згідно з практикою Європейського суду з прав людини очікуваний обсяг обґрунтування залежить від різних доводів, що їх може наводити кожна зі сторін, а також від різних правових положень, звичаїв та доктринальних принципів, а крім того, ще й від різних практик підготовки та представлення рішень у різних країнах.

Суд також враховує позицію Європейського суду з прав людини (в аспекті оцінки аргументів учасників справи у касаційному провадженні), сформовану в пункті 58 рішення у справі "Серявін та інші проти України" (№ 4909/04): згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються; хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент; міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (див. рішення у справі "Руїс Торіха проти Іспанії" (Ruiz Torija v. Spain), серія A, 303-A, п. 29).

Частиною 1 ст. 315 КАС України визначено, що за наслідками розгляду апеляційної скарги на судове рішення суду першої інстанції суд апеляційної інстанції має право залишити апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення - без змін.

Відповідно до ст. 316 КАС України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а рішення суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Під час апеляційного провадження, колегія суду не встановила таких порушень судом першої інстанції норм матеріального і процесуального права, які б призвели до неправильного вирішення справи по суті, які були предметом розгляду і заявлені в суді першої інстанції.

Доводи апеляційної скарги не містять належних та обґрунтованих міркувань, які б спростовували висновки суду першої інстанції. В апеляційній скарзі також не наведено інших міркувань, які б не були предметом перевірки судом першої інстанції та щодо яких не наведено мотивів відхилення наведених аргументів.

У зв`язку з викладеним, колегія суддів вважає, що рішення суду першої інстанції є обґрунтованим, прийняте на підставі з`ясованих та встановлених обставинах справи, які підтверджуються доказами, та ухваленим з додержанням норм матеріального і процесуального права, а тому залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін.

Враховуючи те, що справу розглянуто за правилами спрощеного позовного провадження, рішення суду апеляційної інстанції не підлягає касаційному оскарженню, крім випадків, передбачених п. 2 ч. 5 ст. 328 КАС України, відповідно до вимог ст.327, ч.1 ст.329 КАС України.

Керуючись ст.ст. 311, 315, 316, 321, 325, 327, 328, 329 Кодексу адміністративного судочинства України, суд

ПОСТАНОВИВ

Апеляційну скаргу залишити без задоволення.

Рішення Харківського окружного адміністративного суду від 22.04.2026 по справі № 520/32080/25 залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з дати її ухвалення та не підлягає касаційному оскарженню, крім випадків, передбачених п. 2 ч. 5 ст. 328 КАС України відповідно до вимог ст.327, ч.1 ст.329 КАС України.

Головуючий суддя (підпис)З.Г. Подобайло

Судді(підпис) (підпис) І.С. Чалий М.О. Семененко