Рішення від 06 серпня 2026 р. у справі №541/1134/25 — Львівський окружний адміністративний суд

ЛЬВІВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

07 серпня 2026 рокусправа № 541/1134/25 м.Львів

Львівський окружний адміністративний суд, суддя Гавдик З.В. розглянувши в порядку спрощеного позовного провадження адміністративну справу № 541/1134/25 за позовом ОСОБА_1 до Державної прикордонної служби України ІНФОРМАЦІЯ_1 про визнання протиправним рішення, -

В С Т А Н О В И В :

Позивач - ОСОБА_1 звернувся до Львівського окружного адміністративного суду із вищевказаним адміністративним позовом, в якому просив:

- визнати протиправним та скасувати рішення про відмову в перетинанні державного кордону України винесене 28.02.2025 представниками ІНФОРМАЦІЯ_1 щодо ОСОБА_1 .

Обґрунтовуючи позовні вимоги позивач зазначив, що 28.02.2025 він разом з малолітньою донькою прибув до міжнародного пункту контролю «Львів» в смт. Мостиська Другі для перетинання державного кордону України.

З цією метою пред`явив необхідні документи, які підтверджують право перетинання державного кордону України.

Як стверджує позивач, за наслідками перевірки наданих документів як правової підстави перетину державного кордону України та виїзду з України відповідач протиправно відмовив позивачу у виїзді з України, про що ним було складено відповідне рішення.

Позивач з вказаним рішенням не погоджується, з огляду на те, що в оскаржуваному рішенні не вказано конкретної причини для надання позивачу відмови у перетинанні державного кордону, в тому числі з покликанням на документи, які він надав та їх неналежність чи недостатність для виїзду за кордон.

Представником відповідача до суду було подано відзив на позовну заяву відповідно до якого проти позову заперечує та просить суд відмовити у задоволенні позовних вимог.

Заперечуючи проти позову вказує на те, що станом на час виникнення спірних правовідносин в Україні діяв воєнний стан та оголошено загальну мобілізацію, а тому конституційне право громадян України на вільне залишення території України обмежувалось законодавством. Обмеження щодо заборони виїзду за межі України на період дії правового режиму воєнного стану не застосовуються до чоловіків, які самостійно виховують дитину (дітей) віком до 18 років. Водночас, така особа при перетині державного кордону на виїзд з України в пункті пропуску повинна надати, крім паспортних документів, і документи, які б підтверджували її право на відстрочку від призову на військову службу під час мобілізації, зокрема, факт самостійного виховання дитини віком до 18 років. Разом з тим, позивачем надано свідоцтво про народження дитини та рішення суду про розірвання шлюбу і, яким визначено місце проживання сина, за місцем проживання батька. Проте, слід зазначити, що такі документи не підтверджують того, що позивач самостійно виховує свого неповнолітнього сина. факти розірвання шлюбу та проживання разом з батьком не звільняють іншого з батьків дитини від участі у її вихованні, тому, надане позивачем рішення суду не є безумовними доказом того, що батько самостійно виховує свою неповнолітню дитину.

Згідно п. 3 ч. 3 ст. 246 КАС України, суд зазначає, що ухвалою судді від 18.04.2025 у даній справі відкрито спрощене провадження в адміністративній справі.

Судом встановлені наступні обставини:

Судом встановлено, що позивач ОСОБА_1 , є громадянином України, що підтверджується паспортом громадянина України.

Відповідно до свідоцтва про народження ОСОБА_2 Серії НОМЕР_1 від 15.07.2022 батьком є ОСОБА_1 .

Згідно з рішенням Зінківського районного суду Полтавської області від 05.12.2024 в справі № 530/2132/24 шлюб між ОСОБА_1 та ОСОБА_3 , зареєстрований 04 травня 2019 року Харківським міським відділом державної реєстрації актів цивільного стану Головного територіального управління юстиції у Харківській області, за актовим записом №1184 - розірвано та позбавлено ОСОБА_3 батьківських прав відносно доньки, ОСОБА_2 .

16.02.2025 ІНФОРМАЦІЯ_2 видано Довідку від 16.02.2025 №14/1577 ОСОБА_1 про надання відстрочки від призову на військову службу під час мобілізації на особливий період на підставі пункту 4 частини 1 статті 23 Закону України «Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію» жінки та чоловіки, які мають дитину (дітей) віком до 18 років, якщо другий з батьків такої дитини (дітей) помер, позбавлений батьківських прав, визнаний зниклим безвісти або безвісно відсутнім, оголошений померлим, відбуває покарання у місцях позбавлення волі, а також коли особа самостійно виховує та утримує дитину за рішенням суду або запис про батька такої дитини в книзі реєстрації народжень здійснений на підставі частини першої статті 135 Сімейного кодексу України на строк до 08.05.2025.

28.02.2025 при перетині державного кордону під час здійснення прикордонного контролю позивачем було надано наступні документи: паспорт громадянина України для виїзду за кордон, паспорт громадянина України, свідоцтво про народження дитини, рішення Зінківського районного суду Полтавської області від 05.12.2024 у справі №530/2132/24 про розірвання шлюбу, позбавлення батьківських прав та стягнення аліментів на утримання дитини, довідка про надання відстрочки від призову на військову службу під час мобілізації у зв`язку з наявністю підстав, передбачених пунктом 4 частини першої статті 23 Закону України «Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію», видана ІНФОРМАЦІЯ_2 від 16.02.2025 №14/1577.

Рішенням помічника начальника відділу-начальником групи адміністративно-юрисдикційної діяльності відділу прикордонної служби « ІНФОРМАЦІЯ_3 » лейтенанта ОСОБА_4 відмовлено у виїзді з України ОСОБА_1 з підстав відсутності підстав для виїзду за кордон в період дії на території України воєнного стану у відповідності до Закону України «Про затвердження Указу Президента України «про введення воєнного стану в Україні», Закону України «Про правовий режим воєнного стану» та постанови Кабінету Міністрів України №57 (зі змінами та доповненнями).

Вважаючи рішення про відмову у перетинанні державного кордону протиправним, позивач звернувся до суду.

Надаючи правову оцінку відносинам, що виникли між сторонами, суд виходить з наступного.

Частиною 2 ст.19 Конституції України встановлено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Згідно з ч.2 ст.2 Кодексу адміністративного судочинства України, у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб`єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: 1) на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією та законами України; 2) з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; 3) обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); 4) безсторонньо (неупереджено); 5) добросовісно; 6) розсудливо; 7) з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи всім формам дискримінації; 8) пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); 9) з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; 10) своєчасно, тобто протягом розумного строку.

Тобто судовий контроль за реалізацією суб`єктами владних повноважень їхніх повноважень здійснюється за визначеними ч.2 ст.2 Кодексу адміністративного судочинства України критеріями, і якщо суд установить, що діяльність органу державної влади не відповідає хоча б одному із визначених критеріїв, це може бути підставою для задоволення позову щодо оскарження відповідних дій (бездіяльності) чи рішення, якщо така діяльність порушує права, свободи та інтереси позивача.

Правові основи здійснення прикордонного контролю, порядок його здійснення, умови перетинання державного кордону України визначає Закон України «Про прикордонний контроль» від 05 листопада 2009 року № 1710-VI.

Згідно з частинами 1, 2 статті 2 Закону № 1710 прикордонний контроль - державний контроль, що здійснюється Державною прикордонною службою України, який включає комплекс дій і систему заходів, спрямованих на встановлення законних підстав для перетинання державного кордону особами, транспортними засобами і переміщення через нього вантажів.

Прикордонний контроль здійснюється з метою протидії незаконному переміщенню осіб через державний кордон, незаконній міграції, торгівлі людьми, а також незаконному переміщенню зброї, наркотичних засобів, психотропних речовин і прекурсорів, боєприпасів, вибухових речовин, матеріалів і предметів, заборонених до переміщення через державний кордон.

Відповідно до абзацу першого частини 3 статті 6 Закону № 1710 пропуск осіб через державний кордон здійснюється уповноваженими службовими особами Державної прикордонної служби України за дійсними паспортними документами, а у передбачених законодавством України випадках також за іншими документами. Пропуск транспортних засобів, вантажів через державний кордон здійснюється після проходження всіх передбачених законом видів контролю на державному кордоні.

Прикордонний контроль вважається закінченим після надання уповноваженою службовою особою Державної прикордонної служби України дозволу на перетинання державного кордону особою, транспортним засобом, вантажем або після доведення до відома відповідної особи рішення про відмову у перетинанні державного кордону особою, транспортним засобом, вантажем (частина 4 статті 6 Закону № 1710).

Форма рішення про відмову у перетинанні державного кордону встановлюється спеціально уповноваженим центральним органом виконавчої влади у справах охорони державного кордону (частина 2 статті 14 Закону № 1710).

Порядок здійснення права громадян України на виїзд з України і в`їзд в Україну, порядок оформлення документів для зарубіжних поїздок, випадки тимчасового обмеження права громадян на виїзд з України, порядок розв`язання спорів у цій сфері регулюється Законом України «Про порядок виїзду з України і виїзду в Україну громадян України» від 21 січня 1994 року № 3857-XII.

За змістом статті 1 Закону № 3857 громадянин України має право виїхати з України, крім випадків, передбачених цим Законом, та в`їхати в Україну. На громадян України, які звернулися з клопотанням про виїзд з України, поширюються усі положення чинного законодавства, вони користуються всіма правами і несуть встановлені законом обов`язки.

Указом Президента України від 24 лютого 2022 № 64/2022 «Про введення воєнного стану в Україні» у зв`язку з військовою агресією російської федерації проти України, на підставі пропозиції Ради національної безпеки і оборони України, відповідно до пункту 20 частини першої статті 106 Конституції України, Закону України «Про правовий режим воєнного стану» введено в Україні воєнний стан із 05 години 30 хвилин 24 лютого 2022 року строком на 30 діб.

У подальшому, правовий режим воєнного стану неоднарозово було продовжено Указами Президента України. На момент розгляду адміністративної справи правовий режим воєнного стану в Україні не скасовано.

У зв`язку із введенням в Україні воєнного стану тимчасово, на період дії правового режиму воєнного стану, можуть обмежуватися конституційні права і свободи людини і громадянина, передбачені статтею 33 Конституції України, а саме: щодо того, що кожному, хто на законних підставах перебуває на території України, гарантується свобода пересування, вільний вибір місця проживання, право вільно залишати територію України, за винятком обмежень, які встановлюються законом.

Таким чином, станом на час виникнення спірних у цій справі правовідносин в Україні діяв воєнний стан та було оголошено загальну мобілізацію, а тому конституційне право громадян України на вільне залишення території України обмежувалось законодавством.

Зміст правового режиму воєнного стану, порядок його введення та скасування, правові засади діяльності органів державної влади, військового командування, військових адміністрацій, органів місцевого самоврядування, підприємств, установ та організацій в умовах воєнного стану, гарантії прав і свобод людини і громадянина та прав і законних інтересів юридичних осіб визначає Закон України від 12 травня 2015 року № 389-VIII «Про правовий режим воєнного стану» (станом на момент спірних правовідносин).

Частиною другою статті 3 Закону № 3857 передбачено, що правила перетинання державного кордону України громадянами України встановлюються Кабінетом Міністрів України відповідно до цього Закону та інших законів України.

Так, порядок перетинання громадянами України державного кордону визначений Правилами перетинання державного кордону України, затвердженими постановою Кабінету Міністрів України від 27 січня 1995 року № 57 (в редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин).

Згідно із пунктом 2 Правил № 57 перетинання громадянами України (далі - громадяни) державного кордону здійснюється в пунктах пропуску через державний кордон та пунктах контролю (далі - пункти пропуску), якщо інше не передбачено законом, за одним з таких документів, що дають право на виїзд з України і в`їзд в Україну: паспорт громадянина України для виїзду за кордон. У випадках, визначених законодавством, для перетинання державного кордону громадяни крім паспортних документів повинні мати також підтверджуючі документи.

Відповідно до пункту 2-6 Правил № 57 у разі введення на території України надзвичайного або воєнного стану право на перетин державного кордону, крім осіб, зазначених у пунктах 2-1 та 2-2 цих Правил, також мають інші військовозобов`язані особи, які не підлягають призову на військову службу під час мобілізації. Ця норма не поширюється на осіб, визначених в пунктах 1 і 2 частини третьої статті 23 Закону України Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію, а також пункті 2-14 цих Правил.

Згідно до абзацу 4 частини першої статті 23 Закону України «Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію» від 21.10.1993 № 3543-XII не підлягають призову на військову службу під час мобілізації військовозобов`язані жінки та чоловіки, які мають дитину (дітей) віком до 18 років, якщо другий з батьків такої дитини (дітей) помер, позбавлений батьківських прав, визнаний зниклим безвісти або безвісно відсутнім, оголошений померлим, відбуває покарання у місцях позбавлення волі, а також коли особа самостійно виховує та утримує дитину за рішенням суду або запис про батька такої дитини в Книзі реєстрації народжень здійснений на підставі частини першої статті 135 Сімейного кодексу України.

Правила та інші нормативно-правові акти не встановлюють вичерпного переліку документів, якими має підтверджуватися факт самостійного виховання дитини.

Судом встановлено, що відповідно до свідоцтва про народження ОСОБА_2 Серії НОМЕР_1 від 15.07.2022 батьком є ОСОБА_1 .

Згідно з рішенням Зінківського районного суду Полтавської області від 05.12.2024 в справі № 530/2132/24 шлюб між ОСОБА_1 та ОСОБА_3 , зареєстрований 04 травня 2019 року Харківським міським відділом державної реєстрації актів цивільного стану Головного територіального управління юстиції у Харківській області, за актовим записом №1184- розірвано та позбавлено ОСОБА_3 батьківських прав відносно доньки, ОСОБА_2 .

16.02.2025 ІНФОРМАЦІЯ_2 видано Довідку від 16.02.2025 №14/1577 ОСОБА_1 про надання відстрочки від призову на військову службу під час мобілізації на особливий період на підставі пункту 4 частини 1 статті 23 Закону України «Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію» жінки та чоловіки, які мають дитину (дітей) віком до 18 років, якщо другий з батьків такої дитини (дітей) помер, позбавлений батьківських прав, визнаний зниклим безвісти або безвісно відсутнім, оголошений померлим, відбуває покарання у місцях позбавлення волі, а також коли особа самостійно виховує та утримує дитину за рішенням суду або запис про батька такої дитини в книзі реєстрації народжень здійснений на підставі частини першої статті 135 Сімейного кодексу України на строк до 08.05.2025.

Відповідно до принципу правової визначеності та обов`язковості судових рішень, жоден орган державної влади не наділений повноваженнями ставити під сумнів або вимагати додаткового підтвердження обставин, встановлених судовим рішенням, що набрало законної сили.

Таким чином, рішення Зінківського районного суду Полтавської області від 05.12.2024 в справі № 530/2132/24 є належною та достатньою правовою підставою для підтвердження факту самостійного виховання та утримання позивачем неповнолітньої дитини.

Суд зауважує, що наявність права на відстрочку від призову під час мобілізації не слід ототожнювати з наявністю права на виїзд за межі України, оскільки відповідно до Правил № 57 право на перетин державного кордону для певних категорій військовослужбовців, що не підлягають призову на військову службу під час мобілізації, є обмеженим на період дії воєнного стану.

Разом з тим, суд дійшов висновку, що наявність у позивача права на відстрочку від призову на військову службу за призовом під час мобілізації, на особливий період з тих підстав, що самостійно виховує та утримує дитину відповідно до п. 4 ч. 1 ст. 23 Закону України «Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію» є підставою для виїзду за межі України під час дії воєнного стану.

Оскаржуваним рішенням відповідача позивачу було відмовлено у перетинанні державного кордону України з підстав відсутності підстав для перетину державного кордону України.

Суд зазначає, що одним із критеріїв оцінювання судами рішень, дій та бездіяльності суб`єктів владних повноважень є прийняття ними рішень обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії).

За приписами частини першої статті 14 Закону №1710-VI громадянину України, якому відмовлено у пропуску через державний кордон при виїзді з України у зв`язку з відсутністю документів, необхідних для в`їзду до держави прямування, транзиту, в передбачених законодавством випадках або у зв`язку з наявністю однієї з підстав для тимчасового обмеження його у праві виїзду за кордон, визначених відмовляється у перетинанні державного кордону лише за обґрунтованим рішенням уповноваженої службової особи підрозділу охорони державного кордону із зазначенням причин відмови.

У контексті зазначеного суд зауважує, що рішення про відмову в перетинанні державного кордону України є актом індивідуальної дії, головною рисою якого є його конкретність (гранична чіткість), а саме: чітке формулювання конкретних юридичних волевиявлень суб`єктом адміністративного права, який видає такий акт; розв`язання за їх допомогою конкретних, а саме індивідуальних, справ або питань, що виникають у сфері державного управління; чітка визначеність адресата, конкретної особи або осіб; виникнення конкретних адміністративно-правових відносин, обумовлених цими актами; чітка відповідність такого акта нормам чинного законодавства.

Також, загальними вимогами, які висуваються до актів індивідуальної дії, як актів правозастосування, є їх обґрунтованість та вмотивованість, тобто: наведення суб`єктом владних повноважень конкретних підстав його прийняття (фактичних і юридичних), а також переконливих і зрозумілих мотивів його прийняття.

Сталою є позиція Верховного Суду, що вмотивоване рішення демонструє особі, що вона була почута, дає стороні можливість апелювати проти нього. Лише за умови винесення обґрунтованого рішення може забезпечуватися належний публічний та, зокрема, судовий контроль за адміністративними актами суб`єкта владних повноважень. І навпаки, ненаведення мотивів прийнятих рішень «суб`єктивізму» акт державного органу і не дає змоги суду встановити дійсні підстави та причини, з яких цей орган дійшов саме таких висновків, надати їм правову оцінку, та встановити законність, обґрунтованість, пропорційність рішення (постанови Верховного Суду від 18.09.2019 р. у справі № 826/6528/18, від 10.04.2020 р. у справі № 819/330/18, від 10.01.2020 р. у справі № 2040/6763/18).

В оскарженому рішенні про відмову позивачу в перетинанні державного кордону відповідач не зазначив конкретну норму законодавства, на підставі якої позивачу було обмежено виїзд з України.

Також, спірне рішення не визначає, які саме документи позивач повинен був надати і не надав на паспортний контроль для дотримання умови, за якої реалізується наявне в позивача право виїзду за кордон, у зв`язку з чим йому було відмовлено в перетинанні державного кордону.

Крім того, відповідачем, як суб`єктом владних повноважень, не обґрунтовано підстав неврахування документів, які позивач надав під час здійснення прикордонного контролю, а також, матеріали справи не містять доказів того, що вказані документи містять ознаки підробленого документу або недостовірну, сфальсифіковану інформацію.

Подібну позицію наведено Верховним Судом у постановах від 12.11.2024 у справі № 380/11916/22 та від 20.12.2024 у справі № 160/14683/22.

Суд констатує, що за таких обставин рішення від 28.02.2026 було втручанням у свободу пересування особи, котре очевидно не було «необхідним в демократичному суспільстві», адже, держава в особі керівника органу військового управління за місцем обліку військовозобов`язаного прийняла рішення не призивати його за мобілізацією, а надала відстрочку від призову.

Враховуючи наведені мотиви суд дійшов висновку, що оскаржене рішення не є обґрунтованим і вмотивованим, не містить переконливих і зрозумілих мотивів його прийняття, у зв`язку з чим - є протиправним та підлягає скасуванню.

Оскаржуване у даній справі рішення про відмову в перетинанні державного кордону України позивачу від 28.02.2025 не відповідає критеріям обґрунтованості, оскільки, відповідачем в оскарженому рішенні не наведено законодавчо визначеної підстави для тимчасового обмеження позивачу права на виїзд з України.

Відповідно до вимог ч. 1 ст. 77 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.

З урахуванням зазначеного, суд, на підставі наданих доказів в їх сукупності, системного аналізу положень законодавства України, приходить до висновку, що рішення помічника начальника відділу-начальника групи адміністративно-юрисдикційної діяльності відділу прикордонної служби « ІНФОРМАЦІЯ_3 » ІНФОРМАЦІЯ_1 лейтенанта ОСОБА_4 про відмову в перетинанні державного кордону України ОСОБА_1 від 28.02.2025 прийняте не на підставі, не у межах та не у спосіб, що визначені Конституцією та законами України, а тому є протиправним та підлягає скасуванню.

Відповідно до ч.1ст. 139 КАС України, при задоволенні позову сторони, яка не є суб`єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб`єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.

Керуючись ст.ст. 19-21, 72-77, 242-246, 255, 293, 295, підп.15.5 п.15 Перехідних положень, п.3 Розділу VI Прикінцевих положень КАС України, суд, –

В И Р Ш И В :

Адміністративний позов ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_2 ) до ІНФОРМАЦІЯ_1 ( АДРЕСА_2 , ЄДРПОУ НОМЕР_3 ) про визнання протиправним рішення, - задовольнити.

Визнати протиправним та скасувати рішення помічника начальника відділу-начальника групи адміністративно-юрисдикційної діяльності відділу прикордонної служби « ІНФОРМАЦІЯ_3 » ІНФОРМАЦІЯ_1 лейтенанта ОСОБА_4 про відмову в перетинанні державного кордону України ОСОБА_1 від 28.02.2025.

Стягнути за рахунок бюджетних асигнувань ІНФОРМАЦІЯ_1 ( АДРЕСА_2 , ЄДРПОУ НОМЕР_3 ) на користь ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_2 ) сплачений судовий збір у розмірі 1211,20 грн.

Рішення суду набирає законної сили відповідно до ст. 255 Кодексу адміністративного судочинства України.

Рішення може бути оскаржене за правилами, встановленими ст. ст. 295 - 297 Кодексу адміністративного судочинства України відповідно, з урахуванням положень підп.15.5 п.15 розд. VII «Перехідні положення цього Кодексу.

СуддяГавдик Зіновій Володимирович