Рішення від 06 серпня 2026 р. у справі №380/5563/26 — Львівський окружний адміністративний суд

ЛЬВІВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

07 серпня 2026 рокусправа № 380/5563/26

м. Львів

Львівський окружний адміністративний суд у складі головуючої судді Андрусів У.Б., розглянувши за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи (у письмовому провадженні) адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до військової частини НОМЕР_1 про визнання дій протиправними та зобов`язання вчинити певні дії,

в с т а н о в и в:

ОСОБА_1 (далі - позивач) звернувся до суду з адміністративним позовом до військової частини НОМЕР_1 (далі - відповідач, в/ч НОМЕР_1 ), у якому просить:

- визнати протиправними дії військової частини НОМЕР_1 щодо відмови у звільненні ОСОБА_1 з військової служби за сімейними обставинами;

- зобов`язати військову частину НОМЕР_1 прийняти рішення про звільнення з військової служби солдата ОСОБА_1 на підставі підпункту «г» пункту 2 частини 4 статті 26 Закону України «Про військовий обов`язок і військову службу» через такі сімейні обставини: необхідність здійснювати постійний догляд за одним із своїх батьків чи батьків дружини (чоловіка), який є особою з інвалідністю І чи ІІ групи, за умови відсутності інших членів сім`ї першого чи другого ступеня споріднення такої особи або якщо інші члени сім`ї першого чи другого ступеня споріднення самі потребують постійного догляду за висновком медико-соціальної експертної комісії чи лікарсько-консультативної комісії закладу охорони здоров`я, або рішенням експертної команди з оцінювання повсякденного функціонування особи.

В обґрунтування позовних вимог позивач зазначає, що проходить військову службу за призовом під час мобілізації у військовій частині НОМЕР_1 на посаді стрільця РВП 1 батальйону тероборони. Стверджує, що постійно проживає та здійснює догляд за своєю матір`ю ОСОБА_2 , яка є особою з інвалідністю ІІ групи та потребує постійного стороннього догляду, що підтверджується довідкою (висновком) до акта огляду МСЕК і медичним висновком ЛКК про необхідність постійного догляду. Зазначає, що подав рапорт на ім`я командира військової частини НОМЕР_1 про звільнення з військової служби у зв`язку з необхідністю здійснення постійного догляду за матір`ю з інвалідністю ІІ групи, долучивши до нього всі необхідні документи, проте отримав відмову. На переконання позивача, відмова відповідача, мотивована відсутністю копій рішення суду про визнання особи недієздатною та про призначення опікуна, є неправомірною, оскільки такі документи стосуються іншої підстави звільнення (опіки над недієздатною особою), а він просив про звільнення у зв`язку з необхідністю догляду за одним із батьків з інвалідністю ІІ групи. Вважаючи дії відповідача протиправними та такими, що порушують його права, позивач звернувся до суду з цим позовом.

Ухвалою судді від 01.04.2026 позовну заяву прийнято до розгляду та відкрито спрощене позовне провадження у справі без повідомлення (виклику) учасників справи за наявними у справі матеріалами.

Відповідач подав відзив на позовну заяву, у якому проти позову заперечив. Свою позицію мотивує тим, що військова частина НОМЕР_1 виконала всі вимоги чинних нормативно-правових актів та не допустила їх порушень під час розгляду рапорту позивача від 07.03.2026 (вх. А7032 №1488/6151-в від 16.03.2026). Наголошує, що зазначеним рапортом позивач просив звільнити його з військової служби на підставі абзацу 15 пункту 3 частини 12 статті 26 Закону України «Про військовий обов`язок і військову службу» - у зв`язку з необхідністю здійснення опіки над матір`ю, визнаною судом недієздатною, за умови, що за такою особою не здійснюється піклування (опіка) іншими особами. Під час розгляду цього рапорту відповідач встановив, що позивач не додав документів, передбачених пунктом 29 Додатку 19 до Інструкції про організацію виконання Положення про проходження громадянами України військової служби у Збройних Силах України, затвердженої наказом Міністра оборони України від 10.04.2009 №170 (далі - Інструкція №170), для підтвердження підстави на звільнення, а саме: копії рішення суду про визнання особи недієздатною та копії рішення суду про призначення позивача опікуном. Відповідач звертає увагу, що доданий позивачем до позовної заяви рапорт (на сторінках 18-19) не підписаний позивачем, не зареєстрований у військовій частині НОМЕР_1 , містить іншу правову підставу для звільнення, ніж та, що зазначена у зареєстрованому рапорті від 07.03.2026, до військової частини не надходив та не розглядався. Крім того, відповідач наголошує, що прийняття рішення (наказу) про звільнення з військової служби є дискреційним повноваженням командира військової частини, а тому суд не може зобов`язати відповідача прийняти рішення про звільнення позивача. Просить у задоволенні позову відмовити повністю.

Частиною 5 ст.262 Кодексу адміністративного судочинства України (далі – КАС України) унормовано, що суд розглядає справу в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін за наявними у справі матеріалами, за відсутності клопотання будь-якої зі сторін про інше. За клопотанням однієї із сторін або з власної ініціативи суду розгляд справи проводиться в судовому засіданні з повідомленням (викликом) сторін.

Оскільки відсутнє клопотання будь-якої зі сторін про розгляд справи у судовому засіданні з викликом сторін, розгляд справи здійснюється в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін за наявними у справі матеріалами.

Дослідивши матеріали справи, всебічно і повно з`ясувавши фактичні обставини, на які сторони покликаються як на підставу своїх вимог та заперечень, оцінивши докази, що мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд установив такі обставини та відповідні їм правовідносини.

ОСОБА_1 проходить військову службу за призовом під час мобілізації у військовій частині НОМЕР_1 на посаді стрільця РВП 1 батальйону тероборони.

Матір`ю позивача є ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , що підтверджується копією свідоцтва про народження позивача серії НОМЕР_2 , у якому матір`ю зазначено ОСОБА_2 .

Згідно з довідкою до акта огляду медико-соціальною експертною комісією серії 12 ААГ №374996 від 31.08.2023 ОСОБА_2 встановлено ІІ групу інвалідності безстроково, причина інвалідності - загальне захворювання.

Відповідно до висновку лікарсько-консультативної комісії №196 (медичний висновок про наявність порушення функцій організму, через які особа не може самостійно пересуватися та/або самообслуговуватися і потребує постійного стороннього догляду) та довідки ЛКК №584 від 17.07.2025 ОСОБА_2 визнано такою, що потребує постійного стороннього догляду.

Батько позивача - ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , помер ІНФОРМАЦІЯ_3 , що підтверджується копією свідоцтва про смерть серії НОМЕР_3 .

Позивач та ОСОБА_2 зареєстровані за однією адресою: АДРЕСА_1 , що підтверджується витягами з реєстру територіальної громади №2025/008425457 та №2025/008425485 від 25.06.2025 і актом обстеження матеріально-побутових умов домогосподарства.

07.03.2026 позивач подав до військової частини НОМЕР_1 рапорт про звільнення з військової служби, зареєстрований за вх. А7032 №1488/6151-в від 16.03.2026. У зазначеному рапорті позивач просив звільнити його з лав Збройних Сил України згідно з абзацом 15 пункту 3 частини 12 статті 26 Закону України «Про військовий обов`язок і військову службу», а саме через такі сімейні обставини або інші поважні причини: у зв`язку з необхідністю здійснення опіки над матір`ю ОСОБА_2 , визнаною судом недієздатною, за умови, що за такою особою не здійснюється піклування (опіка) іншими особами.

За наслідками розгляду вказаного рапорту відповідач прийняв рішення про його непогодження. Згідно з правовою оцінкою, накладеною у системі електронного документообігу Збройних Сил України 16.03.2026, відмову вмотивовано тим, що відповідно до пункту 29 Додатку 19 до Інструкції №170 до рапорту не додано документів, необхідних для підтвердження зазначеної у ньому підстави звільнення, а саме: копії рішення суду про визнання особи недієздатною та копії рішення суду про призначення опікуном цієї особи громадянина (громадянки), який (яка) проходить військову службу.

Разом з тим, до позовної заяви позивач додав рапорт про звільнення з військової служби іншого змісту, у якому підставою звільнення зазначено п. 3 ч. 12 ст. 26 Закону України «Про військовий обов`язок і військову службу», а саме абзац 14 - необхідність здійснювати постійний догляд за одним із своїх батьків чи батьків дружини (чоловіка), який є особою з інвалідністю І чи ІІ групи. Зазначений рапорт не підписаний позивачем, не містить дати, не зареєстрований у військовій частині НОМЕР_1 , доказів його подання та реєстрації у відповідача матеріали справи не містять.

Не погодившись із відмовою відповідача, позивач звернувся до суду з цим позовом.

Змістом спірних правовідносин є правомірність дій військової частини НОМЕР_1 щодо відмови у задоволенні рапорту позивача про звільнення з військової служби за сімейними обставинами, а також наявність підстав для зобов`язання відповідача прийняти рішення про звільнення позивача з військової служби.

Надаючи правову оцінку цим правовідносинам та встановленим обставинам справи, суд застосовує такі норми чинного законодавства та робить висновки по суті спору.

Частиною 2 ст.19 Конституції України унормовано, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Правове регулювання відносин між державою і громадянами України у зв`язку з виконанням ними конституційного обов`язку щодо захисту Вітчизни, незалежності та територіальної цілісності України здійснює Закон України від 25.03.1992 №2232-XII «Про військовий обов`язок і військову службу» (далі - Закон №2232-XII).

Частиною 5 ст.1 Закону №2232-XII передбачено, що від виконання військового обов`язку громадяни України звільняються на підставах, визначених цим Законом. Підстави звільнення з військової служби визначено статтею 26 Закону №2232-XII.

Підпунктом «г» п. 2 ч. 4 ст. 26 Закону №2232-XII установлено, що військовослужбовці, які проходять військову службу за призовом під час мобілізації, на особливий період, звільняються з військової служби на підставі: під час дії воєнного стану - через сімейні обставини або з інших поважних причин, перелік яких визначається частиною дванадцятою цієї статті (якщо військовослужбовці не висловили бажання продовжувати військову службу).

За змістом абз. 14 п. 3 ч. 12 ст. 26 Закону №2232-XII під час дії воєнного стану військовослужбовці звільняються з військової служби через сімейні обставини або з інших поважних причин на такій підставі: необхідність здійснювати постійний догляд за одним із своїх батьків чи батьків дружини (чоловіка), який є особою з інвалідністю І чи ІІ групи, за умови відсутності інших членів сім`ї першого чи другого ступеня споріднення такої особи або якщо інші члени сім`ї першого чи другого ступеня споріднення самі потребують постійного догляду за висновком медико-соціальної експертної комісії чи лікарсько-консультативної комісії закладу охорони здоров`я, або рішенням експертної команди з оцінювання повсякденного функціонування особи.

Водночас абз. 15 п. 3 ч. 12 ст. 26 Закону №2232-XII, на який позивач покликався у поданому та зареєстрованому рапорті від 07.03.2026, передбачено окрему та самостійну підставу звільнення - у зв`язку з необхідністю здійснення опіки над особою, визнаною судом недієздатною, за умови, що за такою особою не здійснюється піклування (опіка) іншими особами.

Частиною 7 ст.26 Закону №2232-XII визначено, що звільнення військовослужбовців з військової служби здійснюється в порядку, передбаченому положеннями про проходження військової служби громадянами України.

Указом Президента України від 10.12.2008 №1153/2008 затверджено Положення про проходження громадянами України військової служби у Збройних Силах України (далі - Положення №1153/2008).

Згідно з пунктом 233 Положення №1153/2008 військовослужбовці, які бажають звільнитися з військової служби, подають по команді рапорти та документи, які підтверджують підстави звільнення. У рапортах зазначаються, зокрема, підстави звільнення з військової служби.

Наказом Міністерства оборони України від 10.04.2009 №170 затверджено Інструкцію про організацію виконання Положення про проходження громадянами України військової служби у Збройних Силах України, Додатком 19 до якої визначено перелік документів, що подаються з Поданням до звільнення військовослужбовця з військової служби. При цьому кожній із передбачених статтею 26 Закону №2232-XII підстав звільнення відповідає окремий перелік документів, які військовослужбовець зобов`язаний додати до рапорту для підтвердження відповідної підстави.

Отже, звільнення з військової служби за сімейними обставинами відбувається шляхом подання військовослужбовцем відповідного рапорту до безпосереднього начальника з долученням належних документів на підтвердження наявності обставин, з якими закон пов`язує можливість звільнення. При цьому підстава звільнення, зазначена у рапорті, визначає і той перелік документів, які підлягають поданню та перевірці.

Застосовуючи наведені норми до встановлених обставин справи, суд виходить із такого.

Судом установлено, що поданий і зареєстрований у військовій частині НОМЕР_1 рапорт позивача від 07.03.2026 (вх. А7032 №1488/6151-в від 16.03.2026) містив прохання про звільнення з військової служби на підставі абз. 15 п. 3 ч. 12 ст.26 Закону №2232-XII - у зв`язку з необхідністю здійснення опіки над матір`ю, визнаною судом недієздатною, за умови, що за такою особою не здійснюється піклування (опіка) іншими особами.

Реалізація права на звільнення за цією підставою потребує підтвердження факту визнання особи недієздатною та факту призначення військовослужбовця її опікуном, оскільки саме з цими юридичними фактами закон пов`язує виникнення відповідного права. Пунктом 29 Додатку 19 до Інструкції №170 для підтвердження підстави звільнення у зв`язку з необхідністю здійснення опіки над особою, визнаною судом недієздатною, передбачено подання копії рішення суду про визнання особи недієздатною та копії рішення суду про призначення опікуном цієї особи громадянина (громадянки), який (яка) проходить військову службу.

Матеріалами справи підтверджено, що зазначених документів позивач до рапорту від 07.03.2026 не додав. Доказів визнання ОСОБА_2 недієздатною в судовому порядку та призначення позивача її опікуном матеріали справи не містять; позивач на існування таких обставин і не покликається. За таких умов суд доходить висновку, що на момент розгляду рапорту позивач не підтвердив наявності підстави звільнення, визначеної абз. 15 п. 3 ч. 12 ст.26 Закону №2232-XII, а тому відмова відповідача у задоволенні цього рапорту відповідає вимогам чинного законодавства.

Суд враховує, що поняття опіки над особою, визнаною судом недієздатною, та поняття постійного догляду за особою з інвалідністю не є тотожними, мають різні підстави виникнення та підтверджуються різними документами. Опіка встановлюється судом над фізичними особами, які визнані недієздатними в судовому порядку, з метою забезпечення їхніх особистих немайнових і майнових прав та інтересів. Натомість постійний догляд є формою фактичного піклування за особою з фізичними або психічними обмеженнями, що не потребує визнання такої особи недієздатною. Відтак кожна із зазначених підстав звільнення є самостійною та підтверджується відповідним, визначеним Інструкцією №170 переліком документів.

Доводи позивача про те, що відмова відповідача, вмотивована відсутністю копій судових рішень про визнання особи недієздатною та про призначення опікуна, є неправомірною, оскільки він фактично просив про звільнення у зв`язку з необхідністю догляду за матір`ю з інвалідністю, суд відхиляє з огляду на таке.

Розгляду органом військового управління підлягає рапорт того змісту, який фактично подано військовослужбовцем по команді та зареєстровано у встановленому порядку. Відповідач розглянув рапорт позивача від 07.03.2026 саме в тому змісті та за тією підставою (абз. 15 п. 3 ч. 12 ст.26 Закону №2232-XII), які були зазначені в самому рапорті, і надав відповідну правову оцінку заявленій позивачем підставі звільнення. Оцінюючи правомірність дій відповідача, суд позбавлений можливості виходити за межі підстави, зазначеної в поданому та зареєстрованому рапорті, і перевіряти обґрунтованість відмови за іншою, не заявленою у ньому підставою.

Судом установлено, що доданий позивачем до позовної заяви рапорт про звільнення на підставі п. 3 ч. 12 ст. 26 Закону №2232-XII у зв`язку з необхідністю догляду за одним із батьків з інвалідністю не підписаний позивачем, не містить дати, не зареєстрований у військовій частині НОМЕР_1 . Доказів подання позивачем такого рапорту по команді та його реєстрації у відповідача матеріали справи не містять, а відповідач заперечує факт надходження та розгляду рапорту такого змісту.

За змістом правового висновку Верховного Суду, викладеного у постанові від 02.04.2025 у справі №280/7446/24, розглянутим вважається лише той рапорт, за яким прийнято рішення та доведено його до відома військовослужбовця. Оскільки рапорт про звільнення у зв`язку з необхідністю догляду за матір`ю з інвалідністю до відповідача не подавався, не реєструвався і не розглядався, у військової частини НОМЕР_1 не виникло обов`язку розглядати підставу звільнення, передбачену пп. «г» п. 2 ч. 4 (абз. 14 п. 3 ч. 12) ст. 26 Закону №2232-XII, а тому дії відповідача щодо відмови у звільненні позивача за цією підставою предметом судового контролю у межах цієї справи бути не можуть.

Крім того, суд зауважує, що навіть за умови подання рапорту про звільнення у зв`язку з необхідністю догляду за одним із батьків з інвалідністю позивачем не підтверджено сукупності обставин, з якими закон пов`язує виникнення права на звільнення за цією підставою.

За змістом підпункту «г» пункту 2 частини 4 (абзацу 14 пункту 3 частини 12) статті 26 Закону №2232-XII звільнення за сімейними обставинами у зв`язку з необхідністю догляду за одним із батьків з інвалідністю І чи ІІ групи можливе за умови відсутності інших членів сім`ї першого чи другого ступеня споріднення такої особи або якщо інші члени сім`ї першого чи другого ступеня споріднення самі потребують постійного догляду за висновком медико-соціальної експертної комісії чи лікарсько-консультативної комісії закладу охорони здоров`я, або рішенням експертної команди з оцінювання повсякденного функціонування особи.

У постанові від 27.02.2025 у справі №380/16966/24 Верховний Суд сформулював правовий висновок, згідно з яким поняття «відсутність інших членів сім`ї першого чи другого ступеня споріднення» охоплює не лише формальну (юридичну) відсутність таких осіб, а й випадки, коли вони існують, проте з об`єктивних та непереборних причин фактично не можуть здійснювати постійний догляд. Наведений правовий висновок підтримано Верховним Судом, зокрема, у постановах від 07.05.2025 у справі №420/30227/24 та від 29.04.2026 у справі №520/14746/25.

Таким чином, для звільнення за цією підставою військовослужбовець зобов`язаний довести не лише наявність в одного з батьків інвалідності І чи ІІ групи та потреби у постійному догляді, а й відсутність (у наведеному вище розумінні) інших членів сім`ї першого чи другого ступеня споріднення, які можуть здійснювати такий догляд.

Судом установлено, що згідно з актом перевірки сімейного стану військовослужбовця, затвердженим начальником ІНФОРМАЦІЯ_4 26.01.2026, окрім позивача, членами сім`ї ОСОБА_2 першого та другого ступеня споріднення є, зокрема, донька ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_5 (дочка особи, яка потребує догляду, та сестра позивача), а також онуки. Доказів того, що зазначені особи самі потребують постійного догляду за висновком медико-соціальної експертної комісії, лікарсько-консультативної комісії закладу охорони здоров`я або рішенням експертної команди з оцінювання повсякденного функціонування особи, матеріали справи не містять. Не підтверджено позивачем і наявності об`єктивних та непереборних обставин, які б унеможливлювали здійснення догляду за матір`ю зазначеними членами сім`ї.

Суд наголошує, що обов`язок повнолітніх дітей піклуватися про своїх непрацездатних батьків, які потребують допомоги, закріплений ч. 2 ст. 51 Конституції України та ст. 172 Сімейного кодексу України і не залежить від факту спільного проживання з ними. За правовим висновком Верховного Суду, викладеним у постанові від 26.06.2024 у справі №420/23353/23, сама лише наявність в особи з інвалідністю статусу члена сім`ї першого чи другого ступеня споріднення, який не потребує постійного догляду, виключає підставу для звільнення військовослужбовця за необхідністю догляду, якщо не доведено об`єктивної неможливості такого члена сім`ї здійснювати догляд.

Викладене свідчить, що позивач не довів відсутності інших членів сім`ї першого чи другого ступеня споріднення, які можуть здійснювати догляд за матір`ю, а тому сукупності умов, необхідних для звільнення з військової служби за пп. «г» п. 2 ч. 4 ст. 26 Закону №2232-XII, у нього не наявно.

Стосовно позовної вимоги про зобов`язання військової частини НОМЕР_1 прийняти рішення про звільнення позивача з військової служби суд зазначає таке.

Відповідно до п. 4 ч. 2 ст.245 КАС України у разі задоволення позову суд може прийняти рішення про визнання бездіяльності суб`єкта владних повноважень протиправною та зобов`язання вчинити певні дії.

За правилами ч. 4 ст. 245 КАС України у випадку, визначеному пунктом 4 частини другої цієї статті, суд може зобов`язати відповідача - суб`єкта владних повноважень прийняти рішення на користь позивача, якщо для його прийняття виконано всі умови, визначені законом, і прийняття такого рішення не передбачає права суб`єкта владних повноважень діяти на власний розсуд. У випадку, якщо прийняття рішення на користь позивача передбачає право суб`єкта владних повноважень діяти на власний розсуд, суд зобов`язує суб`єкта владних повноважень вирішити питання, щодо якого звернувся позивач, з урахуванням його правової оцінки, наданої судом у рішенні.

Під дискреційними повноваженнями розуміють такі повноваження, за яких у межах, визначених законом, адміністративний орган має можливість самостійно (на власний розсуд) обрати один із кількох варіантів конкретного правомірного рішення. Водночас повноваження суб`єкта владних повноважень не є дискреційними, коли існує лише один правомірний та законно обґрунтований варіант його поведінки. Наведений правовий висновок сформульовано Верховним Судом, зокрема, у постанові від 11.09.2019 у справі №819/570/18.

Отже, зобов`язання судовим рішенням суб`єкта владних повноважень до вчинення конкретних дій (прийняття конкретного рішення) можливе, за загальним правилом, лише за умови почергового встановлення судом двох обставин: позивач на момент звернення до відповідного суб`єкта владних повноважень забезпечив виконання всіх без винятку вимог закону для отримання конкретного рішення; та об`єктивно встановлено безальтернативність рішення суб`єкта владних повноважень, яке може бути прийняте за встановлених судом обставин у конкретній справі. Якщо ж таким суб`єктом на момент прийняття рішення не перевірено дотримання заявником усіх визначених законом умов або при прийнятті рішення суб`єкт дійсно має дискреційні повноваження, суд повинен зобов`язати його до прийняття рішення з урахуванням оцінки суду.

Суд враховує, що прийняття рішення (наказу) про звільнення військовослужбовця з військової служби охоплює встановлену законодавством процедуру (підготовку подання, перевірку документів, що підтверджують наявність сімейних обставин, уточнення даних про проходження служби, розрахунок вислуги років, проведення правової експертизи проекту наказу), а прийняття остаточного рішення про звільнення належить до повноважень командира (начальника) відповідного рівня. Відтак прийняття рішення про звільнення з військової служби є дискреційним повноваженням командира військової частини.

У цій справі суд установив, що позивач на момент звернення до відповідача не забезпечив виконання всіх визначених законом умов для отримання рішення про звільнення: за зареєстрованою у рапорті підставою (опіка над недієздатною особою) не додано обов`язкових документів, а за підставою, зазначеною у позові (догляд за одним із батьків з інвалідністю), рапорт до відповідача не подавався та не розглядався, а сукупність необхідних умов, зокрема відсутність інших членів сім`ї, які можуть здійснювати догляд, не доведена. За таких обставин безальтернативність рішення про звільнення позивача не встановлена, а тому підстави для зобов`язання відповідача прийняти рішення про звільнення позивача з військової служби відсутні.

За змістом ч.5 ст.242 КАС України при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування норм права, викладені в постановах Верховного Суду.

Суд також враховує, що орган влади зобов`язаний виправдати свої дії, навівши обґрунтування своїх рішень (рішення Європейського суду з прав людини у справі «Суомінен проти Фінляндії» (Suominen v. Finland), заява №37801/97, пункт 36, від 01.07.2003). У цій справі відмова відповідача у задоволенні рапорту позивача від 07.03.2026 є вмотивованою, ґрунтується на конкретних нормах Інструкції №170 та зумовлена непідтвердженням позивачем заявленої ним підстави звільнення.

Відповідно до ч.2 ст.2 КАС України у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб`єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони, зокрема, на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією та законами України, обґрунтовано, з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення.

Оцінюючи дії відповідача, суд дійшов висновку, що відмова військової частини НОМЕР_1 у задоволенні рапорту позивача від 07.03.2026 вчинена на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією та законами України, обґрунтовано та з урахуванням усіх обставин, що мали значення, а тому відповідає критеріям, установленим ч.2 ст.2 КАС України. Протиправності дій відповідача судом не встановлено.

Водночас суд зазначає, що позивач не позбавлений права повторно звернутися до військової частини НОМЕР_1 з рапортом про звільнення з військової служби за відповідною сімейною обставиною, долучивши до нього належні та достатні документи, які підтверджуватимуть існування передбачених законом підстав для такого звільнення, зокрема відсутність інших членів сім`ї першого чи другого ступеня споріднення, які можуть здійснювати догляд за особою з інвалідністю.

Відповідно до ч.1, 2 ст.77 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу. В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.

За правилами ст.90 КАС України суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об`єктивному дослідженні. Жодні докази не мають для суду наперед встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності.

Згідно з ч.1 ст.245 КАС України при вирішенні справи по суті суд може задовольнити позов повністю або частково чи відмовити в його задоволенні повністю або частково.

Перевіривши обґрунтованість доводів позивача, оцінивши наявні у справі докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об`єктивному дослідженні, та враховуючи встановлені обставини справи, суд дійшов висновку про відсутність підстав для задоволення позовних вимог, а тому у задоволенні позову необхідно відмовити повністю.

Вирішуючи питання про розподіл судових витрат, суд керується таким.

Згідно з ч.1 ст.132 КАС України судові витрати складаються із судового збору та витрат, пов`язаних з розглядом справи. За правилами ч.1 ст.139 КАС України при задоволенні позову сторони, яка не є суб`єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб`єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі.

Оскільки у задоволенні позову відмовлено, підстави для розподілу судових витрат та стягнення на користь позивача сплаченого ним судового збору відсутні.

Керуючись ст.2, 6, 8-10, 72-77, 90, 132, 139, 241-246, 255, 257, 262, 295 КАС України, суд

у х в а л и в:

1. У задоволенні адміністративного позову ОСОБА_1 до військової частини НОМЕР_1 про визнання дій протиправними та зобов`язання вчинити певні дії відмовити повністю.

2. Судові витрати розподілу не підлягають.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення безпосередньо до Восьмого апеляційного адміністративного суду.

Учасники справи:

Позивач - ОСОБА_1 (місце проживання: АДРЕСА_2 ; РНОКПП НОМЕР_4 ).

Відповідач - військова частина НОМЕР_1 (місцезнаходження: АДРЕСА_3 ; ЄДРПОУ НОМЕР_5 ).

СуддяАндрусів Уляна Богданівна