Рішення від 06 серпня 2026 р. у справі №380/13250/26 — Львівський окружний адміністративний суд

ЛЬВІВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

07 серпня 2026 рокусправа № 380/13250/26

Львівський окружний адміністративний суд у складі судді Желік О.М., розглянувши у порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) сторін адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Військової частини НОМЕР_1 про визнання протиправною бездіяльності та зобов`язання вчинити дії, -

в с т а н о в и в:

На розгляд Львівського окружного адміністративного суду надійшла позовна заява ОСОБА_1 до Військової частини НОМЕР_1 про визнання протиправною бездіяльності та зобов`язання вчинити дії, із вимогами:

- визнати протиправною бездіяльність Військової частини НОМЕР_1 щодо невключення до складу грошового забезпечення ОСОБА_1 сум додаткової винагороди, передбаченої постановою Кабінету Міністрів України від 28.02.2022 №168 "Питання деяких виплат військовослужбовцям, особам рядового і начальницького складу, поліцейським та їх сім`ям під час дії воєнного стану", при обчисленні розміру грошової компенсації за невикористані дні оплачуваних відпусток;

- зобов`язати Військову частину НОМЕР_1 здійснити перерахунок грошової компенсації нарахованої ОСОБА_1 за невикористані дні оплачуваних відпусток в загальній кількості 69 днів, обчисливши її суму, виходячи із розміру місячного грошового забезпечення, з урахуванням сум додаткової винагороди передбаченої постановою Кабінету Міністрів України від 28.02.2022 №168 "Питання деяких виплат військовослужбовцям, особам рядового і начальницького складу, поліцейським та їх сім`ям під час дії воєнного стану" , та провести її виплату з урахуванням раніше виплачених сум.

В обґрунтування позовних вимог позивач зазначив, що відповідно до витягу з наказу командира Військової частини НОМЕР_1 (по стройовій частині) від 28.03.2023 № 89 йому нараховано грошову компенсацію за 55 днів невикористаної щорічної основної відпустки за 2022-2023 роки та за 14 днів невикористаної додаткової відпустки як учаснику бойових дій за 2023 рік, усього за 69 календарних днів. Позивач вважає, що додаткова винагорода, передбачена постановою Кабінету Міністрів України від 28.02.2022 № 168 (далі - постанова № 168), яку він отримував під час проходження військової служби, за своєю правовою природою є щомісячним додатковим видом грошового забезпечення, а тому підлягала врахуванню при обчисленні розміру грошової компенсації за невикористані дні відпусток згідно з пунктом 6 розділу XXXI Порядку виплати грошового забезпечення військовослужбовцям Збройних Сил України та деяким іншим особам, затвердженого наказом Міністерства оборони України від 07.06.2018 № 260. На обґрунтування своєї позиції позивач послався на правові висновки Верховного Суду, викладені, зокрема, у постанові від 23.09.2024 у справі № 240/32125/23, згідно з якими пункт 6 розділу XXXI зазначеного Порядку не містить застережень щодо заборони урахування винагород до складу грошового забезпечення, з якого обчислюється розмір відповідної компенсації. Оскільки відповідач такої винагороди до складу грошового забезпечення для розрахунку компенсації не включив, позивач звернувся із цим позовом до суду.

Ухвалою судді від 29.06.2026 прийнято позовну заяву до розгляду та відкрито провадження у справі за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) сторін за наявними у справі матеріалами; відповідачу встановлено строк для подання відзиву на позовну заяву.

Від відповідача на адресу суду надійшов відзив на позовну заяву, в обґрунтування якого зазначено таке. Пунктом 6 розділу XXXI Порядку виплати грошового забезпечення військовослужбовцям Збройних Сил України та деяким іншим особам, затвердженого наказом Міністерства оборони України від 07.06.2018 № 260, в редакції, чинній із 25.02.2025 (із змінами, внесеними наказом Міністерства оборони України від 15.01.2025 № 23), прямо передбачено, що розрахунок грошової компенсації за всі невикористані дні щорічної основної відпустки, а також дні додаткової відпустки здійснюється виходячи з посадового окладу, окладу за військовим званням, надбавки за вислугу років та щомісячних додаткових видів грошового забезпечення, крім винагород. Відповідач указав, що за своєю правовою природою додаткова винагорода, запроваджена постановою № 168, є винагородою, яка виплачується лише у період дії воєнного стану, її розмір не є сталим, вона виплачується залежно від виконання завдань та визначається наказами командирів (начальників), що сукупно свідчить про тимчасовий (одноразовий) характер такої винагороди, а тому вона не підлягає включенню до місячного грошового забезпечення, з якого визначається розмір компенсації за невикористані дні відпустки. На обґрунтування своєї позиції відповідач послався на постанову Великої Палати Верховного Суду від 29.08.2024 у справі № 640/13029/22, постанову Верховного Суду від 26.09.2025 у справі № 300/4692/23 та постанову Верховного Суду від 12.02.2026 у справі № 420/77/25, згідно з якими додаткова винагорода, передбачена постановою № 168, належить до одноразових додаткових видів грошового забезпечення. Просив у задоволенні позову відмовити повністю.

Суд вивчив матеріали справи, з`ясував обставини, на які учасники справи посилаються як на підставу своїх вимог та заперечень, дослідив докази, якими вони обґрунтовуються, та встановив таке.

ОСОБА_1 проходив військову службу у Військовій частині НОМЕР_1 , обіймаючи посаду старшого водія, у військовому званні «старший сержант». Позивач є учасником бойових дій, що підтверджується посвідченням серії НОМЕР_2 від 21.12.2016.

Відповідно до витягу з наказу командира Військової частини НОМЕР_1 (по стройовій частині) від 28.03.2023 № 89 старшого сержанта ОСОБА_1 з 28.03.2023 звільнено з військової служби у відставку за станом здоров`я на підставі підпункту «б» пункту 2 частини четвертої статті 26 Закону України «Про військовий обов`язок і військову службу» та з 28.03.2023 виключено зі списків особового складу частини та всіх видів забезпечення. Зазначеним наказом позивачу визначено до виплати грошову компенсацію за 55 календарних днів невикористаної щорічної основної відпустки за 2022 та 2023 роки та грошову компенсацію за 14 календарних днів невикористаної додаткової оплачуваної відпустки як учаснику бойових дій за 2023 рік, а разом - за 69 календарних днів невикористаних відпусток.

В інтересах позивача 15.05.2026 направлено адвокатський запит від 13.05.2026 до відповідача з проханням надати відомості щодо складу грошового забезпечення та щодо врахування додаткової грошової винагороди при обрахунку компенсації за невикористані відпустки. Листом від 03.06.2026 № 12/1/3666 Військова частина НОМЕР_1 надала відповідь, у якій повідомила, що розрахунок грошового забезпечення для обчислення відповідної компенсації здійснюється виходячи з посадового окладу, окладу за військовим званням, надбавки за вислугу років та щомісячних додаткових видів грошового забезпечення, крім винагород, та долучила картки особового рахунку позивача за періоди з 25.02.2022 по 31.05.2022, з 01.06.2022 по 30.11.2022 та з 01.12.2022 по 28.03.2023.

Згідно з дослідженими судом картками особового рахунку та розрахунковими листами позивача додаткова винагорода, передбачена постановою № 168 («участь у бойових діях»), нараховувалась та виплачувалась ОСОБА_1 протягом періоду проходження ним військової служби у 2022 році (у розмірі 100 000,00 грн щомісячно, а у листопаді 2022 року - частково у зменшеному розмірі). Відповідно до карток особового рахунку у 2023 році, у тому числі за останньою займаною штатною посадою (старший водій, з 01.01.2023), нарахування та виплата зазначеної додаткової винагороди позивачу не здійснювались.

Не погоджуючись із незастосуванням відповідачем сум додаткової винагороди за постановою № 168 при обчисленні грошової компенсації за всі невикористані ним дні відпусток, позивач звернувся із цим позовом до суду.

При вирішенні спору по суті суд керується таким.

Частиною другою статті 19 Конституції України встановлено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Згідно з частиною другою статті 9 Закону України від 20.12.1991 № 2011-XII «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» (далі - Закон № 2011-XII) до складу грошового забезпечення входять: посадовий оклад, оклад за військовим званням; щомісячні додаткові види грошового забезпечення (підвищення посадового окладу, надбавки, доплати, винагороди, які мають постійний характер, премія); одноразові додаткові види грошового забезпечення.

За умовами частини четвертої статті 9 Закону № 2011-XII грошове забезпечення виплачується у розмірах, що встановлюються Кабінетом Міністрів України, а порядок його виплати визначається Міністром оборони України. Наведене положення є відсилочним. Делегуючи Кабінету Міністрів України право визначати розміри грошового забезпечення, а Міністру оборони України - встановлювати порядок його виплати, законодавець установив певну ієрархію щодо визначення переліку складових грошового забезпечення, що враховуються при обчисленні окремих видів виплат військовослужбовцям.

Пунктом 14 статті 10-1 Закону № 2011-XII передбачено, що у рік звільнення військовослужбовця зі служби у разі невикористання ним щорічної основної або додаткової відпустки йому виплачується грошова компенсація за всі не використані за час проходження військової служби дні щорічних основної та додаткової відпусток.

Постановою Кабінету Міністрів України від 30.08.2017 № 704 «Про грошове забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу та деяких інших осіб» (далі - постанова № 704) у пункті 2 установлено, що грошове забезпечення військовослужбовців складається з посадового окладу, окладу за військовим (спеціальним) званням, щомісячних (підвищення посадового окладу, надбавки, доплати, винагороди, які мають постійний характер, премії) та одноразових додаткових видів грошового забезпечення.

Механізм та умови виплати грошового забезпечення визначені Порядком виплати грошового забезпечення військовослужбовцям Збройних Сил України та деяким іншим особам, затвердженим наказом Міністерства оборони України від 07.06.2018 № 260 (далі - Порядок № 260).

Пунктом 2 розділу I Порядку № 260 передбачено, що грошове забезпечення включає: щомісячні основні види грошового забезпечення; щомісячні додаткові види грошового забезпечення; одноразові додаткові види грошового забезпечення. До щомісячних основних видів грошового забезпечення належать: посадовий оклад; оклад за військовим званням; надбавка за вислугу років. До щомісячних додаткових видів грошового забезпечення належать, зокрема: підвищення посадового окладу; надбавки; доплати; винагорода за особливості проходження служби (навчання) під час воєнного стану (особливого періоду); премія. До одноразових додаткових видів грошового забезпечення пункт 2 розділу I Порядку № 260 відносить винагороди, а також додаткову винагороду та одноразову винагороду на період дії воєнного стану; допомоги.

На виконання Указів Президента України від 24.02.2022 № 64 «Про введення воєнного стану в Україні» та № 69 «Про загальну мобілізацію» Кабінет Міністрів України прийняв постанову № 168, пунктом 1 якої установив, що на період дії воєнного стану військовослужбовцям Збройних Сил виплачується додаткова винагорода в розмірі 30 000 грн щомісячно (крім військовослужбовців строкової служби), а тим з них, які беруть безпосередню участь у бойових діях, - розмір цієї додаткової винагороди збільшується до 100 000 грн у розрахунку на місяць пропорційно часу участі у таких діях та заходах. Виплата такої додаткової винагороди здійснюється на підставі наказів командирів (начальників).

Відповідно до пункту 6 розділу XXXI Порядку № 260 (у редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин та звільнення позивача) розрахунок грошового забезпечення за час надання щорічної основної відпустки з подальшим виключенням зі списків особового складу та грошової компенсації за всі невикористані дні щорічної основної відпустки, а також дні додаткової відпустки здійснюється виходячи з посадового окладу, окладу за військовим званням, надбавки за вислугу років та щомісячних додаткових видів грошового забезпечення з урахуванням зміни вислуги років та норм грошового забезпечення, які військовослужбовець отримував за останньою займаною штатною посадою. При цьому одноденний розмір грошового забезпечення визначається шляхом ділення місячного розміру грошового забезпечення на 30 календарних днів.

Суд звертає увагу, що наказом Міністерства оборони України від 15.01.2025 № 23 пункт 6 розділу XXXI Порядку № 260 доповнено словами «крім винагород» (зміни застосовуються з 25.02.2025). Позивача звільнено з військової служби та виключено зі списків особового складу 28.03.2023, тобто до набрання чинності зазначеними змінами. З огляду на закріплений частиною першою статті 58 Конституції України принцип незворотності дії в часі законів та інших нормативно-правових актів, а також враховуючи, що право на компенсацію та обов`язок відповідача з її нарахування виникли у момент звільнення позивача, до спірних правовідносин застосовується редакція пункту 6 розділу XXXI Порядку № 260, чинна станом на 28.03.2023, тобто без застереження «крім винагород». Відтак посилання відповідача на редакцію цієї норми з 25.02.2025 як на підставу неврахування спірної винагороди суд до уваги не бере.

Разом з тим саме по собі незастосування до спірних правовідносин пізнішої редакції пункту 6 розділу XXXI Порядку № 260 не свідчить про обґрунтованість позовних вимог, оскільки вирішальним для правильного вирішення справи є з`ясування правової природи додаткової винагороди, передбаченої постановою № 168, та встановлення того, чи належить вона до тих складових грошового забезпечення, які підлягали врахуванню за пунктом 6 розділу XXXI Порядку № 260 і в редакції, чинній на час звільнення позивача.

Із наведеного нормативного регулювання вбачається, що законодавець та Кабінет Міністрів України у частині другій статті 9 Закону № 2011-XII, пункті 2 постанови № 704 та пункті 2 розділу I Порядку № 260 розмежували складові грошового забезпечення на щомісячні (основні та додаткові) та одноразові додаткові види. При цьому пункт 2 розділу I Порядку № 260 (у редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин) відносить додаткову винагороду на період дії воєнного стану, передбачену постановою № 168, саме до одноразових додаткових видів грошового забезпечення, а не до щомісячних додаткових видів. Натомість пункт 6 розділу XXXI Порядку № 260 у наведеній вище редакції передбачав урахування при обчисленні компенсації посадового окладу, окладу за військовим званням, надбавки за вислугу років та щомісячних додаткових видів грошового забезпечення. Одноразові додаткові види грошового забезпечення до цього переліку не входили.

Суд враховує, що станом на теперішній час у судовій практиці Верховного Суду щодо правової природи додаткової винагороди, передбаченої постановою № 168, сформовано позицію судом найвищого рівня в судовій ієрархії. Так, Велика Палата Верховного Суду у постанові від 29.08.2024 у справі № 640/13029/22 дійшла висновку, що визначена пунктом 1 постанови № 168 додаткова винагорода є одноразовим додатковим видом грошового забезпечення військовослужбовців у розумінні пункту 2 частини другої статті 9 Закону № 2011-XII.

Наведений висновок Велика Палата Верховного Суду підтвердила у постанові від 07.05.2026 у справі № 280/8933/24, у якій, дослідивши природу додаткової грошової винагороди, встановленої постановою № 168, виснувала, що така додаткова винагорода є різновидом одноразового додаткового грошового забезпечення військовослужбовця, тобто доходом, що має разовий характер. Велика Палата Верховного Суду при цьому зауважила, що та обставина, що така винагорода може виплачуватися протягом певного періоду часу декількома платежами, не змінює одноразового характеру цієї виплати.

Крім того, Верховний Суд у постанові від 12.02.2026 у справі № 420/77/25 зазначив, що додаткова грошова винагорода, передбачена постановою № 168, виплачується лише у період дії воєнного стану, залежно від виконання завдань, її розмір не є сталим, тобто вона має тимчасовий характер, а тому не може бути врахована у розмір місячного грошового забезпечення, з якого провадиться обрахунок грошової компенсації за невикористані дні відпустки. Аналогічного за суттю підходу щодо одноразового характеру цієї винагороди Верховний Суд дотримався й у постанові від 26.09.2025 у справі № 300/4692/23.

Відповідно до частини п`ятої статті 242 КАС України при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування норм права, викладені в постановах Верховного Суду. За правовою позицією, викладеною у постанові Верховного Суду від 13.02.2019 у справі № 130/1001/17, висновки, які містяться в рішеннях об`єднаної палати касаційного суду, мають перевагу над висновками палати чи колегії суддів касаційного суду, а висновки Великої Палати Верховного Суду - над висновками об`єднаної палати, палати й колегії суддів.

Суд не залишає поза увагою те, що у судовій практиці Касаційного адміністративного суду у складі Верховного Суду тривалий час існував й інший підхід, за яким додаткова винагорода за постановою № 168, яка фактично виплачувалася військовослужбовцю щомісячно, підлягала врахуванню при обчисленні компенсації за невикористані відпустки, оскільки пункт 6 розділу XXXI Порядку № 260 у попередній редакції не містив застережень щодо заборони урахування винагород (постанови від 23.09.2024 у справі № 240/32125/23, від 30.10.2025 у справі № 240/33499/23 та інші), на які, зокрема, посилається позивач. Водночас цей підхід виходив із кваліфікації зазначеної винагороди як щомісячного додаткового виду грошового забезпечення. З огляду на те, що правову природу додаткової винагороди за постановою № 168 як одноразового додаткового виду грошового забезпечення остаточно визначено саме Великою Палатою Верховного Суду (постанови від 29.08.2024 у справі № 640/13029/22 та від 07.05.2026 у справі № 280/8933/24), висновки якої мають перевагу над висновками колегій суддів касаційного суду, суд при вирішенні цієї справи керується правовою позицією Великої Палати Верховного Суду.

Ураховуючи, що додаткова винагорода, передбачена постановою № 168, за своєю правовою природою є одноразовим додатковим видом грошового забезпечення, а пункт 6 розділу XXXI Порядку № 260 (як у редакції, чинній на час звільнення позивача, так і в чинній редакції) передбачає врахування при обчисленні компенсації за невикористані дні відпустки лише посадового окладу, окладу за військовим званням, надбавки за вислугу років та щомісячних (а не одноразових) додаткових видів грошового забезпечення, суд дійшов висновку, що відповідач правомірно не включив суми зазначеної винагороди до складу грошового забезпечення, з якого обчислювалась відповідна компенсація. Доводи позивача про належність цієї винагороди до щомісячних додаткових видів грошового забезпечення ґрунтуються на періодичності її фактичної виплати, однак періодичність здійснення виплати сама по собі не змінює її правової природи, визначеної нормативно та підтвердженої висновками Великої Палати Верховного Суду.

Окремо суд враховує фактичні обставини проходження позивачем військової служби. Як убачається з досліджених судом карток особового рахунку та розрахункових листів, додаткова винагорода, передбачена постановою № 168, нараховувалась та виплачувалась позивачу протягом 2022 року, тоді як у 2023 році - році звільнення позивача з військової служби - та за останньою займаною штатною посадою така винагорода позивачу не нараховувалась і не виплачувалась. Пункт 6 розділу XXXI Порядку № 260 пов`язує розрахунок компенсації саме з видами та нормами грошового забезпечення, які військовослужбовець отримував за останньою займаною штатною посадою. За таких обставин навіть за умови іншого тлумачення правової природи зазначеної винагороди відсутні й фактичні підстави для її врахування при обчисленні компенсації, оскільки за останньою займаною штатною посадою у році звільнення позивач такої винагороди не отримував.

Щодо доводів позивача про наявність протиправної бездіяльності відповідача суд зазначає таке. Як убачається з матеріалів справи, Військовою частиною НОМЕР_1 на адвокатський запит надано відповідь від 03.06.2026 № 12/1/3666, у якій повідомлено правову позицію щодо порядку обчислення грошової компенсації за невикористані дні відпустки та підстав неврахування додаткової винагороди, а також долучено картки особового рахунку позивача. Відтак відповідачем вчинено необхідні дії щодо розгляду звернення представника позивача та надано відповідь по суті поставлених питань. За наведених вище висновків щодо правомірності незастосування спірної винагороди при обчисленні компенсації суд не встановив і протиправної бездіяльності відповідача щодо невключення додаткової винагороди, передбаченої постановою № 168, до складу грошового забезпечення при обчисленні грошової компенсації за невикористані дні відпусток.

Таким чином, суд дійшов висновку, що Військова частина НОМЕР_1 при обчисленні грошової компенсації за невикористані дні оплачуваних відпусток діяла на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України, а протиправної бездіяльності у спірних правовідносинах не допустила. За таких обставин підстави для задоволення позовних вимог відсутні.

Згідно з вимогами статті 77 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення. В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову. Суд вважає, що відповідач належними та допустимими доказами довів правомірність своєї поведінки у спірних правовідносинах.

Відповідно до статті 90 КАС України суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об`єктивному дослідженні. Оцінюючи інші доводи учасників справи, суд зазначає, що згідно з практикою Європейського суду з прав людини (рішення у справі «Серявін та інші проти України») хоча пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, це не може розумітись як вимога детально відповідати на кожен довід; решта доводів учасників справи не спростовує наведених вище висновків суду.

З огляду на викладене суд вважає, що позовні вимоги є необґрунтованими, а тому в задоволенні позову слід відмовити повністю.

Ураховуючи, що позивач звільнений від сплати судового збору за подання цього позову, а рішення ухвалено на користь суб`єкта владних повноважень, який не поніс документально підтверджених судових витрат, у силу приписів статті 139 КАС України судові витрати розподілу не підлягають.

Керуючись статтями 2, 8-10, 14, 72-79, 90, 139, 241-246, 250, 255, 295 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -

в и р і ш и в:

У задоволенні адміністративного позову ОСОБА_1 до Військової частини НОМЕР_1 про визнання протиправною бездіяльності та зобов`язання вчинити дії відмовити повністю.

Розподіл судових витрат не здійснюється.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення безпосередньо до Восьмого апеляційного адміністративного суду, з урахуванням гарантій, встановлених пунктом 3 Розділу VI «Прикінцеві положення» Кодексу адміністративного судочинства України.

Суддя Желік О.М.