Рішення від 06 серпня 2026 р. у справі №320/8196/26 — Київський окружний адміністративний суд

КИЇВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

07 серпня 2026 року м. Київ №320/8196/26

Київський окружний адміністративний суд у складі головуючого судді Панової Г.В, розглянувши в порядку письмового провадження за правилами спрощеного позовного провадження адміністративну справу

за позовом ОСОБА_1

до Фінансового управління Генерального штабу Збройних Сил України

про визнання протиправними дій та зобов`язання вчинити певні дії,

ВСТАНОВИВ:

До Київського окружного адміністративного суду звернувся ОСОБА_1 з позовом до Фінансового управління Генерального штабу Збройних Сил України, в якому просить суд:

- визнати протиправними дії Фінансового управління Генерального штабу Збройних Сил України, що полягають у ненарахуванні та невиплаті ОСОБА_1 одноразової грошової допомоги у разі звільнення за 36 календарних років служби у розмірі 50 відсотків місячного грошового забезпечення за кожний повний календарний рік служби, обчисленої за період з 01.07.2025 по 31.07.2025 як за останній повний календарний місяць перед звільненням, виходячи з грошового забезпечення, нарахованого з урахуванням підвищення мінімального прожиткового мінімуму для працездатних осіб, установленого на 01.01.2025 Законом України «Про Державний бюджет України на 2025 рік», у розмірі 3028 грн, шляхом визначення посадового окладу за 52 тарифним розрядом із застосуванням відповідного тарифного коефіцієнта, окладу за військовим званням «полковник» із застосуванням тарифного коефіцієнта 0,84, а також визначення на їх підставі надбавки за вислугу років у розмірі 50 відсотків, надбавки за особливості проходження служби у розмірі 65 відсотків, надбавки за роботу в умовах режимних обмежень у розмірі 20 відсотків, премії у розмірі 390 відсотків та поточної індексації вказаного грошового забезпечення;

- зобов`язати Фінансове управління Генерального штабу Збройних Сил України здійснити ОСОБА_1 перерахунок та виплату одноразової грошової допомоги у разі звільнення за 36 календарних років служби у розмірі 50 відсотків місячного грошового забезпечення за кожний повний календарний рік служби, обчисленої за період з 01.07.2025 по 31.07.2025 як за останній повний календарний місяць перед звільненням, виходячи з грошового забезпечення, нарахованого з урахуванням підвищення мінімального прожиткового мінімуму для працездатних осіб, установленого на 01.01.2025 Законом України «Про Державний бюджет України на 2025 рік», у розмірі 3028 грн, шляхом визначення посадового окладу за 52 тарифним розрядом із застосуванням відповідного тарифного коефіцієнта, окладу за військовим званням «полковник» із застосуванням тарифного коефіцієнта 0,84, а також визначення на їх підставі надбавки за вислугу років у розмірі 50 відсотків, надбавки за особливості проходження служби у розмірі 65 відсотків, надбавки за роботу в умовах режимних обмежень у розмірі 20 відсотків, премії у розмірі 390 відсотків та поточної індексації вказаного грошового забезпечення, з урахуванням раніше виплачених сум;

- зобов`язати Фінансове управління Генерального штабу Збройних Сил України нарахувати та виплатити ОСОБА_1 компенсацію втрати частини доходів у зв`язку з порушенням строків їх виплати на недоплачену суму за період з 18.08.2025 - дати звільнення позивача - по день фактичної виплати.

Позивач обґрунтовує позов тим, що одноразова грошова допомога при звільненні обчислюється з розміру місячного грошового забезпечення за останньою займаною посадою. На переконання позивача, після скасування пункту 6 постанови Кабінету Міністрів України від 21.02.2018 №103 відновлено дію пункту 4 постанови Кабінету Міністрів України від 30.08.2017 №704 у первинній редакції, яка передбачає визначення посадових окладів та окладів за військовими званнями шляхом множення прожиткового мінімуму для працездатних осіб, установленого законом на 1 січня відповідного календарного року, на відповідний тарифний коефіцієнт. Позивач також посилається на те, що пунктом 2 постанови Кабінету Міністрів України від 12.05.2023 №481 було повторно встановлено фіксовану розрахункову величину 1762 грн, однак цей пункт визнано протиправним та нечинним рішенням Київського окружного адміністративного суду від 14.03.2025 у справі №320/29450/24, залишеним без змін постановою Шостого апеляційного адміністративного суду від 18.06.2025. Оскільки пункт 2 постанови №481 втратив чинність до початку липня 2025 року, позивач вважає, що відповідач був зобов`язаний визначити його посадовий оклад та оклад за військовим званням із застосуванням прожиткового мінімуму для працездатних осіб, установленого на 01.01.2025 у розмірі 3028 грн. Позивач вказує, що неправильне визначення складових місячного грошового забезпечення призвело до виплати одноразової грошової допомоги при звільненні у заниженому розмірі. Також позивач вважає, що до місячного грошового забезпечення, з якого розраховується допомога, підлягає включенню належна йому індексація.

Ухвалою Київського окружного адміністративного суду від 26.02.2026 відкрито провадження у справі та призначено справу до розгляду за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін за наявними у справі матеріалами.

Відповідач позов не визнав. Відповідач не заперечує право позивача на одноразову грошову допомогу при звільненні за 36 повних календарних років служби у розмірі 50 відсотків місячного грошового забезпечення за кожний повний календарний рік служби. Водночас відповідач стверджує, що при визначенні посадового окладу та окладу за військовим званням правомірно застосовано розрахункову величину 1762 грн. За доводами відповідача, скасування пункту 6 постанови №103 не спричинило автоматичного поновлення попередньої редакції пункту 4 постанови №704, оскільки відповідно до пункту 32 Правил підготовки проектів актів Кабінету Міністрів України скасування акта не поновлює дії акта, зміненого або скасованого таким актом. Аналогічні аргументи відповідач наводить щодо визнання нечинним пункту 2 постанови №481. Відповідач вважає, що судове рішення у справі №320/29450/24 не створює підстав для перерахунку грошового забезпечення позивача, оскільки Кабінет Міністрів України не ухвалював нового акта, яким було б прямо встановлено застосування прожиткового мінімуму на 1 січня відповідного календарного року. Відповідач також посилається на постанову Верховного Суду від 11.02.2021 у справі №200/3757/20-а, у якій розрахунковою величиною за постановою №704 визначено прожитковий мінімум станом на 01.01.2018. Щодо компенсації втрати частини доходів відповідач зазначає, що така вимога є передчасною, оскільки спірна сума ще не нарахована та не виплачена. Відповідач посилається на те, що компенсація виплачується одночасно з виплатою заборгованості.

Ухвалою Київського окружного адміністративного суду від 07.08.2026 у задоволенні клопотання Фінансового управління Генерального штабу Збройних Сил України про залишення позовної заяви ОСОБА_1 без розгляду відмовлено.

Розглянувши подані документи і матеріали, всебічно і повно з`ясувавши усі фактичні обставини справи, на яких ґрунтується позов, об`єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд встановив таке.

ОСОБА_1 проходив військову службу у Збройних Силах України.

У період з 01.03.2020 по 18.08.2025 позивач перебував на господарському та фінансовому забезпеченні у Фінансовому управлінні Генерального штабу Збройних Сил України.

Позивач проходив службу у військовому званні «полковник» та на день звільнення обіймав посаду, за якою відповідно до грошового атестата від 19.08.2025 №305/843 встановлено 52 тарифний розряд. Для визначення окладу за військовим званням застосовувався тарифний коефіцієнт 0,84.

Наказом начальника Генерального штабу Збройних Сил України від 18.08.2025 №168 ОСОБА_1 виключено зі списків особового складу частини та знято з усіх видів забезпечення у зв`язку зі звільненням з військової служби за станом здоров`я.

Цим же наказом установлено виплатити позивачу одноразову грошову допомогу при звільненні в розмірі 50 відсотків місячного грошового забезпечення за кожний повний календарний рік служби за 36 повних календарних років.

З довідки Фінансового управління Генерального штабу Збройних Сил України від 18.08.2025 №305/582 вбачається, що при звільненні позивачу нараховано та виплачено, зокрема, одноразову грошову допомогу при звільненні.

Відповідач визначив посадовий оклад та оклад за військовим званням позивача виходячи з розрахункової величини 1762 грн, тобто прожиткового мінімуму для працездатних осіб, установленого законом станом на 01.01.2018.

18.10.2025 представник позивача звернувся до відповідача із заявою, в якій просив надати копії розрахунків сум грошового забезпечення, одноразової грошової допомоги при звільненні, компенсацій за невикористані відпустки та провести перерахунок належних позивачу виплат із застосуванням прожиткового мінімуму, встановленого законом на 01 січня відповідного календарного року.

Листом від 07.11.2025 №305/4734 відповідач повідомив, що виплати при звільненні здійснено відповідно до Порядку №260, а розрахунок посадового окладу та окладу за військовим званням проведено із застосуванням установленої нормативними актами розрахункової величини.

15.11.2025 та 10.12.2025 представник позивача повторно звертався до відповідача із запитами про надання відомостей щодо базового місяця та сум індексації, а також щодо складових грошового забезпечення, використаних при обчисленні одноразової грошової допомоги.

Листами від 25.11.2025 №305/5012 та від 19.12.2025 №305/5401 відповідач повідомив про відсутність правових підстав для проведення перерахунку посадового окладу та окладу за військовим званням із застосуванням прожиткового мінімуму для працездатних осіб, установленого законом на 01.01.2025.

Вважаючи свої права порушеними, позивач звернувся з позовом до суду.

Надаючи правову оцінку спірним правовідносинам, суд звертає увагу на таке.

Відповідно до частини другої статті 19 Конституції України органи державної влади та їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, у межах повноважень та у спосіб, передбачені Конституцією та законами України.

Згідно із частиною першою статті 9 Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» держава гарантує військовослужбовцям достатнє матеріальне, грошове та інші види забезпечення в обсязі, що відповідає умовам військової служби, стимулює закріплення кваліфікованих військових кадрів.

Частиною другою статті 9 цього Закону встановлено, що до складу грошового забезпечення входять посадовий оклад, оклад за військовим званням, щомісячні додаткові види грошового забезпечення та одноразові додаткові види грошового забезпечення.

За змістом частини третьої статті 9 Закону грошове забезпечення визначається залежно від посади, військового звання, тривалості, інтенсивності та умов військової служби, кваліфікації військовослужбовця та підлягає індексації відповідно до закону.

Абзацом першим підпункту 1 пункту 2 статті 15 Закону передбачено, що військовослужбовцям, які звільняються з військової служби за станом здоров`я, виплачується одноразова грошова допомога в розмірі 50 відсотків місячного грошового забезпечення за кожний повний календарний рік служби.

Пунктом 5 розділу XXXII Порядку виплати грошового забезпечення військовослужбовцям Збройних Сил України та деяким іншим особам, затвердженого наказом Міністерства оборони України від 07.06.2018 №260, визначено, що одноразова грошова допомога при звільненні обчислюється з розміру місячного грошового забезпечення, до якого включаються щомісячні основні та додаткові види грошового забезпечення за останньою займаною посадою.

Отже, розмір одноразової грошової допомоги при звільненні не визначається довільно та безпосередньо залежить від розміру місячного грошового забезпечення військовослужбовця, яке належало йому за останньою займаною посадою.

Як встановлено судом, наказом начальника Генерального штабу Збройних Сил України від 18.08.2025 №168 позивача звільнено з військової служби за станом здоров`я, виключено зі списків особового складу та знято з усіх видів забезпечення.

Цим же наказом визначено виплатити позивачу одноразову грошову допомогу при звільненні за 36 повних календарних років служби в розмірі 50 відсотків місячного грошового забезпечення за кожний повний календарний рік служби.

Право позивача на таку допомогу, кількість повних календарних років служби та підстава звільнення відповідачем не заперечуються.

Спірним між сторонами є розмір місячного грошового забезпечення, з якого відповідач обчислив одноразову грошову допомогу при звільненні.

Відповідач підтвердив, що при визначенні посадового окладу та окладу за військовим званням позивача застосував розрахункову величину 1762 грн, посилаючись на пункт 2 постанови Кабінету Міністрів України від 12.05.2023 №481 та на відсутність нового рішення Кабінету Міністрів України щодо зміни порядку обчислення окладів.

Суд не погоджується з такими доводами, зважаючи на таке.

Щодо розрахункової величини для визначення посадового окладу та окладу за військовим званням, суд звертає увагу на таке.

Постановою Кабінету Міністрів України від 30.08.2017 №704 установлено тарифну систему грошового забезпечення військовослужбовців.

У первинній редакції пункту 4 постанови №704 розміри посадових окладів та окладів за військовими званнями визначалися шляхом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, установленого законом на 1 січня календарного року, на відповідний тарифний коефіцієнт згідно з додатками 1, 12, 13 і 14.

Постановою Кабінету Міністрів України від 21.02.2018 №103 зазначене положення змінено шляхом закріплення як розрахункової величини прожиткового мінімуму для працездатних осіб, установленого законом на 01.01.2018.

Постановою Шостого апеляційного адміністративного суду від 29.01.2020 у справі №826/6453/18 пункт 6 постанови №103, яким були внесені відповідні зміни до пункту 4 постанови №704, визнано протиправним та скасовано.

Надалі постановою Кабінету Міністрів України від 12.05.2023 №481 пункт 4 постанови №704 викладено в новій редакції, а пунктом 2 постанови №481 установлено, що розміри посадових окладів та окладів за військовими званнями розраховуються виходячи з величини 1762 грн.

Разом із тим рішенням Київського окружного адміністративного суду від 14.03.2025 у справі №320/29450/24, залишеним без змін постановою Шостого апеляційного адміністративного суду від 18.06.2025, пункт 2 постанови №481 визнано протиправним та нечинним.

Відповідно до частини другої статті 265 Кодексу адміністративного судочинства України нормативно-правовий акт втрачає чинність повністю або в окремій частині з моменту набрання законної сили відповідним рішенням суду.

Отже, пункт 2 постанови №481 втратив чинність 18.06.2025.

При цьому суд ураховує, що наслідком визнання нормативно-правового акта нечинним є неможливість його подальшого застосування до правовідносин, які виникають після набрання відповідним судовим рішенням законної сили. Оскільки грошове забезпечення, покладене відповідачем в основу обчислення одноразової допомоги, визначалося за липень 2025 року, застосування в цей період величини 1762 грн не мало нормативної підстави.

Водночас місячним грошовим забезпеченням, з якого відповідач обчислив одноразову допомогу при звільненні позивача, є грошове забезпечення за період з 01.07.2025 по 31.07.2025.

Таким чином, на час виникнення спірних правовідносин та протягом усього розрахункового місяця пункт 2 постанови №481, яким установлювалася величина 1762 грн, уже не був чинним.

За таких обставин застосування відповідачем зазначеного нормативного положення після втрати ним чинності не відповідає вимогам частини другої статті 19 Конституції України.

Суб`єкт владних повноважень не вправі продовжувати застосовувати нормативно-правовий акт або його окреме положення після визнання такого положення нечинним судом, оскільки це фактично нівелює юридичні наслідки судового рішення та суперечить принципу обов`язковості судового рішення.

Щодо доводів відповідача про непоновлення попередньої редакції постанови №704, суд зазначає таке.

Відповідач стверджує, що визнання нечинним пункту 2 постанови №481 не поновлює попередню редакцію пункту 4 постанови №704, посилаючись на пункт 32 Правил підготовки проектів актів Кабінету Міністрів України.

Суд відхиляє ці доводи, позаяк правила, затверджені постановою Кабінету Міністрів України від 06.09.2005 №870, регулюють порядок підготовки та прийняття проетів актів Кабінету Міністрів України.

Натомість, юридичні наслідки визнання нормативно-правового акта протиправним та нечинним судом визначаються безпосередньо Кодексом адміністративного судочинства України.

Отже, положення підзаконного акта, який регулює нормопроектну діяльність Кабінету Міністрів України, не може змінювати або обмежувати правові наслідки судового рішення, установлені законом.

Запропонований відповідачем підхід фактично зводиться до того, що визнане нечинним положення продовжує застосовуватися до моменту прийняття Кабінетом Міністрів України іншого акта.

Такий підхід суперечить частині другій статті 265 КАС України, оскільки позбавляє практичного змісту судове рішення про визнання нормативно-правового акта нечинним.

Визнання нечинним пункту 2 постанови №481 не припинило дію постанови №704 у цілому, її тарифної сітки та додатків, якими визначені відповідні тарифні коефіцієнти. Водночас після втрати чинності пунктом 2 постанови №481 відсутня чинна норма, яка дозволяла б використовувати для розрахунку посадових окладів фіксовану величину 1762 грн.

За таких обставин відповідач не мав правових підстав продовжувати застосування саме цього показника.

Натомість після втрати чинності пунктом 2 постанови №481 визначення посадового окладу та окладу за військовим званням мало здійснюватися за чинним механізмом постанови №704 шляхом множення прожиткового мінімуму для працездатних осіб, установленого законом на 01 січня 2025 року, на відповідний тарифний коефіцієнт.

Інше тлумачення означає продовження дії нормативного положення після визнання його нечинним судом, що суперечить обов`язковості судового рішення та частині другій статті 265 КАС України.

Щодо доводів про відсутність нового рішення Кабінету Міністрів України, суд вказує на таке.

Посилання відповідача на те, що Кабінет Міністрів України не прийняв окремого рішення про підвищення посадових окладів військовослужбовців, суд також відхиляє, оскільки предметом цього спору не є встановлення судом нових розмірів посадових окладів або зміна системи грошового забезпечення військовослужбовців.

Посада позивача, його тарифний розряд, військове звання та відповідні тарифні коефіцієнти сторонами не оспорюються.

Позивач просить застосувати чинний алгоритм, який передбачає множення визначеної законом розрахункової величини на встановлений Кабінетом Міністрів України тарифний коефіцієнт.

Тому задоволення позову не є втручанням у дискреційні повноваження Кабінету Міністрів України та не передбачає створення судом нової системи оплати праці.

Суд лише відновлює порушене право позивача шляхом незастосування положення, яке втратило чинність, та застосування чинних норм права.

Що стосується розміру прожиткового мінімуму, суд зазначає таке.

Статтею 7 Закону України «Про Державний бюджет України на 2025 рік» прожитковий мінімум для працездатних осіб з 01.01.2025 установлено у розмірі 3028 грн.

Закон про Державний бюджет України на 2025 рік не містить застереження про застосування для визначення посадових окладів військовослужбовців прожиткового мінімуму, встановленого на 01.01.2018, або іншої фіксованої величини.

Відтак у липні 2025 року посадовий оклад позивача та оклад за військовим званням мали визначатися шляхом множення прожиткового мінімуму для працездатних осіб, установленого законом на 01.01.2025 у розмірі 3028 грн, на відповідні тарифні коефіцієнти згідно з додатками 1 і 14 до постанови №704.

Оскільки розмір одноразової грошової допомоги безпосередньо залежить від розміру місячного грошового забезпечення, неправильне визначення посадового окладу та окладу за військовим званням призвело до виплати позивачу одноразової грошової допомоги при звільненні у заниженому розмірі.

Отже, дії відповідача щодо обчислення та виплати позивачу одноразової грошової допомоги при звільненні з урахуванням розрахункової величини 1762 грн є протиправними.

Відповідач посилається на постанову Верховного Суду від 11.02.2021 у справі №200/3757/20-а, у якій зазначено про застосування розрахункової величини, визначеної станом на 01.01.2018.

Однак, наведений правовий висновок сформульований щодо правовідносин, які виникли за іншого нормативного регулювання, до прийняття постанови №481 та до визнання її пункту 2 протиправним і нечинним.

Натомість, у цій справі юридично значущою є обставина того, що розрахунок місячного грошового забезпечення за липень 2025 року здійснено після втрати чинності пунктом 2 постанови №481.

Правові висновки Верховного Суду застосовуються з урахуванням фактичних обставин справи та нормативного регулювання, чинного на час виникнення спірних правовідносин.

Отже, наведена відповідачем постанова Верховного Суду не містить висновку щодо застосування пункту 2 постанови №481 після визнання його нечинним та не охоплює правовідносин, які виникли у липні 2025 року. Тому сформульований у ній висновок не є релевантним до визначальної обставини цієї справи.

Щодо індексації у складі місячного грошового забезпечення, суд звертає увагу на таке.

Відповідно до частини третьої статті 9 Закону №2011-XII грошове забезпечення військовослужбовців підлягає індексації відповідно до закону.

Індексація є установленим законом механізмом підвищення грошових доходів населення, який дає змогу частково або повністю відшкодовувати подорожчання споживчих товарів і послуг.

За своєю правовою природою індексація грошового забезпечення має щомісячний характер, є складовою належного військовослужбовцю грошового доходу та не залежить від розсуду роботодавця.

Пунктом 5 розділу XXXII Порядку №260 передбачено включення до розрахунку одноразової грошової допомоги щомісячних основних та додаткових видів грошового забезпечення за останньою займаною посадою.

Таким чином, при визначенні місячного грошового забезпечення за липень 2025 року відповідач повинен урахувати належну позивачу за цей місяць індексацію.

Суд ураховує, що індексація не є самостійною винагородою чи окремою виплатою, яка залежить від волевиявлення командування, а становить передбачений законом механізм збереження реальної вартості грошового забезпечення. Тому при визначенні фактичного розміру місячного грошового забезпечення, з якого обчислюється одноразова допомога при звільненні, врахуванню підлягає не номінальний, а належний до виплати проіндексований розмір такого забезпечення.

Неврахування індексації призвело б до обчислення допомоги не з повного розміру місячного грошового забезпечення, яке належало позивачу за останньою займаною посадою, а лише з окремих його складових, що не відповідає меті та змісту пункту 2 статті 15 Закону №2011-XII.

Оцінюючи вимогу про нарахування та виплату компенсації втрати частини доходів, суд виходить із такого.

Відповідно до статті 1 Закону України «Про компенсацію громадянам втрати частини доходів у зв`язку з порушенням строків їх виплати» підприємства, установи й організації здійснюють компенсацію громадянам втрати частини доходів у разі порушення встановлених строків їх виплати.

Згідно зі статтею 2 Закону №2050-III компенсація проводиться у разі затримки на один і більше календарних місяців виплати доходів, нарахованих громадянам.

Статтею 3 Закону №2050-III визначено порядок обчислення компенсації, а статтею 4 цього Закону передбачено її виплату у тому самому місяці, в якому здійснюється виплата заборгованості.

Суд відхиляє доводи відповідача про передчасність заявленої вимоги, оскільки право позивача на одноразову грошову допомогу при звільненні та кореспондуючий йому обов`язок відповідача провести її повний і правильний розрахунок виникли безпосередньо на підставі пункту 2 статті 15 Закону №2011-XII та наказу про звільнення від 18.08.2025, а не внаслідок ухвалення судового рішення у цій справі.

Судове рішення не створює нового права позивача на виплату, а лише підтверджує, що частина належної йому допомоги не була нарахована та виплачена у встановлений строк через неправильне визначення відповідачем розміру місячного грошового забезпечення.

При цьому ненарахування доходу з вини органу, який був зобов`язаний його нарахувати і виплатити, не може бути підставою для звільнення такого органу від компенсації втрати купівельної спроможності несвоєчасно виплаченої суми. Протилежний підхід ставив би особу, якій дохід узагалі не було нараховано, у гірше становище порівняно з особою, якій цей дохід було нараховано, але виплачено із затримкою, хоча в обох випадках наслідком неправомірної поведінки суб`єкта владних повноважень є несвоєчасне одержання належних коштів.

Визначальним для застосування Закону №2050-III у цьому випадку є те, що відповідач мав юридичний обов`язок визначити та виплатити належну позивачу суму при звільненні, однак не виконав цей обов`язок у повному обсязі, а затримка виплати недоплаченої частини доходу перевищила один календарний місяць.

Суд також враховує, що разовий характер виплати не спростовує тієї обставини, що її розмір визначається на підставі належного позивачу місячного грошового забезпечення та що така виплата мала бути здійснена у встановлений строк.

Отже, після встановлення права позивача на виплату недоплаченої частини одноразової грошової допомоги відповідач зобов`язаний одночасно з погашенням цієї заборгованості нарахувати та виплатити компенсацію втрати частини доходів відповідно до Закону №2050-III та Порядку №159.

Оскільки позивача виключено зі списків особового складу та знято з усіх видів забезпечення 18.08.2025, саме з цієї дати відповідач мав провести з ним повний розрахунок. Тому компенсація підлягає нарахуванню на суму недоплаченої одноразової грошової допомоги за період з 18.08.2025 по день її фактичної виплати.

Такий спосіб захисту не передбачає стягнення наперед визначеної судом суми компенсації, а покладає на відповідача обов`язок провести її розрахунок відповідно до індексів інфляції, чинних у період затримки, одночасно з виплатою основної заборгованості.

Отже, суд встановив, що відповідач при обчисленні одноразової грошової допомоги при звільненні неправомірно застосував розрахункову величину 1762 грн, яка на час визначення грошового забезпечення позивача за липень 2025 року не мала чинної нормативної підстави, внаслідок цього посадовий оклад, оклад за військовим званням, похідні щомісячні додаткові види грошового забезпечення, належна індексація та, відповідно, розмір одноразової грошової допомоги при звільненні були визначені у заниженому розмірі.

Відповідач не довів правомірності застосування величини 1762 грн після втрати чинності пунктом 2 постанови №481 та не спростував права позивача на перерахунок допомоги із застосуванням прожиткового мінімуму для працездатних осіб, установленого законом на 01.01.2025.

Оскільки належна позивачу сума не була своєчасно виплачена при звільненні, на відповідача також покладається обов`язок нарахувати та виплатити компенсацію втрати частини доходів за період прострочення.

За таких обставин позовні вимоги є обґрунтованими та підлягають задоволенню у повному обсязі.

Відповідно до частин 1, 2 статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.

В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.

Частиною першою статті 139 Кодексу адміністративного України визначено, що при задоволенні позову сторони, яка не є суб`єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб`єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.

Оскільки позивач звільнений від сплати судового збору, а витрат, пов`язаних з розглядом справи не встановлено, питання про розподіл судових витрат не вирішується.

Керуючись ст. 9, 14, 73-78, 90, 139,143, 242 - 246, 250, 255 КАС України, суд

ВИРІШИВ:

1. Адміністративний позов задовольнити повністю.

2. Визнати протиправними дії Фінансового управління Генерального штабу Збройних Сил України, що полягають у ненарахуванні та невиплаті ОСОБА_1 одноразової грошової допомоги у разі звільнення за 36 календарних років служби у розмірі 50 відсотків місячного грошового забезпечення за кожний повний календарний рік служби, обчисленої за період з 01.07.2025 по 31.07.2025 як за останній повний календарний місяць перед звільненням, виходячи з грошового забезпечення, нарахованого з урахуванням підвищення мінімального прожиткового мінімуму для працездатних осіб, установленого на 01.01.2025 Законом України «Про Державний бюджет України на 2025 рік», у розмірі 3028 грн, шляхом визначення посадового окладу за 52 тарифним розрядом із застосуванням відповідного тарифного коефіцієнта, окладу за військовим званням «полковник» із застосуванням тарифного коефіцієнта 0,84, а також визначення на їх підставі надбавки за вислугу років у розмірі 50 відсотків, надбавки за особливості проходження служби у розмірі 65 відсотків, надбавки за роботу в умовах режимних обмежень у розмірі 20 відсотків, премії у розмірі 390 відсотків та поточної індексації вказаного грошового забезпечення.

3. Зобов`язати Фінансове управління Генерального штабу Збройних Сил України здійснити ОСОБА_1 перерахунок та виплату одноразової грошової допомоги у разі звільнення за 36 календарних років служби у розмірі 50 відсотків місячного грошового забезпечення за кожний повний календарний рік служби, обчисленої за період з 01.07.2025 по 31.07.2025 як за останній повний календарний місяць перед звільненням, виходячи з грошового забезпечення, нарахованого з урахуванням підвищення мінімального прожиткового мінімуму для працездатних осіб, установленого на 01.01.2025 Законом України «Про Державний бюджет України на 2025 рік», у розмірі 3028 грн, шляхом визначення посадового окладу за 52 тарифним розрядом із застосуванням відповідного тарифного коефіцієнта, окладу за військовим званням «полковник» із застосуванням тарифного коефіцієнта 0,84, а також визначення на їх підставі надбавки за вислугу років у розмірі 50 відсотків, надбавки за особливості проходження служби у розмірі 65 відсотків, надбавки за роботу в умовах режимних обмежень у розмірі 20 відсотків, премії у розмірі 390 відсотків та поточної індексації вказаного грошового забезпечення, з урахуванням раніше виплачених сум.

4. Зобов`язати Фінансове управління Генерального штабу Збройних Сил України нарахувати та виплатити ОСОБА_1 компенсацію втрати частини доходів у зв`язку з порушенням строків їх виплати на недоплачену суму за період з 18.08.2025 - дати звільнення позивача - по день фактичної виплати.

Рішення набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті апеляційного провадження чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Апеляційна скарга на рішення суду подається до Шостого апеляційного адміністративного суду протягом тридцяти днів з дня його проголошення.

У разі оголошення судом лише вступної та резолютивної частини рішення, або розгляду справи в порядку письмового провадження, апеляційна скарга подається протягом тридцяти днів з дня складення повного тексту рішення.

Суддя Панова Г. В.